Глухів, Глухівський район, Сумська область (продовження)
Мирну творчу працю радянських людей перервав 22 червня 1941 року віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. За закликом партії на боротьбу проти німецько-фашистських загарбників разом з усім радянським народом піднялися й трудящі Глухова. З першого дня війни райком партії став бойовим штабом для організації трудящих на боротьбу проти ворога. Було створено народне ополчення, проводилася евакуація населення, техніки й колгоспного майна, розгорнулась підготовка до підпільної і партизанської боротьби на випадок ворожої окупації.
7 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Глухів. Гітлерівці вдалися до кривавого терору. Вони створили табір смерті для військовополонених, де їх масово знищували. Лише протягом кількох ночей у листопаді 1942 року фашисти схопили 700 стариків, жінок і дітей, вивезли їх в урочище Борок і розстріляли. Всього за час окупації у Глухові закатували майже 13 тис. чоловік. 940 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини. Намагаючись залякати населення, фашиста спорудили в центрі міста шибеницю й страчували радянських патріотів.
Боротьбою проти німецько-фашистських окупантів керував підпільний райком КП(б)У, створений у серпні 1941 року. Його очолив Г. І. Ковальов. Підпільна партійна організація налічувала 53 члени й кандидати в члени партії. Одночасно було створено партизанський загін в кількості 54 чоловік. Командиром загону став П. Л. Кульбака, комісаром — О. П. Білявський. Підпільний райком партії розробляв плани бойових операцій, проводив політико-виховну роботу серед населення, готував резерви для партизанських загонів. В ряді населених пунктів діяли підпільні партійні, комсомольські та інші патріотичні групи. Члени підпільного райкому партії брали активну участь у створенні і роботі друкарні Сумського підпільного обкому партії. Редактором підпільних видань затвердили секретаря Глухівського райкому КП(б)У О. X. Рум’янцева. Підпільна партійна організація мала тісні зв’язки з населенням і завжди одержувала від нього допомогу. Зв’язок з містом здійснювався через її секретаря Н. П. Опенько.
Глухівський партизанський загін почав свою діяльність в урочищі Мариці, за 30 км від міста. 21 листопада 1941 року близько 500 карателів повели наступ на партизанський табір під с. Слоутом. Сили були нерівні, але народні месники відкинули ворога. Вже в перші дні глухівські партизани здійснили кілька сміливих диверсій. Вони зірвали два шосейні і два залізничні мости, вчинили кілька десятків нападів на гарнізони противника в селах району. Гітлерівці ще двічі намагалися оточити партизанський загін, але йому вдавалося вийти з ворожого кільця. Поряд з бойовими діями партизани проводили велику масово-політичну роботу. За участю підпільного райкому партії і комуністів у селах району відбулося багато зборів, мітингів, було розповсюджено тисячі листівок.
У січні 1942 року Глухівський партизанський загін з’єднався з Путивльським партизанським загоном С. А. Ковпака, а в лютому увійшов до складу партизанського з’єднання під командуванням С. А. Ковпака. В травні—липні він брав участь у рейді по Сумській області. Під час цього рейду загін лише на території Глухівського району визволив від окупантів 7 сіл, знищив 40 гітлерівців і поліцаїв, захопив значну кількість зброї і боєприпасів. На цей час він налічував 200 чоловік. У жовтні 1942 року загін у складі з’єднання С. А. Ковпака вирушив у рейд на Правобережну Україну. Пройшовши з боями тисячі кілометрів, глухівські партизани знищили понад 400 ворожих солдатів і офіцерів, пустили під укіс 4 ешелони тощо.
У січні 1943 року Глухівський підпільний райком партії створив другий партизанський загін у складі 100 чоловік, переважно з комсомольців. Командиром загону став комсомолець І. В. Чубун. Партизани зірвали 14 залізничних і шосейних мостів, пустили під укіс поблизу станції Хутір-Михайлівський ворожий ешелон з технікою, знищили понад 500 окупантів. На початку 1943 року на базі цього загону було створено підпільний райком комсомолу, секретарем якого став І. Д. Іллющенко. Райком комсомолу залучав молодь до лав народних месників, проводив масово-політичну роботу, зривав заходи окупантів по мобілізації і відправці юнаків і дівчат до Німеччини. За його дорученням комсомольці-підпільники розповсюдили серед населення 11 тис. листівок, газет і брошур. Влітку 1943 року партизанське з’єднання С. А. Ковпака вирушило в рейд до Карпат. Хоробро билися проти ворога глухівські партизани на чолі з П. Л. Кульбакою, який пізніше став командиром полку Першої української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака. За вміле керівництво полком, особисту мужність і хоробрість, виявлені в боротьбі проти окупантів, йому в 1944 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В Глухові діяла також підпільна група, до складу якої входили працівники місцевого театру О. М. Бойко (керівник), О. І. Мостіпан, В. П. Мажуга, медпрацівник О. І. Галаган-Скопенко, вчительки Д. І. Одноорко і В. Т. Бойко. Підпільники розповсюджували повідомлення Радянського інформбюро, допомагали радянським військовополоненим втікати з гітлерівського табору, здобували зброю і боєприпаси. 26 квітня 1943 року всі члени підпільної групи були заарештовані. Фашисти жорстоко катували патріотів і 6 травня розстріляли. Після визволення міста їх поховали у братській могилі в міському сквері.
30 серпня 1943 року частини Червоної Армії визволили Глухів. Першими вступили до міста підрозділи 9-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора Г. С. Рудченка, який був смертельно поранений і помер 2 вересня 1943 року. В боях за Глухів відзначилися 70-а гвардійська стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу генерал-майор І. Д. Гусєв), 1-а гвардійська артилерійська дивізія (командир генерал-майор Г. В. Годін), 266-а стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу полковник В. Я. Петренко) і 23-я танкова бригада (командир полковник М. С. Демидов), яким було присвоєно найменування Глухівських. Понад 7 тис. жителів міста хоробро билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 5944 за бойові подвиги нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцям міста заступнику командира по політчастині 54-ї гвардійської танкової бригади гвардії полковнику А. Л. Каплунову за вміле керівництво при утриманні плацдарму, захопленому на правому березі Дніпра, у 1943 році і командиру стрілецького батальйону капітану Д. М. Курлуку за вміле керівництво підрозділом у боях проти німецько-фашистських загарбників у Білорусії і виявлені при цьому особисту мужність і відвагу в 1945 році посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 4100 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У Глухові в 1957 році споруджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в боях за визволення міста від гітлерівців, обеліск жертвам фашизму, в 1966 році — обеліск на честь односельців, які полягли на фронтах війни, і в 1973 році — пам’ятник партизанської Слави. Відкрито також пам’ятник генерал-майору Г. С. Рудченку і пам’ятник Герою Радянського Союзу П. Л. Кульбаці.
Окупанти перетворили майже весь центр Глухова на згарище. Вони знищили приміщення інститутів, технікуму механізації сільського господарства, фельдшерсько-акушерської школи, будинки райкому партії і 4 шкіл, лікарню, поліклініку, 113 житлових будинків та об’єктів комунального господарства. Лежали в руїнах майже всі промислові підприємства, було пограбовано колгоспи. Загальна сума збитків, заподіяних місту, становила 119,2 млн. крб. Трудящі Глухова відразу ж приступили до відбудови рідного міста. їх організаторами були комуністи. Відновили роботу райком партії, райвиконком, райком комсомолу, міськрада. Робітники, колгоспники, представники інтелігенції виявляли зразки трудового героїзму. Водночас вони всіляко допомагали фронту. На побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» трудящі міста і району внесли 2,9 млн. крб. за що одержали подяку Верховного Головнокомандуючого.
У відбудові промислових підприємств велику допомогу подали держава і трудящі братніх республік. Тільки в 1944 році держава виділила 749 тис. крб. Братні республіки надсилали нове обладнання для підприємств Глухова, зокрема коноплепереробний завод одержав його з Ореховозуєвського заводу ім. Корольова і Псковського заводу «Выдвиженец». Вже у вересні 1943 року стали до ладу і дали продукцію шкіряний, обозний і маслоробний заводи. Жителі Глухова всіляко допомагали у відродженні Донбасу. Вони заготовили і відправили шахтарям у 1944 році 1010 вагонів кріпильного лісу. На відбудові своїх підприємств самовіддано працювали робітники коноплепереробного і засолювального заводів, млино-олійного комбінату, промислових артілей «Харчопромкомбінат», «Теплоторф» та ін. 1945 року було введено в дію основні потужності всіх промислових підприємств. У процесі відбудови здійснювалася реконструкція існуючих підприємств, а також стали до ладу нові — птахокомбінат і райпромкомбінат. Широко розгорнулося соціалістичне змагання. Його заспівувачами виступали робітники коноплезаводу, який щороку давав країні десятки тонн понадпланового волокна. Робітники Г. Ф. Шеремет, І. С. Кандиба, М. В. Нижник, В. Г. Дереко виконували норми виробітку на 200—250 проц. Протягом 1947—1949 рр. коноплезавод утримував першість серед споріднених підприємств України. Робітники Глухова на початку 1949 року активно підтримали почин помічника майстра Краснохолмського камвольного комбінату О. С. Чутких, який виступив ініціатором соціалістичного змагання за випуск продукції відмінної якості. До кінця року коноплезавод завоював право називатись підприємством високої якості. На маслоробному заводі це звання мали 3 бригади, на засолзаводі — 6 бригад. У 1949 році промислові підприємства міста досягли і перевершили довоєнний рівень виробництва.
Переборюючи труднощі, відроджувалися колгоспи. Трудівники колгоспу «Велетень» засіяли в 1944 році 688 га при плані 621 га і зібрали по 8 цнт зернових і по 4,3 цнт волокна конопель з гектара. Такі показники мали й інші господарства. Велику допомогу колгоспам подали держава й братні республіки. Держава виділила кредити кожному колгоспу3, звільнила їх на 2 роки від сплати прибуткового податку. З Челябинська і Владимира надійшли трактори, з Москви і Горького — вантажні автомашини, з Башкири—37 племінних корів і 50 овець. У 1944 році було відновлено тваринницькі ферми, а в 1948—1949 рр. освоєно довоєнні посівні площі. Зростали врожаї. Добрі врожаї дозволили значно перевиконати плани поставок коноплепродукції, зокрема колгосп «Велетень» здав на коноплезавод волокна в 5 разів більше, ніж передбачалось планом, а колгосп ім. Ворошилова — у 4,5 раза більше.
У вересні 1943 року відновила роботу Глухівська МТС. Вона добилася високих показників і стала однією з кращих в області. Машинно-тракторний парк МТС у 1949 році налічував 47 тракторів, 3 комбайни та багато іншої сільськогосподарської техніки. У 1948 році її директора С. Д. Балабушку було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У квітні 1944 року на базі Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель створили Всесоюзний науково-дослідний інститут луб’яних культур. Його наукові співробітники зробили значний вклад у механізацію збирання та обмолоту конопель. За створення складної і простої молотарок працівники інституту С. С. Воловик, Г. І. Гончаров і П. В. Котюхов у 1950 році були удостоєні Державної премії СРСР.
Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. З 1943 року почали працювати лікарня, фізіотерапевтична і протитуберкульозна лікарні, жіноча й дитяча консультації, поліклініка, пологовий будинок.
Незабаром на базі фізіотерапевтичної лікарні створили кістковотуберкульозний санаторій на 35 ліжок. При коноплезаводі, обозному заводі, МТС, технікумі і залізничній станції працювали медпункти. Діяли також 2 аптеки і районна санепідстанція. У 1950 році допомогу хворим подавали 43 лікарі і 115 чоловік з середньою медичною освітою. Відкрили 2 дитячих ясел і дитячий будинок. У 1950 році в місті діяли 3 середні і 3 семирічні школи, в яких налічувалося 3750 учнів і 163 вчителі.
Після відбудови навчальних корпусів відновилися заняття в учительському інституті, який щороку випускав 120—180 спеціалістів, у технікумі механізації сільського господарства, який щороку закінчувало близько 160 чоловік. Працювали школа механізації сільського господарства і фельдшерсько-акушерська школа. Велику масово-політичну роботу проводив районний будинок культури. В перші дні після визволення було створено міський театр. Відкрили кінотеатр. Діяли 2 районні бібліотеки (для дорослих і дитяча) і кілька бібліотек при закладах освіти, на підприємствах та в колгоспах. Книжковий фонд їх становив 140 тис. примірників. У 1944 році відкрили районний історико-краєзнавчий музей.
Протягом 1951—1972 рр. у Глухові швидкими темпами розвивалася промисловість. У 60-х роках в місті виникли нові галузі промисловості — електротехнічна й верстатобудівна. В 1960 році на базі обозного створено завод «Електропанель». Велику допомогу йому подали підприємства Російської Федерації, Грузинської і Вірменської PСP. На підприємстві працює 906 чоловік. Випуск продукції постійно зростає. Якщо в 1965 році її було вироблено на суму 4,7 млн. крб., то в 1972 році —на 11,2 млн. крб. У 1961 році став до ладу завод агрегатних вузлів, який випускає 7 видів вузлів для верстатобудівної промисловості. Під час його будівництва братні республіки надіслали сюди устаткування. На підприємстві трудиться понад тисячу чоловік. Воно випускає продукції на суму 4,8 млн. крб. на рік. Зросла потужність підприємств переробки сільськогосподарської продукції. На місці невеликих підприємств і промартілей виникли 3 потужні комбінати: м’ясокомбінат (1954), харчокомбінат (1958) і хлібокомбінат (1964), які виробляють продукції на 7,9 млн. крб. на рік. В 1960 році на базі засолзаводу створено плодоовоче-консервний завод. 5,1 млн. умовних банок консервів на суму 2,3 млн. крб.— така річна потужність підприємства. В 1968 році здійснено реконструкцію маслоробного заводу. Пущено фабрику для переробки вторинної сировини (1961) й суконну фабрику (1970). У 1973 році стали до ладу сироварний і комбікормовий заводи. Завдяки поліпшенню технології виробництва й механізації виробничих процесів збільшився випуск продукції коноплепереробного заводу. Працюють автопідприємство, де налічується 122 автомашини, і торфопідприємство. У 1957 році створили будівельно-монтажне управління «Глухівхімбуд» і міжколгоспне будівельне управління. З 1961 року діє районне об’єднання «Сільгосптехніки», що обслуговує 17 колгоспів.
Виробничими перемогами відзначили колективи підприємств Глухова 50-річчя Великого Жовтня. У 1967 році випуск їх валової продукції збільшився проти попереднього року на 8,9 млн. крб. Працівники промисловості дружно стали на трудову вахту на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Переможцями в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна стали колектив залізничної станції (начальник В. ГВ Єфименко), бригада верстатників заводу «Електропанель» (бригадир А. Ф. Медвідь), бригада мулярів управління «Глухівхімбуд» (бригадир І. П. Тищенко) та зміна цеху № 2 заводу агрегатних вузлів (змінний майстер А. І. Приходько). У 1970 році 1482 чоловіка було удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Промисловість Глухова досягла нових рубежів у роки восьмої п’ятирічки. Якщо в 1965 році було вироблено продукції на 18,6 млн. крб., то в 1970 році — на 33,2 млн. крб. На заводі агрегатних вузлів передовики комуністи токар В. С. Новиков і заточувальник М. С. Петренко виконують норми виробітку на 130—140 проц. На заводі «Електропанель» виросли кадри робітників високої кваліфікації, серед них — бригадир слюсарів-складальників В. П. Верченко, слюсар-ремонтник Г. В. Раковський. Більш як удвоє зріс випуск продукції на коноплепереробному заводі, досягши 1640 тонн на рік. Підприємство виробляє 10 гатунків волокна. Передовиками виробництва тут є робітниця, ударниця комуністичної праці Г. І. Головешко, пресувальник І. Є. Маханько, сортувальниця І. С. Кандиба, слюсар-раціоналізатор М. С. Зайцев, які систематично виконують норми на 120—130 проц. Високих показників у роботі досягли плодоовочеконсервний завод, райхарчокомбінат, залізнична станція і райоб’єднання «Сільгосптехніки». За успіхи, досягнуті у виконанні завдань восьмого п’ятирічного плану, в 1971 році групу передових робітників та інженерно-технічних працівників Глухова нагороджено орденами й медалями, в т. ч. заточувальника заводу агрегатних вузлів М. С. Петренка — орденом Жовтневої Революції.
З новою силою розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС. Дальшими успіхами зустріли трудящі знаменну дату — 50-річчя утворення СРСР. До славного ювілею трудівники підприємств перевиконали взяті зобов’язання. Обсяг випуску промислової продукції у 1972 році становив 41,2 млн. крб. Понад план у другому році дев’ятої п’ятирічки реалізовано продукції на суму 1,6 млн. крб. Широкого розмаху набув рух за комуністичну працю. Першими звання колективу комуністичної праці удостоїлися у 1959 році бригада обозного заводу на чолі з комуністом Г. І. Гугліним і бригада В. С. Лисюка Глухівської PTC. У 1972 році в місті налічувалося 79 бригад, цех і 1661 ударник комуністичної праці.
Внаслідок об’єднання колгоспів, здійсненого в 1950—1962 рр., було створено колгосп ім. Леніна. За ним закріплено 5017 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4344 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культург конопель, цукрових буряків і картоплі; розвинуто також тваринництво. В 1955 році створено плодорозсадницький радгосп «Глухівський», який користується 112 га землі. Він забезпечує господарства району садівним матеріалом. У 1960 році засновано велике дослідне господарство при Всесоюзному науково-дослідному інституті луб’яних культур. За ним закріплено 3602 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3115 га орної землі. Його напрям — вирощування насіння конопель, зернових культур і картоплі; розвинуто також тваринництво.
Колгосп ім. Леніна став великим багатогалузевим господарством. У 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 317 цнт молока і по 86,5 цнт м’яса, від кожної корови в середньому надоєно по 2920 кг молока, а по групах корів Г. 1. Денисенко і Н. І. Зальотової — понад 4,1 тис. кг. Середня урожайність зернових у роки восьмої п’ятирічки досягла 22,3 цнт, цукрових буряків — 339 цнт гектара. У колгоспі виросли чудові майстри сільського господарства. Далеко за межами області відоме ім’я бригадира І. В. Петрусенка, якому в 1966 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Очолювана ним бригада щорічно збирає високі врожаї всіх культур, зокрема картоплі — понад 300 цнт з гектара. Бригадирів колгоспу В. Я. Киселя і І. Ф. Таракана за самовіддану працю було нагороджено орденом Леніна. Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Завдання першого кварталу 1970 року колгосп виконав по продажу державі м’яса на 126,4 проц. і по продажу молока на 124 проц. В 1970 році 106 кращих колгоспників удостоєно медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успіхи у виконанні восьмого п’ятирічного плану колгосп ім. Леніна нагороджено орденом Леніна, велику групу колгоспників відзначено орденами й медалями СРСР. В 1971 році колгоспу вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.
Високих показників досягли трудівники колгоспу ім. Леніна у перші два роки дев’ятої п’ятирічки. В 1972 році доход господарства зріс до 3 млн. крб., тобто збільшився в 2,1 раза проти 1965 року. Зросла оплата праці колгоспників. Цього року на один людино-день виплачено по 4,9 крб. Колгосп має потужну машинну базу: 79 тракторів, 39 комбайнів, 40 вантажних автомашин. Виріс великий загін кваліфікованих механізаторів, у якому — понад 180 чоловік. Гідно відзначили колгоспники знаменну дату — 50-річчя утворення СPСP. Партія і уряд високо оцінили їх самовіддану працю. Колгосп ім. Леніна у 1972 році було нагороджено Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради CPСP, Ради Міністрів СPCP і ВЦРПС. 8 чоловік відзначено орденами й медалями, серед них бригадира колгоспу ім. Леніна Героя Соціалістичної Праці І. В. Петрусенка і ланкову С. І. Солом’яну — орденом Леніна, ланкову В. В. Бабелу — орденом Трудового Червоного Прапора.
Значний внесок у науку зробив колектив Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур. Тут працюють доктори наук Г. І. Сенченко, А. П. Дьомкін, М. О. Тімонінта ін. Сорти конопель селекції інституту луб’яних культур займають 60 проц. всіх посівних площ країни, зайнятих під коноплями, і дають річний економічний ефект близько 30 мін. крб. За виведення високоволокнистих сортів дводомних конопель доктору сільськогосподарських наук Г. І. Сенченку в 1967 році присуджено Державну премію CPСP. Важливе народногосподарське значення мають виведені доктором сільськогосподарських наук Г. Й. Аринштейн і кандидатом сільськогосподарських наук Г. А. Хренніковою високоврожайні сорти однодомних конопель. Коноплежатка конструкції Г. І. Гончарова, С. С. Воловика та С. Н. Ляшенка широко застосовується не лише в Радянському Союзі, але й в ряді інших країн соціалістичної співдружності. Під керівництвом кандидата технічних наук Г. І. Гончарова створено комбайн для збирання насіннєвих конопель. 8 працівників інституту нагороджено орденами й медалями, в т. ч. директора інституту Г. І. Сенченка — орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, В. І. Медведка — орденом Леніна.
Тісні зв’язки підтримують між собою робітники Глухівського заводу «Електропанель» і Московського верстатобудівного заводу «Красный пролетарий», робітники заводу агрегатних вузлів і Гомельського заводу нормалізованих вузлів та Мінського заводу автоматичних ліній, трудівники колгоспу ім. Леніна і колгоспу «Советская Россия» Рильського району Курської області, студенти Глухівського і Орловського педінститутів. Особливо міцні взаємозв’язки склалися з сусідніми Рильським і Хомутовським районами Курської області та Севським районом Брянської. Трудівники викликають один одного на соціалістичне змагання, щедро діляться досвідом роботи, разом відзначають свята і знаменні події. На честь 50-річчя утворення СРСР Рильський райком партії і райвиконком нагородили колектив заводу агрегатних вузлів і колгосп «Дружба» Соснівської сільради, а Хомутовський райком партії та райвиконком — колгосп ім. Леніна, м’ясокомбінат і молочнотоварну ферму колгоспу ім. Чапаева Слоутської сільради пам’ятними Червоними прапорами. Навесні 1972 року на кордоні Глухівського й Рильського районів робітники і колгоспники обох районів насадили алею дружби. З Рильська й Хомутовки приїздили делегації до Глухова на святкування 50-річчя утворення СРСР, а трудівники Глухова відвідали Рильськ і Хомутовку.
Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Глухова. Центральні площі і вулиці заасфальтовано, виросло багато будинків, насаджено сквери. У післявоєнні роки в місті споруджено районний будинок культури на 500 місць, будинок культури колгоспу ім. Леніна на 450 місць, широкоформатний кінотеатр на 535 місць, залізничний вокзал, автобусну станцію, літній кінотеатр, новий корпус лікарні, приміщення середньої школи № 2, дитячого садка, триповерховий універмаг, будинок побуту. З 1960 року розгорнулось інтенсивне житлове будівництво. За цей час здано 44 887 кв. метрів державної житлової площі. Крім того, 1512 житлових будинків звели індивідуальні забудовники. До кінця дев’ятої п’ятирічки виростуть чимало нових 70— 100-квартирних житлових будинків, головпоштамт, готель, навчальний корпус технікуму гідромеліорації та електрифікації сільського господарства, приміщення побуткомбінату, їдальні, магазини та ін. Невпинно підвищується добробут трудящих, одним із свідчень чого є зростання їх купівельної спроможності. В 1972 році тут налічувалося 42 магазини, товарооборот яких становив 17 млн. крб., або в 1,8 раза більше проти 1965 року.
Набагато поліпшилася охорона здоров’я трудящих. У Глухові діють лікарня на 500 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, 5 фельдшерських пунктів на підприємствах, дитяча консультація, 3 аптеки. Є також санепідстанція. В медичних закладах працюють 103 лікарі і 409 чоловік з середньою спеціальною освітою. Великий авторитет серед населення має заслужений лікар Української PСP М. О. Ларіонов. 1,5 тис. дошкільнят виховуються в 10 дитячих яслах-садках.
Багато зроблено для розвитку освіти. В Глухові працюють 4 середні, 3 восьмирічні школи, восьмирічна школі-інтернат, а також середні школа робітничої молоді і заочна. В них налічується 5,6 тис. учнів і 286 вчителів. Крім того, діє музична школа, в якій 314 учнів. За успіхи на педагогічній ниві М. К. Кириченко і Ю. П. Новикову присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. У місті є будинок піонерів, стадіон, спортивна школа. Середню професійну освіту молодь здобуває в спеціальних навчальних закладах: медучилищі, технікумі гідромеліорації та електрифікації сільського господарства ім. С. А. Ковпака і сільському професійно-технічному училищі. Діє професійно-технічне училище будівельників. Розширюється Глухівський педагогічний інститут (до 1954 року — учительський). У 1972 році на стаціонарному й заочному відділеннях його навчалося 1300 студентів.
Велику культурно-освітню роботу проводять у Глухові районний будинок культури і будинок культури колгоспу ім. Леніна. Тут є широкоформатний кінотеатр ім. О. П. Довженка і 10 стаціонарних кіноустановок. При будинках культури працюють гуртки художньої самодіяльності і народні університети культури, здоров’я і правових знань. В художній самодіяльності беруть активну участь близько 600 чоловік. Велику популярність мають хорова капела і оркестр народних інструментів районного будинку культури (керівник — заслужений працівник культури УРСР Д. Т. Кашуба). Ці колективи стали лауреатами республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення СРСР. У місті створено 5 народних історико-краєзнавчих музеїв, у т. ч. музей двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака в технікумі гідромеліорації та електрифікації сільського господарства. До послуг жителів 27 бібліотек з книжковим фондом 353 тис. примірників. При районній бібліотеці діють 4 книгопересувки. Є також дитяча бібліотека. Активну роботу проводять 22 первинні організації товариства «Знання», в яких беруть участь 375 лекторів, і 54 первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, що об’єднують 4957 членів. У Глухові виходить районна газета «Народна трибуна», яку в 1967 році нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. У 1962 році в місті споруджено пам’ятник В. І. Леніну.
На успішне здійснення народногосподарських завдань трудящих Глухова спрямовують 63 первинні партійні організації, які об’єднують 1735 комуністів. Значну роль у вихованні підростаючого покоління відіграють 46 первинних комсомольських організацій, в яких — 4330 юнаків та дівчат. Виробничим питанням, розвитку охорони здоров’я й культури приділяє багато уваги міська Рада депутатів трудящих. Вона складається з 103 депутатів, серед них 64 робітники, 5 колгоспників і 34 представники інтелігенції, 51 комуніст і 21 комсомолець, 44 жінки. При міській Раді працюють 12 постійних комісій. Дедалі зростають асигнування на соціально-культурні потреби. В 1971 році вони становили 7381,6 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 24,2 процента.
Уродженцями Глухова є російський радянський композитор, народний артист СРСР Ю. О. Шапорін (1887—1966), радянський астрофізик і радіоастроном, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент AH СРСР, лауреат Ленінської премії Й. С. Шкловський, радянський вчений у галузі механіки, заслужений діяч науки і техніки М. М. Філоненко-Бородич (1885—1962), український радянський психіатр, академік АН УРСР О. І. Ющенко (1869—1936), український радянський історик мистецтва Ф. Л. Ернст (1891—1949), український радянський історик, доктор історичних наук професор В. О. Романовський (1890—1971), доктор економічних наук, професор М. Б. Гуревич, доктор медичних наук, професор 3. А. Гуревич, український радянський художник, заслужений діяч мистецтв УРСР К. М. Ломикін.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Глухова докладають всіх зусиль, щоб успішно виконати дев’ятий п’ятирічний план.
І. Я. МАКУXIН, В С. ПЕТРЕНКО, Г. Т. ПЕТРОВ, В. К. ТКАЧЕНКО