Острог, Острозький район, Ровенська область
Острог — місто районного підпорядкування, розташоване вздовж мальовничих берегів річки Вілії (притоки Горині), на межі Малого Полісся і лісостепової смуги, за 14 км від станції Острог, за 46 км від Ровно. Населення — 10,8 тис. чоловік.
Острог багатий на історико-археологічні пам’ятки, які свідчать, що на його території люди жили з давніх-давен. На околиці міста виявлено два поховання доби ранньої бронзи знайдено скарб римських монет І—II ст. н. е. На Замковій горі збереглося городище XI ст.— залишки давньоруського міста Острога, вперше згаданого в Іпатіївському літопису під 1100 роком, коли його передали князю Давиду Ігоревичу.
Існує припущення, що назва міста походить від місця розташування — місто знаходиться на високому березі річки Білії, де пагорби утворюють гострий ріг, — звідси місцева народна назва «Остріг». Ймовірно, що назва міста походить від слова «острог», яке у слов’ян означало укріплення, місце, огороджене частоколом.
У другій половині XII ст. Острог входив до Володимиро-Волинського, з 1199 року — до Галицько-Волинського князівства. Пізніше назва Острог зникає з історичної хроніки.
Згадки про Острог з’являються знову в XIV ст. У другій половині століття Острог загарбало Литовське князівство. 1341 року князь Данило Острозький — перший з відомих Острозьких, і перемишльський староста Дмитро Детько під час боротьби проти польського короля Казимира III Великого завдали його військам поразки в Галичині. Син Данила — Федір Острозький, староста луцький, збільшував свої володіння. 1386 року литовський князь і король польський Владислав II Ягайло підтвердив право Федора на Острог і дав йому міста Корець, Заслав з багатьма селами, а Вітовт у 1396 році ще більше збільшив його володіння.
У 1410 році Ф. Острозький очолював загін, який взяв участь у битві під Грюнвальдом проти Тевтонського ордену. З 1422 року його загони протягом восьми років (з перервами) билися на боці гуситів проти німецьких лицарів і папської курії.
Після Люблінської унії місто ввійшло до складу шляхетської Польщі.
В XV—XVI ст. Острог лежав на зручних торгових шляхах із Львова, Молдавії, Балкан, Польщі, Литви, Білорусії, Росії. Тому в місті розвивалася торгівля. Князі Острозькі мали привілей на проведення ярмарків і торгів, які відбувалися в місті тричі на рік. Купці з Волині торгували тут худобою; з Коломиї й Дрогобича— сіллю і воском, з Криму і Туреччини — тканинами і прянощами. У торгівлі зі Сходом активну участь брали греки, які жили на одній з вулиць міста. Місто було одним із найважливіших військових укріплень на Волині в боротьбі проти татарських і турецьких завойовників. У 1578 році татари під час чергової спроби здобути замок, зазнали поразки.
У другій половині XVI ст. Острог був одним із значних міст України. В 1577 році в ньому працювало 138 ремісників. Кількість їх поступово зростала (у 1635 році досягла 552 чоловіка). Ремісники об’єднувалися в цехи — ковальський, різницький, теслярський, кравецький, кушнірський, римарський, гончарський, золотарський та ін. Жителі міста займались також землеробством. 1620 року в місті налічувалось 6 тис. жителів, у 1629 році 1655 димів (господарств) сплачували князю податки. Населення міста складалось із різних соціальних верств. Верхівку становили бояри, духівництво, купецтво. Вони жили в Старому місті. Міщани, ремісники, а також козаки, що несли сторожову службу, заселяли Застав’я, Нове місто. Трудяще населення Острога і його передмість (Бельмаж, Межиріч) сплачувало значні податки та виконувало різні повинності на користь феодальної держави, володарів замку і церкви.
Острог був значним центром науки, освіти та культури. В 70-х роках XVI ст. в місті відкрилася греко-слов’янська школа (її ще називають академією), заснована на кошти князя К. (В.) К. Острозького (1526—1608). В ній викладали слов’янську, грецьку і латинську мови і т. зв. вільні науки — граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Першим ректором школи був письменник і громадський діяч Г. Д. Смотрицький. З Острозької школи вийшло чимало відомих діячів свого часу. Вихованцями її були вчений і письменник М. Г. Смотрицький, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та ін. Школа мала вплив на згодом відкриті братські школи у Володимирі-Волинському, Львові і Луцьку.
Наприкінці 1577 року І. Федоров заснував на кошти К. (В.) К. Острозького друкарню. За три роки він здійснив величезну роботу у виготовленні друкарського устаткування і шрифту, у виданні таких книг, як «Буквар» (1578 р.), «Новий завіт з Псалтирем» (1580 р.), «Острозька біблія» (1581 р.), листівка — т. зв. «Хронологія» у віршах Андрія Римші (1581 р.), виконані на високому рівні друкарського мистецтва того часу. Один примірник «Букваря» (азбуки) острозького видання зберігається в королівській бібліотеці в Копенгагені, другий — в крайовій бібліотеці міста Готи НДР2. «Острозька біблія» — перше повне видання біблії у перекладі церковнослов’янською мовою в її східнослов’янському, точніше староукраїнському варіанті. В книзі вміщено передмову К. (В.) К. Острозького, другу віршовану передмову Г. Д. Смотрицького й післямову І. Федорова. «Острозька біблія» відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ’я. 1587 року в друкарні було видруковано памфлет Г. Д. Смотрицького «Ключ царства небесного».
При дворі князя К. (В.) К. Острозького в молоді роки певний час перебував видатний український письменник-полеміст І. Вишенський. Наприкінці XVI ст. він жив на Афонській горі, де був тоді центр православного чернецтва на Сході. Звідти йшли на Україну його пристрасні послання. З творів І. Вишенського в Острозі надруковано «Посланіє до князя Острозького та всіх православних».
Книгодрукування в місті не припинялось і після від’їзду І. Федорова до Львова. В Острозі, а потім у Дермані займався книгодрукуванням Дем’ян Наливайко. 1603 року в Острозі працювали три книгодрукарі — Іван, Тишко і Федір. За короткий час друкарня видала понад 20 творів видатних учених того часу. Діяльність Острозької друкарні сприяла розвитку культури на Україні, культурним зв’язкам російського, українського й білоруського народів.
Близько 1580 року в місті засновано мануфактуру, яка виробляла папір. Вона існувала до 30-х років XVII ст. У багатьох острозьких виданнях використано папір цієї майстерні з філігранями (гербами) князів Острозьких.
В Острозі склався антиуніатський літературно-науковий гурток, до якого входили передові діячі української культури того часу: Герасим Смотрицький, Кирило Лукаріс, Дем’ян Наливайко, Никифор Грек. Кирило Лукаріс, за походженням грек, одинадцять років прожив в Італії, де вивчав науки у Венеціанському і Падуанському університетах, а в 1594—1598 рр. був ректором Острозької школи. У гуртку склали відому «Граматику словенського язика», видруковану у Вільні 1586 року. В додатку до неї вміщено переклад частини діалектики Й. Спангенберга, де викладено ряд положень з формальної логіки. Це був перший у Східній Європі друкований підручник граматики й логіки.
Місто було резиденцією українських магнатів Острозьких до 1620 року. Князям належали великі маєтності на Волині, Київщині, Поділлі і Галичині, вони обіймали високі урядові посади у феодальній Литві і шляхетській Польщі. Маєтки князя К. (В.) К. Острозького давали 1200 тис. злотих прибутку на рік. Класові інтереси магнатів Острозьких збігалися з інтересами польських землевласників, тому вони вороже ставилися до антифеодальних рухів. К. (В.) К. Острозький брав безпосередню участь у придушенні селянсько-козацького повстання 1591—1593 рр. під проводом К. Косинського.
Коли К. Косинський вступив на чолі повстанців на Волинь і зупинився під містечком П’яткою, поблизу Чуднова, які були власністю К. (В.) К. Острозького, магнат негайно зібрав військо з своїх маєтків і покликав на допомогу шляхту і магнатів інших воєводств, зокрема старосту черкаського, канівського і любецького О. Вишневецького, а також стягнув військові загони з Галичини і виписав кілька сот найманої піхоти з Угорщини. 1593 року повстанці зазнали поразки.
Незадоволені утисками князів Острозьких, трудящі Острога брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1594—1596 рр., вступали до загонів С. Наливайка.
Напередодні повстання С. Наливайко служив сотником надвірної хоругви у князя К. (В.) К. Острозького. 1594 року він очолив селянсько-козацьке повстання на Брацлавщині, яке незабаром перекинулося на Волинь та Київщину. Найбільшого розмаху боротьба проти феодального гноблення досягла на Волині в 1595— 1596 рр., коли повстанці здобули Луцьк та інші населені пункти Волині.
Військо С. Наливайка не раз захоплювало Острог. У середині січня 1596 року, коли С. Наливайко вступив у місто після походу на Білорусію, до нього приєдналися загони, що діяли на території Ровенського Полісся. Згодом повстанці знову повернулись до Острога. Місто деякий час було центром антифеодальної боротьби. В ньому перебували кілька тисяч повстанців, очолюваних С. Наливайком та його бойовими побратимами О. Гуменецьким, Ф. Гедройтом та Д. Наливайком.
Про народного героя складено багато дум, про нього не раз згадував Т. Г. Шевченко у своїх творах, писали декабрист К. Ф. Рилєєв, український радянський письменник Іван Ле. Про подвиги С. Наливайка розповідають матеріали Острозького краєзнавчого музею, його ім’ям названо одну з вулиць міста.
Населення міста брало активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Наприкінці липня 1648 року в Острозі вибухнуло повстання міської бідноти, а в середині серпня сюди прибуло численне селянсько-козацьке військо. Повстанці розправлялись з багачами, вбивали панів, руйнували костьоли. Я. Вишневецький двічі пробував взяти Острог, але марно. Водночас у районі Острога діяли повстанські загони під керівництвом Михайла Тиші, які сприяли переможному походові військ Хмельницького під Львів і Замостя. У грудні 1648 року, перебуваючи в Острозі, Богдан Хмельницький видав універсал, в якому вимагав від шляхтичів припинити утиски місцевого українського населення. За Зборівською угодою Острог залишився під владою Польщі.
Проте повстанські загони продовжували діяти. Наприкінці лютого 1650 року Острогом оволодів загін повстанців чисельністю 500 чоловік. Пізніше, захопивши міста Корець, Остропіль та Ізяслав, повстанці вимагали ліквідації Зборівського договору. Острозькі міщани спільно з хорівськими селянами розгромили всі маєтки кременецького підкоморія Єловицького в сусідніх селах Плоскому, Стадниках, Оженині. Внаслідок тривалих воєнних дій Острог і навколишні села в ці роки були спустошені.
Після Переяславської ради об’єднані російські й українські війська під проводом Богдана Хмельницького і А. В. Бутурліна восени 1654 року, під час походу на західноукраїнські землі, на деякий час визволили Острог, Межиріч та інші населені пункти.
За Андрусівським перемир’ям місто знову опинилось під владою шляхетської Польщі. Польські феодали посилили наступ на українське населення. Багатіючи за рахунок грабежу жителів, вони не дбали про розвиток міст. Острог як культурний і господарський центр став занепадати.
Міщани, які користувалися правом самоврядування, платили чинш й утримували гайдуків. За інвентарем 1708 року, селяни передмість Острога повинні були «щотижня взимку і влітку виконувати панщину, а також заорки на озимину і ярину, закоски, обкоски, толоку у жнива», «давати по одній курці або 10 грошів, десятину з поля і сіножатей, десятий сніп і всяке зерно на утримання панського двору», відвозити до замку по дві підводи дров.
Боротьба трудящих проти гнобителів тривала. Острожани підтримали повстання селян і козаків під проводом Семена Палія. 1703 року польська шляхта на сеймику вимагала покарання війта села Межиріча Борецького Григорія Косовича й одного з острозьких міщан за зв’язки з Палієм. 1712 року польський коронний гетьман Синявський, маючи точні відомості про дії загонів повстанців, наказував полковнику Острозької ординації вжити заходів до знищення їх у Волинському воєводстві. Проте жителі Острога не припиняли боротьби проти королівських урядовців і польської шляхти, брали участь у гайдамацькому русі і Коліївщині.
Після возз’єднання Правобережжя з Росією Острог став повітовим містом Ізяславського, з 1795 року — Волинського намісництва, а з 1797 — Волинської губернії. 1798 року в ньому було 53 кам’яні і 714 дерев’яних будинків, 4098 мешканців.
Під час Вітчизняної війни, у вересні 1812 року, в місті містилася головна квартира штабу російської армії під командуванням П. В. Чичагова. Місцеве населення допомагало армії засобами транспорту, фуражем, продовольством.
Історія міста пов’язана певною мірою з декабристами. Після придушення повстання Чернігівського полку його новим місцем розташування став Острог. Тут 1 серпня 1826 року відбулося публічне покарання — переломлення шпаг над декабристами — офіцерами В. М. Соловйовим, І. І. Сухиновим, О. Є. Мозалевським, А. А. Бистрицьким. 28 серпня з Острога на суд у Васильків була відправлена група учасників повстання.
1846 року під час подорожі по Волині за дорученням Київської археографічної комісії Острог відвідав Т. Г. Шевченко. Про цю поїздку він згадував у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Великий Кобзар цікавився життям козаків, записував народні пісні, малював пам’ятки старовини.
У першій половині XIX ст. кріпосницький гніт ще більше посилився. Селяни передмість Острога не раз зверталися до судових установ із скаргами на свавілля посесорів, економів і управителів поміщика Й. Іллінського. 1836 року селянин з передмістя Бельмажа Яків Рудик через жорстокість економа намагався покінчити життя самогубством. У місцевих народних переказах і піснях яскраво відображена тяжка доля селян. У пісні «Про Олексія» розповідається про кріпака-втікача, який, рятуючись від панщини, 24 роки блукав по світу, «мов земля зчорнівши».
Скасування кріпацтва у 1861 році ліквідувало особисту залежність селян від поміщиків. Сталися помітні зміни в економічному і культурному житті міста. Буржуазні реформи 60—70-х років сприяли розвитку капіталістичних форм господарства. Якщо у 1861 році в місті було лише 6 невеликих шкіряних підприємств (гарбарень), у 1875 році — 14 шкіряних, миловарний, 2 черепичні, пивоварний і спиртовий заводи, то у 1895 році діяли 22 фабрики і заводи, у т. ч. 10 шкіряних, 3 миловарні, 2 свічкові, 2 цегельні, 4 маслоробні, налічувалося 608 ремісників, з них 351 майстер. Найбільше було шевців і кравців. З покоління у покоління передавалося мистецтво виробляти шкіру — просту, баранячу, гамбурзьку і єлецьку.
Місто поступово зростало. Якщо у 1861 році тут мешкало 8926 чоловік, то у 1896 році — 11 758, серед них 526 дворян, 49 духовного звання, 318 купців, 342 військові, 9555 міщан, 879 селян.
З піднесенням робітничого руху в Росії революційні ідеї почали поширюватися і на Волинь. 1900 року в Острозькій чоловічій гімназії виник соціал-демократичний гурток, активну участь в роботі якого брав учень гімназії Д. 3. Мануїльський, пізніше відомий радянський партійний і державний діяч. Гуртківці знайомилися з марксистською літературою, розповсюджували антиурядові листівки. У вересні 1904 року в казармах 126-го Рильського полку з’явилися революційні листівки Ровенської групи РСДРП під назвою «До солдатів». Листівка починалася словами: «Гримлять гармати на Далекому Сході, рікою ллється солдатська кров». Далі йшлося про те, що не японці знищують Росію, а цар із своїми міністрами. Закінчувалася прокламація закликами: «Геть царя! Геть війну! Хай живе народна республіка! Хай живе соціалізм!».
Революційні події 1905 року знайшли відгук і серед острозьких робітників. У травні 1905 року страйкували робітники шкіряних заводів. Вони вимагали скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати. У жовтні не працювали робітники кравецьких та інших майстерень. 20 листопада солдати 6-ї і 8-ї батарей 32-ї артилерійської бригади, відмовившись виконувати наказ командира, вийшли на мітинг з революційними гаслами. У грудні відбулися виступи робітників і селян в інших населених пунктах повіту. 28 листопада припинили заняття гімназисти, вони вимагали скликання Установчих зборів. Страйковий комітет гімназії добився дозволу організовувати учнівські гуртки, припинення обшуків на квартирах гімназистів. Заняття в гімназії відновилися лише 10 січня 1906 року.
В роки столипінської реакції настав спад революційного руху. Власті розправилися з усіма, хто брав участь у виступах проти самодержавства. Острозька тюрма була переповнена. В період нового революційного піднесення класова боротьба активізувалася. У серпні 1911 року члени профспілки кравецьких майстерень вимагали скорочення робочого дня, робітники відмовлялися працювати після 8-ї години вечора. Поліція провела обшуки, арешти робітників майстерень, порушила клопотання перед міністром внутрішніх справ про адміністративне вислання кількох членів профспілки. В 1914 році робітники паркетної фабрики (діяла з 1909 р.), припинивши роботу, вимагали поліпшення умов праці і підвищення зарплати.
У 1910 році кількість населення досягла 19 433 чоловіка. Місто займало 1860 десятин землі, було в ньому дві площі, 1050 будинків, з них 168 кам’яних. Вулиці освітлювалися 250 гасовими ліхтарями. Щороку відбувалося 11 ярмарків.
У місті працювали медичні заклади — 2 лікарні на 52 ліжка, 9 аптечних магазинів і аптек. Проте медичне обслуговування не задовольняло потреб населення.
Одне лікарняне ліжко припадало на 328 чоловік, одна аптека — на 4261, один лікар — на 2435 чоловік.
Недоступною для трудящих була освіта. Хоч в Острозі налічувалося кілька навчальних закладів, проте вчилися в них діти заможних. 1835 року в місті відкрили дворянське училище. 1850 року його відвідувало 100 учнів, тут працювало 6 учителів. Через вісім років училище реорганізували в прогімназію, а в 90-х роках — у класичну чоловічу гімназію. 1865 року графиня Блудова, заснувавши духовне братство, відкрила при ньому початкову школу і підготовче жіноче училище, яке згодом стало працювати за гімназичним курсом.
З 1867 до 1894 року в Острозі діяв будинок селянських вихованців (навчальний заклад-пансіонат) для підготовки дрібних урядовців. Пансіонат утримувався за рахунок оподаткування місцевого населення. Кожна волость могла надіслати сюди 1—2 юнаків після успішного закінчення початкового училища. У пансіонаті навчалось 50 селянських дітей. Але такий навчальний заклад викликав невдоволення консервативної частини дворянства, і будинок селянських вихованців було закрито.
У 1906—1907 рр. в гімназії існував аматорський музично-драматичний гурток. Учні ставили п’єси «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського, «Шельменко-денщик» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. В роки столипінської реакції дирекція гімназії заборонила українські вистави і концерти. В 1907—1914 рр. у цій гімназії вчився О. І. Антонов (1896—1962) — майбутній радянський військовий діяч, генерал армії, учасник громадянської війни. В роки Великої Вітчизняної війни він був начальником штабу Південного, Північно-Кавказького і Закавказького фронтів, заступником і начальником Генерального штабу Збройних Сил СРСР.
Напередодні першої світової війни в місті діяли двокласне міське, чотири початкові училища, класична чоловіча гімназія, жіноче училище.
Під час першої світової війни Острог опинився у прифронтовій смузі. Щоб придушити революційний рух, царські власті вдалися до масових чисток від «неблагонадійних елементів», арештів. Підтримуючи імперіалістичну війну, вони влаштували в Острозі вірнопідданську маніфестацію гарнізону, щоб піднести патріотичний дух, наступальний порив солдатів. У частинах гарнізону більшовики виступали проти війни, закликали перетворити війну імперіалістичну на війну громадянську.
Коли стало відомо про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції у Петрограді, на промислових підприємствах, у військових частинах Острога відбулися багатолюдні мітинги. У частинах гарнізону утворилася Рада солдатських депутатів, у місті — Рада робітничих депутатів.
Солдатські депутати організовували збори, мітинги, розповсюджували газети, листівки, літературу, вели агітацію по селах, збирали кошти на придбання літератури для сільських читалень. Одним з активних членів повітової Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, створеної у травні 1917 року, був А. Н. Горбунов з 226-го запасного піхотного полку, більшовик, родом з села Дейцево Сокольського району Івановської області.
У 1917 році трудящі Острога вперше легально святкували 1 Травня. На чолі з більшовиками демонстранти з червоними прапорами та першотравневими лозунгами рушили на площу нового міста. Тут відбувся багатолюдний мітинг трудящих міста і навколишніх сіл. Мітинг пройшов під лозунгами: «1 Травня — міжнародне свято трудящих», «8-годинний робочий день». У липні солдати 226-го запасного полку відмовилися вирушити на фронт.
Після липневих подій 1917 року в Петрограді в Острозькій Раді робітничих, селянських і солдатських депутатів посилилася боротьба між більшовиками і меншовиками. Більшовицьку фракцію очолював один із офіцерів гарнізону Іванов. До її складу входили більшовики брати— Леон і Борис Барги, учитель Єзроха (пізніше його розстріляли петлюрівці), швець Шумбарський, Лихачов, Лісовський. Розгорнулась активна боротьба за маси.
Коли перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, більшовики Острога посилили боротьбу за встановлення влади Рад і втілення в життя ленінських декретів про мир і землю. їм активно допомагали революційно настроєні солдати. 17 січня 1918 року повітовий комісар доповідав губернському комісару про те, що «у деяких волостях почався похід проти волосних земських управ. У переважній більшості агітаторами є солдати, які прибули з фронту по демобілізації. Боротися з цим явищем нема ніякої змоги. Не допомагає ні виїзд агітаторів, ні виїзд членів повітової земської управи».
Революційним заходам більшовиків протидіяли представники буржуазно-націоналістичної Центральної ради, які спиралися на багатих міщан і домовласників. Після розгрому частин Центральної ради, які розташовувалися в Острозькому замку, в січні 1918 року в місті було проголошено Радянську владу.
Однак у лютому 1918 року Острог окупували австро-німецькі війська. Почалися арешти робітників і селян, яких звинувачували в революційних виступах проти поміщиків, в організації боротьби за встановлення Радянської влади. 1 травня 1918 року в місті відбувся мітинг, під час якого Л. Я. Детинко з балкона готелю закликав боротися за відновлення Радянської влади.
У грудні 1918 року після вигнання австро-німецьких військ владу в Острозі захопили петлюрівці. Контрреволюційна Директорія видала наказ про мобілізацію чоловіків у петлюрівську армію. Незважаючи на погрози військових властей, селяни п’яти волостей Острозького повіту не з’явилися на призовні пункти.
Боротьбу проти Директорії очолили більшовики. До складу підпільної більшовицької організації, яка утворилася ще перед скликанням II з’їзду КП(б)У, входили брати Б. Я. і Л. Я. Детинко, О. Г. Шевчук, Андрощук, Правдивий, А. Г. Романюк, Смирнов, Я. А. Мацута травня 1919 року полк Червоного козацтва і частини 1-ї Української радянської дивізії вступили у місто. Населення радо вітало своїх визволителів, допомагало Червоній Армії одягом і продовольством. 25 травня 1919 року в Острозі почав діяти повітовий ревком, який очолював Я. А. Мацута, в минулому сільський учитель, матрос Чорноморського флоту. Ревком налагоджував життя населення, здійснив ряд соціально-культурних заходів. У місті почала виходити повітова газета «Вісті».
Велику допомогу в зміцненні Радянської влади в Острозі подавав губревком. З допомогою його представника М. Кручинського у червні 1919 року було проведено перереєстрацію членів партії, створено партійний комітет. Тоді ж організували комсомольський осередок. У місті проводилися мітинги робітників, селян, червоноармійців на підтримку Радянської влади, здійснено загальне озброєння робітників, налагоджено взаємодію місцевих органів влади з діючими частинами Червоної Армії. Червоноармійці допомагали населенню боротися з ворожими агентами, провокаторами, мародерами, сільським земельним комітетам у розподілі поміщицьких земель між бідняками. В селах повіту почали створюватися комітети бідноти.
7 серпня 1919 року відділ народної освіти повітового ревкому дав розпорядження розпочати 10 вересня навчання в усіх школах міста, а в повіті — зі жовтня. Відділ підкреслював необхідність провести до початку навчання перевірку знань учнів, а також ремонт приміщень. На освітні цілі планувалось виділити 400 тис. карбованців.
Але радянське будівництво було перерване наступом військ буржуазно-поміщицької Польщі. Частина комуністів і комсомольців Острога і повіту відступила з частинами Червоної Армії, інші залишилися для підпільної роботи. 50 комсомольців разом з комуністом М. В. Лисаком пішли у партизанський загін. 14 серпня 1919 року польські загарбники захопили Острог.