Рафалівка, Володимирецький район, Ровенська область
Рафалівка (до 1927 року — Полиці) — селище міського типу (з 1959 року), залізнична станція. Від районного центру віддалена на 20 км. З обласним центром має автобусне сполучення. Дворів — 843, населення — 3100 чоловік.
Зі сходу, півночі та південного заходу Рафалівку оточують ліси. Навколо селища залягають поклади каменю, піску, глини.
Забудова Рафалівки розпочалася з 1902 року, коли прокладали залізничну колію Ковель — Сарни — Київ. Спочатку це був невеликий залізничний роз’їзд, названий Полиці. Напередодні 1914 року дерев’яний будиночок станції оточували кілька маленьких хат, де мешкали робітники-залізничники. Пізніше тут виросло робітниче селище.
У роки першої світової війни, яка принесла жителям станції тяжкі страждання й злидні, тут бував брат милосердя Д. Фурманов, згодом відомий радянський письменник. Характеризуючи життя місцевого населення в умовах фронту, він запасав 30 вересня 1915 року до щоденника, що ворожа артилерія та авіація не дають спокою мешканцям прифронтових міст і сіл, «які вдень не знають, куди їх на ранок закине доля. Розкидають у лісі намети, ночують біля вогнищ, ліпляться, як мухи, до солдатів. І солдати лагідно, по-дружньому приймають цю нещасну голоту». Не змінилося економічне становище трудівників станції й після повалення самодержавства. Влада залишалася у представників буржуазії.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції і проголошення Радянської влади підняло на боротьбу і трудящих станції. В січні 1918 року в селищі проголошено владу Рад. Та скоро сюди прийшли німецькі окупанти.
Під час іноземної інтервенції та громадянської війни робітники станції Полиці в грудні 1918 року брали участь у повстанні проти німецьких загарбників, разом з дубровицькими повстанцями боролися зі зброєю в руках за Радянську владу. В урочищі Галлах, за два км на схід від залізничного селища, не раз відбувалися нелегальні збори, де робітники вимагали підвищити заробітну плату, виступали за підтримку Радянської влади. Як згадує учасник Дубровицького збройного повстання П. В. Конончук, серед робітників Полиці працювали члени Сарненської підпільної групи.
У серпні 1919 року в районі станції точилися запеклі бої Богунської бригади 44-ї дивізії з польськими інтервентами. У бою за станцію загинуло 13 богунців, у т. ч. командир кінної розвідки радянський єврейський поет О. М. Шварцман. За визволення Полиць від ворогів Радянської влади у липні 1920 року билася 173-я бригада 58-ї стрілецької дивізії.
Після закінчення інтервенції і громадянської війни селище і станція лишилися у складі буржуазно-поміщицької Польщі. Почалося хижацьке пограбування природних багатств краю, місцеве населення зазнавало жорстокої експлуатації. На початку 20-х років підприємці стали вирубувати ліс. Частину його вивозили залізницею в промислові центри Польщі, а решту переробляли на місці. У Полицях збудували лісопильний завод. 1921 року на станції вже налічувалося 17 будинків і проживало 139 жителів. Більшість з них працювала на лісорозробках та на лісопильному заводі, а решта — в сільському господарстві. Всі вони зазнавали безмірної експлуатації й були безправними.
В 1927 році на станцію Полиці переведено волосне управління з села Старої Рафалівки. Тому селище стали називати Нова Рафалівка, а пізніше — Рафалівка.
Освітній рівень населення залишався низьким. Лише 1927 року тут відкрили невелику польську школу, хоч більшість населення становили українці. Навчались у школі головним чином діти заможних.
Місцеві жителі не визнавали окупаційного режиму буржуазно-поміщицької Польщі. Вони все активніше включалися до революційної боротьби. Це були залізничники, робітники лісопильного заводу та лісорозробок. Боротьбою робітників і селян керував підпільний райком КПЗУ, створений у Рафалівці на початку 20-х років. Окружком КПЗУ приділяв велику увагу роботі в селищі. На початку 30-х років він мав у Рафалівці явочну квартиру, господарем якої був житель С. Федорчук.
Наляканий посиленням впливу КПЗУ, начальник відділу безпеки волості в жовтні 1932 року звернувся до міністерства внутрішніх справ Польщі з проханням збільшити кількість поліцаїв у Рафалівці.
Комуністи активно виступали на захист інтересів трудящих. У березні 1936 року два тижні страйкували робітники, зайняті на лісорозробках. Страйком керував секретар Рафалівського підпільного райкому КПЗУ Л. П. Ткач. Страйкарі вимагали вищих розцінок і оплати за виконані роботи. Виступ закінчився перемогою робітників, хоч поліція заарештувала Л. П. Ткача та інших комуністів. Після звільнення з-під арешту їм довелося перебратися до Пінська, де вони налагодили зв’язок з білоруськими комуністами й продовжували боротьбу.
Партійна робота в селищі не припинялася. У 1937 році було обрано новий склад підпільного райкому КПЗУ, який очолив Г. Назарчук. Комуністи розповсюджували листівки, збирали кошти для МОДРу та іспанських антифашистів. Поліції вдалося вистежити секретаря та заарештувати його. Тимчасом боротьба тривала. Особливо активно проходила вона у 1937 році. Саме тоді в Рафалівці налічувалося 140 безробітних. Під керівництвом комуністів у Рафалівській гміні відбувалися організовані страйки трудящих, спрямовані на поліпшення умов життя та праці робітників. У селі Кошмаках Рафалівської гміни під керівництвом комуністів відбувся страйк селян-кустарів, які виробляли взуття з різних відходів. Він тривав два тижні.
Нова хвиля революційної боротьби прокотилася у 1936 році. За дорученням окружкому партії місцеві комуністи проводили агітаційну роботу разом з Володимирецьким райкомом партії. Вони очолювали боротьбу робітників за підвищення заробітної плати, 8-годинний робочий день, за політичні права.
Польський суд разом з поліцією жорстоко розправлялися з людьми, які виступали проти політики санаційного уряду. Багатьох підпільників — жителів Рафалівки — кинули до в’язниці. У 1938 році підпільницю Б. Горбач за політичну діяльність було засуджено до п’яти років тюремного ув’язнення.
Радо зустріли трудящі Рафалівки у вересні 1939 року радянських воїнів, які на багряних прапорах революції принесли свободу. Як найближчих, найдорожчих братів обнімали вони своїх визволителів.
Одним з перших заходів органів Радянської влади була передача поміщицької землі тим, хто на ній споконвіку працював. Селяни отримали 944 га орної землі, 882 га сіножатей та вигонів, вилучених у поміщиків, церкви, осадників. На оновленій землі незабаром виник один з перших колгоспів області. У 1939—1941 рр. в Рафалівці відкрито райпромкомбінат, пущено електростанцію, маслоробний, лісопильний заводи; запрацювали різні майстерні. Всі діти шкільного віку стали навчатися в семирічній школі рідною українською мовою. Відкрилися клуб, бібліотека, пошта, лікарня, пологовий будинок, амбулаторія, аптека. Гостинно розчинили двері нові продовольчі та промтоварні магазини. Трудящі читали газети, слухали радіо, дивилися кінофільми. В 1940 році Рафалівка стала районним центром.
Нове життя трудящих порушив віроломний напад німецько-фашистських орд на нашу країну. 4 липня 1941 року Рафалівку окупували гітлерівські війська. Почалися тяжкі дні для трудящих. Запроваджуючи «новий порядок», гітлерівські загарбники вдавалися до масового винищення радянських людей. За період тимчасової окупації фашистські загарбники розстріляли й закатували у Рафалівці близько 3 тис. чоловік.
Проте жителі Рафалівки не корились убивцям. Вони розповсюджували листівки партизанського загону польського комуніста Юзефа Собесяка, подавали партизанам всіляку допомогу.
В 1942—1943 рр. мешканці Рафалівки допомагали й партизанам з’єднання Героя Радянського Союзу А. П. Брянського. Вони, зокрема, своєчасно попередили про те, що гестапо розсилає по селах своїх агентів, щоб визначити місцеперебування з’єднання С. А. Ковпака, дізнатись про дальший його маршрут; патріоти виявили й допомогли знешкодити кількох фашистських агентів. Будучи провідниками, зв’язковими, рафалівські патріоти допомогли партизанам А. П. Брянського підірвати під Маневичами ешелон з гітлерівцями, під Рафалівкою — бронепоїзд ворога. Серед сміливих зв’язкових були Ф. К. Єрмоленко, Й. Й. Клубаєць, П. М. Кощобайло, В. Ю. Фокіна та ін. Д. К. Білобжицька три доби чергувала у лісі, щоб попередити партизанський загін, проти якого фашисти готували велику засаду. Гітлерівцям не вдалося здійснити свій намір.
Значну роль у піднесенні патріотичного руху відігравала газета «Богунець» — орган підпільного Рафалівського райкому партії і партизанського загону ім. Богуна, перший номер якої вийшов 14 листопада 1943 року. В числі бійців загону ім. Богуна було чимало мешканців Рафалівки. На території району діяли й інші партизанські загони. Вони тримали під контролем усі навколишні залізничні лінії. Партизанський загін ім. Богуна (командир І. І. Конча, комісар О. А. Усанов) входив до Ровенського партизанського з’єднання. Він розташовувався поблизу самої станції Рафалівка і підтримував тісні зв’язки з населенням.
Боротьбою трудящих Рафалівського району з гітлерівцями керував підпільний райком партії (секретар О. А. Усанов). Підпільний райком комсомолу (секретар В. Руднєв) у квітні—травні 1943 року об’єднував 64 юнаки та дівчини Рафалівки і навколишніх сіл. Юні патріоти були провідниками партизанської розвідки, розклеювали листівки і, викрадаючи в окупаційних установах мобілізаційні списки, зривали вивезення молоді до Німеччини. Під час однієї сутички з оунівцями мужній керівник рафалівських комсомольців був тяжко поранений і помер. В ніч на 1 Травня підпільники-комсомольці вивісили на комендантському управлінні червоні прапори й лозунги. Підпільники замінували й підірвали чотири маслозаводи, електростанцію, лісопильний завод, які використовували гітлерівці, та всі мости на шосейних шляхах, що вели до райцентру, знищили до 60 км телефонного кабелю, пустили під укіс два ешелони ворога.
Партизани загону ім. Богуна 11 січня 1944 року раптово увірвалися в райцентр і вибили звідти фашистів. Вони знешкодили 50 мін уповільненої дії, закладених фашистами в будинках. На станції і складах партизани захопили 50 тонн зерна, 500 тонн картоплі й багато фуражу. Продовольство та фураж частково були використані партизанськими кіннотниками й кавалеристами гвардійського кавкорпусу під командуванням генерал-лейтенанта В. К. Баранова, який вів наступ від Сарн на Володимирець — Рафалівку.
Гітлерівці чинили відчайдушний опір наступаючим радянським військам. Але це їх не врятувало. Радінформбюро повідомило 5 лютого 1944 року про те, що Рафалівка остаточно визволена радянськими військами від німецько-фашистських загарбників. На фронтах війни та в партизанських загонах билися 262 жителі Рафалівки, 36 з них полягли, захищаючи Батьківщину. За ратні подвиги 215 мешканців нагороджені орденами й медалями Союзу РСР.
Колишні воїни та партизани, які діяли мужньо й відважно у боях з ворогом, після визволення взялися відбудовувати зруйноване війною народне господарство. Головою Рафалівського райвиконкому став колишній командир партизанського загону ім. Богуна І. І. Конча, заступником голови — колишній начальник штабу партизанського загону С. Д. Демидюк.
Фашисти залишили зруйновані й пограбовані села. На весь район було лише два трактори. Та незважаючи на величезні труднощі, вже 27 червня 1944 року зі станції Рафалівка було відправлено у Донбас два вагони картоплі і худоби.
На сільських зборах жителі Рафалівки прийняли резолюцію, в якій висловлювали вдячність Червоній Армії за визволення від німецько-фашистських загарбників.’ У ній було сказано: «Обіцяємо тепер, коли наша Червона Армія добиває фашистського звіра в його лігві, подати всю можливу допомогу рідній Червоній Армії продовольством, лісом, промисловою сировиною, працею й грішми.
Шлемо свої прокляття оскаженілим бандитам із зграї українських націоналістів, що бродять ще одиночками по лісу, як вовки, грабують населення і по-звірячому знищують ні в чому невинних беззахисних дітей і жінок у наших селах.
На знак вдячності за наше визволення від фашистів, даємо слово виконати повністю всі наші зобов’язання перед державою.
Крім того, беремо на себе зобов’язання понад план внести у фонд Червоної Армії зерна 184,4 тонни та картоплі 77,4 тонни».
Свого слова селяни дотримали. У важкі повоєнні роки вони швидко відбудували зруйноване господарство, хоч не вистачало тяглової сили, насіння, добрив. Селяни-одноосібники все більше переконувалися: запорука їх щасливого життя — в колективній праці.
В 1949 році селяни відновили заснований ще до війни в Рафалівці колгосп. На 1 січня 1950 року в ньому вже налічувалося 157 членів. Головою правління колгоспу став В. О. Кравчук. У дальшому розвитку й зміцненні колгосп мав значну допомогу від Рафалівської МТС. Комсомольсько-молодіжна тракторна бригада МТС два роки підряд тримала першість у соціалістичному змаганні. В період весняних робіт молоді механізатори цієї бригади, працюючи в місцевому колгоспі, виконали зобов’язання з усіх видів робіт на 165 проц. Слюсар МТС В. І. Гальчик денні виробничі завдання систематично виконував на 150—200 процентів.
Поряд з розвитком сільського господарства розвивалась і промисловість. У 1948 році закінчилось будівництво цегельного заводу. Розпочали роботу 2 млини, круподерка, кравецька майстерня, шерстечесальня.
З року в рік міцнів колгосп, розвивалися промислові підприємства, відбудовувалось і впорядковувалось село.
Навесні 1950 року колгосп Рафалівки об’єднався з колгоспом села Заболоття і його стали називати ім. 30-річчя Жовтня, центральна садиба господарства — в селі Заболотті.
Радянські й партійні органи багато уваги приділяли культурно-виховній роботі, медичному обслуговуванню населення.
Невдовзі після визволення від окупантів в районі почали працювати школи. В Рафалівській середній школі учні одержували допомогу взуттям, одягом, підручниками. Школа мала навчальні кабінети — фізичний, біологічний, хімічний та бібліотеку. В селі розгортали роботу клуб, бібліотека, діяли медичні заклади.
Трудівники Рафалівки брали активну участь у дальшому піднесенні народного господарства. В авангарді їх був загін комуністів (майже 200 чоловік) і комсомольців (450 чоловік). Вони з честю виконували й перевиконували взяті на себе соціалістичні зобов’язання. Колектив Рафалівської сплавдільниці понад план сплавив 2600 кубометрів деревини і завоював перше місце в соціалістичному змаганні по республіці. Зразки самовідданої праці показували передові бригади плотарів. 1362 куб. метри будівельного матеріалу для спорудження Каховського гідровузла сплавила бригада К. Ф. Яйчені. Відзначилася перевиконанням плану й бригада О. Ковтуніка та інші.
Нову хвилю політичного й трудового піднесення трудящих Рафалівки викликала підготовка до святкування 40-річчя Радянської влади. Передові виробничники у передсвятковому соціалістичному змаганні досягли добрих показників. Це — А. Д. Сергійчук, вантажник Рафалівського ліспромгоспу тресту «Ровноліспром», який виконав до свята півтори річні норми. Колектив ліспромгоспу був відзначений перехідним Червоним прапором «Ровноліспрому» та обкому профспілки.
Добре працювали і робітники залізничної станції Рафалівка, які у соціалістичному змаганні посіли одне з перших місць серед колективів станцій Ковельського відділку. Тричі на рік вручали залізничникам Рафалівки перехідний Червоний прапор Ковельського відділку.
За трудові успіхи в розвитку сільського господарства були удостоєні урядових нагород і передовики колгоспу, в т. ч. ланкова А. Д. Ковальчук та свинарка М. Я. Прокопчук.
У 1959 році Рафалівський район об’єднався з Володимирецьким. Рафалівка стала центром селищної Ради Володимирецького району.
За семирічку й восьму п’ятирічку трудівники селища досягли значних успіхів у господарському, культурному й громадському житті. Виросло й упорядкувалось селище, з’явились нові підприємства, реконструйовано старі. Одне з перших місць в економіці селища посіла меблева фабрика. Це нове підприємство, воно існує з 1964 року. Кухонний гарнітур виробництва Рафалівської меблевої фабрики не поступається перед імпортними зразками.
У соціалістичному змаганні на честь ленінського ювілею колектив успішно виконав взяті зобов’язання: достроково було пущено новий цех чорнових заготовок, встановлено полірувальний барабан, фарбоналивну машину, компресорну установку та ряд інших механізмів. У цехи надійшла нова техніка, тут впровадили сучасну технологію. Удосконалення виробничого процесу, застосування нової системи планування й економічного стимулювання, високий трудовий ентузіазм людей сприяли підвищенню продуктивності праці й успішному виконанню виробничих планів.
У 1970 році продуктивність праці у порівнянні з 1968 зросла майже на 11 проц. Збільшився обсяг виробництва. За підсумками соціалістичного змагання фабрика здобула перехідний Червоний прапор виробничого об’єднання меблево-деревообробної промисловості та Ровенського обкому профспілки.
Багато зроблено на фабриці для поліпшення умов праці й побуту робітників. За восьму п’ятирічку для робітників споруджено кілька житлових будинків. Територію підприємства упорядковано. Весною і влітку тут буяє зелень, милують око квіти.
В соціалістичному змаганні не відстають від меблевиків працівники й службовці Рафалівського лісгоспу. Завдання на честь ленінського ювілею — заготівля, вивіз і реалізація товарної деревини — виконане достроково. За цими показниками — щоденна сумлінна праця сотень трудівників. Серед них 6. М. Вознюк, Т. Я. Ковальчук, Ф. П. Мотько, К. О. Полуйко та В. Т. Сафонік. Кожний з них значно перевиконав свій п’ятирічний план, зібравши від 10 до 32 тис. кг живиці.
На ювілейній ленінській трудовій вахті відзначився і колектив Рафалівського маслозаводу. Колектив підприємства план виробництва валової продукції та її реалізації за останній рік п’ятирічки виконав більш як на 120 процентів.
За останні роки з’явилися й такі підприємства, як асфальтовий завод, хлібопекарня, ремонтні майстерні райоб’єднання «Сільгосптехніки» тощо. їх колективи також достроково виконали свої плани восьмої п’ятирічки.
За успішне виконання п’ятирічного плану п’ять трудівників підприємств Рафалівки нагороджені орденами й медалями Союзу РСР.
Докорінно змінився за роки Радянської влади й побут населення Рафалівки. Не стало убогих халуп, замість них звели світлі добротні будинки, вкриті черепицею або шифером. Майже всі вони мають 4—5 кімнат. Лише за 1966—1970 рр. споруджено 229 житлових будинків. Тепер у селищі їх 580. Ростуть не тільки окремі будинки, виникають нові вулиці, яких уже 29. Майже половина вулиць вкрита асфальтом та бруківкою.
В селищі створено розгалужену мережу торговельних установ — чотири харчових та десять продуктових, промтоварних і господарських магазинів. Працюють пошта, телефон, телеграф. Для забезпечення мешканців водою в Рафалівці споруджено водонапірну башту, прокладено водопровід. Населення користується електрикою, радіо, телевізорами, газом.
Нові завдання стоять перед трудівниками Рафалівки у дев’ятій п’ятирічці. Планом передбачено побудувати нове приміщення лікарні на 60 ліжок, дитячий садок, цехи для переробки хвойно-вітамінного екстракту та столярно-бондарний, кінотеатр, ресторан тощо.
За Радянської влади багато зроблено в галузі охорони здоров’я. Медичну допомогу трудящі одержують у місцевій лікарні, пологовому будинку, амбулаторії. Працюють тут санстанція, аптека. В медичних закладах трудяться 48 лікарів та фахівців середньої кваліфікації. Селищна Рада щороку виділяє чималі фонди на охорону здоров’я трудящих. Лише на 1970 рік було асигновано майже 200 тис. крб. Наймолодше покоління селища виховується в дитячому садку і яслах, де їм створено найкращі умови. В 1971 році на утримання дитсадка та дитячих ясел витрачено близько 50 тис. карбованців.
Незрівнянні зрушення сталися в галузі освіти й культури. Всі діти шкільного віку навчаються у двох середніх школах (одна з них школа-інтернат). Працююча молодь відвідує вечірню школу. В селищі трудиться 80 учителів, навчається понад тисяча учнів. Селищна Рада постійно піклується про навчання й виховання молоді. У 1972 році на освіту з місцевого бюджету було асигновано 330 тис. карбованців.
Рафалівська школа-інтернат існує з 1959 року, в ній навчається близько 400 дітей з районів області. До 1971 року школу закінчили 233 учні. Діти на повному державному утриманні. Для них створено все необхідне, щоб вони виросли здоровими, всебічно розвиненими, справжніми патріотами своєї Батьківщини.
Значну роль у патріотичному вихованні дітей відіграє кімната-музей В. І. Леніна. Тут приймають дітей у жовтенята, піонери, комсомол. Проводяться ленінські уроки. Силами педагогічного колективу, учнів створені кімнати інтернаціональної дружби, трудової слави. Щороку кращі учні їздять у міста-герої. Побували вони в Бресті, Одесі, Києві, ознайомилися з шевченківськими місцями.
З числа випускників шкіл інженерами працюють 42, вчителями—51, медпрацівниками — 17 чоловік. 150 уродженців селища вже здобули вищу освіту, а середню— 485 чоловік.
В культурному житті селища важливе значення відіграє будинок культури. На його сцені часто виступають учасники художньої самодіяльності. В численних гуртках бере участь близько 200 чоловік. У будинку культури виступають також артисти-професіонали з Ровенського обласного театру ім. М. Островського, обласної філармонії, театрів Києва, обласних центрів України, РРФСР, Білорусії та інших республік.
Крім шкільних бібліотек, у селищі є дві масові бібліотеки. їх книжковий фонд перевищує 35 тис. примірників.
Трудящі селища регулярно переглядають телевізійні передачі з Москви, Києва, Львова. В їх розпорядженні понад 500 телевізорів.
Поповнювати знання трудівникам допомагають місцева організація товариства «Знання» та мережа політшкіл. Понад 200 чоловік щорічно навчаються у трирічних школах історії КПРС, у 5 школах основ марксизму-ленінізму, теоретичних семінарах.
Про розмах культурного життя свідчить і той факт, що в 1971 році Рафалівка одержувала по 2—3 примірники газет і журналів на кожний двір.
В селищі 11 партійних, 10 комсомольських та 11 профспілкових організацій. Комуністів в селищі 195, комсомольців — 445.
Рафалівка пишається передовими людьми, які виросли під зорею Радянської влади. За самовіддану працю передові трудівники відзначені урядовими нагородами. Лише в ювілейному 1970 році 133 чоловіка одержали Ленінську ювілейну медаль. Добре працюють на виробництві комуністи, комсомольці. Депутат селищної Ради, делегат XXIV з’їзду КП України О. П. Бредау свої виробничі завдання виконує на 140—150 проц. Шофер районного об’єднання «Сільгосптехніка» К. Д. Ткач уже 26 січня 1969 року достроково виконав планове завдання восьмої п’ятирічки. Серед передовиків депутати селищної Ради В. О. Литвинов, М. П. Луценко, В. О. Черняк, Л. М. Басов та інші.
Змістовним життям живуть трудящі Рафалівки. Завжди пам’ятають вони про подвиги тих, кому вони завдячують своїм щастям.
У Рафалівці при середній школі відкрито кімнату-музей. У ньому зібрана багата колекція речей партизанської слави. Серед них фотографії народних месників — Героя Радянського Союзу А. П. Брянського, одного з піонерів партизанського руху в області М. Й. Мисюри та багатьох інших.
Експозиція кімнати-музею весь час поповнюється новими експонатами. Тут є копія першої сторінки ленінської «Искры», присланої німецькими друзями з міста Лейпціга, лист колишнього члена КПЗУ П. Марчука до рідних, написаний під час перебування його в луцькій в’язниці. Матеріали музею висвітлюють історію Рафалівки, боротьбу її трудящих за владу Рад, за торжество ленінських ідей.
Натхненні рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники Рафалівки борються за успішне виконання величних завдань дев’ятої п’ятирічки, за побудову нового життя.
Г. В. БУХАЛО