Великі Цепцевичі, Володимирецький район, Ровенська область
Великі Цепцевичі — село, центр сільської Ради, лежить на лівому березі Горині, за 27 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Антонівка. Через село проходить шосейна дорога. Дворів — 635, населення — 2761 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Нетреба.
На території села знайдено кам’яні сокири, кременевий серп та інші знаряддя праці доби бронзи. На околицях Великих Цепцевичів збереглося кілька курганів.
У письмових джерелах село вперше згадується за 1577 рік.
Село зростало поступово. Згідно з податковими реєстрами у 1629 році тут налічувалось 94 дими з населенням близько 600 чоловік. Польські пани часто перепродували його, що призводило до більшого закріпачення селян, які не припиняли боротьби проти соціального й національного гніту. Особливої гостроти ця боротьба набула під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Доведені до відчаю нещадною експлуатацією панів, жителі Великих Цепцевичів не раз повставали. Такий виступ стався, зокрема, у березні 1648 року. В цій боротьбі брали участь і жінки села. В серпні 1649 року повстанці напали на Цепцевицький хутір й розгромили панський маєток.
Коли закінчилася визвольна війна, Великі Цепцевичі залишились у складі шляхетської Польщі. Шляхта посилювала гноблення трудящих. Село майже не зростало. У 1775 році тут налічувалось 100 будинків.
Після 1795 року Великі Цепцевичі увійшли до складу Волинського воєводства, а з 1797 — Луцького повіту Волинської губернії Росії. Але селян продовжували гнобити польські поміщики.
Особливо жорстоко експлуатував селян на початку XIX ст. поміщик М. Урбановський, якому належали тоді Великі Цепцевичі. Кріпакам, крім виконання панщини та інших повинностей, доводилося давати панові з кожного двора полотно, сало, мед, віск тощо. Нічого не змінилося у Великих Цепцевичах і тоді, як село стало володінням А. Понятовського. Всі форми феодального гноблення збереглися. Це призводило до неодноразових виступів селян. 27 червня 1831 року поблизу села зазнав поразки загін польських повстанців, у якому були й жителі Великих Цепцевичів. Не краще жилося селянам, коли селом заволодів І. Млодзяновський, який прагнув загарбати й ту частину села, що відійшла до казни. У 1851 році поміщик відкрив у Великих Ценцевичах винокурний завод.
Важкі матеріальні умови, безземелля та нестатки змушували селян покидати домівки та шукати роботи. Але пан перешкоджав цьому. Судові справи свідчать, що селян примушували йти з села «дуже бідне становище» і «відсутність шматка хліба».
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Великі Цепцевичі лишалися глухим селом, віддаленим від губернського центру на 300, а від повітового — на 112 верст. Про це писали в кінці XIX ст. два етнографи — В. А. Мошков та Л. М. Фельдман, які відвідали це село, збираючи етнографічний матеріал. Селяни під час розмов з ними «скаржились на тяжкі часи, на труднощі селянського життя й на різні утиски з боку поміщиків. При цьому висловлювали тверде переконання, що в недалекому майбутньому настане «переділ землі» і що поміщикові доведеться працювати на такій же маленькій ділянці землі, як і селянину. Висловлювалась також думка, що такий переділ особливо бажаний і справедливий. Переконати натовп у неправильності його поглядів і в нездійсненності надій було, розуміється, неможливо». За реформою 1861 року селяни мали викупити в поміщика 211 десятин землі, в основному піщаної або болотної, та й за цю землю слід було сплатити 707 крб. 50 коп. Тимчасом поміщик мав 4476 десятин кращої землі.
Етнографи описали село та зібрали цікавий матеріал з життя й побуту селян. Село простягалося довгою стрічкою обабіч шляху. Хатки невеличкі, курні, з несиметрично розставленими маленькими підсліпуватими вікнами. Селянський одяг і взуття в основному саморобні: постоли й чоботи, свитки — білі, сірі, бурі прикрашалися кольоровими шнурками, саморобні шапки і картузи.
Невеличку парафіяльну школу, яка містилася в приватній хаті, відкрили тут у 1882 році. Її відвідували діти багатіїв.
Безземелля позбавляло селян можливості сіяти зернові культури в потрібній кількості. З своїх жебрацьких наділів, які до того ж були переобтяжені величезною кількістю податків і платежів, селяни часто не могли прогодувати сім’ю і мусили йти в кабалу до поміщика чи куркуля.
Поміщики і багатії села тримали в своїх руках корчму, вітряк, водяний млин, винокурний завод й на всьому наживалися.
Робочий день трудящих був необмежений. Заробітки мізерні, до того ж адміністрація вдавалася до штрафів.
Процес дроблення селянських господарств відбувався швидко. З 1900 по 1909 рік кількість господарств зросла з 160 до 226. Населення за цей час збільшилось з 1209 до 1533 чоловік. А кількість землі у селянських господарствах зменшувалась. Її присвоювали багатії. Заможна верхівка, зосереджуючи в своїх руках основні засоби виробництва, все більше вдавалась до найманої праці. Зубожілі селяни йшли працювати до місцевих багатіїв або вирушали на заробітки у віддалені райони чи міста, нерідко назавжди залишаючи свої рідні оселі. Селяни, які залишались у селі, шукали інших засобів до полегшення свого важкого матеріального становища.
Поміщики й куркулі шукали приводу позбавити селян кращих земель. Поміщик А. Понятовський вимагав від Луцької повітової землевпорядної комісії у 1913 році виділити селянину Н. Ю. Кусковцю землю в іншому місці, бо його земля клаптиком «врізалася» у поміщицькі володіння. Обмежувала селянське володіння і церква, їй належало в той час 42 десятини кращої землі.
Незліченних страждань населенню Великих Цепцевичів завдала перша світова війна. Більшість працездатних чоловіків віком до 50 років була мобілізована.
Селянські господарства потрапили в скрутне становище — відчувалася гостра нестача робочої сили. З травня 1915 року, коли Західну Волинь загарбали австро-німецькі війська, почалися нескінченні реквізиції. Окупанти грабували селян, відбираючи у них останню худобу, продукти сільського господарства, теплий одяг тощо.
Не сталося суттєвих змін у житті селян і після повалення самодержавства.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції принесла селянам надію на краще життя. В січні 1918 року тут встановлено владу Рад. Та скоро Великі Цепцевичі захопили австро-німецькі окупанти.
Тяжкими, повними боротьби за владу Рад були для трудящих села роки інтервенції і громадянської війни. Більшість бідноти пішла до партизанських загонів, брала активну участь у Дубровицькому збройному повстанні проти гетьманщини та німців. Після вигнання німецьких військ, Великі Цепцевичі захопили петлюрівці.
На початку липня 1919 року частини 3-ї дивізії прикордонних військ визволили Великі Цепцевичі. Село стає радянським.
Та мирний перепочинок був перерваний нападом петлюрівців і військами буржуазно-поміщицької Польщі.
На початку липня 1920 року Великі Цепцевичі визволили воїни 25-ї Чапаєвської дивізії. Місцеві жителі радісно зустріли своїх визволителів. Вони допомагали червоноармійцям продуктами, багато селян добровільно пішли до Червоної Армії. У лавах червоноармійців боролись проти польських інтервентів П. А. Козярець, С. А. Козярець, О. В. Лисиця, О. М. Шевчук та інші жителі села.
Та сталось так, що західноукраїнські землі, в т. ч. й Великі Цепцевичі, лишилися під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Населення села зазнавало тяжкого соціального гноблення. Про долю селян того часу писала газета «Комуніст»: «У зайнятих польськими військами областях Волині лютує страшенний голод…, в усіх школах запроваджено обов’язкове викладання польської мови».
Злидні й безправ’я панували на селі і дедалі посилювались тому, що ціни на продукти сільського господарства були значно нижчими, ніж на промислові товари. Ця різниця збільшувалася. Якщо в 1927 році за залізний плуг доводилося платити 160 кг жита, то в 1935 — вже 270 кг, вартість пари взуття зросла з 99 кг до 205 кг. А плата за працю значно знизилася. Якщо у 1928 році селянин з кіньми і на власних харчах одержував за день роботи весною 12,6 злотого, а жінка 2—3 злоті, то в 1933 році чоловікам за таку ж роботу платили 5,2, а жінці — 1,7 злотого.
Не кращим було становище і з медичним обслуговуванням. Медичну допомогу селяни могли одержати лише в Бережниці або в Сарнах, та й то за велику плату. Лише за пораду лікаря хворий платив вдень 5, а в нічний час — 8 злотих, за хірургічну процедуру — 5 злотих.
Школа в селі була початкова. Містилася вона в одній класній кімнаті. У 1925/26 навчальному році до неї було записано 80 дітей, але більшість з них не навчалася через відсутність взуття, одягу, підручників. Викладали тут польською мовою, хоч переважну більшість дітей становили українці.
Трудящі Великих Цепцевичів завжди звертали свої погляди на Схід, часто таємно збиралися, щоб послухати правду про життя в Радянському Союзі, дізнатися про ті величні соціальні перетворення, які стались у Країні Рад. Про все це розповідали хліборобам комуністи-підпільники.
Мрія трудящих про вільне й щасливе життя в дружній сім’ї народів-братів Радянського Союзу здійснилась у вересні 1939 року, коли прийшла у село Червона Армія. Жителі Великих Цепцевичів зустрічали своїх визволителів хлібом-сіллю, квітами й червоними прапорами.
Вперше в житті малоземельні й безземельні селяни Великих Цепцевичів одержали безплатно 513 га поміщицької і церковної землі. Відкрито було семирічну школу з українською мовою навчання. Вчителі й культармійці організували навчання й дорослого населення в гуртках і в школах лікнепу. В селі почали працювати клуб, бібліотека, медичний пункт. Селяни одержували безплатну медичну допомогу.
На прикладі своїх братів зі Сходу селяни Великих Цепцевичів вирішили, що лише спільними зусиллями в колгоспі можна досягти щасливого й заможного життя. На початку 1940 року група селян об’єдналась у колгосп. Ініціаторами його створення були ІО. Кузьковський, Л. М. Кібиш, В. Я. Милюта, А. Росошик та ін. Колгосп назвали ім. Т. Г. Шевченка.
На той час артіль мала 52 га орної землі, 106 га сіножатей, 12 пар коней, 12 возів, січкарню. Працювало в ній 32 чоловіка. Радянська влада подала допомогу молодому колгоспу сортовим насінням, технікою. Вперше в селі з’явився трактор.
Мирну працю радянських людей перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на СРСР. З липня 1941 року фашисти окупували Великі Цепцевичі. Підняло голову націоналістичне охвістя. В перші дні окупації гітлерівці замордували в селі 24 радянських громадян, 40 — вивезли на примусові роботи до Німеччини. Школу перетворили на поліцейську комендатуру.
Окупанти та їх прислужники — українські буржуазні націоналісти — завдали селу великої шкоди. Вони вбили 251 чоловіка, пограбували колгосп, повністю знищили сільськогосподарський реманент, забрали майже всю худобу.
Та поставити радянських людей на коліна фашистам не вдалося. Населення ігнорувало розпорядження гітлерівських властей, виводило з ладу лінії телефонного зв’язку, допомагало радянським партизанам. Від хати до хати розповсюджувались нелегально прийняті по радіо зведення Радінформбюро, вісті з фронтів, про партизанську боротьбу. Багато жителів села пішло до партизанів. Серед них були В. Я. Ярута, Б. Я. Лютко та інші.
14 січня 1944 року Великі Цепцевичі визволили воїни 143-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника М. М. Заїкіна. Місцеві жителі зі сльозами радості на очах зустрічали довгожданих визволителів.
У перші дні після визволення села багато людей поповнило лави Червоної Армії, пішло на фронт, щоб захищати завоювання Великого Жовтня. В лавах Червоної Армії і в партизанських загонах билися проти ворога 166 чоловік. За бойові заслуги 42 жителі села нагороджено орденами й медалями.
Важкими були перші роки відбудови господарства. Та на допомогу прийшла Радянська влада. Від держави селяни одержали через МТС техніку, насіння, будівельні матеріали. З східних областей прибували спеціалісти сільського господарства, лікарі, вчителі. Вже першу весну завершили селяни успішно. Допомагали трудящі і фронту. Разом з жителями району вони збирали гроші на танкову колону «Ровенщина». Розгорнула свою роботу сільська Рада. Відкрилася початкова школа.
Добре працювала комсомольська організація, створена тут у 1946 році. Секретарем її була Н. П. Ліневич. Комсомольці були ініціаторами всіх сільськогосподарських робіт, працювали на лісозаготівлях. Вони допомагали закуповувати лишки зерна для східних областей України, що потерпіли від засухи. 1947 року у Великих Цепцевичах було закуплено його 1 500 тонн.
Соціалістичним перетворенням запеклий опір чинили банди українських буржуазних націоналістів. Вони вбили голову сільради О. І. Нестерчука, голову сільського споживчого товариства Т. І. Новака та інших відданих Радянській владі людей. Проти бандитів піднялися трудівники села. У 1947 році відновив свою роботу колгосп ім. Т. Г. Шевченка. В його користуванні вже було 867 га орної землі.
Важливу роль у житті села відіграло створення у вересні 1948 року партійної організації. Першим її секретарем обрали А. Я. Стоцьку. Тоді налічувалось 3 члени партії і 3 кандидати в члени партії, але вплив комуністів відчувався у всьому. Вони вирішували питання, пов’язані із зміцненням колгоспу, з розвитком освіти й культури на селі, піднімали сільських трудівників на виконання рішень партії.
Хоч матеріально-технічна база колгоспу була ще не дуже міцною, а членам артілі бракувало досвіду ведення колективного господарювання, переваги соціалістичної системи господарства незабаром стали відчутними. Велике значення для молодого колгоспу мала допомога держави насінням, мінеральними добривами, сільськогосподарською технікою, спеціалістами.
1950 року колгосп вже об’єднував 276 селянських дворів і мав 2042 га землі, в т. ч. 679 га орної. Того року колгоспники виростили в середньому по 14 цнт пшениці з га, по 15,5 цнт жита, по 4 цнт насіння льону і по 3 цнт волокна льону. Це було переконливим доказом переваги колективного господарювання над індивідуальним. Одноосібні господарства зібрали цього року всього по 6—8 цнт зернових з га. Колгосп мав 142 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 32 корови.
У квітні 1951 року господарства сіл Теклівки, Нетреби об’єдналися з колгоспом ім. Т. Г. Шевченка Великих Цепцевичів. Це дало можливість краще використовувати сільськогосподарську техніку, підвищити продуктивність праці і досягти вищих виробничих показників. Новостворений колгосп з центром у селі Великих Цепцевичах мав уже 3982 га землі і об’єднував 634 двори колгоспників.
Чималих успіхів досягли трудівники села за першу післявоєнну п’ятирічку і в розвитку освіти та культури. 1948 року тут вже працювала середня школа. Розгорнули роботу сільський клуб, бібліотека.
Значні зміни сталися в розвитку колгоспу й піднесенні матеріального й культурного рівня трудящих Великих Цепцевичів протягом наступних п’ятирічок. Керуючись рішеннями партії про розвиток сільського господарства, партійна організація, сільська Рада за активною участю комсомолу багато зробили, щоб вивести колгосп у число передових у районі та області. За цей час колгосп значно розширив посіви зернових культур, картоплі та основної технічної культури — льону, впровадив високоврожайні районовані сорти культур, зокрема льону, ширше застосував органічні і мінеральні добрива. Господарство за цей час стало високомеханізованим. На кінець 1972 року машинно-тракторний парк його складали 29 тракторів, 1З комбайнів, 3 картоплесаджалки, 18 тракторних сівалок, 2 льонопереробні агрегати, 23 автомашини, 144 електромотори. Поточний ремонт сільськогосподарської техніки здійснюється в колгоспних майстернях. Електроенергія до села надходить від Добротворської електростанції.
Завдяки наполегливій роботі трудівників села було одержано високі й сталі врожаї, зросли тваринництво та його продуктивність, значно поліпшився добробут трудящих.
На кінець восьмої п’ятирічки врожаї зернових збільшились на третину й перевищили 20 цнт з га. Врожаї картоплі в окремих ланках досягли від 170 до 262 цнт з га. Ще більших успіхів добилися колгоспники у льонарстві. Порівняно з 1965 роком у 1970 році збір льоноволокна зріс з 3,7 цнт до 8 з кожного га. А льонарі першої рільничої бригади на площі 64 га зібрали по 9,2 цнт з кожного га. П’ятирічний план продажу волокна було виконано на 315 процентів.
У колгоспі здійснено заходи щодо дальшого розвитку громадського тваринництва. За 1960—1970 рр. господарство збудувало 20 типових тваринницьких приміщень. На фермах утримується близько 2,5 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 600 корів; 900 свиней, 955 овець. Зміцнення кормової бази, механізація трудомістких процесів зумовили невпинне зростання виробництва тваринницької продукції. У 1971 році тваринники колгоспу виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 310 цнт молока і 67 цнт м’яса.
Збільшення виробництва продукції рільництва й тваринництва сприяло зростанню грошових доходів колгоспу. З 1966 по 1970 рік вони зросли з 676 тис. крб. до 1,5 млн. крб. Одержуючи великі доходи, колгосп підвищив оплату праці членам артілі. Якщо у 1966 році оплата людино-дня становила 1,97 крб., то в 1970 році — 2,88 крб. Ланкова К. Г. Брик у 1970 році одержала лише додаткової оплати 880 карбованців.
Значно зросла й продуктивність праці. За восьму п’ятирічку тракторна бригада, користуючись однаковою технікою, виконала умовної оранки з 18 тис. га у 1965 до 30 тис. га у 1970 році. Серед передовиків бригади були комуністи С. 3. Ярута, С. К. Зінчик, А. П. Ретьман. Кращим на жнивах був комбайнер Ф. Я. Никонець, він зібрав і намолотив 245 тонн зерна. Переможцем у змаганні серед льонарів за 1971 рік вийшов машиніст льонопереробного агрегату В. П. Гребінь, який переробив 119 тонн льонопродукції. Передовики змагання удостоєні премій, орденів і медалей, почесного звання «Гвардієць жнив — 71», цінних подарунків. Комуніст В. П. Гребінь удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Він депутат обласної Ради депутатів трудящих XI, XII, XIII скликань, був делегатом XXIII з’їзду КП України. За трудові успіхи, досягнуті за восьму п’ятирічку, 32 жителі села нагороджені орденами й медалями Союзу РСР і понад 100 — Ленінською ювілейною медаллю.
Зміцнювалась економіка села, дуже змінився його вигляд, зростали добробут і культура місцевих жителів. Підвищувались темпи житлового будівництва. Лише з 1946 по 1971 рік колгоспники спорудили понад 450 власних будинків. Забудовники користуються довгостроковою позикою держави і допомогою колгоспу, одержують будівельний матеріал, транспорт.
Докорінно змінилося нині село. Назавжди зникають солом’яні стріхи. Замість невеличких з маленькими вікнами хат виросли просторі, світлі, чудово оздоблені три- і чотирикімнатні житла, вкриті бляхою, черепицею, шифером. Скрізь нові добротні меблі. Більш як у 240 будинках вечорами світяться голубі екрани телевізорів. Нікого в селі не здивуєш холодильником, пральною машиною. У 1971 році жителі Великих Цепцевичів мали 650 радіоприймачів, 42 мотоцикли.
Трудівників села обслуговують сільмаг, побудований у 1967 році, тут є широкий вибір товарів — одягу, взуття, доброякісних і красивих тканин, електроприладів та інших найрізноманітніших товарів і продуктів харчування. В селі працює також їдальня, господарський магазин, ларки. Його жителі користуються послугами майстерні побутового обслуговування, лазні, пекарні, перукарні тощо.
Сільрада й правління колгоспу постійно дбають про благоустрій села. Бюджет сільської Ради на освіту, культуру, медичну допомогу на 1972 рік становив майже 15 тис. крб. З кожним роком село стає все кращим. Приємно, особливо влітку, пройтись центральною його вулицею, яка простягнулась на кілька кілометрів. По обидва її боки — дерева, затишні будинки.
Жителі Великих Цепцевичів дбають про культуру села, про його зразковий санітарний стан. Вулиці завжди чисто прибрані, огорожі дворів побілені, скрізь порядок і чистота.
У Великих Цепцевичах багато зроблено для поліпшення медичного обслуговування трудівників. До Радянської влади знедолені поліщуки були, власне, позбавлені медичного обслуговування. Нині жителі села мають можливість одержувати висококваліфіковану медичну допомогу у себе, на місці.
В селі працює амбулаторія з рентгенкабінетом, зуболікарським, фізіотерапевтичним, гінекологічним та дитячим кабінетами, клінічна амбулаторія. Завідувала амбулаторією шановна на селі людина Н. І. Христиченко, яка понад 20 років життя присвятила боротьбі за охорону здоров’я мешканців села. Її працю відзначено високою урядовою нагородою — орденом Леніна. Амбулаторія в числі інших медичних закладів області визнана республіканською і обласною школою передового досвіду.
До 1939 року переважна більшість селян не знала грамоти. Лише окремі з них могли розписуватись. А нині тут є середня і початкова школи, в яких навчається понад 840 дітей. їх навчає й виховує 40 учителів. Великоцепцевицька середня школа з 1960 року по 1972 рік дала путівку в життя 868 випускникам. Багато з них закінчили вузи й стали висококваліфікованими спеціалістами. Колишня випускниця школи М. С. Бучко працює лікарем, М. К. Нестерчук — інженером, Г. І. Рябченко, С. С. Никонець — учителями, інші стали офіцерами, партійними працівниками, фахівцями сільського господарства.
Трудівники села вміють добре працювати й культурно відпочивати. В селі працюють стаціонарна кіноустановка, літній кінотеатр. Будинок культури має зал на 300 місць. При ньому створені хоровий, танцювальний, драматичний та художнього читання гуртки, є духовий оркестр.
З великою гордістю місцеві жителі слухають у виконанні хору пісню, народжену в селі. В ній є такі слова:
Про Цепцевичі Великі, що вад Горинню стоять,
Про лани багаті льоном, що із вітром гомонять,
Про шевченківців заможних, про щасливе їх життя
Хай несеться над Поліссям наша пісня голосна!
Завжди людно в сільській бібліотеці. Сотні механізаторів, рільників, тваринників, сільської інтелігенції користуються її послугами. Тут систематично відбувається обговорення книжок, влаштовуються конференції читачів, організовуються виставки книг тощо.
Люблять жителі Великих Цепцевичів фізкультуру і спорт. В селі є футбольна, волейбольна, легкоатлетична команди, акробатична група.
Ініціаторами втілення в життя всього нового, прогресивного, організаторами боротьби за здійснення рішень партії виступають комуністи. їх у селі 64.
Справжнім дбайливим господарем села є сільська Рада, виконком якої з 1953 року очолює Ф. І. Юсин. Сільрада успішно розв’язує різні питання господарського й культурного життя. До комісій виконкому Ради залучено широкий актив передовиків виробництва. Сільрада багато зробила і робить для впорядкування села. За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні за краще виконання господарських завдань першого року дев’ятої п’ятирічки, впорядкування й благоустрій села на районну Дошку пошани було занесено Великоцепцевицьку сільську Раду депутатів трудящих.
У побут села міцно ввійшли нові свята й обряди. В центрі Великих Цепцевичів споруджено колгоспний будинок щастя. За новими обрядами реєструють в ньому шлюби. В урочистій обстановці тут вручають молодим батькам свідоцтва про народження дитини. Святково проводжають жителі Великих Цепцевичів своїх синів до лав Радянської Армії. Перед призовниками 1971 року виступили офіцери запасу й розповіли про військову службу, закликали служити так, щоб батьки, рідні й земляки пишалися ними. Секретар комсомольської організації вручив допризовникам накази, цінні подарунки. Герой Соціалістичної Праці В. П. Гребінь розповів про свою службу в армії і закликав юнаків, у т. ч. і свого сина, сумлінно виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. Допризовники у відповідь запевнили, що з честю виконають накази односельців. Після закінчення зборів допризовники під звуки духового оркестру на машинах від’їжджають до райвійськкомату.
Великі Цепцевичі, колись забите село, нині є місцем проведення масових заходів районного масштабу. 18 лютого 1972 року тут відкрито перший тур районного фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення СРСР. Сюди з’їхались представники з усіх сіл району. Гості поклали вінки до підніжжя пам’ятника В. І. Леніну і обеліска Слави. Потім розпочався святковий концерт-конкурс. Перед гостями виступили учасники всіх гуртків художньої самодіяльності.
Багато досягли трудівники Великих Цепцевичів за роки Радянської влади. Докорінно змінилося їхнє життя. Про все це розповідається в посланні, вмурованому в стіну середньої школи й прикритому плитою з написом: «Майбутньому поколінню. Відкрити в 2017 році, в день 100-річчя Радянської влади. Трудящі села Великих Цепцевичів. 1967 р.».
Виконуючи рішення XXIV з’їзду КПРС, жителі села за роки дев’ятої п’ятирічки планують побудувати цегельний завод, звести будинок культури на 600 місць, прокласти водопровід, спорудити чотири будинки для спеціалістів сільського господарства, дитячі ясла, звести ряд житлових, господарських та інших приміщень, упорядкувати село. За досягнення найкращих результатів на честь 50-річчя утворення Союзу РСР колгосп ім. Шевченка нагороджений Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок.
Жителі твердо вірять і знають, що під керівництвом Комуністичної партії з кожним роком їх життя ставатиме все радіснішим і кращим.
М. П. БАБІЙ, Г. В. БУХАЛО