Клесів, Сарненський район, Ровенська область
Клесів — селище міського типу (з 1940 року), центр селищної Ради. Розташований за 109 км від Ровно, за 25 км від райцентру. Залізнична станція на лінії Сарни—Коростень. Населення — 3600 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Клесів і Пугач.
Територія Клесова здавна заселялася людьми. Про це свідчить поселення доби бронзи, виявлене археологами поблизу селища.
Місцевість навколо Клесова багата на ліси та на гірські магматичні породи — рожево-сірі та сірі граніти, зручні для розробки.
Клесів заснований на початку XX ст., коли була споруджена залізниця Київ— Сарни—Ковель. 1902 року за кілька кілометрів від села Клесова збудовано залізничну станцію, яка дістала однойменну назву. Згодом біля станції виросло невелике селище, яке теж стало називатися Клесовим. У 1909 році в ньому налічувалося 15 будинків, 120 жителів. У цей період навколо селища розгорнулись розробки лісів і гранітів. Водночас управління Поліських залізниць збудувало лісопильний завод.
Видобуток граніту на кар’єрах поступово збільшувався, зростав обсяг лісозаготівельних робіт. Власники кар’єрів організували виготовлення пам’ятників. Проте нові підприємства не засновувалися. 1909 року було відкрито однокласне училище, яке відвідували 65 учнів.
Важким лихоліттям для жителів Клесова стала перша світова війна. Багатьох жителів мобілізували до царської армії. Майже припинилися роботи на кар’єрах.
У 1915 році клесівські залізничники взяли участь у страйку, який організувала Сарненська група РСДРП. Страйкарі вимагали припинення війни, забезпечення трудящих роботою, а їх сімей — хлібом.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції політична діяльність клесівських робітників значно активізувалася. За прикладом робітників трудящі селища розгорнули революційну боротьбу.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала піднесення серед трудящих Клесова, спрямувала їх на боротьбу за встановлення влади Рад. Перебуваючи під впливом Сарненської групи РСДРП, клесівські робітники боролися проти Центральної ради, саботували її розпорядження. У січні 1918 року, коли радянські війська визволили селище від військ Центральної ради, було проголошено Радянську владу. Однак у лютому цього року Клесів окупували австро-німецькі загарбники.
Населення не мирилося з окупантами та їх прислужниками. У липні 1918 року робітники станції взяли участь у Всеукраїнському страйку залізничників, який тривав понад місяць і був грізним протестом проти німецьких окупантів та їх пособників. Страйкарі вимагали звільнення всіх залізничників, заарештованих за політичні переконання, підвищення оплати праці, виплати заробітку за попередні місяці, запровадження 8-годинного робочого дня.
8 грудня 1918 року за допомогою дубровицьких повстанців у Клесові було відновлено Радянську владу. Проте наприкінці місяця селище опинилося в руках петлюрівської Директорії.
Місцеве населення продовжувало боротьбу за владу Рад. На допомогу йому прийшла Червона Армія. 7 лютого 1919 року 21-й Волинський український радянський полк разом з 2-м Поліським комуністичним повстанським полком і полками 17-ї дивізії визволили Клесів від петлюрівців. Щойно створений ревком вжив заходів, спрямованих на поліпшення умов життя трудящих, налагодження торгівлі, боротьбу з епідеміями тифу, кору та інших хвороб. Але будівництву нового життя знову перешкодили петлюрівці. В першій половині березня 1919 року вони захопили Клесів.
Трудящі чинили опір петлюрівцям. В районі Клесова вели бої з польськими інтервентами і петлюрівцями 44-а стрілецька дивізія 12-ї армії і 3-я прикордонна дивізія Західного фронту1. З—5 червня 1919 року радянські війська очистили Клесів від військ Директорії. Відновив свою діяльність ревком. Під його керівництвом населення взялося відбудовувати зруйноване війною господарство. На підприємствах почали встановлювати робітничий контроль, утворилося споживче товариство Ровенської кооперативної спілки, яке постачало населення промисловими товарами.
В середині серпня 1919 року Червоній Армії, що вела оборонні бої з польськими загарбниками, довелося відійти. Запеклі бої біля Клесова розгорнулися влітку 1920 року. 8 липня 174-а бригада 58-ї дивізії вийшла на лінію Тухово—Клесів. Визволене селище знову стало радянським. Проте у першій половині вересня 1920 року під тиском переважаючих сил ворога частини Червоної Армії змушені були залишити Клесів. За Ризьким мирним договором 1921 року селище відійшло до Польщі. Клесів став центром гміни Сарненського повіту Поліського воєводства.
Під час польської окупації селище майже не розвивалося. Буржуазія Польщі цікавилася лише клесівськими кам’яними кар’єрами, які були одними з найбільших у країні й належали Верхньосілезькому концерну. Тут існувало кілька фірм, які видобували й обробляли граніт. Клесівські граніти використовувалися на будовах Польщі, а також експортувались у Румунію. 1927 року в Клесові діяли 6 невеликих цегелень, де налічувалося 17 чоловік, дві смолярні, кілька тартаків, у т. ч. паровий, на яких працювало 24 робітники. Кам’яні кар’єри були погано технічно оснащені. Молот, долото, шпунт, ручна лебідка — такими знаряддями користувалися робітники. Робочий день тривав 10—14 годин на добу. Ніякої охорони праці й техніки безпеки не було, травмованих звільняли з роботи.
Українське населення терпіло не лише від соціального гніту, а й політичного та національного безправ’я. Українська культура переслідувалась. У 1925 році в Клесові діяла лише одна початкова школа з польською мовою викладання, яка розміщувалась у невеличкій класній кімнаті. На одного вчителя припадало 73 учні.
Трудящі не мирилися з таким становищем. У 1923 році за дорученням Пінського окружкому Комуністичної партії Західної Білорусії дубровицькі комуністи створили ряд партійних осередків, у т. ч. в Клесові, які згодом об’єдналися в Дубровицьку районну організацію КПЗБ. Клесівський партійний осередок очолив робітник М. К. Бабій. 20 комуністів під його керівництвом вели підпільну роботу і в навколишніх селах, організовували політичні кампанії — шкільну, антиподаткову, антивоєнну, за звільнення політв’язнів, за поліпшення умов праці, керували страйками робітників на підприємствах. 22 квітня 1925 року на каменоломнях фірми Файнштейна 70 робітників, припинивши роботу, зажадали підвищення заробітної плати на 15 проц. Наступного дня адміністрація фірми задовольнила вимоги страйкарів. З 16 по 19 травня 1927 року на фірмі «Скала» страйкувало 23 робітники, а з 6 по 10 липня — 49 робітників.
На початку 1926 року, зважаючи на зростання чисельності членів партії, в Клесові створено підпільний підрайком КПЗБ на чолі з секретарем М. К. Бабієм. До нього входило 6 осередків, в яких налічувалося 24 члени партії і 10 співчуваючих. У 1928 році поліція розгромила підрайком, а його членів заарештувала. Наступного року в Клесові утворився райком КПЗБ4. У листопаді 1930 року, коли Сарненський повіт передали з Поліського до Волинського воєводства, Клесівський райком увійшов до складу КПЗУ.
Крім названих, на території Клесова існував ще т. з. автономний осередок, створений 26 липня 1931 року. Члени цього осередку в разі провалу райкому мали б прийняти на себе його обов’язки. Діяв також райком КСМ, якому, крім клесівських, підпорядковувались осередки інших населених пунктів.
Клесівські комуністи проводили агітаційну роботу серед робітників каменоломень, селян навколишніх сіл, розповсюджували літературу, яку привозили представники Пінського окружкому КПЗБ. 1 травня 1931 року в Клесові було розповсюджено багато політичної літератури, вивішено два червоні прапори, проведено маївку. У серпні цього року під час обшуків на каменоломнях, проведених у зв’язку з арештом Андрія Дудка, Павла Кідрака і Павла Кирилюка, знайдено велику кількість нелегальної літератури — відозв ЦК КПЗБ і ЦК КСМЗБ, виданих білоруською і польською мовами.
Водночас комуністи продовжували керувати страйками. Широкого розмаху набула страйкова боротьба, що виникла внаслідок зростання злиднів у роки економічної кризи. В липні 1929 року страйкували робітники гранітного кар’єру, в лютому й березні 1930 року — 365 робітників каменоломень. У липні цього року робітники фірми «Скала», припинивши роботу, вимагали виплати заробітку за 4 попередні місяці. Через три дні, коли заборгованість була ліквідована, страйкарі стали до праці. У вересні з таких же причин страйкували 197 робітників каменоломень фірми «Клесівський граніт».
Для придушення революційних виступів правляча фашистська кліка Пілсудського влітку 1930 року розпочала криваву розправу над народними масами, т. зв. пацифікацію (умиротворення). У серпні 1931 року зазнали розгрому Клесівський райком КПЗУ та його осередки. Було заарештовано майже весь склад райкомів КПЗУ і КСМЗУ. Для боротьби з революційним рухом польський уряд запровадив військово-польові суди.
Шукаючи виходу з економічної кризи (1929—1933 рр.), під час якої знизився рівень виробництва, катастрофічно зростало безробіття, польський уряд збільшував податки, зменшував заробітну, плату робітників. 7 лютого 1931 року газета «Пшегльонд волинські» писала, що внаслідок довготривалого припинення робіт на каменоломнях у Клесові зареєстровано 844 безробітні, з яких 533 одержують допомогу з фонду безробіття, решта 311 чоловік, які не мають права на допомогу, знаходяться в крайній нужді. На початку грудня 1931 року адміністрації фірм «Клесівський граніт», де працювало 400 робітників, і «Пугач» (370 робітників) через брак замовлень припинили роботу.
В серпні 1935 року на каменоломнях Пешевського протягом 10 днів страйкувало 25 каменярів, у жовтні страйкували 50 робітників фірми «Пугач», у липні наступного року — робітники фірми «Товариство будівельне Заверця». Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати. Особливо широкого розмаху набула страйкова боротьба у 1938 році. Підвищення заробітної плати вимагали 110 каменярів фірми «Пугач», 89 — фірми «Стрибо», ліквідації заборгованості, регулярної виплати заробітку — 210 страйкарів каменоломні фірми Надратовського, 850 робітників фірми «Клесівський граніт». Лише після задоволення вимог робітники стали до роботи. Адміністрації фірми «Стрибо» довелося і наступного року задовольнити вимогу 170 страйкарів — виплатити робітникам понад 8 тис. злотих заборгованості.
У березні 1939 року припинили роботу 40 робітників, присланих з фонду праці на роботу до клесівських каменоломень «Камінне» у Вирах. З’явившись у бюро правління, вони поставили вимогу поліпшити умови праці і побуту або відправити їх на кошти фірми до місця проживання. Адміністрація змушена була видати робітникам проїзні квитки.
Один з безробітних гірник М. Олебінський, який у березні цього року разом з 20 іншими робітниками приїхав працювати до каменоломень у Вирах, писав: «Після одного дня роботи заробив відрядно після 8 годин інтенсивної роботи 1,25 злотого без відрахування коштів на соціальне страхування. Потім нас розміщено в бараку фірми. На ліжках не було ні сінників, ні соломи, тільки самі залізні пружини. Я помітив, що на нинішніх умовах платні не можна прожити. Тому разом з товаришами вирішили заробити тільки на поворотну подорож і якнайшвидше повернутись додому. Пригадую, що більшість із нас продала або велосипеди, або козу — єдину годувальницю родини, або також брали позичку у знайомих, лише б тільки здобути цим шляхом кошти для подорожі до Клесова і Вир. Товариші, які зі мною приїхали, є безробітні, не мають жодного нерухомого майна».
У вересні 1939 року Червона Армія визволила Західну Україну від іноземного поневолення. У Клесові було створено волосний комітет. Очолив його М. К. Бабій. Комітет вживав заходів для очищення Клесова від ворожих елементів, встановлення революційного порядку, займався підготовкою і проведенням виборів до Народних Зборів. Трудящі Клесова одностайно висунули своїм депутатом до Народних Зборів Західної України М. К. Бабія.
Клесівський волосний комітет провів у життя рішення Народних Зборів Західної України щодо встановлення Радянської влади, націоналізації великої промисловості, конфіскації поміщицьких земель і передачі їх найбіднішому селянству.
На підставі нового адміністративно-територіального поділу у січні 1940 року Клесів став районним центром Ровенської області. Було створено селищну Раду, а в селах — сільські Ради. Волосний і селянські комітети перестали існувати. У грудні 1940 року відбулися вибори до селищної Ради депутатів трудящих. Організаційно оформилися первинні партійні організації.
Під керівництвом партійних і радянських органів розпочалося будівництво нового життя.
На промислових підприємствах Клесова розгорталося соціалістичне змагання за успішне виконання народногосподарських планів, ширився стахановський рух. На початку 1941 року колектив Клесівського заводу вогнетривкої цегли № 6 завоював почесне звання стахановського заводу. Одним з ініціаторів стахановського руху в області виступила Є. Хіноцька, яка виконувала виробничі норми на 400 і більше процентів. Трудящі селяни об’єднувалися в колективні господарства. 1941 року в Клесівському районі організувалося 10 колгоспів, у т. ч. один в сусідньому селі Клесові.
Було налагоджено медичне обслуговування. На початку 1940 року в селищі відкрили лікарню, фельдшерсько-акушерський пункт.
З перших днів встановлення Радянської влади в Клесові широко розгорнулося культурне будівництво. За шкільні парти сіли також дорослі. В райцентрі були створені школи ліквідації неписьменності та малописьменності. В 1940 році тільки на Клесівському цегельному заводі в такій школі навчалося 130 чоловік.
Незабаром після визволення в селищі відкрили семирічну школу. Наступного року школа стала восьмирічною, з часом планувалося зробити її середньою. В школі навчалося 350 учнів. Для забезпечення навчального процесу були прислані вчителі із східних областей України.
У селищі почали працювати районний будинок культури і бібліотека.
Зростала політична активність трудящих Клесова. Напередодні виборів до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР, які відбулися у березні 1940 року, населення вивчало Конституції СРСР, УРСР і Положення про вибори. В агітпункті районного будинку культури, де містилась дільнична виборча комісія, перед трудящими виступали лектори.
Бурхливий процес соціалістичних перетворень на західноукраїнських землях був перерваний у 1941 році підступним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Партійна організація Клесівського району вжила заходів для евакуації цінного устаткування каменоломень. 9 липня 1941 року Клесів окупували німецькі війська. Гітлерівці почали арештовувати тих, хто співчував Радянській владі. За участю українських буржуазних націоналістів вони влаштовували облави, розстрілювали комуністів, комсомольців, радянських активістів у Клесові і в селах району.
Багато лиха завдали німецько-фашистські загарбники народному господарству Клесова. Каменоломні були занедбані, устаткування знищене, майно пограбоване. 62 чоловіка окупанти вивезли в Німеччину, 94 закатували. Кращі будинки селища, зокрема школу, будинок піонерів, окупанти забрали під свої установи. Освіта не передбачалася фашистським «новим порядком».
Трудящі Клесова не корились гітлерівським поневолювачам. Народну боротьбу очолили підпільні партійні, комсомольські організації, які були створені під керівництвом ЦК КП(б)У та обкому партії. Партійне підпілля в Клесівському районі розгорнуло діяльність в липні 1941 року. Організатором його став перший секретар Клесівського райкому партії В. О. Сонін (видавав себе за робітника кам’яних кар’єрів).
У вересні 1941 року гестапо з допомогою українських буржуазних націоналістів напало на слід Клесівського підпілля й арештувало В. О. Соніна та кількох підпільників. Після страшних катувань їх розстріляли. Частина підпільників, якій вдалося уникнути арешту, влилася в партизанський загін Д. М. Медведева.
В Клесівських лісах діяли партизанський загін ім. Шевченка, створений у Дубровицькому районі, розвідувальна група, очолювана В. В. Кочетковим, групи радянських патріотів.
Восени 1942 року група партизанів загону Д. М. Медведева одержала завдання підірвати залізничну станцію Вири, депо, електростанцію, зруйнувати вузькоколійку, що йшла від Вирівських кар’єрів до Клесова. З кар’єру окупанти вивозили граніт для будівництва воєнних об’єктів. Замінувавши міст, розташований за 2 км від Вир, партизани пробрались на станцію, зчепили всі паровози і пустили цей состав без машиніста на великій швидкості. Коли міст разом з паровозами полетів у воду, залунали вибухи на електростанції, депо, водокачці.
1942 року в районі селища діяли партизанські загони з’єднань С. А. Ковпака, О. М. Сабурова та ін. 24 листопада 1942 року 8-й батальйон партизанського з’єднання, яким командував О. М. Сабуров, знищив у 16-годинному бою 320 гітлерівців, танк, бронемашину, літак, захопив трофеї.
Партизанські загони, що діяли в клесівських лісах, мали постійний зв’язок з радянським тилом, одержували звідти боєприпаси, зброю, друковану продукцію та інші засоби, потрібні для підпільної роботи. Допомога з Великої землі піднімала бойовий дух підпільників, партизанів, усіх трудящих, що перебували на тимчасово окупованій території. Селяни навколишніх сіл приходили в партизанські загони, поповнюючи лави народних месників.
Починаючи з весни 1943 року, на території Клесова і району діяли також польські розвідники і партизанські загони. Партизани створили у Клесові розгалужену мережу агентурної розвідки.
Польські патріоти розповсюджували серед населення Клесівського району, а також інших районів області листівки, надруковані в партизанській друкарні. Про діяльність одного із загонів найкраще розповідає щоденник бойових дій: «17 квітня 1943 р. Вдень пущено під укіс ешелон противника між станціями Клесів і Томашгород. Знищено понад 20 гітлерівців, паровоз і чотири вагони. Відзначилися бійці Дросик Франц, Станський Тадеуш і Маньковський Роман. 19 квітня. Із засідки між станціями Клесів і Томашгород знищили 4 німецькі солдати. 23 травня. Група польського загону під командуванням Шаденя на залізничній дільниці Клесів—Томашгород пустила під укіс військовий ешелон з технікою противника. Знищено 1 паровоз, 11 вагонів, кілька вагонів пошкоджено. Дільниця не працювала З години. 24 червня. Група польського загону під командуванням Ослонського на залізничній дільниці Клесів—Томашгород пустила під укіс військовий ешелон з боєприпасами. Знищено 1 паровоз, 1 вагон, кілька вагонів пошкоджено. Відзначилися Проповицький, Гайдемський».
Улітку 1943 року народні месники очистили від ворога територію Клесівського району. Вона стала партизанською зоною. Однак у селищі і на залізничній станції Клесів ще лютували окупанти. Здійснюючи бойові операції, партизани допомогли Червоній Армії розгромити німецькі війська біля Клесова. 7 січня 1944 року селище визволили воїни 143-ї стрілецької дивізії 13-ї армії під командуванням полковника М. М. Заїкіна.
298 жителів Клесова билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 109 загинуло. Із зброєю в руках захищали Москву, Ленінград, форсували Дніпро жителі Клесова А. С. Котик, Д. І. Онопрійчук; бив фашистів під Вітебськом, Белостоком, Кенігсбергом і Варшавою І. І. Богомил, визволяв Білорусію, Литву, Чехословаччину Д. С. Блощиневич. С. П. Грицкевич завершив війну на Ельбі. Подібний бойовий шлях пройшли Б. С. Боярчук, С. Н. Дубовець, О. Б. Коташ, Я. Й. Котляр та інші.
З перших днів визволення селища від фашистської окупації відновили роботу радянські й партійні органи. Під керівництвом комуністів і комсомольців трудящі почали відбудовувати своє селище. Розчищались завали, впорядковувалися вулиці, ремонтувалися будинки. В трьох суботниках благоустрою взяло участь близько 900 чоловік. Водночас жителі збирали кошти для Червоної Армії. На будівництво танкової колони «Ровенщина» клесівці внесли 105 728 крб. грішми, 18 кг золота і срібла, передплатили воєнну державну позику на суму 302 355 крб., зібрали багато подарунків для поранених бійців і офіцерів.
Держава допомагала трудящим селища кредитами, будівельними матеріалами, надсилала спеціалістів для роботи в усіх галузях виробництва й культури. В 1944 році були створені коліснобричечна, взуттєва, шорна, годинникова, швейна майстерні райпромкомбінату. Відновилося добування гранітів.
Клесівські родовища граніту (Ждилівське, Пугач, Кривка, Заріччя, Промисловий) розташовані в сприятливих геолого-економічних умовах і мають значні запаси будівельного каменю. В усіх родовищах, за винятком Ждилівського, добувають високоякісний щебінь рожево-сірого тонкозернистого аплітграніту, дуже міцного, з незначною водовбирністю. Незабаром після визволення на Ждилівському родовищі на базі кар’єрів було створено каменедробарний завод «Промтресту». 1944 року він випускав щомісяця 200—250 кв. м облицювальних плит, 23 тис. куб. м щебеню, 500 куб. м буту. Цього року став до ладу завод будівельних матеріалів.
До 1948 року трудящі селища відбудували залізничну станцію, завод вогнетривкої цегли. Відновили роботу майстерні побутового обслуговування, лазня, їдальні, продовольчі й промтоварні магазини, лікарня та аптека.
Партійні й радянські організації райцентру брали активну участь в організації колгоспів у селах району. Незважаючи на опір куркулів, терористичні акти банд українських буржуазних націоналістів, в 1950 році було завершено колективізацію сільського господарства.
В роки відбудови народного господарства розвивалася культура. Незабаром після визволення в селищі запрацювала школа, де в 1—5 класах вчилося 140 дітей. На роботу в школу прислали 8 учителів із східних областей України. Було відкрито будинок культури, районну бібліотеку. З 1945 року почала виходити районна газета «Зірка».
В 50—60-х роках у Клесові виросли нові потужні підприємства нерудних матеріалів, реконструйовано діючі. В 1954 році почав працювати кар’єр Львівської залізниці, тоді ж було створено пересувну механізовану колону — ПМК-177 «Поліссяводбуду», яка осушує болота. 1959 року Клесівський лісгосп реорганізували в лісгоспзаг. У 1964 році кар’єр Львівської залізниці перетворили на каменедробарний завод. 1969 року в Клесові пущено ще одне підприємство — каменедробарний завод «Облміжколгоспбуду». Діють автобаза, цех Сарненської меблевої фабрики, комбінат побутового обслуговування.
В спорудженні й оснащенні клесівських каменедробарних заводів є значна частка праці робітників підприємств братніх республік Радянського Союзу. Каменедробарки, мостові крани, екскаватори, транспортери, електромотори надійшли сюди з Москви, Ленінграда, Орєхово-Зуєва, Крюкова, Воронежа, Жданова, Курська, Куйбишева, масляні насоси й електрообладнання — з Казахстану й Татарської АРСР. Потрібне обладнання й матеріали надсилали також підприємства Грузії, Молдавії, Білорусії, прибалтійських республік, багатьох міст України.
Клесівські підприємства нерудних матеріалів дають народному господарству сотні тисяч кубометрів бутового каменю, щебеню, облицювальних виробів щороку. Тільки на каменедробарному заводі «Промтресту» видобувається в середньому 250 тис. куб. м щебеню, 18 тис. кв. м облицювальних виробів на рік.
Продукцію клесівських каменедробарних заводів використовують для спорудження великих мостів через такі ріки, як Амур, Даугава, Волга, в Архангельській області, Калінінграді. Щебінь вивозять до Москви, Києва, прибалтійських республік, Білорусії, він використовується для виготовлення збірного залізобетону. Клесівським гранітом облицьовані мости й набережні, станції метрополітену, вокзали ряду міст країни. З поліського граніту виготовлено пам’ятники І. В. Курчатову, обеліск «Космос» у Москві, пам’ятник В. С. Стефанику у Львові. На відзначення XXIV з’їзду КПРС клесівські каменотеси підготували гранітні плити для будівництва підземного переходу на площі Перемоги в Ленінграді.
Великих виробничих успіхів досягли промислові підприємства в роки восьмої п’ятирічки. 1970 року усі каменедробарні заводи виробили 511,6 тис. куб. м щебеню, 19 тис. куб. м буту, 8 тис. кв. м облицювальних матеріалів. Усі підприємства селища достроково, у жовтні 1970 року, завершили план восьмої п’ятирічки, дали понад план продукції на 772 тис. крб. За трудові досягнення 164 трудівники селища нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.
З кожним роком розширюється житлове й промислове будівництво, поліпшується благоустрій селища. За післявоєнний час споруджено 12 двоповерхових багатоквартирних і 450 одноповерхових будинків. Лише в роки восьмої п’ятирічки збудовано 16-квартирний будинок за рахунок коштів промислових підприємств, восьми- і шістнадцятиквартирний будинки — на каменедробарному заводі «Промтресту», 3-квартирний — у лісгоспзазі. Крім того, на каменедробарному заводі «Промтресту» зведено дробильний цех, клуб, контору і 2 побутові приміщення, реконструйовано каменотесний і механічний цехи, збудовано вантажну площадку і майстерню для лісгоспзагу, трансформаторну підстанцію для ПМК-177, матеріальний склад для торфобрикетного заводу. За роки п’ятирічки газифіковано 364 квартири жителів селища, прокладено 500 кв. м тротуарів, заасфальтовано 6 тис. кв. м вулиць, збудовано 17 км шляхів з твердим покриттям.
Хорошими виробничими показниками завершили перший рік дев’ятої п’ятирічки промислові підприємства. Значно перевиконали плани каменедробарні заводи, ПМК-177, лісгоспзаг. У 1971 році колективом працівників ПМК-177 здано колгоспам 1917 га осушених земель.
В роки дев’ятої п’ятирічки буде розширено і реконструйовано каменедробарний завод «Промтресту». 1972 року став до ладу цех хвойновітамінного борошна. Буде збудовано торфобрикетний завод, торговий центр, два 18-квартирні житлові будинки, кінотеатр, дитячий садок. Клесів стане ще більш впорядкованим. Жителі селища завершать будівництво водопроводу, заасфальтують вулиці Шевченка, Леніна, Шкільну. Вже у 1971 році було заасфальтовано 2862 кв. м центральної вулиці, 1,6 тис. кв. м тротуарів. У. будівництві доріг активну участь беруть промислові підприємства. Каменедробарний завод «Промтресту» завіз у селище 100 куб. м щебеню, виділив автотранспорт для перевозу будівельних матеріалів, каток для укатки асфальту. Каменедробарний завод Львівської залізниці заасфальтував своїми силами 900 кв. м вулиць.
За післявоєнний час значно розширилась торговельна мережа. Нині в селищі працюють 27 магазинів, 8 підприємств громадського харчування.
Про охорону здоров’я дбають 4 лікарі і 29 чоловік середнього медперсоналу, які працюють у дільничній лікарні на 50 ліжок, фельдшерсько-акушерському і 3 здоровпунктах. При лікарні діють пологове відділення, стоматологічний і рентгенологічний кабінети.
Значних успіхів досягнуто в розвитку освіти й культури. В Клесові є середня, дві восьмирічні і початкова школи, де навчається 1342 учні, філіал Сарненської заочної середньої школи для дорослих. З 1964 року працює філіал Сарненської музичної семирічної школи. В усіх школах працює 85 учителів, переважна частина яких з вищою освітою. 140 дітей дошкільного віку виховуються у двох яслах-садках.
Культмасову роботу серед трудящих селища проводять селищний будинок культури, зведений 1957 року, чотири клуби промислових підприємств на 250 місць кожен, профспілкові бібліотеки. В будинку культури і клубах встановлено кіноустановки. 6 в Клесові 2 селищні бібліотеки, в яких налічується 28 тис. книжок. Крім того, населення читає періодичну літературу. У 1972 році передплачено 4800 примірників газет і 3384 примірники журналів.
У 1957—1958 рр. в Клесові споруджено пам’ятники В. І. Леніну, партизану-розвіднику М. І. Кузнецову.
Багатогранне життя трудящих Клесова скеровують партійні і комсомольські організації, селищна Рада депутатів трудящих. Кількість комуністів і комсомольців значно зросла. Нині в 19 первинних партійних організаціях об’єднано 229 комуністів, у 18 комсомольських — 580 членів ВЛКСМ. Кращих виробничників, працівників різних закладів обирають трудящі до селищної Ради. Серед 71 депутата Клесівської селищної Ради 49 робітників, 22 службовці. З кожним роком зростає бюджет Ради. 1971 року на благоустрій селища було витрачено 22 935 крб., на освіту — 68 545, на культмасову роботу — 11 866 крб. В цілому бюджет Ради на 1972 рік становив 133 615 карбованців.
В обстановці великого трудового і політичного піднесення відзначили трудящі Клесова всенародне свято — 50-річчя утворення Союзу PGP. Заклик Комуністичної партії ознаменувати славний ювілей країни новими трудовими досягненнями знайшов широкий відгук у селищі. Виконуючи зобов’язання, взяті на честь знаменного свята, робітники багатьох бригад, змін, цехів вже у вересні — жовтні 1972 року завершили план другого року дев’ятої п’ятирічки. Трудові успіхи клесівців —вклад у дострокове виконання накреслень XXIV з’їзду КПРС.
О. С. МАСНИЙ