Сарни, Сарненський район, Ровенська область
Сарни — місто районного підпорядкування, залізничний вузол. Розташовані в межиріччі Случі й Горині, на перетині двох залізничних магістралей Ровно— Лунінець і Київ—Ковель, за 87 км від Ровно. Населення — 16,6 тис. чоловік. Найдавніші сліди перебування людей на території міста датуються II тис. до н. е. На околиці Сарн виявлено поселення доби бронзи.
Місто виникло наприкінці XIX ст. Цьому сприяло будівництво залізниць в Росії після скасування кріпацтва. В 1885 році, коли стала до ладу залізниця Ровно—Лунінець, за 5 км від села Сарн (нині центр сільради), було побудовано невелику станцію, що одержала назву цього села.
Поблизу станції швидко зростало поселення, яке теж назвали Сарнами. Першими житловими приміщеннями були дерев’яні бараки для робітників. 1897 року в селищі вже налічувалось 2146 жителів.
1902 року через поселення пролягла друга залізниця — Київ—Сарни—Ковель. Тут спорудили паровозне депо, вагонну дільницю, кілька майстерень. Відтоді Сарни — важливий залізничний вузол Західного Полісся.
Велику групу залізничників становили такі категорії, як стрілочники, зчіплювачі вагонів, складачі поїздів. Вони працювали безперервно 24 години, міняючись через добу. Зважаючи на часті аварії, що траплялися на залізничному транспорті, міністерство шляхів сполучення 1891 року заборонило робітникам цих служб працювати по 24 години. Проте фактично лише через кілька років запровадили 12-го-динний робочий день. Праця дуже виснажувала робітників. Всі ремонтні операції виконувалися вручну — ломом, кувалдою, лопатою.
Мізерними були заробітки залізничників. Робітники першої категорії одержували 9 крб. на місяць, другої — 6, третьої — 3 крб. Через високі норми виробітку робітники часто не виконували їх, тому таких залізничників часом переводили у нижчу категорію. Особливо дошкуляли штрафи. Машиніста за перевитрату вугілля штрафували по 24 коп. за пуд, тоді як ціна палива становила 19 коп. за пуд.
Усе це викликало невдоволення робітників, піднімало їх на боротьбу проти гнобителів. Важливу роль у підвищенні політичної свідомості пролетаріату відіграла Сарненська група РСДРП, що виникла у 1904 році. Підтримуючи зв’язок з більшовиками Пінська, Житомира, Києва, Москви, сарненські більшовики проводили велику агітаційно-пропагандистську роботу серед залізничників.
Активну участь у революційному русі робітники станції Сарни взяли в роки першої російської революції 1905—1907 рр. 4 березня 1905 року, відгукнувшись на заклик місцевої групи РСДРП підтримати революційну боротьбу петербурзького пролетаріату, застрайкували робітники залізничних майстерень. Щоб придушити страйк, ровенський повітовий справник збільшив чисельність поліції на станції.
Проте робітники продовжували боротьбу. 12 жовтня припинився рух поїздів на дільницях Сарни—Ровно, Сарни—Ковель, Сарни—Дубровиця. Залізничники, включившись у Жовтневий всеросійський політичний страйк, вимагали від царського уряду скасування смертної кари, надання трудящим демократичних прав, запровадження 8-годинного робочого дня. З новою силою спалахнула боротьба у грудні 1905 року. Довідавшись про збройний виступ московського пролетаріату, Сарненська соціал-демократична група видала листівку, в якій закликала робітників відновити боротьбу з царизмом. 12 грудня 1905 року застрайкували робітники паровозного депо, якими керував страйковий комітет на чолі з В. Василевським. О 10 год. 40 хв. за сигнальним гудком вони вийшли з майстерень, погасили топки в паровозах, розібрали поворотний круг. До робітників депо приєднались працівники інших служб станції. 5 днів Сарненський залізничний вузол перебував під контролем страйкового комітету. Міністр шляхів сполучення з тривогою доповідав царю, що рух поїздів на дільниці Сарни—Київ перервано. Коли адміністрація станції спробувала пропустити поїзд з військовою охороною, залізничники розібрали колію, зіпсували телеграфний і телефонний зв’язок. До міста прибула рота солдатів. Машиністів під конвоєм супроводжували на роботу, але вони відмовлялися водити паровози. «Куля і багнет повинні бути в повному ходу — і не соромитись наслідків,— наказував 13 грудня в телеграмі з Києва полковник Яблонський коменданту станції Сарни,— стріляти, хто тільки з’явиться з агентів на колії. Якщо з депо майстри не випускають паровозів, відкривати стрільбу і знищувати їх».
Для придушення страйку з Києва було викликано ще роту солдатів з кавалерією. Зосередивши в Сарнах великі військові сили і вживши жорстоких заходів, царські сатрапи придушили виступ робітників. 17 грудня почалися арешти. 16 найактивніших робітників, членів страйкового комітету, було кинуто до в’язниці, багатьох звільнено з роботи.
Однак сарненські більшовики не припинили підпільної діяльності. Підтримуючи тісний зв’язок з київськими більшовиками, вони розповсюджували ленінські газети «Пролетарий», «Социал-демократ», що нелегально переправлялися з-за кордону.
На початку XX ст. Сарни швидко зростали. У 1911 році площа міста становила близько 200 десятин, жило в ньому понад 4 тис. чоловік (2600 — у 1909 році), діяли два лісопильні й винокурний заводи, два млини, поштово-телеграфна контора, залізничні підприємства. Тільки в ремонтних майстернях депо працювало 307 робітників.
1909 року в місті відкрили лікарню для залізничників на два ліжка, амбулаторію. Працювали в них лікар і два фельдшери. За весь 1911 рік в амбулаторії побувало лише 189 чоловік, допомогу під час пологів одержали 7 жінок.
У 1902 році відкрили двокласне залізничне училище, наступного року — двокласне сільське училище, в якому працювало 7 вчителів, вчилося 353 учні — 210 хлопчиків і 143 дівчинки.
Під час першої світової війни Сарни були важливим прифронтовим пунктом. Тут розміщувались військові частини, госпіталі, склади з продовольством і зброєю. Становище населення значно погіршало. Не вистачало продовольства, поширювались епідемічні захворювання. 1917 року тут зареєстровано понад 230 випадків тифу й холери. Становище ускладнювалось тим, що, починаючи з 1915 року, після евакуації амбулаторії, у місті не лишилося цивільних лікувальних закладів. Міську лікарню перетворили у військовий госпіталь.
Наявність у місті значних військових частин, в яких активно діяли підпільні більшовицькі групи, сприяла піднесенню класової свідомості робітників, прискорювала розвиток робітничого руху. Під впливом більшовиків влітку 1915 року страйкували залізничники, вимагаючи від уряду припинення війни, забезпечення робітників роботою, а їх сімей — хлібом. Страйки відбулися і в наступні роки. В січні 1917 року сарненські робітники виступали під лозунгами: «Геть імперіалістичну війну!», «Геть царя та його уряд!». 19—20 січня 1917 року солдати 223-го Одоєвського полку Південно-Західного фронту, перебуваючи в Сарнах на відпочинку, відмовилися вийти на передові позиції.
На станції Сарни у жовтні 1916 року побував Ярослав Гашек, відомий чеський письменник, автор безсмертних «Пригод бравого вояки Швейка».
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року викликала серед трудящих Сарн політичне піднесення. Щодня відбувалися мітинги. Був створений залізничний комітет на чолі з робітником-більшовиком В. Каляєвим. Комітет здійснював контроль на основних ділянках залізниці і навіть контролював дії адміністрації, а під час корніловського заколоту бойкотував усі її розпорядження. В цей час Сарненська організація РСДРП налічувала 30 членів партії. Починаючи з липня 1917 року, посилюється зв’язок сарненських більшовиків з Центральним Комітетом РСДРП(б). Місцеві більшовики передплачували політичну літературу, зокрема газети «Правда», «Окопная правда».
У липні 1917 року на станції Сарни утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів, до якої, крім більшовиків, увійшли меншовики й( есери. Більшовики розгорнули велику пропагандистську роботу в масах, викривали зрадницьку політику меншовиків і есерів. Під впливом цієї агітації солдати висловлювалися проти імперіалістичної війни.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції підняла широкі маси трудящих на боротьбу за встановлення Радянської влади. Солідаризуючись з пітерськими робітниками, залізничники разом з революційними солдатами військових частин, що дислокувалися в місті, 2 (15) листопада 1917 року не пропустили ешелони Уральсько-козачої дивізії, які направлялися через Сарни в центр Росії для придушення революції. Козаків, затриманих за 3—4 км від станції і обеззброєних, було відправлено через Клесів на Олевськ. Завдяки сарненському заслону ешелони дивізії не дійшли до революційного Петрограда.
Сарненська група РСДРП(б) на своєму засіданні від 4(17) листопада висловилась за підтримку Радянського уряду. В резолюції, надісланій ЦК РСДРП(б), зазначалось, що група виступає за повну підтримку Ради Народних Комісарів і вітає боротьбу з капіталістами та їх прибічниками. Про це заявили також збори представників військових частин, які відбулися 6 (19) листопада.
Сарненська організація РСДРП(б) разом з більшовиками 2-го Заамурського залізничного батальйону і 1-го гвардійського етапного батальйону та інших військових частин, розташованих у місті, 9 (22) листопада 1917 року провела мітинг, у якому взяло участь понад тисячу чоловік. Мітинг пройшов під лозунгами: «Вся влада Радам!», «Геть зрадників революції!». 12 (25) листопада 1917 року в місті створено революційний комітет на чолі з Г. Кувалдіним, колишнім унтер-офіцером царської армії, полум’яним більшовиком, активним борцем за встановлення Радянської влади в Сарнах. Ревком підтримували 2-й Заамурський залізничний і 1-й гвардійський етапний батальйони в кількості 1500 чоловік. Того ж дня ревком проголосив Радянську владу в Сарнах і заявив про повну підтримку Радянського уряду, а Рада робітничих і солдатських депутатів ухвалила роззброїти контрреволюційних офіцерів. Начальником гарнізону станції було призначено Г. Кувалдіна, головою Ради робітничих і солдатських депутатів — Овсянникова.
Сарненські більшовики вели рішучу боротьбу з меншовиками та есерами, що засіли в Раді, і добились того, що до середини листопада 1917 року Рада стала більшовицькою.
Місцева більшовицька організація продовжувала підтримувати зв’язки з ЦК РСДРП(б), одержуючи звідти керівні настанови. 6 грудня 1917 року секретаріат ЦК в листі до сарненських більшовиків наголошував на необхідності посилення боротьби проти Центральної ради.
Однак, маючи чисельну перевагу, війська Центральної ради в грудні 1917 року повалили Радянську владу в Сарнах. Голову Ради робітничих і солдатських депутатів Овсянникова було вбито. Більшовики на чолі з Г. Кувалдіним, М. Короленком і М. Князевим пішли в підпілля.
8 січня 1918 року в Сарнах відновлено Радянську владу, але в лютому 1918 року місто окупували австро-німецькі війська.
Трудящі міста активно боролися з окупантами. Для керівництва революційними виступами робітників у Сарнах був створений підпільний комітет, до складу якого ввійшли робітники-залізничники X. К. Сулима, Г. Антипов, П. Конончук, М. Надольний. Комітет провів 1 травня 1918 року мітинг і демонстрацію протесту робітників проти німецьких окупантів.
15 липня 1918 року сарненські залізничники виступили одними з ініціаторів Всеукраїнського страйку залізничників, який тривав більше місяця. Залізничники України на довгий час затримали вивезення до Німеччини хліба і промислової сировини. Страйкарі вимагали звільнення залізничників — політичних в’язнів, підвищення заробітної плати та виплати її за минулі місяці, запровадження 8-годинного робочого дня. Був створений страйковий комітет, до якого входили робітники залізничного вузла Г. Антипов, О. Оборевич, М. Афанасьев, М. Заболотний, О. Садовський, а після їх арешту 18 липня — X. К. Сулима, П. Конончук, А. Бортко, М. Семенов і Комаров.
Революціонізуюче значення для трудящих Сарн мало Дубровицьке повстання. 24 листопада 1918 року повстанські загони з Дубровиці підійшли до Сарн. Наступного дня вони захопили вокзал, служби станції і місто. У Сарнах відновилась Радянська влада. З підпілля вийшли більшовики. Машиніста Ф. Рокку призначили комісаром залізничного вузла.
Та тільки-но революційні війська залишили Сарни і відійшли в напрямку Ровно, в місто вдерлися гайдамаки. 7 лютого 1919 року їх вибили з міста радянські військові частини. У Сарнах знову відновилася Радянська влада. З величезним піднесенням жителі відсвяткували першу річницю Червоної Армії. Відбулися мітинг і демонстрація трудящих.
Становище трудящих міста в цей час було надзвичайно тяжким, лютували епідемії тифу, дизентерії, кору Тому вже через кілька днів після визволення ревком, обговоривши питання про поліпшення умов життя трудящих і санітарного стану міста, вжив заходів до боротьби з епідеміями. Було відкрито інфекційне відділення, встановлено санітарний контроль за водопостачанням, налагоджено торгівлю, знижено ціни на продукти тощо.
5 березня 1919 року після тяжких кровопролитних боїв радянські війська відступили під натиском петлюрівців. Але Червона Армія не припинила боротьби проти петлюрівців. У районі Сарн наступові ворога чинила героїчний опір 3-я прикордонна дивізія Західного фронту. 5 червня 1919 року червоні війська визволили місто, завдавши ворогові значних втрат. Населення радісно зустріло Червону Армію3. Трудящі міста і навколишніх сіл добровільно вступали до лав Червоної Армії, створювали партизанські загони.
8 червня 1919 року відбулося засідання представників Червоної Армії і трудящих міста, на якому був організований революційний комітет на чолі з більшовиком І. С. Мигаем. Засідання зобов’язало новостворений ревком організувати відділи: продовольчий, фінансовий, народної освіти, житлореквізиційний і міліцію, прийняти від міської управи всі справи, облікувати продукти, мануфактуру та інші товари, запровадити контроль над діяльністю місцевих кооперативів, споживчих товариств тощо. Проте здійсненню цих та інших заходів Радянської влади перешкодили війська буржуазно-поміщицької Польщі, захопивши Сарни 14 серпня 1919 року.
На початку липня 1920 року дивізії 12-ї армії: 58-а під командуванням П. Ю. Княгницького, 7-а під командуванням А. Голікова та 25-а Чапаєвська, якою після поранення комдива I. С. Кутякова командував Б. Таль, визволили Сарни. 18 липня тут розташувався штаб 25-ї дивізії. Польські інтервенти, залишаючи місто, знищили залізничний міст і переправи через річку Случ.
Відновив свою діяльність ревком, був створений повітовий військовий комісаріат. Комуністи й комсомольці разом з профспілками організували масові суботники. Незабаром відбувся суботник на залізничній станції, у ньому взяло участь 120 чоловік. Під час суботників населення міста працювало на розчищенні й ремонті залізниці, шосейних шляхів, допомагало сім’ям полеглих червоноармійців обробляти поля, сіяти зернові, освоювало вільні землі. Створювалися хати-читальні, культстоли. Розгорталася культмасова робота.
Обстановка на фронтах лишалася складною. У другій половині вересня 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі знову захопили Сарни. Було відновлено старі порядки, відібрано в робітників і селян усе, що їм дала Радянська влада.
В лютому 1921 року Сарни стали повітовим містом Поліського воєводства. За даними на листопад цього року, в ньому мешкало 5931 чоловік. У місті панували голод, безробіття. Польська буржуазія виявилася неспроможною подолати господарську розруху. Зруйноване 1919 року депо не було повністю відбудоване до кінця окупації. Діяли лише невеликі кустарні підприємства. В 1927 році тут на двох гарбарнях працювало 5 робітників, на 4 млинах — 13, на електростанції — 6 робітників. Згодом виникло кілька дрібних лісопильних, кравецьких підприємств, шевські майстерні. Робочий день тривав 10—14 годин на добу. Охорони праці і техніки безпеки на підприємствах не було, покалічених без жалю звільняли з роботи. За лікування доводилося дорого платити. Лікарняна каса обслуговувала лише службовців, з заробітної плати яких щомісячно вираховували певну суму грошей. На залізниці українців і росіян заміняли поляками. Лише згодом українцям дозволили працювати тут, але на другорядній, низькооплачуваній роботі. До штатного реєстру їх не зараховували, тому вони не мали права на оплачувану відпустку та на інші види забезпечення. Поселення українців в місті обмежувалось.
За даними на 1930 рік, у місті мешкало 5930 чоловік, з них 20 проц. поляків. Проте викладання в школах велося лише польською мовою. 1931 року в місті працювала семирічна школа, в якій навчалося 572 учні. В Сарнах також була гімназія, навчання в якій коштувало дуже дорого. Видатки на культурні витрати були мізерними. У 1931 році вони становили 575 злотих, або 0,4 проц. місцевого бюджету.
Тяжко жилося прогресивній інтелігенції. Відомий західноукраїнський поет К. А. Ткач, який жив недалеко від Сарн у селі Катеринівці, писав 1933 року: «Безробіття довело мою сім’ю до того, що минулої зими ще мали чим латати стару одежу і взуття, а на майбутню і того не передбачається… Напівголодне, а в багатьох випадках голодне існування пролетаризованих сімей є очевидним фактом.,. Кожен пролетарський письменник і навіть кореспондент взятий польською владою на облік».
Трудящі не мирилися з окупаційним режимом. Боротьбу проти існуючого ладу очолювали комуністи. 1923 року в Сарнах був створений підпільний осередок КПЗБ. Комуністи виховували трудящих на ленінських ідеях, в дусі пролетарського інтернаціоналізму, викривали антинародну політику буржуазної польської влади, організовували страйки, мітинги, розповсюджували листівки, керували боротьбою селян за землю, проти поміщиків, куркулів, осадників. Активно діяли члени КПЗБ, мешканці міста Іван Цуприк, Сергій Рачек, Андрій Бортник, Михайло Левін та інші.
У січні 1925 року, в річницю смерті В. І. Леніна, в Сарнах розповсюджувалося звернення ЦК КСМЗБ. 70 таких листівок, надрукованих польською, російською і білоруською мовами, знайшла поліція на вулицях міста. В іншій листівці, виданій ЦК КПЗБ, було вміщено промову посла польського сейму від комуністичної фракції Круліковського, в якій викривалась хижацька політика осадництва на Західній Україні та Західній Білорусії. 1927 року в місті розповсюджувалась листівка з відозвою пінських окружних комітетів КПЗБ і КСМЗБ, яка закликала робітників і селян організовувати в кожному місті, містечку, селі демонстрації, мітинги, масовки, протестувати проти капіталу, війни, терору.
1927 року створено Сарненський райком КПЗБ, до якого входило 8 підрайкомів, зокрема Дубровицький, Клесівський, Рокитнівський та ін. Був підрайком і в Сарнах. У семи осередках міста об’єднувалося 25 комуністів, 23 співчуваючі і 25 комсомольців. Сарненський райком охоплював своїм впливом близько 45 міських і сільських підпільних партійних організацій, в яких налічувалося 120 комуністів. 1928 року райком розгромила поліція. Та невдовзі з допомогою Пінського окружкому КПЗБ він відновив роботу.
Водночас у Сарнах діяла комсомольська організація, яку очолював син бідного селянина-українця М. І. Балик. 1930 року М. І. Балика було прийнято до комуністичної партії. За завданням райкому КПЗБ він створив партійний осередок у 3-му батальйоні кулеметників польського піхотного полку, що стояв тоді у Сарнах. Незабаром у цьому полку була створена партійна організація КПЗБ. Сарненський райком КПЗБ у 1929 році на відзначення 12-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції організував у місті 10-денний політичний страйк, а в Дубровиці, Клесові, Рокитному та в інших населених пунктах — мітинги і демонстрації. Узагальнюючи досвід діяльності партійних організацій щодо керівництва революційними виступами трудящих проти окупаційного режиму, райком випустив листівку «Підсумки листопадової кампанії», яка розповсюджувалась у селах повіту. Широко поширювалася також листівка райкому КПЗБ про проведення днів пам’яті В. І. Леніна, К. Лібкнехта і Р. Люксембург.
Під впливом комуністів перебувала легальна повітова організація «Сельроб-єдність», яка розпочала свою діяльність у Сарнах 1928 рок^. Завдяки підтримці сельробівців, комуністам удалося прийти до керівництва в товариствах «Просвіти», кооперативах. Через ці легальні організації комуністична партія посилювала свій вплив на маси, керувала революційними виступами трудящих. У 1930—1931 рр. товариства «Просвіти» були розгромлені в Сарнах, а також в багатьох селах повіту. Проте Центральний Комітет «Сельроб-єдності» у Львові, маючи адреси членів організації, продовжував надсилати їм газети «Сила», «Сель-Роб» та інші.
В роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. у місті посилився революційний рух. Вимоги робітників під час страйків набували ще більшого політичного
змісту. Для боротьби з трудящими місцеві власті вжили ряд заходів — у жовтні 1932 року збільшили кількість поліцаїв у місті.
На початку 30-х років на Сарненський повіт поширила свій вплив КПЗУ. Підпільними партійними організаціями почав керувати Ковельський окружний комітет КПЗУ. В повіті діяло 5 осередків КПЗУ та 2 осередки КСМЗУ1.
Активність трудящих міста зростала. Лише в 1934 році відбулося 3 страйки, в яких взяло участь 132 чоловіка. В 1935—1936 рр. розгорнувся антифашистський рух. Страйкували будівельники, залізничники, шевці, пекарі2. В ході страйкової боротьби робітники добилися часткових поступок з боку підприємців.
У вересні 1939 року Радянський Союз подав дружню руку допомоги західноукраїнським трудящим.
За день до вступу Червоної Армії підпільники, переважно молодь міста, організували загін червоногвардійців, який слідкував за порядком, поведінкою й діями ворожих елементів. 20 вересня населення міста радісно, з хлібом і сіллю, з букетами квітів зустрічало воїнів-визволителів. На вулицях і площах відбувалися хвилюючі зустрічі. Місцевий поет Г. Лясковець писав:
Прийшов час визволення —
Радіє країна.
Вирвалася з ярма шляхти Західна Вкраїна.
Почалося нове життя. Під керівництвом тимчасового управління, створеного зразу ж після визволення, налагоджувалася робота підприємств, культурно-освітніх закладів. Виникали партійні, комсомольські, профспілкові та інші громадські організації. 22 жовтня 1939 року відбулися вибори депутатів до Народних Зборів Західної України. Депутат від Сарн робітник електростанції Л. С. Максимов, виступаючи на Народних Зборах у Львові, сказав: «Я, як депутат, обраний робітниками, висловлюю волю робочого народу й голосую за те, щоб приєднати Західну Україну до квітучої Радянської України… Ми голосуємо за те, щоб банки і велика промисловість перейшли до рук робітників, а землі поміщицькі були віддані селянам».
Відповідно до адміністративно-територіального поділу, проведеного в грудні 1939 року, місто стало районним центром Ровенської області, в ньому створено міську Раду, підпорядковану Сарненському райвиконкому. Тимчасове управління передало свої повноваження міській Раді. Радянські органи конфіскували у поміщиків, осадників і монастирів землю, тяглову силу, худобу, націоналізували великі промислові підприємства. В грудні 1940 року відбулися вибори до міської і сільських Рад депутатів трудящих. Серед 41 депутата міської Ради налічувалося 5 жінок. Виконком міськради очолив X. С. Ненюк.
Радянська держава подала різноманітну допомогу трудящим міста для швидкого налагодження роботи промисловості, розвитку сільського господарства, освіти й культури. Протягом кількох днів за участю частин Червоної Армії було відремонтовано мости, колії, налагоджено рух поїздів. За направленням ЦК КП(б)У сюди приїхали спеціалісти — інженери, агрономи, вчителі. На щойно створені Сарненський і Здолбунівський відділки Ковельської залізниці прибуло на роботу 1500 залізничників. В 1940 році тільки за одну декаду серпня машиністи депо перевезли понад план 32 555 тонн вантажів і завоювали першість у змаганні на Ковельській залізниці.
Розпочали роботу промислові й будівельні організації. У січні 1940 року створено деревообробну артіль ім. Першого травня, де працювали 166 робітників.
Меблевий цех механізував обробку деревини. Налагоджувалася торгівля; у магазини надійшли товари із східних областей СРСР.
Наділивши селян землею, роздавши конфісковану худобу й реманент, місцеві органи Радянської влади подбали про те, щоб селяни могли вчасно обробити й засіяти своє поле. Для подання допомоги бідняцько-селянським господарствам Сарненського району держава виділила 28 125 крб. кредиту.
Відновила роботу Сарненська лікарня. Щоб поліпшити медичне обслуговування, в Сарни було надіслано лікарів із східних областей України. Лікування стало безплатним. Відкрилися 2 аптеки, магазин санітарії і гігієни, спеціальні кіоски, міжрайонна аптечна база. У травні 1941 року створено консультацію матері й дитини.
У жовтні 1939 року відкрилися школи. Навчання в них проводилося рідною мовою за програмою радянських шкіл. Було організовано школи ліквідації неписьменності й малописьменності, хати-читальні, відкрито будинок піонерів, клуб, районну бібліотеку. З січня 1940 року почала виходити районна газета «Червоний шлях».
До лютого 1941 року в місті було ліквідовано безробіття.
Створювалися спортивні організації. Місцеві організації товариства «Локомотив» об’єднували 12 добровільних спортивних колективів, «Спартак» — 120 спортсменів промартілей. У липні 1940 року відбувся велопробіг Сарни—Доротичі, в якому взяли участь і жінки.
Радянські і партійні органи розробляли плани дальшого розвитку міста. Передбачалися будівництво нових підприємств, шкіл, автомобільної дороги на Ровно, організація колгоспів, відкриття міжрайонного фельдшерсько-акушерського пункту, курсів для підготовки фельдшерів і фармацевтів.