Післявоєнне відновлення Ровно
Гітлерівці завдали місту величезної шкоди. На вулицях і площах обласного центру скрізь були купи цегли, заліза, згарища, воронки від бомб (фашистська авіація бомбила місто і після його визволення), коробки зруйнованих будинків, повалені телеграфні стовпи. Окупанти вивезли устаткування промислових підприємств, паровози і вагони залізничного парку, пожежні автомашини з цистернами, обладнання пошти, телеграфу, книжки бібліотек, зруйнували магазини, готелі, їдальні, 2 кондитерські, ковбасну й макаронну фабрики, 5 цегелень, 845 житлових будинків, 17 шкіл. Місто залишилось без світла, зв’язку, води.
Але люди не занепали духом. Під керівництвом міських партійних і радянських організацій ровенці з ентузіазмом взялися за відбудову зруйнованого господарства. Відбудовні роботи на електростанції і водоканалі не припинялись навіть уночі. Бракувало інструментів, матеріалів, але робітники зробили ремонт. На сьомий день після визволення місто одержало електроенергію.
За ініціативою комуністів 23 березня 1944 року було проведено перший недільник, на якому працювало 2800 жителів. Згодом організовувались ще суботники й недільники, під час яких очищалися від завалів вулиці й майдани, впорядковувались двори, сквери, парк культури, стадіон. На відбудові і впорядкуванні міста кожен його житель відпрацював близько 50 годин.
Ровенці також допомагали Червоній Армії громити ворога. Понад півмільйона карбованців вони зібрали на танкову колону «Ровенщина», для бійців виготовляли одяг, надсилали їм подарунки.
У першу річницю визволення міста від окупантів трудящі добилися чималих успіхів. За допомогою братніх народів, державних асигнувань були відбудовані 30 підприємств, у т. ч. шкіряний, маслоробний, пивоварний заводи, миловарня, макаронна фабрика, млини, сім шкіл, кінотеатр «Партизан», краєзнавчий музей, дві лікарні, поліклініка.
На відродження Ровно Радянський уряд у 1945 році виділив 15180 тис. крб. Дедалі місто набирало кращого вигляду, відбудовувались старі приміщення, розгорталося спорудження нових будинків. Тільки за перші три післявоєнні роки було споруджено 12 будинків, відновлено й відремонтовано 242 будинки. Виросло нове приміщення вокзалу. Вулиці вкривалися асфальтом, обсаджувалися деревами, з’явилися нові сквери. Асигнування на благоустрій міста щороку зростали.
Швидко налагоджувалося культурно-освітнє життя міста. В 1947 році діяло 9 загальноосвітніх шкіл, у яких навчалось близько 9 тис. дітей, працювали 2 вечірні школи, учительський інститут, кооперативний технікум, фельдшерсько-акушерська, спортивна й музична школи, кінотеатр, клуб залізничників, будинок народної творчості, палац піонерів, дитяча технічна станція, музично-драматичний театр, філармонія. Ровенський музично-драматичний театр восени 1944 року зміцнився за рахунок поповнення його колективу артистами Запорізького пересувного театру, що базувався в Мелітополі. Розширювався репертуар театру. Артисти виступали не тільки перед жителями Ровно, а й робили виїзди у райони області.
Ровенці докладали всіх зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати промисловість, зруйновані квартали, впорядкувати місто. З цією метою вони уклали договір на соціалістичне змагання з трудящими Луцька. Допомагаючи один одному, жителі двох сусідніх обласних центрів прискорили темпи розвитку економіки, з кожним наступним роком завойовували все нові виробничі рубежі.
На кінець четвертої п’ятирічки всі підприємства міста, які в основному представляли харчову та легку промисловість, були відбудовані й давали більше продукції, ніж її виробляли до війни. На підприємствах уже працювали кваліфіковані кадри, була нова техніка, що збільшувало обсяг промислового виробництва.
Розгорталося також будівництво нових промислових об’єктів, що значно змінювало економіку міста. Протягом 1951—1955 рр. були споруджені завод залізобетонних та будівельних деталей, овочесушильний комбінат, асфальтовий, молочний та інші заводи. В 1957 році вступив у дію завод високовольтної апаратури. Освоювати нове виробництво допомагали колективи Московського всесоюзного електротехнічного інституту ім. В. І. Леніна та заводів Ленінградського «Електроапарат» і Свердловського «Уралелектроважмаш». За прикладом свердловців тут на громадських засадах було створено конструкторське бюро, яке оформляло технічну документацію на винаходи й раціоналізаторські пропозиції новаторів підприємства. В свою чергу і ровенці допомагали виробничим колективам. Вони розробили технічну документацію, за якою почали виготовляти вироби на підприємствах Баку, Чимкента та інших міст нашої країни.
У велике підприємство міста виріс завод залізобетонних виробів, який почав випускати збірні конструкції і столярні вироби для новобудов міста й області. Швидко зростала виробнича потужність цього підприємства, з’являлися нові цехи, оснащені вітчизняною технікою. На заводі виростали новатори, ентузіасти нового.
На будівництво та реконструкцію промислових підприємств з 1946 по 1956 рік асигновано 1 млрд. крб. Щорічна валова продукція, порівнюючи з довоєнним 1940 роком, зросла в кілька разів. Понад план ровенці виготовляли будівельні матеріали, цеглу, вапно, вентилятори, столярні вироби, фруктові консерви. Було освоєно виробництво більш як 80 нових видів промислової продукції. У 1956 році продуктивність праці зросла в два рази проти 1940 року.
Велике значення для виховання трудящих у дусі комуністичного ставлення до праці, залучення їх до активної участі у виробничому процесі мала нова форма соціалістичного змагання, яка зародилася напередодні XXI з’їзду КПРС,—рух бригад і ударників комуністичної праці. Ініціаторами боротьби за це почесне звання в місті були комсомольсько-молодіжні бригади артілі ім. 8 Березня, заводу високовольтної апаратури, колектив станції Ровно. Бригади зобов’язувались підвищувати продуктивність праці, перевиконувати змінні завдання, знижувати собівартість продукції, економити матеріали, брати активну участь у громадському житті, підвищувати загальноосвітній, політичний і технічний рівень. У 1959 році звання бригад та ударників комуністичної праці було присвоєно 30 колективам і 259 кращим виробничникам. Звання колективу комуністичної праці завоювали залізничники станції Ровно, де було чимало послідовників Героя Соціалістичної Праці В. І. Гагатової. Колективу станції було присуджено Червоний прапор Міністерства шляхів сполучення СРСР і ЦК профспілки залізничників.
Важливу роль у розвитку економіки Ровно відіграла семирічка. Обсяг капітальних вкладень на 1959—1965 рр. по місту становив 624 млн. крб., у т. ч. на промислове будівництво — 374,8 млн. крб., житлове будівництво — 152,4 млн. крб. Випуск валової продукції за семирічку збільшився в 2,7 раза. Було споруджено й пущено близько десяти нових підприємств. На початку 1961 року стала до ладу високовольтна лінія електропередачі Добротвір—Ровно.
Зручні й красиві речі з 1960 року почав виготовляти завод торговельного обладнання. Тепер на Україні немає жодної області, де б не монтувалося торговельне обладнання з ровенською маркою. На заводі виросла ціла плеяда передовиків і новаторів виробництва. Нові зразки виробів, сконструйовані й естетично оформлені столяром І. П. Оліневичем, представляли заводську продукцію на виставці в Москві. Ударною комуністичною працею прославили себе гальваніст О. М. Теребухін, який нині працює в рахунок 1975 року, бригадир столярів, депутат міськради М. Є. Веремійчук, полірувальниці Г. О. Ковальова, С. В. Ковальчук, арматурниця 0. М. Стояновська, шліфувальник В. Мельник. На честь ветеранів праці — переможців ювілейних вахт — на подвір’ї підприємства на щоглі піднімають прапор трудової слави.
Потужним підприємством став льонокомбінат. Спорудження його на 24 гектарах розгорнулося ще в 1960 році. З 68 міст Радянського Союзу сюди надходило устаткування. Орловські машинобудівники надсилали льоночесальні, рівняльні, прядильні машини та змішувальні агрегати. Ткацьке устаткування прибувало з Климовська Московської області і Таджицької РСР, кабель — з Харкова і Талліна, освітлювальні щитки — з Грузії, прилади електрообладнання — з Вірменії. Свій досвід ровенцям передавали працівники текстильних фабрик і комбінатів Москви, Ленінграда, Смоленська, Орші, Вязників, Костроми. Першу продукцію Ровенський льонокомбінат почав випускати в 1963 році. В його корпусах встановлено 1800 одиниць технологічного устаткування, 800 ткацьких машин, 27 тис. веретен. Висока механізація виробництва, передова технологія допомогли колективу комбінату на кінець семирічки значно перевищити виробниче завдання випуску продукції, добитися найкращого в країні зйому тканини з одиниці устаткування.
В перших лавах передовиків ровенських підприємств ішли члени бригад комуністичної праці. Заклик «Жити й працювати по-комуністичному» підхопили зміни, цехи і підприємства.
Патріотичний рух очолили комуністи. Вони широко роз’яснювали населенню постанови партійних з’їздів і пленумів, мобілізовували його на успішне здійснення нових виробничих планів. Підтримуючи ініціативу севастопольців, міськком партії закликав трудящих зробити Ровно містом високої продуктивності праці і зразкового порядку.
Партійні організації на підприємствах налагоджували соціалістичне змагання, пропагували економічні знання серед робітників. Тільки на заводі високовольтної апаратури у 1960/61 навчальному році в сітці партійної освіти працювали два семінари по вивченню економіки промисловості. Крім того, робітники й інженерно-технічні працівники оволодівали економічними знаннями у різних технічних гуртках, на курсах нової технології та в школах передового досвіду. На цьому заводі систематично відбувалися економічні конференції, учасники яких обговорювали питання підвищення продуктивності праці, заощадження коштів і матеріалів. Все це сприяло піднесенню трудової активності робітників. Випуск продукції в 1961 році порівняно з 1960 роком збільшився майже вдвоє.
Самовіддано працювали комсомольці. Вони були ініціаторами всіх нових починань, пропагували успіхи виробничих колективів. На будовах семирічки, фабриках і заводах міста трудилося 187 комсомольсько-молодіжних бригад, з них 63 завоювали почесне звання бригад комуністичної праці. Багато молодих патріотів за комсомольськими путівками працювали на будівництві шахти «Ровенська-Комсомольська» в Донбасі, споруджували Братську ГЕС, канал Північний Донець— Донбас, трудилися на новобудовах Караганди і Кривого Рога, освоювали цілинні землі в Казахстані. Чимало юнаків і дівчат були в складі будівельних бригад, які зводили в місті нові будинки. Не було таких ділянок роботи, де б комсомольці лишалися осторонь, не були взірцем для всієї позаспілкової молоді.
Ровенські новатори всіляко сприяли прискоренню технічного прогресу. В останній рік семирічки у місті налічувалося 22 тис. учасників руху за комуністичну працю. Високе звання колективів і ударників комуністичної праці було присвоєно швейній фабриці, 13 цехам, 185 бригадам, 5 тисячам робітників. На підприємствах міста трудилось близько 2 тис. раціоналізаторів, які за два роки впровадили у виробництво 4292 раціоналізаторські пропозиції, що дало державі понад 2 млн. крб. економії.
Невпинно розвиваючи економіку свого міста, ровенці водночас активно допомагали працівникам села підносити на вищий рівень сільське господарство. 29 підприємств і організацій міста взяли шефство над 15 колгоспами Ровенського, Дубровицького, Дубнівського та Гощанського районів. Серед колгоспників шефи проводили політмасову роботу, допомагали їм механізовувати виробничі процеси, готувати кваліфіковані кадри. Від ровенських цегельників колгоспи у 1961 році додатково одержали 30 тис. штук гончарно-дренажних труб, потрібних під час осушення поліських боліт. Колективи підприємств будівельних матеріалів постачали селам цеглу, шлакоблоки. Робітники заводу високовольтної апаратури у підшефному колгоспі «Україна» ремонтували сільськогосподарську техніку, надіслали колгоспам області 100 силових вимикачів, виготовлених із зекономлених матеріалів. Енергетики міста у колгоспах ім. Леніна та «Комінтерн» електрифікували сільськогосподарське виробництво.
Нову сторінку в літопис Ровно внесла восьма п’ятирічка. Ще більшого розмаху набрало промислове будівництво, споруджувались нові фабрики й заводи. Зводити корпуси й обладнувати цехи заводу тракторних запасних частин допомагали трудящі 70 міст Радянського Союзу. Колектив підприємства швидко освоїв випуск продукції, яка успішно використовується в нашій країні. Деталі для сільськогосподарських машин експортуються також до Куби, ДРВ, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, АРЄ, Алжіру, Франції. Завод не раз виходив переможцем у соціалістичному змаганні промислових колективів міста.
Великою трудовою перемогою робітничого класу було завершення будівництва Ровенського заводу азотних добрив. Центральний Комітет ЛКСМУ оголосив його спорудження ударною комсомольською будовою. Сотні юнаків і дівчат приїхали сюди працювати, віддавати будівництву весь молодечий запал. На початку квітня 1969 року стала до ладу перша черга заводу. У своєму привітанні учасникам будівництва Центральний Комітет КП України і Рада Міністрів Української РСР писали: «Спорудження цього підприємства поклало початок створенню нового великого центру хімічної промисловості республіки в м. Ровно, е значним вкладом у виконання рішень XXIII з’їзду КПРС по прискореному розвитку промисловості мінеральних добрив для підвищення врожаїв сільськогосподарських культур». Первенець великої хімії Ровенщини споруджувався теж за допомогою братніх народів країни. Новітнє устаткування надходило з Далекого Сходу і Молдавії, Білорусії і Підмосков’я, Поволжя і Прибалтики. Машини й обладнання на новобудову присилали Болгарія, НДР, Румунія. Нині тут працюють росіяни, українці, білоруси, татари, грузини, молдавани. Ровенці розуміють, що братерське співробітництво і взаємодопомога, виплекані мудрою ленінською національною політикою, є запорукою всіх наших перемог.
На кінець восьмої п’ятирічки розпочався виробничий процес на експериментальній дослідно-показовій фабриці нетканих матеріалів. Усі цехи на ній обладнані потужними верстатами і найдосконалішими приладами. Виробнича потужність підприємства по випуску продукції становить 3,3 млн. метрів тканин на рік.
Віддаючи належну увагу новобудовам, ровенці водночас докладали всіх зусиль, щоб ще краще налагодити роботу на раніше споруджених підприємствах. Злагоджена праця давала свої наслідки. На фабриках і заводах відкривалися нові цехи, збільшувався випуск продукції, зростала якість виробів.
Провідне місце серед підприємств міста у восьмій п’ятирічці посідав льонокомбінат. Продуктивність праці на ньому, порівнюючи з 1965 роком, зросла на 34 проц. На підприємстві постійно дбають про всебічне використання досягнень науки й техніки, удосконалення виробництва, комплексну механізацію та автоматизацію. Ровенські текстильники не раз виходили переможцями у всесоюзному соціалістичному змаганні й нагороджувались Червоним прапором Міністерства легкої промисловості GPCP та ЦК профспілки робітників легкої і текстильної промисловості.
Своєрідним відповідальним екзаменом для колективу комбінату була його участь у Всесоюзному оптовому ярмарку продажу продукції текстильної промисловості, який проходив у Москві 1966 року. Всі зразки представлених тканин користувалися великим попитом. їх тут було продано 3772 тис. метрів, укладено договори на постачання тканин багатьом підприємствам країни.
На честь 50-річчя ЛКСМУ комбінату присвоєно ім’я комсомолу України. Разом з розвитком підприємства зростають на ньому й люди, які своєю самовідданою працею збільшують випуск продукції. Герой Соціалістичної Праці ткаля М. С. Бондарева, працюючи на шести верстатах, постійно перевиконує виробничі завдання і випускає тканини тільки першим сортом. Комуністи обирали її делегатом XXIV з’їзду КПРС. Без технічного контролю здає свою продукцію і відмінник соціалістичного змагання легкої промисловості СРСР Г. О. Ігнатова. В 1969 на республіканському конкурсі текстильників вона успішно продемонструвала майстерно виготовлену продукцію і здобула звання кращої ткалі льняної промисловості УРСР. Хорошими працівниками зарекомендували себе депутат Верховної Ради УРСР, комсомолка-прядильниця Д. К. Гергелюк, інженер-конструктор Ф. М. Музичик, головний механік В. П. Семенюк, старший майстер А. М. Морозов, майстер А. С. Казарін, заслужені раціоналізатори УРСР В. М. Ареф’єв та В. І. Смоленцев. Тільки в 1970 році у виробництво на комбінаті було впроваджено 494 пропозиції, що дало економії 514 тис. карбованців.
З кожним роком зростав і набирав більшої потужності завод високовольтної апаратури ім. 50-річчя Радянської України. Його вироби, крім Радянського Союзу, йдуть у 20 зарубіжних країн. Ровенські високовольтні апарати не раз представляли радянську електротехнічну промисловість на міжнародних виставках і ярмарках у Лондоні, Лейпцігу, Будапешті, Брно, Ізмірі, Бухаресті, Дамаску, Багдаді, а також на ВДНГ. Вони були удостоєні золотої, 4 срібних і 19 бронзових медалей. На заводі понад 600 ударників комуністичної праці, 10 «Майстрів — золоті руки». Для вдосконалення виробництва багато зробили заводські раціоналізатори. Кращими новаторами технічного прогресу є заслужений раціоналізатор УРСР токар А. О. Сєромолот, інженер Р. І. Скибинський, слюсар експериментальної групи О. Ф. Молчанов, лауреати Всесоюзної виставки науково-технічної творчості молоді В. А. Луковець, В. П. Турський, І. Є. Пшеюк, Р. І. Гордієнко, П. Д. Андрійчук. Завдяки використанню новітньої електроапаратури, розробленої і виготовленої на заводі, народне господарство країни тільки за роки восьмої п’ятирічки одержало 25,2 млн. крб. економії.
Міська партійна організація спрямовувала комуністів і всіх трудящих на боротьбу за піднесення ефективності виробництва. Першими на нові умови планування й економічного стимулювання з п’ятиденним робочим тижнем перейшли завод високовольтної апаратури, транспортно-експедиційна контора облспоживспілки, завод тракторних запасних частин та інші підприємства.
Для переходу на нову систему роботи важливе значення мала наукова організація всього виробничого процесу. Постійно діюча рада по науковій організації праці, створена на громадських засадах при міськкомі партії, подавала практичну допомогу підприємствам у розробці виробничих планів, у здійсненні комплексу технічних, санітарно-гігієнічних, організаційних і економічних заходів.
Широкого розмаху набрало соціалістичне змагання в ювілейному 1967 році. Воно проходило під знаком максимального використання резервів виробництва, поліпшення всіх кількісних і якісних показників роботи підприємств. Виробничі колективи приділяли велику увагу якості продукції, підвищенню її надійності і довговічності. Проводились дні якості, які допомагали трудівникам промисловості’ доводити свою продукцію до найвищих кондицій.
За успіхи у всесоюзному й республіканському змаганнях був нагороджений ряд колективів ровенських підприємств. Місту Ровно вручили пам’ятний Червоний прапор обкому КП України, облвиконкому та облпрофради. Завод високовольтної апаратури одержав перехідний Червоний прапор Міністерства електротехнічної промисловості GPCP і ЦК профспілки електростанцій. Будівельне управління № 24 удостоєно перехідного Червоного прапора Міністерства промислового будівництва УРСР та республіканського комітету профспілки робітників будівництва та промбудматеріалів. Комбінату хлібопродуктів № 1 було присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Гідний внесок у виробничі здобутки зробили бригадир штукатурів будівельного управління № 24, почесний громадянин Ровно, делегат XXIII з’їзду КПРС Л. П. Дозорцева, робітник заводу високовольтної апаратури, почесний громадянин Ровно В. В. Веремієнко, ткаля льонокомбінату К. І. Рябова та інші передові виробничники.
Підприємства міста активно включились у соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. «Працюючи на тому чи іншому верстаті,— говорив токар заводу високовольтної апаратури А. О. Сєромолот,— я знаю, що сьогодні повинен зробити більше, ніж учора, а завтра — більше, ніж сьогодні. Бо ж у мене є велика конкретна мета, як і у всіх радянських людей,— побудова комунізму в нашій країні».