Буринь, Буринський район, Сумська область
Буринь — місто районного підпорядкування (з 1964 р.), центр району, розташоване за 100 км від обласного центру. Через Буринь проходять залізниця Конотоп — Ворожба і автошлях Суми—Конотоп. Населення—10 300 чоловік. Перша письмова згадка про Буринь належить до 1688 року в зв’язку з тяжбою поміщиків за навколишні землі1. В першій половині XIX ст. Буринь входила до маєтків графа Апраксіна, панщина в яких доходила до 5 днів на тиждень.
Кріпосницький гніт призводив до розорення селянських господарств, повного зубожіння трудівників. Доведені до розпачу, селяни часто виступали проти своїх гнобителів. Напередодні реформи класова боротьба загострилась. Селянські заворушення стали масовим явищем. Особливо грізного характеру набрали вони 1849 року, коли проти кріпосницького гніту виступили 10 тис. селян Апраксіна, Головіна, Павлова та інших поміщиків Путивльського повіту.
Напередодні реформи 1861 року Буринь уже була значним населеним пунктом, де налічувалося близько 3 тис. жителів. Виникали промислові підприємства. Так, з 1847 року тут почав діяти винокурний завод.
На початку 60-х років в селі відкрили школу, де один учитель навчав 45 дітей.
Внаслідок реформи 1861 року селяни втратили більшу частину своїх наділів, кращі землі і всі угіддя лишилися в руках поміщиків. Селянські наділи становили від 1800 кв. сажнів до 2 десятин 2, при цьому вони були розкидані в 25 місцях. Всього селяни Бурині одержували 1706 десятин, за які мали сплатити 90 тис. карбованців.
Коли в 1878 році стала до ладу залізниця Харків — Ворожба — Конотоп, у Бурині збудували залізничну станцію Путивль. Це сприяло розвиткові промисловості, зростанню населення. На початок 90-х років у селі налічувалось 3125 жителів (495 дворів). Працювали дубильний і цегельний заводи, 49 вітряків. 1895 року почав давати продукцію цукровий завод. Швидко зростала кількість робітників, вони ставали провідною революційною силою на селі в боротьбі проти визискувачів.
Трудящі Бурині взяли активну участь у першій російській революції 1905— 1907 рр., зокрема в Жовтневому всеросійському політичному страйку. З 12 жовтня на кілька днів припинився рух поїздів через станцію Путивль, почався страйк на цукровому заводі, де були розповсюджені листівки, в яких містився заклик до заводської охоронної команди переходити на бік робітників.
Наприкінці 1905 року активізували свою діяльність у Бурині Путивльська й Конотопська групи РСДРП. Члени їх брали участь у численних сходках робітників. Путивльська група РСДРП вела наполегливу роботу серед селян, закликала їх гуртуватися навколо робітників у боротьбі з самодержавством. «Брати селяни! Брати голодні, — говорилось в одній з листівок,— досить вам спати! Вас багато, ви — сила, їх — купка. Беріть приклад з ваших братів — робітників».
Повсюдними ставали розгроми поміщицьких маєтків, під час яких селяни захоплювали панські землі. Протягом грудня 1905 року в Бурині й волості було розгромлено кілька поміщицьких маєтків і близько 20 купецьких крамниць. Частішали сутички селян з військами. Революційний рух у Бурині в різних формах тривав і в період спаду революції. Однією з його форм були спільні робітничо-селянські мітинги, на яких приймалися рішення не сплачувати податки, влаштовувати випаси поміщицьких посівів тощо. У мітингу 13 серпня 1906 року взяли участь робітники й селяни не тільки Бурині, але й багатьох сіл волості.
Напередодні революції 1917 року Буринь була уже порівняно великим селом, у якому проживало 5,9 тис. чоловік. Працювали цукровий і рафінадний заводи з річним виробництвом цукру-піску й рафінаду близько 800 тис. пудів. При заводах були ремонтні майстерні. Зросло виробництво цегли, збільшилися потужності дубильного заводу, розвинулося борошняно-круп’яне виробництво, діяло 60 вітряків. Збільшився робітничий прошарок на селі. Тільки на цукрозаводах та в майстернях при них працювало близько 1,3 тис. робітників.
Але село лишалося занедбаним, забудовувалося воно без будь-якого плану, вулички були вузькі й криві. Сільська біднота тулилася в хатах-мазанках, а робітники— в дерев’яних бараках. В селі було 20 крамниць та шинків, дві церкви. Ніхто не піклувався про умови життя й побуту трудящих. Невелика лікарня і один лікар при ній не могли забезпечити медичним обслуговуванням всього населення. В селі працювала початкова школа. З майже шеститисячного населення грамоту знали лише 365 чоловік.
Перша світова війна загострила класові протиріччя в країні, зумовила прискорення революційних подій. Перемога Лютневої революції в столиці стала сигналом для знищення органів царської влади на місцях. На зборах і мітингах робітники й селяни вимагали передати поміщицькі землі тим, хто їх обробляє, запровадити робітничий контроль на заводах.
З великим піднесенням трудящі Бурині зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці січня 1918 року в Бурині встановлено Радянську владу. Керуючись ленінським Декретом, волревком конфіскував поміщицькі землі, більшу частину їх передав незаможним селянам. На підприємствах села запровадили восьмигодинний робочий день, робітничий контроль.
Перші кроки соціалістичного будівництва у Бурині перервали громадянська війна і воєнна інтервенція. 29 березня 1918 року Буринь захопили австро-німецькі війська і, спираючись на українських буржуазних націоналістів, встановили режим кривавого терору. На звірства й сваволю загарбників трудящі Бурині відповіли активною боротьбою. Робітники цукрового заводу саботували заходи окупантів, внаслідок чого підприємство працювало з великими перебоями. А коли загарбники стали тікати, робітники організували охорону заводу, зберегли його від пограбування. Було повністю збережене обладнання, 400 тис. пудів рафінаду і 80 тне. пудів патоки.
Знову радянською Буринь стала наприкінці листопада 1918 року. Влада перейшла до рук ревкому. В кінці лютого 1919 року відбувся з’їзд представників підприємств і сіл волості, де трудівники обрали волосну Раду робітничих і селянських депутатів, після чого вся влада перейшла до рук волвиконкому. Відновили роботу радянські установи. Протягом березня — червня 1919 року здійснювалися важливі соціально-економічні перетворення. Було націоналізовано цукровий завод. Налагоджувалось медичне обслуговування трудящих, відкрилася школа. Але на початку вересня 1919 року Буринь захопили денікінці.
Увірвавшись до села, вороги зігнали жителів на майдан, де офіцер-білогвардієць звернувся із закликом записуватись до «добровольчої армії», але бажаючих не виявилось. Тоді розлючений офіцер наказав відкрити вогонь з кулемета й гвинтівок. Понад 20 убитих й багато поранених лишилося лежати на землі. В кінці листопада 1919 року село знову було звільнене і Радянську владу відновлено. Палко вітали рідну владу робітники й селяни Бурині, зібравшись 17 грудня на мітинг. Вони висловили рішимість віддати всі сили для боротьби з ворогами. 2 лютого 1920 року відбувся волосний з’їзд Рад, він обрав волвиконком у складі 15 чоловік (голова І. О. Лістунов). Відділ соцзабезпечення волвиконкому багато уваги приділяв допомозі сім’ям червоноармійців, тим, хто потерпів від денікінських банд.
Після закінчення громадянської війни трудящі взялися відроджувати зруйноване народне господарство. Великих руйнувань зазнав цукровий завод, на якому вивели з ладу майже всі механізми. Всі зусилля партосередку цукрозаводу, який на 10 січня 1920 року налічував 7 комуністів, скеровувалися на відбудову підприємства. В цей час комуністи заводу й сільського осередку, створеного в квітні 1920 року, вживали термінових заходів до створення комуністичних загонів для фронту, влаштовували тижні пораненого червоноармійця, допомагали збирати теплі речі для Червоної Армії. Було зібрано і надіслано 16 тис. пудів зерна і 2781 крб. грішми голодуючим Поволжя. В січні 1920 року в приміщенні колишнього заводського управління відкрили їдальню, комуністичний клуб, народний будинок.
1924 року Буринь стала волосним центром Путивльського повіту. Партійна організація Бурині на кінець 1924 року об’єднувала 57 членів і 49 кандидатів у члени партії. Райком партії й райвиконком доклали багато зусиль для відновлення сільського господарства, робили рішучі кроки щодо перебудови його на соціалістичних засадах. Все більше до соціалістичного будівництва прилучались молодь і жінки. При сільраді створили жіночу раду.
Завдяки допомозі Радянської держави, зусиллям трудящих господарство Бурині на кінець 1925 року в основному було відбудоване. Працював цукровий завод. У 1925—1926 рр. підприємство виробило 863 677 пудів цукру-піску і 1 683 303 пуди рафінаду, що значно перевищувало виробництво довоєнних років. На кінець відбудовного періоду виникло кілька дрібних підприємств (шкіряний завод, паровий млин та ін.). Широкого розвитку набули кустарні промисли, особливо шевство, й ткацтво. 1925 року спорудили електростанцію потужністю 50 кіловат.
У 1920—1925 рр. зроблено важливі кроки в розвитку охорони здоров’я, народної освіти й культури. Поліпшилась робота лікарні, де було 30 ліжок і працювало З лікарі. Початкову школу 1922 року перетворено на трудову семирічну. Розгорталася боротьба з неписьменністю. Культармійці вели навчання у 8 групах лікнепу. При Буринському цукровому заводі 1924 року відкрили клуб, бібліотеку. В клубі працювали секції політосвіти, театральна; жителі Бурині відвідували хати-читальні, червоні кутки.
Партійна організація багато робила, щоб виховувати трудящих у дусі радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму. Комсомольці й молодь Бурині взяли активну участь у збиранні коштів на користь МЮДу, а також у фонд допомоги комсомолу Польщі.
Значних успіхів досягли трудящі Бурині у роки передвоєнних п’ятирічок, коли в країні здійснювалась індустріалізація, колективізація, культурна революція. 1928 року цукровий завод реконструювали: замість 18 старих котлів встановлено 9 нових. Зросла продуктивність праці, тривала боротьба за дальше зниження собівартості продукції. Раціоналізатори підприємства запровадили понад 100 пропозицій, що дало економічний ефект на суму 31 880 карбованців. Росли люди заводу, розгортався стахановський рух. Сепараторник В. Мазнов організував обслуговування 5 сепараторів трьома робітниками, апаратник П. Кириленко обслуговував 4 апарати замість двох, а пакувальниця О. Головко при нормі 300 пачок рафінаду систематично пакувала 750 пачок. Зразок соціалістичного ставлення до праці показували стахановці заводу Д. Р. Тимощенко і А. М. Гаврилюк, які протягом 1935 —1938 рр. виконували норму на 250—280 процентів.
Напередодні війни завод переробляв за добу майже 11 тис. цнт цукрових буряків. На заводі трудилися 2,5 тис. робітників та інженерно-технічних працівників, працював вечірній відділ робітничого факультету, створеного Київським агроінженерним інститутом. Попереду йшли комуністи, кількість яких на 1 січня 1937 року виросла до 78 чоловік.
Як і всі трудящі, добрих показників у передвоєнні роки добилися залізничники станції Путивль. План вантаження протягом 1935—1938 рр. вони систематично виконували на 110—115 процентів.
За передвоєнні роки відбувся поворот селянства в бік соціалізму. Велика заслуга в цьому КНС, який під керівництвом парторганізації проводив значну роботу серед селянства. Протягом 1929 року в Бурині було створено 6 товариств спільного обробітку землі, які в лютому 1930 року об’єдналися в одне товариство ім. Паризької комуни. ТСОЗ об’єднував 300 господарств бідняків та середняків, користувався 820 га землі, мав 111 робочих коней. Молодому господарству допомогу технікою, кадрами подала держава. В грудні 1929 року в Бурині відкрилися курси трактористів.
Організації колгоспного виробництва, зміцненню колгоспів сприяла Буринська МТС, створена на початку 1931 року. В жовтні вона вже мала 31 трактор, обслуговувала 60 господарств району. Переконливим свідченням переваг колективного ведення господарства над індивідуальним були результати 1931 господарського року. Так, урожай зернових у колгоспах становив 15 цнт з га, а в одноосібників — 8,71 2.
Активно будувала соціалістичне життя молодь. В лютому 1933 року Буринська комсомольська організація, яка налічувала 155 комсомольців, включилась у Всеукраїнське соціалістичне змагання за рішуче піднесення врожаїв колгоспних ланів. Відбулися суботники: молодь очищала насіння, вивозила добрива тощо.
Райком комсомолу готував ватажків комсомольських осередків. 1934 року після закінчення спеціальних курсів до колгоспів району секретарями й організаторами комсомольських осередків були направлені 32 юнаки.
Класовий ворог всіляко намагався перешкодити будівництву нового життя, вдавався до терору та інших підступних дій. Та ніщо не могло зупинити соціалістичного зростання села. На середину 30-х років було завершено колективізацію, в селі існували 6 колгоспів: ім. Паризької комуни, ім. Постишева, ім. Шевченка, «Більшовик», «Друга більшовицька весна» і «Червоний прапор». Б>в також створений радгосп, який спеціалізувався на вирощуванні цукрових буряків і став базою цукрового заводу.
Щодалі більше міцніли колгоспи, збільшувалась урожайність їх полів, зростали люди. В квітні 1935 року відбувся зліт передовиків бурякосіючих колгоспів Буринського району. За дорученням 344 делегатів передові ланкові, у т. ч. буринці — В. Дудка, Г. Міщенко, Н. Примакова звернулися з закликом до всіх колгоспників розгорнути змагання за підвищення врожаїв цукрових буряків.
У 1939 році колгосп ім. Паризької комуни виростив по 15,7 цнт пшениці з га і був учасником ВСГВ. Тракторист І. Д. Боженко, конюх Ф. О. Пархоменко, тваринники X. Л. Лісова, В. Д. Дудка, хлібороби Ф. О. Приходько і Д. В. Павлюченко — всього 16 колгоспників с. Бурині за високі показники у праці були учасниками ВСГВ.
Потужною ставала Буринська МТС. Вже в січні 1938 року вона мала 79 тракторів, 30 вантажних автомашин, 16 комбайнів, 185 одиниць різного сільськогосподарського інвентаря. Тракторист-стахановець Д. Г. Кладько, шофери В. Дехніч та В. Бондаренко виконували норми виробітку на 120—140 проц., показували зразки соціалістичного ставлення до праці.
За роки довоєнних п’ятирічок Буринь перетворилася на значний населений пункт, де проживало близько 10 тис. чоловік. Село було електрифіковане й радіофіковане. В центрі розбили парк, де 7 листопада 1935 року відкрили пам’ятник В. 1. Леніну. Зростали прибутки трудівників артілей, колгоспники одержували на трудодень по 2—3 кг зерна і по 3—4 крб. грішми.
Водночас з піднесенням добробуту поліпшувалось медичне обслуговування трудящих. Напередодні війни в Бурині діяли лікарня на 82 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, два медпункти й аптека, працювало 9 лікарів і 56 працівників середнього медперсоналу. Важливе значення для розвитку культури мала ліквідація неписьменності, створення нової школи, підготовка кадрів інтелігенції. У 1939/40 навчальному році в Бурині було 5 шкіл, з них одна середня, працювало 62 вчителі.
Крім заводського клубу, в селі діяв районний будинок культури. 1934 року створений самодіяльний театр, його колектив напередодні війни налічував близько 40 чоловік. Театр виступав у селах району та багатьох містах області.
Помітну роль у культурному житті села і району відігравала місцева преса. З 1930 року почала виходити районна газета «Колективіст» (з 1931 року — «Колективіст Буринщини»). З 1 січня 1934 року газета систематично вміщувала сторінку «Молодий більшовик», на якій висвітлювалося комсомольське життя. Редагував її місцевий поет — комсомолець П. Рудь, під час Великої Вітчизняної війни він бився у партизанському з’єднанні С. А. Ковпака. При політвідділі Буринської МТС виходила газета «За більшовицькі колгоспи», згодом — «Ленінським шляхом».
Мирну працю трудящих Бурині перервав віроломний напад німецьких фашистів на нашу країну.
Більше тисячі буринців пішли на фронт захищати свою рідну соціалістичну Вітчизну. Робітники на підприємствах, а колгоспники на полях робили все для допомоги фронту. Успішно зібрали того року і здали державі великий урожай зернових, овочів. З наближенням фронту евакуювали основне устаткування заводів, електростанції, МТС, худобу, майно колгоспів і радгоспів. Трудящі Бурині за завданням Радянського командування брали активну участь у ремонті дороги Суми — Буринь — Конотоп.
Героїчно обороняли Буринь частини загону особливого призначення Харківського військового округу під командуванням генерал-майора А. Ф. Чеснова. Після кількаденних кровопролитних боїв переважаючим силам фашистів 16 вересня 1941 року вдалося захопити Буринь. Кати запровадили жорстокий окупаційний режим.
Населення Бурині боролося з ворогами, саботувало заходи окупантів. Багато буринців пішли до партизанських загонів, більшість з них перебувала в з’єднанні, яким командував С. А. Ковпак. На початку липня 1942 року в п’ятиденному бою ковпаківці знищили ряд переправ на річці Сеймі, в т. ч. паром Путивль — Буринь. Жителі Бурині внесли гідний вклад у загальнонародну справу перемоги над ворогом. 491 чоловік поліг смертю хоробрих на фронтах Вітчизняної війни та борючись проти ворога у партизанських загонах. 430 воїнів відзначено орденами й медалями СРСР.
6—7 вересня 1943 року Буринь визволили від німецько-фашистських загарбників воїни 121-ї орденів Суворова та Богдана Хмельницького 2-го ступеня стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора І. І. Лодигіна. В боях за визволення села смертю хоробрих загинули 120 чоловік. Серед них росіяни Н. Ф. Петропавлов, В. А. Стафеєв, Ф. І. Тучков, казах Р. Арумбаєв, грузин М. Арнанія, азербайджанець А. Ахмедов. Буринці свято шанують пам’ять героїв. На братській могилі височить пам’ятник радянським патріотам, юні слідопити зібрали біографічні дані про 40 воїнів і листуються з їх рідними. Часто зустрічаються з молоддю учасники Великої Вітчизняної війни, а генерал-майор І. І. Лодигін, підполковники В. С. Брем, К. О. Кидонімов, П. І. Чемпарьов, Т. Є. Назаров — почесні громадяни міста Бурині.
Відразу ж після визволення Бурині відновили свою діяльність райком партії, райком комсомолу, райвиконком, сільська Рада, громадські організації. Долаючи
величезні труднощі на шляху відбудови господарства, трудящі села і району робили все можливе для якнайшвидшого розгрому ворога. Лише до 1 травня 1944 року вони здали у фонд Червоної Армії 4850 тонн хліба.
Фашисти завдали великих збитків селу. Гітлерівські окупанти зруйнували всі промислові підприємства, основні засоби виробництва, будівлі колгоспів і радгоспу, приміщення шкіл і культурно-освітніх закладів. Загальна сума збитків, заподіяних гітлерівцями району, дорівнювала 242,2 млн. крб. В Буринському районі гітлерівські варвари знищили 1050 мирних жителів, вигнали 397 чоловік на каторжні роботи до Німеччини.
Після переможного закінчення війни до села повернулися демобілізовані воїни. Зросли партійні організації цукрового заводу, колгоспів, посилювався їх вплив на маси.
Завдяки великій допомозі Радянської держави у відбудові найбільшого підприємства села — цукрового заводу він у 1948 році став до ладу і вже протягом першого сезону виробив близько 40 тис. цнт. цукру-піску.
Одночасно відроджувалось і радгоспне господарство заводу. За успіхи у відбудові керуючого відділком Буринського бурякорадгоспу М. І. Кужеля нагороджено орденом Леніна.
Душею колективу цукровиків була партійна організація заводу. На 1 листопада 1943 року в її рядах було всього 3 чоловіка, а на 1 вересня 1950 року — 684.
Швидкими темпами з допомогою держави відбудовувалось і колгоспе господарство, міцніла його технічна база. Буринська MTС уже в 1948 році мала 89 тракторів, 38 зернових і 25 бурякозбиральних комбайнів, 50 сіножаток. У 1950 році колгоспи повністю освоїли всю орну землю. Силами МТС в колгоспах виконувалось 86 проц. всіх робіт на оранці, збиранні й обмолоті зернових. Зростала врожайність зернових і технічних культур. Так, якщо в 1945 році з га зернових зібрали в середньому в усіх шести колгоспах по 8 цнт, то в 1950 році — по 14 цнт. Певних успіхів досягли і у відродженні тваринництва. На 1950 рік кількість великої рогатої худоби перевищила довоєнну.
В другій половині 1950 року відбулося об’єднання колгоспів райцентру: 6 господарств злилися в два — ім. Паризької комуни та ім. маршала Тимошенка. Завдяки цьому стало можливим розширити капітальне будівництво, краще використати техніку й трудові ресурси, раціональніше планувати сівозміни.
На кінець 1950 року відбудували і збільшили житловий фонд села, спорудили кілька приміщень державних установ, відновили й розширили торговельну мережу. Багато зробили для поліпшення охорони здоров’я трудящих, у справі розвитку освіти й культури. На кінець відбудовного періоду в селищі працювали поліклініка, лікарня, дитяча консультація, пологовий будинок, налічувалося 34 медпрацівники, в т. ч. 10 лікарів. У 1949/50 навчальному році в Бурині була одна середня, 2 семирічні і одна початкова школи, в яких навчалось 1276 учнів і викладало 87 учителів.
Відкрилися культосвітні заклади, зокрема районний будинок культури і заводський клуб, при яких розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності, політосвіти, агрономічні, зооветеринарні та інші. Книжковий фонд районної бібліотеки на початок 1951 року становив уже 10 тис. примірників.
Роки звершення будівництва розвинутого соціалістичного суспільства були для Бурині роками дальшого зростання всіх галузей народного господарства й культури.
Відбувалося організаційно-господарське зміцнення колгоспів, збільшувалось виробництво сільськогосподарської продукції, розвивалось тваринництво, зростала його продуктивність.
Обидва колгоспи дедалі міцніли. В 1956 році вони мали 4,5 тис. га посівних площ, близько 1 тис. голів великої рогатої худоби. Зросла врожайність полів. В 1956 році зібрали 15 цнт. зернових, 186 цнт. цукрових буряків і 104 цнт картоплі з гектара.
В кінці 50-х років згадані господарства були реорганізовані у відділки радгоспу Буринського цукрозаводу, який став цукрокомбінатом. Тепер радгосп ставав великим багатогалузевим господарством, яке мало 5250 га орної землі. Зростала його технічна потужність. У 1972 році на радгоспних ланах працювало 59 тракторів, 16 зернових і 8 бурякозбиральних комбайнів, 6 буряконавантажувачів, 37 автомашин та багато іншої техніки. Більшало спеціалістів вищої кваліфікації: на початку 1972 року працювало 60 агрономів, зоотехніків та інженерів.
Провідним підприємством селища є цукровий завод. У 1958 році він почав працювати на рідкому паливі, завдяки чому значно підвищилась продуктивність праці. У 1959 році на підприємстві шириться рух за комуністичне ставлення до праці, а на початку 1960 року бригадам електриків (бригадир Кочубей) і слюсарів (бригадир Іванов) присвоєно звання бригад комуністичної праці. Включившись у змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня, робітники цукрокомбінату щодоби переробляли 15 тис. цнт буряків і дали за сезон 33 890 тонн цукру, що набагато перевищує план. За заслуги в розвитку цукрової промисловості 10 працівників удостоєно урядових нагород. Орденом Леніна відзначено комуніста, головного інженера заводу Б. Г. Григор’єва. За успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва, орденом Леніна відзначені свинарка Кошарського відділку радгоспу О. П. Павлюченко і доярка К. В. Малоштан.
Партійна організація цукрокомбінату на початок 1972 року налічувала 158 членів і кандидатів у члени КПРС, об’єднаних у 9 цехових партійних організаціях. 130 комуністів трудилися безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Активним помічником партійної організації у здійсненні всіх заходів завжди були комсомольці, яких на комбінаті в кінці 1971 року налічувалося 142 чоловіка.
Працюють також насіннєвий і овочесушильний заводи, харчокомбінат, маслозавод, комбінат побутового обслуговування, райоб’єднання «Сільгосптехніки» та інші.
Трудовим і політичним піднесенням відзначили трудящі міста рік Ленінського ювілею. Цукровий завод у сезоні 1969—1970 рр. переробив близько 3 млн. цнт. сировини. В радгоспі вирощено врожай зернових культур по 29,4 цнт, цукрових буряків —338 цнт з га, вироблено м’яса на 100 га сільгоспугідь по 102,6 цнт, молока — 431,2 цнт. Всі підприємства міста виконали план восьмої п’ятирічки випуску валової продукції на 102 проц., а план реалізації продукції — на 104,4 процента.
Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю трудящих міста. 560 жителів Бурині були нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. Буринський хлібокомбінат занесено до обласної Ленінської книги трудової слави. За високі показники в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна ЦК КП України, Президія Верховної Ради УРСР, Рада Міністрів УРСР і Українська Республіканська Рада профспілок нагородили Ленінською Ювілейною Почесною грамотою Буринський хлібокоімбінаї.
Здійснюючи народногосподарські завдання і виконуючи соціалістичні зобов’язання, взяті на честь славного 50-річчя утворення СРСР, трудівники міста за 2 роки дев’ятої п’ятирічки також добились добрих показників. Промислові підприємства план виробництва валової продукції та її реалізації завершили успішно (понад завдання її дано на 381,7 тис. крб.), план підвищення продуктивності праці виконано на 107,5 процента.
Останнім часом майже вдвічі зріс житловий фонд міста. На початок 1973 року він становив близько 100 тис. кв. метрів. Інтенсивно розгорталося індивідуальне будівництво. Так, лише за останні 7 років у місті зведено 230 індивідуальних будинків.
Місто повністю електрифіковано. Електрика широко увійшла в побут його жителів, більшість вулиць міста з асфальтовим покриттям. 40 проц. населення користується газовими установками.
Розвивається далі охорона здоров’я трудящих. У 1970 році стала до ладу нова лікарня на 200 ліжок. Лікарні присвоєно ім’я українського радянського ортопеда-травматолога М. П. Новаченка, який народився і почав свій життєвий шлях у Бурині. Працюють поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, кілька медпунктів. На варті охорони здоров’я трудящих 38 лікарів і 200 чоловік середнього та молодшого медичного персоналу.
Нові здобутки були досягнуті в галузі освіти та культури. В 1971/72 навчальному році в місті працювали загальноосвітні середня, дві восьмирічні, одна початкова й заочна середня школи, в яких навчалося 2700 учнів. 1965 року відкрилася музична школа. В загальноосвітніх школах викладало 110 учителів. Зросла мережа культосвітніх закладів. Збудовані нові приміщення районного будинку культури, широкоекранного кінотеатру «Комсомолець», літнього кінотеатру, три профспілкові клуби.
Багато зробила для поширення політичних і наукових знань місцева організація товариства «Знання». Полум’яне слово комуністичної партійності несла в маси районна газета «Прапор Леніна» (до 1958 року — «Колективіст Буринщини»).
Розвиваються й міцніють зв’язки буринців з трудівниками сусідньої Курської області, особливо дружба з трудящими Радянського району. Стали традицією обмін досвідом роботи, вручення на честь знаменних дат пам’ятних прапорів, почесних грамот, виступи учасників художньої самодіяльності.
Радянська влада відкрила трудящим широкий простір до знань, до науки й творчості. За радянських часів в Бурині здобули вищу освіту сотні громадян, у 1972 році кожний третій працюючий мав вищу або середню освіту.
Постійно дбає про трудівників міста Рада депутатів трудящих. Її бюджет становить 336 тис. крб., 34 проц. якого витрачаються на комунальні потреби, житлове будівництво, 30 проц.— на народну освіту й 20—на охорону здоров’я. Активно працюють як депутати міської Ради — бригадир бетонників О. Д. Грищенко, слюсар автогаражу райспоживспілки М. М. Гурінов.
У центрі Бурині споруджено пам’ятник В. І. Леніну. В липні 1971 року в загальний краєвид міста вписався меморіальний комплекс — пам’ятник Слави, який відкрито на вшанування пам’яті воїнів-земляків, що віддали своє життя за свободу Радянської Батьківщини.
В місті народилися й почали свій життєвий шлях член-кореспондент АН СРСР В. Л. Рижков, народна артистка УРСР Р. С. Колесник.
Важливі соціально-економічні й культурні зміни відбулися за роки Радянської влади в Бурині, іншими стали місто та його люди.
Трудящі докладуть всіх зусиль, щоб успішно виконати завдання дев’ятої п’ятирічки, внести свою частку у створення матеріально-технічної бази комунізму.
Л. В. ОЛІЙНИК, Т. Т. СНІГУР, В. І. ТИМОШЕНКО
1. Капітоненко Олександр Максимович: Деякі місцеві краєзнавці та можновладці почали підтримувати та пропагувати версію російського історика М.Любавського про те , що Буринь, як, буцімто, літописне місто Бирин, було засноване 1392 року, що не підтверджено археологічними дослідженнями. Тому цього року вже й поспішили безпідставно відзначити 625-ту річницю містечка.Тому вважаю, що треба навести лад в історії Бурині за допомогою Інституту історії НАН України, щоб його фахівці здійснили відповідні розкопки та визначили вік міста за наявними культурними шарами та знайденими при цьому артефактами.