Корець, Корецький район, Ровенська область
Корець — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване по обох берегах річки Корчика, за 63 км від Ровно і за 30 км від залізничної станції Новоград-Волинський. Через місто проходить автошлях Київ—Львів. Населення—7100 чоловік.
Ця місцевість була заселена ще в давні часи. Свідченням цього є археологічні знахідки. На території міста знайдено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту. Поблизу міста, на березі річки Корчика, виявлено давньоруське городище.
Корець — одне з стародавніх міст України. Воно вперше згадується як Корчеськ в Іпатіївському літопису під 1150 роком, коли великий князь київський Ізяслав Мстиславович в час міжусобної війни з владимиро-суздальським князем Юрієм Долгоруким перебував тут зі своїм сином Мстиславом.
В XII ст. він входив до Володимиро-Волинського князівства. 1258 року в Корді деякий час перебував князь Данило Галицький, який організовував оборону Волинської землі від монголо-татар. Жителі міста всіляко підтримували його дружинників, хоробро захищали рідні оселі.
У XIV ст. Корець входив до складу Литовського великого князівства. 1380 ро-ку литовський князь Ягайло передав Горець князю Федору Острозькому.
В 1386 році на місці давнього городища побудували великий замок, оточили його глибоким ровом, наповненим водою, а річку Корчик відвели у нове русло. І понині називають Зарів’ям район міста за старим руслом Корчика, а над річкою височать руїни середньовічного замку.
На початку XV ст. Корець став власністю удільних князів-магнатів Корецьких, які володіли містом до 1651 року.
В 1495 році Корцем намагалися оволодіти татари, але вони були розбиті під містом об’єднаними силами міщан і війська, очолюваного князем С. Гольшанським. Місто зазнавало також руйнувань через міжусобні феодальні чвари. У 1568 році Кременецький земський суд розглядав відмову пана А. Ласького заплатити гроші князю Б. Корецькому за збитки, заподіяні під час наїзду на його маєток.
Після Люблінської унії Корець перебував у складі Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. В 1629 році тут налічувалося 1124 дими, проживало близько 7 тис. чоловік. Місто вважалось одним з найбільших на Волині.
На початку XVII ст. у Корці пожвавилось просвітництво. В 1612 році до міста прибув відомий український педагог, церковний діяч, перекладач Л. Зизаній (Тустановський) — автор книг «Наука ку читаню і розумъню писма словенскаго» і «Грамматіка словенска съвершеннаго искуства осми частій слова». Ці твори були гострою відповіддю єзуїтам, які твердили, ніби слов’янська мова непридатна для науки. Л. Зизаній жив у Корці до 1619 року.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. у Корці перебували загони князя G. Корецького. Вони разом з королівськими військами брали участь у битвах під Жовтими Водами й Корсунем, але були розгромлені селянсько-козацькими полками Богдана Хмельницького.
В другій половині 1649 року в Корці спалахнуло народне повстання. Ватажками його були жителі Корця В. Кочановський, Ф. Возниця, Я. Яницький, Т. Рудковський, Я. Форитар. Вони створили великий загін й билися спільно з селянсько-козацькими військами.
Після Зборівського договору до міста повернувся G. Корецький, який вчинив над трудовим населенням жорстоку розправу.
Восени 1654 року війська, очолювані Богданом Хмельницьким, знову зайняли Корець, Острог, Межирічі, де розмістилися козацькі загони. Але за Андрусівським перемир’ям Корець залишився під владою шляхетської Польщі. В наступні роки місто зазнавало частих нападів турецько-татарських завойовників. Особливо великих спустошень заподіяли вони йому 1699 року.
Відновлення панування Польщі на Правобережній Україні надовго затримало економічний і культурний розвиток міста. Умови життя ремісників і селян були тяжкими, нещадна експлуатація доповнювалась політичним безправ’ям.
Коли Правобережна Україна возз’єдналася з Лівобережною у складі Росії, Корець став волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.
У другій половині XVIII ст. в місті пожвавлюються торгівля, ремесло й промисловість. В 1797 році тут було три шкіряні мануфактури. Корецька суконна мануфактура князя Й. Чарторийського в 1797—1798 рр. мала дев’ять верстатів, на них працювало 39 чоловік. Крім того, на тимчасові роботи наймали до 100 дівчат. В наступні роки виробництво сукна зростало: 1798 року було вироблено 10 054 аршини, в 1801 — 14 112 аршин. 1823 року на мануфактурі працювали 183 робітники, які виготовили 21 311 аршин сукна. Серед інших підприємств суконної промисловості Волинської губернії Корецька мануфактура посідала помітне місце.
З 1787 року існувала також полотняна мануфактура. 1797 року тут працювало 6 майстрів-ткачів, 2 учні, 1 майстер-серветник, 4 його учні і 80 дівчат-прядильниць — кріпачок князя Й. Чарторийського.
В кінці XVIII ст. на берегах річки Корчика виявлено поклади каолінової глини. Випробування її дало добрі наслідки. В 1788 році фарфорово-фаянсовий завод став до ладу, а вже 1793 року тут було 86 верстатів і працювало понад тисячу майстрових, художників та інших робітників з числа кріпаків, а також іноземних спеціалістів. Продукція заводу була відома в багатьох країнах Європи поряд з виробами відомих саксонських заводів. Окремі її зразки й досі зберігаються в багатьох музеях нашої країни. У січні 1797 року завод зазнав великої шкоди від пожежі. Хоч згодом його відбудували, але виробнича потужність не зростала. В 1823 році тут працювало 77 кріпаків і 7 вільнонайманих робітників. Незабаром місцеві сировинні джерела вичерпались, і 1831 року завод припинив своє існування.
Суконна мануфактура Й. Чарторийського не витримала довготривалої конкуренції з іншими зростаючими підприємствами на Волині і також стала занепадати. Вона існувала до березня 1847 року.
Після реформи 1861 року в Корці будуються різні підприємства, зростає торгівля. 12 разів на рік відбувалися у місті великі ярмарки. 1887 року тут працювали два шкіряні заводи, суконна фабрика, пивоварний завод, п’ять водяних і парових млинів. У 1898 році граф Й. Потоцький побудував цукровий завод, де 1906 року працювало 437 робітників. Умови праці на цих підприємствах були дуже важкими, більшість робіт доводилося виконувати вручну, робітники змушені були працювати в осінньо-зимовий період на холоді по 12 і більше годин.
1910 року площа міста становила 350 десятин, у ньому було 13 вулиць та провулків. Електричного і гасового освітлення Корець не мав. З 2007 житлових будинків лише 88 були кам’яні, а решта— дерев’яні.
В кінці XIX — на початку XX ст. у Корці існували деякі навчальні і медичні заклади. 1892 року спорудили нове приміщення двокласної церковнопарафіяльної ніколи, яку відкрили 1893 року. 1911 року почало працювати чотирикласне міське училище. Діяли також 4 приватні ніколи. Тоді тут було 2 приватні лікарні на 20 місць і 3 аптеки.
Під час першої світової війни на території Корця розміщались військові частини царської армії. Імперіалістична війна завдала мешканцям міста багато горя й страждань. Занепало промислове виробництво, зростали дорожнеча, податки, реквізиції. Населення голодувало. Під впливом Лютневої буржуазно-демократичної революції пожвавилася боротьба корецьких трудящих. У червні 1917 року обурені антинародною політикою Тимчасового уряду повстали наймити й селяни в околицях Корця. До них приєдналися солдати військової частини. Повсталі заарештували представників місцевих властей. В жовтні 1917 року солдати 39-го запасного піхотного полку разом з селянами розгромили маєток поміщика.
Велика Жовтнева соціалістична революція зробила великий вплив на трудящих Корця. Радянська влада була проголошена тут 12 січня 1918 року.
Прагнучи задушити революцію на Україні, буржуазно-націоналістична Центральна рада в лютому 1918 року закликала на допомогу австро-німецькі війська.
21 лютого 1918 року вони зайняли Корець.
Під керівництвом більшовицької партії трудящі вели рішучу боротьбу з німецькими окупантами та їх прихвоснями — українськими буржуазними націоналістами. Почали активно діяти партизанські загони. Про їх дії йшлося, зокрема, на нелегальних зборах робітників Корецького цукрового заводу в серпні 1918 року. Після вигнання австро-німецьких окупантів трудящі Корецької волості продовжували запеклу боротьбу проти петлюрівців. Це полегшувало наступальні дії Червоної Армії. Корець було визволено 1 травня 1919 року частинами Першої Української радянської дивізії під командуванням М. О. Щорса.
В серпні 1919 року радянське будівництво в місті зірвали польські інтервенти й петлюрівці, які діяли на догоду імперіалістам Антанти. Але трудящі міста і навколишніх сіл продовжували боротьбу. Восени 1919 року в районі Корця діяв очолюваний більшовиками партизанський загін у кількості ста чоловік. Після запеклих боїв у червні 1920 року місто визволили частини Червоної Армії. З липня 1920 року в Корці перебував польовий штаб Першої Кінної армії. Одразу ж запрацював волосний ревком.
Місцеве населення з радістю вітало червоноармійців, рідну Радянську владу. З міста та багатьох сіл до Червоної Армії рушили добровольці. «Усіма силами будемо підтримувати робітничо-селянський уряд і Червону Армію, — писали в одній з резолюцій жителі Корця.— Відомо, що тільки Радянська влада визволить народ від злиднів і темряви, забезпечить трудящим масам заможне й культурне життя».
На початку серпня 1920 року в місті відбувся волосний з’їзд сільських революційних комітетів і комітетів незаможних селян, який накреслив заходи щодо відбудови господарства. З’їзд надіслав привітання Червоній Армії і II конгресові Комуністичного Інтернаціоналу та прийняв постанову, в якій було сказано: «З’їзд сільських революційних комітетів і комітетів незаможних селян шле палкий привіт Червоній Армії, котра звільнила нас від панського ярма і героїчно бореться на польському фронті проти світової буржуазії. Шлемо привітання червоним командирам — товаришам Будьонному і Ворошилову. З’їзд обіцяє всіма силами підтримувати Червону Армію і сім’ї борців, що лягли за робітничо-селянську владу. Хай живе світова революція! Хай живе працюючий клас усього світу!».
В другій половині вересня 1920 року польські інтервенти знову оволоділи містом. За Ризьким мирним договором Корець залишився в складі Польщі як центр гміни Ровенського повіту Волинського воєводства. Через те, що він став прикордонним містом, тут розмістилися війська, а в’їзд дозволявся лише по перепустках. Економічний розвиток Корця затримався на багато років. У місті не будували нових підприємств. Припинили своє існування багато традиційних у цій місцевості галузей: виробництво сукна, тканих поясів, взуття.
Тяжким було становище робітників. Вони працювали по 10—12 годин. Мізерна платня не могла забезпечити навіть прожиткового мінімуму переважній більшості робітничих родин. Кілограм солі коштував 40, коробка сірників —10, літр гасу — 40 грошів. Важка праця, часте недоїдання, антисанітарні умови життя сприяли поширенню багатьох хвороб.
Важке економічне становище та політичне безправ’я доповнювалися жорстоким національним гнобленням. Урядові установи послідовно здійснювали насильне ополячування українського населення, всіляко придушували українську культуру. Вже 1921 року було здійснено полонізацію українських шкіл у Корецькій гміні. Реальну українську школу, а також російську гімназію закрили. Замість них магістрат відкрив польську гімназію. Було ліквідовано також кілька приватних українських шкіл. Почала працювати семирічна українська школа з обов’язковим викладанням польської мови. Трудящі були фактично позбавлені медичного обслуговування, тому що лікарня була приватною, а за її послуги стягували дуже велику плату. В місті був приватний клуб з бібліотекою, його могли відвідувати лише урядовці й офіцери гарнізону.
Рідко хто користувався навіть офіційною пресою. Один примірник газети коштував 40—50 грошів. Переслідувались передплатники прогресивних газет «Сила», «Сель-Роб». Окупаційні власті всіляко підтримували церковно-релігійні установи. У Корці діяло 6 церков, костьол, дві синагоги, жіночий монастир.
Кращі представники народу не схиляли голови перед гнобителями, а боролись за економічні й політичні права, за визволення від гніту. Розгорталася страйкова боротьба. Восени 1922 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які працювали на цукрових плантаціях. У березні 1925 року застрайкували робітники цукрового заводу Потоцького. Страйк тривав з 9 по 28 березня. Безпосередньою причиною виступу була затримка адміністрацією зарплати.
Часто боротьба набувала збройного характеру. 1924 року вся прикордонна з СРСР смуга Волині була охоплена полум’ям партизанської боротьби. В жовтні партизанський загін, у якому було багато жителів Корця, здійснив раптовий напад на місто.
В 1926 році почало працювати Корецьке відділення «Сельробу», активними діячами якого були І. Я. Радковський, С. Т. Марциновський, Т. І. Кутковець, Ю. І. Рабчинський. Місцева організація «Сельробу» мала великий вплив на самодіяльні культурно-освітні і спортивні товариства.
З 1933 року в Корці вела підпільну роботу група членів КПЗУ. Активісти КПЗУ розповсюджували листівки, організовували відзначення революційних свят і шевченківських днів. Не припинялися виступи робітників проти експлуататорів. В червні 1937 року через зниження заробітної плати відмовилась працювати частина робітників цукрового заводу.
Двадцять років трудящі Корця боролись за своє визволення з-під ярма польських магнатів і за возз’єднання з єдинокровними братами в єдиній Українській Радянській державі. їх мрії здійснились. 17 вересня 1939 року війська Червоної Армії вступили в Корець. Населення міста з червоними прапорами, з квітами й хлібом-сіллю вітало червоноармійців.
18 вересня в Корці відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступив представник військової частини, тут же було роздано десятки примірників «Правды» та житомирської газети «Червоне Полісся». Почалось голосне читання. До головуючого підійшла 60-літня жінка Баранова і, стримуючи своє хвилювання, сказала: «Дякуємо Червоній Армії за те, що визволила нас від польських панів. Настав кінець нашому безправ’ю і неволі».
Місцеве населення допомагало налагодити твердий революційний порядок. 22 вересня 1939 року радянські радисти встановили у Корці потужний радіовузол. На площах і вулицях, у квартирах трудящі почули радіопередачі з Москви і Києва. Почалися заняття у школах. В місті демонструвались кращі твори радянського кіномистецтва. По-новому запрацювали заклади торгівлі, культури, кращим стало медичне обслуговування, комунальне господарство. Було створено робітничий комітет на цукровому заводі. Він організував колективне збирання цукрових буряків, і 26 вересня 1939 року підприємство дало першу продукцію.
Депутатами Народних Зборів Західної України від трудящих Корця були І. Я. Радковський, Т. І. Кутковець. Вони разом з усіма народними посланцями голосували за возз’єднання Західної України з Радянською Україною. З січня 1940 року Корець став районним центром. У грудні цього ж року відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. Обрали міську Раду. Головою виконкому міської Ради депутатів трудящих став І. Я. Радковський. Почала виходити районна газета. Новоутворені органи Радянської влади розгорнули велику роботу в усіх галузях господарського, політичного й культурного життя. Дрібні кустарі і ремісники міста об’єднувались у промислові артілі. Було розпочато реконструкцію цукрового заводу. Відбулася реорганізація шкільної мережі. У місті відкрили середню й неповну середню школи з українською мовою викладання. Працювали будинок культури і кінотеатр.
5 вересня 1940 року на околиці міста, в колишньому панському маєтку було створено машинно-тракторну станцію. Радянська держава виділила їй 11 тракторів, 5 сівалок, 11 плугів, зернозбиральний комбайн, автомашину. Незважаючи на складні умови, MTС подавала тоді велику допомогу трьом новоутвореним колгоспам та багатьом одноосібним господарствам району під час сільськогосподарських робіт.
Мирну творчу працю жителів міста перервав віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. 29 червня 1941 року Ровенський обком КП(б)У провів у Корці нараду секретарів райкомів партії, на якій було вирішено створити партійне підпілля в тилу ворога.
8 липня 1941 року Корець окупували фашистські загарбники. Вони знущалися з мирного населення. Допомагали катам у цьому українські буржуазні націоналісти. В місті протягом перших тижнів окупації було створено гетто, вбито понад 300 чоловік. За час окупації гітлерівці розстріляли понад 8 тис. жителів Корця. Понад 500 юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Трудящі розгорнули мужню боротьбу проти окупантів. В кінці 1942 року військовополонений Захлєбний створює у Корці підпільну групу. Підпільники збирали розвідувальні дані, проводили агітаційну роботу серед населення. Згодом вся група приєдналася до партизанів. На цукровому заводі також діяли народні
месники. Ними керував С. Зіненко, колишній секретар Збаразького райкому партії на Тернопільщині.
В передмісті Зарів’я діяла підпільна комсомольська група на чолі з А. X. Бистрецьким, жителем Корця, який 1941 року закінчив восьмий клас середньої школи. Комсомольці вели антифашистську агітацію, розповсюджували листівки. 18 липня 1943 року есесівці по-звірячому закатували патріота. Після смерті А. X. Бистрецького в партизанському загоні продовжувала боротьбу його сестра Ніна.
Активними учасниками підпільної партизанської боротьби з німецько-фашистськими окупантами в Корці були Г. Ф. та І. Ф. Петриковець, А. П. Примаковський, В. Д. Панчук, Л. І. Чекальський. За участь в антифашистському русі А. П. Примаковський був нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки і п’ятьма медалями. Молода партизанка Г. Ф. Петриковець допомагала постачати загони медикаментами. Вона супроводила до партизанів 8 чолові к військовополонених, які втекли з концтаборів.
Значну роль у розвитку партизанського руху в районі Корця відіграв партизанський загін під командуванням Д. М. Медведева. Партизани кілька разів виводили з ладу цукровий завод, забрали обладнання міської друкарні, знищили начальника поліції. У місті неодноразово бував легендарний розвідник М. І. Кузнецов.
Німецько-фашистські окупанти перед приходом Червоної Армії завдали величезної шкоди місту. Вони зруйнували цукровий завод, промкомбінат, МТС, культурно-освітні заклади, 60 проц. житлових будівель.
У боях за визволення Корця відзначився 416-й стрілецький полк. На підступах до міста фашисти чинили шалений опір. Командир полку підполковник М. Я. Чертов прийняв рішення здійснити розвідку боєм, уточнити сили ворога з тим, щоб забезпечити успіх у майбутньому наступі. До виконання бойового завдання були залучені розвідники під командуванням старшого сержанта М. М. Гордієнка, стрілецький батальйон старшого лейтенанта В. Г. Жука, батарея 76-міліметрових гармат старшого лейтенанта А. Л. Лук’янова і танкісти окремої бригади. Бій був жорстокий, але бійці вистояли. 12 січня 1944 року воїни Червоної Армії з’явилися на міських вулицях. В бою за визволення Корця від ворога загинуло 59 воїнів Червоної Армії — славних синів різних народів нашої Батьківщини. їх імена викарбувані на гранітних плитах пам’ятників, споруджених на братських могилах у міському парку та на кладовищі.
Свій вклад у справу розгрому фашистів внесли і жителі Корця: сотні чоловік поповнили лави Червоної Армії. Вже наступного дня після визволення трудящі Корця почали відбудовувати рідне місто. Розбирали руїни, розчищали вулиці, ремонтували будинки, зводили стіни зруйнованих підприємств.
18 січня 1944 року до міста прибула партгрупа в складі 30 осіб, відряджених ЦК КП(б)У на роботу до Ровенської області й Корецького району. Першим секретарем райкому партії став Г. Н. Баранник. В районній партійній організації спочатку налічувалось 14 комуністів. Комсомольська організація об’єднувала 30 членів ВЛКСМ. Головою виконкому міської Ради депутатів трудящих став працювати І. Я. Радковський, головою виконкому районної Ради депутатів трудящих — Я. А. Гажала. На цій посаді Я. А. Гажала працював беззмінно до грудня 1957 року. Трудящі обирали його депутатом міської, районної та обласної Рад.
Процес відродження й розвитку промисловості, торгівлі, підприємств комунального господарства, закладів освіти, культури, охорони здоров’я відбувався в умовах гострої класової боротьби. Буржуазно-націоналістичні банди чинили шалений опір
соціалістичним перетворенням, вели ворожу антирадянську агітацію, вдавались до терору проти партійних, комсомольських і радянських працівників. Від їх рук загинули комуністи Микола Воловиков, Володимир Бондаренко, комсомольці Марія Українець, Раїса Терехова, Ганна Денисюк, Петро Турович. Але трудящі Корця, очолювані комуністами, повели рішучу боротьбу проти бандитів з націоналістичного підпілля. За короткий час з ворогами було покінчено.
Велику активність виявило населення міста, здійснюючи завдання четвертого п’ятирічного плану. Виконком міської Ради депутатів трудящих провів у 1946 році 17 суботників, в яких взяли участь понад тисячу селян та 2 тис. робітників і службовців. Під час суботників було відремонтовано 18 житлових будинків, в 28 зроблено поточний ремонт, відбудовано приміщення міської Ради, впорядковано вулицю Ворошилова, міську площу, на вулицях посаджені дерева.
У 1947 році район першим у Ровенській області завершив колективізацію сільського господарства. Було створено 31 колгосп. Селянські господарства околиць міста об’єднались у чотири колгоспи. Налагодити господарювання допомагала колгоспам Корецька машинно-тракторна станція, яка в 1948 році стала однією з найпередовіших в області. В MTG було 6 тракторних бригад. Машини працювали у дві зміни, вони обслуговували 28 колгоспів. Колектив MTG у 1948 році побудував свою електростанцію. В останньому році четвертої п’ятирічки MTG перевершила довоєнний рівень механізації основних польових робіт у колгоспах у 10 разів. У травні 1948 року відбудовано цегельний завод.
Дедалі нарощував виробничу потужність цукровий завод. У 1950 році він переробляв уже понад 6 тис. цнт цукрових буряків (у 1940 році — 3 тис. цнт). Підвищилась його технічна оснащеність. У 1946 році в місті створено промислову артіль «Новий шлях». Тут працювали взуттєвий, швейний, валяльний, столярний та інші цехи. В останньому році четвертої п’ятирічки трудівники міста виконали план товарообороту на 115 проц. Налагодилось громадське харчування, зросло комунальне господарство.
Стародавній Корець невпізнанно змінився. За часів панської Польщі це було занедбане містечко, в центрі якого тулилися приватні крамнички. За радянських часів його економічне становище почали визначати завод пластмасових виробів, що зріс на базі промислових цехів райпромкомбінату, реконструйовані цукровий завод і харчокомбінат, механізований хлібозавод, комбінат побутового обслуговування, три будівельні організації.
Успішно розвивалася й культура. 1948 року в Корці відкрито клуб піонерів, при якому почала працювати бібліотека, обладнано кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності. 1948 року в Корці був відкритий кінотеатр на 250 місць.
Сорокаріччя Радянської влади трудівники колгоспних ланів зустріли високими врожаями зернових і технічних культур, досягненнями в галузі тваринництва, господарсько-культурному будівництві та у виконанні державних завдань щодо заготівлі сільськогосподарських продуктів. 1958 року орденами й медалями нагороджено 36 колгоспників, робітників MTG, спеціалістів сільського господарства, партійних, радянських, профспілкових і комсомольських працівників. Серед них найвищої нагороди — ордена Леніна — були удостоєні бригадир тракторної бригади Корецької МТС Д. М. Буга і голова колгоспу «Червоний Жовтень» В. І. Бурлака.
В 1959 році з містом злилися села Зарів’я і Закорчицьке. На околицях в східному і західному напрямках виросли нові впорядковані селища.
Продукція корецьких підприємств — цукор, крохмаль, консерви, пластмасові вироби — здобула визнання далеко за межами України. Гордістю міста є цукровий завод з його славним робітничим колективом. Завдяки реконструкції та широкому використанню електроенергії досягнуто максимальної механізації і автоматизації виробничих процесів. Широкого розвитку набрав на заводі рух раціоналізаторів. 135 робітників та інженерно-технічних працівників є винахідниками. Лише в 1970 році 41 новаторська пропозиція, впроваджена у виробництво, дала економію 51,1 тис. крб. Плідно працює рада раціоналізаторів та винахідників. Чимало пропозицій на рахунку майстра по обладнанню комуніста І. А. Андрощука, слюсаря Й. С. Малиновського, завідуючого майстернями В. С. Жигуна.
Запровадження господарської реформи відкрило нові шляхи для прискореного зростання продуктивності праці на цукровому заводі. За рахунок виконання й перевиконання завдань щодо реалізації продукції і рентабельності значно поповнились фонди стимулювання, створилась можливість витратити більше коштів на соціально-культурні потреби та житлове будівництво. Середньомісячна заробітна плата промислово-виробничого персоналу становить 106,5 крб., або на 20 проц. вище в порівнянні з 1966 роком.
З 700 кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників цукрового заводу 88 нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу за ратні подвиги в роки Великої Вітчизняної війни та самовіддану працю на виробництві. 41 робітника відзначено Ленінською ювілейною медаллю. Мотористку-мастильницю П. П. Шумейко за сумлінну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Вона обиралась депутатом Ровенської обласної та районної Рад депутатів трудящих.
На честь 50-річчя утворення Союзу РСР Корецький цукровий завод нагороджено Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок.
З кожним роком нарощує виробничу потужність молоде підприємство міста — завод пластмасових виробів, який 1972 року дав 14 видів продукції для електрообладнання та побутових потреб. Більшість робітників цього підприємства — випускники середніх шкіл міста. Багато з них стали ударниками комуністичної праці. Серед передовиків заводу комуністка Марія Марциновська, яка очолює бригаду складальників електророзеток.
На території міста розташоване райоб’єднання «Сільгосптехніки». Тут є 31 трактор, 121 автомашина, 3 екскаватори, 2 бульдозери, 9 тракторних навантажувачів, корчувалка, 28 гноєрозкидувачів, 30 тракторних причепів. Добре обладнано спецмайстерню для ремонту тракторів Т-38, нафтобазу, гаражі, гуртожиток, їдальню. Є великий фруктовий сад і водоймище. При райвідділенні «Сільгосптехніки» будуються типова станція технічного обслуговування автотранспорту і житлове містечко. З року в рік зростає виробнича потужність Корецького харчокомбінату.. Його фруктові та овочеві консерви йдуть у Москву, Ленінград, міста Сибіру і Донбасу. В місті працює маслозавод.
За успіхи, досягнуті у виконанні завдань восьмої п’ятирічки, високих урядових нагород удостоєні 105 кращих трудівників Корця. Зокрема, орденом Леніна нагороджені бригадир городньої бригади колгоспу «Ленінський шлях» П. П. Кречмаровський, керуюча Корецьким відділенням Держбанку А. І. Осикіна. Орденом Жовтневої Революції відзначений робітник цукрового заводу О. Й. Башинський.
Широко розгорнулося в післявоєнний період у Корці будівництво. Збудовано понад 560 будинків, у т. ч. 189 тільки за 1966—1970 рр. У місті за восьму п’ятирічку здано в експлуатацію 150 квартир, житлова площа яких становить 3625 кв. м. Реконструйовано центральну вулицю міста — вулицю ім. Леніна. Прокладено 62 км тротуарів. На східній та західній околицях з’явилися нові житлові масиви. 1960 року зведено новий корпус середньої НІКОЛИ № 1, а згодом приміщення дитячого садка, широкоекранний кінотеатр ім. Шевченка, літній кінотеатр, універмаг, гастроном, культмаг, мебельний магазин, автовокзал. Багато зроблено і для благоустрою міста, з цією метою в 1972 році витрачено 200 тис. крб. З великою любов’ю трудящі міста кожного року насаджують плодові й декоративні дерева, розбивають клумби і квітники. Вздовж річки Корчика закладено новий парк. Здійснюється реконструкція водопроводу.
Докорінно поліпшилось медичне обслуговування населення. У місті є лікарня, поліклініка, жіночо-дитяча консультація, протитуберкульозний диспансер, санітарно-епідеміологічна станція, п’ять медичних пунктів. Вони оснащені найновішим медичним устаткуванням. Здоров’я трудящих міста оберігають 150 фахівців з вищою і середньою освітою. 5 медпрацівників — депутати міської і районної Рад депутатів трудящих. У Корці виявлено джерела радонових вод. Поблизу них споруджено водолікарню. До 1975 року передбачається побудувати комплексну лікарню на 260 місць.
У Корці працює чимало навчальних закладів: 2 середні і одна початкова школи, вечірня середня школа робітничої молоді, заочна середня школа. У 1971/72 навчальному році в загальноосвітніх школах набували знань 2060 учнів. їх навчали 115 учителів. За післявоєнні роки середню освіту в місті здобули понад 2 тис. юнаків та дівчат. Серед них є вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства країни. В. П. Рой — кандидат медичних наук, І. М. Шумейко — кандидат історичних наук, С. О. Герасимович, П. Д. Петренко — кандидати технічних наук. Багато випускників стали педагогами, лікарями, спеціалістами сільського господарства, офіцерами Радянської Армії, передовиками виробництва. За добру працю у навчанні й комуністичному вихованні молодого покоління 36 учителів відзначено урядовими нагородами і значками «Відмінник народної освіти УРСР». Ветеран педагогічної праці Е. В. Константинович у 1947—1951 рр. була депутатом Верховної Ради Української РСР, 5 учителів обрано депутатами міської Ради депутатів трудящих.
У середній школі № 1 створено 11 навчальних кабінетів, оснащених відповідним обладнанням і технічними засобами. Зроблені учнями прилади не раз відзначались на обласних і республіканських виставках. У школі відкрито ленінську кімнату, зал бойової і трудової слави, краєзнавчий музей. 1957 року учасниками ВДНГ були гуртки — фізичний, юннатів, а в 1958 році — гуртки юних рослинників, садівників і колектив фізичної культури школи.
В грудні 1962 року в Корці відкрито сільське професійно-технічне училище, яке за 10 років підготувало понад 5600 сільських механізаторів широкого профілю. Значна кількість їх працює на землях Казахстану. В 1972/73 навчальному році в училищі здобувають знання 650 юнаків та дівчат.
Популярною стає в місті фізична культура. У навчальних закладах, на підприємствах, в установах створено 15 низових колективів фізкультури. До послуг спортсменів стадіон, 7 спортивних майданчиків, 2 гімнастичні зали.
250 дітей виховується в дитячих яслах, двох дитячих садках.
У місті працюють будинок культури, два клуби, два кінотеатри, чотири бібліотеки. Значну роботу проводить дитяча музична школа, яка вже зробила 5 випусків.
Багато її вихованців продовжують успішно навчатися в середніх і вищих музичних закладах. При будинку культури діють 5 гуртків художньої самодіяльності, клуб атеїста. Великою популярністю у населення користується оркестр народних інструментів. Цей колектив удостоєний диплома першого ступеня на республіканському огляді художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Перед трудівниками міста і сіл району часто виступає з концертними програмами постійно діюча агіткультбригада.
Значну політико-виховну роботу серед населення міста проводить районна організація товариства «Знання». Успішно працюють групи лекторів у двох середніх школах і районній лікарні. При середніх школах працюють батьківські університети педагогічних знань.
З кожним роком збільшуються асигнування на соціально-культурні потреби міста. Щоденно на площі біля автовокзалу зупиняються комфортабельні автоекспреси з Києва, Львова, Бреста, Луцька, Житомира, Вінниці, Тернополя, Чернівців, Івано-Франківська та інших міст. За чітким розкладом курсують автобуси з Корця в Ровно, Новоград-Волинський, Гощу, Великі Межирічі та майже в усі села району.
Жителі Корця зміцнюють дружні зв’язки з трудящими братніх радянських республік і соціалістичних країн. їх гостями бувають делегації з Росії, Білорусії, Литви, Молдавії, Естонії, Азербайджану, Болгарії, Чехословаччини. Продукція промислових підприємств міста надходить до Москви, Ленінграда, Свердловська, Саратова, у міста Білорусії, Литви, Латвії, Естонії. Потрібні машини, обладнання, матеріали цукровий завод, завод пластмасових виробів, харчокомбінат, районне відділення «Сільгосптехніки» та інші підприємства одержують із заводів Уралу й Сибіру, Москви й Ленінграда, Білорусії й Литви, Молдавії й Грузії. В Корецькій середній школі № 1 є кімната інтернаціональної дружби. Школярі місцевих шкіл листуються з друзями-однолітками із Саратова, Кишинева, Мінська, Ташкента, Фрунзе, з литовськими та естонськими школярами.
У здійсненні соціально-економічних і культурних перетворень авангардну роль відіграють комуністи, яких у 35 первинних партійних організаціях міста налічується 635 чоловік. їх активними помічниками є 588 комсомольців, об’єднаних у 20 первинних організаціях.
Господарським і культурним життям міста керує міська Рада, до складу якої входять 50 депутатів — кращих виробничників, представників інтелігенції. Вони постійно дбають про дальший розвиток господарства і впорядкування міста, поліпшення побутового обслуговування. При міській Раді створено сім постійно діючих комісій, які займаються питаннями господарського і культурного будівництва. Завдяки депутатській ініціативі на багатьох підприємствах, в установах та організаціях діють добровільні дружини, товариські суди, комісії сприяння школі і сім’ї, позаштатні відділи міськради. В місті успішно працюють вуличні комітети.
За високі показники в соціалістичному змаганні 424 трудівники міста нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
Місто Корець з кожним роком красивішає. У центрі його розкинулась велика площа, оточена новими дво- та триповерховими будинками. На площі височить пам’ятник В. І. Леніну. Біля пам’ятника трудящі проводять мітинги й демонстрації, відзначаючи революційні свята і знаменні події. Щороку 22 квітня і 19 травня відбуваються урочисті лінійки піонерських дружин. З особливим піднесенням проходили тут мітинги трудящих і маніфестації молоді, присвячені 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, 50-річчю Ленінського комсомолу, 25-річчю визволення міста від німецько-фашистських загарбників, 30-річчю возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі, 100-річчю з дня народження В. І. Леніна та 50-річчю утворення СРСР.
Трудящі Корця свято шанують пам’ять про тих, хто віддав життя за їх свободу й щастя в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників та українських буржуазних націоналістів. В міському парку і на кладовищі, на братських могилах споруджено пам’ятники. Біля них завжди квіти. Перед будинком культури стоїть пам’ятник Т. Г. Шевченку.
Багату історію стародавнього Корця відбито у пам’ятках архітектури. Тут зберігалися будівлі жіночого монастиря XVI ст., костьол XVII ст., Вознесенська, Георгіївська, Ільїнська, Кузьмо-Дем’янська, Парасковійська церкви XVIII ст., руїни замку XVII ст. та інші.
У різні часи Корець відвідували видатні діячі культури, письменники. В 1750 і 1753 рр. під час подорожі в Угорщину й Австрію в Корці зупинявся видатний український філософ-письменник Г. С. Сковорода.
Восени 1846 року, як член Київської археографічної комісії, Корець відвідав Т. Г. Шевченко. Подорожуючи, великий поет і художник звертав увагу не тільки на пам’ятки старовини, його хвилювала тяжка доля кріпаків, життя й побут народу. Пізніше на засланні у повістях «Варнак» і «Прогулка с удовольствием и не без морали» Т. Г. Шевченко використав ці враження.
Корець відвідував російський письменник Г. О. Мачтет, коли мешкав у Житомирі (1896—1900 рр.)
Як бойову програму дій сприйняли трудящі Корця накреслення XXIV з’їзду КПРС. Вони живуть одним прагненням — успішно втілити в життя рішення з’їзду, що стане новим кроком на шляху побудови комуністичного суспільства в нашій країні.
Мине небагато часу, і в місті буде новий будинок культури на 600 місць, районна лікарня, виростуть нові житлові будівлі, нові вулиці.
Д. Я. ВОЗНЮК