Здолбунів, Здолбунівський район, Ровенська область (продовження)
2 лютого 1944 року частини стрілецьких дивізій 149-ї (командир полковник А. А. Орлов), 112-ї (командир полковник О. В. Гладков), 287-ї (командир генерал-майор І. Н. Панкратов) 13-ї армії 1-го Українського фронту визволили Здолбунів від фашистських загарбників. 901 житель міста брав участь у Великій Вітчизняній війні, з них 395 загинуло в боях з ворогом. Трудящі міста свято бережуть пам’ять про тих, хто загинув у боротьбі з німецько-фашистськими ордами. Воїнам Червоної Армії і партизанам, що полягли в боях за визволення Здолбунова, односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, споруджено пам’ятник, де не згасає вогонь і не в’януть квіти. Вони символізують вічно живу пам’ять вдячних жителів міста.
Окупанти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість жилих будинків і культурно-побутових приміщень. За період окупації гітлерівці розстріляли 6 тис. мешканців міста. Місцем розправи над мирними радянськими людьми гітлерівці обрали кар’єри цементного заводу. Тут вони розстріляли 4300 чоловік, а в селі Старомильську біля кладовища —1700 чоловік.
3 перших днів визволення відновили свою роботу райвиконком, районні партійна і комсомольська організації. У створених 23 партійних організаціях підприємств і установ налічувалось 150 комуністів. Найбільшими серед них були парторганізації паровозного й вагонного депо.
З подвоєною енергією працювали трудящі міста. Уже в перші місяці після визволення відбудовано міську та залізничну електростанції, залізничний вокзал. Успішно велись роботи на відбудові і розширенні промислових підприємств міста. Зрізних кінців неосяжного Радянського Союзу надходили устаткування, будівельні матеріали.
Активну участь у відбудовних роботах міста брали комсомольці. Лише на відбудові цементного заводу молодь міста провела 16 комсомольських недільників. Комсомольці-залізничники ремонтували депо, електростанцію, паровозний обертовий круг.
У червні 1945 року колектив Здолбунівського цементного заводу випустив перші 600 тонн цементу. Цінний будівельний матеріал надіслали до Києва для відбудови Хрещатика. 2124,3 тис. штук цегли дав тоді цегельний завод.
Виробничі колективи не обмежувались лише відбудовою промислових підприємств. Вони дбали також про їх розширення і реконструкцію. Це дало можливість, зокрема на цементному заводі, вже у 1946 році не тільки перевершити довоєнний рівень, але й почати випуск цементу марки 500. Було реконструйовано й обладнано новим устаткуванням невелику майстерню для ремонту сільськогосподарських машин (виникла на базі націоналізованої у 1939 році механічної майстерні). В 1954 році її перетворено в міжрайонну майстерню для ремонту сільськогосподарських машин.
На промислових підприємствах стали краще використовувати техніку, місцеву сировину. В 1950 році колектив Здолбунівського цементного заводу завдяки кращому використанню резервів виконав виробничу програму на 110,3 проц., зайнявши третє місце у всесоюзному соціалістичному змаганні цементних заводів. Багато робітників за роки першої післявоєнної п’ятирічки виконали по 6—8 норм, а знатний токар Здолбунівського вагонного депо В. О. Александров—15 річних норм.
1944 року в місті, в приватному будинку, відкрили лікарню. Згодом були збудовані залізнична лікарня і дитячі ясла.
Запрацювали школи — середні № 1 і № 5 та дві семирічні. Було відкрито клуб залізничників.
У 50—60-х роках швидкими темпами зростала промисловість Здолбунова. У 1952 році за 4 км від міста почалося будівництво нового цементного заводу № 2 (Новоздолбунівського). Одночасно будувалося й селище цементників, яке нині називається Новоздолбуновом. Перші дві технологічні лінії завершено через 4 роки, у вересні 1957 року стала до ладу третя лінія. Підприємство поступово нарощувало виробничі потужності. У 1961 році було завершено будівництво й пущено в експлуатацію четверту і п’яту технологічні лінії. За допомогою наукових працівників Українського науково-дослідного інституту зварювання ім. Є. О. Патона їх обладнали новими обертовими печами потужністю 820 тис. тонн цементу на рік. У наступні роки введено в дію ще дві технологічні лінії, а також завод азбесто-цементних виробів, який споруджувався при Новоздолбунівському цементному заводі. В 1963 році обидва цементні, а також завод цементно-азбестових виробів об’єдналися у Здолбунівський цементно-шиферний комбінат. Сучасний Здолбунівський цементно-шиферний комбінат — одне з найбільших підприємств промисловості будівельних матеріалів УРСР. У 1969 році комбінат дав країні 2120 тис. тонн цементу і 155 млн. умовних плиток шиферу. Тепер тут виробляють щороку цементу вдвічі більше, ніж усі цементні заводи дореволюційної Росії разом узяті.
Славу місту своєю працею здобувають не лише цементники. У Здолбунові працюють промислових підприємств, 5 будівельних організацій і 5 великих транспортних підприємств. Серед них важливе місце належить авторемонтному заводу. Створений у 1959 році, він швидко нарощував обсяг робіт. За роки семирічки потужність заводу зросла в 13 разів. 1969 року колектив підприємства відремонтував 1,5 тис. автомашин і виготовив 1,3 тис. тонн чавунного литва. Значним досягненням працівників авторемзаводу стало освоєння випуску водопровідної арматури. Не припиняючи виробництва, колектив здійснює реконструкцію підприємства. Завершення її, а також пуск ще одного виробничого корпусу дозволять збільшити потужність авторемзаводу в три рази.
З 1957 року в Здолбунові працює підприємство «Південукрцемремонт», де виготовляють нестандартне обладнання для цементних заводів півдня України і Молдавії. За 12 років його роботи випуск продукції зріс у 7 разів. 1969 року підприємство поставило для цементних заводів різноманітне обладнання на суму понад 3,5 млн. крб. У 1972 році «Південукрцемремонт» приступив до створення ремонтної бази для виготовлення і лагодження нестандартного устаткування для цементних заводів України.
Новий напрям у розвитку промисловості місто дістало в 1964 році, коли було пущено завод пластмасових виробів культурно-побутового призначення. Підприємство оснащене сучасною високопродуктивною технікою, обсяг виробництва продукції у 1969 році досяг 2441 тис. крб. на рік. У 1972 році підприємства міста випустили більш як на 60 млн. крб. різної продукції.
Сучасний Здолбунів — важливий залізничний вузол Львівської залізниці. Він має чотири напрямки руху поїздів: на Львів, Київ, Лунінець і Ковель. Залізничну станцію обслуговують вагонне й локомотивне депо, дистанція сигналізації і зв’язку, електропідстанція та інші підприємства. За післявоєнні роки обсяг перевезень вантажів зріс більш як у 18 разів. У цьому важливу роль відіграв перехід усіх напрямків на тепловозну, а в 1965 році ліній Здолбунів — Київ і Здолбунів — Львів — на електротягу. Причому вже в 1968 році 78 проц. вантажів припадало на електровози і тепловози.
У докорінних змінах, які відбулися в промисловості і на транспорті Здолбунова, велика заслуга працьовитої армії будівельників. За короткий час вони не тільки побудували й пустили багато сучасних промислових підприємств, але й створили міцну будівельну базу. Нині в місті працюють великі заводи залізобетонних конструкцій, залізобетонних виробів та цегельний завод. У 1969 році ці підприємства дали будовам понад 55 тис. кубометрів залізобетону і 240 млн. штук цегли.
Розквіт Здолбунова — яскравий приклад турботи Комуністичної партії і Радянського уряду про розвиток відсталих у минулому міст і сіл західних областей України. Лише з 1950 по 1967 рік державні капіталовкладення на розвиток промисловості й транспорту міста становили 40 млн. карбованців.
Змінилось обличчя міста. Великі кількісні і якісні зміни сталися у виробничих колективах. Вони виросли й зміцніли, примножили свої славні трудові традиції, виховали сотні передовиків і досвідчених керівників виробництва. Від 300 робітників у 1945 році до 2300 чоловік у 1970 році зріс колектив цементно-шиферного комбінату. Тут нині працюють близько 200 дипломованих інженерів і техніків. 380 комуністів налічується в партійній організації комбінату. Своїм особистим прикладом вони впливають на весь колектив, добиваються загального творчого піднесення. Комуніст Є. Л. Головерса, який пройшов трудову школу від транспортувальника клінкеру до машиніста обертової печі, відмінник соціалістичного змагання, ударник комуністичної праці довів коефіцієнт використання печі до 92 проц., одержуючи 51,2 тонни високоякісного клінкеру на годину. 1970 року йому присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Один з перших у країні освоїв проектну потужність 170-метрової обертової печі В. П. Лесько. На його особистому рахунку сотні тонн надпланового клінкеру. Він ударник комуністичної праці, кавалер ордена «Знак Пошани», двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
Славною традицією міста, змістом роботи кожного колективу, трудівника стало прагнення виробничими успіхами відзначати знаменні події в житті радянського народу. Великими трудовими перемогами зустріли трудящі Здолбунова 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Машиністи локомотивного депо за 9 місяців 1967 року внесли в ювілейний фонд зекономлених 7 млн. квт.-год. електроенергії, близько 400 тонн дизельного і 100 тонн твердого палива загальною вартістю 100 тис. крб. Першість у соціалістичному змаганні завоювала колона електровозів, очолювана машиністом-інструктором О. О. Редченком. Рішенням колегії Міністерства шляхів сполучення СРСР локомотивне депо було занесено до Книги пошани.
Здолбунівські залізничники допомагають трудящим братніх соціалістичних країн, передають їм свій досвід. Вони, зокрема, підтримують тісні дружні зв’язки з залізничниками міста Кошіце ЧССР. 19 грудня 1967 року за достроковий і високоякісний ремонт тепловозів групу здолбунівських залізничників, у т. ч. Е. А. Сердюка, Б. К. Баніту, В. М. Шеманського та інших, нагороджено значком «Почесний залізничник ЧССР».
1967 рік був особливим і для цементників. Включившись у соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Великого Жовтня, вони добились видатних успіхів. У цьому році цементно-шиферний комбінат дав понад план 18 тис. тонн цементу і 4 мли. умовних плиток шиферу. За досягнуті показники комбінат було нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Про майстерність робітників комбінату знають не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами. Спеціалісти Здолбунівського цементно-шиферного комбінату беруть участь у налагодженні й пуску технологічних ліній на цементному заводі, який будується в Республіці Малі.
Творчу ініціативу виявили виробничі колективи підприємств міста у виконанні накреслень XXIII з’їзду партії. Вже в 1967 році більшість підприємств перейшла на нову систему господарювання. З цією метою на підприємствах створено 12 рад і 36 творчих груп впровадження наукової організації праці, які об’єднують понад 260 чоловік. Запровадження наукової організації праці тільки в 1967 році дало економічний ефект 128,3 тис. крб. На підприємстві «Південукрцемремонт», де діє рада з 7 творчих груп, завдяки переходу на нові прогресивні форми організації праці було скорочено на дві доби ремонт обладнання на обертових печах.
У боротьбі за високі економічні показники підприємств робітники, інженерно-технічні працівники розробили і впровадили у виробництво ряд раціоналізаторських пропозицій. Зокрема, група інженерів і робітників цементно-шиферного комбінату разом з працівниками інституту «Південгіпроцемент» спроектувала і вперше в Радянському Союзі здійснила гідротранспортування висококонцентрованого сировинного шламу на відстань 3,5 км. За розробку нової системи гідротранспортування колектив комбінату нагороджено дипломом другого ступеня ВДНГ1. Однак проблему доставки сировини ще не було вирішено. Для перевозки сировини до побудованого поруч з кар’єром відділення кописток щодоби використовувалось 45 автомашин. 1966 року за пропозицією інженера Ю. Д. Кирилова впровадили пересувну установку (комбайн) для приготування шламу в забої кар’єру і дальшої його подачі в сировинне відділення. Потреба в автомашинах відпала. Економічний ефект від впровадження нового комбайна становить 400 тис. крб. на рік.
З великим натхненням працювали трудівники Здолбунова в ленінському ювілейному році. Трудящі міста, включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, добилися чималих творчих успіхів. Бригада комуністичної праці авторемонтного заводу, керована Г. І. Головком, виконала виробничий план 1968 року на 120 проц., 1969 — на 125 проц., а план першого кварталу 1970 року — на 127 проц. Колектив комуністичної праці цементно-шиферного комбінату в ході ленінської трудової вахти виробив понад план 332 тис. тонн цементу та 11 020 тис. штук умовних плиток шиферу, а 22 квітня працював на зекономленому паливі. За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колектив комбінату удостоєний Ленінської ювілейної почесної грамоти ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Добрих успіхів досягли цементники у виконанні восьмої п’ятирічки. План виробництва цементу виконано 4. а виробництва шиферу — 24 листопада 1970 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР Здолбунівський цементно-шиферний комбінат ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції нагороджено орденом Жовтневої Революції.
Самовіддано працюють трудящі міста над виконанням планів дев’ятої п’ятирічки. У 1972 році колектив цементно-шиферного комбінату за виробничі досягнення, здобуті у всесоюзному соціалістичному змаганні на відзнаку 50-річчя утворення Союзу РСР, одержав Ювілейний Почесний знак ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Поряд з розвитком промисловості широкого розмаху набуло житлове будівництво. За післявоєнні роки житловий фонд Здолбунова зріс більш як на 30 тис. кв. метрів. У 1969 році здано 3026 кв. метрів житлової площі. Лише індивідуальними забудовниками зведено 800 будинків. Житлова площа селища цементників становила в 1970 році 25,4 тис. кв. метрів. Це переважно багатоповерхові будинки з усіма вигодами.
Місто росте, впорядковується. В 1968 році на його благоустрій витрачено понад 187 тис. крб. У наступному році завдяки збільшенню асигнувань у місті прокладено 1200 м водопроводу, 2500 м каналізаційної мережі, заасфальтовано ряд вулиць міста, газифіковано 345 квартир. В 1970 році кількість газифікованих квартир Здолбунова становила понад 9,5 тис. Крім того, майже тисяча квартир має газобалонні установки.
Постійну участь у благоустрої міста беруть працівники підприємств й організацій райцентру. Своїми силами на території підприємств і в житлових кварталах вони заклали сквери, спорудили спортивні майданчики, озеленили вулиці. Лише 1967 року в місті висаджено 2,5 тис. дерев, понад 60 тис. декоративних кущів.
З кожним роком поліпшується побутове обслуговування населення. 1960 року організовано побуткомбінат. Через десять років він об’єднував 27 підприємств міста, серед них ательє мод, майстерні пошиття одягу, ремонту годинників і взуття, фото-і телеательє, пункт прокату предметів культурно-побутового призначення, перукарні, лазні тощо. З роками послуги, що надаються трудящим, урізноманітнюються і постійно зростають. Якщо 1963 року виконано послуг на загальну суму 176,2 тис. крб., то у 1969 році — 867 тис. карбованців.
Зростає торговельна мережа. У Здолбунові працює 58 продовольчих, промтоварних і книжкових магазинів, 2 ресторани, кафе «Цементник», 27 інших підприємств громадського харчування. В 1969 році товарообіг досяг 9631 тис. карбованців.
Великі зміни сталися в галузі охорони здоров’я. Якщо 1939 року в усьому Здолбунівському районі було 10 лікарів і 35 працівників з середньою медичною освітою, то тепер лише у місті є 83 лікарі та 237 середніх медичних працівників, серед них заслужений лікар У РСР Н. М. Климович, 10 відмінників охорони здоров’я. У Здолбунові працюють районна лікарня на 200 ліжок, залізнична лікарня на 130 ліжок, лікарня в селищі цементників на 100 ліжок, три поліклініки. На цементно-шиферному комбінаті, цегельному й авторемонтному заводах, в локомотивному і вагонному депо та на залізничному вокзалі створені медичні пункти. Лікувально-оздоровчу роботу проводять також протитубдиспансер, дитяча й жіноча консультації, шкірно-венерологічний диспансер, стоматологічна поліклініка і санаторний профілакторій залізничників. Всі медичні заклади обладнані сучасною лікувально-діагностичною апаратурою, забезпечені необхідними лікувальними засобами та інструментами.
За роки Радянської влади в Здолбунові високого рівня досягла народна освіта. Діти трудящих здобувають освіту в п’яти середніх школах. У 1971/72 навчальному році в них навчалося 3854 учні, працювало 202 вчителі. В місті є ще дві вечірні школи робітничої молоді й одна заочна середня школа.
Справжньою кузнею робітничих кадрів стали в Здолбунові професійно-технічні училища. 1970 року в професійно-технічному училищі залізничників (відкрите 1944 року) навчалося 750 чоловік, а в професійно-технічному училищі будівельників, створеному 1947 року,— 476 чоловік.
Важливу роль у вихованні й розвитку дітей, залученні їх до суспільно-корисної праці відіграють будинки піонерів і музична школа. Понад 600 дітей робітників і службовців виховуються в шести дитячих садках і яслах.
Побільшало в місті кваліфікованих кадрів. Тепер у Здолбунові близько тисячі чоловік з вищою й середньою спеціальною освітою. Сотні робітників і службовців навчаються на вечірніх і заочних відділеннях інститутів і технікумів.
Понад 12 тис. чоловік є читачами 20 бібліотек міста. Загальний книжковий фонд їх становить 150 тис. примірників. Читають жителі міста періодичні видання. У 1972 році вони передплачували 40 163 примірники газет і журналів, на кожну тисячу жителів припадало 1806 примірників.
У місті працюють палац культури цементників на 500 місць, збудований 1957 року, клуби залізничників, автопідприємства, авторемзаводу та цементників, кінотеатр. На підприємствах і в організаціях міста налічується 22 гуртки художньої самодіяльності, якими охоплено 1025 робітників і службовців. Виконавська майстерність багатьох колективів художньої самодіяльності здобула велику популярність. Широко відомий міський хор, у складі якого близько 90 чоловік. В репертуарі хору пісні про Леніна, Комуністичну партію, народні пісні, пісні самодіяльних композиторів. На республіканському огляді-фестивалі самодіяльних колективів, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, здолбунівський хор за виконавську майстерність було нагороджено бронзовою медаллю і дипломом ювілейного комітету фестивалю УРСР. Такою ж нагородою відзначено оркестр народних інструментів.
Нове життя, нові соціалістичні відносини між людьми народжують і нові традиції, звичаї, які прикрашають і працю, і дозвілля трудящих. Урочисто й цікаво проходять свята трудової слави на підприємствах «Південукрцемремонт», у вагонному й локомотивному депо, на цементно-шиферному комбінаті. Тут стало також традицією урочисте посвячення юнаків і дівчат у робітники. Посвячення відбувається на зборах колективу. Перед своїми старшими товаришами біля прапора підприємства юнаки й дівчата дають клятву примножувати трудову славу колективу, бути гідним високого звання радянського робітника. Ветерани праці вручають молодим робітникам книжки, пам’ятні медалі й свідоцтва про присвоєння кваліфікації.
Доброю Традицією в місті стали проводи молоді до лав Радянської Армії, комсомольські весілля, свята повноліття, зими тощо, в яких широко використовуються елементи давніх українських свят та звичаїв.
Значне місце в культурному житті, розвитку мистецтва відіграють кіно, радіо і телебачення. В Здолбунові працює широкоекранний кінотеатр «Мир», кінофільми демонструються також в палаці культури цементників, клубах. Радіо є в кожній квартирі. В місті працює редакція радіомовлення.
Велику роль у культурному й політичному вихованні трудящих, підвищенні їх загальноосвітнього рівня відіграють партійна освіта та лекційна пропаганда. В місті працює кабінет політичної освіти райкому КП України та три кабінети політосвіти на громадських засадах, філіал Ровенського університету марксизму-ленінізму, в якому навчається 140 слухачів. Створено 19 теоретичних семінарів, 69 шкіл основ марксизму-ленінізму та 10 шкіл основ економічних знань, якими охоплено 2050 робітників і службовців. На підприємствах і в установах міста налічується 15 організацій товариства «Знання», відкрито 8 народних університетів з питань педагогіки, науково-технічних знань, культури і здоров’я.
При редакції районної газети «Шлях Ілліча» у 1965 році створено літературне об’єднання. Вірші, оповідання, гуморески, байки членів об’єднання з’являються на спеціальній сторінці під назвою «Світанок».
У великій пошані в місті фізична культура. Тут кожний другий житель займається спортом. Є стадіон «Локомотив», будинок фізкультури й дитяча спортивна школа. Лише добровільні спортивні товариства «Локомотив», «Авангард», «Спартак» та спортивне об’єднання «Трудові резерви» охоплюють понад 3,7 тис. фізкультурників. Товариства виховали багато спортсменів, серед яких 3 майстри спорту СРСР, 29 першорозрядників; 2638 чоловік мають масові розряди.
Розвитку промисловості, поліпшенню побутового й культурного обслуговування населення багато уваги приділяє міська Рада депутатів трудящих. У її складі 60 депутатів, у т. ч. директор школи, заслужена вчителька УРСР комуністка П. Й. Граб, залізничник, кавалер ордена Леніна В. С. Повх, комуністка-пенсіонерка Г. М. Дмитрієва та ін. Вивчаючи становище на підприємствах, в організаціях і установах, постійно діючі комісії міської Ради подають допомогу колективам у здійсненні важливих завдань.
Для розгортання громадської ініціативи робітників і службовців міста велике значення має діяльність 34 груп і постів сприяння народному контролю на підприємствах, в установах, до яких входить 1600 чоловік.
Добрих успіхів в економіці, політичному і культурному житті трудящих міста досягнуто під керівництвом районної партійної організації. На початку 1972 року в 65 первинних партійних організаціях міста було об’єднано 3426 чоловік. Комуніст машиніст обертової печі цементно-шиферного комбінату Герой Соціалістичної Праці Є. Л. Головерса був делегатом XXIV з’їзду КПРС.
Комуністи міста несуть у маси безсмертні ленінські ідеї, йдуть в авангарді боротьби трудящих за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки, накреслень XXIV з’їзду КПРС.
А. С. ЯКИМЧУК, К. І. ЛУК’ЯНЧУК