Клімат і рельєф Ровенської області. Історія заселення Ровенщини
Ровенська область розташована в північно-західній частині Правобережної України. Центр області — місто Ровно. На півночі вона межує з Брестською та Гомельською областями БРСР, на сході — з Житомирською, на південному сході — з Хмельницькою, па півдні — з Тернопільською й Львівською і на заході — з Волинською областями УРСР.
Територія Ровенської області 20,1 тис. кв. км. Населення — 1066,5 тис. чоловік, у т. ч. міського — 311,3 тис. чоловік. За національним складом українці становлять 93,5 проц., росіяни — 4,3 проц., білоруси — 1,3 проц., інші — 0,9 проц. Область утворена 4 грудня 1939 року. Вона має 15 адміністративних районів, 9 міст, з них одне обласного підпорядкування, 16 селищ міського типу. Всього в області 1038 населених пунктів, у т. ч. міських — 25, сільських — 1013, які підпорядковані 9 міським, 16 селищним і 324 сільським Радам депутатів трудящих.
Рельєф Ровенщини — хвилясто-рівнинний. Більша за розміром її північна частина розташована на Поліській рівнині, південна — на Волинському плато (середня висота 276 м, найвища точка 358 м над рівнем моря), яке в свою чергу розчленоване на Вододільне, Гощанське, Збитнянське, Острозьке, Пельчанське, Ровенське плато. Всі вони порізані численними річками, ярами, балками.
Найбільшими річками області є Прип’ять, яка протікає в північно-західній частині Ровенщини, та її притоки — Горинь (з Случчю), Стир (з Іквою), Ствига (з Львою). Є ще багато менших річок — Веселуха, Стубла, Замчиське, Устя, Бережанка, Путилівка, Пляшівка, Стави, Вілія та ін. Всі вони належать до басейну Прип’яті. В області вона найповноводніша ріка. Але для місцевого судноплавства використовується мало, бо протяжність її тут сягає лише до 25 км. Значно більше транспортне значення має річка Горинь. Вона тече з півдня на північ через усю територію області, поділяючи її на дві майже рівні частини. Для сплаву лісу використовуються Случ та інші притоки Горині. В північних районах області є чимало озер. Найбільші з них: Нобель, Біле, Велике Почевське, Хоромис, Островське, Бежицьке, Сомине, Гуска та Карасинське. У південних районах багато штучних ставків.
Клімат помірно континентальний з м’якою зимою і теплим літом. Найхолоднішим місяцем є січень, середня температура його від —4,8 до —5,4 градуса. Найтепліше у липні (від +18,0 до +18,5 градусів). Зимою бувають часті відлиги. На всій території області спостерігаються весняні й ранні осінні заморозки. Середньорічна кількість опадів коливається від 560 до 620 мм. На півночі області випадає більше дощу й снігу, ніж у південних районах.
З корисних копалин Ровенщина багата на торф та мінеральні будівельні матеріали — граніти, базальти, діорити, діабази, вапняки, сієніти, гнейси, пегматити, каоліни, габро, крейду, різні глини. Основні поклади торфу розміщені на півночі. Є джерела мінеральних вод — Острозьке й Степанське, які застосовуються для лікування кишково-шлункових захворювань. На базі радонової води функціонує відділення при Корецькій районній лікарні.
Грунтовий покрив області дуже різноманітний. У лісостеповій (південній) частині переважають чорноземи та сірі опідзолені грунти. А на терасах річок Горині та Ікви — підзолисті глинисто-піщані грунти. На Поліссі здебільшого дерново-підзолисті, а також болотні грунти. Грунтово-кліматичні умови області сприяють вирощуванню зернових і технічних культур — жита, озимої і ярої пшениці, ячменю, вівса, гречки, картоплі, цукрових буряків, льону, хмелю, виробництву продуктів тваринництва.
Третина території області зайнята лісами. Основні лісові масиви зосереджені в поліських районах, де найпоширенішою породою є сосна. Тут ростуть також дуб, осика, береза, граб, вільха. Поширена болотяна рослинність. У лісостепових районах найчастіше трапляються граб, дуб, клен, липа, ясен, дикі груші і яблуні. Ліси й луки області багаті на дикоростучі лікарські рослини — шипшину, павутинясті лопухи, чемерицю білу, валеріану, змійовики, водяний перець тощо.
Тваринний світ Ровенщини майже не відрізняється від фауни сусідніх областей. У лісах водяться вовки, лисиці, дикі кабани, борсуки, козулі, зайці, тхори лісові, горностаї, норки, куниці, білки, рідше —лосі, рисі. На Поліссі в річках водяться бобри і видри. У Клеванському лісі прижилися зубри, завезені сюди з Білорусії. З птахів гніздяться тетереви, рябчики, лелеки чорні, перепели, куріпки, дятли, синиці, горіхівки, численні качки, кулики. У річках і озерах є багато риби — окуні, щуки, краснопірки, лящі, лини, карасі та інші.
Заселення території Ровенщини, зокрема її південної частини, почалося ще в добу пізнього палеоліту, приблизно 40—35 тис. років тому. Найбільш ранніми є поселення первісних мисливців, досліджені поблизу сіл Липи, Мирогощі Другої і Мирогощі Першої Дубнівського та Городка Ровенського районів. На поселеннях виявлено залишки жител з кострищами, крем’яні знаряддя праці, багато кісток мамонтів та інших тварин.
У селі Шепетині Дубнівського району вперше на Ровенщині виявлено значне поселення доби мезоліту, на якому 12—10 тис. років тому проживали мисливці, що вже володіли луком та стрілами з крем’яними наконечниками.
Верхів’я річки Горині в добу неоліту (VI—IV тис. до н. е.) було північно-східною околицею великого етнічного масиву, що охоплював Західну Волинь і Подністров’я, заселеною скотарськими племенами. В Корецькому, Ровенському й Дубнівському районах відомо близько 10 неолітичних поселень, два з них, біля села Зозова Ровенського району, частково досліджені.
В добу міді (IV—III тис. до н. е.) територію Ровенщини заселювали скотарсько-землеробські племена. Більш ранні племена поширювались у верхів’ях Горині і досягали лівобережжя Вісли. їх поселення досліджені поблизу селища Гощі та с. Острова Червоноармійського району. Пізніші набагато чисельніші племена охоплювали територію Середньої Європи, Волині та Поділля. Поселення цих племен виявлено в Острозькому, Здолбунівському, Ровенському та Дубнівському районах.
В кінці III — на початку II тис. до н. е. (в добу ранньої бронзи) Ровенщина була густо заселена більш-менш однорідними землеробсько-скотарськими племенами, які займали проміжну територію між Східною і Середньою Європою. Археологами виявлено близько 100 поселень і могильників. Частину з них досліджено в Здолбунівському, Острозькому, Ровенському та Дубнівському районах. Найцікавіші матеріали здобуто під час розкопок і досліджень поховань у кам’яних гробницях на околицях с. Здовбиці (Здолбунівський район) та курганного могильника біля с. Іванного (Дубнівський район). Майстерні крем’яних знарядь цього ж часу виявлено поблизу Городка Ровенського, Крилова Дубнівського, Устенського Другого Здолбунівського районів.
Південні райони краю в добу середньої і пізньої бронзи (II — початок І тис. до н. е.) освоювали племена тшинецько-комарівської культури. Частина дослідників вважає їх ранніми предками слов’ян. Скарби бронзових знарядь праці, зброї та прикрас тих часів знайдено поблизу сіл Липи Дубнівського, Стеблівки Здолбунівського районів та в інших місцях. Вони свідчать про виникнення майнової нерівності в середовищі племен доби пізньої бронзи.
Коли у VIII—VII ст. до н. е. тогочасне населення навчилося добувати залізо і виготовляти з нього знаряддя праці та зброю, то це допомогло піднести продуктивність господарства, сприяло прискоренню майнового розшарування і серед племен, які заселяли територію сучасної області. Південне Погориння в добу раннього заліза (VI—II ст. дон. е.) заселювали скотарські племена, поширені головним чином у поліських районах північної частини сучасної України та на півдні Білорусії. На Ровенщині зафіксовано понад 50 поселень та могильників того періоду.
В III—II ст. до н. е. та в II—VI ст. н. е. на території сучасної області поширюються ранньослов’янські племена зарубинецької та черняхівської культур. В с. Могилянах Острозького району досліджено 4 поховання зарубинецької культури. Поселення черняхівської культури виявлено і частково досліджено поблизу сіл Варковичів і Підлужжя Дубнівського району, а на поселеннях поміж селами Мирогощею Першою, Мирогощею Другою і Костянцем цього ж району розкопано кілька наземних жител.
Окремі знахідки та скарби римських монет, виявлені поблизу Костополя, Мізоча, Стоянівки тощо, свідчать про те, що в середовищі слов’янського населення цих земель, як і на інших територіях Наддніпрянщини, Надбужжя і Наддністрянщини, була розвинута внутрішня і зовнішня торгівля, яка сприяла нагромадженню багатств у руках окремих осіб. Утворювалась заможна верхівка, яка поступово концентрувала в своїх руках владу і починала дедалі більше пригноблювати трудовий люд. У кінці VI — на початку VII ст. на Волині, куди входили і землі сучасної Ровенської області, виникло об’єднання племен державного типу на чолі з дулібами-волинянами. У X ст. територія сучасної області ввійшла до складу Київської Русі, що була спільною колискою російського, українського і білоруського народів, які склалися на основі давньоруської народності. Це сприяло економічному і культурному розвитку краю. По берегах річок Горині, Случі, Стиру, Ікви виникли численні поселення та укріплення. На території області відомо близько 80 могильників, поселень та городищ. Укріплені міста, що тоді виникали, ставали центрами ремесла й торгівлі. У містах проживала і феодальна верхівка. Знайдені поблизу Бегеня і Городка (Ровенський район), Висоцька (Дубровицький район), Торговиці (Млинівський район) скарби дорогоцінних прикрас, що часто включають і грошові гривні, вказують на ступінь заможності окремих прошарків населення. Знайдене неподалік с. Білова Ровенського району поховання ювеліра свідчить про високий рівень розвитку місцевого ювелірного ремесла.
Деякі з погоринських міст відіграли помітну роль в історії давньоруської держави і неодноразово згадуються в літописах. Багато з них поклали початок сучасним містам і селам: Дубен — Дубно, Корчеськ — Корець, Заречеськ — Заріцьк, Милеськ — Мильськ, Сапогинь — Сапожин, Небль — Нобель. Окремі поселення повністю-зберегли свої старі назви до наших днів (Острог, Муравиця, Степань). Серед 11 міст, згаданих у літописах, найвизначнішу роль в історії краю відіграли Дорогобуж і Пересопниця, які в XI—XII ст. періодично були центрами удільних Пересопницького та Дорогобузького князівств Погориння.
На північному Погоринні деякий час існували також удільні Степанське і Дубровицьке князівства, які в XI—XII ст. входили до складу турово-пінських земель.
Після об’єднання 1199 року Галицького й Волинського князівств Ровенщина входить в єдине Галицько-Волинське князівство. Під час нападу в 1240—1241 рр. монголо-татар на галицько-волинські землі населення краю (Дорогобуж, Муравиця, Мильськ, Дубно та ін.) стійко боронилося від завойовників, проте не могло встояти перед численними полчищами ворога. Францисканський чернець — глава місії папи Іннокентія IV до татар, Плано Карпіні, який у 1246 році проїжджав через Ровенщину, розповідав про великі руїни, що траплялися на його шляху.