Варковичі, Дубнівський район, Ровенська область
Варковичі — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Стублі, за 23 км від районного центру. До залізничної станції Озеряни 5 км. Біля села проходить автошлях Київ—Львів. Дворів — 560. Населення — 1743 чоловіка. Сільраді підпорядковано населені пункти Зелений Гай, Крилів, Курдибань.
Про час заселення цієї території свідчать археологічні знахідки. Поблизу сіл Варковичів, Зеленого Гаю та Крилова виявлено майстерню крем’яних знарядь та поховання доби міді, два поселення доби бронзи та давньоруські поховання і поселення.
Вперше село Варковичі згадується 1545 року в описі маетностей Луцького замку. Це був час нестерпних життєвих умов для селян, пригноблених феодально-кріпосницькими порядками. У Варковичах панщина досягла 4—5 днів від ланового і 3 дні від напівланового господарства на тиждень. Крім того, селяни виконували різні натуральні й грошові повинності, платили непосильні податки.
Власник Варковичів не обмежувався звичними, узаконеними на той час поборами. Документальні дані свідчать, що він визискував не лише залежних від нього селян, а й обкладав великим митом проїжджих. В опису Луцького замку від 1545 року збереглась скарга кременецьких міщан, вони обурювалися тим, що в «Варковичах Богдан Мишка від воза по грошу бере».
У першій половині XVI ст. у Варковичах налічувалося 50 димів. Тяжкий гніт загострював класові протиріччя. Намагаючись позбутися кріпосного ярма, селяни кидали домівки й тікали на схід, де умови життя були дещо легшими. Вже у XVI ст. з’являються згадки про втікачів з Луцька й Дубнівського повіту. Цілком імовірно, що серед них були втікачі із Варковичів, які розшукувалися власником аж по київських судових інстанціях.
Село було свідком багатьох подій. Восени 1654 року між Варковичами й Криловом розташувались селянсько-козацькі війська під проводом Богдана Хмельницького. Звідси 15 вересня гетьман оповіщав царя Олексія про зв’язки з севським воєводою Бутурліним і про те, що, перебуваючи недалеко від Дубна, «указу від царя чекає» щодо «оборони міст наших».
За «Вічним миром» 1686 року Варковичі лишилися у складі Польщі. Новий господар Варковичів пан Лядуховський боявся доведених до відчаю кріпаків. Тому-то у 1725 році шляхтич споруджує в селі замок. За товстими кам’яними мурами він почував себе набагато спокійніше. Того ж року король видав Варковичам, де було 98 дворів і проживало 870 жителів, привілей на право називатись містечком.
Чотирма роками пізніше Лядуховські зводять у містечку костьол бернардинів. Його монахи мали зміцнювати вплив католицизму й виховувати «паству» в дусі покори. Але очікуваного спокою для панів не було. Полум’я Коліївщини прокотилося по всій Україні, хвилюючі вісті дійшли ідо Варковичів. Селяни повставали проти панської сваволі, відмовлялися виконувати повинності.
Після придушення Коліївщини кріпосницьке гноблення ще більше ПОСЕЛИЛОСЯ. Від світанку до смеркання кріпаки працювали на пана. Були випадки, коли панські посіпаки до смерті засікали нагаями тих, хто спізнився на роботу. Пани знущалися з кріпаків і розправлялися з ними з будь-якого дріб’язкового приводу. У Варковицькому присілку Кирилівка поміщиця відіслала до Дубно кілька десятків селян, набивши на них колодки й вимагаючи покарати їх лише за те, що вони насмілилися увечері колядувати під панськими вікнами.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Варковичі ввійшли до складу Дубнівського повіту Волинської губернії.
На початку XIX ст. посилюється кріпосницьке гноблення. У1842 році розглядалася справа варковицького селянина К. Гербачинського, який намагався отруїти пана Яна-Казиміра Молодецького, що відзначався особливою сваволею та жорстокістю.
Важкі умови життя трудящих доповнювали стихійні лиха. 1849 року град вибив весь урожай жита й пшениці. Люди їли полову, багато повмирало тоді з голоду.
Напередодні реформи 1861 року у Варковичах було 102 селянські двори і 145 ревізьких душ. Землею володів місцевий поміщик. Селяни ледве животіли, жили в напіврозвалених халупах, а тим часом пан розкошував у двоповерховому кам’яному палаці, який мав понад 50 кімнат. Внаслідок реформи 1861 року селяни Варковичів були пограбовані. Вони здобули особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. За уставною грамотою викупу підлягало 459 десятин землі. Селянам надавалася викупна позичка 9392 крб., яку вони повинні були сплачувати протягом 49 років по 363 крб. 54 коп. щороку, тобто 17 813 карбованців.
За участь у польському повстанні 1863 року власник Варковичів був виселений у Воронезьку губернію, а його конфіскований маєток став державним. Було конфісковано 4627 десятин землі (а всього у маєтку було 6845 десятин), фруктовий сад, корчму, броварню, бойню, 22 кам’яні лавки, трактир, два млини, риболовний ставок, палац. У 1889 році господарями маєтку стали Ганна й Сергій Сабурови.
У другій половині XIX ст. під впливом розвитку капіталістичних відносин у Варковичах пожвавлюється ремесло й торгівля. У 1859 році містечко мало 102 двори, тут жили 1774 мешканці. Діяв шкіряний завод, шість разів на рік відбувалися ярмарки.
Наприкінці минулого століття поблизу Варковичів виникли чеське й польське поселення — Курдибань Варковицька і Курдибань Жорнівська. Мешканці їх, в основному землероби й дрібні ремісники, орендували поміщицьку землю.
Існували у Варковичах деякі навчальні заклади. 1855 року відкрили церковну школу. Ще 1844 року в панському маєтку працювала музична школа, куди потрапляли іноді й окремі обдаровані селянські діти, яких готували для кріпосного театру. У 1868 році тут, нарешті, відкрили однокласне училище, в якому навчалося 40 хлопчиків і одна дівчинка.
Під час першої світової війни містечко опинилося у прифронтовій смузі. Становище трудового населення стало ще гіршим. В селян реквізували худобу, для потреб фронту вирубували ліси. Селянські господарства занепадали. Все це викликало невдоволення політикою царського уряду.
Після лютневих подій 1917 року відбулися відкриті виступи проти буржуазно-поміщицької влади. У березні 1917 року до Варковичів прибули матроси з Петрограда. Вони провели у містечку волосний сход. Матроси закликали трудящих виступати проти Тимчасового уряду, не допускати реквізиції худоби, вирубки лісів. Наслідком цієї агітації було те, що 4 квітня 1917 року до голови реквізійної комісії 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії з’явилася група жителів Варковичів. Вони вимагали повернути їм реквізованих корів й попередили, що далі такої сваволі не терпітимуть.
Велика Жовтнева соціалістична революція пробудила до нового життя мільйони трудящих людей. Селяни Варковичів за ленінським декретом у січні 1918 року поділили панську землю й ліси, встановили Радянську владу в своєму селі. 18 лютого до Варковичів вдерлися австро-німецькі війська. Було поновлено старі порядки. Селяни боролися проти поневолення, вони відмовлялися повернути землю поміщикові, здавати хліб окупантам. Щоб приборкати непокірних, у село було викликано загін гайдамаків.
На початку 1919 року група селян Варковичів зв’язалася з Дубнівською підпільною комуністичною організацією, очолюваною В. П. Рикуном. В селі створили партизанський загін, яким керував Ф. Л. Джус. Партизанів підтримувало місцеве населення. Активними учасниками боротьби проти окупантів були С. Ф. Постельчук, Є. О. Кузьомка, К. В. Мельничук, В. Д. Смолевський.
У серпні 1919 року село окупували польські інтервенти. Під час громадянської війни через Варковичі проходили частини Першої Кінної армії. В липні 1920 року 6-а кавалерійська дивізія дістала наказ наступати на Варковичі в обхід Ровно з заходу. Кавалерійська бригада Г. І. Котовського і 45-а стрілецька дивізія мали завдання наступати на фланг 6-ї польської армії. Червоні кавалеристи з боєм форсували Горинь, визволили Острог, оточили 101-й та 106-й полки польської армії і погнали їх до Варковичів.
В середині липня 1920 року було відновлено Радянську владу у Варковичах, обрано комітет незаможних селян. За допомогою Дубнівського комітету комсомолу утворили комсомольську організацію.
З вересня 1920 року Варковичі опинилися під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Уряд Пілсудського створив нестерпні умови для трудящих. Пани й куркулі забрали кращі землі. У цей період з жителів стягували понад 100 податків. Податкова система була побудована за класовим принципом. Наприклад, існував такий порядок стягування земельного податку: за ділянку до 5 га — 2,26 злотого з га, від 15 до 60 — 1,89 злотого, а понад 2 тис. га — 1,7 злотого.
За часів буржуазно-поміщицької Польщі неписьменність була звичайним явищем. З 300 чоловік українського населення Варковичів у середній школі навчався тільки один. У Варковицькій семирічній школі здобували знання 140 дітей заможних жителів Варковичів та навколишніх сіл.
Розгорталася самовіддана боротьба трудящих проти соціального й національного гноблення. Справжніми захисниками інтересів народу були комуністи. 1932 року рішенням Дубнівського повітового комітету КПЗУ у Варковичах було створено райком КПЗУ. До нього входили Н. А. Джус, О. М. Зайчук, С. О. Козійчук, С. І. Кейтель. Варковицький райком в усіх навколишніх селах мав осередки, які налічували 31 комуніста 4.
Через два роки після створення райкому КПЗУ у Варковичах кількість комуністів у партосередках збільшилась вдвое. В умовах підпілля вони вели велику пропагандистську роботу. Комуністи Варковичів розповсюджували твори Карла Маркса і В. І. Леніна серед трудящих свого та навколишніх сіл, організовували постановку п’єс, а виручені гроші передавали до фонду допомоги політв’язням. Варковицькі комуністи допомогли також страйкарям Дубнівської шевської фабрики, матеріально підтримавши їх голодуючі сім’ї.
Комуністи В. Й Вовчик, В. Д. Смолевський, C. І. Кейтель сміливо викривали колонізаторську політику імперіалістичної Польщі на окупованих землях, організовували виступи робітників і селян проти гнобителів. Хоч і лютували жандарми, проте під час революційних свят завжди з’являлись листівки із закликом до боротьби за возз’єднання з Радянською Україною.
Представник Варковицького райкому КПЗУ брав участь у нараді секретарів райкомів КПЗУ, яка, незважаючи на терор, відбулася у Дубні 1933 року. З цього засідання він привіз радянські газети та різну політичну літературу. Посланці райкому розповсюджували ці матеріали в сусідніх селах і хуторах.
Починаючи з 1934 року, члени Варковицького РК КПЗУ збиралися на околиці Крилова в хатах G. Й. Вовчика та В. Д. Смоленського. Незабаром секретар Варковицького РК КПЗУ О. М. Зайчук був заарештований, але підпілля діяло. Прапор боротьби підняли інші товариші й пронесли його до світлого вересня 1939 року.
Активну участь у революційній боротьбі брала молодь. 1934 року у Варковичах створено райком комсомолу. На заклик Комуністичної Спілки Молоді Західної України трудящі Варковичів бойкотували буржуазні дитячі організації панської Польщі. 1935 року в Варковичах виникли два дитячі осередки «Піонер», їх організатором був G. В. Мельничук.
Трудящі під керівництвом комуністів не раз виступали проти поневолювачів. 1935 року відбулася відома першотравнева демонстрація трудящих Варковичів та навколишніх сіл. Щоб організовано провести її, за кілька днів перед тим до Варковичів прибув представник Волинського окружкому КПЗУ. Разом з Варковицьким райкомом склали план демонстрації, яка мала початися в селі Листвині й пройти через Білобережжя, Варковичі, Молодаву, Мирогощу в Дубно. Члени КПЗУ організували людей, підготували транспаранти й лозунги: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Хай живе злука Західної України з Україною Радянською!», «Хай живе Перше травня!», «Слава СРСР!», «Геть окупацію!».
Колона демонстрантів після виступу члена повітового комітету КПЗУ С. О. Козійчука вирушила за наміченим маршрутом. По дорозі до неї приєднувалися селяни, і вона зросла до трьох тисяч демонстрантів. Комсомолець G. М. Джус ударив у Варковичах у дзвін, щоб сповістити односельців про наближення демонстрації. Але підготувалася й поліція. Староста викликав сюди цілий загін. Поліцейські наказали демонстрантам розійтися. Коли ж вони не послухалися, поліція відкрила вогонь. Було вбито О. С. Вознюка із Варковичів та С. П. Возшока з Білобережжя, 27 селян поранено.
Наступного дня до Варковичів прибув дубнівський староста. Наказавши зігнати на майдан перед церквою людей, він зажадав видачі організаторів маївки. Та повернувся староста до Дубна ні з чим.
Через кілька днів почалися масові арешти. У Варковичах і сусідніх селах поліція вдалася до пацифікації, внаслідок якої було зруйновано 70 хат селян та 110 осіб потрапило до в’язниці.
Ця трагічна подія яскраво відображена в народній пісні-думі, яка довго жила у пам’яті селян Дубнівського повіту.
…То ж нас бідних варковчан
Та й на лавку клали
І по сотні, а то й більше
Канчуків давали.
Били, тяжко катували,
Сіллю рани посипали,
Щоб ми панам корились,
Прав своїх не вимагали.
А ми панам не корились
Й коритись не будем,
Свою владу Радянськую
Все одно здобудем.
Нам навіки із Москвою
Жити й працювати,
Шлях новий до комунізму
Разом прокладати.
Пілсудчикам не вдалося зламати волелюбний дух народу. Підпілля жило, діяло, боролось. Вже через місяць після кривавих подій у Варковичах ЦК КПЗУ видав листівку, в якій гнівно таврував насильство, закликаючи трудящі маси до боротьби. Комуністи вимагали припинення пацифікації, покарання організаторів кривавої розправи, закликали створювати фонд допомоги рідним полеглих і тяжкопоранених. «Не вільно нам допустити,— говорилося у зверненні,— щоб фашизм безкарно гуляв. Тільки в одноцілому фронті переломимо терор фашистських окупаційних банд». Листівка закінчувалась словами: «Хай живе робітничо-селянський уряд!».
Мрії варковицьких трудівників про вільне щасливе життя збулися у вересні 1939 року. Селяни 18 вересня хлібом-сіллю зустрічали частини 45-ї стрілецької дивізії Червоної Армії, квітами встеляли шлях радянським танкам.
У селі почалось нове життя. Головою волосного комітету був обраний В. Д. Смолевський, а першим головою сільради — Н. А. Джус. Селяни поділили поміщицькі землі. У 1940 році почалось кооперування сільського господарства. Незаможники об’єднались у два колгоспи — ім. Паризької комуни та ім. 8 Березня. Цього ж року у Варковичах створено МТС.
Колгосп ім. Паризької комуни, очолюваний Н.А. Джусом, був одним з найбільших у районі. В перший рік існування він об’єднував 180 господарств. На усуспільнених землях тоді засівали 40 га цукровими буряками, на 28 га садили картоплю. Колгосп мав пасіку.
Зі встановленням Радянської влади відкрили школу, клуб. 16 березня 1941 року закінчився кущовий огляд самодіяльності, на якому виступив також драматичний гурток Варковичів, який показав п’єсу І. Карпенка-Карого «Безталанна». Жюрі визнало гурток кращим і надало йому право представляти своє село на обласній олімпіаді художньої самодіяльності.
22 червня 1941 року над Варковичами з’явилися фашистські літаки. Впали на село перші бомби, всі будинки колгоспів були зруйновані, центр села спустошено, 23 чоловіка загинули, десятки сімей позбулися житла.
Наприкінці червня село зайняли гітлерівці. Наступили чорні дні фашистської окупації. За цей час Варковичі зазнали великих людських втрат. Більша частина села була знищена. 22 чоловіка фашисти розстріляли в ровенській тюрмі, близько 70 чоловік вивезли у фашистську неволю, у варковицькому гетто було вбито 2495 мирних жителів. Масовий розстріл населення відбувся 7 жовтня 1942 року.
В цій кривавій акції разом з фашистами брали участь поліцаї з українських націоналістів. Переважна більшість загиблих у той трагічний день — жінки, діти, люди похилого віку.
6 лютого 1944 року село визволила Червона Армія. Жителі Варковичів активно стали на захист Батьківщини. Понад 250 чоловік воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни.
В перші дні після визволення відновила роботу сільська Рада. 1 вересня відкрилася початкова школа. В ній навчалося 43 учні. Вчителі активно включилися у роботу, залучаючи дітей шкільного віку до навчання. Багато зробили вони і для ліквідації неписьменності, в розвитку культури на селі, допомагали органам державної безпеки боротися з бандами націоналістів.
В 1946 році жителі села першими в Дубнівському районі вирішили відновити колгосп. Створилась ініціативна група. Сільські активісти, члени цієї групи, розповідали селянам про перевагу колгоспного ладу над одноосібним господарюванням. Надійшло 22 заяви, було скликано збори, обрано правління колгоспу на чолі з А. С. Фридманським. Молодому колгоспу виділили 100 га землі.
Розгорнула свою роботу і Варковицька МТС, яка була опорою багатьох колгоспів Дубнівського району. Велику увагу політико-організаторській роботі серед населення приділяв політвідділ МТС. В МТС були організовані жіночі тракторні бригади. Згодом машинно-тракторна станція побудувала типову майстерню, електростанцію та інші виробничі приміщення. 1944 року почало працювати Варковицьке сільське споживче товариство.
Міцніло господарство колгоспу. Поліпшувалась організація праці, зростала врожайність, збільшувалась оплата. В 1954—1956 рр. колгосп достроково виконав план хлібоздачі, заготівлі яєць, молока. Провідною технічною культурою в господарстві стали цукрові буряки. Уже в 1957 році було зібрано їх в середньому по 320 цнт з гектара.
Постійну допомогу хліборобам подавала державна сортодільниця, розташована на території села. За участю науковців впроваджувалися кращі високоврожайні районовані сорти зернових культур.
Трудівники артілі одними з перших у районі почали вирощувати просапні культури без затрат ручної праці. 1958 року в колгоспі було дві комплексні механізовані ланки, одна з них, очолювана П. М. Адамчуком, без затрат ручної праці обробляла 100 га кукурудзи. На колгоспних ланах працювали 16 тракторів, 11 комбайнів. Багато зусиль докладали трудівники артілі до розвитку тваринництва, і 1958 року артіль виробила по 36,8 цнт м’яса та по 217 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. А вже у 1959 році було вироблено 76 цнт м’яса і 266 цнт молока. Доярки артілі надоювали по 2500—3000 кг молока від корови. Дбаючи про підвищення продуктивності молочного стада, артіль у 1959 році придбала 51 високодійну корову.
Великий трудовий вклад у розвиток тваринництва внесли Є. Й. Кузьмич та П. П. Берчун. Вони почали доглядати по 50—60 свиноматок та вирощувати по 500 і більше поросят. 3 1959 року у колгоспі почався наступ на заболочені землі. Наполегливість людей, їх старанна праця завершилися успіхом. Болота перетворилися на родючий грунт.
У 1960 році в колгоспі було застосовано поточноперевалочний метод збирання цукрових буряків. Колгосп зібрав, завдяки механізованому обробітку та потужній збиральній техніці, по 326 цнт буряків з кожного га при зобов’язанні 300. Перша рільнича бригада одержала по 450 цнт на круг із 130 га. Заслуга у вирощуванні такого врожаю належить ланковим Г. І. Бондарук, Г. І. Козачук та М. М. Шегедин. Рубіж передовиків через кілька років наполегливої праці став надбанням усього трудового колективу.
На поля, ферми колгоспу прийшла нова техніка. Майже всі сільськогосподарські процеси механізовані. Добре потрудилися механізатори. Вже 1960 року тракторна бригада першою в колгоспі завоювала звання бригади комуністичної праці.
За видатні успіхи у ювілейному 1967 році багато колгоспників і службовців села відзначено урядовими нагородами. Трактористи О. П. Чернецький та О. С. Ганжук нагороджені орденом Леніна.
Достроково виконавши завдання восьмого п’ятирічного плану, Варковицький колгосп ім. Паризької комуни, відділення «Сільгосптехніки» та місцеве сільське споживче товариство виробили понадпланової продукції більш як на 1180 тис. карбованців.
У 1970 році колгосп довів виробництво м’яса до 94,8 цнт, а молока до 363 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Піднесення землеробства й тваринництва сприяло зростанню грошових доходів колгоспу з 121 тис. крб. в 1953 до 1325 тис. крб. в 1970 році.
За успіхи в розвитку сільського господарства та перевиконання планів восьмої п’ятирічки, коли колгосп одержав зернових по 32,2 цнт, цукрових буряків — 500 цнт, картоплі — 115 цнт з га, орденами й медалями відзначені багато виробничників. Головний агроном колгоспу I. С. Сірук нагороджений орденом Леніна. Ланкова Г. І. Бондарук та бригадир О. М. Зайчук удостоєні ордена Жовтневої Революції.
Розвинувся, зміцнів колгосп. Тепер за ним закріплено 3555 га земельних угідь. Серед зернових культур переважають пшениця й жито. В першому році дев’ятої п’ятирічки урожайність зернових досягла 35 цнт з га, а цукрових буряків 382 цнт. На оснащенні колгоспу тепер 22 трактори, 9 комбайнів, 24 автомашини. Вжито заходів до забезпечення господарства висококваліфікованими спеціалістами. В колгоспі працюють 2 агрономи, 2 зоотехніки, ветеринар, інженер та інші фахівці. Завдяки цьому господарювання стало науково обгрунтованим.
Рік у рік розширюється будівництво. Протягом восьмої п’ятирічки споруджено 5 тваринницьких приміщень, 5 зерносховищ, гараж, 3 впорядковані будинки для тваринників. Неподільні фонди колгоспу виросли з 121 тис. крб. в 1964 році до 1,8 млн. крб. у 1970 році. В 1971 році трудівники полів виростили небувалий урожай. Механізований загін Варковицького відділення «Сільгосптехніки» річний план виробництва і реалізації продукції виконав 5 грудня 1971 року.
Значну допомогу колгоспу за післявоєнні роки подавала Варковицька МТС. За успіхи в роботі її директор М. М. Науменко у 1958 році нагороджений орденом Леніна. Згодом МТС було реорганізовано в ремонтно-технічну станцію, на базі якої тепер працює Дубнівське районне об’єднання «Сільгосптехніка» з відділенням у Варковичах. Великі досягнення мали його працівники у ювілейному 1967 році. Вони стали переможцями і здобули першість по Україні. Комсомольсько-молодіжна бригада відділення на честь 50-річчя Великого Жовтня нагороджена Червоним прапором ЦК ВЛКСМ. У 1971 році тут працювало близько 400 робітників, технічна база складалася з 44 тракторів та 109 автомашин.
Сільське споживче товариство у Варковичах перевиконує плани товарообороту. За 1970 рік сільські торгові точки продали населенню товарів на суму 2915 тис. крб. У підпорядкуванні ССТ — сільський універмаг, культмаг, два продовольчі, господарський та комісійно-продовольчий магазини, їдальня, будинок побуту.
З кожним роком зростає добробут жителів села. У 1955 році село радіофіковане, в 1963 — електрифіковане. За роки восьмої п’ятирічки упорядковано центр та вулиці села, прокладено близько 2 км тротуару. Працюють лазня, перукарня, на колгоспних фермах і у відділенні «Сільгосптехніки» є водогін, зведено понад 200 нових будинків.
У селі діє лікарня, амбулаторія, зубопротезний кабінет, рентгенологічний кабінет, фельдшерський пункт при відділенні «Сільгосптехніки». В 1963 році відкрилися дитячі ясла. Тепер тут виховується 45 дітей.
Велику роль в культурному житті села відіграє Варковицька середня школа, де оволодівають знаннями 544 дітей. Їх виховують та навчають 39 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою. 35 учнів здобувають освіту в школі сільської молоді. Вихованці школи за активну участь у сільськогосподарському виробництві й вирощуванні високих врожаїв 1955 року були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві і одержали медаль. З 1962 року при школі створений інтернат.
В селі є також музична семирічна школа. За післявоєнні роки з Варковичів вийшло понад 55 спеціалістів з вищою освітою, серед них 16 учителів, 11 інженерів, 4 агрономи, 5 ветеринарів, 3 лікарі, 5 офіцерів Радянської Армії. Є. А. Пасічник — кандидат філологічних наук.
Понад 25 років минуло відтоді, як у селі Варковичі створено бібліотеку. Спочатку в ній було 1600 книг і 180 читачів. У 1972 році у фондах бібліотеки налічувалося понад 10 тис. книг. Її послугами користується 1200 читачів. 1963 року бібліотека відзначена дипломом відмінної роботи. Крім того, в селі є бібліотека у відділенні «Сільгосптехніки» та в школі, кожна з них має понад 2 тис. книг.
В будинку культури Варковичів працюють п’ять гуртків художньої самодіяльності. Сільські аматори неодноразово виступали на сцені районного будинку культури і в обласному центрі. В роботі гуртків бере участь близько 100 представників інтелігенції, колгоспників та робітників. Будинку культури присвоєно звання закладу культури відмінної роботи.
Протягом післявоєнних років зросли лави сільської первинної парторганізації. Тепер є партійні групи в чотирьох рільничих бригадах. На території села створені п’ять партійних організацій, які об’єднують 138 комуністів. У сільських комсомольських організаціях і групах — 251 комсомолець. У селі є групи ДТСААФ, жіноча рада та інші громадські організації.
Варковицька сільська Рада в своєму складі нараховує 40 депутатів. З них 26 колгоспників та 14 робітників і службовців. Кращих виробничників — телятницю Т. С. Кузьмич, ланкову Г. І. Козачук та керуючого відділенням «Сільгосптехніки» М. 3. Зайця було обрано депутатами Дубнівської районної Ради депутатів трудящих. Депутати сільської Ради і виконком основну увагу спрямовують на зміцнення сільськогосподарського виробництва, економіки, розвиток освіти, культури, охорони здоров’я та благоустрою сіл. На культурні потреби 1971 року витрачено 16 159 крб., на освіту — понад 100 тис. крб., на охорону здоров’я — 6084 крб. Того року було виплачено 97 520 крб. пенсій.
Йдучи назустріч 50-річчю утворення СРСР, трудівники Варковичів домоглися значних результатів. За 6 місяців 1972 року місцевий колгосп виробив по 47 цнт м’яса та по 233 цнт молока на 100 гектарів.
На виробничих об’єктах колгоспу проведено огляд літератури «В сузір’ї республік-сестер цвіте Радянська Україна». У будинку культури відбувся вечір «Комуністична партія — організатор Союзу РСР».
У центрі села встановлено пам’ятник односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тут завжди живі квіти.
Трудящі села впевнено дивляться в своє майбутнє. Запорукою цієї впевненості є відданість справі комунізму, величну будову якого зводять також і працьовиті руки жителів Варковичів.
П. І. КИРИЛЕНКО, І. П. ПЕСТОНЮК