Ярославичі, Млинівський район, Ровенська область
Ярославичі — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Тишиці, за 30 км від районного центру. До залізничної станції Луцьк — 34 км. Дворів — 258, населення — 767 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Боремець, Велика Городниця, Межиріччя, Підлісці, Яловичі.
Територія сучасного села та його околиць була заселена землеробсько-скотарськими племенами в епоху міді-бронзи, про що свідчать виявлені поблизу Межиріччя поховання доби міді, а біля Ярославичів — поселення доби бронзи та давньоруське городище.
Часом заснування Ярославичів вважається XII ст. Село було літньою резиденцією луцького удільного князя Ярослава Ізяславича. Під час нападу монголо-татар на Луцьк Ярославичі були зруйновані. Після 1340 року село разом з іншими населеними пунктами краю перебувало в складі Литовського великого князівства, а з часу Люблінської унії — під владою Речі Посполитої. Литовські князі й польські королі часто передавали його то одному, то іншому феодалу. Жителі села займалися землеробством, скотарством, рибальством. Важливу роль відігравали бджільництво, збирання грибів, виготовлення місцевої продукції для своїх власних потреб та на місцеві базари. У другій половині XVI ст. Ярославичі залишалися невеличким поселенням. У 1577 році польські власті брали податок з 15 димів і 4 городників. Залежність від феодала тяжко відбивалась на становищі селян. їхні землі оброблялися погано і невчасно, адже селяни із запізненням сіяли й збирали хліб на своїх полях, бо доводилося насамперед виконувати всі роботи в господарстві феодала. Терпіли селяни не тільки від «своїх», а й від «чужих» феодалів. Магнати, середня й дрібна шляхта, представники церковної ієрархії вели постійну боротьбу за землю й селян, нападали на село з своїми загонами. Так, у 1563 році слуги й селяни княгині Є. К. Яловицької напали на Ярославичі й пограбували селян.
Селяни не мирилися з класовим гнобленням. У липні 1564 року архімандрит Жидичинського монастиря скаржився на ярославицьких селян, що вони переорали межі і, як свої лани, засівають монастирські та панські землі, рубають панський ліс, а панів і економів б’ють. 31 серпня 1583 року луцький епіскоп вдруге скаржився на селян, які напали на Жидичинський монастир. У 1595 році сільська біднота взяла участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка, який проходив селом під час походу на Луцьк. Селяни багато терпіли ще й через часті недороди, пограбування й тортури, яких вони зазнавали від феодалів. Тому класова боротьба в середині XVII ст. все загострювалася. Особливо великого розмаху набули виступи трудящих Ярославичів у серпні 1648 року під час визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування.
В червні 1649 року київський староста Адам Кисіль з жахом повідомляв з Ярославичів про повстання селян на Волині. У квітні 1652 року луцький епіскоп та інші представники духовенства скаржилися на селян, які в районі Ярославичів вбили шляхтича Я. Кониського, побили багатьох ченців і ксьондзів.
Під час визвольної війни поблизу села часто відбувалися бої між селянсько-козацькими загонами та польськими військами.
У другій половині XVII ст. село було розкидане на горбках вздовж річки. Над населеним пунктом височів старовинний замок, який в 1671 році був ще добре укріплений, мав ворота, башту. Визиск селян посилився. Крім установлених днів панщини, селяни відбували гужову повинність, виходили на зажинки, заорки, закоси, обкоси, пряли й здавали прядиво на панський двір, ремонтували замок, забезпечували його паливом.
У червні 1706 року, під час Північної війни, Ярославичі на деякий час зайняли шведські війська. Вони пограбували жителів села, забрали останню худобу, продовольство.
Протягом XVII і XVIII ст. Ярославичі не раз зазнавали руйнувань. Рятуючись від іноземних загарбників та розправи шляхти, жителі села тікали на Січ, ховалися по лісах, переселялися на інші місця. Чимало людей вимирало від голоду й епідемій. З 1629 по 1775 рік кількість дворів скоротилася з 103 до 86.
З 1795 року Ярославичі перебували в складі Дубнівського повіту Волинської губернії. Під час Вітчизняної війни 1812 року проти французьких загарбників у селі перебували військові частини 3-ї російської армії під командуванням О. П. Тор-масова, полки бузьких козаків. Населення всіляко підтримувало їх у боротьбі проти французьких завойовників — давало продовольство, коней, фураж.
На початку XIX ст. Ярославичі належали Жидичинському монастирю. В середині XIX ст. село було продане з публічних торгів по частинах. У 1847 році поміщик Баньковський купив 37 чоловік і 344 десятини землі, а через десять років його син докупив ще 120 чоловік. Інвентарна реформа 1847—1848 рр. закріпила за селянами 516 десятин землі. Жили вони у надзвичайно тяжких умовах. Селянам доводилося виконувати різні натуральні повинності, відробляти панщину, яка часом тривала 5 днів на тиждень. Навіть діти мусили працювати на панів, збираючи в лісі гриби, ягоди. Якщо кріпак з якихось причин не виходив на панщину, економ бив його канчуками, прив’язував до кінського хвоста, примовляючи: «От я тобі зараз кров розігрію». Більшість селян Ярославичів не мала робочої худоби, реманенту; частина їх займалася ремісництвом.
Не поліпшила економічне становище селян і реформа 1861 року. Селянам виділили гірші землі, та й за ті доводилось сплачувати великий викуп. За 353 десятини землі селяни повинні були сплатити 18 527 крб. На нужді селян наживалися багатії, прибираючи до своїх рук їхні наділи. Серед місцевих куркулів виділявся волосний старшина Шлихта, який за час своєї служби, зловживаючи владою, нажив великі багатства.
З 1866 року Ярославичі стали центром волості. Тут була поштова станція. У 80-х роках в селі налічувалось 86 дворів, де проживало 714 чоловік. У пореформений час розорення селян посилюється, зростають злидні. Шукаючи виходу з тяжкого становища, селяни-бідняки звернулися до царя по допомогу. У відповідь на прохання цар звелів побудувати в Ярославичах церкву і пожертвував у новий храм ікону.
Село занепадало. Внаслідок злиднів, голоду, пожеж, хвороб його населення за 10 років зменшилось на 173 чоловіка й становило в 1896 році 541 чоловік.
На початку революції 1905—1907 рр. серед селян Ярославичів поширювались чутки про переділ поміщицьких земель. Восени 1905 року селяни зажадали від поміщика Калмикова передати їм в орендне користування 300 десятин землі на доступних умовах. Але поміщик відхилив цю вимогу.
Революційне піднесення в країні в 1910—1914 рр. мало вплив і на жителів Ярославичів. Селянин, помічник волосного писаря А. Я. Фещук вів серед односельців революційну агітацію, виступав проти царизму й церкви. За це його заарештували і влітку 1915 року заслали до Ачинська Єнісейської губернії.
Не тільки злидні, а й темрява і забобони гнітили селян. Тільки 1876 року відкрили однокласну початкову школу, до якої записалося 63 учні, відвідували ж її переважно діти заможних селян. На утримання школи держава відпускала 256 крб. Цього було замало, тому сільська громада додавала ще 481 крб. на рік.
Весною 1881 року в селі Чекні (нині Межиріччя) перебувала Леся Українка, куди вона приїздила разом з матір’ю й сестрою. Тут майбутня українська поетеса слухала веснянки у виконанні сільської молоді. «Леся,— згадує її сестра Ольга Кривенюк,— … пам’ятала ті чекнянські веснянки все своє життя». В дні святкування 100-річного ювілею з дня народження Лесі Українки в Ярославичах на будинку культури встановлено меморіальну дошку.
Ще в гіршому економічному становищі опинились Ярославичі в першу світову війну. Мобілізація до армії забрала половину працездатного чоловічого населення. Доводилось виконувати й окопні роботи. В сільському господарстві основною стала жіноча праця. Коли в 1915 році наблизився фронт, селяни за безцінь почали продавати свою худобу. Збільшився потік біженців. У вересні 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Визволили його від ворога на початку червня 1916 року частини 8-ї російської армії під час Луцького прориву Південно-Західного фронту.
Війна поглибила класові суперечності на селі. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції посилились селянські виступи. На загальних зборах селян було прийнято рішення про розподіл землі поміщика між селянами.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі посилився вплив більшовиків. Учитель Цицюра й селянин А. Я. Фещук, які підтримували зв’язок з луцькими більшовиками, розповідали односельцям про революційні події у Петрограді, про вождя революції В. І. Леніна, про перші декрети Радянської влади — про мир і про землю. Радянську владу в Ярославичах було проголошено в січні 1918 року.
Здійснення соціалістичних перетворень у селі зірвала австро-німецька окупація в 1918 році. В березні окупанти заарештували активіста селянина-бідняка А. М. Безп’ятка й кинули до луцької тюрми, звідки він вийшов лише у грудні 1918 року. Проти інтервентів розгорталася партизанська боротьба, в якій активну участь брали й трудящі Ярославичів.
Після краху німецької окупації село захопили петлюрівські війська.
В кінці 1918 року в селі виник партизанський загін, очолений А. М. Безп’ят-ком, який розгорнув боротьбу проти петлюрівців.
Улітку 1919 року Ярославичі окупували польські війська. Вони перебували в селі до липня 1920 року, коли під час визвольного походу Першої Кінної на західноукраїнські землі в Ярославичах було відновлено Радянську владу. Тут був створений волревком. При ньому діяла комуністична партійна організація. Селяни розгорнули боротьбу проти куркульства, дбали про забезпечення армії фуражем і продовольством. У селі швидко зібрали врожай на конфіскованих поміщицьких землях. Селяни переконувались, що Радянська влада — це їх рідна влада, яка захищає інтереси трудящих мас, дбає про їх щастя.
В серпні 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі почали новий наступ. За Ризьким мирним договором Ярославичі відійшли до Польщі. Трудящим довелося пережити майже двадцятирічний період тяжкого соціального й національного гноблення. Польські власті поселили в Ярославичах 9 осадників і передали їм понад 150 га землі. Намагаючись ополячити українське населення, окупанти забороняли в установах розмовляти українською мовою, у школах навчання велося лише польською мовою, не дозволяли співати українських пісень.
Та трудящі не припиняли боротьби проти гнобителів. З лютого 1926 року в Ярославичах діяв комуністичний осередок, який підпорядковувався Підлозецькому райкому КПЗУ.
Уряд Пілсудського, вдаючись до масових репресій проти комуністів, намагався розгромити революційний рух. Однак комуністи продовжували боротьбу.
З літа 1928 року підпільну комуністичну організацію в селі очолював В. А. Оверчук.
На терор проти трудящих мас, який посилився в роки світової економічної кризи, комуністи Ярославичів відповіли новим піднесенням антифашистської боротьби, дальшим згуртуванням усіх прогресивних сил, викриттям реакційних дій польської буржуазно-поміщицької влади і українських буржуазних націоналістів. Під впливом агітації комуністів селяни Ярославичів на своїх зборах 10 вересня 1929 року прийняли резолюцію протесту проти закриття культурно-освітніх товариств «Просвіта» в Дубнівському, Ровенському повітах і Ковелі, які на той час використовувались комуністами. Селяни гнівно засуджували напад націоналістів на загальних зборах товариства «Просвіта» у Львові на селянсько-робітничих делегатів, викривали поліцейські репресії на західноукраїнських землях, закликали до зміцнення антифашистського фронту.
27 вересня 1929 року в Ярославичах відбулась конференція «Сельроб-єдності», в якій взяв участь 31 член партії і співчуваючі з сіл Ярославицької гміни. На конференції обрали районний комітет, при якому були створені жіноча й молодіжна секції. В селі велася революційна пропаганда. За антиурядову пропаганду 9 червня 1930 року поліція заарештувала 7 чоловік.
1 травня 1932 року відбулася демонстрація трудящих Ярославицької гміни, в якій взяли участь і жителі Ярославичів. Її організаторами стали сільські члени КПЗУ. Заздалегідь перед святом було виготовлено кілька транспарантів з гаслами: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Хай живе комуна!», «Геть фашистський уряд!», «Хай живе Ленін!». В день свята на шляху від села Великих Риканів до села Ставрова пройшла демонстрація за участю комуністів, комсомольців, революційно настроєних селян. Демонстранти співали «Інтернаціонал», «Шалійте, шалійте, скажені кати», проголошували гасла: «Хай живе КПЗУ!», «Хай живе ленінізм!», «Хай живе комсомол!». Польська влада жорстоко розправилась з учасниками демонстрації, віддавши багатьох людей до суду.
У квітні 1933 року представник ЦК КПЗУ провів термінову нараду комуністів Ровенського округу, на якій був також представник з Ярославичів. На нараді відзначалася активна діяльність райкому КПЗУ у Ярославичах (створеного у 1933 році), якому підпорядковувались партійні осередки в 11 селах. Незважаючи на переслідування поліції, лави комуністів поповнювалися. Разом із співчуваючими вони розповсюджували нелегальну літературу, організовували страйки, демонстрації. Одна з листівок, яку читали в Ярославичах Першого травня 1935 року, закликала і школярів боротися за українську школу, стати на захист GPGP, викривала терор у школі. Активними підпільниками того часу були брати з Ярославичів — Нечипір і Ярослав Мусійовичі Поліщуки. Революційна діяльність Поліщуків почалася в 20-і роки. Братів не раз заарештовували, кидали до в’язниці. Але ніяка сила не могла зламати їх. В середині 30-х років Ярослав Поліщук очолював Ярославицький підпільний райком КПЗУ, а брат його був редактором підпільної газети «Червона Волинь» (орган Луцького окружкому КПЗУ), перший номер якої вийшов у грудні 1934 року. У 1937 році Н. М. Поліщука було засуджено до смертної кари. Під тиском вимог трудящих мас її замінили довічним ув’язненням, а Я. М. Поліщука кинули до в’язниці на 11 років. Патріоти вийшли з дрогобицької тюрми у вересневі дні 1939 року. Брати Поліщуки загинули в роки Великої Вітчизняної війни в боротьбі проти фашистів та їх пособників — українських буржуазних націоналістів.
На території Ярославицької гміни вели революційну роботу члени Волинського окружкому КПЗУ X. Непомняща, Я. Солов’ян, член Ярославицького райкому КПЗУ X. Бондарчук, учасник революційного руху А. О. Сенюк.
Вірними помічниками ярославицьких комуністів були комсомольці. 1934 року в Ярославичах створили комітет комсомолу на чолі з О. А. Кучеров’юк-Оверчук та райком Міжнародної організації допомоги борцям революції. До складу райкому МОДРу ввійшли Катерина Оверчук, Єфімія Лящук, Теодора Мазепа, Мотрона Мамчур, Надія Лящук.
Напередодні визволення Червоною Армією Західної України в 1939 році в Ярославичах налічувалось 315 дворів. З 867 га землі 392 га належали поміщикам, осадникам і церкві, решта 475 га — селянам. Переважало малозеїмелля. 28 селянських дворів зовсім не мали землі.
17 вересня 1939 року назавжди залишився світлим днем у пам’яті селян Ярославичів. Як тільки жителі села довідались про вступ на західноукраїнську землю частин Червоної Армії, вони створили загін Червоної гвардії. Організатором його став ревком на чолі з колишнім політв’язнем комуністом Я. Солов’яном. Першим головою Ярославицької сільської Ради став один з активних діячів, колишній член КПЗУ С. Д. Мазепа. Органи Радянської влади здійснили передачу селянам поміщицької та церковної землі. 1940 року в селі виник один з перших в області колгосп ім. Леніна.
15 грудня 1940 року відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих. По Ярославицькому виборчому округу депутатом обласної Ради трудящих жителі села обрали начальника управління місцевої паливної промисловості Г. Л. Зубрія.
З перших днів Радянської влади в Ярославичах почала працювати семирічна школа. Учні були забезпечені новими підручниками, навчальним приладдям. До школи пішло майже 200 дітей, а в селах, підпорядкованих сільраді,— близько 600 учнів. Багатьом дітям шкільного віку подали безплатну допомогу одягом, взуттям, підручниками.
Незабаром почали працювати клуб, бібліотека. В клубі демонструвались кінофільми. Фонд бібліотеки поповнювався новими книжками, як централізовано, так і за рахунок дарунків від громадськості та учнів шкіл східних областей республіки.
Мирна праця трудящих Ярославичів була перервана нападом гітлерівської Німеччини на GPCP. 26 червня 1941 року гітлерівці окупували село. За час свого «господарювання» вони заподіяли Ярославичам величезної шкоди: зруйнували всі ферми колгоспу, спалили 87 господарств, школу з її майном, вбили 31 жителя, 23 чоловіка вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
12 лютого 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Ярославичі. З перших днів визволення жителі села призовного віку пішли до Червоної Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни в боях проти фашистських загарбників загинуло 113 чоловік, 114 — нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. В центрі села 1967 року на честь загиблих воїнів-земляків споруджено обеліск з викарбуваними на плиті їхніми іменами.
Коли вигнали окупантів, у Ярославичах залишалося 256 дворів. Багато з них були напівзруйновані. Держава допомогла селянам: з тих господарств, які найбільш потерпіли від німецько-фашистської окупації, були зняті податки, інвалідам Великої Вітчизняної війни, сім’ям загиблих і військовослужбовців надавався кредит для спорудження будинків.
Влітку 1944 року в Ярославичах запрацювали млин, кузня, майстерня ремонту сільськогосподарських знарядь, відкрилося поштове відділення. Сусідня Малинська МТС подавала допомогу хліборобам Ярославичів технікою. Завдяки цьому трудівники села вже в 1945 році виконали плани посіву й збору врожаю, вчасно здали державі хлібопоставки. Чималу роль в організації сільськогосподарських робіт відіграла земельна громада.
Робота земельної громади, знайомство селян з досвідом ведення народного господарства в східних областях УРСР сприяли їх переходу на кооперативне господарювання. У жовтні 1948 року більшість жителів села об’ єдналась у колгосп, який назвали іменем В. І. Леніна.
Чимало було зроблено в селі і для піднесення культури трудящих. У 1944 році відкрили початкову школу, де навчалось 140 учнів, почала працювати школа ліквідації неписьменності.
В селі працювали хата-читальня, у клубі розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності. Відкрили фельдшерсько-акушерський пункт.
1948 року за підсумками соціалістичного змагання на честь 31-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Ярославицької сільської Ради вийшли переможцями в районі, за що сільраду обком партії і облвиконком відзначили перехідним Червоним прапором.
Важливою подією в житті колгоспу й села було урочисте вручення в 1952 році хліборобам села Державного акту на вічне користування землею. Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС у колгоспі за рахунок внесення в грунт органічних і мінеральних добрив, раціонального використання сільськогосподарської техніки, запровадження передових методів праці підвищилася економічна ефективність сільськогосподарського виробництва.
Протягом 1955—1959 рр. колгосп Ярославичів об’єднався з колгоспами сіл Яловичів, Великої Городниці та Боремця. Рік у рік зростав і набирав сили об’єднаний колгосп «Шляхом Леніна». Основна роль у зміцненні колгоспу, піднесенні матеріального добробуту й культури трудівників села належить партійній організації, яка щороку зростає за рахунок кращих колгоспників та інтелігенції села. З 1955 по 1972 рік вона зросла з 6 до 70 членів партії. На найбільш відповідальних ділянках колгоспного виробництва, як правило, працюють комуністи.
Добре допомагають комуністам комсомольці, організація яких створена водночас з колгоспом. Вона невпинно зростає: якщо в 1948 році налічувалось 3 комсомольці, то в 1972 вже було 95, з них 83 працюють у сільськогосподарському виробництві.
Виконуючи рішення партії і уряду, трудівники села в 1960 році досягли нових виробничих показників. Урожайність зернових порівняно з 1959 роком зросла з 18,4 цнт до 26,4 цнт з га, цукрових буряків — з 289 до 355 цнт з га. За роки восьмої п’ятирічки урожайність зернових зросла ще на 2,5 цнт з га, цукрових буряків — на 142 цнт і становила 413 цнт. Подвоїлось поголів’я великої рогатої худоби. Неподільний фонд збільшився з 1566 тис. крб. до 2287 тис. крб. Трудівники села гідно відзначили 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони достроково виконали соціалістичні зобов’язання і план продажу державі зерна, м’яса, молока, овочів.
Ще кращих показників досягли колгоспники у першому році дев’ятої п’ятирічки. Урожай зернових з га досяг 35 цнт, картоплі було зібрано по 137 цнт, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 551 цнт молока, по 117 цнт м’яса. Грошові надходження перевищили 2300 тис. карбованців.
Колгосп «Шляхом Леніна» — високомеханізоване господарство, має 67 тракторів, 18 зернових, 5 силосних і 14 бурякокомбайнів, 33 автомашини. В його користуванні 5175 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4287 га орної землі. Вирощують тут зернові, цукрові буряки, овочі. Тваринництво м’ясо-молочного напряму. Господарство високорентабельне. В 1971 році —порівняно з попереднім — рентабельність зросла з 21 до 30,1 проц. Ярославицький колгосп у 1968 році був учасником ВДНГ.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, багато передовиків колгоспу нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Серед них ордена Леніна удостоєно колишнього голову колгоспу В. Ю. Кольченка, бригадира рільничої бригади М. А. Мельничука, телятницю Н. П. Матусевич, ордена Трудового Червоного Прапора — бригадира Ф. С. Данилюка, ланкову О. П. Жи-галюк, доярку В. І. Теребейник, голову сільради Г. І. Булу, агронома Т. А. Вер-чука. 142 жителі відзначені Ленінською ювілейною медаллю. В 1967—1969 рр. рішенням загальних зборів колгоспників 10 передовиків сільськогосподарського виробництва удостоєні почесного звання ветерана колгоспної праці. Це — П. В. Ващук, І. Ф. Вальчук, Й. І. Драбек, О. П. Панько, В. І. Петраковський, А. Г. Прибиш, М. І. Схаб, Ф. І. Теребунь, Й. Т. Щотина, Я. Р. Шут.
Зростання всіх галузей колгоспного виробництва сприяло збільшенню грошових прибутків колгоспу і його членів. Завдяки цим успіхам стало можливим ще з 1967 року запровадити гарантійну щомісячну оплату праці.
Виробничі успіхи позначилися й на добробуті колгоспного села. До 50-річчя Великого Жовтня здійснено забудову села за єдиним генеральним планом. Зведено будинок культури на 450 місць з кімнатами для бібліотеки, гуртків художньої самодіяльності, двоповерховий гуртожиток, побуткомбінат, клуб в селі Яловичах. У парку, закладеному на ознаменування півстолітнього ювілею Радянської влади, урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну. За допомогою держави й колгоспу жителі села звели 132 житлові будинки. Старим хатам з маленькими віконцями і солом’яною стріхою настав кінець. Тепер село прикрашають світлі будинки, криті залізом або шифером. Прокладено водопровід, шосе. 165 сімей колгоспників користується балонним газом. В особистій власності хліборобів 10 автомашин, 76 мотоциклів, 13 мопедів, 213 телевізорів.
Докорінні зміни сталися і в галузі охорони здоров’я, народної освіти, культури. В Ярославичах працює середня школа, нове приміщення якої споруджено до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В ній є фізичний, хімічний, біологічний кабінети, лекційний і спортивний зали, їдальня. НІкола дала путівку в життя понад 100 учням. Частина з них лишилася працювати в рідному колгоспі, стала передовиками виробництва. 28 випускників навчаються в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах.
Багато уваги приділяється вихованню підростаючого покоління на революційних, бойових і трудових традиціях нашого народу. Восьмого липня 1967 року на площі біля школи відбувся урочистий мітинг, де були присутні колишні члени КПЗУ, районні партійні і радянські працівники, колгоспники, учні, сільська інтелігенція. На мітингу школі було присвоєно ім’я мужніх членів КПЗУ братів Поліщуків, які навчалися тут, і встановлено меморіальну дошку з іменами патріотів. Під звуки «Інтернаціоналу» ветерани підпільного комуністичного руху на західноукраїнських землях часів буржуазно-поміщицької Польщі вручили школі червоний прапор. Учні дали клятву шанувати пам’ять про революціонерів, брати приклад з життя патріотів старшого покоління.
У вільний від роботи час жителі села збираються в колгоспному будинку культури, де можна послухати цікаву лекцію, зустрітися з новаторами виробництва, послухати артистів. При будинку культури працює 12 гуртків художньої самодіяльності. Частими гостями села є артисти Ровенського обласного музично-драматичного театру ім. М. Островського, тут виступали колективи театрів Ворошиловграда, Бреста, Єревана, капела бандуристів з Полтави.
Звичним для села стали кіно, радіо, електрика, книга, газета. Кожний колгоспний двір у Ярославичах одержує по кілька примірників газет та журналів. Чимало хліборобів мають особисті бібліотеки. Фонди сільської і шкільної бібліотек налічують понад 22 тис. книжок політичної, сільськогосподарської та художньої літератури. Багато колгоспників — читачі бібліотеки. В селі збільшується кількість спеціалістів з середньою і вищою освітою. Сільська інтелігенція представлена вчителями, працівниками клубу, бібліотек, медпункту, агрономами, зоотехніками.
Значну виховну роботу в селі проводить місцева первинна організація товариства «Знання».
Вільна праця, заможне життя трудівників колгоспного села викликали до життя нові звичаї, обряди, риси нового, комуністичного. Стало традицією в парку біля пам’ятника Леніну влаштовувати урочистий прийом жовтенят у піонери; тут юні ленінці дають клятву на вірність справі великого вождя революції. З любов’ю доглядаються парк, могили бійців Радянської Армії, що загинули, визволяючи село від фашистів. Звідси після урочистого мітингу допризовники вирушають в армію. Святково проходить реєстрація новонароджених і шлюбу молодожонів, святкування Дня Перемоги, весни, посвята молоді в колгоспники. Урочисто, з пошаною проводжають односельці ветеранів праці на пенсію.
Важливу роль у житті Ярославичів відіграє сільська Рада. В її складі 39 депутатів — кращих виробничників, громадських активістів. Серед них 17 комуністів. У комісіях сільської Ради є актив, який допомагає вирішувати питання, пов’язані з життям сучасного села. їм допомагають громадські організації — жіноча рада, групи народного контролю та інші.
Новими трудовими успіхами зустріли хлібороби села XXIV з’їзд КПРС, рішення якого відкривають перед трудящими нові величні перспективи комуністичного будівництва. За перспективним планом дев’ятої п’ятирічки у Ярославичах передбачено здійснити забудову й упорядкування села. Буде споруджено два від-годівельні комплекси на 1000 голів великої рогатої худоби, торговий комплекс, а також ремонтну майстерню, прокладено шосейну дорогу довжиною 10 км. Урожайність зернових має зрости до 40 цнт, картоплі до 180—200 цнт, цукрових буряків до 450 цнт з га. Буде вироблено на кожні 100 га сільськогосподарських угідь по 700 цнт молока і по 150 цнт м’яса.
Трудящі Ярославичів разом з усім радянським народом активно борються за виконання плану дев’ятої п’ятирічки, за дальше піднесення матеріального й культурного рівня жителів села.
В. О. ГОНЧАРОВ