Визволення Ровно та напад фашистської Німеччини
Новий період в історії міста почався восени 1939 року під час визвольного походу Червоної Армії на західноукраїнські і західнобілоруські землі. 17 вересня танкісти й кавалеристи 45-ї стрілецької дивізії ввійшли до Ровно. З квітами, хлібом-сіллю в руках і співом «Інтернаціоналу» зустрічали ровенці своїх визволителів. Всюди майоріли червоні прапори, на вулицях веселилися люди, переживаючи велику радість.
Для загального керівництва містом у Ровно було створено тимчасове управління. Новий орган влади подбав про організацію продовольчого постачання міського населення, створював робітничі комітети, ламав саботаж торговців, промисловців, влаштовував на роботу безробітних, налагоджував виробництво на промислових підприємствах, транспорті, перебудовував роботу лікарень, шкіл, клубів, кінотеатрів. Газета «Правда» писала: «Місто відчуває одержану свободу, радіє їй і сповнюється палким бажанням будувати нове життя».
Посланці від робітників і службовців Ровно, серед них і колишні політичні в’язні А. П. Малецький, А. С. Євчук, X. Ш. Дудельзак, І. Ф. Горбатенко, С. М. Біненбойм, Н. Б. Півень, К. О. Мамула, Г. С. Чиндарьов разом з усіма депутатами Народних Зборів Західної України 27 жовтня одностайно проголосували за встановлення Радянської влади на західноукраїнських землях. У грудні було створено виконком Ровенської міськради, головою якого став І. В. Білецький, а секретарем — М. Ф. Чопенко.
Почали змінюватися взаємовідносини між людьми. За короткий час була проведена націоналізація підприємств, що викликало корінні зміни в галузі виробничих відносин. На державних підприємствах була ліквідована експлуатація людини людиною. Прибутки підприємств тепер йшли не в кишеню панівних класів, а на дальше розширення промисловості і поліпшення умов життя трудящих. Швидко було ліквідовано безробіття, всюди встановився 8-годинний робочий день, значно зросла заробітна плата.
Трудящі міста відчули, що за Радянської влади вони стали справжніми господарями своєї долі, брали участь у роботі державних органів, створювали громадські організації і товариства, вирішували виробничі питання, разом дбали про поліпшення свого добробуту. На загальних зборах колективу цукеркової фабрики було вирішено назвати підприємство «Червона зірка». Люди зрозуміли, що тепер уже трудяться не на власника, а на користь усього народу. Змінилося їхнє ставлення до фабрики, вони запрацювали дружно, злагоджено, і продуктивність праці стала невпинно зростати, подвоївся випуск продукції. Посилаючись на те, що на підприємстві за часів іноземного володіння ніхто не одержував відпустки, тепер робітники висловили думку, щоб одержати її або в заміну грошову компенсацію. Справедлива вимога була задоволена. Багато з них одержали компенсацію не лише за 1939 рік, а навіть за два попередні роки. За ініціативою профспілкового комітету на фабриці відкрили перші в Ровно дитячі ясла.
Після реконструкції старих підприємств значно зросла їх валова продукція. Так, кондитерська фабрика, яка в 1939 році виробила 145,5 тонн продукції, за 1940 рік випустила її близько 400 тонн.
Багато було зроблено в галузі комунального господарства. До січня 1940 року радянські органи націоналізували в місті 250 домоволодінь. Бідноту переселяли з вологих, напівтемних будинків у світлі й просторі квартири колишніх промисловців і торговців. До кінця 1940 року 9200 родин були забезпечені житловою площею. У місті з’явились нові парки, сквери, удосконалювався водопровід. Дедалі ширше розгорталося спорудження нових житлових будинків. На благоустрій у 1940 році було витрачено коштів у 8 разів більше, ніж 1938 року.
Проводилась реорганізація торгівлі. Поряд з існуючими приватними відкривалися державні і кооперативні магазини, які регулярно постачали населення всіма необхідними товарами і продуктами харчування. До квітня 1940 року в Ровно відкрили 155 магазинів, 45 їдалень, 35 буфетів.
Було запроваджено безкоштовне лікування, про що не могли навіть мріяти жителі за панування буржуазно-поміщицької Польщі. Через кілька місяців після встановлення Радянської влади у місті вже діяло 4 лікарні, 2 поліклініки, протитубдиспансер, станція переливання крові, жіноча консультація, пологовий будинок, 6 аптек, 13 медпунктів на підприємствах. На охорону здоров’я у Ровно за 1940 рік витрачено 3,6 млн., а на пенсійне забезпечення — 389 400 карбованців.
Значних успіхів було досягнуто в галузі культури. В Ровно була проведена реорганізація народної освіти. Тут відкрили 17 шкіл. Всі школи перебудували свою роботу відповідно до радянських навчальних планів і програм. Асигнування на народну освіту в місті зросли в 15 разів і становили в 1940 році 4,8 млн. крб. Для підвищення кваліфікації вчительських кадрів 1940 року було створено інститут удосконалення кваліфікації вчителів і відкрито вчительський інститут. Останній мав три факультети: історичний, мовно-літературний і фізико-математичний. З Києва і Харкова прибули кваліфіковані викладачі, надійшли навчально-наочні приладдя, підручники. У перший рік існування інституту в ньому навчалося 210 студентів — діти робітників, селян та трудової інтелігенції. Того ж року на заочне відділення було прийнято 545 чоловік.
У місті оформилась Спілка працівників мистецтва, яка об’єднувала в своїх лавах художників, артистів. Було створено симфонічний оркестр, дві бригади естради, дві циркові бригади, трупу російської драми, які обслуговували населення не лише обласного центру, а й навколишніх районів. У місті працювало дві масові бібліотеки для дорослих і бібліотека для дітей, кінотеатр, Український музично-драматичний театр, філармонія, музична школа, краєзнавчий музей.
Великою подією в історії міста були вибори до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, що відбулися 24 березня 1940 року. Вперше за своє життя ровевці обирали державні органи незалежно від національності і майнового стану, на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Цей день перетворився на вселюдне торжество, за кандидатів блоку комуністів і безпартійних проголосувало 99,1 проц. виборців.
15 грудня 1940 року трудящі обрали міську Раду. До її складу ввійшло 135 депутатів, серед них 44 робітники. Це були кращі представники трудящих, які самовідданого працею і громадською діяльністю відзначилися серед робітничих колективів. При міській Раді працювало 7 комісій, що відали основними питаннями життя міста.
Населення Ровно напередодні Великої Вітчизняної війни досягло 50 тис. чоловік. Ровенці добились великих успіхів у всіх галузях економіки й культури. Місто стало значним промисловим і культурним центром області. Перед ним вирисовувалися нові перспективи дальшого розвитку. Але війна стала на перешкоді здійснення цих планів.
22 і 25 червня 1941 року фашистська авіація піддала Ровно жорстокому бомбардуванню. Найбільш потерпів від варварських нальотів квартал Червоний. У перший день війни відбулось засідання міськкому партії, на якому було прийнято ряд заходів щодо посилення протиповітряної і протипожежної охорони міста. З комуністів, комсомольців і радянських активістів створювались загони самооборони.
Але підступний ворог наближався до обласного центру. З міста вивозились матеріальні цінності, устаткування підприємств. 28 червня в місті зав’язалися бої. Радянські воїни героїчно відбивали атаки ворога. Танкісти О. О. Голіков і П. І. Абрамов вступили в бій з фашистами і в нерівному поєдинку загинули смертю хоробрих. Героїв посмертно відзначено урядовими нагородами.
28 червня гітлерівці загарбали Ровно і перетворили його на адміністративний центр окупованих земель Радянської України. Звідси в міста й села України загарбники надсилали розпорядження, за невиконання яких катували і розстрілювали.
Як свідчить Д. М. Медведев у книзі «Сильні духом», Ровно в цей час було переповнено окупантами та їх прислужниками. «Тут були і військові, і чиновники, і їх сім’ї; німецькі поміщики, які приїхали сюди «освоювати східний простір»; були й «українці» берлінського походження і всілякі «колишні» люди. Вся ця різноманітна маса сновигала вулицями, кричала в так званих казино і торгувала, торгувала, торгувала… Афери робилися в ресторанах, установах і прямо на вулиці».
Німецько-фашистські загарбники перетворили на казарми всі школи. Вони пограбували обласний музей мистецтва, історико-краєзнавчий музей, палац піонерів, будинок народної творчості, філармонію, бібліотеки. Гітлерівці систематично знищували мирних радянських громадян.
У трьох міських таборах перебували десятки тисяч військовополонених. У братських могилах міста поховано 50 тисяч військовополонених.
За наказом окружного комісара Веера в листопаді 1941 року на околиці міста, в урочищі Сосонки, розстріляно 17,5 тисяч ровенців. Масові розстріли відбувалися на подвір’ї ровенської в’язниці, по вулиці Білій та біля кар’єрів Видумки. В Ровно та його околицях фашистські кати умертвили 102 тис. чоловік.
З перших днів окупації ровенці піднялися на боротьбу з гітлерівцями. У місті було створено три підпільні організації. Активно діяла підпільна організація П. М. Мирющенка (Могутнього). Він родом з с. Павлівни на Ворошиловградщині. Напередодні війни працював секретарем Сталінського райкому комсомолу у Львові. У липні 1941 року був надісланий ЦК КП(б)У в складі спеціальної оперативної групи у тил ворога. Тут він створив Ровенський підпільний райком комсомолу і антифашистську організацію в Ровно. До активних членів організації належали Г. П. Калашников, П. К. Висоцький, П. П. Ільїн, В. І. Лужников, В. А. Гажій, М. С. Воробйов, М. Д. Лебедюк, М. Шевадзе, Я. М. Лубов, М. К. Марковський, В. Нестеренко, В. С. Марченко та ін. Підпільники викривали підступні дії німецько-фашистських загарбників, організовували звільнення .військовополонених та переправляли людей у партизанські загони, здійснювали диверсії, вели розвідку. Після налагодження зв’язку з партизанським загоном Д. М. Медведева весною 1943 року боєздатність організації посилилась. Фашисти натрапили на слід П. М. Мирющенка. Він був заарештований і страчений гітлерівськими катами у в’язниці. Підпільна організація Т. Ф. Новака діяла з осені 1941 року по лютий 1944 року. За часів панування буржуазно-поміщицької Польщі Новак був активним членом КПЗУ, за революційну діяльність відсидів 3 роки у в’язниці. У вересні 1939 року, коли прийшла Червона Армія, вийшов на волю. Він був депутатом Народних Зборів Західної України, вчився у Ровенському вчительському інституті. Як розпочалася війна, обком партії залишив його в тилу ворога для підпільної роботи. Підпільники, крім агітмасової роботи, влаштовували диверсії, знищували буржуазних націоналістів, німецьких офіцерів, провокаторів, шпигунів, організовували втечі радянських бійців з таборів військовополонених і переправляли їх у партизанські загони. Члени організації мали зв’язки з підпільними групами, що діяли в навколишніх містах і селах. Восени 1943 року більшість членів організації була відправлена в партизанський загін Д. М. Медведева. Гестапівцям вдалося схопити керівне ядро підпілля. 4 січня 1944 року на міській площі (нині Театральна площа) вони стратили на шибениці героїв-підпільників М. П. Жарську, І. І. Луця, М. М. Поцелуева, М. І. Самойлова, Ф. 3. Шкурка.
Безсмертною славою вкрила себе підпільна організація, створена досвідченим партійним керівником М. М. Остафовим. До війни він був другим секретарем Сталінського райкому партії м. Києва. Під Києвом потрапив у полон, з якого його в Ровно визволили товариші. Влаштувавшись працювати на пошті, він створив антифашистську бойову організацію. До її керівного ядра входили комуністи й комсомольці В. П. Галузо, М. Геруменко, Н. П. Негрук, С. П. Радіонов, М.І. Твердохлібов, М. О. Куликов, М. Ф. Лобанова, І. У. Калінін та ін. Патріоти тримали зв’язок з Д. М. Медведєвим, виконували завдання партизанів, брали участь у диверсіях проти окупантів, подавали допомогу у звільненні військовополонених з німецько-фашистських таборів. Ровенцям надовго запам’ятався нерівний бій у центрі міста восени 1943 року. Озброєні до зубів гітлерівці довгий час не могли взяти двоповерховий будинок по вул. Хмільній, у якому засіли підпільники Василь Галузо й Микола Куликов. Лише втративши всі боєприпаси, мужні патріоти пустили в себе останні кулі. Фашистам вдалося заарештувати групу підпільників на чолі з М. М. Остафовим. У січні 1944 року їх стратили.
Радянський уряд високо оцінив героїзм, мужність і відвагу ровенських підпільників. Т. Ф. Новаку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, багатьох нагороджено орденами й медалями СРСР. Серед них посмертно були відзначені І. І. Луць, П. М. Мирющенко, В. С. Поплавський, М. І. Самойлов та інші.
Крім підпільних організацій, у місті героїчно діяли проти окупантів розвідники партизанського загону Д. М. Медведева, серед яких особливо відзначився своєю мужністю й безстрашністю уральський інженер М. І. Кузнецов. Одягнений у форму німецького офіцера, досконало володіючи німецькою мовою, він з документами на ім’я обер-лейтенанта Пауля Зіберта збирав цінні розвідувальні дані. В 1943 році радянський патріот знищив у місті вищих гітлерівських урядовців — імперського радника фінансів генерала Ганса Геля, головного суддю оберфюрера СС Альфреда Функа, зробив замах на заступників рейхскомісара України генералів Пауля Даргеля й Германа Кнута. Разом з М. В. Струтинським, М. Стефанським і Я. Камінським він захопив у полон командуючого особливими військами на Україні генерала фон Ільгена. М. І. Кузнецову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Водночас у Ровно працювала велика група радянських розвідників-підпільни-ків, до якої входили В. К. Довгер, М. Я. Гнидюк, Л. І. Лісовська, М. М. Шевчук, М. Т. Приходько, М.В. Струтинський. Про героїв комуністичного підпілля Ровно розповідають художні кінофільми «Подвиг розвідника», «Сильні духом», про них видано чимало спогадів.
З наближенням фронту до Ровно серед гітлерівців знялася паніка. Спішно евакуювалися відділи рейхскомісаріату, представники різних фірм і контор, військові частини, фашистські запроданці з табору українських буржуазних націоналістів. Похоронним дзвоном пролунали для них організовані партизаном М. М. Шевчуком і його товаришами вибухи будинку ортскомендатури, офіцерського ресторану, вокзалу.
2 лютого 1944 року в місто з боями вступили частини 6-ї, 112-ї стрілецьких, 121-ї гвардійської стрілецької та 8-ї гвардійської кавалерійської дивізій. У складі кавалерійської дивізії мужньо бився з ворогом ескадрон тувинських добровольців. Разом з бійцями Червоної Армії рідне місто визволяли партизани й підпільники Ровенщини. Під час боїв за Ровно фашисти втратили вбитими понад 6 тис. солдатів і офіцерів. Радянські війська захопили великі трофеї, зокрема 30 військових складів.
На честь визволення Ровно 5 лютого 1944 року столиця нашої Батьківщини Москва салютувала доблесним військам 13-ї армії генерал-полковника М. П. Пухова 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. 6-а гвардійська стрілецька дивізія, 7-а інженерно-саперна бригада, 975-й зенітно-артилерійський полк, 8-а гвардійська кавалерійська дивізія одержали найменування «Ровенських».
У боях за визволення міста від гітлерівських загарбників мужністю й відвагою відзначилися представники багатьох народів GPGP, серед них — командир артилерійського взводу 8-ї гвардійської ім. Морозова кавалерійської дивізії росіянин П. Г. Гончаров, який загинув під Ровно смертю героя, командир 112-ї стрілецької дивізії, згодом Герой Радянського Союзу, росіянин О. В. Гладков, командир 121-ї гвардійської стрілецької дивізії, згодом Герой Радянського Союзу, українець генерал-майор Л. Д. Червоній, командир Тувинського ескадрону капітан Кечілоол та багато інших.
Жителі Ровно радо зустрічали своїх визволителів. У місті відбувся мітинг, на якому виступали командири і бійці Червоної Армії, партизани, трудящі. Вони закликали населення віддати всі сили на остаточний розгром фашистських інтервентів.
У березні 1944 року в Ровно перебував штаб 1-ї Чехословацької окремої бригади. Тут вона поповнювалась свіжими силами за рахунок чехів, що проживали на території Ровенської та Волинської областей. Під час огляду чехословацьких підрозділів з промовою виступав командир бригади генерал Людвік Свобода. Він дякував Радянському урядові за піклування про створення збройних сил Чехословаччини, перед якими стояло велике завдання у боротьбі за визволення своєї батьківщини від фашистів.