Костопіль, Костопільський район, Ровенська область

Підготовлено: Admin. Розділ: Костопільський район

Костопіль — місто районного підпорядкування (з 1939 року), центр району. Розташований на річці Замчиському, за 34 км від обласного центру. Через місто проходять залізниця й автошлях. Залізнична станція. Населення — 17 600 чоловік. Міській Раді підпорядковані села Дерев’яне, Перемінка та Хмизопіль.

Костопіль заснований за привілеєм короля С. А. Понятовського від 14 листопада 1783 року. Відразу після заснування король передав його разом з навколишніми землями у володіння шляхтичу Л. Ворцелю. Наприкінці 1798 року в містечку налічувалося лише 30 дворів. Усього в Костопільському маєтку проживало 248 чоловік, у т. ч. 36 міщан, 4 шляхтичі, 172 кріпаки, 36 вільних поселенців. Міщани не мали права на володіння землею. За користування нею вони платили чинш феодалові. Економічний розвиток містечка цілком підпорядковувався інтересам землевласника. Весь маєток (разом з містечком) управлявся старостою, якого призначав феодал. Костопільські міщани займалися лимарством, чинбарством, бондарством, ткацтвом, деревообробкою тощо. Значна частина їхніх виробів йшла на задоволення потреб маєтку.

Після возз’єднання Правобережжя з Росією Костопіль спочатку входив до Ровенського округу Ізяславського намісництва, а з 1797 року — до Ровенського повіту Волинської губернії. В складі Російської імперії шляхта зберегла свої політичні і соціальні права нарівні з російським дворянством. До скасування кріпацтва містечко лишалося поміщицькою власністю. Розвиток товарно-грошових відносин спонукав поміщиків збільшувати виробництво сільськогосподарських продуктів, а з другого боку — засновувати мануфактури, розвивати промисли і одночасно посилювати гноблення кріпаків.

В першій половині XIX ст. у Костополі дальшого розвитку набули традиційні промисли, особливо деревообробка, виробництво поташу. 1851 року поміщик заснував винокурний завод, на якому використовувалася праця кріпаків. Містечко розвивалося дуже поволі — 1860 року тут налічувалося 304 чоловіка.

Під час скасування кріпацтва князь О. Чарторийський для 1569 кріпаків Костопільського маєтку виділив на викуп 4687 десятин землі. У власності князя залишилося 18 739 десятин.

За викупним актом, затвердженим у жовтні 1868 року, селянська громада Костополя (150 чоловічих ревізьких душ) мала викупити 430 десятин придатної землі й 22 десятини непридатної, в т. ч. 52 десятини присадибної, 370 десятин орної та сіножатей, 8 десятин вигонів. За селянами зберігалися права випасу худоби в поміщицьких лісах, користування водопоями, ловлі риби в ставках і озерах. Земля, що викуповувалася, була в розпорядженні селянської громади, яка розподіляла її між тими, хто вносив викупні платежі. Лише після виплати викупу селянин міг розподілити землю між спадкоємцями, здати в оренду або закласти. До виплати на це потрібна була згода громади (не менше двох третин тих, що мають право голосу).

На початку пореформеного періоду Костопіль розвивався повільно — в 1870 році тут налічувався 61 двір. Костопіль входив до Підлужненської волості.

З 80-х років розвиток Костополя прискорюється. Насамперед цьому сприяло прокладення в 1883 році Поліської залізниці. В Костополі збудували залізничну станцію.

Завдяки промисловому пожвавленню зросло й саме містечко. Кількість його населення в цей період наближалася до тисячі. У 80—90-х роках складено кілька планів забудови Костополя. 1885 року містечко стало центром новоствореної Костопільської волості. Наприкінці XIX ст. у Костополі мешкало 1706 чоловік.

У пореформений період в Костополі виникли дві фанерні та меблева фабрики, лісопильний, чавуноливарний заводи, майстерні, що виробляли лемеші та паркет. Це були дрібні підприємства з 6—18 робітниками. Тривалість робочого дня на них перевищувала 12 годин, заробітна плата була мізерною.

1898 року в Костополі відкрили церковнопарафіяльну школу. За кошти населення і частково казни було зведено шкільне приміщення. З 1902 року діяло двокласне народне училище. Тут працювало 2 вчителі. 1909 року церковнопарафіяльну школу переведено до с. Омеляни.

Під час революції 1905—1907 рр. в Ровенському повіті відбувалися селянські заворушення. В Костопільській волості виступи селян були стихійними, виявлялися в потравах удільних та орендарських посівів і порубках лісу.

Наприкінці 1911 року став до ладу склозавод — найбільше підприємство Кос-тополя, тут працювало 100 робітників. У липні 1912 року робітники склозаводу застрайкували, вимагаючи підвищення заробітної плати. Керував ними страйковий комітет. Завдяки згуртованості робітників триденний страйк закінчився їх перемогою.

У Костополі були розвинуті ремесла— лимарство, бондарство, ткацтво, ковальство, шевство, кравецтво. В містечку діяли два водяні млини, крупорушка, олійня, пекарня. Промислова і сільськогосподарська продукція йшла на місцевий ринок. Двічі на місяць в Костополі відбувалися великі торги. Серед багатьох різних крамничок була одна книгарня.

І на початку XX ст. Костопіль був невеликим містечком з вузькими вуличками, які тільки подекуди мали дерев’яні тротуари. Бруківки не було. Через погану організацію протипожежної охорони часто траплялися пожежі. 11 серпня 1907 року пожежа знищила фанерний завод і близько половини будівель містечка, в липні 1912 року згорів смолоскипидарний завод, а в жовтні — чавуноливарний. З 1903 року при залізничній станції діяло поштово-телеграфне відділення. На всю волость були три лікарі, акушерка та фельдшер.

З початком першої світової війни Костопіль опинився в прифронтовій смузі, що наклало відбиток на всі сторони його життя. Мобілізація до армії та обмеженість ринку спричинилися до скорочення виробництва. Вже наприкінці 1914 року були закриті скляний та ливарно-механічний заводи.

Після перемоги Лютневої революції селяни Костопільської волості обрали волосний земельний комітет. Починаючи з літа 1917 року, селяни рубали ліси удільного відомства.

Від солдатів Південно-Західного фронту трудящі Костополя дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і радісно вітали цю звістку. На початку січня 1918 року в Костополі відбувся мітинг, де були майже всі жителі навколишніх населених пунктів. Присутні одностайно висловилися за встановлення Радянської влади. Над приміщенням волосного управління замайорів червоний прапор. Незабаром колишній солдат мешканець села Підлужного В. Н. Лобач та наймит П. Андреев скликали збори представників від робітників і селянської бідноти, на яких обрали волосний виконком, який очолив В. Н. Лобач.

Наступ австро-німецьких військ у лютому 1918 року перешкодив зміцненню Радянської влади. За допомогою багнетів окупантів повернулися ставленики Центральної ради, які відновили старі порядки.

Наприкінці 1918 року владу в Костополі захопили петлюрівці. В лютому 1919 року частини 21-го Волинського полку з боєм оволоділи станцією і містечком, взявши військові трофеї і 37 полонених. Однак під натиском петлюрівських частин 25 лютого червоні війська відступили. Тільки наприкінці травня Червона Армія очистила Костопільську волость від військ Директорії.

Ревком передав поміщицькі землі селянам, облікував промислові підприємства, млини. Червоноармійці допомагали селянам засіяти одержані землі.

Все це викликало лють багатіїв, українських буржуазних націоналістів, колишніх офіцерів царської армії. Контрреволюціонери вдалися до шаленої агітації проти Радянської влади. У липні 1919 року вони підняли куркульський заколот, очолений білогвардійськими офіцерами. Заколотники стратили всіх членів Костопільського ревкому. В нерівному бою з ворогами біля с. Кам’яної Гори, де куркулі затримали поїзд з радянськими активістами, загинули завідуючий військовим відділом Ровенського ревкому Петро Андреев, секретар Ровенської повітової комсомольської організації Яків Хейфіц та ін. Заколот було придушено радянськими частинами. Проте восени 1919 року під натиском переважаючих сил української контрреволюції та польських інтервентів Червона Армія залишила Костопіль. 10 липня 1920 року внаслідок спільного наступу двох полків 19-ї бригади Першої Кінної та 130-ї бригади 12-ї армій Костопіль знову став радянським.

17 липня створено Костопільський волосний ревком, який очолив представник політвідділу 7-ї дивізії 12-ї армії. Тоді ж створено сільські ревкоми й комнезами. Найпершим завданням радянських органів була охорона порядку й самооборона, бо коли почався наступ польських військ, активізувалися контрреволюційні елементи. Кожному сільревкомові волревком визначив, які об’єкти він має охороняти. На всіх підприємствах, мостах, залізничній лінії була поставлена охорона.

За активною участю армійських політпрацівників двічі (13 серпня і 3 вересня 1920 року) організовувалися суботники. На цих суботниках виявлявся ентузіазм трудящих, вільних від експлуатації, їхнє прагнення зміцнювати свою владу. Суботники супроводжувалися співом «Інтернаціоналу» та інших революційних пісень. 5 вересня загальні збори мешканців Костополя одностайно висловилися за всемірну підтримку Червоної Армії.

Однак у ту важку пору зберегти Радянську владу на Західній Україні не вдалося. У вересні 1920 року західноукраїнські землі загарбала буржуазно-поміщицька Польща. В тому ж році польський уряд провів перепис населення. В Костополі налічувалося 417 будинків, проживало 2990 чоловік. Наступного року містечко Костопіль було відокремлено від сільської гміни в самостійну адміністративну одиницю — міську гміну. Згодом у межі міста включили село і колонію Костопіль.

1925 року створено Костопільський повіт. Адміністративна влада належала міському управлінню. Очолював його бургомістр, якого призначав повітовий староста з числа польських урядовців і затверджував воєвода.

В місті та на його околицях діяли напівкустарні склозавод, фанерна, меблева, шкіряна фабрики, два приватні і один державний тартаки, один паровий та два водяні млини, три смолярні, олійниця, лемішна майстерня, 220 дрібних торговельних підприємств. Була одна електростанція, що обслуговувала підприємства й дві бойні. В 20-х—на початку 30-х років виникли 3 механічні млини та шість пекарень.

На цих підприємствах робочий день тривав 10—12 годин, заробітна плата була низькою, робітників штрафували, їм постійно загрожувало безробіття. Колишній безробітний К. М. Багнюк згадує: «Кілька місяців на рік я працював на державному тартаку, а решту місяців був безробітним, тартак стояв…». Дуже терпіли трудящі від великих податків.

Польський уряд майже два десятиріччя колонізував західноукраїнські землі, вони вважалися землями Малопольщі. Вкрай незадовільною була охорона здоров’я. Характерним є той факт, що повітове місто не мало лікарні. При повітовому сеймику була амбулаторія з одним лікарем. Практикували в Костополі три приватні лікарі, два стоматологи, чотири фельдшери, три акушерки. Але трудяще населення не користувалося їх послугами, бо прийом коштував 5—10 злотих.

У двох загальноосвітніх семирічних та початковій школах навчалося 800 учнів, викладання велося польською мовою. При повітовому сеймику була спеціальна дворічна реміснича школа, в якій навчалося 40 дітей. Цих закладів не вистачало. У Костопільському повіті 40 проц. населення не знало грамоти.

У відповідь на тяжке, безпросвітне життя, утиски експлуататорів робітники піднімались на боротьбу. Однією з її форм були страйки, які стали масовими в кінці 20-х років. У поліцейських документах Волинського воєводства є відомості про економічний страйк 90 робітників скляної гути фірми «Згода» в Костополі. Страйк тривав з 28 лютого до 3 березня 1927 року. Робітники добилися незначного підвищення заробітку. 9 лютого 1928 року відмовилися працювати близько 50 вантажників деревини на залізничній станції Костопіль. За рішенням Костопільського відділку профспілки працівників деревообробної промисловості вони поставили адміністрації вимоги підвищити на 50 проц. оплату праці та прийом на роботу здійснювати тільки за участю представника профспілки, який відповідав за розподіл праці між робітниками. Вантажники повернулися до роботи, коли їхні умови прийняли підприємці.

Під час світової економічної кризи 1929—1933 рр. виступи робітників почастішали. В поліцейських документах зазначалося, що 23 червня на фабриці клеєної фанери і лісопильному заводі в Костополі вибухнули страйки на економічній основі, страйкувало 100 робітників, вимагаючи 100-процентного підвищення заробітної плати.

Трудящі виявляли свій протест експлуататорам також у політичних кампаніях на виборах.

В дні революційних пролетарських свят вони розповсюджували комуністичні відозви й листівки, вивішували транспаранти.

На піднесення революційного руху польські власті відповідали посиленням репресій. Лише визвольний похід Червоної Армії у вересні 1939 року врятував місцеве населення від дальшого економічного й національного гноблення, від загрози поневолення його фашистською Німеччиною. 22 жовтня 1939 року трудящі Костополя обрали своїми депутатами до Народних Зборів Західної України робітника К. М. Багнюка і вчительку О. І. Олексійчук, доручивши їм голосувати за возз’єднання з Радянською Україною.

В грудні 1939 року створено Костопільський район. Партійні та радянські органи найперше приділяли увагу влаштуванню безробітних, яких у Костополі налічувалося близько тисячі. Всі, хто не мав роботи, були влаштовані на підприємства, націоналізовані в грудні 1939 року (підприємства акціонерного товариства, Шкіряний, лісопильний та скляний заводи). Вживалося заходів щодо вдосконалення роботи залізничного транспорту. Через Костопіль провели шосейну дорогу, яка йшла з Ровно на Сарни. 1940 року створено Костопільську МТС. У серпні вона отримала перші трактори, які вийшли на поля колгоспу ім. Червоної Армії.

У місті налагоджувалося медичне обслуговування. В 1940 році відкрито районну лікарню з рентген-кабінетом. Істотні зміни відбулися й у системі освіти. В Костополі відкрили дві середні школи з українською мовою навчання, педагогічне училище. Вживалися заходи до ліквідації неписьменності.

Вже в червні 1940 року районна бібліотека мала 4 тис. книг. Поряд з нею відкрито й міську бібліотеку з відділенням дитячої літератури. Створювалася система міжрайонної кінофікації, у місті був кінотеатр. Почала виходити районна газета «Більшовицький шлях».

Керівництво всім господарством і культурним життям міста здійснювалося комуністами, районним комітетом партії, який створено у вересні 1939 року. 1940 року відбулася перша Костопільська районна комсомольська конференція, в якій взяло участь 68 делегатів. Улітку цього року райком комсомолу прийняв до лав ВЛКСМ 126 юнаків та дівчат. Молодь брала активну участь у суспільно-корисній праці. Перші комсомольці у центрі міста заклали парк, який і сьогодні є окрасою Костополя.

Соціалістичні перетворення торкнулися усіх сфер життя. Однак мешканці міста скоро мусили взятися за зброю, бо на Радянський Союз напала фашистська Німеччина.

1 липня 1941 року вороги захопили Костопіль. Почалися страшні дні гітлерівської неволі. За доносами націоналістів були заарештовані комуністи й комсомольці, які залишилися в місті. Серед них був один із найстаріших членів КПЗУ П. О. Баб’як. Банди українських буржуазних націоналістів, вислужуючись перед окупантами, 14 серпня провели масові арешти осіб, запідозрених у співчутті Радянській владі. Через два дні фашисти розстріляли близько 2 тис. радянських людей на східній околиці Костополя. В одній могилі заховані чоловіки, в трьох інших — жінки з дітьми. За висновком радянських слідчих органів, дітей не розстрілювали, їх закопували в могилу живими. Вздовж шосейного шляху на Ровно окупанти створили табір для військовополонених. Тут загинуло 18 тис. радянських бійців. Жертвами фашистського терору в Костополі стало 7958 радянських громадян, вивезено в рабство до Німеччини 798 чоловік.

Великих збитків зазнала промисловість міста. Гітлерівці спалили лісопильні заводи, знищили виробниче устаткування, підсобні приміщення більшості промислових підприємств, вивели з ладу електростанції і каменедробарний завод, значну частину промислового обладнання вивезли до Німеччини.

В ніч на 14 січня 1944 року воїни 121-ї гвардійської Гомельської стрілецької дивізії (командир — генерал-майор Л. Д. Червоній) у взаємодії з партизанським з’єднанням С. Ф. Маликова визволили Костопіль. У бою на визволення міста було знищено 300 гітлерівців, захоплено 28 кулеметів, 6 гармат, склад боєприпасів. На підступах до міста загинув 19-річний гвардії лейтенант В. Т. Сидоров, який відзначився в бою за с. Берестовець. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В. Т. Сидоров похований у Костополі. Жителі міста свято бережуть пам’ять про героя-визволителя, його іменем названо вулицю міста і восьмирічну школу № 4.

Трудящі гаряче взялися відбудовувати зруйноване господарство. Одним із перших на повну потужність почав працювати скляний завод, який щодоби давав 600 кг продукції. В тимчасово пристосованому приміщенні на території колишнього державного тартака пустили в дію три пилорами (демонтовані фашистами). Вже в кінці 1944 року костопільці направили гірникам Донбасу 3 вагони дощок, З вагони клепок, 2 вагони скляного посуду.

Працею костопільців відновлювалося не тільки рідне місто. Враховуючи потреби в будівельних матеріалах областей, що потерпіли від окупації, необхідність у першу чергу відродити важку промисловість Донбасу і Придніпров’я, Державний Комітет Оборони в травні 1944 року ухвалив рішення про спорудження на території Ровенської області великого деревообробного підприємства. 21 вересня в Ровно створено трест «Індустрбуд», який повинен був спорудити домобудівний комбінат. Найбільш придатним місцем для нього виявився Костопіль — тут був відповідний майданчик, залізнична станція, резерви робочої сили (10 тис. населення). В умовах тодішнього бездоріжжя вирішальне значення мав також сплав лісу по Горині й Случі. Тресту «Індустрбуд» були підпорядковані Клеванський деревообробний та Квасилівський ливарно-механічний заводи, які й споруджували Костопільський домобудівний комбінат. У березні 1945 року комбінат видав першу продукцію. Це були пиломатеріали для будівельних трестів Донбасу. В Костопіль з різних міст країни надходили електродвигуни, верстати, інструменти, прибували спеціалісти.

Вже 1948 року стали до ладу теплоелектростанція, лісопильний, сушильний деревообробний та фанерний цехи. Тоді Костопільському домобудівному комбінату було поставлено завдання — випускати збірні каркасні будинки (80 тис. кв. метрів житлової площі на рік) та 40 тис. кв. метрів столярних виробів. Цей план успішно виконувався. Печі для будинків виготовлялися на Квасилівському ливарно-механічному заводі, який тоді входив до складу домобудівного комбінату. Перша черга будівництва самого комбінату завершена в 1948 році. Тоді вийшла постанова уряду про дальше розширення комбінату й доведення його потужності до 120 тис. кв. метрів житла на рік. З цією метою за комбінатом додатково було закріплено на 20 років вісім лісгоспів Ровенської та Волинської областей. До 1951 року комбінат виготовляв каркасно-засипні будинки для Донбасу (стіни їх на місці засипали шлаком), а пізніше перейшов на випуск каркасно-щитових будинків для цілинних радгоспів Казахстану. Для утеплення стін використовувався фіброліт, цех якого був відкритий на комбінаті.

Під час четвертої п’ятирічки, крім домобудівного комбінату, в Костополі виріс завод базальтової крихти, почала працювати MTG. Всього за четверту п’ятирічку в місті стали до ладу 16 об’єктів виробничого й побутового призначення.

Відбудовуючи господарство міста, борючись за створення нової промисловості, трудящі Костополя виступали також активними учасниками соціалістичних перетворень у сільському господарстві. Колективи підприємств, організацій та установ здійснювали шефство над навколишніми селами. Широко практикувалися відрядження на села комуністів, комсомольців, які не тільки вели політичну роботу, а й ремонтували сільськогосподарські машини та інвентар. У Костопільському районі селяни масово вступали до колгоспів. Важливу роль у цій справі відіграла машинно-тракторна станція. Славною сторінкою в історії МТС є робота перших трактористок, зокрема О. К. Рябошапки, удостоєної ордена Леніна. На обласній нараді селян 29 березня 1946 року в числі передовиків області названо костопільську трактористку В. П. Коваль, яка трактором ХТЗ обробила 185 га землі замість 117 га, передбачених планом.

Налагоджувалася народна освіта.

Поряд із загальноосвітньою школою в той час відкрито вечірню та заочну школи робітничої молоді. Кваліфіковані кадри готували фабрично-заводська школа, в якій навчалося 325 юнаків та дівчат, і школа машиністів-залізничників. Відновило роботу Костопільське педагогічне училище, в якому з 1945 до 1957 року підготовлено понад тисячу вчителів.

Домобудівний комбінат спорудив приміщення середньої школи, палац культури, дитячі садок і ясла, продовольчий магазин, медичний пункт, 16 тис. кв. метрів житлової площі.

В роки п’ятої п’ятирічки чітко визначається промислова спеціалізація міста—деревообробка. З 1951 року Костопільський домобудівний комбінат перейшов на виготовлення лише сухих та струганих виробів. Будівництво комбінату завершено 1953 року — в дію пущено інструментальний, другий деревообробний та фібролітовий цехи. Протягом 1954—1958 рр. розширили фанерний і паркетний цехи, комплексно механізували склад сировини.

Костопільський домобудівний комбінат постачав столярні вироби й паркет для двох висотних будинків Москви, для приміщення «Мосфільму», Палацу науки і культури у Варшаві. Колектив комбінату налагодив і освоїв виробництво клеєних конструкцій з дерева, фібролітових плит, щитових дверних полотен, економічних віконних блоків спареної конструкції, за що двом працівникам комбінату 1949 року присуджена Державна премія СРСР.

Протягом семирічки стали до ладу ще шість цехів. Одночасно створювалася енергетична база — електростанція та котельня. На 1967 рік комбінат в 2,5 раза перевершив проектну потужність.

Під час восьмої п’ятирічки костопільські домобудівники вперше в республіці налагодили виробництво деревностружкових плит. Для цього власними силами спорудили завод. Будівництво його тривало менше двох років. Завод випускає 100 тис. куб. метрів плит. Виробничий процес повністю автоматизовано. На інших ділянках підприємства за восьму п’ятирічку запроваджено 23 автоматичні та напівавтоматичні потокові лінії.

Напередодні 50-річчя Великого Жовтня колектив домобудівників виступив ініціатором змагання в області за створення на підприємствах зразкових умов праці і виробничого побуту. Робітники перетворили територію свого комбінату (42 га) на квітучий сад. У цехах добре обладнали побутові приміщення та спорудили заводський побуткомбінат, дві їдальні, санаторій-профілакторій, обладнали зону відпочинку, а також звели теплицю.

Починаючи з 1954 року, комбінату вісім разів присуджувався перехідний Червоний прапор Ради Міністрів CPGP і ВЦРПС, неодноразово — перехідний Червоний прапор раднаргоспу і республіканської Ради профспілок. 1963 року йому присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці. За дострокове виконання семирічного плану, успішне освоєння потужностей і налагодження випуску нових видів продукції 1966 року Костопільський домобудівний комбінат нагороджено орденом Леніна. Високими урядовими нагородами відзначено 23 ветеранів праці. Ордена Леніна удостоєні директор комбінату В. М. Буров, робітниця фанерного цеху Є. К. Смагіна, ордена Трудового Червоного Прапора — І. С. Капилюшник, Є. Г. Хмелевська, О. Д. Бойко.

Планом дев’ятої п’ятирічки передбачено довести випуск столярних виробів до 700 тис. кв. метрів на рік. Вже 1971 року домобудівники виконали це завдання.

За роки існування домобудівного комбінату звідси відправлено будовам України, Москви, Ленінграда, Середньої Азії, Закавказзя й Далекого Сходу комплектів деталей будинків на 9,6 млн. кв. метрів житла, 293 тис. куб. метрів фанери, 248 тис. куб. метрів деревностружкових плит, 716 тис. куб. метрів фіброліту, на 160 тис. квартир паркетної дошки.

І досі Костопільський домобудівний комбінат постачає пиломатеріали всім будівельним трестам Донбасу. Фіброліт і столярні вироби йдуть переважно на постачання будівельникам України, паркет — усього Радянського Союзу. 50 тис. куб. метрів деревностружкових плит одержують меблеві підприємства України та Москви, приблизно стільки ж йде за кордон.

Костопільських домобудівників 1967 року відвідала делегація з Відінського округу братньої Болгарії.

За чверть століття існування комбінату тисячі поліщуків пройшли тут школу трудового й політичного гарту, розкрили свої творчі здібності. На підприємстві запроваджено 2314 раціоналізаторських пропозицій. З числа робітників комбінату з року в рік поповнюються лави інженерно-технічних працівників. Колишній столяр С. І. Василишин після завершення заочного навчання в технікумі став начальником паркетного цеху. Проста дівчина Є. К. Смагіна виросла в колективі до вмілого спеціаліста, керівника бригади, її неодноразово обирали до Костопільської міської Ради депутатів трудящих.

Характерною рисою колективу домобудівників є його сталість — люди тут працюють довго, зріднилися з ним. Нині на комбінаті трудяться понад 50 робітничих династій. Це, зокрема, родина М. П. Коновалова, колишнього партизана-ковпаківця. Його дружина, дочка й два сини показують зразки комуністичного ставлення до праці. З часу заснування комбінату працює Л. І. Казьонна, тепер бригадир штукатурів-малярів, її чоловік і два сини — кращі робітники підприємства. Директор комбінату В. М. Буров, що 1944 року прибув сюди з Уралу, з 1953 року очолює підприємство. Він був делегатом XXIV з’їзду КПРС, 1970 року нагороджений орденом Жовтневої Революції. Йому присвоєно звання заслуженого працівника промисловості УРСР.

Гідний внесок у виконання плану другого року 9-ї п’ятирічки вніс колектив домобудівників, виконавши виробничу програму 25 грудня 1972 року.

За досягнення найвищих результатів у всесоюзному соціалістичному змаганні на відзнаку 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік Центральний Комітет КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили Костопільський ордена Леніна домобудівний комбінат ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції Ювілейним Почесним знаком.

Швидке збільшення промислового потенціалу — характерна ознака Костополя. В роки восьмої п’ятирічки на кошти колгоспів збудовано цегельний завод — друге за потужністю підприємство міста. На всіх підприємствах відбувалися реконструкція й вдосконалення технологічних процесів. За восьме п’ятиріччя випуск скловиробів збільшився в три, а меблів — у два рази. Чисельність робітників у цей час досягла 6 тис. 1967 року орденами й медалями нагороджено 81 передовика виробництва, зокрема моториста Івановодолинського мехкар’єру В. М. Петрука, пресувальника Л. О. Михневича, водія автогосподарства П. А. Соломку. Промисловість міста план восьмої п’ятирічки завершила до 1 листопада 1970 року.

За останні роки дальшого розвитку набули транспорт і зв’язок. В місті працюють два відділення зв’язку, радіовузол, автоматична телефонна станція. Крім залізничного, Костопіль має регулярне автобусне сполучення з обласним центром. Автобуси курсують в усі села району, а також по трьох міських маршрутах.

Ніколи в історії Костополя не було такого розмаху житлового будівництва, як в останні десять років. Житловий фонд тільки домобудівного комбінату становить понад 16 тис. кв. метрів. Лише в 60-х роках 760 сімей домобудівників одержали квартири з усіма вигодами. Щорічно приріст комунального житлового фонду перевищує З тис. кв. метрів та будується в середньому близько ста індивідуальних будинків. Всього за післявоєнний час індивідуальними забудовниками зведено 2364 будинки, 510 з них — протягом восьмої п’ятирічки. Тепер не впізнати колишнього містечка. За роки Радянської влади виросли цілі масиви з багатоповерховими будинками. Костопіль прикрасився скверами, газонами. Місто електрифіковане. Під час восьмої п’ятирічки газифіковано понад 2200 квартир.

Постачання населення промисловими і продовольчими товарами здійснюють райунівермаг, міськкоопторг, комбінат громадського харчування, а також відділ робітничого постачання домобудівного комбінату. В місті є 50 магазинів, 29 підприємств громадського харчування, хлібопекарня, ковбасний цех.

Значно поліпшилося за післявоєнні роки медичне обслуговування трудящих. Близько 300 лікарів і середніх медичних працівників охороняють їх здоров’я. У місті функціонує районна лікарня з хірургічним, дитячим, травматологічним, очних захворювань, інфекційним,

терапевтичним та неврологічним відділеннями. В центральний поліклініці є 17 профільних кабінетів. В місті працюють пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, стоматологічна поліклініка, санепідстанція, будинок саносвіти, дві аптеки. На великих промислових підприємствах є здоровпункти.

Мережу народної освіти становлять три середні школи, школа-інтернат, санаторна школа-інтернат, дві восьмирічні, а також середня школа робітничої молоді, заочна середня школа. Є також медичне училище (відкрите в 1952 році), яке підготувало 382 медичні сестри, 476 фельдшерів, 122 акушерки. В семирічній музичній школі навчаються 140 дітей. Всього учнів у місті 4078, учителів — 225. Вчительці А. М. Бокій присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР, 12 чоловік нагороджені значком «Відмінник народної освіти».

В десятках гуртків художньої самодіяльності й акробатично-цирковій студії розвивають свої здібності костопільці. Аматорів сцени налічується 874. Окремі колективи художньої самодіяльності популярні в області. Хореографічному колективу районного будинку культури «Веселка» присвоєно почесне звання самодіяльного народного ансамблю танцю. Хор районного будинку культури на республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, завоював срібну медаль, йому присвоєно звання самодіяльної народної хорової капели. При будинку культури за широкою участю громадськості працюють народні університети культури, здоров’я. З 1964 року Костопільський будинок культури носить звання будинку культури відмінної роботи. Клуби і червоні кутки є на кожному підприємстві. В місті працюють два кінотеатри, міська і районна масові бібліотеки, дитяча бібліотека, бібліотеки будинку піонерів, будинку культури, домобудівного комбінату, меблевої фабрики. В 16 бібліотеках міста зібрано більш як 160 тисяч томів.

Дальшого розвитку в Костополі набувають фізична культура і спорт. У місті працюють колективи добровільних спортивних товариств «Колос» і «Спартак», які об’єднують 1700 фізкультурників. До їх послуг два спортзали, 29 баскетбольних і волейбольних майданчиків, стадіон, який вміщує більше півтори тисячі чоловік.

Боротьбу трудящих за здійснення всіх народногосподарських і політичних завдань у місті очолюють 54 первинні партійні організації, які налічують 1503 комуністи. їм допомагають 48 первинних комсомольських організацій, що об’єднують понад 2650 юнаків та дівчат.

З року в рік розвивається економіка і культура міста, зростає добробут його населення. Трудящі докладають всіх зусиль, щоб успішно втілити в життя рішення XXIV з’їзду КПРС, щоб внести свій вклад у справу будівництва комунізму в нашій країні-

Ю. М. ЛИЗОГУБ, В. О. ТИЩЕНКО, Р. І. ЧОЧІЄВ