Ровенська область в боротьбі з австро-німецькою окупацією. Боротьба з військами Петлюри
На перешкоді дальших соціалістичних перетворень стали австро-німецькі інтервенти, які 19—22 лютого 1918 року окупували територію Ровенщини. На загарбаних землях вони встановили жорстокий режим. Були розігнані Ради й ревкоми, почались арешти більшовиків, членів Рад, ревкомів і земельних комітетів. Кривавий терор окупантів активно підтримували українські буржуазні націоналісти, допомагали їм придушувати революційні виступи трудящих.
Трудящі краю піднялися на боротьбу проти інтервентів. Нею керували підпільні партійні організації. Вже у березні 1918 року розгорнув свою діяльність партійний осередок у Дубровиці, на чолі якого став П. К. Шпаковський. Активно боролися з ворогом більшовики Ровно та інших міст. Вплив більшовиків на маси швидко зростав. У травні 1918 року повстали селяни Мізоцької волості Дубнівського повіту. Протягом місяця вони зі зброєю в руках билися проти німецьких і гетьманських каральних загонів.
Організаторська і політична діяльність більшовиків краю значно посилилась після І з’їзду КП(б)У. В його роботі брав участь делегат від ровенських більшовиків. У вересні 1918 року був створений підпільний Волинський губком КП(б)У, який підтримував тісні зв’язки з підпільними осередками Ровенщини. II з’їзд КП(б)У, делегатом якого від Ровенської підпільної організації був М. Д. Заграничний (Єфімов), спрямував більшовиків на посилення керівництва всіма формами народної війни проти німецьких інтервентів і гетьманщини, за відновлення Радянської влади. Під керівництвом Волинського губкому КП(б)У, більшовицьких осередків і ревкомів у повітах краю створювалися партизанські загони й групи.
Скориставшись з краху режиму австро-німецької окупації, в листопаді 1918 року владу на Україні захопила контрреволюційна Директорія. Її загони заарештовували і вбивали комуністів, передових робітників і селян, розганяли Ради, громили профспілки, жорстоко придушували революційні виступи трудящих. Проти Директорії всюди на Україні розгорнулася збройна боротьба.
Важливу роль у боротьбі народних мас проти німецьких інтервентів, націоналістичних урядів — гетьманщини та Директорії відіграло Дубровицьке збройне повстання в листопаді 1918 року, керівником і організатором якого були дубровицькі партійний осередок і військово-революційний комітет. Перемога Дубровицького збройного повстання справила революціонізуючий вплив на трудящі маси всієї Волині.
Проти повстанців, які утримували район Дубровиця— Сарни і відновили тут Радянську владу, контрреволюційна Директорія кинула війська т. зв. Північної групи. Для повстанців склалося дуже загрозливе становище, але вони не здавалися й вели героїчну боротьбу. В районі ріки Прип’яті таку ж нерівну боротьбу з ворожими силами вели й білоруські повстанські загони. Для реорганізації і централізації повстанських загонів Волині й Білоруського Полісся у Видиборі 20 грудня 1918 року була скликана нарада. З розрізнених повстанських загонів, що діяли під керівництвом Дубровицького ревкому, сформували перший Дубровицький комуністичний повстанський полк (командир М. Я. Лясковець, комісар М.Д. Заграничний (Єфімов). З білоруських повстанців організували другий комуністичний поліський повстанський полк (командир Ф. А. Козубовський). Для координації бойових дій згодом було створено Військову раду повстанських комуністичних військ Білорусії та Заходу України. Головою її став уповноважений ЦК РКП(б) О. М. Ільїн.
5 січня 1919 року О. М. Ільїн звернувся телеграмою до уряду Радянської Росії по допомогу. За вказівками В. І. Леніна до повстанців прибули випускники школи червоних командирів. Московські робітники надіслали зброю, одяг, літературу. На з’єднання з повстанськими полками були послані регулярні частини 17-ї стрілецької дивізії. Повстанці разом з червоноармійцями перейшли в наступ, оволоділи лінією Дубровиця — Сарни та частиною залізниці Сарни — Костопіль, визволяючи населені пункти від петлюрівців.
15 березня 1919 року проти Директорії повстали трудящі Ровенського і Дубнівського повітів. Під керівництвом підпільного Дубнівського ревкому, який очолював В. П. Рикун, повстанці визволили станцію Дубно і утримували її протягом цілого дня, паралізувавши залізничну лінію Здолбунів—Броди. Директорії вдалося придушити це повстання.
Весною 1919 року війська Червоної Армії визволили значну частину території Ровенського і Дубнівського повітів. Зокрема, частини Новгород-Сіверської (комбриг Т. В. Черняк) і Таращанської (комбриг В. Н. Боженко) бригад 1-ї Української радянської дивізії визволили Корець, Острог, Тучин, Гощу, Олександрію, Ровно. Повстанські загони під керівництвом Дубнівського ревкому визволили Дубно і утримували його до приходу Таращанської бригади. Частини 3-ї дивізії прикордонних військ, розгорнувши наступ від Олевська на Сарни, протягом першої половини червня 1919 року очистили від ворога багато населених пунктів на півночі краю.
Під ударами радянських військ з фронту і повстанців з тилу петлюрівські війська на Ровенщині були розбиті, їх недобитки відступили в Галичину. Війська 1-ї Української радянської армії, дійшовши до західних кордонів Ровенщини, разом з партизансько-повстанськими загонами Дубнівського і Ровенського повітів створили заслон для польських інтервентів, які весною 1919 року захопили західну частину Волині.
Місцеве населення брало активну участь у боротьбі з петлюрівцями. У Дубнівському повіті діяло багато партизанських загонів. Влітку 1919 року командир
Таращанської бригади В. Н. Боженко у Млинові з місцевої молоді сформував 6-й Волинський полк, який успішно бився з ворогом.
У визволених містах і селах Ровенщини була відновлена Радянська влада. Під керівництвом Волинського губкому КП(б)У і місцевих більшовицьких організацій, які вийшли з підпілля, робітники й селяни приступили до державного, господарського й культурного будівництва. В Дубні, Острозі, Ровно були створені повітові комітети КП(б)У, організовувались нові партійні осередки. В населених пунктах краю працювали ревкоми. їх очолювали місцеві комуністи.
Водночас створювалися комітети бідноти — опорні пункти пролетаріату. Вони фактично стали органами Радянської влади на селі. Протягом літа 1919 року число комітетів бідноти виросло до 600. В повітових і деяких інших містах виникали профспілки та перші комсомольські організації. Уже в липні Ровенська рада профспілок об’єднувала 18 профспілок повіту. Ровенська комсомольська організація налічувала 100 членів, Корецька і Березнівська —по 30 членів, Острозька — 15. Комсомольські організації існували також у Дубні, Здолбунові, Сарнах. Велику роль у відновленні і зміцненні Радянської влади, розгортанні соціалістичного будівництва відіграли II Волинська губернська конференція КП(б)У і губернський з’їзд Рад (12—17 червня 1919 р.), в роботі яких брали участь представники парторганізацій і ревкомів Ровенщини. Їх постанови і рішення сприяли активізації діяльності партійних органів, ревкомів і комбідів, інтенсивному державному, господарському і соціально-культурному будівництву.
У червні того року були проведені Дубнівський повітовий з’їзд Рад, де обрали повітвиконком, з’їзд Рад Дубровицької волості Ровенського повіту та ін. Але через близькість фронту, куркульські виступи, бандитизм не скрізь відбулися з’їзди Рад, не всюди обрали постійно діючі органи Радянської влади.
Трудящі Ровенщини багато зробили для зміцнення Червоної Армії, посилаючи своїх синів добровольцями в її частини. Вони допомагали їй продуктами, білизною, доглядали поранених бійців.
Братерську допомогу населенню краю подавав великий російський народ. Трудящі Радянської Росії 20—26 липня 1919 року надіслали на Волинь 7363 штуки кіс, 31 087 пар взуття. Населення Волині, в т. ч. Ровенщини, в свою чергу, подавало посильну допомогу робітникам Москви й Петрограда. Тільки для Петрограда було відправлено протягом 3—9 серпня 1919 року з Волині 3200 пудів цибулі, 100 пудів цукру, 800 пудів меду, 1000 пудів малясу, а робітникам Москви — 8 вагонів худоби, 2 вагони фуражу, 1200 пудів цибулі та інше.
Органи Радянської влади приділяли велику увагу охороні здоров’я трудящих. Були взяті на облік медичні заклади, націоналізовувались аптеки, відкривались нові лікарні, медпункти, амбулаторії, створювалися санкомісії для боротьби з епідеміями. Відділи народної освіти ревкомів здійснювали шкільну реформу, відкривали єдині трудові школи. В Ровно організували курси перепідготовки вчителів, у містах і селах створювались клуби, бібліотеки, хати-читальні. Розповсюджувалися твори В. І. Леніна, газети «Правда», «Комуніст», «Вісті» (орган Волинського губвиконкому).
Ровенський і Острозький повітові ревкоми видавали свої газети «Вісті». З 1 липня до 7 серпня 1919 року Ровенський ревком розповсюдив 1128 брошур і 13 731 газету. Подібна робота велась і в Дубнівському та Острозькому повітах.