Ровенська область у період буржуазно-демократичних революцій
Соціальне гноблення народних мас, їх розорення й зубожіння створювали умови для розгортання визвольного руху. З 1866 по 1900 рік відбулися заворушення у 215 населених пунктах Волині, в т. ч. у селах Липках Ровенського повіту, Бущі Дубнівського повіту. Проте селянські виступи були стихійними і локальними.
Під впливом загальнополітичної боротьби російського пролетаріату й робітників промислових центрів України, з поширенням марксистських ідей в повітах краю розгортається революційна боротьба. В 90-х роках XIX ст. тут розповсюджується марксистська література— твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, Г. В. Плеханова, В. Лібкнехта. Частина літератури надходила з Львова через Радзивилів, Ровно, Здолбунів. Її надсилали члени Київського комітету РСДРП.
На початку XX ст. на Ровенщині розгорнули революційну діяльність соціал-демократичні гуртки. Перший такий гурток виник 1900 року в Острозі. Він складався переважно з учнів гімназії та міського училища. В його роботі активну участь брав Д. 3. Мануїльський, який згодом став радянським партійним і державним діячем, діячем міжнародного комуністичного руху. Члени цього гуртка читали революційну літературу, випускали листівки, викривали чорносотенну політику царизму. Пізніше утворилася Здолбунівська соціал-демократична група. До неї входило 14 чоловік — робітники залізниці і цементного заводу. В 1904 році організовуються соціал-де-мократичні гуртки в Ровно і Сарнах. Вони підтримували тісні зв’язки з Київським і Московським комітетами РСДРП, вели пропагандистську і агітаційну роботу серед трудящих, видавали й розповсюджували революційні прокламації й листівки.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. боротьба трудящих краю набрала ще більшого розмаху. Протестуючи проти кривавої розправи царського уряду над мирною демонстрацією 9 січня 1905 року в Петербурзі, застрайкували робітники Житинського цукрового заводу Ровенського повіту. У березні застрайкували залізничники Сарн, до них приєднались залізничники Здолбунова, робітники-будівельники, друкарі, кравці й пекарі Ровно.
Революційним рухом були охоплені й інші міста й села. В червні 1905 року застрайкували робітники Острога. Під впливом робітничого руху в багатьох селах прокотилася хвиля селянських заворушень. Всюди спалахували пожежі в поміщицьких маєтках, селяни вимагали підвищення зарплати за роботу в поміщицьких господарствах, травили посіви на панських ланах, вирубували ліс.
На заклик Ровенської групи РСДРП відбулись заворушення солдатів у двох полках артбригади, розміщених у гарнізонах Ровно та Острога. Влітку 1905 року в Ровно відбулася велика політична демонстрація під лозунгами: «Геть уряд!», «Геть самодержавство!», «Хай живе воля!».
Не вщухала революційна боротьба і восени 1905 року. 13 жовтня застрайкували залізничники Здолбунова і Ровно. До них потім приєднались робітники Костополя, Ровно, Здолбунівського цементного заводу «Волинь», ливарники Квасилова, учні Ровенського училища. 17 жовтня на Рокитнівському склозаводі відбувся масовий мітинг та збір грошей на допомогу учасникам Жовтневого всеросійського політичного страйку. В листопаді знову відбулись заворушення солдатів у гарнізонах Дубна і Ровно.
Найвищого піднесення набула революційна боротьба на Ровенщині під час Грудневого збройного повстання в Москві 1905 року. В Ровно і Сарнах відбулися багатоденні страйки залізничників. Застрайкували селяни сіл Симонова, Болотківців, Бродова Острозького повіту. Селяни Новомалина цього ж повіту поставили перед адміністрацією економії вимогу, щоб їм повернули 42 десятини сінокосу, відібраного у них поміщиком, збільшили поденну плату польовим робітникам, замінили неугодну економічну й маєткову прислугу, зменшили плату за користування пасовищем. Оскільки адміністрація не задовольнила селян, то вони розігнали панську прислугу і виділили для охорони садиби своїх вартових. Але з допомогою військового загону страйк було придушено.
Хоч революція пішла на спад після поразки Грудневого збройного повстання, виступи трудящих краю проти визискувачів продовжувались. Першого травня 1906 року застрайкували робітники ровенських підприємств. У грудні того ж року відмовились працювати ливарники Млинова.
В роки столипінської реакції царський уряд почав здійснювати земельну реформу, маючи на меті зберегти велике поміщицьке землеволодіння і створити собі опору на селі в особі куркульства. Столипін прагнув зробити Волинь зразком хутірського землеволодіння. Але збіднілі селяни виступали проти насадження хуторів і відрубів. До 1915 року на хутори виділилося лише 11 проц. селянських дворів.
Зазнала краху й політика переселення. Більшість безземельних і малоземельних селян, які переселилися в Сибір, на Урал і Далекий Схід, не змогли там завести своє господарство і розорені поверталися назад. Це ще більше загострювало класові суперечності на селі. Кількість бідняцьких господарств зростала, а середняцьких зменшувалась. На 1910 рік налічувалось 4,5 проц. безземельних господарств. 51 проц. мали від 1 до 5 десятин землі, 28,3 проц.— від 5 до 9 десятин і 16,2 проц.— більше 9 десятин. Отже, безземельних і малоземельних господарств налічувалось 55,5 процента.
Промислове піднесення, що відбувалося в країні, охопило й Ровенщину. За період з 1897 по 1914 рік число підприємств зросло з 340 до 366, а кількість робітників з 4699 до 6490. Зокрема, в Дубнівському повіті налічувалося 131 підприємство, Острозькому — 75, Ровенському — 158. Але вони були переважно дрібні, з невеликою кількістю робітників.
Жорстока поміщицько-капіталістична експлуатація і політичне безправ’я повсякденно переконували робітників і селянську бідноту в необхідності рішучої боротьби за своє визволення. Особливо їх дії активізувалися після 1910 року, коли в країні настало нове революційне піднесення. В травні 1910 року відбулось заворушення селян-чиншовиків села Річиці Ровенського повіту. В 1912 році у відповідь на Ленський розстріл спалахнули страйки робітників Здолбунівського цементного заводу «Волинь», робітників Костопільського склозаводу і Моквинської паперової фабрики. В них взяло участь близько 1500 трудящих.
За післяреформений період сталися деякі зрушення в галузі охорони здоров’я. На 1913 рік в краї налічувалось 14 приватних і 16 земських лікарень, 5 амбулаторій, 34 приватні аптеки. В середньому на одного лікаря припадав 11 151 чоловік. Медична допомога була недоступна для більшості населення, особливо сільського, яке переважно лікувалося народними засобами. В повітах краю була велика смертність. Якщо в 1896 році народилося 30 596 дітей, а померло 16 641 чоловік (54 проц. до народжених), то в 1913 році відповідно — 31 855 і 18 176 чоловік, що становило вже 57 процентів.
Розвиток капіталізму дав певний поштовх дальшому розвитку освіти й культури. Проте неписьменність і далі залишалась великим злом. У 1897 році серед усього населення було грамотних лише 18,5 проц., зокрема серед селян — 12 проц., селянок — 4,9 проц. На 1913 рік грамотність піднеслась тільки до 23 проц. На території Ровенщини вона була нижчою, ніжна решті території України і європейської частини Росії. В кінці XIX ст. у трьох повітах краю працювало близько 615 різного типу навчальних закладів, які охоплювали 25 тис. учнів. У галузі освіти переважали церковнопарафіяльні школи й школи грамоти. А в Дубні, Ровно, Острозі, крім них, були ще реальні училища й гімназії — всього 8 середніх навчальних закладів, які аж ніяк не могли задовольнити потреби населення краю. Зате налічувалось 705 культових установ, у т. ч. 458 православних церков, 28 костьолів, 27 синагог.
Школи на Ровенщині перебували в жалюгідному становищі. Вони, як правило, відкривалися в приватних, непристосованих для навчання будинках. На їх утримання держава відпускала незначні кошти. Частину грошей доводилося збирати з населення. Так, у с. Княгинині Дубнівського повіту від казни надходило 286 крб., громадськість збирала 390 крб., для школи с. Птичої казна виділяла 390 крб., громадськість — 402 крб. Більшість дітей залишалася поза школою. В 1896 році в Острозькому повіті з дітей шкільного віку не навчалися 7509 дівчаток і 4687 хлопчиків. Чимало шкіл, як писала офіційна газета «Волынские губернские ведомости», існували лише на папері, і тільки в звітах начальству доповідалося, що їх відвідують 5—10 учнів. Часто не вистачало вчителів і їх заміняли дячки, які не володіли педагогічними знаннями. «Дячок учив тому, що сам знав, себто часопису і псалтирю, із яких він сам не прочитував рядка, щоб не зробити в кожному слові помилки… Поняття і здібності учнів не розширялись, не розвивались, а в’яли і сковувались». Діяльність шкіл контролювало духівництво. В усіх навчальних закладах освіти основним предметом був закон божий. За вчителями постійно стежили. За доносом попа було звільнено з роботи в Ровенській гімназії вчителя фізики, який пропагував матеріалізм, заперечував «Книгу буття».
Хоч навчальні заклади перебували під суворим контролем церкви, прогресивна частина вчителів сіяла серед учнів передове слово, виховувала в них любов до літератури й мистецтва, до усної народної творчості. У школах і гімназіях організовувалися літературні гуртки, де читали твори Некрасова, Шевченка, Бєлінського, Добролюбова, Писемського, Тургенева. Один з членів такого гуртка в Ровенській гімназії В. Г. Короленко тоді почав свої перші літературні спроби і став згодом видатним російським письменником. У своїх творах він відобразив і життя Ровенщини.
В 70-х роках на території Острозького повіту побував видатний український письменник І. С. Нечуй-Левицький. У нарисі «Дрегочин та Остріг» він писав про старовинні західноукраїнські міста. У 90-х роках на Ровенщині жив російський письменник О. І. Купрін. Перебуваючи в поліському селі Кузьмівці, він зібрав цікавий матеріал з життя місцевого населення, що став основою його повісті «Олеся», в якій яскраво відтворено темноту й затурканість поліських селян. «Жодного письменного немає у нас в селі,— скаржиться герой повісті Ярмола.—Коли гумагу яку треба підписати, або у волості справа, або що… ніхто не може… Староста печатку тільки кладе, а сам не знає, що в ній напечатано… То добре було б для всіх, якби хто вмів розписатись».
До народної творчості Ровенщини значний інтерес виявляли прогресивні вчені-дослідники. За ініціативою Російського географічного товариства в західні райони країни була споряджена в 1869 році етнографічно-статистична експедиція на чолі з українським етнографом буржуазно-демократичного напряму П. П. Чубинським. Члени експедиції відвідали міста й села Ровенського, Дубнівського й Острозького повітів, де зібрали цінний етнографічний і фольклорний матеріал, який було вміщено в семитомному виданні.
Крім церковних свят, які століттями насаджувалися державою й церквою, на Ровенщині відзначалися народні свята, пов’язані з сільськогосподарським циклом (сінокіс, зажинки, обжинки тощо). Поширювались обрядові, побутові та історичні пісні. З них найбільш популярними були: «Посеред села там сиділа удова», «Горе тому козакові», «Ой там на горі малювали маляри», «Ой був собі козак Нечай» та інші.
На початку 90-х років у селах Ярославицької волості побувала велика українська поетеса Леся Українка, де записувала народні пісні. Тоді збирали фольклор вчителі й учні Острозької гімназії. Зразки цих матеріалів і нині зберігаються в Острозькому краєзнавчому музеї.
Передова громадськість краю відзначала ювілеї видатних діячів російської та української культури. 1872 року в Ровенській гімназії відбувся вечір, присвячений 150-річчю з дня народження Г. С. Сковороди. На відзначення 300-річчя з дня смерті російського першодрукаря Івана Федорова збиралися кошти на спорудження йому пам’ятника в Москві. Було проведено вшанування пам’яті О. С. Пушкіна і М. В. Гоголя під час їх сторічних ювілеїв. А в 1914 році, незважаючи на урядову заборону, трудящі краю відзначили 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. В містах і селах читалися й розповсюджувалися твори Кобзаря, відбувалися літературні вечори, концерти.
У містах розвивалося театральне мистецтво. В кінці XIX ст. у Ровно відкрився театр Зафрана, де ставилися п’єси вітчизняних та іноземних драматургів. На початку XX ст. появилися самодіяльні театри місцевих аматорів у Дубні, Ровно, Острозі та Здолбунові. На гастролі сюди приїздили також театральні студії з великих міст країни.
В 1913 році на Ровенщині працювали 15 бібліотек, 8 приватних клубів і 9 театрів (переважно в містах), 35 книжкових магазинів і лавок.
Напередодні першої світової війни на Ровенщині проживало близько 900 тис. чоловік. Переважна більшість населення займалася сільським господарством.
Під впливом розвитку капіталізму на селі поглиблювався процес розшарування селянства, значна частина якого перетворювалась у найманих робітників.
1913 року в краї налічувалось 5600 безземельних селянських господарств. До двох десятин землі мали 9900 господарств, від 2 до 5 десятин — 31 200 господарств, тим часом як незначна кучка великих землевласників володіла десятками тисяч землі. Лише Малинські мали 43 454 десятини землі.
У зв’язку з розвитком капіталізму зростала кількість промислових підприємств. Більшість з них була дрібними, напівкустарними, але траплялися й порівняно великі на той час підприємства — Здолбунівський цементний завод, цукрові заводи в Мізочі, Корці, Шпанові, Городищі та ін. Умови праці на підприємствах були неймовірно тяжкі, робочий день тривав 14—16 годин, житлом служили, здебільшого, малопридатні бараки. Медичне обслуговування було погане. На весь Ровенський повіт, наприклад, було лише 6 лікарень, 9 фельдшерських пунктів і 4 амбулаторії. За лікування бралася велика плата.
Багато лиха трудящим краю завдала перша світова війна. Більше половини міст і сіл Ровенщини входило до прифронтової смуги. Тут перебували військові частини 3-ї і 8-ї російських армій, які влітку 1916 року здійснили Луцький прорив, визволивши від австро-німецьких військ Дубно, Млинів, Демидівку, Острожець, Ярославичі та інші населені пункти краю, які в 1915 році були тимчасово загарбані ворогом. За час війни до армії було мобілізовано 49,9 проц. працездатного чоловічого населення, реквізовано 70 проц. коней, багато рогатої худоби. Міста й села зазнали великих руйнувань. Тільки в Дубнівському повіті було знищено 8832 житлові і 26 832 господарські будівлі. Війна принесла голод, епідемії. Від ящура й сапу лише в Тучинській, Млинівській, Кустинській, Деражненській і Ровенській волостях загинули тисячі голів великої рогатої худоби і коней.
Ворожу діяльність під час імперіалістичної війни проводили українські буржуазні націоналісти. Вони підтримували австро-німецький блок і підбурювали місцеве населення проти російської армії, допомогли австрійським окупантам у 1915 році пограбувати музей «Козацькі могили», чинили розправу над жителями, які не корилися загарбникам.
Звістку про повалення самодержавства трудящі Ровенщини зустріли з радістю. На багатолюдних мітингах і демонстраціях, які відбувались в містах і селах, вони вітали революцію і за прикладом пролетаріату Петрограда почали створювати Ради і профспілки. В березні виникла Рада робітничих і солдатських депутатів у Ровно, згодом — у Дубні, Здолбунові, Острозі й Сарнах.
Вийшовши з підпілля, більшовики стали гуртувати революційні сили. Активізувала свою діяльність Сарненська група РСДРП. Вона встановила тісні зв’язки з ЦК РСДРП(б). Більшовики розгорнули легальну роботу в масах. Під революційними гаслами відбулись Першотравневі свята в Ровно, Радзивилові, Сарнах та інших містах. Всюди на Ровенщині посилився селянський рух. У березні—червні 1917 року селяни Ровенської, Деражненської, Дубровицької, Тучинської, Варковицької та інших волостей випасали худобу в поміщицькому і казенному лісі, проводили там порубки дерев, захоплювали поміщицькі і церковні землі.
Під керівництвом Сарненської групи РСДРП(б) і Дубровицького партійного осередку солдатський комітет Особливої армії в м. Дубровиці 28 серпня заарештував командуючого армією генерала Ерделі та групу офіцерів, які відкрито підтримували контрреволюційний заколот на чолі з генералом Корніловим. При штабі Особливої армії було створено військово-революційний комітет по боротьбі з контрреволюцією — перший ревком на Волині. Залізничники станцій Здолбунів, Ровно, Сарни взяли під свій контроль рух поїздів і заблокували ешелони з військами, які мали направлятися на Петроград. Розгром корніловщини сприяв зростанню революційних сил на Волині. Активізувалась діяльність груп РСДРП(б), більшовиків військових частин Особливої та 11-ї армій Південно-Західного фронту. Продовжувалась боротьба більшовиків з меншовиками та есерами в Дубнівській, Здолбунівській, Острозькій, Ровенській і Сарненській Радах за зміну їх складу і перетворення Рад на справжні органи керівництва боротьбою мас за перемогу соціалістичної революції.
З великим революційним піднесенням зустріли трудящі краю перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Представники Ровенщини Я. С. Базарний, М. К. Попов, Г. Мельников-Князев і Д. А. Пилипчук на II Всеросійському з’їзді Рад голосували за встановлення Радянської влади, за декрети про мир і землю, за перший робітничо-селянський уряд на чолі з В. І. Леніним. Вітаючи перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, робітники й трудове селянство під керівництвом більшовиків розгорнули активну боротьбу за владу Рад. Під впливом Сарненської і Дубнівської груп РСДРП(б) солдатські маси місцевих гарнізонів заявили про свою підтримку Радянської влади.
Проти трудящих мас, які боролися за Радянську владу, виступала контрреволюційна буржуазно-націоналістична Центральна рада. Вона з перших днів свого існування стала на шлях зради інтересів українського народу. Її військові частини-жорстоко придушували революційні виступи трудящих. Але разом з революційними солдатами робітники й селяни мужньо боролися за свої права. Боротьба трудящих за перемогу соціалістичної революції значно активізувалася після І Всеукраїнського з’їзду Рад. Посланцями від Ровенщини на з’їзд були обрані В. П. Рикун, Ф. Шкулета, І. Веремієнко, М. Безуглий, П. Середа та ін. Разом з усіма делегатами вони одностайно голосували за встановлення Радянської влади на Україні, за створення Української Радянської соціалістичної держави, за єдність з великим російським народом. Повернувшись на Ровенщину, її представники розповідали населенню про рішення з’їзду, організовували його на боротьбу за владу Рад. 26 грудня 1917 року була встановлена Радянська влада у Ровно. В місті організувався червоногвардійський загін, яким командував В. С. Кіквідзе.
Загін відіграв значну роль у боротьбі з контрреволюційними силами.
В січні 1918 року майже на всій території Ровенщини діяли органи Радянської влади. В містах і селах під керівництвом більшовиків створювались військово-революційні комітети, роз’яснювалися ленінські декрети про мир і землю. По селах ревкоми розподіляли між селянами поміщицьку землю. У селі Малій Любаші Ровенського повіту ревком узяв на облік маєток графині Нирад і розподілив майно між сільською біднотою. Це ж саме зробили селяни Тучинської, Дубровицької, Млинівської, Ровенської та інших волостей. У Ровно, Дубні, Острозі були націоналізовані млини, частина будинків. Для захисту завоювань Великого Жовтня створювалися червоногвардійські загони.