Глухів, Глухівський район, Сумська область
Глухів — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Есмані (притока річки Клевені), за 146 км від обласного центру, на перетині автошляхів Москва—Київ та Суми—Шостка. Залізнична станція Південно-Західної залізниці. Населення — 28 900 чоловік. Міській Раді підпорядковане с. Сліпород.
Територія сучасного Глухова була заселена здавна. Поблизу міста, в урочищі Борку, виявлено поселення доби бронзи. Про Глухів як одне з давньоруських міст збереглося кілька згадок у літописах. Вперше він згадується під 1152 роком.
У XIII—XIV ст. місто було центром Глухівського удільного князівства, що входило до складу Чернігівського князівства.
У 50-х роках XIV ст. литовські феодали, скориставшись ослабленням Русі внаслідок монголо-татарської навали, захопили Чернігово-Сіверську землю, в т. ч. й Глухів. Після переходу чернігово-сіверських князів на бік Москви й перемоги російських військ у війні з Литвою місто 1503 року увійшло до Російської держави. Жителі Глухова брали участь у селянській війні під керівництвом Івана Болотникова 1606—1607 рр. За Деулінським перемир’ям 1618 року місто знову потрапило під владу шляхетської Польщі.
Активну участь вселення Глухова брало у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. З початком війни воно повстало проти польсько-шляхетських гнобителів і визволилось з-під їх влади. В липні 1648 року було створено Глухівську козацьку сотню. Коли 1652 року польські загарбники зробили спробу знову повернутися сюди, глухівські козаки на чолі з Сахном і Чорним лихом розгромили польський загін, спустошивши маєтки шляхти. В лютому 1654 року жителі Глухова — 588 козаків і 241 міщанин — присягнули на вірність Російській державі. Місто стало центром однойменної сотні Ніжинського полку.
Після возз’єднання України з Росією в Глухові посилився розвиток ремесла й торгівлі. Місто користувалося магдебурзьким правом. Переважна більшість міщан займалася ремеслом. Вони об’єднувалися в цехи: кравецький, різницький, шевський і калачницький. У другій половині XVII ст. Глухів став одним з найбільших на Україні центрів виготовлення виробів з міді. Розширилися його торговельні зв’язки з російськими містами. В митній книзі 1663—1694 рр. є прізвища глухівських міщан і козаків, які приїздили до Москви. Важливим предметом торгівлі була селітра.
1663 року на Лівобережну Україну вдерлися польсько-шляхетські війська на чолі з королем Яном Казимиром III. Вони намагалися захопити Глухів, але змушені були відступити. У січні наступного року польські війська знову наблизилися до міста. Польське командування прагнуло за всяку ціну здобути його. Та місто стійко захищали Чернігівський, Стародубський і Ніжинський полки на чолі з генеральним суддею П. Животовським. Вони відбили всі атаки ворога і завдали йому великих втрат. Після цього російська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським при підтримці козаків перейшла в наступ і в лютому розгромила польські війська.
Посилення феодально-кріпосницького гноблення викликало невдоволення народних мас. В результаті загострення класових суперечностей на Україні у 1666 році вибухнули народні повстання. Жителі Глухова виступили проти утисків козацької старшини і царського воєводи, який цього року прибув сюди, а в 1667 році відмовилися сплачувати податки. Цей виступ було придушено. В березні 1669 року -Глухів став місцем обрання гетьмана Лівобережної України Дем’яна Многогрішного. Тоді ж було підписано між російським урядом і козацькою старшиною «Глухівські статті», що визначали політичне й правове становище України в складі Росії. Вони також забезпечували класові інтереси української старшини, її права й привілеї.
На початку XVIII ст. Глухів опинився в центрі важливих подій, пов’язаних з героїчною боротьбою російського й українського народів проти шведських загарбників. Козаки й міщани одностайно виступили проти Карла XII і зрадника українського народу Мазепи. Вони радо зустріли російські війська і сформували загони, які допомагали боротися проти шведських загарбників і прибічників Мазепи.
4—16 листопада 1708 року в місті перебував Петро І, звідки керував бойовими операціями. В одному з своїх наказів він назвав Глухів знатним і великим містом. Ним захоплювався також російський мандрівник І. Лук’янов, який побував тут 1702 року. З 1708 року Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України, а у 1722— 1727, 1764—1786 рр.— місцеперебуванням Малоросійської колегії. У першій половині XV111 ст. місто мало досить потужні укріплення — земляний вал з частоколом й чотири брами. Після пожежі 1748 року, яка знищила майже всі будівлі Глухова, його було заново відбудовано за проектом російських архітекторів А. В. Квасова і І. Мергасова. Одними з кращих архітектурних споруд А. В. Квасова були палацо-парковий ансамбль — резиденція гетьмана К. Г. Розумовського (1751 — 1757), палацо-парковий ансамбль — резиденція президента Малоросійської колегії П. О. Румянцева (1767— 1768) і будинок Малоросійської колегії (1768—1782). Місцеві майстри збудували унікальні споруди — Миколаївську церкву (кінець XVII ст.) і Тріумфальну арку (1744), які збереглися до нашого часу й охороняються державою.
У XVIII ст. в Глухові продовжували розвиватися ремесло й торгівля. Частина населення займалася землеробством. Значного розмаху набуло виробництво гармат, церковних дзвонів, казанів та різного посуду з міді. Були поширені й інші ремесла — шевське, кравецьке, гончарне, столярне, а також гуральництво. 1782 року тут налічувалося 6 тис. жителів. У другій половині XVIII ст. спорудили значну цегельню, на якій працювало близько 70 робітників. Місто перетворилося на один з найбільших центрів торгівлі Лівобережної України. В ньому зосереджувалося багато приїжджих і місцевих торговців. Вони продавали шовкові і суконні тканини, різні залізні вироби, скляний посуд, а також хліб, сіль, рибу, сало, конопляну олію та інші продукти харчування. Привозили сюди хутро, фарфоровий посуд, вина. Тричі на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень — базари. З 1782 року Глухів став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
У першій половині XIX ст. Глухів продовжував зростати як торгово-ремісничий центр. У середині століття із загальної кількості його населення (9213 чоловік) 76 проц. було міщан і торговців, 15 проц.— козаків, решта — представники інших соціальних груп. Тут налічувалося 1177 ремісників: шевців, кравців, столярів, ковалів та ін. Козаки займалися хліборобством, городництвом і бджільництвом. Місто стало центром хлібної торгівлі Лівобережної України. Промисловість була розвинута слабо. 1860 року працювали лише дрібні підприємства: 2 свічкові, 2 миловарні і шкіряний заводи. Міська біднота зазнавала жорстокої експлуатації з боку заможних верств. Вона неодноразово відмовлялася# сплачувати податки й брала участь у селянських виступах, які відбувалися в повіті. Частина бідноти, яка не могла знайти роботи в місті, йшла на заробітки в інші райони. Тільки в 1861 році з цією метою було видано 246 паспортів. Напередодні реформи 1861 року тут налічувалося 10 тис. жителів.
Трудове населення Глухова не мало медичної допомоги. У XVIII ст. почали діяти невеличка лікарня і аптека. Повільно також розвивалася освіта. У XVIII ст. в місті працювало кілька платних шкіл, де навчалися переважно діти козацької старшини. Відкрита в 1790 році початкова школа довгий час лишалася єдиним навчальним закладом. У 1807 році вона була реорганізована в народне училище. В 1839 році почала діяти міська парафіяльна школа. В них у 1861 році налічувалося відповідно 64 і 54 учні, головним чином діти дворян, духовенства й заможних міщан. Глухів був одним із значних культурних центрів. У місті існувала (протягом майже 30 років) перша на Україні і в Росії школа підготовки співаків та музик для придворного хору й оркестру. Перші згадки про неї належать до 1736 року. В 50-х роках XVIII ст. у Глухові був кріпацький театр гетьмана К. Г. Розумовського, який містився в його палаці. Вистави оформляв український художник Г. А. Стеценко.
Уродженцями міста є український композитор М. С. Березовський (1745—1777); український і російський композитор Д. С. Бортнянський (1751 —1825); російський живописець і педагог, представник російського класицизму, академік і директор петербурзької Академії мистецтв А. П. Лосенко(1737—1773); російський письменник та етнограф 1. Г. Кулжинський (1803—1884), який був учителем М. В. Гоголя і Є. П. Гребінки в Ніжинській гімназії вищих наук; російський дипломат А. К. Розумовський (1752—1836). У 1770—1778 рр. тут жив і був членом Малоросійської колегії український і російський просвітитель-демократ, філософ-матеріаліст Я. П. Козельський. У Глухові проїздом побували М. В. Ломоносов, Д. 1. Фонвізін і М. В. Гоголь. Під час своїх подорожей по Україні кілька разів відвідав його Т. Г. Шевченко. Свої враження про перебування тут на початку квітня 1845 року він описав у повісті «Капитанша». Повертаючись до Петербурга після останньої подорожі на Україну, поет зупинився у місті 26 серпня 1859 року. У різні часи приїздили сюди також Марко Вовчок, російський художник В. А. Тропінін і М. І. Глинка.
Скасування кріпосного права сприяло розвитку капіталістичних відносин. У 70-х роках XIX ст. в Глухові виникло кілька підприємств для переробки сільськогосподарської сировини. У 80-х роках діяло вже 16 дрібних підприємств, де працювало 128 робітників. Найбільшими з них були чавуноливарний і шкіряний заводи. У кустарно-ремісничому виробництві було зайнято понад 2 тис. чоловік. Найбільш розвинутими галузями були пошиття одягу, взуття, теслярство. 1895 року до Глухова прокладено залізницю. За капіталізму трудящі зазнавали жорстокої експлуатації. Заробітна плата робітників була низькою. Наприкінці XIX ст. вони одержували від 3 до 7 крб. на місяць. Робочий день на більшості підприємств тривав 12—16 годин. Житлові умови були надзвичайно тяжкі. Так, робітники цегельного заводу і круподерні не мали житла і мешкали там, де працювали. Розорялося населення, що займалося сільським господарством. Після реформи 1861 року глухівські землі почав скуповувати місцевий торговець Терещенко. На початку XX ст. його спадкоємцям належало понад 150 тис. десятин землі, кілька цукрових і лісопильних заводів та гуралень. Обезземелені селяни працювали в їх економіях і на підприємствах, одержуючи мізерну плату. У 1897 році в місті налічувалося 1886 дворів і 15 тис. жителів.
Трудящі вели боротьбу проти гнобителів. Найбільш революційною силою у Глухові були залізничники і частина студентів Глухівського учительського інституту.
Кривава розправа царизму з робітниками Петербурга у січні 1905 року викликала обурення трудящих Глухова. У жовтні вони вийшли з червоними прапорами на демонстрацію. Під час демонстрації сталися сутички з поліцією. У наступні роки в місті неодноразово відбувалися мітинги, які розганялися військовою силою. Перша російська революція 1905—1907 рр. стала великою школою виховання трудящих, збагатила їх досвідом боротьби проти самодержавства.
1879 року в Глухові відкрили лікарню на 25 ліжок. Все населення міста у 1904 році обслуговували 4 лікарі і 5 фельдшерів. Освіта розвивалася в інтересах привілейованих верств населення. В місті працювали чоловіча (з 1889) і жіноча (з 1894 року) гімназії. В них у 1904 році навчалося 679 учнів. Крім того, тут діяли 8 початкових шкіл з 689 учнями і три міські училища. В гімназіях здобували освіту лише діти заможних батьків, бо за навчання стягувалася висока плата. Майже половина дітей лишалася поза школою. Серед населення Глухова наприкінці XIX ст. письменні становили 43 проц., а серед робітників і селян їх було лише 29,3 проц. У 1874 році в Глухові відкрили учительський інститут з трирічним строком навчання. В дореволюційний час тут вчилися видатний російський радянський письменник, академік АН СРСР С. М. Сергєєв-Ценський, український радянський письменник С. В. Васильченко (Панасенко), білоруський радянський поет Янка Журба (1. Я. Івашин), український радянський «кінорежисер і письменник О. П. Довженко. У місті народився й провів дитячі та юнацькі роки український живописець і педагог М. І. Мурашко (1844—1909).
У роки першої світової імперіалістичної війни становище трудящих Глухова погіршилося. Скоротилося виробництво. Умови праці робітників стали нестерпними.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції у Глухові 9 березня було створено Раду робітничих і солдатських депутатів, але деякий час вона дотримувалася меншовицької орієнтації. У роз’ясненні трудящим ленінської політики партії, в боротьбі за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну більшовикам міста й повіту подав велику допомогу Петербурзький комітет РСДРП(б), який відрядив до міста матроса Балтійського флоту М. К. Чмира і робітників Путіловського заводу більшовиків М. Травникова і Д. Євдокимова. Внаслідок великої агітаційної роботи, проведеної більшовиками, Глухівська Рада у вересні 1917 року стала на більшовицьку платформу. Вона встановила тісний зв’язок з солдатами місцевого гарнізону, які відмовилися виконувати розпорядження офіцерів. Революційно настроєні солдати 27 вересня допомогли селянам звільнити з тюрми керівників селянських виступів. Одночасно з Радою у місті діяли органи буржуазної влади: громадський комітет, міська дума й земські збори, які підтримували політику контрреволюційного Тимчасового уряду.
Палко вітали трудящі Глухова звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Більшовики міста активно готували маси до встановлення Радянської влади. Проте владу на Україні узурпувала Центральна рада, яка надіслала до Глухова військовий загін. У ніч на 1 січня 1918 року партизанський загін на чолі з матросом більшовиком В. О. Циганком, посланим на Україну Кронштадтською Радою, разом з Першим Московським червоногвардійським загоном А. О. Знаменського визволили Глухів. У місті було встановлено Радянську владу. Почали діяти повітовий ревком, який очолив В. О. Циганок. Однак невдовзі місто знову опинилося в руках українських буржуазних націоналістів. 6 січня підрозділи загону А. О. Знаменського з боями визволили його. Відновив роботу ревком. 18 січня загинув голова ревкому В. О. Циганок. У центральному сквері йому встановлено пам’ятник.
На початку січня створено Глухівську повітову партійну організацію, яка налічувала близько 40 комуністів. Найактивнішими її членами були С. М. Богачов, Т. А. Свистунов, І. П. Прохода, М. Г. Негрєєв, К. М. Кухтій та ін. Повітові партійна організація і ревком проводили велику роботу щодо перебудови господарського життя на нових засадах. Було запроваджено робітничий контроль на підприємствах і згодом націоналізовано їх. Вживалося заходів для організації ремонтних майстерень, продажу хліба міській бідноті за доступними цінами. Велася підготовка до розподілу між селянами поміщицьких і церковних земель. Наприкінці лютого створено штаб для формування червоноармійських частин. За короткий час він направив до лав Червоної Армії близько 3 тис. бійців.
Дальший розвиток революційних перетворень у Глухові перервала австро-німецька окупація. Наприкінці березня загарбники вдерлися у місто і разом з українськими буржуазними націоналістами встановили режим кривавого терору. Людей катували, кидали в тюрми і розстрілювали за найменший опір і підозру у співчутті більшовикам. Безперервно тривали грабежі. Підприємства, націоналізовані Радянською владою, було повернуто власникам. Чимало трудящих вступило до партизанських загонів, які діяли в районі міста. Після краху австро-німецької окупації Глухів 10 грудня 1918 року захопили загони буржуазно-націоналістичної Директорії. Але Червона Армія вже наближалася. 19 грудня частини 3-го полку 2-ї Української радянської дивізії, сформованого з місцевих партизанських загонів, визволили місто. Було створено партійний комітет на чолі з І. М. Петровим та ревком, який очолив І. Ф. Нечмоня.
Трудящі Глухова під керівництвом комуністів самовіддано боролися за зміцнення Радянської влади. У телеграмі В. І. Леніну 3 січня 1919 року учасники пленарного засідання ревкому, партійного комітету і червоноармійських частин писали: «…ми, представники частини українського пролетаріату, даємо урочисту клятву пролетарям усіх країн, що будемо відстоювати кожну п’ядь завоювань революції до останньої краплини крові…». Партійний комітет і ревком використовували кожний день мирного перепочинку для розгортання соціалістичного будівництва. За постановою ревкому було націоналізовано ряд торгових та промислових підприємств. Цей процес відбувався в умовах боротьби проти внутрішньої контрреволюції. Місто кілька разів оголошувалося на воєнному стані.
Але під керівництвом міської партійної організації, яка складалася з 71 комуніста, налагоджувалося економічне життя, створювалися загони для боротьби з куркульськими бандами. Комітети бідноти, що виникли у передмістях, допомагали продовольчим органам вилучати хліб у куркулів, розподіляти предмети споживання і знаряддя виробництва між трудящими. У березні 1919 року засновано міську комсомольську організацію, яка розгорнула виховну роботу серед молоді.
Улітку 1919 року над Глуховом нависла небезпека нападу денікінців. Партійний комітет створив з комуністів і співчуваючих Глухівський батальйон під командуванням К. М. Кухтія, який виїхав на фронт. 27 вересня місто захопили білогвардійці. Вони відновили буржуазні порядки і запровадили кривавий режим. Навколо Глухова в лісах розгорнувся партизанський рух, у якому брало участь кілька тисяч робітників і селян. Всі комуністи й комсомольці, які не були на фронті, пішли в партизани. Було створено Глухівський партизанський загін, який здійснював бойові операції у районі сіл Марчихиної Буди, Хотминівки й Годунівки, а наприкінці жовтня з’єднався з 56-ю дивізією Червоної Армії. 17 листопада 1919 року Глухів визволили частини 41-ї і 45-ї стрілецьких дивізій. При відступі дені-кінці в урочищі Борку вбили 82 полонених червоноармійців. Пізніше прах загиблих було з почестями перенесено до центру міста й поховано в братських могилах.
Після визволення у Глухові розгорнули роботу повітові ревком і партійний комітет, які здійснювали заходи для подання допомоги фронту і налагодження мирного життя. Жителі міста у 1920 році передали Червоній Армії понад 1700 аршинів полотна, понад 100 шапок, багато фуфайок, кожухів, шинелей. Успішно пройшли тижні трудового фронту, селянина і дитини, під час яких ремонтували школи і лікарню, подавали допомогу незаможним селянам в обробітку полів, збирали продовольство й одяг для безпритульних дітей. В цьому ж році стали до ладу шкіряний і лісопильний заводи, електростанція й друкарня. Радянське будівництво здійснювалось в умовах боротьби проти куркульських банд. З комуністів, комсомольців, безпартійних робітників та незаможних селян було сформовано загін, який за активною підтримкою населення восени 1921 року знешкодив банди. У боротьбі з ними віддали життя комуніст П. С. Хилобок і ряд інших.
Трудящі Глухова під керівництвом партійної організації приступили до відбудови господарства. В листопаді 1921 року на повітовому з’їзді Рад було обрано повітвиконком. Він багато уваги приділяв відродженню підприємств, здійсненню ленінського кооперативного плану, виконанню продподатку, допомагав налагоджувати роботу медичних закладів, шкіл і клубів. 1922 року в місті вже діяло 56 підприємств (серед них 2 маслозаводи, 2 шкіряні заводи, 3 великі млини), на яких працювало 400 робітників. Жителі Глухова й повіту брали активну участь у допомозі голодуючим Поволжя та інших районів, У травні 1922 року в розпорядження Саратовського губернського комітету допомоги голодуючим було надіслано 7009 пудів хліба, 19 пудів цукру і вагон картоплі, а Донський губернський комітет одержав 1108 пудів жита, гречки й сухарів. 1922 року до міста прибула 421 дитина з цих районів. їх розмістили тут і в селах повіту. На 1925 рік промислові підприємства перевершили довоєнний рівень виробництва. Ремісники-кустарі у 1920—1926 рр. об’єдналися в артілі «Трудшкіра», шевську, кравецьку та інші. Частина населення Глухова, переважно міських околиць Веригиного, Усівки, Білополівки, Червоної Гірки і Водотечі, продовжувала займатися сільським господарством. У 1920— 1922 рр. всі безземельні й малоземельні селяни одержали землю. Створили прокатний пункт, який забезпечував їх тяглом та інвентарем. У 1920 році було організовано радгоспи «Павлівна» та «Іванівна», за якими закріпили 363 га сільсько-господарських угідь. Радгоспи, збираючи вищі врожаї, ніж одноосібні селяни, демонстрували переваги колективної праці. Цього ж року виникли 3 споживчі товариства, які збували сільськогосподарську продукцію і постачали селянам реманент. Важливу роль у залученні селян до соціалістичного будівництва відіграли З комнезами, створені 1923 року. Тоді ж члени Білополівського комнезаму об’єдналися в сільськогосподарську артіль. З глибоким сумом зустріли трудящі звістку про смерть В. І. Леніна. На мітингу, що відбувся у місті, вони продемонстрували свою відданість рідній Комуністичній партії і рішимість здійснити заповіти вождя. В 1923 році Глухів став районним центром Новгород-Сіверського округу. У 1925 році округ перейменували на Глухівський і місто стало його центром.
З перших днів Радянської влади трудящі відчули її велику турботу про розвиток охорони здоров’я, освіти й культури. В 1925 році у і духові діяли лікарня, 2 медамбулаторії і 2 аптеки. В них працювало 13 лікарів і 24 чоловіка з середньою спеціальною освітою. Дошкільнята виховувалися в дитячих яслах і садках. 1922 року в місті було 5 дитячих будинків, на базі яких наступного року створили дитяче містечко. Відкрили ряд навчальних закладів. У 1925 році в місті нранювали 3 семирічні і 4 початкові школи, в яких налічувалося 2126 учнів і 72 вчителі. З 1920 року діяла профтехшкола. Перед молоддю у 1919 році відчинив двері учительський інститут (з 1925 року — педтехнікум). У ньому здобувало освіту 114 студентів і працювало 22 викладачі. У 1919—1925 рр. тут викладав музику, співи й мистецтвознавство чех Я. Б. Ступка, який згодом став відомим композитором. Важливою проблемою була ліквідація неписьменності серед дорослих* У Глухові розгорнуло діяльність товариство «Геть неписьменність!», яке відкрило кілька шкіл лікнепу. 1925 року в них навчалося грамоти 222 чоловіка. Крім того, 126 чоловік відвідували 2 школи для малописьменних. Своє дозвілля жителі Глухова проводили в самодіяльному театрі, робітничому клубі, райсельбуді і 2 сельбудах. Діяли також стаціонарна кіноустановка і міський історико-краєзнавчий музей. Велику культурно-масову роботу проводила міська бібліотека, книжковий фонд якої становив 20 тис. примірників.
У роки довоєнних п’ятирічок значно зросла економіка Глухова. Боротьбу трудящих за розвиток промисловості очолила партійна організація, яка в 1926 році налічувала 108 членів і 28 кандидатів у члени партії. В роботі 8-ї окружної партійної конференції, що відбулася у грудні 1928 року, взяв участь голова ВУЦВК Г. І. Петровський. На базі млинів, олійниць і крупорушок в 1927 році було створено млино-олійний комбінат, через два роки став до ладу засолювальний завод. Протягом 30-х років було здійснено реконструкцію існуючих підприємств і збудовано кілька нових.
У 1931 році завершили будівництво першого на Україні ко-ноплепереробного заводу, який виробляв 700 тонн конопляного прядива на рік. На ньому працювало близько 130 робітників.
Стали до ладу також обозний, клочечесальний і цегельний заводи. У 1940 році діяло 11 промартілей, які об’єднували 500 чоловік. Піднесенню промислового виробництва сприяло ударництво, яке охопило колективи підприємств. Першими в боротьбу за звання ударників включилися 1 травня 1929 року залізничники. Протягом місяця вони добилися скорочення простоїв вагонів і відправки всіх составів точно за графіком. Масовим став у 1936 році стахановський рух. Машиніст стахановець В. С. Борщ водив великовагові поїзди з вантажем по 1100 тонн при нормі 700 тонн. На підприємствах і в промартілях проводилися стахановські п’ятиденки й десятиденки. Завдяки розмаху стахановського руху значно підвищилася продуктивність праці. Так, коноплепереробний завод у 1939 році виконав виробничий план на 102 проц., артіль ім. Жовтневої революції — на 120 процентів.
Досвід глухівських радгоспів переконував селян у перевагах колективного господарювання. Комуністи, комсомольці і члени комнезамів проводили велику роботу, спрямовану на здійснення колективізації сільського господарства. У грудні 1929 року на Червоній Гірці виник ТСОЗ. На початок 1930 року утворилися колгоспи на Білополівці, Веригиному й Водотечі. Куркулі намагалися протидіяти колективізації, але їх було знешкоджено. Влітку 1930 року в місті вже налічувалося 6 колгоспів. Після завершення колективізації і об’єднання деяких артілей тут існувало 4 колгоспи: «Велетень», ім. Ворошилова, «Радянський сіяч» і «Нове життя», за якими було закріплено 3306 га сільськогосподарських угідь. Вони спеціалізувалися на вирощуванні конопель. Організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяло утворення в 1931 році Глухівської МТС і у 1933 році — її політвідділу.
Рік у рік міцніла економіка колгоспів. Широкого розмаху набув стахановський рух. Його ініціатором у районі стала ланкова коноплярської ланки колгоспу ім. Ворошилова комсомолка Г. М. Ющенко. Успішно долати намічені рубежі колгоспникам Глухова допомагало соціалістичне змагання з трудівниками ланів Білорусії і Курської області, яке розгорнулося з 1936 року. Нових успіхів досягли господарства в роки третьої п’ятирічки. В колгоспі ім. Ворошилова у 1939 році зібрали по 19 цнт волокна конопель з гектара. Ще вищих показників домоглися окремі колгоспники. Ланка Г. М. Ющенко виростила по 21,8 цнт волокна конопель з гектара. Такі ж результати мали й інші колгоспи. Найбільші врожаї зернових збирали в учбовому господарстві «Іванівна» — по 18 цнт з гектара. За досягнення в розвитку коноплярства колгоспи ім. Ворошилова й «Велетень» та учгосп «Іванівна» в 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голову колгоспу ім. Ворошилова І. Д. Галагуцького нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Учасниками Виставки в 1939 році були також бригадир колгоспу «Велетень» В. М. Сорбат, ланкові М. С. Чубун і С. О. Дубок. У 1940 році в ній брали участь Глухівська сортодільниця зернових культур, хата-лабораторія колгоспу «Велетень», свинотоварна ферма колгоспу ім. Ворошилова. Завдяки зміцненню артілей підвищився добробут колгоспників. Постійно зростав машинний парк Глухівської МТС. У 1940 році вона мала 62 трактори, 13 комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку. Трактористи МТС П. В. Вертієвець, Ф. Г. Жежель і В. Ф. Фаль у 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У 1931 році в Глухові створили Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель. Науковці інституту займались розробкою наукових основ ведення коноплярства, працювали над виведенням нових високоврожайних сортів конопель, конструювали коноплемолотарки і коноплезбиральні машини. В 1932—1939 рр. тут працював український радянський ботанік академік АН УРСР М. М. Гришко. За виведення високоврожайного сорту одночасновистигаючих конопель його удостоєно в 1936 році ордена Леніна. В 1940 році інститут став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а директор інституту П. X. Панченко був нагороджений Великою золотою медаллю ВСГВ.
Населення Глухова брало активну участь у суспільно-політичному житті країни. З радістю зустріли трудящі повідомлення про прийняття Надзвичайним VIII з’їздом Рад СРСР нової Конституції. На виборах до Верховної Ради СРСР в 1937 році і до Верховної Ради УРСР в 1938 році вони одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Зросли лаврі комуністів. У місті налічувалося 30 первинних партійних організацій, які об’єднували 250 членів партії. З жовтня 1932 року Глухів — районний центр Чернігівської, а з 1939 року Сумської області.
Багато робилося для розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Медичну допомогу населенню Глухова в 1940 році подавали районна лікарня на 180 ліжок, протитуберкульозна лікарня, фізіотерапевтична лікарня на 60 ліжок, а також міська поліклініка, жіноча й дитяча консультації, міський пологовий і 5 колгоспних пологових будинків, 11 фельдшерсько-акушерських пунктів. Тут діяли 2 аптеки і 2 санепідстанції. У медичних закладах працювали 31 лікар і 101 чоловік з середньою медичною освітою. Дошкільнята виховувалися у 4 дитячих яслах-садках. У місті 1941 року були 4 середні й 3 семирічні школи, в яких налічувалося 3611 учнів і 156 учителів. Працююча молодь здобувала освіту у вечірній середній школі. Продовжувалася ліквідація неписьменності серед дорослих. У 1929—1930 рр. в місті діяло 9 пунктів лікнепу і 3 школи для малописьменних, в яких навчався 621 чоловік. На кінець 1930 року неписьменність ліквідували. У 1930 році педтехнікум реорганізували в Інститут соціального виховання (з 1937 року — учительський інститут). На початку 1932 року сюди з Чернігова було переведено сільськогосподарський інститут, за яким закріпили землі радгоспу «Іванівка». Тут діяли також технікум механізації сільського господарства (з 1930 року), фельдшерсько-акушерська школа (з 1932 року) і педшкола (з 1930 року). В 1939 році педшколу перевели до Білопілля. Щороку глухівські інститути й технікуми випускали понад 600 спеціалістів — учителів, агрономів, фельдшерів, техніків-механіків.
Культурно відпочивали трудящі Глухова в районному клубі. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності. У 1938 році відкрили піонерський клуб. Всебічно задовольнявся інтерес трудящих до книги. До їх послуг були міська бібліотека для дорослих, дитяча, бібліотеки обох вузів і технікуму механізації сільського господарства, книжковий фонд яких налічував 180 тис. примірників.