Великі Межирічі, Корецький район, Ровенська область
Великі Межирічі (до 1965 року — Межирічі) — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Стави, за 24 км від районного центру. Дворів — 776. Населення —2594 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Дивень, Застав’я, Колодіївка.
Ця територія була заселена в сиву давнину. Про це свідчать археологічні знахідки. На околицях села виявлено поселення доби ранньої бронзи. Знайдено римські монети II століття.
В історичній і мемуарній літературі Межирічі часто називають Корецькими, щоб відрізнити від Межиріч Острозьких.
Вперше у письмових джерелах Межирічі згадуються 1544 року. 1576 року тут вже було значне укріплення, яке зруйнували озброєні загони Беати Острозької. У червні 1579 року Межирічі та навколишні села були передані князем Богушем Борецьким синові Якиму.
Під час селянсько-козацького повстання під керівництвом С. Наливайка і Г. Лободи 1594—1596 рр. Межирічі та навколишні села були охоплені антифеодальною боротьбою трудящих мас. Тут діяв загін на чолі з О. Гуменецьким. Згуртувавшись і озброївшись, повсталі в 1596 році напали на помістя місцевого феодала.
На початку XVII ст. князь Корецький добре укріпив земляними валами і мурами свій замок, перетворивши його на фортецю. 18 лютого 1605 року король Сигізмунд III дарував Межирічам магдебурзьке право. В 1629 році в Межирічах налічувалось 313 димів.
Влітку 1648 року повстанські загони під керівництвом М. Кривоноса і Д. Гирі визволили від шляхти низку міст і сіл Ровенщини, в т. ч. й Межирічі. Жителі Межиріч допомагали козакам, самі вдавались до зброї.
У червні 1660 року, коли до містечка підійшло 2-тисячне військо гетьмана Потоцького, жителі Межиріч захищалися. Вони укріпилися за валами фортеці і оборонялися так мужньо, що ворог змушений був відступити.
Намагаючись тримати населення в стані покори, князі Любомирські засновують у другій половині XVII ст. в Межирічах римсько-католицький колегіум ордена піярів, 1702 року при ньому збудовано костьол в стилі барокко. Зараз це історико-архітектурна пам’ятка.
Під час Північної війни 1704 року в Межирічах та околицях побували козацькі загони, які на Волині і в Галичині вели військові дії проти шведів і прибічників Станіслава Лещинського. В 1706—1707 рр. тут розташовувалися частини російської армії.
На початку XVIII ст. гайдамацькі загони разом з місцевими селянами і міщанами нападали на панські маєтки. В 1708 році такий загін діяв на околицях Межиріч Корецьких під проводом міщанина Грицька Пащенка. До нього входили місцеві жителі, а також відсталі від своїх команд козаки, російські солдати.
В 1773 році власником містечка та навколишніх сіл став князь Я. Отецький, У 1793—1800 рр. в містечку побудовано палац та закладено парк з ботанічним садом.
Посилення феодального гніту на кінець XVIII ст. відбивається і на соціальному складі населення Межиріч. Згідно з офіційними записами, 1798 року тут налічувалось 1069 жителів (на 121 двір). З них привілеями і правами користувалися лише близько 400 чоловік, у т. ч. понад 300 міщан. Решту населення становили слуги, надвірні робітники, князівські і церковні селяни.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Межирічі відійшли до Росії у складі Ровенського повіту Волинської губернії. В роки війни 1812 року в містечку стояв козачий полк армії генерала Тормасова.
Містечко поступово зростало, збільшувалося населення. У 1850 році в Межирічах налічувалося 284 двори. З ліквідацією кріпосного права пожвавлюється ремісниче виробництво, торгівля, формується прошарок робітників. Але основну масу населення становили наймити і бідні селянські родини.
Реформа 1861 року не виправдала надій на зміну економічного становища трудящих. Селяни не отримали землі, вони продовжували терпіти від безземелля, в той час, коли поміщики мали 2955 десятин.
Пореформений період знаменується для Межиріч піднесенням ремесла, пожвавленням торгівлі. У 80-х роках XIX ст. в містечку вже налічувалось 302 будинки і 1612 жителів, працювали невелика суконна фабрика і пивоварний завод. Напередодні першої світової війни в містечку проживало 3592 чоловіка населення, діяли пошта, телеграф. Досить потужний водяний млин переробляв 10 тис. пудів зерна на рік. Межирічі стають відомими в окрузі також своїм великим ярмарком, що збирався 20 разів на рік. З’являється, хоча й нечисленний, прошарок робітників.
У другій половині XIX — на початку XX ст. у Межирічах існувало невелике однокласне сільське училище. У 80-х рр. XIX ст. тут також працювала школа військових писарів. 1909 року відкрили двокласне сільське училище, збудоване на кошти земства. З медичних закладів існувала земська лікарня з аптекою.
Під час першої світової війни Межирічі опинилися в прифронтовій смузі, де розміщувалися тили армій, госпіталь. Містечко знову занепадає.
Натхнені ідеями Великого Жовтня, революційну боротьбу в Межирічах очолили вчитель-комуніст Й. С. Пелех, пітерський матрос G. G. Пелех та А. А. Масловський. Радянську владу тут встановлено у січні 1918 року. Але в другій половині лютого Межирічі окупували австро-німецькі війська. Восени організовано підпільний ревком, а при ньому — бойову групу на чолі з Й. G. Пелехом. Головою першого Межиріцького ревкому став А. А. Масловський. Підпільний ревком підготував повстання. Керівництво ним зосереджувалось у руках ядра бойової групи: Й. та С. Пелехів, А. та Ю. Гороховичів, С. Гуляра, І. Духневича, І. Дейсуна, К. Ломаки, М. Михальчука, Ф. Наумця, М. Синюка. Повсталі роззброїли і розігнали т. зв. державну варту. Мали намір конфіскувати й роздати селянам панську землю, худобу, сільськогосподарський реманент. Та повстання незабаром було придушено.
Після краху німецької окупації Межирічі захопили війська Директорії. В кінці травня 1919 року Таращанська і Новгород-Сіверська бригади під командуванням В. Боженка і Т. Черняка визволили Межирічі. 8 червня створюється новий волосний ревком, очолюваний більшовиком І. Коробовим. Революційний комітет одразу приступив до розподілу між селянами поміщицьких земель, худоби, знарядь праці та ін. Нелегко було ревкомівцям здійснювати ці заходи. Не раз доводилось захищатись зі зброєю в руках від нападу банд, як це сталося, наприклад, 18 липня 1919 року. Банда Соколовського, що постійно тероризувала мирне населення, була вщент розгромлена загоном червоноармійців, посланих у село для проведення «тижня продовольства».
Значну роль у соціалістичних перетвореннях відігравали комітети бідноти. До 1 серпня 1919 року таких комітетів по Межиріцькій волості було створено 24. 12 серпня в Межирічах відбувся волосний з’їзд комітетів бідноти, який рішуче засудив зрадників робітничого класу і трудового селянства з II Інтернаціоналу і висловився за підтримку III, Комуністичного Інтернаціоналу.
В кінці серпня 1919 року польські інтервенти окупували Межирічі. Вороги Радянської влади розстріляли голову ревкому І. Коробова. Та революційна боротьба продовжувалася. А. А. Масловський створює в Межирічах підпільний осередок з 7 чоловік. А в близьких селах гуртуються та діють партизанські загони. Підпільники всіляко допомагали партизанам, агітували за Радянську владу, викривали загарбницьку політику окупантів, закликали населення до активних революційних дій.
На початку липня 1920 року Перша Кінна армія розгромила польські війська на лінії Корець—Межирічі. Прорив фронту дав можливість червоній кінноті розвивати наступ на Ровно і далі на захід. Межирічі знову стали радянськими. Згідно з постановою Волинського губревкому від 12 липня 1920 року відновив роботу Межиріцький ревком, який мав у своєму складі 6 членів. Головою ревкому призначено місцевого жителя А. Лащука. Молодь, в т. ч. багато межиріцьких підпільників, поповнили підрозділи Першої Кінної армії. А. А. Масловський ввійшов до комісії Реввійськради Першої Кінної для створення Волинського селянського добровольчого піхотного полку. Цей полк планувалося сформувати на базі вже існуючого Ровенського караульного батальйону, яким командував Й. С. Пелех.
У жовтні 1920 року Межирічі підпали під владу буржуазно-поміщицької Польщі. Містечко занепадало, воно не могло піднестися навіть до рівня 1911 року як по ремісничому виробництву і торгівлі, так і щодо кількості населення. Збереглися лише млин, шкіряна та дві деревообробні майстерні, бойня та кілька інших кустарних підприємств.
Важким було становище трудящих. Ніякого робітничого законодавства для українців не існувало. Вони, як правило, залучались лише до некваліфікованої праці, повністю залежали від сваволі підприємців і польських адміністраторів. Українське населення пригнічувалося, не мало права вчитися рідною мовою, хоча українці становили 83 проц. населення Межиріч. У школі навчання проводилося польською мовою. І коли в Межирічах під час виборчої кампанії до сейму і сенату в 1930 році виступав відомий західноукраїнський письменник, діяч «Сельробу» К. Пелехатий та закликав трудящих до. єдності, то це призвело до сутички між українськими трударями і польськими осадниками. Осадники та петлюрівські запроданці дуже побили письменника.
Зовсім незадовільним було медичне обслуговування трудящих. 1930 року в Межирічах було лише 2 лікарі (з них один зубний), один фельдшер і невеличка приватна аптека. Тільки за виклик лікаря до хворого вимагалось 13 злотих, за ліки по разовому рецепту — від 10 до 50 злотих, за прийняття пологів або двотижневе перебування в лікарні — 120 злотих.
Трудящі виступали проти соціального і національного гноблення. У жовтні 1932 року начальник місцевого відділу безпеки просив у міністра внутрішніх справ збільшити кількість поліції у Межирічах, бо наявні каральні сили не могли справитися з виступами трудящих. Іноді обурення досягало такої гостроти, що переростало в заворушення, як це було в травні 1936 року. Воно відбулося з приводу багатьох випадків незаконних звільнень з роботи робітників української національності.
Боротьбу трудящих очолювали комуністи. Перший партійний осередок КПЗУ виник у Межирічах 1928 року. А вже 1933 року тут діяв підпільний райком КПЗУ, який об’єднував 5 партійних організацій. В них налічувалося 20 комуністів. Активно працювали у Межирічах 14 членів легальної робітничо-селянської партії «Сельроб-єдність». Під час виборів до сейму 1928 року за «Сельроб-єдність» віддали свої голоси 623 виборці, або 12 проц. від загальної кількості зареєстрованих. Це була значна перемога революційних сил.
Особливу увагу приділяли комуністи молоді, залучали її до активної революційної боротьби. За дорученням Гощанського районного комітету партії роботу серед межиріцької молоді проводив наймит В. Наумчук. Першою значною перемогою комсомольців було збирання коштів для підтримки іспанських патріотів у їх боротьбі за республіку.
Історичною віхою в житті трудящих стало 17 вересня 1939 року. З приходом частин Червоної Армії трудящі Межиріч з величезним ентузіазмом і натхненням взялися за перебудову всього життя на новій, соціалістичній основі. Для підтримки народної влади 22 вересня 1939 року створюється добровільна робітнича дружина.
У справжнє свято вилилась кампанія по виборах до Народних Зборів Західної, України у жовтні 1939 року. Все доросле населення Межиріч дружно з’явилося до виборчих дільниць. Депутатом до народного форуму у Львові одностайно обрали вчительку Н. М. Гнатюк. Згодом Межирічі у складі Ровенської області ввійшли до УРСР, а з 1940 року стали центром району.
Вся робота по соціалістичному будівництву здійснювалась під безпосереднім керівництвом районного комітету партії, першим секретарем якого був І. С. Ковтун.
Розпочалися соціалістичні перетворення. Було націоналізовано промисловість, землю і великі панські маєтки. На базі маєтку панів Отецьких організовано перше в районі колективне господарство.
Поліпшився стан медичного і побутового обслуговування. Було відкрито дві середні школи — українську та російську, які за кількістю учнів перевершували всі школи колишньої гміни.
Та недовго тривало мирне соціалістичне будівництво. Почалася Велика Вітчизняна війна. Червона Армія змушена була тимчасово відступити, 6 липня 1941 року Межирічі захопили фашисти. Почалися чорні дні окупації. Від рук ворогів загинуло 3 тис. жителів Межиріч та їх околиць, до Німеччини на примусові роботи відправлено 202 молодих юнаків і дівчат. Зруйновано багато будівель, знищено колгоспне майно. Катувань і знущань зазнали трудящі від лютих ворогів українського народу — буржуазних націоналістів.
Розгорілося полум’я народної боротьби проти фашистської окупації. З Людвиполя (нині Соснове) починав свій шлях загін народних месників, осередком якого стала партизанська сім’я Струтинських. Спочатку група складалася з батька, матері, синів і дочок Струтинських. Очолив групу середній з синів — Микола. Згодом сюди приєдналися й інші патріоти, було утворено добре озброєний боєздатний партизанський загін, який активно діяв у районі Межиріч та здійснював месницькі акції в самому селі. По району розійшлися чутки, що в лісах діє сила-силенна партизанів. Це наслідок успішних дій загону. Згодом він влився в партизанський загін під командуванням Д. М. Медведева. Через Межирічі також проходили рейдом партизанські з’єднання С. А. Ковпака і О. М. Сабурова, які з успіхом громили тили ворога.
15 січня 1944 року радянські війська визволили Межирічі від окупантів. У цих боях брали участь частини 112-ї Рильсько-Коростенської стрілецької Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова дивізії під командуванням генерал-майора О. В. Гладкова, частини 25-го танкового корпусу 13-ї армії під командуванням генерал-майора Ф. Г. Анікушкіна.
У боях за Батьківщину полягли 85 односельців. На їх честь на головній алеї парку поставлено гранітний монумент.
Зразу ж після визволення відновили свою роботу партійні, радянські та громадські установи, приступив до активної діяльності районний комітет партії. Почали працювати районна контора зв’язку, райпромкомбінат. В травні 1944 року організовано МТС. При ній налагоджувалася робота курсів підготовки трактористів. Почали діяти школи, культосвітні заклади. Відкрито районний клуб з драматичним, хоровим і музичним гуртками, кінопересувкою, районну бібліотеку.
Добру славу зажила сільська хата-читальня, створена 1945 року. В 1947 році за досягнуті успіхи хату-читальню відзначено почесною грамотою комітету у справах культурно-освітніх установ УРСР.
Активну участь у відбудові економіки й культури, у зміцненні соціалістичної законності та порядку брали комсомольці. На початок 1945 року комсомольська організація району налічувала в своїх лавах 123 члени, з них 87 новоприйнятих з місцевої молоді. Про бойовитість комсомолу свідчить той факт, що третина всіх делегатів районної конференції 1948 року мала високі урядові нагороди за заслуги перед Батьківщиною.
Приділялася велика увага комуністичному вихованню наймолодшого покоління. 1947 року при школах засновано 5 піонерських організацій, які об’єднували 420 учнів.
Партійні організації піклувалися також про демобілізованих воїнів. В грудні 1947 року відбулися збори понад 500 колишніх фронтовиків, які обговорили важливі питання відбудови народного господарства. Було прийнято підвищені трудові зобов’язання щодо забезпечення виконання державних планів вивезення лісу, заготівель продовольства тощо.
Важливе значення надавалося роботі серед жінок. За короткий строк було організовано в районі 15 жіночих рад, які охоплювали 160 жінок. їх діяльність, насамперед, спрямовувалась на ліквідацію в найкоротші строки тяжких наслідків війни.
Однак післявоєнній відбудові намагалось перешкодити українське буржуазно-націоналістичне охвістя. По-звірячому вони розправилися з 20-річною комсомолкою Оленою Прострілою, яка палко агітувала за колективну працю, допомагала створювати комсомольські осередки. В боротьбі з оунівськими запроданцями мужність і відвагу виявили й інші вихованці комсомолу, такі, як Філімонов, Ліфлянцев. Разом з ними загинули співробітники міліції В. С. Калиниченко, зовсім юний А. А. Городинін, В. П. Інюшев.
Трудящі Межиріч, долаючи величезні труднощі, успішно здійснювали соціалістичні перетворення. Було утворено перший в районі колгосп ім. Ватутіна. Рішення про його створення ухвалили збори трудящих у лютому 1944 року. Артілі передано 404 га орної землі, усуспільнено 22 коней, сільськогосподарський реманент. Спочатку до колгоспу було подано 33 заяви, і склався він, в основному, з жителів навколишніх сіл. Головою обрали Б. Н. Границького. Першими колгоспниками стали 3. Мельник, К. Невірковець, Н. Малігранда, С. Багецький, Т. Руда, А. Латинська, А. Ковальський та інші хлібороби. Через два роки колгосп уже мав 42 коней, 35 голів великої рогатої худоби, 45 овець, 45 свиней. У господарстві було 17 борін, 17 культиваторів, 4 кінні сівалки, 7 плугів, вози тощо.
За успіхи, досягнуті у виробництві цукрових буряків, в 1947—1949 рр. ланкові комсомолки О. П. Невірковець та О. Г. ПІикула були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Тракторист комсомолець А. Д. Марков виконував щоденні завдання на 200—220 проц. Тільки за літній сезон 1945 року він зекономив 500 кг пального при доброякісній роботі і відмінному стані машин.
На початок 50-х років колгосп різко збільшив валовий збір зернових культур, цукрових буряків, овочів, хмелю. В 1950 році він зібрав 1631 тонну зерна, 425 тонн картоплі, 3286 тонн цукрових буряків, виробив 44 тонни молока, 5,8 тонни м’яса. Створювалася міцна кормова база для тваринництва. Зростав і неподільний фонд колгоспу. Це дало можливість розгорнути громадське будівництво, підвищити оплату праці. Було споруджено два клуби, дитячі ясла, майстерні та інше.
Дуже важливим і гострим в той період було питання підготовки сільськогосподарських кадрів. Не вистачало агрономів, трактористів, комбайнерів, овочівників, ветпрацівників та інших спеціалістів. Для вирішення, хоч би частково, цієї проблеми в області створювалися спеціалізовані сільськогосподарські школи. Одна з них була організована і в Межирічах. З 1948 по 1952 рік вона підготувала 588 фахівців — рільників, садівників, овочівників, пасічників, колгоспних рахівників. Згодом школа була переведена до м. Острога.
За роки п’ятирічок завдяки успішному виконанню семирічного плану розвитку народного господарства колгосп добився створення міцної матеріально-технічної бази, яка з успіхом забезпечувала своєчасний обробіток землі і збирання врожаю, дала можливість розвивати громадське тваринництво.
Порівняно з 1944—1945 рр. колгосп «Прогрес» (до 1954 року — ім. М. Ф. Ватутіна) у 1970 році досяг великих успіхів. Маленьке господарство виросло у велику і добре механізовану фабрику сільськогосподарської продукції. Угіддя колгоспу зросли до 2716 га. Стадо великої рогатої худоби налічує понад 1629 голів. На колгоспних ланах і в майстернях працює 29 тракторів, 30 автомашин, 8 зернових і 10 бурякозбиральних комбайнів. Незважаючи на несприятливі погодні умови, врожайність зернових в 1970 році становила 29,8 цнт з га, картоплі — 165 цнт, цукрових буряків — 226 цнт. Господарство обслуговують 2 агрономи, ветлікар, зоотехнік, 2 ветфельдшери. Тут працюють 4 спеціалісти з вищою освітою і 14 з середньою.
В роки восьмої п’ятирічки колгосп економічно зміцнів. Грошові доходи в порівнянні з 1963 роком зросли на 554 тис. крб. Збудовано простору школу, дитячі ясла, медпункт. Якщо в 1966 році на колгоспне будівництво було витрачено 91 тис. крб., то 1970 року капіталовкладення в будівництво становили 275 тис. крб.2. У 1970 році побудовано механізований свинарник на тисячу голів, працює нова механічна майстерня.
В 9-й п’ятирічці планується побудувати гуртожиток на 120 чоловік. Буде зведено гараж на 50 автомашин, 2 корівники. Протягом 1971—1975 рр. на території колгоспу побудують цегельний завод, міжколгоспний аеродром. Введення у дію цегельні потужністю 12 млн. штук цегли на рік дасть можливість ширше розгорнути капітальне будівництво. Колгосп спеціалізуватиметься на виробництві свинини. Вже на кінець 1975 року вихідне поголів’я свиней передбачається довести до 2500 голів. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконанні восьмого п’ятирічного плану бригадира делегата XXIV з’їзду КП України Р. П. Кристапчука нагороджено орденом Жовтневої Революції.
Межирічі відомі не тільки своїм передовим колгоспом. Великомежиріцький овочесушильний завод збудований 1956 року. Щороку підприємство виробляє понад 4 млн. умовних банок різної продукції. З року в рік розширюються експортні адреси підприємства. Кожна п’ята банка консервної продукції йде на експорт.
Високоякісну продукцію дають цегельний завод, сироварний цех, пекарня. На базі колишньої МТС засновано лукомеліоративну станцію, яку 1969 року перетворено в пересувну мехколону тресту «Поліссяводбуд».В січні 1972 року завершено будівництво міжколгоспного комбікормового заводу. Відмінно обслуговує трудящих відділення зв’язку — одне з кращих у Ровенській області.
Росте й квітне нове, радянське село. У Великих Межирічах — забруковані вулиці, є парк, багато фруктових і декоративних дерев. В селі за післявоєнні роки індивідуальним методом зведено 105 будинків, водопровідна мережа.
У цьому немала заслуга Великомежиріцької сільської Ради, яка не раз одержувала перехідний Червоний прапор виконкому обласної Ради депутатів трудящих. До Ради обрано 58 депутатів, з них 24 жінки і 33 безпартійні, які проводять велику організаторську роботу в усіх галузях господарства, культури і побуту.
В селі є будинок культури, кінотеатр, бібліотека, яка налічує 17,5 тис. книг. У Великих Межирічах розташована районна лікарня на 100 ліжок. Хворих тут обслуговують 12 лікарів і 40 чоловік середнього медичного персоналу.
У колишньому палаці панів Отецьких розмістилася восьмирічна школа-інтернат, де навчається і виховується 350 дітей робітників і колгоспників. Основи наук викладають 33 вчителі. Школа має чудовий парк-сад, 40 га орної землі. Є слюсарна та столярна майстерні. За здоров’ям школярів стежать два досвідчені лікарі. Тут існує шкільний історико-краєзнавчий музей, який нагороджено Почесною Грамотою ЦК ЛКСМУ як переможця огляду музеїв і кімнат комсомольської бойової слави. Директором цієї школи багато років працювала делегат XXIII з’їзду КПРС, заслужена вчителька УРСР, колишня партизанка-розвідниця Т. І. Конча.
Є у Великих Межирічах й середня школа № 1, де навчаються 800 учнів і педагогічний колектив якої налічує 46 чоловік. У школі відкрито клуб інтернаціональної дружби ім. Г. Димитрова. Клуб підтримує найтісніші дружні зв’язки з учнями і вихованцями середньої школи ім. Христо Ботєва у м. Арчар Відінського округу Народної Республіки Болгарії, школярами НДР, ПНР, СРР, ЧССР, СФРЮ. В свій час надіслали свої листи, фотокартки і автографи почесні члени клубу О. Є. Корнійчук, П. Г. Тичина, Ю. О. Гагарін.
Підтримуються зв’язки з білоруськими, латвійськими, литовськими, молдавськими, російськими школярами.
В селі 5 спортивних майданчиків, тут підготовлено 166 спортсменів-розрядників.
Великі Межирічі в різні часи відвідували видатні діячі культури. Влітку 1906 року їх відвідав український письменник М. М. Коцюбинський, щоб більш глибоко вивчити життя трудового народу Полісся.
Щасливою стала доля трудящих села. З колись забитих, темних, принижених вони перетворились в свідомих господарів своєї оновленої землі. За сумлінну працю і зразкове ставлення до своїх обов’язків 85 колгоспників відзначено медалями та орденами. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 60 робітників і службовців нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.
Становлення радянської людини можна побачити хоч би на сім’ї Пелехів. До радянських часів це була типова багатодітна бідняцька сім’я, яка ледь-ледь зводила кінці з кінцями. П’ять братів і одна сестра змушені були ще змалку йти у найми, сповна пізнали весь тягар підневільного життя. Та їх не зламали труднощі. Євстафій Степанович став членом КПЗУ і разом з братом Василем за революційну діяльність відбував каторгу в Березі-Картузькій. Інші брати (Григорій, Йосип, Іван) теж зазнали поневірянь, страждань і знущань, поки не перебрались нелегально до Радянського Союзу. Сестра ж Тетяна трагічно загинула. Творчий ентузіазм, невичерпна енергія братів повного мірою виявилися лише за Радянської влади. Є. С. Пелех очолив райздороввідділ у Великих Межирічах, Г.С. Пелех довгий час працював головою райвиконкому. Знайшли своє місце в житті й інші брати, визначилась доля і їх дітей. Старший син Є. С. Пелеха Л. в. Пелех — доктор медичних наук, завідує кафедрою у Київському інституті вдосконалення кваліфікації лікарів. Молодший — І. Є. Пелех — начальник Ровенського обласного управління сільського господарства. Та це тільки один з прикладів, який ілюструє величезні зміни в долі поліських селян.
Сьогодні старовинне село Великі Межирічі стало одним з кращих в області. Окрилені ленінськими ідеями, натхнені історичними рішеннями Комуністичної партії, трудящі Великих Межиріч своєю працею збагачують нові сторінки літопису величних звершень Радянської Батьківщини.
С. Я. ІЛЬЧУК