Революційний рух в Ровно на початку XX століття
Важливе значення в історії Ровно на початку XX ст. мали широкий розмах робітничого руху в країні, масова політична боротьба загальноросійського пролетаріату і його складової і невід’ємної частини — пролетаріату України. В зростанні політичної свідомості ровенців величезну роль відігравала політична література, серед якої були твори Маркса, Енгельса, Леніна, Плеханова, Лафарга, газета «Искра». Ленінську «Искру» та інші марксистські видання, які надходили сюди, читали робітники, прогресивно настроєна інтелігенція, солдати. В 1903 році біля казарм 126-го Рильського піхотного полку, що дислокувався в Ровно, знайдено кілька номерів «Искры», в т. ч. 35 номер, де була надрукована стаття В. І. Леніна «Самодержавство вагається».
Марксистську літературу розповсюджувала в місті група РСДРП, яка оформилася в 1904 році. Її очолював комітет з п’яти чоловік, який підтримував зв’язок з Московською організацією РСДРП, викривав політику місцевих бундівців, есерів, українських буржуазних націоналістів. При реальному училищі комітет організував соціал-демократичний гурток з 15 учнів.
Під час російсько-японської війни комітет у підпільній друкарні видав 1000 примірників антивоєнної листівки «До солдатів». Вона закликала до повалення самодержавства. В цій же друкарні у великій кількості передруковувалися «Правдиве слово братам-солдатам про народні повстання і про війну», «Солдатська пам’ятка» та інші революційні прокламації.
Коли почалася перша російська революція, Ровенська група РСДРП ще більше активізувала свою роботу. У зверненнях до міського населення більшовики закликали його підтримати революційну боротьбу петербурзького пролетаріату. «Закликаємо усіх вас до загальної боротьби з самодержавством, з усім капіталістичним ладом, який базується на гніті і експлуатації,— писалось в одній з листівок.— Швидше ставайте з нами під червоний прапор праці і візьміть свідому участь у революції, що починається».
Трудящі відгукнулись на бойові заклики більшовиків. Протягом бурхливого 1905 року в місті не раз відбувалися великі демонстрації, мітинги, страйки. Під впливом революційних листівок і прокламацій у квітні страйкували ровенські залізничники. Багатолюдною була міська першотравнева демонстрація. Масовий виступ трудящих проти самодержавства стався в театрі Зафрана. Близько 600 глядачів залишили театр, вигукуючи: «Геть самодержавство! Хай живе свобода!». У червні ровенці провели сходку в гаю за містом. У ній взяло участь близько 500 чоловік. Присутні співали революційні пісні.
Згуртовано проходила антиурядова демонстрація міських робітників, службовців і гімназистів 28 липня. З натовпу демонстрантів лунали вигуки: «Геть самодержавство! Хай живе революція!», чулися революційні пісні. Поліції вдалося розігнати демонстрантів. 6 чоловік було заарештовано.
Активну участь взяли трудящі Ровно у Жовтневому всеросійському політичному страйку. 12 жовтня застрайкували всі службовці Поліської залізниці, внаслідок чого припинився рух вантажних і пасажирських поїздів по лінії Ровно— Домбровиця. 13 жовтня кинули роботу залізничники Ровно. На станції були затримані два поїзди. Залізничний рух через Ровно припинився.
Почались заворушення серед учнівської молоді реального училища й жіночої гімназії. Учні вимагали закрити всі навчальні заклади, аж поки не будуть скликані Установчі збори і призначені вибори на основі рівного, загального, прямого і таємного голосування.
Трудящі Ровно рішуче протестували проти царського маніфесту 17 жовтня, в якому лицемірно обіцялись народу громадянські свободи і законодавча дума. 19 жовтня в місті почалася демонстрація. Більшовики закликали не вірити паперовій конституції і продовжувати боротьбу до повалення самодержавства.
Значну революційну роботу проводили більшовики серед солдатів Ровенського гарнізону. 100 солдатів Дубнівської фортечної роти відмовились виконувати розпорядження командирів. Незабаром відбулось заворушення солдатів 127-го Путивльського піхотного полку. На своїх зборах вони висловили протест проти того, що їх посилають придушувати повстання робітників і селян, розганяти демонстрації. «Ми вимагаємо,— писали солдати,— звільнити товаришів — солдатів і матросів? заарештованих у Кронштадті, Севастополі, Києві, Одесі та інших містах. Ми заявляємо, що не будемо виконувати ніякої служби і нести які б то не було наряди до задоволення наших справедливих вимог».
8 грудня на станції Ровно була одержана телеграма з Вільно від страйкового комітету залізничників. У ній сповіщалося, що центральне бюро спілки і представники комітетів 29 залізниць визнали за потрібне оголосити загальний страйк
залізничників і закликають всіх працівників залізниць приєднатися до нього. Ровенські залізничники підтримали своїх товаришів. Обраний того ж дня страйковий комітет з трьох чоловік на чолі з майстром залізничних колій Г. К. Решетниковим телеграмою повідомляв, що «Ровенська група о 12 годині ночі 8 грудня приєднується до страйку». Залізничників підтримали трудящі міста. Під час страйку, який тривав 9 днів, ровенські залізничники вимагали від царського уряду скасувати смертну кару, передати землю у власність народу, розпустити армію та замінити її міліцією, амністувати борців за народну волю.
Незважаючи на придушення грудневого страйку, революційна боротьба в Ровно тривала й далі. Шануючи пам’ять жертв царизму, Ровенська група РСДРП на початку січня 1906 року надрукувала 1000 листівок «9 января». У зверненні зазначалося, що «в кого б’ється серце і ворушиться вільна думка, той повинен протестувати проти звірячих актів царського уряду і підніматися на боротьбу під прапором РСДРП».
Навіть у період столипінської реакції запалений революцією вогник свободи не згасав. У Ровно надходили більшовицькі газети «Социал-демократ», «Пролетарий» та інша революційна література. І хоч Ровенська група РСДРП була розгромлена, більшовики нелегально продовжували агітаційну роботу серед трудящих.
У 1913 році, коли місцеві власті готувалися урочисто відзначити 300-річчя дому Романових, в центрі міста, на арці, збудованій на честь царя, однієї ночі були наклеєні революційні листівки. В період революційного піднесення відроджується Ровенська організація РСДРП. Діючи ще в підпіллі, вона встановила зв’язки з більшовиками Києва, розповсюджувала революційну літературу.
До початку першої світової війни в Ровно особливих соціально-економічних змін не сталося. Промислові підприємства, як і раніше, лишалися дрібними, кустарними. На чавуноливарному заводі працювало лише 12 чоловік, на ректифікаційному — 10, пивоварному — 35, лісопильному — 16, столярній фабриці — 15, на двох фабриках цигаркового паперу — 5, на 6 млинах — 24 чоловіка.
Непривабливим був загальний вигляд міста, більшість будинків— одноповерхові. Серед них виділялися тільки розміщені на головній Шосовій вулиці лавки та магазини. Весною та восени на вулицях була непролазна грязюка, а влітку ціляй день блукали кози, корови, свині. Через антисанітарні умови в місті спалахували епідемії, вмирало багато дітей. Так, у 1912 році народилося 1556 немовлят, а вмерло — 672 дитини.
Жителі Ровно не раз порушували питання перед місцевою владою про будівництво в місті водопроводу, трамваю, налагодження електричного освітлення, але нічого з того не виходило. «Хазяї» міста відповідали у Петербург, що ці заходи є «для Ровно і його обивателів витратні і несвоєчасні». Тільки 1912 року в Ровно була побудована невелика електростанція (250 квт), яка освітлювала палац князів Любомирських, ректифікаційний завод, 4 військові казарми, кілька приватних будинків на Директорській вулиці і торговій площі.
На все місто тоді був лише клуб, де збиралися місцеві багатії. Працювало 5 невеликих бібліотек, з них 2 приватні, у яких переважно були книги бульварного змісту. В 1909—1914 рр. видавалась газета буржуазно-ліберального напряму «Юго-Западная Волынь», яка висвітлювала питання культурного життя міста. Приїжджали сюди театральні трупи Г. О. Шумського і Я. М. Медведева, які ставили «Євгеній Онєгін», «Фауст» та інші опери.
Визначною подією для Ровно тих часів був політ російського льотчика О. О. Васильєва на моноплані «Блеріо». 4 квітня 1912 року до Ровно прибуло багато людей з навколишніх сіл, щоб подивитись на «чудо», про яке широко сповіщали реклами. 15 тисяч чоловік з великим інтересом слідкували за польотом. І коли моноплан, протримавшись у повітрі 12 хвилин і зробивши три круги, сів на Казармену площу, всі присутні влаштували авіатору бурхливу овацію.
В роки першої світової війни Ровно перебувало в прифронтовій смузі. Тут стояли різні військові штаби армій Південно-Західного фронту. Влітку 1915 року Ровно відвідав американський журналіст Джон Рід. На нього місто справило гнітюче враження. В нарисі «Оптимістичне паломництво» він писав про забруднені й захаращені різними покидьками вулиці міста, про занедбаність його кварталів. Через Ровно з Волинської губернії виїжджали на схід біженці. Багато з них жили на околиці міста в наметах біля своїх возів. Залишала свої оселі й частина ровенців, переселяючись далі від прифронтової смуги.
1916 року до Ровно приїжджав цар Микола II. Він зробив огляд військ, але солдати неприязно зустріли царя. «Війська були неначе заморожені,— згадував пізніше генерал О. О. Брусилов,— не виявляли ніякої радості і піднесення духу».
Трудящі Ровно радо вітали Лютневу революцію, яка повалила царизм. У перші дні березня відбулася демонстрація, учасники якої з червоними прапорами, лозунгами і співом «Марсельєзи» пройшли головними вулицями міста. У військових частинах почали організовуватись комітети. Була створена Рада робітничих і солдатських депутатів.
Прислужники буржуазії, налякані розмахом революційного руху в країні, стягнули в Ровно т. зв. привілейовані війська, які складались з кадрових солдатів (гвардійські й уланські полки, козачі кавалерійські частини, тубільні дивізії).
Влітку 1917 року до Ровно з Петрограда прибула група більшовиків (М. І. Подвойський, М. В. Криленко, І. В. Невський та ін.). Вони вели революційну пропаганду серед військових частин. На бік більшовиків перейшов кулеметний полк. Але командування Особливої армії заарештувало за це 19 солдатів, а полк відправило на фронт.
Класова боротьба дедалі загострювалась. 12 серпня в ровенських казармах було розміщено 1000 солдатів, яких Тимчасовий уряд вислав з Петрограда за участь у демонстрації 3—5 липня 1917 року. їх присутність у Ровно сприяла піднесенню революційного руху, активізувала виступи трудящих. 26 серпня Ровенська Рада робітничих і солдатських депутатів разом з представниками полкових комітетів гарнізону прийняла резолюцію про боротьбу з корніловщиною.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді, створення першого в світі Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, декрети про мир і землю мали велике значення для дальшого розгортання революційних подій у Ровно. Представники Ровенської Ради робітничих і солдатських депутатів М. К. Попов і Я. С. Базарний були делегатами II Всеросійського з’їзду Рад. На підтримку проекту ленінського Декрету про мир виступав Я. С. Базарний. У Ровно був створений революційний комітет Південно-Західного фронту на чолі з Г. В. Разживіним. Боротьба за Радянську владу в місті проходила в складних умовах. Буржуазія, підтримана есерами й меншовиками, створила т. зв. комітет захисту країни і врятування революції.
27 листопада в Ровно відкрився IV з’їзд Особливої армії. На ньому більшість делегатів (224 чол.) становили більшовики та їм співчуваючі. З’їзд прийняв рішення запровадити в армії виборні посади і створив військово-революційний комітет Особливої армії на чолі з Ю. Гузарським. Комітет вимагав від місцевих органів Центральної ради визнання влади Раднаркому.
Встановити Радянську владу трудящим Ровно допомогли луцькі більшовики. 16 грудня з Луцька сюди прибув ешелон з революційно настроєними солдатами 126-ї дивізії, очолюваний посланцем петроградських більшовиків матросом В. І. Івановим. Спільно з місцевими повстанцями солдати вигнали військові сили Центральної ради і встановили 26 грудня Радянську владу.
За ініціативою членів військово-революційного комітету фронту 29 грудня у Ровно було скликано Надзвичайний III з’їзд делегатів армій Південно-Західного фронту. Націоналісти намагалися зірвати роботу з’їзду, почали підтягувати до міста свої війська. Вночі 31 грудня петлюрівці увірвалися в Ровно, пограбували військову касу, заарештували членів ревкому Ю. Гузарського, В. М. Єгор’єва, Г. І. Чудновського і вивезли їх до Києва.
Тим часом з Дубна прибули революційні військові частини на чолі з В. С. Кіквідзе, вони розгромили петлюрівців і 1 січня 1918 року відновили в Ровно Радянську владу. Того ж дня в місті на мітингу для захисту завоювань революції з добровольців створюється червоногвардійський загін, командиром якого став В. С. Кіквідзе. Цей загін успішно боровся з петлюрівцями, білогвардійцями і прославився на всю Україну.
27—30 січня 1918 року в Ровно відбувся повітовий з’їзд Рад. Його учасники вітали перемогу соціалістичної революції в Петрограді, утворення Української Радянської держави, надіслали привітання В. І. Леніну і схвалили декрети про мир, землю, обрали повітвиконком. Ці заходи посилили боротьбу за владу Рад на Ровенщині.
Перші кроки соціалістичного будівництва в Ровно були перервані наступом австро-німецьких загарбників на Україну. 20 лютого 1918 року вони окупували Ровно і встановили жорстокий режим. Інтервентів підтримували українські буржуазні націоналісти. Вони видали відозву до населення, в якій вихваляли солдатів кайзерівської Німеччини, які нібито прийшли на Україну для встановлення справедливого порядку.
Трудящі під керівництвом підпільної більшовицької організації вели напружену боротьбу проти іноземних загарбників. Для зміцнення партійного підпілля в липні 1918 року з Києва до Ровно прибув більшовик А. Гилинський, а в серпні — ровенець М. Д. Заграничний (Єфімов), який був делегатом II з’їзду КП(б)У (жовтень 1918 р.). Рішення з’їзду стали програмою дій для ровенських більшовиків.
В липні 1918 року залізничники міста, незважаючи на репресії з боку окупантів, взяли участь у загальному страйку залізничників України. У підготовці й проведенні страйку активну участь брали більшовики Ровно. Виступ залізничників перешкоджав окупантам вивозити награбоване майно.
Під впливом революційних подій у країні, агітації місцевих більшовиків серед окупаційних військ на станції Ровно 12 вересня 1918 року сталося заворушення німецьких солдатів, які відмовилися виконувати накази офіцерів, стали вигукувати: «Геть війну!… Геть Вільгельма!… Я — більшовик…». У вересні революційний рух охопив також австрійські війська, дислоковані в Ровно.
Після краху режиму Скоропадського в Ровно хазяйнувала буржуазно-націоналістична Директорія, яка замінила гетьманщину. Тут стояли «курені смерті», «січові стрільці», штаби різних бандитських отаманів. На деякий час Ровно стало «столицею» петлюрівців, які були розгромлені повсталим народом у центральних районах України.
На початку 1919 року підпільні ревкоми в Ровно та інших містах почали готувати повстання проти Директорії. Під час повстання у другій половині березня в районі Ровно—Здолбіунів—Дубно штаб петлюрівців втік з Ровно до Луцька. Тільки підтягнувши свої війська, петлюрівці придушили повстання. Майже всі ровенські підпільники були заарештовані й розстріляні. З наближенням Червоної Армії до Ровно серед петлюрівських частин виникла паніка. Один з гайдамацьких полків відмовився йти у наступ.
24 травня 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії визволили Ровно. В місті було відновлено Радянську владу. Почав працювати ревком. Він чимало зробив для втілення в життя політичних і соціально-економічних заходів Радянської влади. Відбудовувалося зруйноване міське господарство, на приватних підприємствах був встановлений робітничий контроль. Посилилась діяльність профспілкових організацій. На початку червня 1919 року з ініціативи житомирських комсомольців у Ровно була створена Комуністична Спілка Молоді, яка взяла діяльну участь у боротьбі проти петлюрівських банд.
Комуністи Ровно, яких у червні 1919 року було на обліку 35 чоловік, посилили свою роботу на селі. Вони роз’яснювали селянам рішення VIII з’їзду РКП(б). У перших числах липня у Ровно відбувся з’їзд представників комбідів і волосу них ревкомів Ровенського повіту. З’їзд прийняв рішення про розподіл поміщицької землі, постачання Червоної Армії продуктами, про мобілізацію трудящих повіту на боротьбу з контрреволюцією.
Від рук бандитів 11 серпня 1919 року на станції Ровно загинув герой громадянської війни командир Новгород-Сіверської бригади Т. В. Черняк. Того ж дня в районі Ровно почалися жорстокі триденні бої червоноармійців з польськими інтервентами, які розгорнули наступ на схід, спираючись на підтримку петлюрівців. Під сильним натиском польських військ, частини 1-ї Української радянської дивізії 14 серпня залишили Ровно.