Оржів, Ровенський район, Ровенська область
Оржів — селище міського типу (з 1959 року), розташоване біля впадіння річки Усті в Горинь, за 20 км від обласного і районного центру на залізниці Київ—Ковель. Населення — 2400 чоловік.
Найдавніші сліди перебування людей на території селища належать до кінця мезоліту та епохи неоліту. Тут виявлено два поселення тих часів.
За народними переказами, селище склалося з трьох поселень: Оржева, Мшакова та Дубини. Назву населеного пункту народний переказ виводить від слова горжів, тобто «горе жити», тому що поселення було розташоване на шляху татарських наскоків на Волинь. Воно виникло на початку XVI ст. 1629 року в Оржеві налічувалось 80 димів і проживало близько 400 чоловік. Село входило до Клеванської волості Луцького повіту Волинського воєводства і належало князю Чарторийському.
В 1648 році під час народно-визвольної війни українського народу населення Оржева й сусідніх сіл брало участь у боротьбі проти місцевих панів. Залишившись після «Вічного миру» 1686 року у складі Польщі, село входило до Клеванського ключа князів Чарторийських. В 1775 році тут налічувалося 87 димів. У другій половині XVIII ст. в Оржеві був створений фільварок, що викликало посилення кріпосницького гніту. Селяни Оржева скаржилися, що через важку працю та утиски «ані здоров’я, ані худоби у них не буде».
Після возз’єднання Західної Волині з Росією Оржів увійшов до складу Ровенського повіту Волинської губернії. Селяни, як і раніше, відбували багато повинностей, вони були зовсім безправні. Про їх становище, рівень закріпачення свідчить той факт, що всі жителі маєтку без винятку не мали права одружуватися без дозволу князя.
Напередодні скасування кріпосного права Оржів у складі маєтку, розташованого в Клеванській волості Ровенського повіту, перейшов у володіння князя 0. Чарторийського. В маєтку Оржів 1860 року налічувалося 309 душ селян. Станом на 1865 рік в середньому на одну селянську душу припадало 2,9 десятини наділу. Малоземелля, низька родючість селянських грунтів призводили до аграрного перенаселення і поступової пролетаризації значної кількості жителів Оржева.
Здавна місцеве населення займалося хліборобством, рибальством, полюванням. Згодом, завдяки наявності великих лісосировинних ресурсів та вільних робочих рук, тут виникає промислова переробка деревини. Не маючи змоги проіснувати на своїх невеликих клаптиках землі, селяни наймалися на деревообробне підприємство — «Товариство технічної розробки лісових виробів», яке було засноване в Оржеві на початку 90-х років XIX століття.
Відтоді економічний розвиток населеного пункту тісно пов’язаний з розвитком промислової переробки деревини, виникненням різних підприємств подібного профілю. В 1882 році через Оржівський лісовий масив було прокладено грунтову дорогу на село Стенань. 1883 року «Товариство технічної розробки лісових виробів» побудувало до Оржівського лісопильного заводу з станції Клевань під’їзну колію довжиною 2,5 версти. 1902 року розпочалося спорудження нової окремої колії для безпосереднього сполучення Оржева зі станцією Клевань.
На початку XX ст. Оржівське деревообробне підприємство, до складу якого входили лісопильний завод, фанерна й паркетна фабрики, виробляло високоякісний паркет, різану та клеєну фанеру, дошки з дерев дубових та хвойних порід. В 1899 році на паркетній фабриці працювало 189 робітників. Розвиток промислових підприємств сприяв зростанню чисельності населення Оржева. В ці часи тут проживало 1354 чоловіка.
Важкими були умови праці робітників оржівських деревообробних підприємств. Власники, використовуючи малокваліфіковану дешеву робочу силу вчорашнього селянина, який і після найму на підприємство не поривав остаточно своїх зв’язків із землею, мало турбувалися про механізацію виробництва. Фабричний інспектор у своєму звіті 30 вересня 1899 року відзначав, що приміщення, де працюють робітники, тісні й темні, а в «технічних засобах відсталість».
Революція 1905 року мала вплив на розгортання революційного руху в Оржеві. На деревообробних підприємствах створюється профспілкова організація, засновником якої був майстер І. М. Єжемковський. 1905 року він очолив організований виступ робітників і селян за розподіл поміщицьких земель, який, проте, закінчився невдачею. В цей час у селі розповсюджувалась листівка РСДРП «До всіх селян», надрукована в м. Ровно.
Страйкова боротьба трудящих Оржева тривала і в наступні роки. 1909 року відбувся великий страйк робітників деревообробних підприємств. Активну участь в його організації брали жителі села Л. Ємець, К. та С. Кондрачуки, Т. Одерака. 26 червня 1912 року в страйку на Оржівському лісопильному заводі взяло участь 60 робітників. Велась агітація за проведення нового страйку серед робітників деревообробних підприємств і в 1913 році.
Зростало населення Оржева. 1913 року тут проживало 1578 чоловік, але він залишався глухим селом: невеликі убогі хатки, незамощені вузькі вулички. В Оржеві працював фельдшерсько-перев’язочний пункт, який обслуговував один фельдшер. За лікарською допомогою треба було їхати до волосного центру у Клевань.
Переважна більшість жителів села лишалася малописьменною і неписьменною. Дітям селян і робітників шлях до гімназії був закритий. Вони могли здобувати освіту тільки у двокласній церковнопарафіяльній школі, на утримання якої 1917 року сільська община спроможна була асигнувати лише 100 карбованців.
Перша світова війна ще більше погіршила становище трудового населення Оржева. 1915 року в зв’язку з воєнними діями, деревообробні підприємства були закриті і 633 чоловіка лишилися без роботи.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції поклала край експлуатації та політичному безправ’ю. Трудящі Оржева вітали її перемогу. У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Проте у другій половині лютого Оржів окупували австро-німецькі війська, яких в грудні змінили війська петлюрівської Директорії.
На початку червня 1919 року Оржів було визволено 1-ю Українською радянською дивізією. В селі відновили Радянську владу. До складу ревкому входили жителі села І. Данилюк, А. Качан, Є. Колосюк, А. Шерколі. Робітники встановили контроль на підприємствах.
В липні—серпні 1919 року в Оржеві було утворено комітет бідноти, в роботі якого активну участь брали жителі села Т. Лодзицький та Ю. Соломон. Комбід разом з ревкомом вели широку роз’яснювальну роботу, займалися організацією закупки продуктів, виділяли необхідну кількість підвід і озброєних людей для супроводження транспорту з продовольством, розподіляли продукти між жителями.
В серпні 1919 року Оржів окупували польські інтервенти, яких у липні 1920 року вигнали частини Першої Кінної армії. Радянська влада проіснувала в Оржеві до другої половини вересня.
Коли Оржів був загарбаний буржуазно-поміщицькою Польщею, він став селом Ровенського повіту Волинського воєводства. Знову відновилися капіталістичні порядки. Робітники одержували від 80 грошів до 2 злотих щоденно, але і цей злиденний заробіток виплачувався нерегулярно. Адміністрація підприємств користувалася будь-якою нагодою, в т. ч. коливанням попиту на продукцію, щоб затримувати зарплату робітникам.
Директор фанерного заводу на неодноразові заяви і скарги робітників про низьку зарплату та нерегулярність її виплати цинічно радив робітникам вішатись, а директор Оржівського деревообробного підприємства фірми «Розвуй» одного разу на прохання робітників виплатити зароблені ними гроші почав загрожувати їм зброєю. Подібне ставлення викликало глибоке обурення трудящих, підіймало їх на боротьбу з гнобителями.
В 1923 році на оржівських деревообробних підприємствах організували відділення професійної спілки робітників деревообробної промисловості. На установчих зборах по створенню профспілкової організації 11 лютого було вироблено ряд вимог перед адміністрацією підприємств. Йшлося про необхідність упорядкування робочого дня, створення належних умов на робочих місцях, забезпечення робітників паливом. Організація працювала під впливом КПЗУ. Комуністи надавали економічній боротьбі трудящих політичного спрямування, пов’язували її з боротьбою проти національного гноблення, за возз’єднання з Радянською Україною.
Перший страйк спалахнув 14 липня 1923 року і продовжувався 3 дні. Страйкували майже всі допоміжні робітники, переважно жінки, які вимагали надбавки заробітної плати на 70 проц. Після переговорів адміністрація погодилася виплатити робітникам частину заборгованості.
В страйку, який вибухнув 27 вересня 1924 року, брало участь 200 робітників тартака і фанерного заводу. Разом з українцями страйкували і польські робітники. Страйкарі вимагали підвищення зарплати на 50 проц. і виплати їм адміністрацією підприємства всього попереднього заробітку.
У червні 1925 року страйкували майже 400 постійних робітників. З економічних причин виник страйк і в квітні 1928 року. Не працювало 200 робітників, які наполягали, щоб їм видали заборговану протягом кількох місяців зарплату. Адміністрація підприємств вимушена була задовольнити їх вимоги.
Боротьбу трудящих очолювали комуністи. 1925 року в Оржеві засновано осередок КПЗУ, яким керував Є. Колосюк. До його складу входили І. Кравчук, Г. Одерака. Комуністи поширювали свою діяльність і на сусідні села Грабів, Суськ, але найбільше вони працювали серед робітників оржівських деревообробних підприємств. Знайомили їх з марксистською літературою, проводили збори, залучали молодь до лав комсомолу. В 1925 році серед жителів Оржева розповсюджувалися листівки КПЗУ. В них роз’яснювалося значення боротьби за возз’єднання волинських земель з Радянською Україною.
За революційну діяльність комуністи зазнавали переслідувань від властей. У квітні 1925 року поліція вдалася до арештів в Оржеві. Ровенський окружний суд звинуватив Г. Одераку в тому, що він проводив збори комуністичного осередку, а також брав участь у підпільній повітовій конференції КПЗУ в Ровно, де разом з Є. Колосюком був обраний членом повітового комітету КПЗУ. Водночас з Г. Одеракою засудили на два роки ув’язнення за приналежність до КПЗУ Р. Качана, активного діяча партії «Сельроб».
З 1928 року в Оржеві та селах Грабові і Суську діяла організація «Сельроб» на чолі з Г. Одеракою, який повернувся з ув’язнення. Він брав участь у роботі конгресу «Сельробу» у Львові в травні 1928 року, а також був на партійній конференції у м. Олиці Луцького повіту в червні того ж року. Оржівська організація «Сельроб» налічувала тоді 8 чоловік, 2 з них — К. Бойко та Р. Качай — входили до складу окружкому партії.
Трудящі, керовані комуністами, і в наступні роки не припиняли визвольної боротьби. 1937 року застрайкували 300 робітників фанерної фабрики. Вони вимагали збільшення заробітної плати і стали до роботи тільки тоді, як адміністрація погодилася на їх вимоги. В грудні того ж року серед робітників деревообробних підприємств розповсюджувалася відозва Луцького окружного комітету КПЗУ. Трудящих закликали до боротьби проти жахливого визиску і неволі, за людські умови праці, за демократію.
Під час польської окупації українське населення Оржева зазнавало не тільки соціального й політичного гніту, але обмежувались і його національні права. Зокрема, було скасоване навчання українською мовою, у початковій школі навчали тільки польською мовою. Через матеріальні нестатки школу відвідувала лише незначна кількість дітей.
Визволення від двадцятилітнього соціально-політичного й національного гноблення прийшло 1939 року. Червона Армія 18 вересня поклала край окупації Оржева буржуазно-поміщицькою Польщею. Почали здійснюватися перші соціалістичні перетворення. Відновилася робота на деревообробних підприємствах, які було реорганізовано в фанерний завод № 19.
На чолі робітничого колективу стала партійна організація, створили комсомольську організацію. За ініціативою комсомольців був заснований хоровий та військово-фізкультурний гуртки, виходила газета «Стахановець». Об’єднується у комсомольську організацію і передова сільська молодь. Першу сільську комсомольську організацію очолив Н. Одерака.
В лютому 1940 року в Оржеві почала діяти сільська Рада, головою якої став П. Калюш. Село увійшло до складу Клеванського району. В здійсненні перших соціалістичних перетворень активну участь брали О. Толовій, Л. Ємець, М. Кужіль. З метою ліквідації неписьменності та створення сприятливих умов для навчання в селі у 1940/41 навчальному році відкрили неповну середню школу з рідною мовою викладання. За парти сіли й дорослі.
Мирне соціалістичне будівництво було перервано в червні 1941 року німецько-фашистською навалою. В липні Оржів окупували фашистські загарбники. Селян примушували віддавати значну частину продуктів свого господарства на користь окупаційних властей, за невиконання грабіжницьких поставок сплачувати великий штраф.
Оржівський ліс став надійним сховищем для партизанів і підпільників. Тут у 1943 році був створений партизанський «маяк» —пункт зв’язку загону Д. М. Медведева з підпільним центром у Ровно. На «маяку» постійно перебувала група партизанів, які зустрічали зв’язкових-підпільників, приймали від них розвідувальні дані, щоб передати останні в загін. На випадок порушень каналів зв’язку в Оржівському лісі був створений тайник — своєрідна поштова скринька, яка використовувалась для обміну інформацією між загонами і Ровенським підпільним центром. Саме з оржівського «маяка» партизанські провідники М. Трихлєбова в листопаді 1943 року переправили в табір загону Д. М. Медведева ровенських та здолбунівських підпільників, яким загрожував арешт. З партизанської застави в Оржівському
лісі виходили на виконання бойових завдань підривники, щоб пускати під укіс ворожі ешелони, підривати мости, порушувати лінії зв’язку тощо. На «маяку» в листопаді 1943 року зустрівся керівник підпільної організації ім. Ровно Т, Ф. Новак з партизанами загону «Переможці».
В Оржеві підпільники розповсюджували антифашистські листівки. Намагаючись придушити партизанський рух, фашисти жорстоко розправлялись з населенням. Кати розстріляли 48 жителів села. По-варварському замордували гітлерівці директора школи П. Н. Столярчука.
31 січня 1944 року Оржів було визволено від фашистської окупації частинами 121 -ї гвардійської стрілецької дивізії. Жителі села взяли участь у розгромі гітлерівської Німеччини. 45 односельців за доблесть, виявлену у боях проти фашизму, нагороджені орденами й медалями СРСР.
Фашисти заподіяли Оржеву великих матеріальних збитків. Вони повністю зруйнували деревообробні підприємства, вивели з ладу 13 постійно діючих сушильних камер, машинний відділ, вивезли цінні частини із ріжучих рам. Окупанти знищили повністю 75 і частково 250 селянських господарств.
З приходом Червоної Армії почався новий етап в історії Оржева. В листопаді 1944 року запрацювала Рада, яка насамперед подбала про допомогу Червоній Армії. Переважна більшість жителів села активно включилась у відбудовчі роботи. Вони заготовляли й вивозили ліс для прифронтових залізниць і Донбасу. Крім того, 40 мешканців брали участь в оборонно-будівельних роботах. Трудящі села передплачували державну позику, збирали кошти на танкову колону «Ровенщина» та подарунки для радянських бійців.
В квітні 1945 року з 417 селянських дворів Оржева та прилеглих хуторів, що входили до Оржівської сільради, було створено 4 земельні громади. Проводилась широка масово-роз’яснювальна робота серед селян щодо організації колгоспу.
У відповідь на звернення ЦК КП(б)У та Раднаркому УРСР «До селян західних областей України» хлібороби Оржева зобов’язалися вчасно провести весняно-посівну кампанію 1945 року. Організовано розраховувались селяни з державою по обов’язкових поставках зерна.
Було відбудовано деревообробне підприємство (з 1944 року — комбінат), колектив якого виконав замовлення для військових частин, а річну виробничу програму завершив достроково 15 грудня, виконавши її на 150 процентів. Велика заслуга в цьому партійної організації, відновленої цього року.
Творчій діяльності трудящих села намагалися перешкодити люті вороги українського народу — буржуазні націоналісти. В січні 1945 року оунівські бандити зруйнували деревообробний комбінат, а директора та його сім’ю по-звірячому закатували.
Поряд з невідкладними господарсько-відбудовними роботами в Оржеві здійснили заходи соціально-культурного значення. В селі відкрили школу для неписьменних та малописьменних, хату-читальню.
У зв’язку з виборами до Верховної Ради СРСР в 1946 році на відбудованому деревообробному комбінаті організовуються гуртки вивчення Конституції та положення про вибори.
Відбудову зруйнованого господарства очолили комуністи. Створюється партійна та комсомольська організації на деревообробному комбінаті, відновила роботу профспілкова організація. В 1948 році на комбінаті налічувалось 4 члени і 3 кандидати в члени КП(б)У, 43 комсомольці та 187 членів профспілки. На території села створюється і діє також територіальна сільська парторганізація. Щоб допомогти сільраді в здійсненні сільськогосподарських кампаній, виконанні хлібоздачі, комуністи закріплювались за певними ділянками роботи, створювались бригади з профспілкового та комсомольського активу.
Парторганізація деревообробного комбінату допомогла створити колгосп у підшефному селі Рогачеві. 1949 року сюди на постійну роботу було направлено двох членів партії та 5 комсомольців, які своєю працею виправдали виявлене їм довір’я.
Наполеглива організаторська й масово-політична робота дала хороші наслідки. В 1948 році хлібороби Оржева достроково розрахувались з державою по хлібозаготівлях і здобули першість у районі. Були також виконані зобов’язання вивезти до 31-ї річниці Радянської Армії 600 куб. м лісоматеріалу понад план. За зразкову роботу на лісозаготівлях рішенням виконкому обласної Ради депутатів трудящих село Оржів було занесено на обласну Дошку пошани. Цього ж року видав першу продукцію деревообробний комбінат.
1949 року в селі створюється колгосп «Шлях до комунізму», в якому об’єдналося 58 дворів. В 1955 році його перейменовано на «Зоря комунізму». В 1959 році Оржів віднесено до категорії селищ міського типу.
За післявоєнні роки великі зміни сталися і на деревообробному комбінаті. Він перетворився на сучасне механізоване підприємство. Якщо в 1946 році на комбінаті працювали 231 чоловік, то в 1972 році — 1283 чоловіка. Колектив зріс не тільки кількісно, але й підвищилась майстерність його працівників, поліпшились показники в роботі. За 1946—1967 рр. обсяг виробництва зріс більш як у 28 разів, а за 1968—1970 рр. збільшився ще на 18 проц. Семирічний план колектив комбінату виконав достроково, давши народному господарству понадпланової продукції на 1335 тис. карбованців.
Достроково 2 листопада 1970 року було виконано і план восьмої п’ятирічки. Тільки за ювілейний рік було реалізовано надпланової продукції на 43,3 тис. крб.
Якщо 1954 року всі процеси виробництва, за винятком розвантажування сировини, здійснювались вручну, то в 1970 році рівень механізації основних і допоміжних робіт становив 80 проц. На комбінаті реконструйовано фанерний цех, в результаті чого загальна виробнича площа зросла в 3 рази. Повністю замінено застаріле обладнання новим, сучасним. Це забезпечило в 1967 році перехід на прогресивну технологію виготовлення клеєної фанери. Поліпшилася якість фанери, а її випуск збільшився майже на 62 проценти.
Вагомий внесок у реконструкцію підприємства вносять раціоналізатори й винахідники. Протягом п’ятирічки в раціоналізаторській роботі брало участь 340 працівників комбінату. За 1966—1970 рр. від 165 впроваджених пропозицій одержано понад 140 тис. крб. річної економії. Завдяки проведеній реконструкції, впровадженню передової технології тільки за 1966—1970 рр. продуктивність праці на комбінаті зросла на 21,4 процента.
Відрадні перспективи розвитку комбінату в майбутньому. Передбачається, що до 1975 року обсяг виробництва зросте в 2,4 раза. Триватиме реконструкція фанерного цеху, що дасть змогу збільшити його виробничу потужність. В 1973 році комбінат буде виробляти щорічно 10 млн. кв. м деревноволокнистих плит і зможе раціонально використовувати протягом року 105 тис. куб. м відходів деревини. До кінця 1975 року буде збудовано цех гнутоклеєних блоків та цех обробки деревно-стружкових плит.
На підприємстві виросло чимало передовиків виробництва. 92 чоловіка своєю сумлінною працею, активною участю в громадському житті вибороли почесне звання ударників комуністичної праці. А до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 59 кращих виробничників комбінату нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
З 1944 року на виробництві працюють слюсар В. М. Кривчук, клеїльник А. А. Олійник. Вони пам’ятають страхітливі картини зруйнованого окупантами підприємства і внесли чимало праці в його відбудову і нинішній розвиток. Старший майстер цеху ширвжитку А. Ф. Лісовський зарекомендував себе як здібний організатор виробництва та вихователь колективу. Цех, яким він керує, систематично виконує виробничі завдання на 120—130 проц., неодноразово нагороджувався перехідним Червоним прапором за перемогу в соціалістичному змаганні.
В громадському житті, на виробництві активно працюють 77 комуністів та 204 комсомольці, об’єднані в дві партійні та три первинні комсомольські організації.
Партійна організація комбінату багато уваги приділяє мобілізації колективу на успішне виконання виробничої програми, повне використання всіх резервів виробництва. Важливою турботою комуністів є виконання робіт, пов’язаних з реконструкцією та розширенням підприємства.
Профспілкова організація деревообробного комбінату об’єднує 752 члени профспілки. Заводський комітет організовує бригадне та індивідуальне змагання трудящих. Щомісячно підводяться підсумки роботи цехів та бригад, переможцям вручаються перехідні Червоні прапори та вимпели.
Напередодні 100-річчя з дня народження В. І. Леніна завком регулярно розглядав підсумки ленінської трудової вахти. На честь переможця змагання — зміни фанерного цеху — був піднятий прапор трудової слави, колективу вручено перехідний Червоний прапор.
Значну роботу проводить постійно діюча виробнича нарада, в якій беруть участь 35 працівників комбінату. Тільки за 1970 рік її учасники внесли 30 пропозицій, що стосуються поліпшення роботи підприємства, кращої організації праці.
Змінюються не тільки люди та умови їх життя, а й зовнішній вигляд населеного пункту. Росте й молодіє Оржів. Старі споруди поступаються місцем новим будівлям.
За післявоєнний період в селищі зведено 256 будинків площею 17 820 кв. м, а за 1966—1970 рр.— 112 будинків площею 8960 кв. м.
Лише трудящі деревообробного комбінату одержали в 1970 році 2185 кв. м впорядкованої житлової площі з центральним опаленням і водопостачанням. Тепер селище повністю електрифіковано. За допомогою телефонної мережі Оржів, його підприємства, установи і організації зв’язані з Ровно та іншими населеними пунктами країни.
На території Оржева розташовані дільнична лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок та аптека. Діти робітників ДОКу виховуються в дитячому комбінаті.
За 1951—1970 рр. сталися значні зміни і в культурному житті жителів Оржева. З числа місцевих жителів виросла інтелігенція. У 1972 році в Оржеві працювали 51 чоловік з вищою, 356 чоловік з середньою освітою. Це інженерно-технічні працівники деревообробного комбінату, лікарі, вчителі тощо. Тільки на деревообробному комбінаті з вищою освітою працює 25 чоловік, 96 працівників мають середню освіту.
Держава виділяє значні кошти на задоволення соціально-культурних запитів трудящих Оржева. Лише в 1971 році було витрачено 107 839 крб., в т. ч. на освіту — 68 394 крб., охорону здоров’я — 35 816 карбованців.
Діти жителів селища здобувають освіту в середній школі. 1970 року в ній навчалося 553 учні. Крім того, тут створено консультаційну групу районної заочної школи, яку відвідують 34 чоловіка. За 1944—1970 рр. в Оржівській школі 985 чоловік здобули неповну середню та 248 чоловік середню освіту. 18 випускників школи навчаються в інститутах, 26 — в технікумах, 6 — в професійно-технічних училищах.
В селищі працюють три бібліотеки із загальним книжковим фондом понад 11 тис. примірників. Тільки послугами селищної бібліотеки, що має 8 тис. примірників, постійно користуються понад 900 чоловік.
Своє дозвілля трудящі деревообробного комбінату проводять у клубі. Фанерний цех має свою ленінську кімнату. При клубі є стаціонарна кіноустановка, а ленінська кімната забезпечена вузькоплівковою кіноапаратурою, за допомогою якої для глядачів щотижня демонструються науково-популярні та документальні фільми. Систематично працюють гуртки художньої самодіяльності, в них беруть участь 68 працівників комбінату. А для дітей трудящих при клубі створено дитячу музичну студію по класу баяна, яку відвідують 20 хлопчиків та дівчаток.
Під керівництвом селищної Ради здійснюється планомірне впорядкування села: будуються нові та реконструюються старі шляхи, ремонтується житловий фонд, впроваджено вуличне електроосвітлення. Ще красивішим стане Оржів у майбутньому. За 1970—1975 рр. передбачається звести багато споруд. Побудують багатоквартирний житловий будинок для трудівників деревообробного комбінату, гуртожиток. Буде завершено будівництво дитячого садка на 140 місць, споруджено нове приміщення школи, розширено дільничну лікарню.
Зміни, що відбуваються в житті Оржева та побуті його населення, наочно демонструють важливу соціально-економічну закономірність побудови комунізму— поступове стирання істотних відмінностей між містом і селом. Розвиток виробництва, культури й підвищення добробуту населення відкривають нові сторінки в історії Оржева.
В. А. СТОРЧАК