Визволення Ровенської області Радянською армією
Так протягом майже 20 років трудящі Ровенщини, як і всієї Західної України, боролися за своє соціальне й національне визволення, за возз’єднання з своїми єдинокровними братами і сестрами. Ця мрія здійснилася золотої осені 1939 року під час визвольного походу Червоної Армії на західноукраїнські й західнобілоруські землі.
Населення Ровенщини радо зустрічало армію-визволительку, її воїнам підносили хліб-сіль, квіти. Всюди в містах і селах проходили масові мітинги і збори, трудящі від усієї душі дякували Комуністичній партії і Радянському уряду за братерську допомогу.
Про сердечну зустріч місцевого населення з воїнами Червоної Армії писав 19 вересня 1939 року кореспондент газети «Правда»: «Якими словами передати захоплення і радість селян Західної України, які зустрічають наші частини! Дорослі і діти обнімають і цілують бійців і командирів, і кожний селянин хоче подати хоч яку-небудь допомогу Червоній Армії. Поблизу Ровно, коли командир танка тов. Горденко подякував селянам за допомогу, селянин Марчан обняв його і міцно поцілував. Із слізьми на очах Марчан сказав: «Спасибі, дорогі наші брати. Ми довго мріяли про вас. Спасибі вам — ви врятували наше життя».
З перших днів визволення трудящі краю почали створювати народні органи влади — тимчасові управління у містах і селянські комітети в селах. Активну участь у роботі органів народної влади взяли колишні члени КПЗУ та КПЗБ.
Питання про характер майбутньої влади на Західній Україні, її суспільний і державний лад вирішили обранці трудового народу, які зібрались 26—28 жовтня 1939 року в м. Львові. Серед депутатів Народних Зборів Західної України були і представники Ровенщини: Г. У. Гапончук, Т. Ф. Новак, У. В. Єфимчук-Дячук, О. П. Солімчук, Ф. Г. Кравчук, В. Л. Безкопильний та ін. Вони разом з іншими депутатами західноукраїнських земель прийняли декларації про встановлення Радянської влади в Західній Україні і прийняття її до складу Радянського Союзу з включенням до Української Радянської Соціалістичної Республіки, про конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх без викупу в користування трудового селянства, про націоналізацію банків і великої промисловості.
1 листопада 1939 року позачергова V сесія Верховної Ради СРСР задовольнила прохання Народних Зборів Західної України і прийняла закон про включення
Західної України до складу СPCP і возз’єднання її з Радянською Україною. 15 листопада 1939 року III сесія Верховної Ради УРСР, заслухавши заяву Повноважної комісії Народних Зборів Західної України, ухвалила закон про прийняття Західної України до складу Української РСР.
Перед трудящими Ровенщини, як і всіх західноукраїнських земель, відкрились величезні можливості для економічного, політичного і культурного розвитку по шляху до соціалізму в єдиній сім’ї народів СPСP.
Згідно з адміністративно-територіальним поділом, проведеним у грудні 1939 року, на території Ровенщини було утворено 30 районних і одну міську Раду — в м. Ровно. Рішенням облвиконкому від 26 лютого 1940 року в області організували 856 сільських Рад, а в містах Дубні, Сарнах, Здолбунові, Костополі, Корці, Острозі були створені міські Ради, підпорядковані райвиконкомам.
В усіх районах області почали працювати районні комітети партії, райкоми комсомолу, профспілки. На керівну роботу в радянські органи влади було висунуто близько 3 тисяч місцевих активістів.
24 березня 1940 року в області відбулися вибори до Верховної Ради СPCP і Верховної Ради УРСР. Депутатами Верховної Ради СРСР від Ровенщини обрали першого секретаря обкому партії В. А. Бегму і колишню батрачку У. В. Єфимчук-Дячук. До Верховної Ради УРСР від області було обрано 10 депутатів — С. О. Козійчука, К. П. Хомич, П. І. Чабана та інших.
Після возз’єднання Західної України з Радянською Україною трудящі Ровенщини під керівництвом обласної партійної організації активно включилися в роботу по ліквідації економічної відсталості та соціалістичній перебудові промисловості й сільського господарства.
РНК УРСР і ЦК КП(б)У на початку 1940 року прийняли ряд рішень про розвиток народного господарства в західних областях України. З державного бюджету для Ровенщини було виділено 120 млн. крб. Значна сума з них пішла на піднесення сільського господарства, на розвиток освіти і культури.
Важливою запорукою в перебудові економіки краю було здійснення націоналізації близько 500 промислових підприємств. Із РРФСР, БРСР та областей України на Ровенщину надходило фабрично-заводське устаткування, сільськогосподарські машини, насіння, надсилалися досвідчені кадри.
За короткий строк після возз’єднання промисловість Ровенщини у своєму розвитку пішла швидко вперед. У 1940 році вона значно перевершила рівень 1939 року. На Ровенщині були відбудовані й реконструйовані всі фабрики й заводи. Розгорнулося спорудження нових підприємств. Швидкими темпами розвивалися цементна, гранітнодобувна, паперова, деревообробна та харчова промисловість. Трудящі усвідомлювали, що вони тепер стали господарями своєї долі, працюють не на експлуататорів, а на себе, в ім’я розквіту рідної Батьківщини. Це надихало їх на трудові звершення, вони працювали енергійно, успішно виконували соціалістичні зобов’язання. Значно зросла продуктивність праці, що прискорило випуск валової продукції. За часів іноземного гніту 54 цегельні заводи протягом року виробляли 24 млн. штук цегли, а за 10 місяців 1940 року 24 заводи області дали 50 млн. штук цегли. Чотири цукрові заводи перевиконували середньодобові завдання. На кінець 1940 року вже працювало 522 підприємства. Якщо до визволення на Ровенщині налічувалось 16 838 робітників, то в 1940 році їх було 22 870 чоловік.
Докорінні зміни сталися і на селі. До возз’єднання на Ровенщині 15 тис. селянських господарств зовсім не мали землі. За Радянської влади селяни безплатно одержали в своє користування 105 тис. гектарів землі, яка раніше належала поміщикам, осадникам та куркулям, 13 тис. голів худоби, багато сільськогосподарських машин. 30 проц. селянських господарств були звільнені від податків. Держава видавала кредити для придбання худоби. Колишні бідняки Березнівського, Дубнівського, Рокитнівського, Дубровицького, Рафалівського та інших районів, завдяки цій допомозі, закупили близько 4 тис. корів. В 1940 році було створено 30 машинно-тракторних станцій. На кінець року вони вже мали 288 тракторів, надісланих з східних областей країни. А до визволення Західної України на полях Ровенщини працювало лише 6 тракторів, які обслуговували поміщицькі господарства. МТС подавали всебічну допомогу першим колгоспам та одноосібним селянським господарствам.
У переході дрібних селянських господарств до колективних форм господарювання велику роль відіграло знайомство хліборобів області з колгоспним життям у Радянському Союзі. Восени 1940 року група селян побувала в Москві на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Серед посланців області був і колишній наймит з с. Пугачівки Млинівського району С. С. Дроганчук. Повернувшись додому, він згадував: «Довго простоював я біля кожного стенда, прислухаючись до кожного слова екскурсовода, та все почуте записував у блокнот, щоб використати все це у себе в селі».
Сорок молодих колгоспників того ж року виїжджали на Київщину й Полтавщину. Вони відвідали ряд колгоспів, де ознайомилися з садівництвом, рибним господарством та іншими галузями колгоспного виробництва. Передовий досвід вони використовували у своїх господарствах.
На прикладі передових колгоспів східних областей селяни Ровенщини переконувались, що єдино правильний шлях до заможного життя селян — це об’єднання у великі колективні господарства. На 10 квітня 1941 року в області було 465 колгоспів, які об’єднували понад 28 тис. селянських господарств. Колективна праця, машинна техніка, якою наділяла Радянська держава колгоспи, агрономічна наука підвищили культуру землеробства, зробили його більш продуктивним. Середня вартість трудодня в колгоспах області напередодні Великої Вітчизняної війни становила 5 кг зерна, 5,2 кг картоплі, 1 крб. 90 коп. грішми.
Вживалося заходів щодо поліпшення охорони здоров’я трудящих. Протягом 1940 року на Ровенщині відкрили 10 лікарень, 8 пологових будинків, 9 поліклінік, 57 амбулаторій, 16 фельдшерсько-акушерських пунктів, 2 станції швидкої допомоги, 2 тубдиспансери, 52 аптеки. В лікувальних закладах працювало 498 лікарів і 689 працівників з середньою медичною освітою. Понад 500 чоловік в 1940 році побували у санаторіях і будинках відпочинку.
Радянська влада забезпечила трудящим краю всебічний культурний розвиток. У 1939—1941 рр. в містах і селах було відкрито широку сітку культурно-освітніх закладів: 3 будинки культури, 105 клубів, 106 хат-читалень, 32 бібліотеки. При будинках культури і клубах працювали різні гуртки художньої самодіяльності. Було створено обласну філармонію, обласний будинок народної творчості, музичну школу. В Ровно працював український драматичний театр. На базі існуючих музеїв організовано краєзнавчі музеї в Ровно, Острозі, Дубні.
Діти трудящих дістали право безплатно навчатися в школах рідною мовою. На початку 1940/41 навчального року вже працювало 1156 загальноосвітніх шкіл, у них здобували знання 185 700 учнів. Це були діти робітників, селян, трудової інтелігенції.
Влітку 1940 року піонери і школярі проводили канікули організовано й культурно. 1800 учнів області відпочивали в піонерських таборах, відкритих у Клевані, Олександрії, Івановій Долині та інших місцях. На обладнання таборів держава асигнувала 391 500 крб. Близько 300 відмінників навчання побували в гостях у піонерів східних областей України. В лютому 1941 року відбувся перший обласний огляд художньої самодіяльності шкіл.
Організовано готувалися кадри для народного господарства й культури. 1940 року в Ровно відкрили вчительський інститут, де навчалося 210 студентів, а в області — 3 педучилища та 4 технікуми. Тут середню кваліфікацію одержували 5000 учнів. Для підвищення освітнього рівня трудящих у містах і селах відкрили 930 шкіл ліквідації неписьменності й малописьменності. В них навчалися грамоти 49 312 чоловік.