Висоцьк, Дубровицький район, Ровенська область
Висоцьк — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Горині, за 21 км від районного центру, за 10 км від залізничної станції Удрицьк. Через село проходить автошлях. Дворів — 1006, населення — 3084 чоловіка.
Поблизу Висоцька виявлено поселення доби неоліту та бронзи. На території села знайдено кілька римських монет, а на його околиці досліджено давньоруське городище, знайдено скарб речей XIII ст. (жіночі прикраси, монетні гривні).
Перша письмова згадка про Висоцьк (містечко Височко) належить до 1005 року. Наприкінці XII ст. Висоцьк входив до Дубровицького удільного князівства.
1537 року його власник Ю. Гольшанський збудував тут замок. Висоцьк разом із Століном та іншими селами входив до Дубровицького ключа Пінського повіту Брестсько-Литовського воєводства. Умови життя селян були типові для всього Полісся. Бідні грунти (піски, болота) позбавляли можливості прожити з землеробства. Селяни займалися рибальством, мисливством, бджільництвом, а також різними промислами, наймалися сплавляти ліс. Значна частина селян давала феодалові ренту грошову й натуральну — медом, хутром та рибою. У документі 1538 року вказується, що кожен мешканець Висоцька на різдво мав давати власникові села 10 кіп грошів литовських.
На початку XVI ст. Висоцьк став значним торговельним центром, тут була пристань. Звідси ходили невеликі судна, на яких перевозили товари з Волині до Польщі та балтійських портів.
У лютому 1596 року, повертаючись з Пінська, через містечко пройшли повстанські загони Северина Наливайка. Перебування їх вплинуло на антифеодальний рух, до повстанців приєдналися найбідніші мешканці Висоцька.
Завдяки вигідному географічному положенню Висоцьк почав швидше зростати. На початку XVII ст. він став економічним центром Висоцького ключа, до якого входили села Бродець, Васильев, Волошки, Вороні, Глинка, Деревня, Лука, Смородськ, Столін та Удрицьк. Селяни відбували три дні панщини від лану, збереглася грошова й натуральна рента.
1613 року відбувся великий антифеодальний виступ селян. Разом з козаками загонів Топежина, Шульжина та Старинського селяни розгромили панські маєтки у Висоцьку та навколишніх селах.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. у Висоцьку та його околицях відбулися селянські виступи. На початку 1649 року річка Горинь стала кордоном між польськими та селянсько-козацькими військами. У Висоцьку розміщувався польський гарнізон. У жовтні 1654 року до містечка ввійшов підтриманий місцевими жителями багатотисячний загін російсько-українського війська. Вході воєнних дій зазнали великих руйнувань і містечко, і навколишні села, були спалені замок та три фільварки. У зв’язку з цими подіями управитель Висоцького маєтку повідомляв до Пінського гродського суду, що подимне можуть заплатити лише 19 димів і то з великими труднощами.
По закінченні визвольної війни українського народу Висоцьк залишився в складі Польщі. Спираючись на верхівку української феодальної знаті, польська шляхта продовжувала політику соціального, національного й релігійного гноблення, що спричинилося до селянсько-козацького повстання в 1664 році. Воно охопило й Висоцьк. У той час містечко стало власністю правобережного гетьмана П. І. Тетері. Він відбудував замок. 1668 року П. Тетеря переписав Висоцький маєток єзуїтській колегії, яка повинна була сплачувати йому по 8 тис. злотих щорічно. Єзуїти примушували місцевих селян розкорчовувати поля й луки, гатити греблі, осушувати болота, зводити мости. Хоч пізніше за володіння Висоцькомточилася боротьба між спадкоємцями Тетері й єзуїтами, останні були фактично повними господарями тут до 1773 року, коли маєток став державним. За інвентарем 1774 року, в містечку налічувалося 83 дими. Міщани й селяни платили по 6 злотих щорічно від волоки та відбували по два дні на тиждень панщини.
З 1793 року Висоцьк входив до Пінського повіту Мінської губернії, а 1805 року його включено до Ровенського повіту Волинської губернії. Тоді власник Висоцька заклав парк біля замку, а за 2 км від містечка заснував голландську колонію Софіївку. Голландці розводили велику рогату худобу й коней, виготовляли сири.
Першої половини XIX ст., крім торгового центру, у Висоцьку було дві вулиці — Задвір’я та Підвисоцьк. Тут мешкали торговці, ремісники й селяни. За переписом 1858 року, в містечку налічувалося 34 селянські господарства з 132 працездатними чоловіками. Тяглових господарств було 24, піше — одне, решта — городники.
Після реформи 1861 року кращі землі залишилися в поміщика. Селяни одержали 184 десятини орної землі та 98 десятин сіножатей. За корінний наділ селянин мав заплатити 243 крб. 75 коп. сріблом або відробити в поміщицькому маєтку 1539 днів. Пересічно на двір припадало 3,2 десятини землі. Малородючі грунти, низька культура землеробства призводили до мізерних урожаїв. Обтяжені викупними платежами, селяни не могли позбутися злиднів. У 1865 році третина мешканців Висоцька ходила на заробітки.
В містечку не було промислових підприємств, за винятком цегельні та млина, на якому працювало 5 робітників. Частина населення займалася торгівлею і ремеслом. Розвинуте було плетіння сіток, виготовлення березових віників. Працювали також на сплаві лісу по Горині та лісорозробках.
Розвиток капіталізму сприяв певному зростанню Висоцька. 1886 року містечко стало центром волості. Посилилися його економічні зв’язки з Дубровицею, Туровом. Слуцьком. Зросла кількість населення: в 1897 році тут вже проживало 912 чоловік
Одночасно відбувався процес класового розшарування селянства. В період столипінської реакції загострилася класова боротьба, в наступні роки вона також не вщухала. Висоцька біднота виступила проти місцевого поміщика. 29 травня 1910 року, коли виділяли землі поміщику, жителі Висоцька разом з селянами Річиці напали на адміністрацію і стражників. Було вбито землеміра, поранено стражника. Поліцейський справник наказав відкрити вогонь і шаблями розігнати «натовп». 61 чоловіка притягли до судової відповідальності «за збройний опір властям». Жителів К. Пархомовича, М. Ронжа, К. Скуйбіду, Я. Кухара кинули до ровенської в’язниці.
На початку XX ст. у Висоцьку пожвавилася торгівля завдяки ярмаркам, що відбувалися п’ять разів на рік, працювало кілька приватних магазинів. У містечку були фельдшерський пункт, аптека. Та й ними через високу плату за обслуговування не всі могли скористатися.
Першу школу (парафіяльну) відкрито в 1864 році, в ній один учитель навчав. 20 дітей. З 1878 року діяло однокласне училище, а 1909 року його реорганізовано в двокласне.
З початком першої світової війни Висоцьк опинився у прифронтовій смузі. Сільське господарство почало занепадати. Різко скоротилося поголів’я коней та волів, які підлягали реквізиції згідно з законом про військово-кінну повинність. Більш як половину чоловіків мобілізували до армії. Працездатне населення посилали на окопні роботи. Перебування військ на території містечка, близькість Південно-Західного фронту справляли революціонізуючий вплив на трудящих.
Вісті про Лютневу революцію 1917 року до Висоцька принесли моряки Балтики і солдати-фронтовики, які з цієї нагоди провели в містечку мітинги і демонстрації. Сюди часто навідувалися дубровицькі більшовики П. К. Шпаковський, М. І. Грицюк-Антонов, які піднімали трудящих на боротьбу з визискувачами. На початку 1918 року повернувся додому А. С. Нагорний, син висоцького селянина-бідняка. У Висоцьку він одразу зв’язався з підпільниками Дубровиці і з їх допомогою, створив ревком, до складу якого ввійшли П. Кухар, Т. Черкас, М. Боровик. Ревком розподілив панське майно між селянами-бідняками. 27—30 січня, 1918 року А. С. Нагорний брав участь у роботі Ровенського повітового з’їзду Рад.
Коли Центральна рада, спираючись на війська німецького кайзера, відновила старі порядки, в містечко повернувся поміщик і відібрав майно у селян. Було заарештовано кілька членів ревкому. Трудящі згуртовували сили для відсічі класовим ворогам. У листопаді 1918 року під керівництвом Дубровицького підпільного ревкому створено Висоцький повстанський загін з 32 чоловік. Його бійці брали участь у Дубровицькому повстанні в листопаді 1918 року, відновили Радянську владу в містечку. Вони роззброїли поліцейські загони в селі Теребєжові та в маєтку князя Радзівілла в Маньковичах, організували ревком у місті Століні. На початку 1919 року Висоцький загін під командуванням А. С. Нагорного влився до 1-го Дубровицького комуністичного повстанського полку, героїчно бився з польськими окупантами та петлюрівцями.
Під час переможного наступу Червоної Армії проти військ буржуазно-поміщицької Польщі 20 липня 1920 року 224-й полк 25-ї стрілецької дивізії визволив Висоцьк. Було вжито заходів для ліквідації голоду й розрухи, відновлення мирного життя. Цю роботу вів Висоцький волосний ревком на чолі з І. Рожком.
На початку серпня ревком створив у селах волості ревкоми та комітети незаможних селян, організував боротьбу проти бандитизму, налагодив охорону лісів, полів і сінокосів. Червона Армія одержала від селян Висоцької волості 33 пуди хліба, 60 пудів картоплі, 110 голів рогатої худоби. Було відремонтовано приміщення лікарні, налагоджено систематичну доставку пошти, створено робітничий кооператив. Загальні збори представників комітетів незаможних селян Висоцької волості 22 серпня 1920 року вирішили розподілити поміщицьку землю для засіву озиминою на 1921 рік. Радянське будівництво порушила польська окупація в жовтні 1920 року.
За часів окупації Висоцьк був містечком (центром гміни) Столінського повіту Поліського воєводства. Польський буржуазно-поміщицький уряд проводив політику соціального і національного гноблення, намагався полонізувати українське населення, переслідував українську культуру й мову. В містечку була лише початкова школа, в якій навчалося 176 дітей, працювало три вчителі. Викладання велося польською мовою. Газета «Пролетарська правда» (орган Київського губкому КП(б)У). 15 грудня 1923 року, повідомляючи про переслідування української культури в тогочасній Польщі, вказувала, зокрема, що в містечку Висоцьку польські вчителі б’ють дітей, якщо останні на перервах розмовляють українською мовою. 1929 року місцеві урядовці заборонили відзначати 115-у річницю з дня народження Т. Г. Шевченка.
Становище трудящих за польської окупації набагато погіршало. Більшість селян була безземельною або малоземельною. 1936 року 45 господарств із 171 володіли ділянками землі менше однієї десятини, 82 — не мали корів, 88 — коней. Жителі Висоцька неодноразово зверталися у гмінне та повітове управління, щоб їм видали допомогу. Так, мешканець Висоцька Ганько у своїй заяві 2 жовтня 1929 року писав, що він купив у борг 2 пуди жита і не може розрахуватися, бо має сім’ю з 5 чоловік, а сам безробітний. Тому просить подати грошову допомогу і забезпечити будь-якою роботою. Інший житель скаржиться, що він уже чотири роки безробітний, живе надголодь.
Чимала частина мізерного прибутку селянина йшла на сплату державних податків: поземельного, місцевого, на утримання церкви, війта, поліції, за худобу тощо. Дехто кидав рідний край і їхав шукати кращої долі за океан. Трудящі села під керівництвом комуністів піднімалися на боротьбу. 1924 року колишній учасник Дубровицького збройного повстання Ф. Б. Пирішко створив підпільний осередок КПЗБ. До нього ввійшли С. П. Дворецький, А. І. Федоренко, I. G. Щур. Тоді ж виник комсомольський осередок. Першими висоцькими комсомольцями були Г. А. Маєвський, С. М. Малько, Г. Г. Макаревич. Підпільники організовували нові осередки в сусідніх селах, вели політичну агітацію, особливо напередодні революційних свят. Вони читали трудящим повідомлення прожиття в Радянському Союзі, розповідали про переваги соціалізму. Такі читання сприяли усвідомленню класових інтересів робітниками й селянами, запалювали їх на боротьбу проти окупаційного режиму. В ніч на 1 травня 1926 року в містечку і навколишніх селах підпільники розкидали листівки, вивісили транспаранти і лозунги з закликами до боротьби проти окупації, за владу Рад.
Поліції вдалося заарештувати С. П. Дворецького, Г. Г. Макаревича, Г. А. Маєвського, яких кинули до пінської в’язниці. Однак комуністичне підпілля продовжувало діяти. В 1927 році у Висоцьку створюються підрайкоми КПЗБ і КСМ Західної Білорусії. Підпільники налагодили зв’язки з Дубровицьким підрайкомом і Пінським окружкомом КПЗБ, звідки одержували вказівки й рішення вищих партійних органів, нелегальну літературу українською, російською, білоруською, польською і єврейською мовами, розповсюджували її. Під час передвиборної кампанії до польського сейму 1927 року поліція схопила кількох комуністів. За відсутністю доказів трьох підпільників звільнили, а Л. С. Малька ув’язнили на чотири роки.
Одночасно у Висоцьку агітаційну роботу проводила організація «Сельробу», в якій налічувалось до 100 членів. У жовтні 1927 року тут відбулася районна нарада з участю члена ЦК «Сельроб-лівиці», відомого українського письменника К. М. Пелехатого.
Число борців проти окупаційного режиму зростало. В грудні 1929 року Висоцький підрайком перетворено на райком КПЗБ. Секретарем був обраний С. П. Дворецький, а членами райкому — А. Г. Войнарович, М. Ш. Левін, А. І. Федоренко, Г. А. Маєвський. Наступного року створюється райком комсомолу, секретарем якого обрали І. Д. Щура. Підпільники, крім вказівок Пінського окружного комітету, керувалися в своїх діях нелегальною періодикою «Червоний стяг» («Чырвоны сцяг»), «Молодий комуніст» («Малады камуніст»), «Партробітник» («Партработнік») та іншими газетами, брошурами, відозвами ЦК КПЗБ і ЦК КСМЗБ, центри видання яких містилися у Вільно. До центральної редакції ЦК КПЗБ входив комуніст з Висоцька С. М. Малько.
У серпні 1932 року польська охранка вчинила масові арешти. До рук жандармів потрапили І. Д. Черкас, М. Ш. Левін, Г. А. Маєвський, Д. С. Нагорний, Ф. П. Козубовський та багато інших. Деякі комуністи, уникнувши арешту, вирішили перейти через кордон у Радянський Союз. Здійснити це вдалося лише А. І. Федоренку. Від поліцейської кулі на кордоні загинув секретар райкому С. П. Дворецький, був поранений Т. Мішковець, а Т. Садовника та інших схопили й кинули до в’язниці. Від побоїв і катувань загинули М. П. Савончук, І. Д. Щур, Ф. П. Козубовський, Д. С. Нагорний. У червні 1935 року Пінський окружний суд слухав справу підпільників. «Я був комуністом і залишуся ним,— сказав на судовому процесі висоцький комсомолець А. А. Мосійчук,— а ваші в’язниці не зламають моєї волі. Я впевнений, що буржуазний уряд довго існувати не буде. Народний суд буде судити вас, катів».
У вересні 1939 року жителі Висоцька радісно зустрічали своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Ще до приходу військових частин місцеве населення на чолі з колишніми підпільниками роззброїло осадників та урядовців, організувало робітничо-селянську Червону гвардію. Відразу в містечку створили народний орган влади — тимчасовий волосний комітет. Виняткову активність в його роботі виявляли колишні члени КПЗБ.
Депутатом до Народних Зборів Західної Білорусії від Висоцької волості обрали С. М. Малька.
На початку 1940 року Висоцьк і села колишньої Висоцької гміни були включені до складу Ровенської області УРСР. Висоцьк став районним центром.
Вже наприкінці 1939 року створена ініціативна група для організації колгоспу, а на початку 1940 року на землях німців-колоністів і польських осадників організовано колгосп ім. В. І. Леніна. Основою його стало 51 бідняцьке господарство, яке мало 186 га орної землі, 480 га сіножатей, 106 га пасовищ, 30 пар коней та 4 пари волів. Головою обрали висоцького хлібороба Л. G. Малька. У перший рік господарювання колгоспники одержали на трудодень по 3 кілограми хліба і 1,5 крб. грішми. Згодом зросла кількість членів артілі, господарство стало економічно міцнішим. Були створені ферми великої рогатої худоби, овець. Навесні 1941 року в селі виникли ще три колгоспи. Опір колгоспному руху чинили куркулі та українські буржуазні націоналісти. У квітні вони спалили колгоспну стайню з усім поголів’ям коней.
Почалося будівництво дороги до станції Удрицьк, звели мости на річках Горині та Случі. 1939 року в селі відкрили семирічну школу з рідною мовою навчання, а наступного року її реорганізували в середню.
Але мирну працю радянських людей перервав підступний напад фашистської Німеччини. Щоб народне добро не потрапило до рук загарбників, група колгоспників на чолі з головою колгоспу Л. С. Мальком у важких умовах війни евакуювала худобу і майно в Баландинський район Саратовської області. 17 липня 1941 року німецькі загарбники вдерлися до Висоцька.
Весною 1942 року висоцький дільничний міліціонер М. Й. Мисюра очолив підпільну антифашистську організацію, що стала базою одного з перших на Ровенщині партизанських загонів (ім. Ворошилова). Комсомолець С. Полюхович організував молодіжне підпілля. Патріоти влаштувалися на роботу до біржі праці у Висоцьку, завдяки цьому вчасно інформували населення про наміри німців. Вони складали карти розташувань фашистських гарнізонів, вогневих точок та батарей. На початку грудня 1942 року у Висоцький район прибув партизанський загін А. П. Бринського. Народні месники 8 січня 1943 року розгромили німецький гарнізон у Висоцьку за допомогою підпільників-комсомольців з групи С. Полюховича. Після цього висоцькі комсомольці пішли в партизанське з’єднання, очолюване секретарем Ровенського підпільного обкому партії В. А. Бегмою. Особливою активністю відзначилися в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників висоцькі партизани Г. Н. Сидорчук, Є. А. Дворецький, Б. М. Поляков, Ф. С. Садовник, Ф. Ф. Сокол та багато інших.
У березні 1943 року за рішенням підпільного обкому КП(б)У створено Висоцький підпільний райком партії, який очолив С. М. Плужников. Райком поширював свій вплив і на сусідні райони Білорусії. Під керівництвом райкому в селах Висоцького району самовіддано боролися з гітлерівцями 60 антифашистів, що не входили до підпільних груп.
Боротьба висоцьких підпільників не вщухала протягом всієї окупації. На рахунку народних месників — три військові ешелони, пущені під укіс, вісім спалених мостів на шляху Пінськ—Столін, п’ять знищених фільварків тощо.
12 січня 1944 року Висоцьк визволено від окупантів військами 397-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту та частинами партизанського з’єднання О. М. Сабурова. В боях за Висоцьк і навколишні села віддали своє життя 566 воїнів Червоної Армії і партизанів, яких поховано в братській могилі, в парку ім. Червоних партизанів.
Понад 300 місцевих жителів боролися в лавах Червоної Армії і в партизанських загонах, зокрема в загоні ім. Ворошилова. Вони виявили велику мужність на фронтах Великої Вітчизняної війни, в битвах за міста Оршу, Львів, Кенігсберг, Краків, Познань, Бреслау, Берлін та ін. 199 чоловік нагороджені орденами й медалями.
За період тимчасової німецько-фашистської окупації у Висоцьку зруйновано лікарню, школу та інші громадські приміщення, 64 житлові будинки. Окупанти і їх прислужники пограбували в населення багато худоби, майна. На каторгу вивезли 480 чоловік, а понад 1500 мешканців Висоцького району закатували або стратили фашисти та українські буржуазні націоналісти.
Відразу розгорнулася відбудова народного господарства. Було виділено кошти для спорудження моста через Горинь. Державні кредити надали тим, хто позбувся житла, їм також безплатно виділялися будівельні матеріали. Родини військовослужбовців та інвалідів користувалися позикою на придбання корів. Було створено земельну громаду, яка організувала супряги для допомоги під час сільськогосподарських робіт бідняцьким господарствам, сім’ям інвалідів та загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни.
В умовах війни, коли більшість чоловіків мобілізували в армію, зросла роль жінок у господарстві та громадській роботі. Жіноча рада дбала про сім’ї фронтовиків, допомагала безкінним господарствам під час весняно-польових робіт, збирала кошти на подарунки дітям-сиротам.
Висоцький район 1944 року здав у фонд допомоги фронту 231 тонну зерна, 240 тонн м’яса, 358 тонн сіна.
Інтенсивно йшла відбудова. На початку 1945 року стали до ладу хлібопекарня, маслозавод, шевська і столярна майстерні, лазня. Згодом — кінотеатр, дільнична лікарня на 16 ліжок, амбулаторія. Звели 21 житловий будинок, міст. У вересні 1944 року розпочалося навчання у Висоцькій неповній середній школі, а в 1945 році — в початковій вечірній школі для малописьменних і неписьменних.
1950 року семирічку реорганізовано в середню школу.
На відбудові села відзначилися комсомольці, яких тоді налічувалося 47 чоловік. Райком ЛКСМУ організовував суботники, під час яких впорядковували вулиці, ремонтували клуб, лікарню. Комсомольці допомагали відбудувати приміщення школи, шефствували над військовим госпіталем, збирали сировину для Моквинської паперової фабрики. Вже наприкінці 1944 року багато юнаків пішло вчитися до ФЗН і ремісничих училищ. 300 чоловік з району поїхали відбудовувати промислові підприємства. Значну роботу провели члени Тсоавіахіму. На 15 квітня 1945 року вони розмінували 24 мінні поля, знешкодивши 8714 мін та 126 артснарядів.
Для мобілізації трудящих Висоцька і сіл району на боротьбу за розгортання соціалістичного будівництва багато зробила районна газета «Прапор перемоги», яка виходила тут з 1945 року.
Важливою віхою в історії Висоцька стало відновлення в кінці 1945 року колгоспу ім. Леніна, головою якого було знову обрано Л. С. Малька. Спочатку в колгоспі налічувалося 58 працездатних. Він мав тоді тільки 77 га землі. Під час жнив наступного року жниварками МТС було скошено й зібрано 24 га, а решту площі — косами і серпами. Середній урожай зернових становив лише 5,5 цнт з га. Тяжко було господарювати в тих умовах. Але завдяки самовідданій праці колгоспників перший рік спільної роботи дав непогані наслідки. В 1946—1948 рр. в селі утворилося ще два колгоспи. Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Залишки українських буржуазних націоналістичних банд посилили антирадянську агітацію, погрожували активістам, перешкоджали розвитку колгоспного виробництва. Спираючись на підтримку селянства, радянські органи до 1949 року завершили розгром банд у районі.
У вересні 1950 року всі три господарства об’єднано в колгосп ім. Леніна. У ньому налічувалось 619 господарств, 766 га орної землі та 1535 га сіножатей. Господарство одержувало на пільгових умовах кредити, сортове насіння, мінеральні добрива. Політвідділ МТС, його газета «Червона зоря» поширювали передові методи ведення господарства, допомагали виховувати місцеві кадри. У березні 1952 року в колгоспі створена первинна партійна організація з чотирьох чоловік. Поступово зміцніла економічна база колгоспу. В 1953 році було 1198 га землі. Комуністи й комсомольці стали провідною силою в боротьбі колгоспу за здійснення рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС «Про заходи дальшого розвитку сільського господарства СРСР».
1959 року ліквідовано Висоцький район, а Висоцьк віднесено до Дубровицького району.
Цього ж року колгосп ім. Леніна об’єднався з сусіднім господарством «Шлях Леніна» (с. Вербівка). Колгосп перетворився на багатогалузеве господарство з розвинутим виробництвом зерна, картоплі, льону, молока та м’яса. Зросла культура землеробства, поліпшилось удобрення полів. Ферми укомплектовані сталими кадрами. Вже першого року семирічки на 100 га угідь було вироблено 58 цнт м’яса, 257 цнт молока. Перевершено план збільшення поголів’я великої рогатої худоби. Механізатори виконали значний обсяг робіт. Освоєння поліської цілини відкрило нові резерви для дальшого розвитку господарства та зміцнення його економіки. В 1965 році на окремих площах виростили по 25 і більше цнт пшениці, по 7 цнт льону на гектарі.
Механізація трудомістких процесів, застосування передових методів агрономічної науки, сумлінна праця колгоспників зумовили те, що в 1969 році, незважаючи на несприятливі погодні умови, зібрали непоганий урожай. План виробництва молока і м’яса за восьму п’ятирічку колгосп виконав до 20 грудня 1970 року. Порівняно з 1960 роком оплата праці колгоспників зросла на кінець восьмої п’ятирічки вдвоє.
Одним з вирішальних питань розвитку колективного господарства є дальша його механізація. Колгосп має тепер 24 трактори, 10 комбайнів, 19 вантажних автомашин та 3 льонобралки, 50 електромоторів. Цією технікою обробляють 6558 га землі, в т. ч. 1599 га орної. В 1965—1970 рр. в колгоспі здано в експлуатацію 15 об’єктів — тваринницьких приміщень, зерносховищ, складів, гаражів тощо.
Багато трудівників відзначено високими урядовими нагородами. Це, насамперед, колишній секретар Висоцького райкому партії М. Й. Петровський, що перейшов працювати в колгосп і очолював його з вересня 1956 року по 1970 рік, С. М. Нагорна, Г. К. Савич, X. С. Лукашевич та інші.
Постійно зміцнюється й розвивається дружба з колгоспниками колгоспу ім. 17 Вересня села Плотниці Столінського району БРСР, що почалася під час Великої Вітчизняної війни. Колгоспники Висоцька передали білорусам насіння пшениці Білоцерківська-198, з якого ті виростили по 39 цнт на га. Обмін насінням кращих районованих сортів став традицією. Висоцькі хлібороби одержали від сусідів насіння картоплі Агрономічна, жита сорту Партизанське, льону. Трудівники колгоспу ім. Леніна запозичили і запровадили у себе досвід вирощування картоплі і кормових буряків на осушених землях, набутий білоруськими колгоспниками, а їм допомогли запровадити відповідну агротехніку вирощування льону-довгунця Томський-10. Коли в якомусь з колгоспів трапляються труднощі, їх долають спільними зусиллями українські й білоруські хлібороби, зокрема допомагають кормами для худоби.
В колгоспі налічується 35 членів КПРС та 87 комсомольців. У шести первинних партійних організаціях села на обліку 130 комуністів, їхніми помічниками є 343 комсомольці.
Хоч за часів польської окупації Висоцьк вважався містечком, промисловість в ньому була слабо розвинутою — тут працювали невеликий лісопильний завод, олійниця та млин, де налічувалося кілька десятків чоловік. Тепер у селі є лісгоспзаг, за яким закріплено 32,7 тис. га лісу. 1969 року в ньому працювало 475 чоловік. Лісгоспзаг має 23 автомашини різних марок, 19 тракторів, 2 бульдозери, 3 автокрани та близько 100 різноманітних механізмів. Восьмий п’ятирічний план реалізації продукції виконано до 1 грудня 1970 року.
Працівників Висоцького лісгоспзагу єднає давня дружба з колективами горинських керамічного та консервного заводів у Білорусії. Висоцькі лісівники здають у Білорусію ягоди для виготовлення соків. Білоруси, в свою чергу, допомагають жителям Висоцька у будівництві виробничих споруд, заготівлі та вивезенні деревини.
Багато уваги приділяє Висоцька сільрада соціально-культурному будівництву, поліпшенню обслуговування населення. За восьму п’ятирічку в селі збудовано школу, медпункт, сільмаг. Стали до ладу водогін, електропідстанція. На центральній вулиці прокладено тротуар і дорогу з твердим покриттям. Понад 80 будинків спорудили індивідуальні забудовники. Площа сучасного села — 450 га, в ньому налічується 12 вулиць.
Незрівнянно зріс матеріальний добробут трудящих. Про це свідчить підвищення їх купівельної спроможності. Тільки в 1970 році магазини державної і кооперативної торгівлі продали товарів на 1579 тис. крб. Ветерани праці, інваліди Великої Вітчизняної війни забезпечені пенсіями, багатодітні матері — грошовою допомогою.
В побут жителів села міцно ввійшли телевізори, радіоли, велосипеди, мотоцикли, пральні машини, холодильники. Багато сімей користується скрапленим газом.
У Висоцьку є дільнична лікарня, поліклініка, аптека. Тут подають допомогу шість лікарів та 29 середніх медичних працівників. До послуг трудящих — філія Дубровицького побуткомбінату.
З 1956 року діє будинок культури на 400 місць. В ньому відбуваються цікаві зустрічі молоді з ветеранами боротьби за Радянську владу, відомими митцями. За останні роки в селі побували двічі Герой Радянського Союзу О. Ф. Федоров, письменник лауреат Державної та Ленінської премій М. П. Стельмах, відбулася братерська зустріч трудівників колгоспу ім. Леніна з колгоспниками Столінського району братньої Білоруської РСР. При будинку культури працюють шість гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь 146 чоловік. Колектив працівників будинку культури відзначений грамотою оргкомітету фестивалю самодіяльного мистецтва У РСР.
У 1970/1971 навчальному році у Висоцькій середній школі навчалося 840 учнів, працювало 46 учителів. Серед них заслужена вчителька Української РСР М. А. Камінська, П. X. Красюк — член Спілки письменників України, перший лауреат комсомольської премії ім. М. П. Максися. У школі обладнані кабінети фізики, хімії, біології, майстерня обробки дерева та металу. Є кабінет технічних засобів з кіноустановкою, телевізором, магнітофоном.
За післявоєнний період у селі середню освіту здобуло 628, восьмирічну — 1073 чоловіка. Багато з них навчається у вищих і середніх навчальних закладах.
З Висоцькою середньою школою вже кілька років підтримують зв’язки науковці Ровенського педагогічного інституту ім. Д. 3. Мануїльського. Відбуваються спільні засідання кафедри української літератури та предметної комісії вчителів мови та літератури. У школі багато робиться для інтернаціонального виховання учнів. У піонерському клубі відкрита кімната дружби, де зберігаються листи, книги, сувеніри від друзів з РРФСР, Білорусії, Узбекистану, Польської Народної Республіки та Німецької Демократичної Республіки. У селі працює філія Дубровицької дитячої музичної школи, в якій по класах фортепіано, баяна, скрипки й народних інструментів навчається 50 дітей.
Добре працює первинна організація товариства «Знання», яка об’єднує 60 лекторів. Сільська масова бібліотека має книжковий фонд близько 20 тисяч примірників. Тут проводяться читацькі конференції, усні журнали, літературні вечори, дитячі ранки.
Висоцька сільська Рада дбає про озеленення і благоустрій села. При сільраді діє позаштатна група, яка допомагає багатодітним матерям у вихованні їх дітей. В роботі постійних комісій сільради беруть участь 40 депутатів та 35 активістів.
У Висоцьку встановлено пам’ятник В. І. Леніну та два обеліски — бійцям Радянської Армії і партизанам, що полягли в боротьбі з німецькими загарбниками і українськими буржуазними націоналістами, а також радянським парашутистам, які загинули в 1942 році в урочищі Хилии. З кожним роком впорядкованішим, красивішим і молодшим стає соціалістичний Висоцьк — стародавнє поліське поселення.
Трудівники колгоспних ланів і лісів Висоцька, службовці установ, депутати сільради з особливим піднесенням працювали у рік завершення восьмої п’ятирічки, рік столітнього ювілею В. І. Леніна. 127 чоловік відзначено Ленінською ювілейною медаллю.
На дев’яту п’ятирічку заплановано великий обсяг будівельних робіт у селі: спорудження типового приміщення середньої школи, дільничної лікарні на 60 ліжок, виробничих приміщень у колгоспі та лісгоспзазі, кілька багатоквартирних житлових будинків. З великим піднесенням трудівники Висоцька виконують плани, накреслені XXIV з’їздом КПРС.
П. X. КРАСЮК, А. Г. СЕНДИК