Кричильськ, Сарненський район, Ровенська область
Кричильськ — село, центр сільської Ради, розташоване понад річкою Горинню, за 30 км від райцентру, за 16 км від залізничної станції Антонівка. Дворів — 695, населення — 2985 чоловік. Сільраді підпорядковані села Убереш, Угли.
Територія сучасного села була заселена вже в часи Київської Русі. Поблизу Кричильська виявлено давньоруське городище.
Перша письмова згадка про Кричильськ датується 1562 роком. Тоді село перебувало у складі Литовського князівства. Тут був замок, в якому переховувались місцеві жителі під час нападів татар. Після Люблінської унії Кричильськ перебував у складі Степанської волості Луцького повіту Волинського воєводства Речі Посполитої. Згідно з податковими реєстрами 1583 року в ньому налічувалося 50 димів, а в 1629 році — 127 димів.
У XVI — першій половині XVII ст. Кричильськ належав князям Острозьким. В селі знаходився один з дев’яти фільварків Степанського ключа. Селяни-кріпаки займалися землеробством, розводили свиней і птицю. Щороку вони здавали князеві данину — баранів, ялівок, гусей, каплунів. Селяни не тільки сплачували натуральні і грошові повинності, але й працювали на феодала по 2—5 днів щотижня, іноді кожного дня після полудня або «коли накажуть». Тяглові піддані платили по 1 злотому «порохове» та сторожове, давали по 2 курки, 1 гусці.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Кричильськ перебував у складі Волинського намісництва, а з 1797 року — Волинської губернії Російської імперії.
Селом, навколишніми лісами, полями, луками володіли поміщики. Вони торгували і землею, і людьми, передавали їх з рук у руки. У березні 1808 року частину Кричильська купив граф С. Ворцель. За участь С. Ворцеля у польському повстанні 1831 року царські власті конфіскували його маєток, який деякий час здавався в оренду, а потім був проданий іншому поміщику.
За даними 1845 року, в Кричильську діяла суконна мануфактура, на якій працювала частина кріпаків. Інші кріпаки орендували землю за третій сніп, працювали на лісорозробках, сплавляли ліс по річках. 1850 року в селі сталося заворушення селян, викликане запровадженням інвентарних правил.
Реформа 1861 року не принесла селянам очікуваних змін. З введенням у дію уставної грамоти 1154 десятини поміщицької землі підлягали розподілу між селянами. В середньому на ревізьку душу припадало трохи більше 3 десятин землі.
Поступово кращі землі опинилися в руках заможних селян. З кожним роком зростала кількість пролетаризованих господарств. Мізерні наділи, коли підростали діти, доводилося ділити на кілька частин і сплачувати за них податки. Селяни не мали чим обробляти свою землю — у переважної більшості не було коней.
Внаслідок реформи селяни втратили право на паливо й будівельний матеріал, які вони раніше діставали з лісу. Лише раз на тиждень і за відповідну плату вони могли отримати з панського лісу трохи гілля або хмизу. 13 травня 1861 року поміщицький наглядач тяжко побив Михайла Линя за те, що той узяв без дозволу кілька жердин.
Тяжкі умови життя сприяли поширенню захворювань, епідемій. За статистичними даними, 1895 року в Кричильську народилося 123 дитини, вмерло 153. У серпні—вересні наступного року від холери вмерло 97 чоловік.
За всеросійським переписом 1897 року, в Кричильську проживало 1489 чоловік. Дві третини селян були бідняками, мало не половина з них — безкінними. Не маючи змоги сплатити надмірні платежі і податки та звести кінці з кінцями, безземельні і малоземельні селяни потрапляли в кабалу до поміщика і куркулів, ставали об’єктом подвійної експлуатації. Тільки прямих податків селяни платили 2 крб. 23 коп. в середньому з кожної десятини. Були ще т. зв. посередні податки — на сіль, сірники, гас та ін. Знесилені визиском, селяни йшли працювати на винокурний завод (збудований 1851 року), річкову пристань, лісорозробки, сплав лісу.
Яскравими фарбами змалював життя бідняків цього краю відомий російський письменник О. І. Купрін, який у 90-х роках XIX ст. бував у Кричильську. В дореволюційні часи на весь Кричильськ чоботи були лише у попа та в шинкаря, вони давали їх за гроші напрокат під час весілля і хрестин.
Основна маса населення залишалася неписьменною. З 1860 року тут діяла початкова школа, яку 1877 року місцеві власті закрили. Лише 1890 року в селі було відкрито церковнопарафіяльну школу, де вчилося 30 дітей.
Важким лихом для трудящих була перша світова війна. Вона забрала у дітей батьків, позбавила багатьох селян найелементарніших засобів для існування. У 1916—1917 рр. у селі розташовувались російські війська 5-го кавалерійського корпусу. Від революційно настроєних солдатів селяни дізнавалися про події в Росії, боротьбу трудящих проти самодержавства. Радісно зустріли трудящі села звістку про Лютневу революцію. Повалення влади царя вселило в серця селян надію на звільнення від гніту поміщиків.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни Кричильська почали ділити між собою поміщицьку землю, рубати ліс.
У січні 1918 року в Кричильську проголошено Радянську владу. Органом її в селі був ревком, який очолював бідняк І. Ф. Левчун. Ревком керував боротьбою з контрреволюційними елементами, організовував господарське та культурне життя. Але наприкінці лютого Кричильськ окупували австро-німецькі війська. У грудні 1918 року після відходу окупаційних військ владу захопила Директорія. У червні 1919 року частини 12-ї армії вигнали петлюрівців з села. Зібравшись з цього приводу на багатолюдний мітинг, селяни щиро дякували червоноармійцям за своє визволення. Негайно відновив свою діяльність ревком, утворився комітет бідноти. Ревком разом з комбідом організували збір коштів у фонд Червоної Армії. Місцеве населення здало 120 голів худоби, багато картоплі та іншого продовольства, кілька тонн фуражу.
Проте будівництво радянського життя перервали польські загарбники, які в серпні 1919 року захопили село. На початку липня 1920 року Кричильськ визволили частини 173-ї бригади 12-ї армії. Між червоноармійцями і трудящими села встановилася міцна дружба. Селяни допомагали бійцям хлібом, підводами. Частина сільської молоді пішла добровольцями до лав Червоної Армії.
Влада Рад проіснувала в селі до вересня 1920 року — Кричильськ знову захопили польські окупанти. Після 1921 року, коли територія Західної України відійшла до панської Польщі, Кричильськ перебував у складі Степанської гміни Костопільського повіту Волинського воєводства. Заданими на 30 вересня 1921 року, в селі було 323 будинки, 1909 жителів.
За часів буржуазно-поміщицької Польщі трудящі Кричильська зазнавали жорстокого соціального та національного гноблення.
На селян накладалося багато податків. З 1 га землі чи лук вони платили 6,5 злотого, за вола чи корову — 2 проц. їхньої вартості, за теля — 10 злотих, за свиню — від 6 до 8 злотих. Крім цього, їм доводилося платити за користування мостом, дорогою, навіть за димарі. За несплату податків у них примусово відбирали домашні речі, худобу. Зубожілі селяни протестували проти податкової політики, конфіскації майна за несплату податків. 30 грудня 1924 року збирач податків Степанської гміни у рапорті гмінній управі писав про категоричну відмову селян Кричильська внести податки. «Селяни,— писав він,— з насмішкою й образою звертаються до нас, мовлячи: «годі вам панувати». Перед цим у кількох господарствах було конфісковано майно для «залякування», зокрема у Тимофія Бахна відібрали вола і продали на торзі.
В той час, коли переважна більшість селянських господарств Кричильська мала в середньому по 1,5—2 га землі, польські власті оселили в Кричильську осадників. Вони одержали по 30—40 га землі, допомогу насінням, будівельними матеріалами.
Навіть 3—4 га кричильської заболоченої чи піщаної землі не могли прогодувати селянську родину. Голод і злидні гнали сільську бідноту у Сарни, Костопіль, Ровно, де вона сподівалась знайти роботу. Проте і в містах життя було не кращим, там панувало безробіття.
Жорстокий економічний гніт тісно переплітався з політикою національного гноблення, яку проводив польський уряд. У Кричильську була лише одна початкова школа. Незважаючи на те, що в ній навчалося 55 дітей українців і 4 поляки, викладання велося польською мовою, для української мови відводилась одна година на тиждень. У 1927 році на утримання школи було витрачено 318 злотих, війт одержав 3702 злоті, збирач податків за чотири місяці — 1200 злотих.
Як і всі трудящі західноукраїнських земель, жителі Кричильська виступали за возз’єднання з Радянською Україною, вели боротьбу за поліпшення свого становища. Напередодні 1 травня 1925 року тут відбувся загальносільський страйк. Наймити, протестуючи проти низької плати, поганих життєвих умов, відмовились працювати на поміщицьких полях. Не вийшли в поле і селяни, яких обурювала висока плата за користування панськими пасовищами. За кожну голову худоби треба було платити 80 злотих. Хто мав дві голови худоби, мусив одну продати. Для придушення страйку прибув загін поліції з містечка Степані. Почалися арешти. Багатьох затриманих було відправлено в кайданах до тюрми в Ровно. Д. М. Харечка, І. К. Красовського пізніше відправили з ровенської тюрми до концтабору «Береза Картузька».
Але трудящі села не припиняли боротьби з поневолювачами. Вісті з Радянської України запалювали селян на боротьбу за соціальне і національне визволення.
У Кричильську розповсюджувалася комуністична література, листівки КПП, КПЗУ, КПЗБ. Значна частина селян у березні 1928 року бойкотувала вибори до сенату і сейму. У виборчому окрузі № 182, до якого належав і Кричильськ, із загальної кількості осіб, які мали право голосу, 41 проц. не голосував. 1 травня 1936 року на високому дереві було вивішено червоний стяг.
17 вересня 1939 року частини Червоної Армії визволили Кричильськ. Негайно був створений сільський комітет, який очолив селянин В. 3. Пентило. 22 жовтня відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. На підставі декларацій, прийнятих Народними Зборами, сільський комітет конфіскував 1200 га поміщицької та церковної землі і безплатно передав її селянам. Комісія розподілила серед бідняків також худобу і майно багатіїв.
Згідно з новим адміністративно-територіальним поділом, проведеним у січні 1940 року, в Кричильську організувалася сільська Рада. Сільський комітет здав їй свої повноваження. А в грудні 1940 року трудящі села під час виборів до місцевих Рад таємним голосуванням обрали депутатів до сільської Ради. Вперше до органу влади було обрано жінок. У січні 1941 року Кричильськ увійшов до Степанського району.
У квітні 1941 року в селі створено колгосп, головою якого селяни обрали С. Д. Наливайка. Було усуспільнено землю, 8 корів, 4 пари коней, 10 пар волів, реманент. Незабаром організувався ще один колгосп — ім. 8 Березня, який очолив колишній бідняк Н. М. Бородавка. Держава допомогла молодим громадським господарствам обробити землю — з Степанської МТС прийшов трактор. Безкорівним колгоспникам і бідняцьким селянським господарствам для купівлі великої рогатої худоби надано позику з виділених державою для Степанського району 20 250 крб. кредиту.
Було відкрито медпункт у селянській хаті. Медичну допомогу безплатно подавав фельдшер.
З перших кроків своєї діяльності Радянська влада дбала про розвиток освіти трудящих. Вже 1 жовтня 1939 року в Кричильську відкрили початкову школу з українською мовою викладання. В ній вчилося 178 дітей. Запрацювали хата-читальня, школа ліквідації неписьменності для дорослих.
Будівництво нового вільного життя перервав напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. 27 червня 1941 року Кричильськ окупували гітлерівські війська. Загарбники, встановивши «новий порядок», закрили школу, хату-читальню, пограбували колгосп і майно жителів села. Вони вивезли з села на роботу до Німеччини 30 юнаків і дівчат.
Та люди не корились ворогам. Селяни відмовлялись працювати в організованому окупантами господарстві («лігеншафт»), ховали від них зерно, худобу, молоко та інші продукти, допомагали переховуватися тим, кого переслідували фашисти. 16 жителів вступили до партизанських загонів, серед них А. Ф. Мануїльчик, М. О. Шабак, П. А. Банацький та ін. Коли 12 січня 1944 року Кричильськ визволили частини 181-ї стрілецької дивізії 13-ї армії, 50 його жителів пішли громити ворога на фронт. 41 чоловік загинув у боях з гітлерівськими загарбниками.
Для прискорення розгрому ненависного ворога жителі Кричильська здали у фонд Червоної Армії близько 1 тис. цнт хліба, понад 500 цнт м’яса, 30 тис. крб. грішми. Було налагоджено допомогу сім’ям червоноармійців, полеглих у боях із ворогом, пораненим, що повернулися з фронтів. Держава виділила їм кошти для спорудження будинків, забезпечила насінням, паливом тощо.
1944 року відновила роботу початкова школа, в ній працювало 8 учителів. Наступного року школу перетворили у семирічну, відкрили бібліотеку, клуб, в якому стали працювати гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада, проводилися лекції, бесіди, демонструвалися кінофільми.
З перших днів визволення Кричильська від гітлерівських загарбників трудящі взялися відбудовувати село. Цьому всіляко перешкоджали банди українських буржуазних націоналістів. Наслідуючи в своїх чорних діях фашистів, оунівці спалили в селі 60 хат, по-звірячому вбили 50 чоловік. Жертвами націоналістичного терору стали сім’ї активістів, колишніх партизанів П. А. Банацького, М. О. Шабака, секретар першого в селі комсомольського осередку Гаврило Бородавка, комсомолки Ніна Сергієнко і Поліна Висоцька, надіслані на роботу до села Ровенським обкомом ЛКСМУ.
Проти підлих дій оунівців виступило місцеве населення. В селі була створена група охорони громадського порядку, яка відіграла велику роль у ліквідації озброєних націоналістичних банд. У боротьбі з ними росла політична свідомість селян. В 1946 році на честь Великого Жовтня селяни Кричильська зобов’язалися додатково здати державі 240 пудів хліба, а фактично здали його 270 пудів. Понад план було здано також 30 тонн картоплі.
Весною 1947 року на допомогу поки що колективізованим селянам Степанська MTС надіслала трактор. Його використали на підготовці грунту під ярі культури. Цього року в селі було створено комсомольську організацію.
В листопаді 1947 року трудівники села відновили створені перед війною колгоспи. Спочатку в них об’єднувалось 36 бідняцьких і середняцьких господарств. Залученням селян до колгоспів повсякденно займалися активісти — депутати сільради, комсомольці. На кінець 1948 року в артілях уже налічувалося 300 господарств.
30 грудня 1949 року в селі створено партійну організацію. Комуністи, комсомольці, депутати сільської Ради докладали багато зусиль для організаційно-господарського зміцнення колгоспів, збільшення врожайності полів, розвитку громадського тваринництва. В селі було організовано масове агротехнічне навчання колгоспників, проводилися контрактація молодняка великої рогатої худоби для поповнення громадських ферм, будівництво колгоспних приміщень. Невдовзі члени артілей власними силами спорудили корівник, конюшню, телятник, свинарник, вівчарник. Жителі села виходили на недільники осушення боліт.
1950 року кричильські колгоспи об’єдналися в одне господарство. Збільшення прибутків, особливо за рахунок підвищення врожайності льону-довгунця, дозволило колгоспу виділити кошти на розширення капітального будівництва. Крім нових тваринницьких приміщень, колгосп збудував свою електростанцію, забрукував дорогу в центрі села.
З року в рік поліпшувалася культура землеробства. Орний клин збільшувався за рахунок осушення боліт. У 1955 році колгосп мав у своєму користуванні 1950 га орної землі, 1151 га пасовищ і сіножатей, 252 га лісу, 45 га молодого саду. Невтомна праця трудівників, застосування механізмів і досягнень науки забезпечили ріст врожайності. Якщо в 1948 році жита збирали 6—7 цнт з га, то в 1963 році — 14 цнт, а пшениці — по 22 цнт в середньому з гектара.
Зростала оплата праці. 1950 року на трудодень було видано по 3 кг зерна. Сім’ї колгоспників С. Д. Наливайка, У. Т. Бородавки одержали на вироблені трудодні по 15—20 цнт зерна, багато картоплі, по 1,5—2 тис. крб. грішми.
Золотим дном стали для колгоспу колись заболочені землі. З підприємств країни у 1965 році сюди прийшла потужна меліоративна техніка. Лише цього року було осушено 450 га боліт, а всього за роки восьмої п’ятирічки — до 1 тис. га. На освоєння боліт витрачено 0,5 млн. крб. державних коштів. Крім цього, на меліоративні роботи використовується щорічно понад 100 тис. крб. з колгоспного рахунку. Ефективність меліорації велика. На колишніх заболочених землях кричильські колгоспники вирощують по 250 цнт картоплі, 500 цнт зеленої маси кукурудзи з га. Це в 1,5 раза більше, ніж на звичайних землях. 1965 року ланка У. Т. Бородавки першою в колгоспі одержала по 4 цнт насіння льону-довгунця і 7 цнт волокна з кожного гектара. їй випала велика честь бути делегатом XXIII з’їзду КП України. У 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь колгосп виробив по 252 цнт молока, 72 цнт м’яса, одержав з кожного гектара усієї площі по 21,6 цнт озимої пшениці, по 132 цнт овочевих культур, по 5,2 цнт льоноволокна. На 1 червня 1970 року в господарстві налічувалося 1893 голови великої рогатої худоби, 413 свиней. Неподільний фонд колгоспу становив 1967 тис. крб., прибуток — 670 тис. крб. За роки восьмої п’ятирічки колгосп збудував 5 тваринницьких приміщень, зерносховище на 300 тонн зерна, будинок механізаторів та інші споруди.
З дрібного, економічно слабкого колгосп виріс у велике сучасне господарство. Нині він має 28 тракторів, 14 комбайнів, 19 вантажних автомашин, багато інших машин. Трактори і екскаватори надійшли сюди з Харкова, комбайни — з Ростова-на-Дону, меліоративна техніка — з міст Білорусії. Тісні контакти підтримує село з колгоспом ім. Жданова Бєлгородського району Бєлгородської області РРФСР. Коли кричильські колгоспники відчували нестачу фуражу для худоби, російські друзі надіслали їм кілька вагонів високоякісних кормів, насіння люцерни і конюшини, допомогли закласти зелений конвейєр. 1972 року в Кричильську побувала делегація російських колгоспників. Вони привезли українським друзям по змаганню кращі випробувані сорти зернових і кормових культур, обмінялись досвідом. Напередодні 50-річчя утворення Союзу РСР з Кричильська в колгосп ім. Жданова виїхала бригада колгоспників, яка по-братньому допомогла росіянам в збиранні хліба, копанні цукрових буряків.
Тривалий час колгосп обслуговувала власна електростанція. 1965 року село підключили до електромережі Добротворської ДРЕС. Струм живить 42 колгоспні електромотори.
За доблесну працю багато колгоспників відзначено орденами і медалями. Колишнього голову колгоспу І. Г. Дзюбенка, ланкову Ю. В. Корзун, бригадира тракторної бригади І. М. Велесика нагороджено орденом Леніна, тракториста І. Б. Дудара, ланкову О. Н. Банацьку — орденом Трудового Червоного Прапора, колгоспницю М. Л. Кику — орденом «Знак Пошани».
Відрадними є здобутки кричильських колгоспників у першому році дев’ятої п’ятирічки. 1971 року вони одержали в середньому по 17,9 цнт зернових з гектара, а пшениці — по 22 цнт, картоплі — 179 цнт, по 5,5 цнт льоноволокна. Збудовано зразкове сучасне картоплесховище, хмелесушарню, гараж для машинно-тракторного парку, будинок спеціаліста сільського господарства. В наступні роки п’ятирічки в селі будуть збудовані нові типові приміщення середньої школи, ясел-садка.
Нових рубежів досягли кричильські колгоспники в змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. В складних погодних умовах 1972 року вони виростили по 5 цнт льоноволокна, по 156 цнт картоплі. Річні плани виробництва і продажу державі продуктів тваринництва колгосп виконав за 9 місяців.
Змінило село свій зовнішній вигляд. За післявоєнні роки збудовано 550 житлових будинків на 3—4 кімнати, у т. ч. 64 — в роки восьмої п’ятирічки. 87 будинків газифіковано. В селі з’явилася ще одна вулиця, названа Новою. Село зв’язане автобусним сполученням з районним і обласним центрами. Збудовано телефонну станцію на 150 номерів, лазню, побутовий комбінат, в якому розмістились шевська, кравецька, годинникова майстерні, перукарня. Село повністю електрифіковано й радіофіковано. Ветерани праці звільнені від плати за користування електросвітлом і радіоточкою. Колгосп безкоштовно обробляє їм присадибні ділянки, завозить паливо.
В селі працює 8 торговельних точок, у т. ч. універмаг, магазин продуктових і господарських товарів. З кожним роком зростає купівельна спроможність жителів Кричильська. Через торговельні установи вони придбали 653 велосипеди, 102 мотоцикли, 2 легкові автомашини, 750 радіоприймачів, 170 телевізорів.
Великих успіхів досягнуто в розвитку освіти і культури. 1953 року Кричильська семирічна школа стала середньою. В 1971/72 навчальному році в школі навчалося 825 учнів, працювало 42 вчителі.
За післявоєнні роки восьмирічну освіту здобули 1030 дітей колгоспників, середню — 472. Багато з них стали висококваліфікованими спеціалістами. Характерним прикладом в цьому є сім’я Левчуків. Два їх сини закінчили інститути і працюють вчителями, дочка — інженером. Син колгоспника С. М. Банацький — архітектор. Батько колгоспника П. Ф. Бородавки, шукаючи кращої долі, виїхав за океан. А його онуки навчаються: Степан — у Київському медичному інституті, Микола — в політехнічному. В 1950 році колгосп не мав жодного спеціаліста, а в 1972 році тут працювало 3 агрономи, 2 зоотехніки, економіст-плановик. Є в селі три фельдшери, які обслуговують населення в двох медпунктах і пологовому відділенні. 130 малят виховується в колгоспному дитсадку.
1956 року в Кричильську споруджено будинок культури на 450 місць. В окремих кімнатах працюють гуртки художньої самодіяльності. Щодня демонструються кінофільми. 6 в селі три бібліотеки, книжковий фонд яких становить 15 тис. примірників, кількість читачів — понад 2 тис. Сільські трудівники передплачують 1592 примірники газет і 650 журналів.
Крім коштів, які відпускає з свого бюджету сільська Рада, 34 тис. крб. витрачає щороку колгосп на задоволення культурних і побутових запитів населення.
Значно зросла кількість комуністів і комсомольців села. Нині в трьох первинних партійних організаціях налічується 96 комуністів. 112 членів ВЛКСМ об’єднано в трьох комсомольських організаціях. Всі вони трудяться на вирішальних ділянках колгоспного виробництва, освіти й культури. 114 трудівників села підвищують свій теоретичний рівень у двох політичних школах і семінарі з економічних знань.
Багатогранну роботу проводить сільська Рада. До її складу входить 43 депутати, у т. ч. 36 колгоспників. Серед депутатів — 20 жінок, які працюють переважно в сільському господарстві. З кожним роком зростає її бюджет. У 1970 році він становив 23 713 крб., у 1972 — 25 881 крб. У 1970 році лише на культмасову роботу витрачено 6207 карбованців.
Дбають у селі про розвиток фізкультури і спорту. 1950 року в селі побудовано колгоспний стадіон, наступного року створено футбольну команду. Вона є володарем кількох районних кубків, в 1969 році завоювала приз області, брала участь в зональних змаганнях на першість України серед сільських футбольних команд. У волейбольних іграх бере участь понад 100 юнаків і дівчат. Молодь захоплюється тенісом, баскетболом, легкою атлетикою, лижним і стрілецьким спортом.
Кожен, хто приїздить в Кричильськ, зупиняється біля обеліска першим комсомольцям, які стали жертвами українських буржуазних націоналістів. Народ береже пам’ять про тих, хто разом з П. Висоцькою і Н. Сергієнко боровся за нове життя. Іменем безстрашного народного месника П. Банацького названий один з піонерських загонів середньої школи.
Чудові мелодії в селі не стихають ніколи. Створюють їх самі учасники художньої самодіяльності. Задушевні вірші про радість нового життя пише вчитель Л. 3. Куліш. їх кладе на музику самодіяльний композитор, колишній фронтовик, один з активних учасників соціалістичних перетворень Я. М. Лисий.
У вихідні дні, а також після роботи трудящі відпочивають у парку, закладеному на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Знаходиться він на пагорбку. Звідси любо глянути на нові хати колгоспників, що потопають в зелені. За селом розкинувся великий колгоспний сад. Його буйне цвітіння є символом квітучого життя, яке принесла людям старовинного Кричильська Радянська влада.
М. Д. РОМАН