Млинів, Млинівський район, Ровенська область
Млинів — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташований на обох берегах Ікви, за 3 км від автошляху, за 53 км від обласного центру і за 26 км від залізничної станції Дубно. Дворів — 1036. Населення — 5300 чоловіка. Селищній Раді підпорядковане село Слобода.
Археологічні знахідки свідчать про те, що на території селища люди проживали ще в І тисячолітті до н. е. На північній околиці Млинова, на правому березі Ікви, виявлено сліди майстерні крем’яних знарядь, а також залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого в літопису за 1149 рік.
Селище має давню історію.
Перші відомості про Млинів належать до початку XVI ст., коли литовський князь Олександр подарував його якомусь Бобру. 1508 року село стає власністю кременецького намісника Я. М. Монтовта. Володарі Млинова часто мінялися, що призводило до посилення експлуатації і розорення трудящих, до запровадження нових поборів, мит. Пани всіляко обмежували селян у користуванні землею.
Великим злом для трудящих був не тільки соціальний гніт, а й міжусобиці, які точилися між феодалами. У серпні 1568 року на Млинів напали урядник і підлеглі князя Головні-Острожецького. Відібрали в селян коней, одежу, зброю та інше майно, багатьох з них побили.
Після Люблінської унії феодально-кріпосницький гніт ще більше посилився. Посилення гніту затримувало розвиток Млинова. За другу половину XVI й першу половину XVII ст. кількість жителів його майже не збільшилась і ледь досягла 300 чоловік.
Експлуатація й свавілля шляхти змушували жителів села братися до зброї. В роки визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Млинові підтримало козаків і повсталих жителів навколишніх сіл. Восени 1648 року повстанці зруйнували сусідній маєток Муравицю.
Боротьба проти шляхетської Польщі не припинялася і після Андрусівського договору. В кінці XVII ст. в Млинові деякий час жив український громадський діяч і поет Данило Братковський. Він брав участь у народно-визвольному русі проти польсько-шляхетського панування, мав зв’язки з керівниками народного повстання за возз’єднання Правобережної України з Росією С. Палієм, С. Самусею та 3. Іскрою. Д. Братковський склав відозву до населення із закликом чинити опір єзуїтам та уніатам.
Придушивши селянські виступи, польська шляхта посилила гноблення місцевого населення. Власник Млинова князь Ходкевич працею кріпаків будує собі палац, який вважався однією з найкращих архітектурних споруд Волині. Тоді ж, щоб посилити вплив католицизму серед українського населення, у Млинові збудували й костьол. Для більшого збагачення Ходкевичі добились права відкрити 4 ярмарки на рік.
У 1792 році у Млинові деякий час перебував Тадеуш Костюшко.
З 1795 року Млинів став селом Волинського намісництва, через два роки—Дубнівського повіту Подільської губернії, з 1804 — Волинської губернії.
В сорокових роках у Млинові перебував польський письменник-етнограф Ю. І. Крашевський. Опису Млинова, зокрема палацу Ходкевича, він присвятив розділ у своїй книзі «Спогади з Волині, Полісся й Литви».
Реформа 1861 року, хоч і надала селянам особисту волю, але земельне забезпечення їх залишалося вкрай незадовільним. Панові належала 4971 десятина землі, в т. ч. 1691 десятина орної. Близько 200 селянських родин не мали землі зовсім. Селяни залишалися певний час тимчасовозобов’язаними й мусили платити чинш по 8 пудів зерна з одного морга (0,56 га).
Важкі матеріальні умови, безземелля примушували селян шукати засобів до існування. Частина їх працювала дворовими, наймитами в маєтку Ходкевича, решта — на лісопильному заводі, який став до ладу в 60-і роки. Невелика кількість жителів Млинова була зайнята на винокурному заводі, частина трудилася на примітивному чавуноливарному заводі, де в 1903—1904 рр. налічувалося 60 робітників. Робочий день тривав 15—17 годин. Мізерні заробітки зменшувалися через постійні штрафи.
Поміщики, використовуючи старі феодальні права, забороняли жителям Млинова ловити рибу в річці, щоб і на цьому мати собі прибуток. Судова справа з цього приводу тягнулася 11 років і закінчилась на користь поміщика.
Все це викликало незадоволення трудящих, породжувало гнів проти існуючого ладу. Робітники й селяни частіше ставали на революційний шлях боротьби. За революційні погляди поліція взяла під негласний нагляд робітників чавуноливарного заводу Ю. П. Громадського, Ф. І. та П. І. Савицьких, О. В. Філатова.
В роки першої російської революції у Млинові розповсюджувалась революційна література, зокрема листівки, які закликали населення не сплачувати викупних платежів, податків. Млинівські робітники мали зв’язки з Конотопською організацією РСДРП, від якої у 1905 році одержували листівки «Кривавий цар», «Від матроса до солдата» та інші.
Активними розповсюджувачами революційної літератури були робітник О. І. Шишон, селяни Ф. Й. Чорний, І. Ф. Кондратюк та ін. 1 січня 1906 року Ф. Й. Чорного заарештувала поліція за розповсюдження брошури і листівок, надрукованих Конотопською організацією РСДРП.
У червні 1906 року в Млинові відбувся страйк робітників чавуноливарного заводу, яким протягом кількох місяців не виплачували зароблених грошей. 20 червня 1906 року робітники влаштували демонстрацію, в якій взяло участь понад 200 чоловік. Поліцейський пристав Млинова в донесенні дубнівському справнику повідомляв, що місцеві власті не можуть своїми силами справитись із страйкуючими. На початку грудня 1906 року на чавуноливарному заводі знову почався страйк, для придушення якого власті надіслали кінний загін поліції з Дубна.
Власті не дбали про благоустрій Млинова. Скупченість, захаращеність вулиць і дворів призводила до частих пожеж, що тяжко позначалось на становищі трудящих. Лише під час пожеж 1858 і 1905 років згоріло 60 будинків. Не було в містечку тоді ні лікарні, ні аптеки. По медичну допомогу жителям доводилось звертатись в повітову лікарню. Не набагато кращими були справи й з освітою. Двокласне парафіяльне училище у 1911 році закінчило лише 9 хлопчиків і 3 дівчинки.
Великих руйнувань зазнав Млинів у роки першої світової війни. Під час наступу австро-німецьких військ багато житлових будинків містечка було зруйновано. В 1915 році протягом дев’яти місяців Млинів поділяла лінія фронту. Палац Ходкевича і парк були в руках австрійських військ, а містечком володіли російські війська.
Лютнева буржуазно-демократична революція не внесла суттєвих змін в економічне життя трудящих Млинова.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції підняла на боротьбу за владу Рад і трудящих Млинова. Перший орган Радянської влади в містечку виник у грудні 1917 року. То був волосний комітет на чолі з Г. Заблоцьким. 18 січня 1918 року комітет ухвалив передати маєток Ходкевича для народного користування, заборонив спекуляцію, організував охорону лісу від вирубки.
В лютому 1918 року Млинів окупували австро-німецькі війська. Та вже в травні—липні жителі містечка повстали на боротьбу проти окупантів. Коли ж владу на Україні в листопаді 1918 року захопила контрреволюційна Директорія, нова хвиля повстань охопила й жителів Млинова.
На початку червня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії, підтримані місцевою біднотою, розгромивши петлюрівців, відновили в Млинові Радянську владу. Почав працювати комітет бідноти. Налагоджувалося нормальне життя трудящих.
В 1919—1920 рр. Млинів не раз переходив з рук до рук. В липні 1920 року кіннотники 14-ї кавалерійської дивізії під командуванням О. Я. Пархоменка, яка входила до складу Першої Кінної армії, розгромивши частини польської армії, визволили Млинів.
Восени 1920 року Млинів знову захопили польські війська. За Ризьким мирним договором він відійшов до Польщі.
Іноземна окупація прискорила дальший занепад Млинова й скорочення його населення. 1921 року в містечку налічувалось 185 будинків із загальною кількістю населення 1263 чоловіка. Працювали фабрика мила, олійниця, пекарня, бойня. Селяни дуже терпіли через малоземелля, робітники одержували мізерну плату за свою виснажливу працю. Ціни на продукти й товари лишалися високими. За 1 кг свинини треба було заплатити 1 злотий, за 1 літр нафти (для освітлення приміщення) — 55 грошів, за 100 кг вугілля — 6,80 злотих. Важким тягарем для трудящих були численні податки й штрафи.
Поряд з тяжким соціальним гнітом жителі містечка зазнавали національного гноблення. Польський уряд проводив політику примусової полонізації населення. Офіційною мовою була лише польська. З 1929 по 1932 рік у Млинові будувалось приміщення семирічної школи, на спорудження якого витрачено 180 тис. злотих. Держава виділила для цієї мети лише 63 тис. злотих. Більшу частину стягли з населення. А тим часом у містечку було 5 пивних і крамниця для продажу горілки.
Місцеве населення фактично не мало медичного обслуговування. Хоч у Млинові й були приватна аптека, один лікар, проте жителі не завжди могли скористуватися їх послугами, бо за лікування доводилося платити великі гроші! Лише за медичну пораду хворому вдома у лікаря треба було заплатити вдень 5 злотих, вночі — 8 злотих, за лікарську довідку від 2 до 5 злотих.
Такий стан трудящих змушував їх виїжджати в інші міста, шукати засобів до існування. Це призвело до того, що в 1930 році кількість населення зменшилась навіть у порівнянні з 1921 роком.
Тяжке економічне становище, нещадна експлуатація, безправ’я викликали гострий протест трудящих. Вони вели боротьбу за соціальне й національне визволення, за возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі. Особливо ця боротьба посилилась після того, як у Млинові в лютому 1926 року було створено райком КПЗУ (діяльність його поширювалася на Млинівську гміну, частину Княгининської і Малинської волостей). З 1935 року почав діяти й райком КСМЗУ. Комуністи й комсомольці розповсюджували серед населення листівки, в яких закликали боротися проти загарбання польськими панами західноукраїнських земель, за викладання в школах українською мовою, вивішували до революційних свят лозунги тощо.
Наляканий розгортанням підпільного руху, повітовий староста в листі до міністерства внутрішніх справ просив збільшити кількість поліцаїв у Млинові. Свою заяву він обгрунтовував тим, що вказаний район «є дуже небезпечний під політичним поглядом, бо тут діють політичні комуністичні організації, що вимагає щоденної служби в досить рухливому містечку Млинів».
Але й збільшення кількості поліцаїв, переслідування комуністів та їм співчуваючих не могло припинити революційної боротьби. Комуністи й комсомольці у Млинові не раз організовували ярмаркові страйки. 14 вересня 1934 року райком КПЗУ очолив ярмарковий страйк у Млинові. Під час страйку відбулась демонстрація молоді. 60 юнаків та дівчат зі співом революційних пісень вирушили з Млинова до села Берегів. Поліція намагалась розігнати демонстрацію, заарештувати керівників, але молодь до цього не допустила. Підоспілий наряд поліції відкрив стрільбу і заарештував 23 демонстранти.
Комуністи-підпільники посилили роботу серед молоді через райком КСМЗУ. На початку лютого 1938 року в Млинові відбувся антифашистський мітинг робітників, селян, молоді, де було прийнято ряд резолюцій, у яких висловлювався протест проти масових катувань і розстрілів на західноукраїнських землях, вимагалося випустити з каторжної в’язниці білоруського революціонера Сергія Притицького. В рішенні містилися заклики боротися проти фашизму, допомагати республіканській Іспанії, виступати за демократичну Польщу й вільну Західну Україну. Резолюції пройняті палкою любов’ю до Радянського Союзу — батьківщини робітників і селян.
На початку 1938 року відбулося кілька мітингів і нарад робітників та селян Млинівської гміни. У прийнятих резолюціях учасники нарад гнівно засуджували буржуазних націоналістів, які на догоду імперіалістичним паліям війни закликали до нападу на союз вільних і щасливих народів — СРСР. Робітники і селяни обурювалися намаганням націоналістів виступати в ролі оборонців українського народу. В одній з резолюцій трудящі заявили: «Режим, який зараз придавив поліцейським чоботом усе животворче, під напором боротьби рухне в своїх підставах, віримо, що пролита кров селян і робітників не піде на марне…». Одним з керівників млинівських комуністів тих часів був Г. К. Ковальчук — секретар Луцького окружкому КПЗУ. За політичну діяльність польський буржуазний суд двічі засуджував його до 3 і 6 років тюремного ув’язнення. Нині Г. К. Ковальчук — пенсіонер, проживає у Млинові.
У пам’ятні вересневі дні 1939 року населення Млинова радісно зустрічало своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Радянська влада дала селянам понад 2200 га поміщицької та церковної землі, вони одержали допомогу насінням й сільськогосподарським реманентом.
22 жовтня 1939 року жителі Млинова вперше в історії села на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні обирали депутатів Народних Зборів Західної України.
Після прийняття Західної України до складу Радянського Союзу і возз’єднання з Українською РСР Млинів став центром однойменного району. У ньому розмістились районні організації. Налагоджувалось і розгорталось нове радянське життя.
Активну роботу в здійсненні соціалістичних перетворень проводила Млинівська сільська Рада депутатів трудящих, яка утворилася на початку 1940 року. При сільраді почали діяти комісії: бюджетно-фінансова, рільництва й тваринництва, культурно-побутова, шляхова та охорони здоров’я, які регулярно звітували на засіданнях виконкому сільської Ради. Місцеві органи дбали про піднесення добробуту, культури й освіти трудящих, залучаючи до громадської роботи сільський актив. Усі діти шкільного віку сіли за парти. Викладання в школі здійснювалось за новими навчальними планами й програмами. Комсомольці та вчителі залучали неписьменних і малописьменних жителів віком від 20 до 50 років до гуртків грамоти. Почали працювати клуб, бібліотека, хата-читальня, червоні кутки. Книжковий фонд бібліотек швидко поповнювався переважно за рахунок подарунків, які надходили з бібліотек східних областей України. У селі почав працювати медпункт, пологовий будинок.
Та радість вільного життя була недовгою. Соціалістичні перетворення, що почалися в Млинові, були перервані нападом фашистської Німеччини на СРСР. В перші дні війни район Млинова став місцем запеклих кровопролитних боїв, які вели радянські воїни проти німецько-фашистських полчищ. Поблизу Млинова в червні 1941 року стримували натиск ворога воїни й командири 8-го механізованого корпусу, яким командував генерал-лейтенант Д. І. Рябишев. 24 червня 1941 року Млинів окупували гітлерівські війська. Приміщення школи вони перетворили на комендатуру, там же містилось й гестапо.
Фашисти запровадили «новий порядок». Окупантам допомагали підлі запроданці — українські буржуазні націоналісти. Намагаючись вислужитись перед своїми господарями, ці недолюдки разом з гітлерівцями чинили дикі розправи над радянськими людьми. За найменшу непокору жорстоко карали, вбивали. Протягом окупації фашисти розстріляли 1118 чоловік.
Трудящі Млинова зі зброєю в руках громили гітлерівських загарбників на фронтах і в партизанських загонах. У червні 1943 року поблизу Млинова проходило партизанське з’єднання під командуванням G. А. Ковпака, якому населення допомагало продуктами, передавало відомості про фашистів. Млинів остаточно визволили воїни 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії (командир генерал-майор П. І. Зубов)3. Першими до Млинова прорвалися бійці взводу старшого сержанта В. О. Двинянинова. В боях за визволення Млинова загинули старші сержанти А. І. Новиков, П. Г. Орлов, рядовий І. І. Ока та інші патріоти, імена яких викарбовано на пам’ятнику, встановленому на братській могилі в Млинові. Для старшого сержанта В. О. Двинянинова ця подія пам’ятна тим, що він був прийнятий у Млинові кандидатом у члени Комуністичної партії і замінив заступника начальника політвідділу по комсомолу, який поліг смертю хоробрих.
Участь у боях за визволення Млинова від німецько-фашистських загарбників брали Герої Радянського Союзу Г. М. Шевченко, В. Д. Кармацький, Т. А. Краля, а також І. М. Рогатих, І. І. Фірсов, М. І. Шкуренко, Г. Д.Буденков та інші.
В селі одразу після його визволення відновили свою роботу партійні й радянські органи. З лютого 1944 року тут почали працювати райком партії, райвиконком, райком комсомолу, сільська Рада та інші установи й організації.
Невдовзі у Млинові почала виходити районна газета «Переможець».
Важко доводилось трудівникам Млинова відбудовувати напівзруйноване село. Школа, лікарня, більшість громадських та житлових приміщень лежали в руїнах. В селі після визволення залишилось всього 462 жителі. Трудівники Млинова взялися відбудовувати зруйноване господарство. На першому засіданні райвиконкому 19 квітня 1944 року розглядалися питання про відбудову і санітарний стан села. До 22 липня 1944 року було відбудовано 26 приміщень установ та жител для населення, школу, лікарню, дитсадок, лазню. Наприкінці цього ж року відновили роботу райпромкомбінат з шевською, кравецькою й обозною майстернями, маслобойня, крупорушка, харчокомбінат. Протягом четвертої п’ятирічки став до ладу маслозавод, почалася відбудова шосейної дороги Млинів—Дубно.
Відроджуючи напівзруйноване село, трудівники його одержували значну допомогу від держави: фінансами, технікою, будівельними матеріалами. Багато жителів, пограбованих фашистами, сім’ї інвалідів війни та загиблих воїнів звільнялися від податків і отримували державну допомогу.
Не забували жителі Млинова і про фронт. Вони передавали воїнам теплі речі, продукти харчування, шефствували над госпіталями, здавали гроші на танкову колону «Ровенщина» та на авіаескадрилью.
Відповідаючи на піклування держави про відродження зруйнованого фашистами господарства, жителі Млинова допомагали промисловим підприємствам країни, зокрема підприємствам чорної металургії й шахтам Донбасу. В 1944 році туди виїхало працювати 40 чоловік молоді села.
За роки четвертої п’ятирічки було багато зроблено для докорінної перебудови сільського господарства. З липня 1944 року розпочала роботу МТС. Маючи міцну підтримку держави технікою й фінансами, трудівники села в кінці 1947 року організували колгосп, який назвали «30-річчя Радянської України». Засновниками його стали О. С. Приступа, Г. Г. Приступа, К. К. Скорик та інші активісти. Головою правління обрали П. І. Савицького. На той час економічна база колгоспу була ще слабкою. Він мав 250 га землі, 34 коней, 23 плуги, сівалку, 3 жатки, 18 возів та інший дрібний інвентар. Урожай 1948 року був ще низький — 9,1 цнт пшениці з га і 14,3 цнт жита. Та колгосп з року в рік міцнів. У 1950 році до нього приєднався колгосп ім. К. Маркса села Слободи. Об’єднане господарство під назвою «Більшовик» мало 759 га землі, у т. ч. 440 га орної. В ньому налічувалось 370 чоловік працездатних. За 1951 рік колгосп мав прибутку понад 200 тис. крб. На початку 1958 року відбулося об’єднання двох колгоспів— «Більшовик» і «Правда» села Підгайці. Його підпорядкували Підгаєцькій сільраді.
Багато було зроблено за ці роки для розвитку освіти, культури, медичного обслуговування населення. Вже до початку 1944/45 навчального року відновили роботу семирічна школа, лікарня, клуб, бібліотека, дитячий садок. З 1947 року семирічна школа стала десятирічною. На базі середньої школи організували вечірню школу працюючої молоді. За ініціативою комсомолу у Млинові відкрилася політ-школа, до якої залучали молодь села. Сільська Рада щороку виділяла значні кошти на освіту, утримання інтернату середньої школи, ліквідацію неписьменності й мало-письменності, на бібліотеки, дитячі ясла й садки. У 1948 році на ці справи було витрачено близько 200 тис. крб. З кожним роком асигнування зростали. 1958 року у Млинові відкрито зооветтехнікум.
Будівництву соціалістичного життя намагалися перешкодити українські буржуазні націоналістичні банди. Та скоро зусиллями жителів села й органів внутрішніх справ банди були розгромлені.
На кінець четвертої п’ятирічки Млинівська сільська Рада в соціалістичному змаганні по відбудові й дальшому розвитку господарства посіла перше місце у районі.
Нових успіхів у господарському, культурному й громадському житті досягли трудящі Млинова протягом наступних п’ятирічок. З 1959 року Млинів став селищем міського типу, в економіці якого головну роль відігравали промислові підприємства. Найбільшими серед них є «Міжколгоспбуд», заснований у 1953 році. Його виникнення пов’язане з спорудженням міжколгоспної електростанції. 1957 року «Міжколгоспбуд» почав виробляти будівельні матеріали, здійснювати будівництво в райцентрі і колгоспах району. Обсяг його робіт щороку зростає.
За роки восьмої п’ятирічки колектив цієї організації збільшив обсяг будівельно-монтажних робіт у 2,8 раза, виробництво будівельних матеріалів — у два рази. Продуктивність праці за цей час зросла в 1,7 раза.
Добре працював колектив підприємства у першому році дев’ятої п’ятирічки. Він забезпечив виконання планів, передбачених обсягом будівельно-монтажних робіт на 109, а в будівництві — на 111 проц. Виконано плани і щодо виробництва будівельних матеріалів, деталей та конструкцій. Досвід роботи колективу відомий далеко за межами області. У жовтні 1971 року з досягненнями працівників Млинівського «Міжколгоспбуду» ознайомилась делегація Відінського округу Народної Республіки Болгарії, яка побувала в області.
Добрих успіхів добився і колектив Млинівського автопідприємства, створеного у 1963 році на базі автоколони, яка існувала з 1959 року. Лише за 1971 рік перевезено 333,4 тис. тонн вантажів і понад 405 тис. пасажирів, що значно перевищило планове завдання. Його машини доставляють вантажі і пасажирів не тільки в райони області, а й за її межі.
Значне місце в Млинові посідає районне об’єднання «Сільгосптехніки», промкомбінат, створений у 1944 році.
Побуткомбінат існує з 1960 року. За порівняно короткий строк його колектив у соціалістичному змаганні посів одне з перших місць в республіці. В 1967 році він брав участь у республіканському громадському огляді культури виробництва та поліпшення умов праці і був нагороджений дипломом третього ступеня. За восьму п’ятирічку в 2,7 раза зросла реалізація продукції промкомбінату. Цього досягнуто завдяки впровадженню у виробництво передових методів праці, поліпшенню використання основних виробничих фондів, зростанню продуктивності праці. В 1969 році прибуток підприємства становив 172,3 тис. крб., що на 11,З тис. крб. більше, ніж за останні чотири роки попередньої п’ятирічки, разом узятих. За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, на честь колективу промкомбінату 14 лютого 1970 року був піднятий районний прапор трудової слави. Колектив промкомбінату занесений до Ленінської Книги трудової слави. До цієї ж Книги занесені також комсомольсько-молодіжна зміна консервного цеху ім. 50-річчя ВЛКСМ харчокомбінату (майстер Л. П. Величкіна), яка систематично виконує виробничі норми на 110—115 проц., колектив працівників районного відділення будівництва і експлуатації шляхів, пилорамник промкомбінату І. І. Логвинюк, різальник скла цього ж комбінату М. І. Подолець, столяр «Міжколгоспбуду» Д. К. Комар, бригада якого систематично виконує норми виробітку на 125—140 проц., закрійниця побуткомбінату Г. С. Пуцак.
Протягом восьмої п’ятирічки трудівники району досягли значних успіхів. У всесоюзному соціалістичному змаганні Млинівський район чотири рази виходив переможцем. У 1969 році району було вручено перехідний Червоний прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС і двічі (у 1969 і 1970 рр.) — перехідний Червоний прапор ЦК КП України, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.
Млинівський промкомбінат, харчокомбінат, райпобуткомбінат та інші підприємства з честю виконали зобов’язання, взяті на честь XXIV з’їзду КПРС. Переможцями соціалістичного змагання в 1971 році є водій автопідприємства М. М. Сокіл, бригадир комсомольсько-молодіжної бригади «Міжколгоспбуду» В. М. Кіна-щук, полірувальниця промкомбінату Л. П. Мельничук, бульдозерист райоб’єднання «Сільгосптехніки» О. Д. Галяс та багато інших.
Потреби трудящих селища і сіл задовольняють п’ять підприємств громадського харчування. У Млинові працюють спеціалізовані торговельні підприємства — взуттєвий, меблевий, галантерейний, готового одягу і тканин, посудний, трикотажних виробів, культтоварів, книжкові магазини. Холодильники, пральні машини, радіоли, телевізори, фотоапарати, піаніно, мопеди, різноманітні тканини — такий тепер асортимент товарів для трудівників селища. Товарооборот лише кооперативної торгівлі у Млинові за 1971 рік становив понад 5 млн. карбованців.
З кожним роком зростає добробут трудящих Млинова, поліпшуються їхні житлові умови. За післявоєнні роки Млинів майже повністю перебудовано. З’явились багатоквартирні будинки, нові вулиці, квартали. Всього за післявоєнний період збудовано житла загальною площею понад 17 тис. кв. метрів.
На початку 1972 року в селищі пущено другу чергу автоматичної телефонної станції на 400 номерів. Телефоном користуються 800 абонентів.
В 1947 році жителі Млинова мали всього 4 радіоприймачі. 1971 року у них вже було понад 500 радіоприймачів і стільки ж телевізорів. В особистому користуванні млинівців 12 легкових автомобілів, 27 мотоциклів, понад 400 велосипедів.
Докорінні зміни сталися в селищі в галузі охорони здоров’я, освіти й культури. Якщо в 1948 році Млинівська районна лікарня мала лише 35 ліжок, то через 10 років у лікарні вже налічувалось 75 ліжок, працювало 15 лікарів та 35 осіб середнього медичного персоналу. 1972 року в лікарні вже є 200 місць, працює в ній 62 лікарі і 154 медпрацівники з середньою освітою. Є тут рентген-кабінет, клінічна лабораторія, кабінет функціональної діагностики, зубопротезна лабораторія, фізкабінет, пункт здачі й переливання крові, дитяча і жіноча консультації, п’ять автомашин спеціального призначення. Млинівську лікарню очолює заслужений лікар УРСР, кандидат медичних наук Е. В. Ходаковський. Лікарня відома далеко за межами області, тут неодноразово відбувалися республіканські наради медичних працівників. Сюди по досвід приїздять працівники охорони здоров’я з інших областей УРСР. Особливою повагою у млинівців користується лікар О. Г. Мойсеєнко, який працює в райлікарні з 1946 року. За багаторічну відмінну роботу О. Г. Мойсеєнко відзначений шістьма урядовими нагородами.
Сотні трудівників Млинова, а також багатьох міст і сіл Радянського Союзу відпочивають і зміцнюють своє здоров’я в Млинівському міжколгоспному будинку відпочинку, відкритому на березі Ікви в 1968 році. Лише за перший сезон 1968 року в ньому побувало 1250 колгоспників, робітників і службовців. На базі будинку відпочинку працює піонерський табір «Орлятко».
Вся молодь селища має змогу здобути загальну середню й спеціальну середню освіту у своєму районі. В Млинові працюють дві загальноосвітні середні школи. Вони розміщені в нових приміщеннях. Мають актові й фізкультурні зали, навчальні кабінети, бібліотеки. Навчається в них понад 1100 учнів. Середні школи закінчили 1079 юнаків і дівчат, з них вищу й спеціальну середню освіту здобули 300 чоловік. Навчають і виховують молодь дружні колективи вчителів. Серед них Л. М. Трохимець, заслужена вчителька УРСР, нагороджена орденом Леніна, Г. Г. Павлова, заслужена вчителька УРСР, В. Я. Суглобова, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Середня школа № 1 за досягнення найкращих результатів у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР нагороджена Ювілейною Почесною грамотою ЦК України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок.
В одному з мальовничих куточків Млинова, над річкою Іквою, у колишньому поміщицькому палаці розташований зооветтехнікум. Він готує ветеринарних фельдшерів і молодших зоотехніків. 40 викладачів у 1971/72 навчальному році навчали 1044 учнів — дітей колгоспників, робітників, інтелігенції. На заочному відділі технікуму здобувають середню спеціальну освіту трудівники ферм колгоспів Ровенської, Хмельницької, Вінницької, Житомирської та інших областей України. До послуг учнів просторі аудиторії, навчальні кабінети, лабораторії, бібліотеки, в яких налічується понад 30 тис. томів літератури. При технікумі є племінна станція. Керує нею заслужений зоотехнік республіки В. І. Матящук. В навчально дослідному господарстві учні мають можливість поєднувати набуті теоретичні знання з практикою.
З часу заснування технікум підготовив і випустив 1627 спеціалістів сільського господарства. Доброю славою користуються його випускники: Г. М. Мельник — головний зоотехнік колгоспу «Жовтневий» Млинівського району—нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, М. 3. Кватирко — зоотехнік колгоспу «Більшовик»,— делегат з’їзду колгоспників України, О. Ф. Волянюк — головний зоотехнік колгоспу «Дружба», Т. Т. Кондратюк — головний зоотехнік колгоспу «Перемога» Ровенського району.
У Млинові багато бібліотек. Крім двох районних, є бібліотеки на всіх підприємствах. Місцеві жителі великі книголюби, більшість з них мають власні бібліотеки. В 1971 році дві районні бібліотеки — масова й дитяча — мали книжковий фонд понад 50 тис. примірників. Широко користуються жителі селища й періодичною пресою. На 1972 рік вони передплатили 6329 примірників газет та журналів.
У селищі — розгалужена мережа партійної освіти. Працюють 48 гуртків з різних галузей навчання, їх відвідують 890 слухачів. Наукову й політичну пропаганду здійснює місцева організація товариства «Знання». Воно об’єднує близько 100 лекторів, це вчителі, лікарі, інженери, партійний, радянський і господарський актив. Крім того, в Млинові працює районний радіолекторій, який багато робить для атеїстичного виховання населення.
Трудівникам Млинова є де відпочити. До їх послуг кінотеатр «Жовтень» на 350 місць. Це нове типове приміщення, споруджене в 1963 році. Ювілейного 1967 року зведено нове приміщення будинку культури на 600 місць. В селищі є клуб і 13 червоних кутків. При будинку культури працюють 12 гуртків художньої самодіяльності, в яких беруть участь близько 400 чоловік. Найбільшою популярністю користуються оркестр народних інструментів, а також оркестри баяністів, бандуристів, естрадний хор культпрацівників, хор медичних працівників, драматичний гурток. Усі вони були неодноразовими учасниками районних та обласних оглядів художньої самодіяльності.
В пошані тут і спорт. Легка й важка атлетика, футбол, баскетбол, хокей приваблюють багато молоді. У Млинівській дитячій юнацькій спортивній школі навчається близько 100 учнів. Лише за 1971 рік в ній підготовлено 35 спортсменів-розрядників з веслування, боротьби, хокея.
Вирішальну роль у господарському, культурному й громадському житті відіграють партійні і комсомольські організації та селищна Рада. Комуністи і комсомольці складають значну частину населення селища. У 32 партійних організаціях —650 комуністів, а в 28 комсомольських — на обліку 1418 членів ВЛКСМ. Це кращі виробничники й активісти громадського і культурного життя. Комсомольським організаціям харчокомбінату, бригаді слюсарів районного відділення «Сільгосптехніки», колективу доярок учгоспу зооветтехнікуму, сироварного цеху маслозаводу, автопарку за успіхи в соціалістичному змаганні присвоєно ім’я 50-річчя ВЛКСМ.
За післявоєнні роки докорінно змінився й побут жителів Млинова, все ширше входять у життя нові обряди, звичаї.
Традиційними стали комсомольські весілля, урочиста реєстрація новонароджених, проводи юнаків до Радянської Армії.
Перед допризовниками виступають учасники Великої Вітчизняної війни, партизани, представники громадськості. Комсомольці дають їм наказ, вручають подарунки. Стало традицією після серпневої наради вчителів для тих, хто дістав призначення в школи району, влаштовувати «вогник». Перед молодими вчителями з доповіддю про Млинівський район, його минуле й майбутнє, з побажаннями успіхів у роботі й особистому житті виступає секретар райкому партії, після чого учасникам вручають пам’ятні подарунки.
Невпізнанно змінився Млинів за Радянської влади. Нині це зелене, чисте, упорядковане селище, що розкинулося на мальовничих берегах Ікви. Лише на благоустрій його селищна Рада асигнувала в 1971 році 132 тис. крб. Асфальтуються вулиці, площі. Через Ікву збудовано нову дамбу й обсаджено її деревами. В 1972 році на охорону здоров’я, освіту й культуру селищна Рада виділила близько одного мільйона карбованців.
Багато досягнуто за минулі роки. Та ще величніші перспективи. Керуючись рішеннями XXIV з’їзду КПРС, селищна Рада за дев’яту п’ятирічку передбачила побудувати торфобрикетний завод, лікарню на 120 місць, дитячий садок на 120 місць, спортивну школу, автовокзал, санстанцію, загальну котельню для парового обігрівання будинків, житла загальною корисною площею 8 тис. кв. метрів, намічено газифікувати селище.
Жителі Млинова, сповнені творчої ініціативи, вносять свій вклад у будівництво комунізму в нашій країні.
Г. В. БУХАЛО, А. О. ВОВК
Юля
| #
История, просто пиздец, не городок, а прям Красное дишло))))
Reply