Верба, Дубнівський район, Ровенська область
Верба — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Ікви, за 20 км від районного центру. Залізнична станція. Дворів — 860, населення — 3154 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Білогородка, Забірки, Кам’яна Верба, Рідкодуби, Софіївка Перша, Софіївка Друга, Стовпець.
Місце, де розташована Верба, було заселене з давніх-давен, про що свідчать знахідки крем’яних знарядь доби ранньої бронзи. Перша згадка про Вербу є в акті 1442 року про подарування її великим князем литовським українському шляхтичеві Данилкові Мукосієві. В акті Кременецького замку 1545 року зазначено, що власники сіл Берега та Верби утримували одну з городень (дерев’яне укріплення, встановлене на замкових мурах) Кременецького замку. Всі кошти на виготовлення й ремонт цієї городні стягалися з вербівських та березьких селян.
Вербівські селяни виконували тяжкі повинності. Якщо 1552 року одиницею відбування повинностей було дворище, то після 1557 року такою одиницею визначалося волочне господарство. Основною формою повинностей була грошова рента. Крім того, селяни відробляли панщину по три дні на тиждень, а також давали феодалам «бджільну десятину», були зобов’язані купувати хмільні напої в корчмі, яку пан віддавав в оренду лихварям.
До соціального гніту приєднувався і національно-релігійний. Українське населення рішуче протидіяло наступу католицької реакції. Проти запровадження церковної унії виступала й частина українських шляхтичів. У боротьбі проти унії на початку XVII ст. активну участь брала Тетяна Малинська з Верби. Під час перебування у Львові 1610 року вона записалася до членів Львівського братства й подавала йому матеріальну допомогу аж до своєї смерті (1618 рік). Син Тетяни і Матвія Малинських — Данило був одним з керівників Луцького й Кременецького братств, організатором школи й друкарні в Кременці.
В першій половині XVII ст. Верба стала центром волості. За податковим реєстром 1629 року тут було 106 димів, у т. ч. 13 хат кріпаків, які мали лише невеликі ділянки орної землі або городи, 93 хати «челяді» (слуг) та «вбогих людей». На той час Верба вважалася одним з найбільших сіл Волині. Французький дипломат У. Вердум, який проїжджав через Вербу 1671 року, згадує, що тут були велика церква й замок, укріплений земляними валами, і що шлях з Верби на Птичу йшов по довгій греблі, насипаній через озеро й луки. Греблю, як і замок, споруджували селяни-кріпаки.
На початку XVIII ст. власники Верби Малинські добилися привілею: їм дозволили заснувати містечко і влаштовувати в ньому ярмарки. В західній частині Верби, де сходилися шляхи, що вели в напрямі Кременця, Дубна, Козина і Бродів, звели ратушу, будинки заїздів. Містечко оточили земляним валом. Частина Верби, що містилася поза межами валу, і надалі лишилася на становищі села.
Поступово змінювався склад населення Верби. Зростала кількість крамарів, шинкарів. З ремісників переважали ковалі, шевці, столяри, теслярі.
До 30-х років XIX ст. у Вербі існували цікаві за своєю архітектурою будинки двох заїздів: з ганками, балконами, широким проїздом по осі будинку й критими гонтом дахами, що спиралися на дерев’яні колони. Мурований будинок ратуші наприкінці XIX ст. частково розібрали, а частину його перебудували.
Пам’ятками української народної архітектури були також дерев’яна дзвіниця церкви Онуфрія на передмісті, поблизу валу (споруджена 1737 року, існувала до 60-х років XIX ст.) і Троїцька церква в сільській частині (збудована на місці попередньої 1774 року, розібрана близько 1902)6. В обох були цінні зразки народного станкового живопису, але вони загинули через недбальство духівництва, яке не цінувало пам’яток старовини. 1895 року місцевий краєзнавець Г. І. Ісаєвич виявив на хорах старої церкви цінну рукописну книгу і склав її докладний опис. Як виявилося, у Вербі збереглася копія знаменитого «Апостола» Ф. Скорини, що її виконав 1593—1594 рр. у с. Теслугові Тихоненя. Рукопис, прикрашений орнаментом у стилі українських народних вишивок, зберігається нині у фондах Державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка у Харкові.
Подорожуючи до Угорщини й Австрії в 1750 та 1753 рр., Вербу відвідав український філософ і поет Г. G. Сковорода.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Верба увійшла до складу Дубнівського повіту Волинської губернії. Через Вербу пройшов поштово-пасажирський тракт. Тут була тоді поштова станція.
В першій половині XIX ст. становище селян у Вербі стало особливо нестерпним. У березні 1847 року селяни Вербського маєтку звернулися зі скаргою до волинського генерал-губернатора.« В ній ішлося про те, що їх обтяжують непосильною працею, не даючи відпочинку і в святкові та недільні дні. Пани карали селян різками за будь-яку провину, а того, хто не «розкаювався» після різок, віддавали в солдати, виселяли до іншого маєтку. В 1859 році розглядалася судова справа про смерть селянина Верби Братійчука, якого було забито різками за несплату податку.
В результаті скасування кріпосного права селяни отримали наділи по 12 десятин. Цієї кількості землі в умовах низької культури землеробства ледь вистачало для підтримання прожиткового мінімуму. Більшість землі лишилася в руках поміщиків. За даними 1865 року, власник Вербівського маєтку (містечко Верба, частина сусідніх сіл Стовпця і Білогородки) мав 4498 десятин землі. Поміщик одержував прибутки від шинку й крамниць, від двох водяних млинів, гуральні, броварні, тартака, з пасіки, з чиншу за земельні ділянки, на яких стояли будинки ремісників та крамарів у містечку. За участь у польському повстанні (1863 р.) він був висланий до Воронезької губернії і тому продав Вербівський маєток багатому купцеві, за наказом якого по-хижацькому вирубували навколишні соснові бори. У нього маєток придбав колишній казанський губернатор О. Гейнц, який продав решту лісів на паливо та будівельний матеріал у зв’язку з спорудженням 1873 року залізничної колії 3долбунів—Радзивилів. Джерелом прибутків для поміщика також було виготовлення смоли й дьогтю. За тих часів біля Верби виріс присілок, що зберіг назву Смолярня.
Скасування кріпацтва, спорудження залізниці спонукали поміщиків переводити господарство на капіталістичні рейки. У Вербі створили одну з найбільших на Волині плантацій хмелю, спорудили сушарню і «сіровню» для сіркування хмелю за найновішим на той час методом. Плантація, млин на Ікві та інші фільваркові підприємства давали великі прибутки. Але поміщикові цього було мало, і він продавав т. зв. корчунки (землі, які залишились після вирубки лісів).
У зв’язку з адміністративною реформою, здійсненою після скасування кріпацтва, Верба 1866 року стала центром волості. Поступово зростало населення. Якщо 1859 року тут було 89 дворів, де проживало 693 чоловіка, то за переписом 1897 року у Вербі налічувалося 1530 мешканців з них більш як дві третини становили селяни, решту — крамарі й ремісники, що мешкали в містечку.
Частина селян візникувала, доставляючи у Вербу для сплаву ліс з Кременецького повіту, молодь все літо працювала на поміщицькій плантації хмелю. Однак основним заняттям селян лишалося рільництво. Як і в старовину, сіяли найбільше жито й овес, а також просо, ячмінь, пшеницю, горох та гречку. У неврожайні роки у багатьох селян не вистачало хліба на весь рік.
З часом дещо змінився характер промислів. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у Вербі вже не було смолярні, гуральні і броварні, натомість тут відкрили фабрику паперу, запрацювали торфорозробки. Фабрики у Вербі та в сусідніх Миньківцях виготовляли з осики масу, яку в рулонах або в рідкому стані відвозили до Рудні-Почаївської, де переробляли на папір. На фабриці майстер-папірник і 5—8 робітників щодня виготовляли 70—80 пудів маси. Середній місячний заробіток становив 12—15 крб. при 12—14-годинному робочому дні. Такими ж важкими були умови праці на торфорозробках, де спершу працювали сезонні робітники з Чернігівщини, а згодом сюди стали найматися й малоземельні селяни з Верби.
1846 року у Вербі побував як член Археографічної комісії Т. Г. Шевченко. У повісті «Варнак» він писав: «Из Кременца пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новгород-Волынский…». У селі Білогородці 1864 року народився український і польський ботанік Й. К. Пачоський.
На початку XX ст. Верба продовжувала лишатись волосним центром. Тут були поштова станція, фельдшерський пункт, позико-ощадна каса, споживче товариство, трактир. На рік відбувалось 3 ярмарки.
Селяни, доведені до відчаю тяжкими умовами життя, виступали проти гноблення. В липні 1903 року відбувся виступ 300 селян Верби. Найбільш активними учасниками заворушення були місцеві жителі І. Лущанський, Д. Лушевський, Є. Рачинський, Т. Хомяк. Обурення селян викликало розпорядження дубнівського повітового справника продати їх майно за недоїмку. Для придушення виступу у Вербу було викликано близько 100 поліцейських. Забравши худобу, селяни покинули село й пішли в ліс. При спробі властей відібрати худобу, селяни, озброєні кілками, кинулись на урядників і сотських. Деяких з них побили. На умовляння селяни відповіли: «Якщо ви хочете, щоб заплатили гроші, то пишіть царю, хай нам пришле гроші, тоді ми заплатимо недоїмки».
Діяльність органів державної влади була спрямована на те, щоб тримати селян у покорі й темряві. На кінець XIX ст. велика кількість мешканців Верби і переважна більшість мешканців сусіднього села Стовпця, що входило у Вербівську парафію, були неписьменними. 1895 року селяни Верби ухвалили відкрити школу, однак ніяких коштів на її утримання не було. Лише 1905 року у Вербі було відкрито школу міністерства освіти, яку 1908 року перетворили на двокласну. Ця школа містилася у приватному приміщенні. Вчителів було три, учнів 107, з них лише 32 дівчинки.
Під час першої світової війни Верба перебувала у прифронтовій смузі. Російсько-австрійський фронт проходив по річці Ікві за півтора кілометра від населеного пункту. В 1915—1916 рр. Вербу тимчасово окупували австрійські війська, які завдали селу великої шкоди. Понад 40 будинків селян окупанти розібрали для спорудження укріплень. 1916 року містечко визволили російські війська.
Після перемоги Жовтневої революції порядок у Вербі підтримували революційно настроєні солдати місцевого гарнізону та селяни. Посилилася більшовизація військових частин 32-го корпусу, що перебували у Вербі. Це мало великий вплив і на місцеве населення, яке підтримало встановлену у Вербі в січні 1918 року Радянську владу. Але в лютому село захопили австро-німецькі окупанти, а згодом — петлюрівці. Жителі села боролись проти ненависних порядків.
У червні 1919 року, після визволення Верби від петлюрівців частинами Таращанської бригади Першої Української радянської дивізії, тут було відновлено Радянську владу. Але у першій половині серпня 1919 року Вербу окупували польські війська. Для села настали тяжкі часи. До Верби прибув каральний загін. Трудящі не корилися окупантам. В політичному зведенні штабу Південно-
Західного фронту про стан польських військ і настрій населення в окупованих районах України від 22 лютого 1920 року йдеться про повстання населення Верби проти польських окупантів. У селі в умовах окупації було створено Раду.
В другій половині липня 1920 року частини Першої Кінної та 14-ї армій визволили Вербу від польських інтервентів. У серпні 1920 року тут перебував польовий штаб Першої Кінної армії. В будинку, де стояв штаб, тепер відкрито кімнату бойової і трудової слави середньої школи-інтернату.
З липня 1920 року в Вербі діяв волосний ревком, який очолював житель села Г. М. Лиховенко. Ревком робив усе потрібне, щоб сприяти діям Першої Кінної армії. З перших днів своєї організації Вербський волревком турбувався про трудове населення Верби. Так, організували видачу лісу населенню на забудову, адже багато селян жило тоді в землянках. В селі працював також комітет незаможних селян, головою якого був О. Ф. Космачук. Комнезам націоналізував млин, допомагав вдовам-солдаткам.
У Вербі почав діяти комсомольський осередок, організатором якого став М. Михальченко. У своїх спогадах про утворення комсомольських організацій на території Дубнівського повіту, куди входила і Вербська волость, він писав: «Протягом липня і серпня (1920 р.) в кожному волосному центрі був створений комсомольський осередок. Сільські комсомольці зразу ж включились у роботу по зміцненню Радянської влади на селі, допомагали збирати хліб…».
В серпні 1920 року в село був присланий ветеринар. Вживалося заходів до ліквідації чуми, ящура та інших епідемічних захворювань худоби.
У вересні 1920 року містечко захопили польські інтервенти, Верба стала центром Вербської гміни Дубнівського повіту Волинського воєводства буржуазної-поміщицької Польщі. Як і раніше, вона складалася з містечка Верби і однойменного села. За переписом 1921 року, у селі Вербі налічувалося 211 будинків та 1192 чоловіка населення, в містечку Вербі — 56 будинків та 402 жителі. За своїм складом населення Верби було багатонаціональним. Тут проживали українці, росіяни, чехи, євреї, поляки, угорці, цигани.
Буржуазно-поміщицький уряд не дбав про розвиток економіки на західноукраїнських землях. Вони являли собою аграрно-сировинні придатки промислових центрів Польщі. Більше половини землі у Вербі належало великим землевласникам, куркулям, духівництву, осадникам. 13 вербівських куркулів володіли по 20—35 га, а переважна більшість селян мала по 1—2 га землі. Газета «Сель-Роб» 8 лютого 1931 року повідомляла про становище населення Верби: «Село бідне, землі мало, піскувата, маловрожайна. Найкращі землі загарбали осадники. Багатії влітку використовують сільських злидарів так: за 16 годин праці платять від 80 до 160 грошів, а взимі від 40 до 80 грошів».
Підприємства у Вербі були напівкустарними. Це — фабрика, що виробляла вату, тартак, три млини, смолярне і молочне підприємства. Важко жилося робітникам, їх робочий день тривав 16 годин. За тяжку, виснажливу працю трудівники одержували мізерну плату. Борючись за свої права, в липні 1933 року страйкували робітники лісопильного заводу. У липні 1939 року 130 робітників тартака покинули роботу, вимагаючи виплатити їм заробітну плату за три тижні. Вони повернулися до роботи 6 липня, коли власник виплатив заборгованість.
Лише 1926 року в селі запрацювала школа, в якій навчалося польською мовою близько 100 учнів, переважно діти куркулів. Але більшість населення лишалася неписьменною. У Вербі не було культосвітніх закладів, лікарні. Тут проживав фельдшер, який мав приватну практику.
18 вересня 1939 року під час визвольного походу Червоної Армії на західноукраїнські землі над Вербою замайорів червоний прапор. Радісно вітали жителі своїх визволителів. Був створений селянський комітет. Комітет чимало зробив для налагодження нормального життя в селі, підготовки до виборів у Народні Збори Західної України. В січні 1940 року Верба стала центром Вербського району Ровенської області.
Трудящі Верби відчували себе повноправними господарями нового життя, вони з натхненням брали участь у соціалістичних перетвореннях. Були націоналізовані торфопідприємства, лісопильний завод, що згодом перетворилися в деревообробну й паркетну фабрики. Почали працювати промкомбінат, харчокомбінат. Покладено край несправедливому розподілу землі. Після її націоналізації селяни Верби отримали безплатну допомогу насінням та сільськогосподарський реманент. На 1 червня 1941 року 397 дворів Верби мали 1630 га землі.
Поліпшилося матеріальне становище трудящих, зросли їх культурні потреби. 1940 року в селі відкрили неповну середню школу. 449 дітей селян дістали змогу навчатися рідною мовою. Здобували знання не тільки діти, але й їх батьки. Понад 250 жителів за короткий час за допомогою вчителів навчилися писати і читати. В 1940 році було розпочато будівництво будинку культури і лікарні. В березні того року відкрили кінотеатр.
Всі ці перетворення здійснювалися під керівництвом партійної організації, утвореної у Вербі 1940 року. Тоді ж виникла комсомольська організація. Першими комсомольцями стали В. Й. Бацовський, В. П. Матвієнко. Секретарем осередку було обрано М. О. Нечипорук, трактористку-ударницю, яка працювала на будівництві шосейної дороги.
Віроломний напад фашистської Німеччини на Країну Рад перервав вільну й мирну працю жителів села. В перші дні війни в районі Верби розгорнулися запеклі бої частин 8-го механізованого корпусу під командуванням генерала Д. І. Рябишева з фашистським танковим угрупованням Клейста. 27 червня ударна група військ на чолі з М. К. Попелем на марші розгромила танкову дивізію гітлерівців, захопила її штаб, десятки танків і сотні фашистів. Мужність і героїзм радянських танкістів забезпечили зміцнення фронту на лінії Верба—Птича—Дубно.
Ці кровопролитні бої затримали на тиждень просування фашистських військ на Київ. Фашисти захопили село, запровадивши у Вербі жорстокий окупаційний режим, знищили радянські установи, пограбували магазини, склади.
За роки окупації населення зазнало великої наруги. Чимало юнаків і дівчат силоміць вивезли до фашистської Німеччини, багатьох закатували і розстріляли. За зрив заходів окупаційних властей ув’язнилий розстріляли 12 службовців різних установ. Влітку 1942 року фашисти схопили 350 жителів Верби, яких вивезли і розстріляли. Вже після війни в селі виявлено три ями з останками мирних радянських людей, розстріляних фашистами. В 1943 році біля села сталися жорстокі сутички партизанських підрозділів під командуванням Андреева з окупантами і українськими націоналістами.
В лютому 1944 року в районі Верби з метою уточнення обстановки побували розвідники 1-ї Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака.
Під могутніми ударами радянських військ німецько-фашистські орди панічно відступали на захід. Березневого ранку 1944 року частини 172-ї Павлоградської стрілецької ордена Суворова 2-го ступеня дивізії і 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії 1-го Українського фронту зав’язали бої за Вербу. Підрозділ під командуванням Кривоносенка вів бої на підступах до села. Чудеса героїзму виявили офіцер Болтенко, сержант Степанов, рядові Щербина, Клець, Келадзе, Бонденко та сотні інших бійців. Вони відбили дві навальні атаки ворога підряд. Проти радянських військ були кинуті танки. Тоді у бій вступили артилеристи. Влучним вогнем вони знищили 5 танків. Переслідуючи ворога, рота Кривоносенка вела вуличні бої у Вербі. 21 березня 1944 року село було визволено. В боях за нього загинуло 579 радянських воїнів. їх поховано на меморіальному кладовищі, яке любовно доглядають трудівники Верби.
Радісно зустріли місцеві жителі своїх визволителів. 168 мешканців Верби вступили до лав Червоної Армії, 42 загинули в боротьбі з ненависним ворогом, 126 чоловік удостоєні високих урядових нагород.
У кінці березня 1944 року відновили роботу районний комітет партії, який очолив О. С. Повторенко, колишній член бюро Ровенського підпільного обкому партії, районна Рада депутатів трудящих. Почали діяти інші державні і господарські установи. Жителі села з ентузіазмом взялися за ліквідацію наслідків війни. Розгорнулася відбудова підприємств, житлових будинків. Сільська Рада взяла на облік сім’ї військовослужбовців і загиблих на війні. їх забезпечили будівельними матеріалами, паливом, продуктами, мануфактурою. В селі зібрано кошти для допомоги дітям-сиротам.
Стали до ладу маслозавод, залізнична станція, відкрилися магазин, побутові майстерні. За травень 1944 року відбудували 20 км залізничної колії. Лише за один недільник, в якому взяло участь 100 чоловік, розчистили 15 км колії. Запрацювали лісопильний, столярний, бондарний, ковальський і слюсарний цехи лісозаводу. На підприємстві тоді налічувалося 66 робітників. За 1944 рік одержали 110,5 тис. крб. прибутку. Дали першу продукцію 8 цехів промкомбінату, на торфорозробці за сезон 1944 року добули 500 тонн торфу. В 1944 році дала струм сільська електростанція. В травні того року з села Судобич до Верби перевели МТС.
Розпочалася підготовка до організації колективних господарств. У березні 1946 року відбувся сільський актив, на якому обговорювалися питання про об’єднання селян Верби в сільгоспартілі. Було створено ініціативну групу.
Успішним для трудівників села став 1947 рік. Робітники ліспромгоспу виконали річну програму на 124 проц., залізничної станції — на 132 проц., торфорозробки — на 120 проц., промкомбінату — на 112 процентів. Виконали план продажу хліба державі. Понад план селяни здали 28 тонн хліба. За успішне виконання зобов’язань на честь 30-х роковин Великого Жовтня село Вербу занесли на районну Дошку пошани.
З року в рік зростали успіхи трудівників Верби. В 1949 році лише ліспромгосп дав державі 1325 тис. крб. прибутку. Робітники лісозаводу перевиконали річний план розпилювання лісу та обробітку деревини. Успішно завершили план 1950 року ліспромгосп, харчокомбінат, промкомбінат, МТС, колектив залізничної станції та інші.
В 1948 році у Вербі виникли два колективні господарства. Артіль ім. Ватутіна об’єднала 129 дворів, в яких проживало 572 чоловіка, та артіль ім. 30-річчя ВЛКСМ, де налічувалося 113 селянських господарств і 1439 чоловік. Активісти вели копітку роботу щодо усуспільнення сільськогосподарського реманенту і тяглової сили. Колгоспи 1949 року зібрали добрий урожай зернових і технічних культур. Створили по 4 тваринницькі ферми. План осінньої сівби виконали на 150 проц., повністю завершили підняття зябу.
В жовтні 1950 року артілі ім. 30-річчя ВЛКСМ та ім. Ватутіна об’єдналися. В новому колгоспі ім. Ватутіна працювало 4 бригади і 14 ланок. Об’єднання двох артілей виявилося позитивним в економічному розвитку господарства. У 1951 році було одержано по 11,3 цнт жита, по 15,3 цнт вівса, по 221 цнт цукрових буряків з га. Зросло й тваринництво. Поголів’я великої рогатої худоби досягло 158 голів, у т. ч. корів 58. Колгосп мав змогу виділити певні кошти на культурні потреби.
Роботу щодо відбудови і дальшого розвитку господарства очолили партійні організації. В березні 1944 року були створені 3 первинні організації, відновлено роботу 8 комсомольських організацій. 1950 року в селі працювало 9 парторганізацій. Парторганізація колгоспу ім. Ватутіна налічувала в своїх рядах 7 членів і кандидатів у члени партії. З грудня 1944 року розпочали роботу політгуртки, які відвідувало 30 чоловік. При парткабінеті райкому партії створюється агітколектив у складі 73 осіб. В листопаді 1946 року у Вербі відкрилася районна школа партійних і радянських активістів, діяла комсомольська школа.
Навчалися також голови й секретарі сільських виконавчих комітетів. При МТС організовано курси підготовки трактористів. Особлива увага зверталася на освіту й спеціалізацію місцевої молоді, з числа якої на курсах 1945 року навчалося 15 чоловік.
Значне місце в роботі сільвиконкому, партійних органів приділялося питанням культури, освіти, медичного обслуговування. 1944 року запрацювали лікарня на 25 ліжок і поліклініка, де було 2 лікарі та 9 середніх медпрацівників, а 1948 року — пологовий будинок. У відкритому 1944 року сільському клубі відбувалися вечори відпочинку, урочисті збори, читалися лекції, працював кіностаціонар. При клубі діяли хоровий і драматичний гуртки. Тут проходили огляди художньої самодіяльності та учнівські олімпіади. 1945 року у Вербі відкрили хату-читальню з фондом 600 книжок. Книжковий фонд швидко зростав, і 1950 року сільська бібліотека вже мала 7 тис. книжок.
В 1944 році у селі відчинила двері середня школа на 14 класів. Розпочала роботу вечірня школа, в 7 класах якої навчалося 527 чол. Велику роботу серед учнів вела учительська комсомольська організація. Педагогічний колектив разом з активом села багато робив для ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Було створено гуртки лікнепу на підприємствах і в установах.
8 березня 1945 року у Вербі вийшов перший номер районної газети «Зоря».
Нові перспективи в розвитку села відкрила п’ята п’ятирічка. На початку 1951 року кількість тракторів у МТС зросла до 15, придбано значну кількість іншої сільськогосподарської техніки. В 1952 році на колгоспні поля вийшла перша жіноча тракторна бригада, яку очолила Меланія Шевчук. В бригаді дружно працювало 8 дівчат. Правління колгоспу приділяло увагу виробничо-господарському будівництву.
В 1953 році стали до ладу 3 конюшні, 2 свинарники, корівник, телятник, 2 зерносховища, 2 картоплесховища, 2 сушарки хмелю. Збудовано 4 силосні ями на 120 тонн маси. В 1955 році колгоспники виростили по 289 цнт цукрових буряків, 12,4 цнт озимої пшениці, по 80 цнт картоплі з кожного га. Зросло й тваринництво. На кінець року поголів’я великої рогатої худоби досягло 217 голів, у т. ч. 115 корів. 1953 року торфорозробка реорганізувалася в торфопідприємство, зросла кількість робітників, було здійснено механізацію трудомістких робіт.
Коли в квітні 1959 року ліквідували район, відбулося об’єднання Вербської, Софіївської, Стовпецької сільрад у Вербську сільську Раду депутатів трудящих.
Рік у рік змінюється обличчя Верби. В 1958 році закінчено радіофікацію села. 1961 року відкрито постійний автобусний зв’язок з районним центром. 1963 року Вербу повністю електрифіковано й підключено до державної електромережі. Збільшилося використання електроенергії індивідуальними споживачами і з виробничою метою.
За успішне виконання плану 1963 року торфопідприємству вручено перехідний Червоний прапор райкому партії і райвиконкому. За роки семирічки колектив тричі виходив переможцем республіканського змагання серед торфопідприємств. Розширюються виробничі площі, збільшується кількість робітників у відділенні «Сільгосптехніки». На п’яти виробничих дільницях тут працюють 152 робітники.
Успішно закінчив семирічку колгосп «Україна» (до 1959 року ім. Ватутіна). Врожайність зернових у 1965 році досягла 17,2 цнт з га, поголів’я великої рогатої худоби зросло до 2178 голів. На одну фуражну корову надоєно по 2296 кг молока. Краща доярка колгоспу О. П. Горчук одержала від кожної корови по 3750 кг молока. За високі виробничі показники О. П. Горчук удостоєна ордена Леніна.
За роки восьмої п’ятирічки в селі здійснено велике капітальне будівництво. У 1966 році стала до ладу спеціалізована майстерня ремонту двигунів автомобілів у відділенні «Сільгосптехніки». Правління колгоспу вжило заходів щодо дальшого зміцнення бази для розвитку тваринництва.Здійснюються будівництво й реконструкція тваринницьких приміщень та механізація виробничих процесів. За п’ятирічку побудовано зерносклад, автогараж, кормоцех, літній табір для відгодівлі рогатої худоби. Швидко йшло громадське та індивідуальне будівництво. Жителі села збудували 107 добротних будинків.
Великих успіхів досягли інші виробничі колективи Верби. За роки восьмої п’ятирічки реконструйовано цехи харчокомбінату. Запроваджено електричну централізацію на залізничній станції, що на 40 проц. збільшило маневрові роботи. Збільшилися швидкість поїздів та виконання важкорозвантажувальних робіт. Зменшився простій вагонів, впорядковано вокзал.
Успішно завершив 1970 рік колгосп «Україна». Одержано по 30,9 цнт зернових, по 131 цнт картоплі, 433 цнт цукрових буряків з кожного га посіву. Багато зроблено для розвитку громадського тваринництва. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 378 цнт молока і 85 цнт м’яса. Постійно здійснюється механізація трудомістких процесів. Заново збудовано молочно-товарну ферму. Тут повністю механізовано подачу води, прибирання гною, впроваджено електродоїння, збудовано механізований кормоцех, молочний блок. Працює кімната відпочинку тваринників.
Самовіддана праця сільських трударів у п’ятирічці високо оцінена Комуністичною партією і Радянським урядом. Багато з них нагороджені орденами й медалями. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні бригадир колгоспу «Україна» Є. А. Фесюк, начальник дільниці торфопідприємства О. С. Бакаленко, ордена «Знак Пошани» — секретар сільської Ради М. В. Виродова, ланкова колгоспу Л. В. Котвінська та інші.
Перший рік дев’ятої п’ятирічки знаменний новим проявом трудової і політичної активності трудівників села. Підсумки роботи були відрадні. Торфопідприємство реалізувало продукції на 302 тис. крб., перевиконавши встановлені плани. Добре працювали побутові майстерні. Значних успіхів досяг колгосп «Україна». Вирощено високий урожай: зернових — 33,4 цнт, картоплі — 215 цнт з кожного га посіву. На сто гектарів сільськогосподарських угідь працівники ферм виробили по 106 цнт м’яса та 429 цнт молока. На корову надоєно по 2394 кг молока. Зросли грошові надходження господарства. Неподільний фонд досяг 1 929 404 крб. Оплата одного людино-дня становила 3 крб. 42 коп. Збільшилися витрати сільської Ради на соціально-культурні заходи. Протягом року вони досягли 41 964 крб. У 1971 році збільшились пенсії, допомога інвалідам, багатодітним та одиноким матерям тощо. Витрати на пенсії досягли 99 500 карбованців.
Сільська Рада, партійні організації села проводять роботу щодо інтернаціонального виховання трудящих. Колгосп «Україна», школа-інтернат є колективними членами районного відділення Товариства радянсько-болгарської дружби. У селі в 1967—1970 рр. перебували делегації з Відінського округу НРБ. Школу-інтернат відвідали делегації Болгарії, Чехословаччини, Угорщини.
Значний крок зроблено в поліпшенні охорони здоров’я трудящих. В 1959 році збудовано нове приміщення дільничної лікарні. Зміцнено матеріальну й лікувальну бази медичних установ. З 1961 року працює протитуберкульозний диспансер на 85 ліжок. На варті охорони здоров’я 65 медичних працівників, у т. ч. 14 лікарів і 51 працівник середнього медичного персоналу. У відділенні «Сільгосптехніки», школі-інтернаті, на фермі колгоспу «Україна» відкриті профілакторії.
Добре працюють культосвітні заклади у Вербі. Серед них — будинок культури на 330 місць. 1960 року він удостоєний почесного звання — культосвітній заклад відмінної роботи. В 11 гуртках художньої самодіяльності бере участь 137 чоловік. Будинок культури став центром впровадження нових радянських обрядів та звичаїв, тут щорічно відбуваються проводи юнаків до лав Радянської Армії, реєстрації шлюбів та зорини, зустрічі з знатними людьми і передовиками виробництва, вечори трудової та бойової слави.
В селі є чотири бібліотеки: масова, дитяча, дві шкільні. Книжковий фонд масової бібліотеки становить понад 26 тис. примірників. 1968 року за високі показники у роботі масовій бібліотеці присвоєно звання культосвітнього закладу відмінної роботи.
1967 року у Вербі розпочав роботу філіал музичної школи. Тут працює 7 педагогів, діють класи баяна, акордеона, фортепіано, народних інструментів. Зараз у школі навчається 55 дітей. Учні школи беруть участь у художній самодіяльності, ведуть активну пропаганду музики.
Великі зміни сталися в освіті. Середня школа зробила 25 випусків, її закінчили 1470 юнаків та дівчат. Випускники школи працюють у різних галузях народного господарства. Серед них 136 спеціалістів сільського господарства, 64 інженери, 12 лікарів, 7 офіцерів Радянської Армії і флоту. Середню школу робітничої та сільської молоді закінчило 276 чоловік.
В 1959 році у селі відкрито середню школу-інтернат. У 1971/1972 навчальному році в школі налічувалося 365 учнів. Виробнича бригада школи-інтернату за високі показники в роботі в листопаді 1961 року одержала вітання ЦК КПРС. В школі відкрито кімнату бойової і трудової слави, працює клуб інтернаціональної дружби. Незмінним керівником школи є депутат Верховної Ради УРСР, Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР Г. Д. Нестеренко. За високу педагогічну майстерність, успіхи у навчально-виховній роботі їй присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Г. Д. Нестеренко була делегатом XXIII і XXIV з’їздів Комуністичної партії України.
Активну участь у господарському й культурному житті села беруть комуністи і комсомольці. Тепер у Вербі працюють 8 партійних та 9 комсомольських організацій. В них наполегливо трудяться 151 комуніст і 515 членів ВЛКСМ.
55 лекторів об’єднує первинна організація товариства «Знання». В її складі багато спеціалістів народного господарства.
Зростає роль сільської Ради. За підсумками соціалістичного змагання серед сільських Рад області 1967 року їй було вручено перехідний Червоний прапор Ровенської обласної Ради депутатів трудящих та першу грошову премію.
В травні 1968 року виконавчий комітет сільської Ради звітував про свою роботу на засіданні Президії Верховної Ради УРСР. У постанові від 29 травня 1968 року «Про роботу Вербської сільської Ради депутатів трудящих Дубнівського району Ровенської області» Президія Верховної Ради УРСР відзначила, що Вербська сільська Рада проводить значну організаторську роботу, спрямовану на виконання завдань господарського й соціально-культурного будівництва, приділяє належну увагу поліпшенню організаційно-масової роботи, регулярному проведенню сесій, розгляду на них найбільш важливих питань промислового й сільськогосподарського виробництва, культурно-побутового обслуговування населення, благоустрою сіл та інші.
Рішення Президії Верховної Ради УРСР стало стимулом до поліпшення роботи Ради, її складу. Якщо в 1961 році було обрано 50 депутатів, то під час виборів у 1969 році їх стало 77. Серед депутатів 32 комуністи, 15 комсомольців. Активно працює в Раді 36 жінок-депутатів. У її роботі беруть участь 13 робітників, 41 колгоспник, 13 спеціалістів сільського господарства. При виконкомі сільської Ради створено 8 комісій. Депутатам допомагають 36 активістів села.
Чудові перспективи розкриваються перед трудящими Верби у дев’ятій п’ятирічці. Значно розширяться виробничі площі «Сільгосптехніки», здійснюватиметься дальша внутрішня спеціалізація колгоспу «Україна», зросте виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Розпочнеться будівництво дільничної лікарні і середньої школи тощо.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники села успішно виконують завдання дев’ятої п’ятирічки. І. І.
І. В. МЕЛЬНИЧУК, Я. О. САВЧУК