Ровно сьогодні
Ювілейний 1970 рік увійшов в історію Ровно як рік торжества безсмертних ленінських ідей, торжества ленінської національної політики. 11 квітня ровенці дружно й організовано провели ленінський комуністичний суботник. 15 квітня відбулось урочисте засідання обласного й міського комітетів КП України, обласної і міської Рад депутатів трудящих разом з представниками громадських організацій і воїнів Ровенського гарнізону, присвячене 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. А в день народження Ілліча в місті проходила масова маніфестація молоді. На площі Леніна біля пам’ятника творцю першої в світі соціалістичної держави комсомольці дали клятву з честю нести естафету батьків, активно боротися за ленінізм, за втілення в життя заповітів Ілліча.
Кращі колективи міста були відзначені почесними нагородами. За досягнення високих показників у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна трест «Ровнохімбуд» був нагороджений Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, а колектив Ровенського управління механізації — Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. 7843 трудівники міста удостоїлись медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
За роки восьмої п’ятирічки подвоїлась чисельність працюючих у промисловості. На кінець 1970 року на 40 промислових .підприємствах Ровно працювало близько 25 тис. робітників. Промисловість міста виконала контрольні цифри п’ятирічки достроково — 18 жовтня 1970 року, давши надпланової продукції до кінця року на 52,5 млн. крб. Продуктивність праці в середньому зросла за п’ятирічку на 40 проц. Якщо раніше основною галуззю промисловості Ровно була харчова, то нині виробниче обличчя обласного центру визначає електротехнічна, машинобудівна, металообробна, текстильна промисловість. Обсяг промислового виробництва, порівнюючи з 1940 роком, збільшився в сто разів.
Розвиваючи високими темпами промисловість, ровенці водночас неослабну увагу приділяють впорядкуванню свого міста. До 1939 року його забудова здійснювалась безсистемно. Ширина вулиць була розрахована на те, щоб розминулося два візки. У післявоєнний час Ровно будується за спеціально розробленим генеральним планом. Крім розширення і впорядкування старих вулиць, почали з’являтися нові магістралі. На південній околиці міста виросло нове селище з добре впорядкованими будинками. Невпізнанною стала центральна магістраль — Ленінська вулиця з двома площами. Вздовж їх з’явилися багатоповерхові будинки, облицьовані білою керамічною плиткою. Тут розміщені обласний музично-драматичний театр, кінотеатри, готель, універмаг, головпоштамт, житлові будинки. На площі Леніна височить пам’ятник засновнику Радянської держави Іллічу.
Уже 1960 року в місті було зареєстровано 11 нових вулиць — Котляревського, Артема, Айвазовського, Єрмака та ін. Майже вдвічі подовшала вулиця 17 Вересня. Вони значно омолодили місто, зробили його ще кращим, величнішим. Особливо привабливий вигляд має проспект Миру. Ще в 1957 році на цьому місці стояли дерев’яні хати, були городи, а тепер красуються стрункі будівлі із зручними квартирами. На перших поверхах розташовані кафе, їдальні, продовольчі та промислові магазини, побутові майстерні аптеки. На подвір’ях обладнані місця для відпочинку дорослих і розваг для дітей.
Житловий комунальний фонд міста швидко зростає. Ще в 1955 році він досяг 400 тис. кв. метрів — в 4 рази більше, ніж було в 1946 році. Кожного року семирічки новосілля справляли 700—800 сімей. А в роки восьмої п’ятирічки — близько 1000 сімей. У 1970 році житловий фонд Ровно становив 600 тис. кв. метрів.
Неоціниме значення для поліпшення добробуту ровенців має дашавський газ, підведений до міста в 1962 році. Щоб прискорити газифікацію будинків, жителі виходили на суботники, копали траншеї, прокладали труби. На будівельні роботи виходили цілі сім’ї, всі працювали ударно, навіть у негоду. В 1970 році вже було газифіковано 26,5 тис. квартир.
Щоб тримати місто в чистоті, трудящі щорічно проводять весняні місячники під лозунгом «Перетворимо Ровно в квітучий сад». Місто весь час озеленюється. Комунальники додержуються принципу: кожній вулиці своя порода дерев. На вулицях Ленінській і Коперника посаджені каштани, вулицю Московську прикрашають липи, Шевченка — пірамідальні тополі, Мирющенка — берези. Поширені також породи дерев, яких раніше не було в місті,— клени, горобина, сріблясті ялини тощо.
У міській оранжереї вирощується десятки тисяч ранньовесняних квітів, які висаджуються в парках, на вулицях і площах. Багато дерев, кущів і квітів росте на подвір’ях житлових будинків, підприємств, шкіл, лікарень, дитячих садків. Щороку в місті влаштовуються виставки квітів, у яких широко беруть участь підприємства, різні заклади й установи, квітникарі-любителі.
Улюбленим місцем відпочинку ровенців став парк ім. Т. Г. Шевченка, площа якого сягає 30 гектарів. До послуг населення тут є кінотеатр, бібліотека, читальний зал, спортивні майданчики, обладнані куточки для розваг. Великі парки розростаються ще на колишньому болоті поруч стадіону і в районі педагогічного інституту ім. Д. 3. Мануїльського. В 1960 році на площі 152 гектарів посаджено міський фруктовий сад.
Впорядковується річка Устя, яка з півдня на північ протікає через Ровно. Після розширення її русла вона стане більш повноводною. Береги річки одягаються в граніт. Розчистили жителі також замулене Басівкутське озеро. На ньому обладнано пляж, водну станцію, є човни для катання. Місцевість понад річкою і озером швидко вкривається зеленню. Влітку трудящі виїжджають за місто, на річку Горинь, де є чудові місця для відпочинку.
Дбаючи про добробут трудящих, міська Рада все більше виділяє коштів на благоустрій міста. В 1970 році було асигновано 1890 тис. крб., що дало змогу впорядкувати багато вулиць, озеленити їх, провести електроосвітлення.
Про зростання добробуту ровенців яскраво свідчить і їхня купівельна спроможність. З кожним роком вони купують більше коштовних речей, про які колись не могли й думати. Особливо великий попит на шерстяні вироби, модельне взуття, меблі, килими, холодильники, телевізори. В 1971 році магазини продали населенню, порівняно з 1965 роком, холодильників і телевізорів більш як у 3 рази, взуття — у 2 рази, пральних машин — на 135 проц. 1971 року в Ровно працювало близько 300 підприємств торгівлі, де обслуговували трудящих понад тисяча працівників.
Піклування про радянську людину відчувається і в охороні її здоров’я. У Ровно діють 12 лікарень на 2005 ліжок, 7 поліклінік, пологовий будинок, психоневрологічний, онкологічний, протитуберкульозний, протизобний, лікарсько-фізкультурний, шкіро-венерологічний диспансери, будинок немовляти, молочна кухня, станція переливання крові, 37 медичних пунктів. У 1970 році на охорону здоров’я ровенців витрачено 3444 тис. крб. На початку 1972 року в місті відкрилася нова лікарня Ровенського відділку Львівської залізниці на 250 ліжок. У її чотирьох корпусах розміщені хірургічне, фізіотерапевтичне, лабораторне, гінекологічне, дитяче, неврологічне, очне, дитяче та отоларингологічне відділення. Все це дає свої позитивні наслідки: дитяча смертність у місті за роки Радянської влади знизилася більше як у 10 разів, кількість інфекційних захворювань серед населення зменшилася в 14 разів. Повністю ліквідовано такі небезпечні хвороби, як малярія, поліомієліт, поворотний та висипний тиф. На ниві охорони здоров’я плідно працюють 327 лікарів, 1659 чоловік середнього медичного персоналу. Авторитетом користуються заслужені лікарі республіки доктор медичних наук Є. М. Боровий, Г. А. Клешкань, М. В. Горбатенко, Т. Я. Бєлік, К. Г. Чайковський, Т. Ф. Ускова та ін. За самовіддану працю кращі лікарі нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. Ордена Леніна удостоєний хірург Г. А. Клешкань.
Щороку понад 6 тисяч ровенців перебуває в санаторіях та будинках відпочинку, близько 5 тисяч чоловік подорожує по туристських путівках. Окремі підприємства й навчальні заклади мають свої оздоровчі бази.
Багато трудящих віддають своє дозвілля спорту. В місті є стадіон, плавальний басейн, будинок фізкультури товариства «Авангард», спорткорпус Українського інституту інженерів водного господарства, мототрек, на якому відбуваються республіканські і союзні змагання, 50 волейбольних і баскетбольних майданчиків. Міська футбольна команда «Авангард» виступає в другій лізі класу «А». Кожний четвертий мешканець — член спортивного товариства. У місті є 292 спортсмени першорозрядники, 72 чоловіка — майстри спорту. Майстрами спорту СРСР є Б. І. Горка, В. І. Трофімов, В. О. Шило, В. К. Ульянін, Г. О. Хлиновський, Б. М. Савойський.
Високого рівня досягла народна освіта. В 1971 році у місті було 26 загальноосвітніх шкіл усіх типів, де навчалось близько 18 тис. учнів. Для підготовки спеціалістів народного господарства середньої кваліфікації відкрито текстильний, кооперативний, сільськогосподарський, автотранспортний і радянської торгівлі технікуми, музичне й медичне училища, музичну і художню школи, 5 профтехучилищ. Сотні ровенців стаціонарно та заочно здобувають освіту в університетах та інститутах Москви, Ленінграда, Києва, Львова, Одеси, Харкова.
До возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною в Ровно не було жодного вищого навчального закладу. Перед Великою Вітчизняною війною в місті відкрили учительський інститут. У 1953 році на його базі створено педагогічний інститут ім. Д. 3. Мануїльського з факультетами фізико-математичним і філологічним. У 1959/60 навчальному році в інституті відкрили ще два факультети: підготовки вчителів з вищою освітою для початкових класів середньої школи та педагогіки і психології (цей факультет готує вихователів для дитячих дошкільних закладів). У вузі навчається близько 3 тис. студентів. З часу його реорганізації він випустив 7000 педагогів. Для практичних занять студентів є різні майстерні, кабінети, лабораторії. В інституті багато досвідчених спеціалістів, серед них 25 кандидатів наук. Поряд з викладацькою діяльністю вони працюють над розробкою наукових проблем, пишуть підручники, монографії. Колектив інституту підтримує тісні зв’язки з школами міста і області. Наукове студентське товариство розробляє питання виховання учнів засобами музики, живопису, художнього слова, театру, кіно. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в педінституті відбулись ювілейна наукова конференція, обласні педагогічні читання, ленінський огляд студентських груп. При інституті працює заочне відділення, організовано спеціальне відділення для підготовки робітничої і колгоспної молоді до вступу у вищі навчальні заклади. Діють клуб інтернаціональної дружби «Другар», який підтримує тісний зв’язок з Відінським округом Болгарії, клуб бойової слави «Сильні духом», кімната-музей Д. 3. Мануїльського.
В 1959 році з Києва до Ровно був переведений Київський інститут інженерів водного господарства, який значно розширився і став називатися Українським інститутом інженерів водного господарства. Для нього збудовано 5 навчальних корпусів, лабораторії, студентські гуртожитки, спорткорпус, їдальні. Майбутні інженери бувають на промислових підприємствах і в колгоспах, допомагають хліборобам виконувати меліоративні роботи, беруть активну участь у декадниках по осушенню та освоєнню заболочених земель на Поліссі. В дипломних роботах вони розробляють актуальні проблеми водного господарства. В інституті на двох факультетах меліоративного напряму, гідротехнічному, будівельному, механічному, торфовому, загальнотехнічному, заочному та вечірньому факультетах навчається близько 8 тисяч студентів. Спеціалістів готують 420 викладачів 34 кафедр. Серед них 5 докторів і 116 кандидатів наук. Висококваліфікованими викладачами є доктор сільськогосподарських наук, професор С. Т. Вознюк, професори Г. О. Претро, Л. В. Скрипчинська, А. М. Янголь, кандидати наук М. І. Романько, В. С. Дубчак, 0. О. Федорець, Л. В. Сердюк та ін. Крім навчального процесу, викладачі вузу беруть активну участь у розробці питань теорії і практики проектування будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд зрошувальних і осушувальних систем, виступають на всесоюзних та республіканських конференціях, що часто відбуваються в стінах вузу. При інституті створена аспірантура, де навчається близько 40 чоловік. З 1969 року видається багатотиражка «Трибуна студента».
Восени 1970 року у Ровно привітно відчинив двері перед випускниками загальноосвітніх шкіл новий заклад — культурно-освітній факультет Київського державного інституту культури. Студенти навчаються тут на відділах бібліотечному та клубних працівників. У філіалі активно діють гуртки художньої самодіяльності.
Трудящим є де працювати і вчитися, є де культурно відпочивати. У місті є робітничі клуби, 2 будинки культури, 89 червоних кутків, 7 кінотеатрів, у т. ч. широкоформатний — «Жовтень» на 1280 місць, збудований на честь 50-річчя Радянської влади. Функціонує 61 бібліотека з книжковим фондом 2 млн. томів. Працюють музеї— краєзнавчий і бойової слави, станції юних техніків, юних натуралістів, дитяча екскурсійно-туристська, Мала Ровенська залізниця.
В краєзнавчому музеї зібрані численні експонати. Вони характеризують природу краю, розповідають про історію Ровенщини від найдавніших часів до радянського сьогодення. Тут представлені твори В. І. Леніна видання 1917—1919 рр., які розповсюджувалися на Волині, документи й особисті речі героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн, зокрема Героя Радянського Союзу М. І. Кузнецова, матеріали про сучасний розвиток економіки і життя населення області. Експонуються «Біблія», видана в Острозі першодрукарем І. Федоровим у 1581 році, археологічні знахідки, вироби Корецької фарфоро-фаянсової мануфактури XVIII ст. Музей має свої філіали в Дубні й Пляшевій.
Напередодні 43-ї річниці Великого Жовтня у новому приміщенні на повну силу розгорнув роботу обласний музично-драматичний театр ім. М. Островського. Його побудовано за типовим проектом київського архітектора О. Крилової. Просторий зал, затишні фойє, обладнана за останнім словом техніки сцена — створюють всі умови для плідної роботи акторського колективу. Над фронтоном театру встановлена скульптурна група, яка символізує возз’єднання українських земель в єдиній Українській Радянській державі. За час свого існування театр здійснив постановку близько 300 вистав. У його репертуарі п’єси сучасних радянських письменників, а також українська, російська і західноєвропейська класична драматургія. В колективі театру зросла плеяда талановитих акторів, серед них заслужені артисти УРСР Г. К. Кияновський, В. М. Петрухін, Н. П. Ка-мінська. Ровенські артисти — бажані гості в містах Білорусії, Молдавії, Казахстану, Російської Федерації. Театр виїжджав на гастролі на батьківщину В. І. Леніна, де артисти зустрічалися з будівельниками всесоюзної комсомольсько-молодіжної будови в Ульяновську, які споруджували Ленінський меморіальний центр.
Популярністю у ровенців користуються також концерти обласної філармонії. Її колектив створив цікаві програми «Ми з Полісся», «Олеся», в яких оспівується краса поліського краю, люди колгоспних ланів, передовики промислового виробництва. Філармонія постійно подає допомогу колективам художньої самодіяльності міста. Активною роботою відзначаються заслужений самодіяльний ансамбль танцю УРСР «Полісянка» міського будинку культури, ансамбль пісні і танцю Ровенського льонокомбінату ім. Комсомолу України, які стали лауреатами республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Добре зарекомендував себе самодіяльний Російський народний драматичний театр клубу залізничників ім. 1 Травня. В його роботі бере участь близько 40 ентузіастів, переважно робітники й службовці залізниці. Колектив з успіхом виступав у Львові, Ковелі, Костополі, Здолбунові, Сарнах. При будинку культури будівельників розгорнув роботу самодіяльний театр юного глядача.
Свої мистецькі здібності аматори продемонстрували в Москві 1960 року на Декаді української літератури і мистецтва. До столиці їздив танцювальний колектив міського будинку культури. Там, на центральному стадіоні ім. В. І. Леніна в Лужниках, у масовій виставі «Ми з України» ровенці показали москвичам українські народні танці. Після цього вони виступали і в інших місцях столиці.
Плідно розвивається і народне декоративно-прикладне та образотворче мистецтво. Різьбярі по дереву В. П. Кличко, Г. І. Лиховоля, Г. В. Мамчур та інші виконали ряд робіт високої художньої майстерності. Графіку В. П. Литвину належить ціла серія гравюр за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Твори ровенських умільців не раз експонувалися на міських, обласних і республіканських виставках народної творчості.
Для поширення політичних і наукових знань серед населення у місті створено 82 первинні організації товариства «Знання», якими охоплено 2130 чоловік. У Ровно споруджено будинок міського лекторію, де є зал на 250 місць, спеціально обладнано кімнату атеїста. В лекторії постійно читаються лекції з різних галузей знань, організовуються зустрічі населення з старими більшовиками, героями Великої Вітчизняної і громадянської воєн, новаторами виробництва, діячами культури. Крім місцевих членів товариства, тут виступають лектори Москви й Ленінграда, вчені інститутів АН СРСР і АН УРСР, колишні учасники партизанського руху на Ровенщині, зокрема партизанка-розвідниця, почесна громадянка Ровно В. К. Довгер.
Із задоволенням відвідують ровенці університет здоров’я, педагогічний університет для батьків, народний університет культури. На підприємствах містка читаються лекції з наукового атеїзму, цикли лекцій «Що треба знати робітнику про своє підприємство».
Цікаво й змістовно пропагує політичні знання серед трудящих міста Будинок політичної освіти. Тут відбуваються теоретичні конференції по вивченню марксистсько-ленінської теорії, подається методична допомога пропагандистам, працює кімната-музей В. І. Леніна. Лектори міськкому партії та товариства «Знання» широко пропагують матеріали XXIV з’їзду КПРС, Директиви по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 роки.
Партійні, радянські та господарські працівники, інтелігенція міста підвищують свій ідейно-політичний рівень у вечірньому університеті марксизму-ленінізму. Тільки за роки восьмої п’ятирічки університет закінчило близько 2 тис. чоловік. Працює також Будинок технічної пропаганди.
Плідну роботу проводять добровільні товариства: ДТСААФ, Охорони природи, Червоного Хреста, Охорони пам’ятників історії і культури УРСР.
Комуністи й комсомольці разом з членами профспілкових організацій обласного центру дбають про зміцнення й розвиток комуністичних норм у побуті трудящих, впровадження в життя нової безрелігійної обрядності. В міському Будинку щастя в урочистій обстановці відбуваються реєстрація шлюбів, свята повноліття. Масово відзначаються свята зими, весни, посвячення молоді в робітничий клас та інші.
Багатолюдно проходять урочисті проводи юнаків до Радянської Армії. Вони відбуваються на площі біля пам’ятника В. І. Леніну. Старі комуністи, учасники революційних битв та учасники Великої Вітчизняної війни, ветерани праці виносять сюди овіяні бойовою і трудовою славою червоні прапори. З вітальними про-г мовами до призовників звертаються представники партійних і радянських органів та громадськості міста. Потім один з допризовників від імені своїх товаришів запевняє присутніх, що вони вірно служитимуть у Радянській Армії, з честю виконають свій священний обов’язок перед Батьківщиною. На закінчення свята майбутні воїни Збройних Сил Радянського Союзу чітким кроком проходять повз пам’ятник В. І. Леніну.
Робітничий клас міста систематично поповнюється новими кадрами. Недавно колектив заводу високовольтної апаратури приймав до своєї сім’ї 30 юнаків та дівчат. З цієї нагоди відбувся великий вечір. У президії зборів зайняли місця керівники підприємства і кращі виробничники. В урочистій обстановці до залу внесли знамена трудової слави. Головний інженер заводу С. Д. Дробот розповів про виробничі успіхи колективу, а секретар комсомольської організації І. В. Попенко познайомив присутніх з життям заводської молоді. Після цього передовий майстер В. І. Ковальчук від імені колективу заводу зачитав наказ молодій зміні, де зазначалося, щоб прибулі на підприємство добре працювали, високо тримали робітничу честь. У відповідь юнаки й дівчата поклялися, що вони з гідністю виправдають високе звання радянського робітника. Директор заводу Ф. С. Чех звернувся до них з напутнім словом, вручив трудові книжки і пам’ятні медалі, виготовлені заводськими умільцями. Вечір закінчився концертом. Таке посвячення молоді в робітничий клас запроваджується і на інших підприємствах Ровно.
Свято шанують ровенці пам’ять про мужніх героїв громадянської і Великої Вітчизняної воєн. У місті є вулиці ім. О. Дундича, В. Кіквідзе, Т. Черняка, О. Пархоменка, М. Щорса, Д. Медведева, В. Бегми, М. Приходька, М. Кузнецова. Встановлені меморіальні дошки на будинках, де розміщувалися повітовий ревком, штаб Першої Кінної армії, штаб ровенських радянських підпільників, конспіративна квартира М. І. Кузнецова. Споруджені пам’ятники герою громадянської війни, славному сину сербського народу Олеко Дундичу, Герою Радянського Союзу М. І- Кузнецову, пам’ятник жертвам німецького фашизму, обеліск на місці подвигу ге-роїв-танкістів П. І. Абрамова та О. О. Голікова. На честь 50-річчя Радянської влади в Ровно відкрито пам’ятник В. І. Леніну (скульптор лауреат Державної премії М. В. Вронський). В обласному краєзнавчому музеї та музеї бойової слави при будинку офіцерів зібрані реліквії героїчної боротьби партизанів і підпільників Ровенщини. З любов’ю впорядковане міське військове кладовище, де поховано сотні воїнів і партизанів. Серед них Герої Радянського Союзу І. В. Павлюченко, М. Т. Приходько, В. Ф. Нефедов, І. Ф. Жуков, І. Є. Сухарев. На відзначення 25-річчя з дня визволення Ровно від німецько-фашистських загарбників на околиці міста відкрито пам’ятник воїнам 13-ї армії 1-го Українського фронту, які принесли свободу ровенцям. Дбайливо зберігаються пам’ятки архітектури — Успенська дерев’яна церква (збудована в 1756 р.), будинок колишньої гімназії (1839 р.) та інші споруди.
Ровенці ніколи не забувають, що їхні виробничі успіхи, досягнення в галузі розвитку освіти й культури стали можливими тільки за Радянської влади завдяки тісному співробітництву з усіма братніми народами Радянського Союзу. Дружба з іншими народами складалася на протязі багатьох років, і нею пишаються жителі Ровно, зміцнюють її на кожному кроці. Вони пам’ятають, що в найтяжчі періоди визвольної боротьби, у час відбудови й розвитку господарства їм завжди допомагали народи-брати. В свою чергу і ровенці не залишалися в боргу перед побратимами. Коли 1966 року трудящих Ташкента спіткало стихійне лихо — землетрус, ровенські будівельники виїхали туди і там спорудили 7 великих будинків на 130—140 квартир кожний. Водночас велика група дітей з Ташкента відпочивала в Ровенській школі-інтернаті і піонерських таборах.
У травні 1967 року в Ровно відбувся тиждень дружби народів. Тоді в гості сюди приїжджали делегації з Російської Федерації, Азербайджану, Білорусії, Грузії, Естонії, Казахстану, Туви. На вишиваних рушниках піднесли жителі дорогим гостям хліб-сіль, з радістю розповіли про свої трудові успіхи, охоче показали своє місто, підприємства, культурно-освітні заклади. Радісно пройшов вечір дружби. Представники братніх народів розповіли про досягнення своїх республік, поділилися досвідом творчої діяльності. А в заключному концерті, крім ровенських митців, взяли участь грузинські і білоруські артисти.
Міцна дружба встановилась між Ровно і болгарським містом Відіном. У серпні 1967 року населення гостинно зустрічало делегацію трудящих, очолювану першим секретарем Відінського окружкому Болгарської комуністичної партії Велко Семковим. З нагоди 51-ї річниці Великого Жовтня поїздом «Дружба» на торжества в Ровно прибули 400 болгар із Відінського округу. Під час огляду пам’ятника жертвам фашизму гості застигли в скорботному мовчанні, а потім піднесено болгарською мовою проспівали улюблену пісню В. І. Леніна «В неволі скатований люто». У травні 1969 року Ровно знову зустрічало делегацію болгарських друзів. Проспект Миру,
Ленінська, Московська, Комуністична, Відінська та інші вулиці та площі міста прикрасились прапорами Народної Республіки Болгарії, лозунгами й транспарантами на честь непорушного єднання радянського та болгарського народів, дружби між Ровно і Відіном. Делегації ровенців побували в Болгарії.
Не раз Ровно відвідували югославські друзі. Вони знайомилися з визначними місцями міста, пов’язаними з перебуванням тут Першої Кінної армії, зокрема героя громадянської війни серба Олеко Дундича. Майже щорічно в Ровно відбуваються багатолюдні мітинги з нагоди прибуття учасників автопробігу Москва — Прага, в якому беруть участь радянські й чехословацькі спортсмени. Разом з іншими промовцями виступають також учасники партизанського руху в Чехословаччині жителі Ровно І. М. Онуфер і Б. П. Харитонов.
Три роки провела на Ровенському заводі високовольтної апаратури група в’єтнамських спеціалістів. За цей час вони не тільки ознайомилися з виробництвом, а й знайшли багато щирих друзів. 23 жовтня 1970 року в’єтнамських друзів проводжали на батьківщину. На прощання їм побажали успіхів у праці й боротьбі з американськими інтервентами, вручили пам’ятні подарунки і квіти.
Всю виробничу й громадсько-політичну діяльність населення спрямовує міська партійна організація, яка налічує в своїх лавах 11 139 комуністів. На всіх ділянках виробничого й культурного життя комуністи йдуть в авангарді трудящих, виховують їх у дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму, показують приклад самовідданого служіння Батьківщині. На підприємствах, в культурно-освітніх закладах, установах працюють 487 профспілкових організацій, які об’єднують 31 995 членів, та 252 первинні комсомольські організації, на обліку яких 29 548 юнаків і дівчат.
Одним з найголовніших своїх завдань міська комсомольська організація вважає політичне й трудове виховання молоді. На прикладі кращих ветеранів праці комсомольці показують молодим виробничникам, як треба підносити свою кваліфікацію, множити трудові успіхи свого підприємства. Первинні комсомольські організації на свої вечори запрошують учасників революційних подій, Великої Вітчизняної війни, героїв праці, діячів науки і культури, слухають їх розповіді, вчаться у них жити й працювати по-комуністичному, віддавати молодечу енергію побудові комунізму в нашій країні.
Постійну увагу розв’язанню господарських і культурно-освітніх питань приділяє Ровенська міська Рада депутатів трудящих. Через своїх 289 депутатів, членів комісій, громадські організації вона зв’язана з підприємствами, закладами, установами і разом з ними вирішує проблеми, які висувають трудящі міста. Члени міськради контролюють будівельні роботи, дбають про благоустрій, поліпшення добробуту населення.
Про піклування за впорядкування міста і піднесення добробуту його мешканців свідчить місцевий бюджет, який з кожним роком зростає. В 1971 році він становив 11151 тис. крб. Це в два рази більше проти 1961 і в 12 разів проти 1940 року. Основна частина бюджету (4028,8 тис. крб.) була асигнована на освіту. Значні суми виділялися на розвиток житлово-комунального господарства та пенсійне забезпечення.
Трудящі Ровно, як і всі радянські люди, з великим піднесенням зустріли рішення XXIV з’їзду КПРС. Партійна організація міста, спираючись на активність мас, розгорнула боротьбу за втілення в життя накреслень партійного форуму, планів нової п’ятирічки.
У дев’ятій п’ятирічці на околиці міста буде зведено завод великопанельного домобудування, що вироблятиме залізобетонні деталі, яких щороку вистачатиме ва спорудження 2200 добре впорядкованих квартир. За своєю потужністю це підприємство буде одним з найбільших у західних областях України. Будуть збудовані нові корпуси на фабриці нетканих матеріалів, заводах тракторних запасних частин і залізобетонних виробів. Стануть до ладу нові цехи на інших підприємствах. Значно збільшиться асортимент промислової продукції.
Триватиме дальша реконструкція обласного центру. На Ленінській вулиці передбачається спорудити багатоповерхові житлові будинки, відкрити нові магазини, підприємства громадського харчування. Житлові масиви з’являться в районах колгоспного ринку та льонокомбінату. На основних магістралях курсуватимуть комфортабельні тролейбуси, завдяки чому набагато поліпшиться міський транспорт. Великі кошти заплановано на розвиток освіти й охорони здоров’я жителів міста.
Над виконанням програми дев’ятої п’ятирічки ударно працюють всі трудящі Ровно. Готуючись до відзначення 50-річчя утворення СРСР, ровенці стали ініціаторами соціалістичного змагання, яке проходило під девізом «П’ятнадцять ударних тижнів». Під час проведення кожного тижня, що присвячувався одній союзній республіці, на площі Леніна і на підприємствах міста вивішувалися державні прапори цієї республіки, підбивалися підсумки трудової діяльності виробничих колективів. Протягом усіх тижнів ровенці перевиконували взяті соціалістичні зобов’язання, виробляли понадпланову продукцію.
У всесоюзному соціалістичному змаганні на ознаменування 50-річчя утворення СРСР найвищих виробничих результатів добилися колективи льонокомбінату ім. Комсомолу України, комбінату хлібопродуктів, будівельно-монтажного управління «Промбуд» № 4 комбінату «Ровнопромбуд», будівельно-монтажного тресту «Полісся-водбуд». їх нагороджено Ювілейними Почесними знаками ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Колективи будівельно-монтажного управління «Промбуд-1» комбінату «Ровнопромбуд» та об’єднання їдальні № 26 Ровенського комбінату громадського харчування нагороджені Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.
До знаменного ювілею в місті організовувались виставки, читалися лекції, відбувалися конкурси художньої самодіяльності, в яких взяло участь 6 тисяч чоловік. Міськком партії провів загальноміську теоретичну конференцію на тему «Дружба народів СРСР — велика перемога національної політики КПРС». На ній виступали вчені, робітники підприємств, учителі, партійні працівники. Влітку 1972 року в Ровно побували на гастролях Російський драматичний театр Башкирської АРСР і Кишинівський драматичний театр ім. А. П. Чехова. Самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю Ровенського льонокомбінату виступав у Москві і Ленінграді. Самодіяльний ансамбль танцю УРСР «Полісянка» брав участь у конкурсі на ВДНГ та святі хореографії «Квітка дружби» в м. Шауляї Литовської РСР.
Змістовно проходили зустрічі трудящих міста з делегаціями Російської Федерації, Білоруської РСР, Молдавської РСР, Литовської РСР, які приїздили до Ровно. Вони перетворювалися на велике, радісне свято, переконливо свідчили про міцну нерозривну дружбу народів Радянського Союзу, їх спільну єдність у боротьбі за побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
Ровно будується, прикрашається новими сучасними спорудами, парками, садами. Воно стає одним із найкрасивіших і найвпорядкованіших міст Радянської України.
О. П. МОЛЧАНОВ