Клевань, Ровенський район, Ровенська область
Клевань — селище міського типу (з 1940 року), розташоване за 20 км від обласного і районного центру м. Ровно. До селища входять Клевань Перша і Клевань Друга. Через Клевань Першу проходить автошлях Київ—Брест, а Клевань Другу — залізниця Ровно—Ковель. Населення — 8700 чоловік.
На території селища виявлено поселення доби бронзи та давньоруське городище.
В додатку до «Повести временных лет» згадується населений пункт Коливань під 1113 роком. На думку деяких істориків, вона тотожна з містечком Клевань.
В другій половині XIV ст., коли Волинь було захоплено Литвою, Клевань потрапила до володінь князя Гедиміна. З 1458 року Клевань належала князю М. Чарторийському. Для захисту своїх володінь князь 1475 року почав будувати тут кам’яний замок, оточений ровом з водою, який 1495 року добудував його син.
Економічному і культурному розвиткові Клевані сприяли як природні умови, так і географічне положення. Вона знаходилася на торгових шляхах, які йшли з Києва на Луцьк, Краків.
В ті часи населення Клевані торгувало хлібом, медом, худобою, ремісничими виробами. Часто бували тут іноземні купці. Про це свідчать знайдені на території Клевані польські, литовські та чеські монети XIV—XV століть.
Після Люблінської унії Клевань входила до Луцького повіту Волинського воєводства Польщі.
Католицька експансія після унії значно посилилася. Чарторийські, як і інші магнати, щоб зберегти свою владу й право на експлуатацію селян та міського населення, зреклися православ’я і прийняли католицтво. В 1610 році Ю. Чарторийський побудував у Клевані дерев’яний костьол, який 1630 року було перебудовано на кам’яний. Тоді ж було реставровано замок у Клевані й разом з костьолом передано колегії єзуїтів. Цей замок з двома високими баштами-бійницями і брамою-в’їздом зберігся й донині.
Населення Клевані складалося з ремісників, купців, шляхти і замкової челяді. 1629 року тут було 306 димів, з них: 247 будинків міських жителів, 23 хати замкової челяді — кухарів, пекарів, мулярів, рибалок, мисливців, візників, ткачів, слюсарів.
Тяжкий соціальний і національний гніт, який терпіли жителі Клевані, був причиною того, що населення брало участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом С. Наливайка, визвольній війні 1648—1654 рр. У серпні 1648 року повстанці вигнали шляхту з містечка. Через 4 роки Клевань було спалено татарами, залишився лише замок. Поступово містечко відроджувалося, 1654 року воно одержало магдебурзьке право. Ремісники об’єдналися в ткацький і пекарський цехи. Тут двічі на рік проводились ярмарки.
Магнати Чарторийські нещадно визискували 234 селянські родини, кожна з яких змушена була відробляти 128 днів панщини. Крім того, селяни сплачували магнатам за осілість 8 злотих, подорожні — 2—4 злоті, бджолину десятину, давали пряжу (від 5 до 20 паем) з свого волокна, або замість кожного пасма — один гріш, а ткачі виготовляли феодалу півсотки (50 аршин) полотна, сплачували чинш від 6 до 12 злотих та відробляли літні дні й шарварки.
Коли відбулося возз’єднання Правобережної України з Росією, Клевань увійшла до складу Ровенського повіту Волинської губернії. В 1798 році в містечку налічувалося 229 дворів з населенням 790 чоловік.
В першій половині XIX ст. Клевань була невеликим торговим містечком. Населення займалося ремеслом, торгувало хлібом, худобою. Працювали цегельня і вапняний завод. В цей час тут налічувалося 1711 селянських господарств, які обробляли 4994 десятини землі, а тим часом Чарторийські мали 9701 десятину.
В 1860 році Чарторийські продали Клевань з усіма маєтками удільному відомству. У замку певний час містилося управління маєтками, які належали царській родині.
Серед жителів містечка панувала неписьменність. Школа, яку 1817 року відкрив у своєму замку К. Чарторийський, обслуговувала дітей заможних батьків. Було ще двокласне парафіяльне училище, у якому 1820 року навчалось всього 20 хлопчиків і 4 дівчинки.
Влітку 1834 року з Луцька у Клевань було переведено гімназію. З 1834 по 1839 рік цей навчальний заклад закінчило всього 46 учнів — дітей дворян та духівництва. У 1839 році гімназію було переведено в Ровно.
Скасування кріпосного права не поліпшило економічного становища трудового населення Клевані. Мізерні наділи й великий викуп призводили до нових злиднів. Хоч з 1866 року Клевань стала волосним центром, вона залишалася незначним містечком. Великого горя завдавали часті епідемії, пожежі. Так, пожежа у 1871 році знищила 150 будинків з 256. Тоді ж згоріло 40 чоловік.
Чимале значення для розвитку Клевані мало прокладення залізничної колії Київ — Брест у 1873 році. Тоді починає розвиватися ще Клевань Друга, де поселяються робітники, службовці, які працювали на залізниці. Сприяло розвитку Клевані Другої і прокладення у 1882 році залізниці Стенань—Клевань.
Спорудження шосейної дороги і залізниці зумовило збільшення кількості населення Клевані. Коли в 1889 році в містечку проживало 3226 чоловік, то у 1897 році вже 4230 чоловік. Пожвавлюється економічний розвиток Клевані. З 1913 року починають діяти невелика металообробна майстерня, водяний млин. Далі розвивалася торгівля, щомісячно відбувались ярмарки. Але про освіту трудящих ніхто не дбав. У Клевані працювала тільки початкова школа, заснована 1867 року. А 1877 року до Клеванського замку було переведено духовне училище з села Дермані.
Трудящі Клевані боролися проти експлуатації та гноблення. Ця боротьба посилилася під час першої російської революції 1905—1907 рр. В Клевані розповсюджувалися листівки РСДРП «До всіх селян», звернення Ровенської групи РСДРП «Готуйся!».
Жителі Клевані радо сприйняли повідомлення про перемогу Великого Жовтня. В січні 1918 року в Клевані було встановлено Радянську владу. Ревком розпочав розподіл поміщицької землі, виділяв потерпілим від війни ліс на будівлі тощо. Але вже 19 лютого 1918 року містечко окупували австро-німецькі інтервенти, після втечі яких його захопили війська Директорії.
Наприкінці травня 1919 року Клевань було визволено від ворогів Радянської влади бійцями Новгород-Сіверської бригади на чолі з Т. В. Черняком. У червні 1919 року створюється Клеванський волосний ревком, до складу якого входили Г. Одерако, Д. Ковальчук та ін. Ревком багато зробив для нормалізації життя населення, відбудови зруйнованого господарства та організації комітетів бідноти.
Але обставини склались так, що радянські війська вимушені були у серпні 1919 року залишити Ровенщину. Польські окупанти чинили жорстоку розправу над місцевими жителями, які підтримували Червону Армію.
В липні 1920 року 6-а кавалерійська дивізія Першої Кінної армії визволила Клевань від окупантів. Населення радо зустрічало визволителів, допомагало їм продовольством і фуражем.
Восени 1920 року Клевань знову захопила буржуазно-поміщицька Польща. Трудящі терпіли подвійний гніт — соціальний і національний. Дуже повільно розвивалася економіка. В 30-х роках тут було 4 тартаки, гарбарня, цегельний завод, кравецька майстерня, два млини. В 1934 році побудовано ще один маленький цегельний завод. Власники нещадно знищували навколишні ліси, переробляючи ділову деревину на тартаку та вивозили лісоматеріал у Польщу й за кордон, що давало їм великі прибутки. В 1939 році в Клевані відкрили невелику кустарну майстерню, яка виготовляла запасні частини для сільськогосподарських машин.
Робітники підприємств Клевані працювали у важких умовах по 10—15 годин на день і за свою працю одержували мізерну плату. Майже всі роботи виконувалися вручну. Жителі Клевані згадують, що на лісопильному заводі, спорудженому в 1934 році, робітники не мали місця, де можна було б обігрітися й поїсти. Взимку грілися і їли біля заводського димаря. Великого гноблення зазнавали селяни. 1934 року в містечку налічувалося 386 селянських господарств.
Трудящі не мирились з тяжким становищем. Вони боролися за своє соціальне й національне визволення, за возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. У червні 1927 року відбувся страйк на Клеванському тартаку, 47 робітників вимагали підвищення заробітної плати на 15 проц., сплати за надурочну роботу. Боротьбу трудящих очолював осередок КПЗУ, який був організований у Клевані 1931 року.
У 1931 році комуністи Клевані в селах Грабові і Дерев’яному створили осередки організації «Сельроб-єдність», а у вересні в Клевані відбулася районна конференція «Сельроб-едності», на якій було обрано районний комітет організації. У січні 1932 року в Клевані проходила нарада місцевих організацій «Сельробу», на якій були представники з села Дерев’яного. Її учасники зібрали гроші для допомоги політичним в’язням. 1 серпня 1932 року комуністи організували демонстрацію протесту проти підготовки міжнародним імперіалізмом війни проти Радянського Союзу. Так було відзначено Міжнародний день боротьби за мир, проти війни. Того дня в Клевані та селі Грабові поліція заарештувала 22 учасники демонстрації.
Велике значення для розгортання боротьби проти польських загарбників мало створення у червні 1934 року Клеванського райкому КПЗУ, який очолив І. Р. Тимощук — мешканець сусіднього села Дерев’яного. Під керівництвом райкому КПЗУ активно працював райком комсомолу на чолі з Р. Оксимчуком.
Клеванський райком КПЗУ мав широкі зв’язки з трудящими містечка і сіл Голишева, Грабова, Новосілків, Новоставу, де були комуністичні комірки, а також постійний зв’язок з Волинським окружкомом і ЦК КПЗУ через члена окружкому О. Гуца.
Під керівництвом комуністів і комсомольців у лютому 1935 року в Клевані були проведені мітинги, вивішені транспаранти, лозунги, розповсюджені листівки із закликом вшанувати пам’ять В. І. Леніна, Карла Лібкнехта та Рози Люксембург.
У квітні 1935 року відбувся страйк робітників, які працювали на заготівлі лісу. Активну участь в його організації взяли члени КПЗУ М. Гунько, О. Гуц, П. Самсонюк, І. Тимощук, член Волинського окружкому партії X. Непомняща.
Виконуючи рішення VII конгресу Комінтерну, комуністи Клевані спрямовували зусилля на те, щоб створити єдиний фронт проти фашистської агресії і небезпеки імперіалістичної війни. Вони організовували мітинги, демонстрації. У Клевані в школах були розкидані листівки з протестом проти примусової полонізації.
Польська поліція жорстоко розправлялася з борцями проти соціального гніту. У квітні 1935 року було заарештовано більшу частину членів Клеванського райкому КПЗУ. Але ні тортури, ні в’язниці не лякали революціонерів. 1937 року клеванці широко відзначили Першотравень. 21 квітня в Клеванському лісі зібралося на першотравневу маївку багато жителів Клевані. Тут виступали члени КПЗУ, які закликали трудящих до боротьби проти буржуазії, розповсюджували листівки.
18 вересня 1939 року жителі Клевані радісно зустрічали радянських воїнів-визволителів. Було створено тимчасовий волосний комітет. Трудящі Клевані почали нове життя. На лісозаводі був створений робітничий комітет, він здійснював контроль над виробництвом та до націоналізації підприємства розв’язував різні соціально-побутові справи. На підприємствах запровадили 8-годинний робочий день, були створені профспілкові організації.
У жовтні 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. Від Клеванської гміни депутатом обрали колишнього члена КПЗУ О. Гуца, а по Клеванському округу Ровенського повіту — колишнього члена КПЗУ І. Тимощука. У січні 1940 року Клевань стала районним центром. Запрацювала селищна Рада депутатів трудящих. Першим головою селищної Ради став С. Старцев.
Селяни отримали безплатно в трудове користування землю. Лише за Радянської влади трудящі дістали реальну можливість здобувати освіту та користуватися культурно-освітніми закладами. Було відкрито масову бібліотеку, клуб, школи з українською мовою викладання.
До 1939 року в Клевані не було стаціонарних лікувальних закладів. Лише за Радянської влади трудівники стали одержувати кваліфіковану безплатну медичну допомогу в лікарні на 25 ліжок, амбулаторії, у дитячій та жіночій консультаціях. Відкрилися пологовий будинок, 3 медичні пункти, дитячі ясла.
Але соціалістичні перетворення перервала війна. З липня 1941 року Клевань окупували німецько-фашистські загарбники. Гітлерівці жорстоко розправлялися з жителями селища. Другого дня після загарбання Клевані кати зігнали на базарну площу близько 200 чоловік і розстріляли їх з кулеметів. Всього у Клевані було знищено 2 тис. радянських військовополонених і мирних жителів та вивезено до Німеччини 24 чоловіка. Школи не працювали. В приміщенні восьмирічної школи № 4 окупанти створили табір для військовополонених.
На початку 1942 року в Клевані виникла підпільна організація, керована О. Р. Гуцем. Патріоти проводили агітаційно-масову роботу серед населення, зривали поставку гітлерівцям сільськогосподарських продуктів, добували розвідувальні дані тощо. У боротьбі з підпіллям гітлерівцям допомагали українські буржуазні націоналісти, які захопили О. Гуца і закатували його в селі Деражному. Але підпільники продовжували діяти.
31 січня 1944 року після запеклих боїв була визволена Клевань Друга, а 1 лютого — Клевань Перша. В складі 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії визволяли Клевань герої-добровольці з Тувинського ескадрону (командир гвардії капітан Кечилоол). Разом з ними село визволяли партизани з’єднання В. А. Бегми.
210 клеванців — учасників Великої Вітчизняної війни, в т. ч. 17 партизанів, нагороджені орденами і медалями. Після визволення Клевані від німецько-фашистських загарбників трудящі взялися за відбудову зруйнованого господарства. Були відновлені партійні і радянські органи. У квітні 1944 року почали діяти Клеванський райком партії, райком комсомолу, первинні партійні організації. В 1944 році в Клевані відновлено профспілкові організації. Першими поновили роботу профспілкові організації на деревообробному заводі. З 1945 року почала виходити районна газета «Більшовицьке слово».
Відбудовувались заклади охорони здоров’я. В 1944 році знову почали діяти лікарня з стаціонаром на 25 ліжок, поліклініка з відділенням у Клевані Другій. Працювали госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни протитуберкульозного профілю, а з 1946 року — дитячий протитуберкульозний санаторій на 50 ліжок, дві аптеки. Було відновлено роботу шкіл, клубу, масової бібліотеки для дорослих, відкрито дитячу бібліотеку.
Значна робота велася серед жінок. Створювалися жіночі ради на підприємствах, скликалися активи жінок та відбувалися семінари голів жіночих рад. Працювали гуртки ліквідації неписьменності. Досвідчені лектори знайомили молодь з історією комсомолу, висвітлювали питання міжнародного становища та завдання відбудови і розвитку народного господарства.
Партійні організації і селищна Рада депутатів трудящих подавали допомогу селянам навколишніх сіл, особливо під час колективізації сільського господарства. Велася широка роз’яснювальна робота. Організовували екскурсії до колгоспів східних районів. Клеванські селяни побували в хліборобів Полтавської області. На районній нараді передовиків сільського господарства в Клевані 16 грудня 1948 року учасники екскурсії В. Мусієвич і А. Ситко розповіли про переваги колгоспного життя. Створювалися робітничі бригади, щоб допомогти в ремонті сільськогосподарського інвентаря.
Налагоджувалась робота на підприємствах. Першим почав працювати деревообробний завод Клеванського ліспромкомбінату. У його відродженні активну участь взяли старі кадрові робітники заводу Ф. Ф. Карасик, А. Є. Загоруйко, брати Василь і Володимир Шеруда, Г. О. Наулик, В. Серветник, Л. В. Станіславський. Завод випускав деталі стандартних будинків, різні пиломатеріали, потрібні для спорудження житлових будинків промислових центрів країни. Тут побудовано сушилки, деревообробний цех, оновлено обладнання, удосконалено механізацію виробничих процесів.
Продукція заводу йшла на відбудову Здолбунівського цементного, Квасилівського чавуноливарного, Ровенського пивоварного заводів. Разом з Костопільським домобудівним комбінатом завод забезпечував деталями будівництво висотних будинків у Москві та Палацу науки і культури у Варшаві. Робітники заводу В. Ф. Кузьма, І. Кокошко, О. Білевич та багато інших взяли безпосередню участь у будівництві висотних споруд у Москві.
В середині 1944 року в Клевані організовано лісгосп, який забезпечував будівельними матеріалами будови Ковельської залізниці.
У 1947 році з руїн повстає другий лісозавод, який спеціалізувався на випуску пиломатеріалів. На околиці Клевані на базі колишньої приватної смолоскипидарної печі того року було організовано промартіль «Коопхім», яку згодом перетворили на хімкомбінат, де виготовляли фарби, скипидар, оліфу та іншу продукцію.
Починаючи з 1955 року, в Клевані почав діяти харчокомбінат. Він об’єднував млин, цехи — ковбасний, безалкогольних напоїв, переробки овочів і фруктів. Завдяки механізації окремих процесів стало можливим підвищити продуктивність праці і збільшити випуск продукції. У 1956 році створено навчально-виробничий комбінат глухонімих, де виготовлялись тумбочки, буфети, дивани-кушетки.
Лісопильний завод, переданий 1958 року в безпосереднє підпорядкування Оржівському ДОКу, значно розширився. Тут побудували новий деревообробний цех з паровим опаленням і побутовими приміщеннями для робітників, механізували трудомісткі роботи. В 1969 році завод став самостійним підприємством, на якому працювали багато передовиків. Бригади комуністичної праці В. А. Винничука, Л. Панькова, І. Кокошка, В. Кузьми та багато інших виконували свої виробничі завдання на 115—130 проц. З робітників-верстатників виросли такі чудові майстри, передовики виробництва, комуністи П. А. Максимов, В. А. Кобляков, А. Е. Загоруйко та інші.
В соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колектив Клеванського ДОКу посів друге місце серед підприємств Ровенського об’єднання. Передовики ДОКу столяр В. Ф. Кузьма, верстатниця Л. І. Захарчук ще на початку 1970 року виконали п’ятирічний план і стали працювати в рахунок 1971 року. Підприємство успішно виконало восьмий п’ятирічний план. За п’ятирічку побудовано паркетний цех, сушарню та восьмиквартирний будинок для робітників. З лютого 1972 року Клеванський ДОК перетворено в Клеванський філіал головного підприємства Ровенського виробничого об’єднання меблево-деревообробної промисловості. До 1974 року тут буде побудовано новий лісопильний цех, розширено сушильні камери та механізовано транспортні роботи, а також споруджено побутові приміщення і 16-квартирний будинок для робітників.
У червні 1960 року на базі Клеванського лісгоспу створено лісгоспзаг. Валова продукція його з кожним роком зростає. За восьму п’ятирічку збудовано столярний цех, гуртожиток, їдальню і два восьмиквартирних будинки. П’ятирічний план по випуску валової продукції виконано на 107 проц., і понад план реалізовано продукції на 225 тис. карбованців.
У 1961 році Клевань перестала бути районним центром і увійшла до складу Ровенського району.
З метою кращого обслуговування трудящих в Клевані збудували хлібозавод, який з 1961 року забезпечує своєю продукцією населення Клевані й навколишніх сіл. Почав працювати комбінат побутового обслуговування. 1963 року побудовано галантерейний цех промкомбінату. У 1968 році він випустив продукції більш як на 1 млн. крб., у 1970 році — до 3 млн. крб. В 1970 році промкомбінат випустив понад 45 видів різної продукції. За восьму п’ятирічку побудовано ще бондарний цех, розпочато будівництво столярного. Зведено восьмиквартирний будинок для робітників.
На території Клевані працюють «Міжколгоспбуд», Клеванське відділення «Сільгосптехніки» та ПМК-100.
У 1970 році ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» в Клевані нагороджено 236 чоловік.
Під керівництвом парторганізації трудящі Клевані успішно завершили перший рік дев’ятої п’ятирічки. Перевиконали плани 1971 року промкомбінат, харчокомбінат, Клеванський філіал головного підприємства Ровенського виробничого об’єднання меблево-деревообробної промисловості, побутовий комбінат, підприємства громадського харчування, комбінат комунальних підприємств, «Міжколгоспбуд», лісгоспзаг та ін. За цей час збільшилася кількість робітників на підприємствах Клевані. 1970 року в селищі працювали 1863 робітники, а в 1971—1972 рр.— 3329 чоловік.
В селищі побудовано квартири з житловою площею в 6410 кв. метрів. А всього за післявоєнний період споруджено 613 будинків із загальною площею 21 455 кв. метрів. За восьму п’ятирічку на території селища прокладено 1500 кв. метрів тротуарів та газифіковано 540 квартир.
Розширюється мережа закладів охорони здоров’я. В 1956 році створено медпункти при Клеванському училищі механізації сільського господарства та при відділенні «Сільгосптехніки». В 1963 році побудовано ще один корпус у госпіталі інвалідів Вітчизняної війни і організовано обласну дитячу протитуберкульозну клініку, яка має 200 ліжок. Значно розширена Клеванська лікарня. В 1969 році вона вже мала 100 ліжок. Побудовано нову лікарню на 125 ліжок. Зараз у Клевані працює 35 лікарів, понад 260 середніх медичних працівників. Клеванська селищна
Рада депутатів трудящих, профспілкові організації підприємств і установ дбають про здоров’я трудящих, надають їм путівки в санаторії й будинки відпочинку. Лише в 1969 році 46 клеванців лікувалися в санаторіях, 54 чоловіка відпочивали в будинках відпочинку та 21 чоловік — по туристських путівках. У 1970 році на охорону здоров’я трудящих у Клевані витрачено 181 тис. крб., на пенсії — понад 63 тис. карбованців.
Клеванська селищна Рада депутатів трудящих постійно дбає про розвиток освіти й культури.
Усі діти шкільного віку навчаються рідною мовою у двох середніх школах, санаторній середній школі, восьмирічній, двох допоміжних школах-інтернатах. У 1971/72 навчальному році в школах Клевані здобували освіту 2926 учнів і працювали 249 учителів, з них 15 відмінників народної освіти. При школах побудовані типові майстерні, обладнані верстатами для обробки дерева та металу, швейні майстерні. Є школа робітничої молоді.
В селищі з 1953 року працює сільське професійно-технічне училище, яке готує трактористів, комбайнерів широкого профілю, електромонтерів, шоферів. В училищі навчається понад 700 чоловік. З 1953 по 1972 рік тут випущено близько 12 тис. механізаторів.
За період з 1944 по 1970 рік здобули восьмирічну освіту 2488 чоловік, середню освіту—2560 чоловік, вищу освіту—674 чоловіка.
В Клевані є будинок піонерів, музична дитяча студія, два дитячі садки й ясла. Діють дві масові бібліотеки для дорослих з книжковим фондом понад 40 тис. примірників, дитяча бібліотека, яка має близько 22 тис. книг. Крім того, є 12 профспілкових бібліотек на підприємствах і в школах.
Активно працює будинок культури, де організовано гуртки художньої самодіяльності, в яких бере участь понад 200 чол. Є духовий оркестр, хор учителів. Гуртківці взяли активну участь у республіканському фестивалі, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Жіночий вокальний ансамбль Клеванського будинку культури нагороджено срібною медаллю, а агіткультбригаду — бронзовою.
В будинку культури щорічно відбуваються виставки робіт народних умільців. 1969 року там було представлено 195 експонатів, серед них вишивані рушники таких майстрів вишивання, як С. В. Холмик — учасниці районних і обласної виставок, а також роботи М. К. Калиниченко та М. Т. Косарєвої.
Працюють три кінотеатри, 6 робітничих клубів, 17 ленінських кімнат, 10 червоних кутків. Клеванці люблять спорт. На території селища є 3 стадіони, 19 волейбольних, 6 баскетбольних, 2 легкоатлетичні майданчики, футбольне поле. Низові колективи фізкультури створено на всіх підприємствах. З 1966 року працює дитячо-юнацька спортивна школа, яка сприяє широкому впровадженню фізичної культури і спорту в побут школярів. Школа має секції: велосипедну, баскетбольну, фехтування та легкої атлетики.
Клеванська селищна Рада депутатів трудящих дбає про благоустрій і добрі побутові умови. Ці питання систематично обговорюються на сесіях селищної Ради депутатів трудящих. 1971 року витрачено на охорону здоров’я 462 294 крб., на культурно-масову роботу — 57 839 крб., на освіту — 1 007 600 карбованців.
У 23 партійних організаціях Клевані налічується 529 комуністів. Парторганізації мобілізують трудящих на успішне виконання і перевиконання плану дев’ятої п’ятирічки, приділяють увагу питанням соціалістичного змагання, піднесенню культури і добробуту трудящих, питанням благоустрою селища, справі комуністичного виховання. 98 лекторів несуть наукові і політичні знання в маси. Працює 10 шкіл основ марксизму-ленінізму,-10 теоретичних семінарів, 5 політшкіл і 5 шкіл з історії КПРС.
22 комсомольські організації селища об’єднують 1245 юнаків та дівчат. Міцно ввійшли в життя клеванців нові звичаї і обряди. По-новому відзначаються шлюби, народження та інші важливі події в житті людини. Широко побутують такі обряди, як вшанування ветеранів праці, урочисті проводи в армію, вручення 16-річним паспортів, посвячення в робітники, комсомольські весілля, зустрічі з передовиками виробництва, вшанування пам’яті загиблих воїнів, урочисте відзначення історичних і знаменних дат тощо.
Клевань — сучасне красиве селище, в якому буяє повнокровне життя. Разом з усім радянським народом населення Клевані вносить свій вклад у побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
В. І. ВИШНЯКОВА