Грушвиця Перша, Ровенський район, Ровенська область
Грушвиця Перша — село, центр сільської Ради, розташоване на автошляху Київ—Львів. Відстань до районного центру — 18 км. Дворів — 472, населення — 1380 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Грушвиця Друга, Дібрівка, Мартинівка, Омелянщина.
Територію села було заселено у давні часи. Про це свідчать археологічні знахідки. Поблизу Грушвиці Першої знайдено крем’яні знаряддя праці доби бронзи, збереглися залишки давньоруського городища.
Грушвиця вперше згадується в історичних документах XVI ст. Згідно з поборовими реєстрами Луцького повіту 1577 року, Грушвиця була власністю кількох панів. На той час село входило до складу Волинського воєводства Польщі. В 70-х роках XVI ст. частину кріпаків Грушвиці приписали до села Білова, частину — до села Муравиці.
Розмір панщини в основному становив три дні на тиждень. Феодали часто здавали свої землі орендарям, які в гонитві за прибутками посилювали експлуатацію селян.
В 1584 році Грушвиця стає власністю С. Пацової. Поміщиця, спираючись на Литовський статут 1588 року, за всякі уявні провини жорстоко судила селян, обмежувала в заняттях ремеслом і торгівлею. Жителі села в 1594—1596 рр. брали участь у повстанні під проводом Северина Наливайка.
В роки визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Грушвиці зупинялися окремі загони Максима Кривоноса, Івана Богуна. В селі створили із селян повстанський загін, який успішно діяв в районі Ровно— Клевані. Грушвицькі повстанці зруйнували панський маєток у сусідньому селі Омеляні.
Коли селянсько-козацькі війська у грудні 1648 року залишили Ровенщину, на території Луцького повіту посилились репресії проти повсталих селян. Руйнування селянських господарств орендарями, грабування селян польським військом, дії каральних загонів позначились на економічному стані села. Якщо 1629 року тут було 203 дими, то в 1649 їх стало 185, а в 1676 — 102.
У 1793 році Грушвиця разом з іншими волинськими землями ввійшла до складу Російської держави. У той час селяни вели дрібне натуральне господарство. Основними знаряддями обробітку землі були дерев’яні сохи, борони. Щорічні мізерні врожаї ніяк не забезпечували селянських родин, а тому вони були змушені з ранку до вечора працювати на поміщицьких землях.
1851 року Грушвиця після смерті поміщика М. Яловицького була розподілена між різними кредиторами. Відтоді і до реформи 1861 року жителі села були кріпаками кількох поміщиків, яким належало від 15 до 60 дворів, 80—90 десятин землі. Напередодні реформи 1861 року в Грушвиці проживало 589 чоловік.
Довго очікувана реформа не принесла бажаних наслідків. Як свідчать викупні акти, землі налічувалось 4533 десятини. Селяни змогли викупити лише 1450 десятин, за які було нараховано 17 тис. крб. викупу. В 1865 році 225 селянських господарств мали в своєму розпорядженні 528 десятин землі, а 6 поміщиків — 11753.
У 80-х роках XIX ст. в селі оселилися чехи-переселенці. 1872 року тут проживало чеського населення значно більше, ніж у будь-якому тодішньому селі Ровенського повіту. Вони належали до заможної верхівки, бо користувалися всіма пільгами згідно з указом царського уряду про ставлення до іноземних громадян. Тоді ж створюється й німецьке поселення — колонія за 1,5 км на північ від села. Навколо Грушвиці почали виникати невеликі села Дібрівка, Мартинівка, Омелянщина.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у селі спалахували заворушення сільськогосподарських робітників панських економій. Вони вимагали розподілу землі, підвищення зарплати. Відбувалися виступи селян, які відмовлялися сплачувати поміщикам гроші за землю. Агітаційну роботу серед селян проводив їхній земляк О. Бобуцинський. Йому активно допомагали односельці О. Т. Баранчук і К. Лецкалюк. Вони розповсюджували серед селян листівки, нелегальну літературу.
1913 року у селі діяла церковнопарафіяльна школа та відкрилася школа для дітей колоністів на 35 учнів. Ці дві школи охоплювали невелику кількість дітей села, у якому тоді жило 2072 чоловіка.
В роки першої світової війни Грушвиця опинилася в прифронтовій смузі, через що її жителі зазнавали багато злигоднів. У 1915 році вони навіть приготувалися евакуюватись у глиб Росії, бо наступали австро-угорські та німецькі війська.
Селяни радо зустріли звістку про повалення в 1917 році самодержавства, а невдовзі — буржуазного Тимчасового уряду. Вони вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію, яка поклала край гнобленню. У революційних подіях 1917 року, що відбувалися в Петрограді, брали участь їх земляки Н. О. Кисіль, Г. С. Смаглюк, А. П. Філіпчук — тодішні солдати Волинського полку.
В січні 1918 року в Грушвиці було встановлено Радянську владу. Сільський комітет взяв на облік власність поміщика і розподілив його майно між селянами. 27— 30 січня представники сільської бідноти взяли участь в роботі селянського з’їзду Ровенського повіту, який проголосив Радянську владу в повіті.
Але вже в другій половині лютого 1918 року село було окуповано австронімецькими загарбниками. З цього часу в селі розпоряджався ставленик окупантів сільський староста. Під загрозою штрафу до 3 тис. крб., або трьох місяців ув’язнення він вимагав негайного повернення всього майна, яке раніше належало поміщикові. В грудні село опинилось під владою буржуазно-націоналістичної Директорії.
На початку червня 1919 року, завдяки допомозі бійців Новгород-Сіверської бригади 1-ї Української радянської дивізії, в Грушвиці було відновлено Радянську владу. Створили ревком і комітет бідноти. Населення в цей час переживало значні матеріальні труднощі, тому органи Радянської влади піклувались про забезпечення трудящих всім необхідним. Вживали заходів щодо ліквідації захворювань на висипний тиф, віспу, цингу, які лютували в повіті. В серпні 1919 року село окупували польські інтервенти.
У липні 1920 року Грушвицю визволила 6-а кавалерійська дивізія Першої Кінної армії. Почалася націоналізація маєтків і земель поміщиків, створили ревком, комітет незаможних селян, які багато зробили для зміцнення Радянської влади в селі, підтримували бідняцькі господарства, конфісковували землі і майно багатіїв-поміщиків. Частина врожаю, зібраного на їх землях і в садах, була роздана біднякам, решта здана державі. 26 серпня 1920 року продовольчий загін Дядьковицької волості здав для потреб Першої Кінної армії 258 пудів вівса з села Грушвиці.
Та недовго проіснувала Радянська влада у Грушвиці. У вересні 1920 року село загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Але трудящі не мирилися з гнобленням, всіляко боролися проти ненависного режиму. Грушвиця здобула славу «червоного села», «більшовицького гнізда». Уже в 1923 році тут було створено осередок КПЗУ, до якого входило 9 комуністів. Хоч важкі були умови нелегального існування, але самовіддана революційна боротьба не припинялася. Використовуючи різні масові організації — профспілки, різні кооперативи, «Сельроб», легальні видання «Сила», «Світло», «Вікна» та нелегальну періодику «Червона Волинь», «Досвітні вогні», комуністи переконливо викривали антинародну суть буржуазного уряду.
Завдяки активним діям членів КПЗУ в селі систематично відзначалися революційні свята, зокрема Першотравень. У 1927 році багато жителів зібралося в приміщенні «Просвіти», прикрашеному червоним прапором і транспарантом з написом «З святом Першого травня вас, товариші!». Тут голосно читалися статті з газет «Наше життя», «Воля народу», а на закінчення відбувся виступ членів аматорського гуртка.
У 1930 році до підпільної організації входили Р. А. Дмитришин (секретар), М. М. Володько, А. М. Удодов, М. П. Климчук, О. Л. Риков та інші. Комуністи в 1931 році знову запросили на святкування Першотравня багато людей. В читальні «Просвіти» урочисті збори відкрив короткою промовою найстаріший віком серед присутніх Ф. П. Дячук. Привітавши всіх зі святом, він висловив упевненість у тому, що недалеко вже той час, коли трудящі відзначатимуть Першотравневі свята без будь-яких утисків, вільно. Потім всі слухали статтю про Першотравень із тижневика «Селянська правда», читали «Маніфест Комуністичної партії».
На початку 30-х років у селі створюється підпільна комсомольська організація. Комсомольці проводили серед населення революційну агітацію, згуртовували бідняцьку молодь, розповсюджували партійну літературу. В 1936 році польській охранці вдалося натрапити на слід організації. Почалися арешти. Був ув’язнений і Ф. П. Кравчук. На допитах у казематах ровенської дефензиви його жорстоко катували. Він був засуджений до 6 років позбавлення волі. Після нього, в 1937—1938 рр., організацію очолювала Г. Кисіль. Активними комсомольцями були А. М. Денищук, Є. Т. Козійчук, О. 3. Сметанюк та інші, які незважаючи на утиски, продовжували справу своїх попередників.
В ніч з 20 на 21 січня 1937 року на вулицях Грушвиці були розкидані листівки Луцького окружкому КПЗУ до 13 роковин з дня смерті В. І. Леніна і 18 роковин злодійського вбивства К. Лібкнехта і Р. Люксембург, а також вивішені транспаранти.
Трудящі продовжували боротьбу за свої права. В травні 1937 року в піщаному кар’єрі неподалік села відбулася маївка, в ній взяло участь близько 40 чоловік. У селі успішно працювала в 1936—1938 рр. організація МОДРу, члени якої збирали кошти для республіканців Іспанії, на допомогу політв’язням та їх сім’ям.
Члени КПЗУ разом з комсомольцями розповсюджували нелегальну літературу. Намагаючись перешкодити зростанню революційних сил, поліція часто вдавалася до арештів і обшуків. У 1936—1938 рр. до судової відповідальності притягалися комуністи й комсомольці В. Козик, В. Копаниця, Л. І. Мовчанець, О. 3. Сметанюк. 1938 року на 5 років було ув’язнено комсомолку Є. Козійчук. А всього з 1932 по 1938 рік за приналежність до КПЗУ, комсомолу і МОДРу Західної України в Грушвиці були засуджені на строк від 5 до 10 років 34 чоловіка.
Українську мову власті заборонили. В селі працювала семирічна з польською мовою викладання школа, яку мали змогу відвідувати лише діти багатіїв і заможних селян.
Вересневі дні 1939 року принесли трудящим західноукраїнських земель давно омріяну волю! Нове життя завирувало в селі. Були створені органи Радянської влади, конфісковані і роздані селянам всі поміщицькі землі. Повернулися з в’язниць Ф. П. Кравчук, Є. Козійчук та інші борці за народну справу,. Першим головою виконкому сільської Ради депутатів трудящих став колишній активний член КПЗУ Л. М. Володько. Ф. П. Кравчука обрали заступником голови виконкому Ровенської райради. Депутатом Народних Зборів Західної України жителі села обрали Р. А. Дмитришина.
Весною 1940 року в селі організували колгосп ім. 17 Вересня, в який об’єдналося 160 бідняцьких господарств. Після його створення сесія Грушвицької сільської
Ради депутатів трудящих ухвалила обмежити землекористування куркульських сімей, а їх землі площею 550 га передати артільному господарству. Тоді в ньому було 750 га орної землі, 100 плугів, 82 борони. Головою правління грушвицькі селяни обрали бідняка М. П. Климчука. Незабаром колгосп став одним із передових у районі.
Сюди приїжджали делегації одноосібників з інших сіл, щоб на власні очі переконатися в перевазі колгоспного виробництва. У село переїхала молода трактористка з Ружинської МТС Житомирської області Т. Кравчук, яка була в 1940 році учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Вона передавала свій досвід місцевим механізаторам. Господарство міцніло з кожним днем, кількість членів колгоспу невпинно зростала.
В селі після возз’єднання відкрилася середня школа, де вчилися всі без винятку діти. У школі створили комсомольську та піонерську організації. Запрацював сільський клуб з гуртками художньої самодіяльності. Почалися заняття на курсах ліквідації малописьменності і неписьменності.
Активну участь у будівництві нового життя брала комсомольська організація, створена в кінці 1939 року. Секретарем її був А. М. Денищук. На фермах і токах діяли комсомольські пости охорони громадського майна. Члени ВЛКСМ проводили велику агітаційно-масову роботу серед селян-одноосібників, були активістами гуртків художньої самодіяльності і різних фізкультурно-спортивних секцій.
На всю широчінь у селі завирувало культурно-освітнє життя. Драмгуртківці поставили п’єсу Q. Корнійчука «Платон Кречет». Шкільний хор і струнний оркестр здобули першість на обласній учнівській олімпіаді, яка відбулася навесні 1941 року. В селі урочисто відзначалися радянські свята й знаменні дати, які стали для людей символом нового щасливого життя.
Але мирну творчу працю порушив віроломний напад на Радянський Союз фашистських загарбників. 28 червня 1941 року вони окупували і Грушвицю.
В кінці 1941 року Ф. П. Кравчук налагодив зв’язки з підпільною організацією Т. Ф. Новака у Ровно, а невдовзі у Грушвиці створив підпільну комсомольську організацію, куди увійшло 12 чоловік, серед них односельці комсомольці М. П. Вакулюк, А. Д. та О. Д. Володько, Г. П. Дмитришина, Л. І. Мовчанець, А. А. та В. А. Серветник та інші.
Мужні підпільники сміливо піднімали населення на боротьбу з ворогом, сумлінно виконували всі доручення підпільного центру, багато виявляли і власної ініціативи. Вони здійснювали різні диверсійні акти, збирали зброю та відомості розвідувального характеру. Було знищено устаткування на маслоробному підприємстві у Грушвиці, спалені скирти, щоб хліб не потрапив ворогам, патріоти розгромили масло-пункти в селі Басовому Куті. На одному з хуторів села Тинного було створено спостережний пункт за військовим аеродромом. Одержані відомості негайно передавалися Т. Ф. Новаку, в загін Д. М. Медведева, а звідси — на Велику землю.
В лютому 1942 року фашистські окупанти видали т. зв. земельний закон, за яким вводилась рабська праця у «общинних господарствах». ЦК КП(б)У в своєму зверненні до населення викрив грабіжницький характер цього «закону», а грушвицькі комсомольці-підпільники широко розповсюдили звернення серед односельців. Селяни відмовлялися сплачувати податки, здавати сільськогосподарську продукцію, виганяли худобу в ліси.
Влітку 1943 року молоді підпільники спільно зі своїми ровесниками із сусіднього села Дядьковичів під керівництвом одного з організаторів комуністичного підпілля в м. Ровно П. М. Мирющенка влаштували втечу 120 юнаків і дівчат, яких мали вислати на каторжні роботи до Німеччини.
Молодіжна підпільна організація багато зробила для викриття зрадницьких дій українських буржуазних націоналістів. Ф. П. Кравчук разом з активним членом Ровенського підпілля М. Поцелуєвим склали список 23 запроданців-націоналістів, які підлягали розстрілу. Першим справедливої кари зазнав запеклий націоналіст на прізвисько «Хмара», один з керівників бандерівської «служби безпеки», шпигун, провокатор і кат. Така ж доля спіткала й інших бандитів.
Коли почали виникати різні націоналістичні кубла, група Т. Ф. Новака вирішила відрядити туди своїх людей, які мали інформувати про те, що відбувалося у ворожому середовищі. Разом з іншими підпільниками це нелегке завдання успішно виконував і Ф. П. Кравчук.
Німецькі окупанти вдалися до каральних заходів. Частину Грушвиці кати повністю знищили, було вбито багато ні в чому не винних людей. Загинув у нерівній сутичці з фашистами комсомолець А. Серветник. За селом було встановлено посилений нагляд, а тому підпільний центр дав вказівку комсомольцям негайно приєднатися до партизанського загону Д. М. Медведева.
Радянські війська переможно просувалися на захід. Змучені люди чекали на своїх визволителів. Активізували свою діяльність і грушвицькі підпільники. Та оунівці натрапили на слід патріотів. У вересні 1943 року вони раптово напали на село. Було схоплено 8 членів підпільної організації. їх по-звірячому катували цілу ніч. Ф. П. Кравчуку викололи очі, вісім разів прокололи багнетом груди. Разом з ним цієї ночі героїчно загинули М. Вакулюк, В., М. і Г. Володьки, Л. Мовчанець та інші патріоти.
У лютому 1944 року село визволили від фашистської неволі воїни 8-ї кавалерійської дивізії під командуванням полковника П. О. Хрустальова. Зразу ж відновила роботу сільська Рада, яку очолив П. Яковлев. Тим, хто потребував, було подано матеріальну допомогу. Земельні комісії наділяли землю селянам, забезпечували їх посівним матеріалом і сільськогосподарським інвентарем, допомагали проводити польові роботи.
Населення Грушвиці охоче здійснювало і підтримувало всі заходи Радянської влади. Хоч важко доводилося у післявоєнні часи, жителі села зібрали у фонд Червоної Армії 1814 цнт зерна і 1065 цнт картоплі. Поступово життя входило в нормальне русло. Та з цим не могли примиритися українські буржуазні націоналісти. Вони всіляко намагалися тероризувати населення, вбивали сільських активістів. У 1944 році від їхніх бандитських рук загинули комсомольці Г. П. Дмитришина, Є. Т. Козійчук, І. Ярмолюкта інші односельці. Всього у селі оунівці знищили понад 100 жителів. Органи Радянської влади за активною допомогою місцевого населення з часом повністю ліквідували бандитів.
З кожним днем розгорталося будівництво нового життя. Село впорядковувалося: ремонтувалися дороги, старі оселі, зводилися нові будинки, насаджувалися на вулицях дерева. На сесіях виконкому сільської Ради, на зборах активу обговорювалися і вирішувалися всі актуальні питання післявоєнної відбудови народного господарства — здача державі сільськогосподарських продуктів, агітаційно-масова й організаторська робота депутатів по десятихатках тощо.
Партійно-радянський актив приділяв багато уваги колективізації селянських господарств. В 1949 році на території Грушвицької сільської Ради було створено два колгоспи — ім. 17 Вересня (згодом — ім. Леніна) в Грушвиці Першій та ім. Енгельса в Грушвиці Другій. Спочатку це були економічно слабкі господарства. Досить сказати, що в колгоспі ім. 17 Вересня налічувалося всього 40 працездатних. В їх розпорядженні було 28 коней, 2 сінокосарки, 2 жатки-самоскиди. Та завдяки натхненній праці членів артілі, великій організаторській роботі депутатів і активістів господарство міцніло, успішно розвивалося.
На сесіях виконкому і засіданнях правління колгоспу вирішувалися питання трудової дисципліни, підготовки до посівних кампаній і жнив, розвитку тваринництва, вивезення мінеральних добрив на поля. Плідно працювала в цей час депутатська сільськогосподарська комісія, яка контролювала виконання всіх робіт.
У травні 1951 року в селі створили первинну партійну організацію, що складалася з трьох чоловік, секретарем її обрали П. С. Вовченка. Активними помічниками партійної організації були члени ВЛКСМ, які трудилися на всіх ділянках колгоспного виробництва.
Зростали досягнення колгоспу ім. Леніна у виробництві сільськогосподарської продукції. Уже в 1952 році з кожного га зібрали по 12,3 цнт зерна, підвищилися надої молока.
В 1958 році колгоспи об’єдналися. Новостворене господарство назвали «Нове життя». Воно мало у своєму розпорядженні 4534 га землі, в т. ч. 3562 га орної, 59 га сіножатей, 45 га садів і 285 га лісів. З кожним роком колгосп ставав багатшим, зміцнювався економічно. Споруджувалися нові тваринницькі приміщення, різні майстерні, гаражі, громадські будівлі. Колгоспники поліпшували свої житлові умови, велося велике індивідуальне будівництво. В 1958—1959 рр. село було повністю радіофіковане й електрифіковане.
З 1960 року почала виходити два рази на місяць багатотиражна газета «Нове життя».
Завдяки великій роботі партійної і комсомольської організацій, правління колгоспу, виконкому сільської Ради депутатів трудящих колгосп «Нове життя» став багатогалузевим господарством. Він має дві молочнотоварні ферми, дві свино- та вівцеферми. В 1968—1970 рр. тут споруджено новий гараж, ремонтну майстерню, два чотирирядні корівники, кормоцех, зерносклад. Особливо зміцнилося господарство за роки восьмої п’ятирічки. На кінець 1970 року колгоспне стадо нараховувало 2042 голови великої рогатої худоби, 1242 свиней, 800 овець. У колгоспі працювало 78 тракторів різних марок у 15-сильному обчисленні, 19 комбайнів, 24 автомашини та інша техніка.
План восьмої п’ятирічки трудівники колгоспу виконали по всіх показниках. За п’ять років державі продано 3732 тонни зерна, майже 70 тис. тонн цукрових буряків, перевиконані плани продажу м’яса і молока. У 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 303 цнт молока і по 74,5 цнт м’яса, надоєно в середньому на корову по 2063 кг молока. А доярки Ф. Н. Ярига й Г. Я. Козійчук надоїли на одну фуражну корову відповідно по 3302 і 3267 кг молока. Сумлінна праця передовиків сільського господарства відзначена урядовими нагородами. Орденом «Знак Пошани» нагороджені трактористи Г. М. Гузлай, І. В. Демко, ланкова Н. Я. Край-няк, яка з своєю ланкою виростила по 450 цнт цукрових буряків на кожному гектарі.
Ставши на трудову вахту, присвячену 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, хлібороби добилися нових успіхів у розвитку сільськогосподарського виробництва, за що 88 трудівників були нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
З кожним роком кращає життя мешканців села. Тільки за восьму п’ятирічку в селі збудовано 56 житлових будинків загальною площею 2240 кв. метрів, а за весь післявоєнний період — 302 будинки, газифіковано 120 будинків. У селі є майстерня побутового обслуговування населення, сільмаг, лазня, 4 продовольчі магазини, відділення зв’язку. Медичну допомогу населенню подають 3 фельдшерсько-акушерські пункти, де працює 7 спеціалістів з середньою спеціальною освітою.
В 1970 році почала працювати нова двоповерхова середня школа. Вона має 14 класних кімнат, актовий зал, дві навчальні майстерні, спортзал, їдальню. Школа повністю перейшла на кабінетну систему навчання. В ній здобувають знання понад 300 учнів. Дітей навчає 30 висококваліфікованих учителів. У школі відкрито музейну кімнату комсомольської слави, де зібрано багато матеріалів з історії Грушвицького підпілля, а також комсомольських організацій. 96 дітей колгоспників здобувають освіту стаціонарно й заочно у різних вузах, 24 оволодівають професіями у середніх спеціальних навчальних закладах. За роки Радянської влади в Грушвиці Першій виріс великий загін інтелігенції — учителі, медики, агрономи, зоотехніки, інженери. Більша частина їх — вихідці з рідного села, діти колгоспних трударів.
Жителі Грушвиці Першої беруть активну участь у гуртках художньої самодіяльності — хоровому, драматичному, художнього читання. Самодіяльні актори, а їх понад 70 чоловік, часто виступають з концертами, влаштовують тематичні вечори не лише в рідному селі, а й у сусідніх селах.
Корисну роботу серед населення ведуть працівники двох бібліотек — сільської і шкільної, книжковий фонд яких становить понад 12 тис. примірників. У бібліотеках часто відбуваються читацькі конференції.
Традиційними стали зустрічі з читачами на тваринницьких фермах, в бурякосіючих ланках, у рільничих і тракторній бригадах. З ними на місцях були проведені бесіди «За високі надої молока», «Цукрові буряки — наше багатство» тощо.
Партійна організація села об’єднує 64 комуністи. Вони очолюють найвідповідальніші ділянки виробництва, показують приклад у праці. Це тракторист М. І. Стецюк, бригадир М. Ф. Мацко, свинарки Г. П. Маринчик, В. Ф. Кравчук та інші. Активними помічниками у вирішенні всіх питань є учасники воєн, ветерани праці І. В. Демко, В. А. та К. Т. Серветник, М. І. Чопяк. У 1969 році колгоспний столяр Л. О. Антонюк був делегатом республіканського з’їзду колгоспників.
У селі трудяться 82 члени ВЛКСМ: 46 — у колгоспній, 36 — в учнівській організаціях.
Партійна і комсомольська організації приділяють велику увагу політичному навчанню комуністів і комсомольців. В колгоспі працюють політшколи, де вивчають економічну теорію та історію КПРС, теоретичні семінари, комсомольський політ-гурток. їх відвідують 95 слухачів.
Про соціально-культурне будівництво, поліпшення добробуту трудівників весь час дбає виконком сільської Ради, до якої обрано 35 депутатів. Працюють 4 депутатські комісії, 4 вуличні комітети. Вони постійно піклуються про якнайповніше забезпечення всіх запитів колгоспників, дбають про благоустрій села, його забудову. В 1970 році, наприклад, на розвиток культури було асигновано 10 900 крб., на охорону здоров’я — 7350 карбованців.
Великий виховний вплив на колгоспників і молодь мали подорожі по рідній країні. Тільки 1970 року відбулися екскурсії у фортецю-герой Брест, у Київський філіал центрального музею В. І. Леніна, до Канева на могилу Т. Г. Шевченка.
Багато робиться в селі для військово-патріотичного виховання молоді — вечори бойової слави, дні допризовника, зустрічі з учасниками воєн і ветеранами праці, відбуваються зльоти й поїздки комсомольців і молоді по місцях революційної, бойової і трудової слави.
В селі є дві футбольні — колгоспна і шкільна, баскетбольна і волейбольна команди.
Жителі Грушвиці Першої свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя в боротьбі за їх свободу й незалежність. У 1964 році піонерській дружині середньої школи присвоєно ім’я Ф. П. Кравчука. 27 червня 1965 року в селі урочисто відкрили обеліск комсомольцям-підпільникам, де на мармуровій плиті золотом викарбувано 16 імен відважних синів і дочок.
На обеліску висічені слова:
Вони впали в борні за життя, їх безсмертя вічністю буде.
Подвиг їхній — у наших серцях,
Вклоніться їм, люди!
І схиляють свої голови вдячні односельці. І пломеніють, немов вічний вогонь, живі квіти. Традиційним стало проводити тут урочисті піонерські лінійки, збори дружини й загонів, прийоми до піонерів і жовтенят, вручення новому поповненню комсомольських квитків ветеранами партії і Ленінського комсомолу.
Розквітає село під сонцем Радянської влади, заможно й щасливо живуть люди. Нова дев’ята п’ятирічка стане значним кроком на шляху дальшого поступу.
К. А. БІЛОШИЦЬКА, П. І. ДОМАЩУК, І. Г. ПАЩУК