Клімат і рельєф Сумської області. Історія заселення Сумщини
Сумська область розташована в північно-східній частині Української РСР. Площа 23,8 тис. кв. км. На півночі й сході вона межує з Брянською, Курською і Бєлгородською областями РРФСР, на півдні й південному сході — з Полтавською й Харківською, на заході — з Чернігівською областями УРСР. Населення 1478,1 тис. чоловік, у т. ч. міського 682,9 тисяч. Основну частину населення становлять українці (87,2 проц.). Густота населення — 62 чоловіка на кв. км.
Сумська область утворена 10 січня 1939 року. Зараз у її складі 4 міста обласного підпорядкування (Суми, Конотоп, Ромни, Шостка), 18 районів, 11 міст районного підпорядкування, 20 селищ міського типу, 1708 сіл і селищ.
Більша частина території області лежить у межах Придніпровської низовини, крайня північна частина — в межах Поліської низовини, на сході й північному сході — відроги Середньо-Руської височини. Всі корисні копалини області належать до категорії нерудних: нафта, газ, буре вугілля, торф, фосфорити, крейда, кухонна і калійна солі, гіпс, вапняк, мергель тощо. Область розташована в межах двох фізико-географічних зон — Полісся й Лісостепу. На Поліссі переважають дерново-підзолисті грунти, в лісостеповій частині — глибокі малогумусні чорноземи, вилуговані середньогумусні чорноземи. Клімат області — помірно-континентальний. По території Сумщини протікає 132 річки. Всі вони належать до басейну Дніпра. Найбільші з них—Десна, Сейм, Сула, Псьол, Ворскла. Площа під лісами становить 405,2 тис. га або 17 проц. території. Серед лісових масивів найбільше дібров, є субори, на терасах річок — бори. Чимало в області парків, садів. Степова рослинність мас незначне поширення. За винятком заповідника Михайлівська цілина, всі степові простори розорано. З тварин поширені лосі, дикі кабани, козулі, барсуки, куниці, тхори, білки, лисиці, єнотовидні собаки тощо; з птахів — чирки, широконіски, кулики, солов’ї, ластівки, мухоловки, зяблики тощо. У водоймах водиться карась, щука, в’язь, краснопірка, окунь та інші.
Грунтово-кліматичні умови сприятливі для розвитку землеробства й тваринництва. Всього сільськогосподарських угідь — 1663,8 тис. га, у т. ч. орної землі — 1339,6 тис. га, сіножатей, пасовищ та інших угідь — 324,2 тис. га. Розвинуте зернове господарство, буряківництво, коноплярство, м’ясо-молочне тваринництво. Поширені садівництво, ягідництво, бджільництво.
Заселення території сучасної Сумщини почалося приблизно 15 тисяч років тому. В Шосткинському та Конотопському районах поблизу сіл Воронежа та Шаповалівки знайдено крем’яні знаряддя праці первісних мисливців на мамонта доби пізнього палеоліту. В неолітичну добу (V—III тисячоліття до н. е.), коли людина від полювання і збиральництва поступово почала переходити до землеробства і скотарства, територію області населяли дві групи мисливсько-рибальських племен. В ранні часи (V—IV тисячоліття до н. е.) тут проживали племена, поширені в основному на території Лівобережної та Поліської частини України. Пізніше (IV— III тисячоліття до н. е.) цей край був густо заселений племенами, що охоплювали також простори Волго-Окського басейну. Залишки їхніх поселень (понад 70) виявлені майже у всіх районах області. Найкраще вивченими є залишки поселень біля сіл Очкиного Середино-Будського, Погорілівки Кролевецького, Козлівки і Скуносового Путивльського районів. Поблизу сіл Хухри Охтирського та Антонівки Ямпільського районів знайдені майстерні по виготовленю знарядь праці.
В добу бронзи (кінець III — початок І тисячоліть до н. е.) на території сучасної Сумщини жили різні племена. На берегах Десни, Сейму в середині II тисячоліття до н. е. проживали протослов’янські землеробсько-скотарські племена, що були поширені в основному в північній частині України. їх поселення досліджено в Кролевецькому (сс. Погорілівка, Заболотове), Буринському (с. Піски) районах та поблизу Путивля. В басейні Сули, тобто в південній частині області, зокрема в Недригайлівському районі, біля сіл Беседівки, Гаю та біля с. Волинцевого в Путивльському районі виявлено поселення скотарських племен, що поширювались в основному в степу, а також в лісостеповій частині Лівобережжя та в пристеповій зоні Правобережжя. Але основну, найчисленнішу групу становили місцеві племена, що в кінці II — на початку І тисячоліття до н. е. населяли всю територію Сумської та Харківської областей. Вони залишили після себе археологічні пам’ятки, т. зв. мар’янівської культури, назва якої походить від поселення, дослідженого біля с. Мар’янівки (тепер Бунякине) Путивльського району. Подібні поселення досліджено поблизу Малих Будок Недригайлівського району, Ницахи Тростянецького та Хухри Охтирського районів. Таких пам’яток в області відомо близько 30. Нащадки цих племен у VI — III ст. до н. е. проживали на правобережжі Сейму.
З появою на Наддніпрянщині заліза, приблизно у VIII ст. до н. е., коли особливо інтенсивно проходив розклад родової общини і з її середовища виділялася заможна верхівка, яка поступово концентрувала в своїх руках владу, майже всю територію сучасної області і, зокрема, її південну частину, заселяли осілі землеробсько-скотарські племена, відомі під назвою скіфи-землероби. Вони входили до скіфського державного об’єднання. На берегах Сейму, Сули, Ворскли та Псла виявлено понад 70 городищ та курганних могильників. Найдавнішими з них були городища біля с. Басівки Роменського району площею 170 га, біля с. Ширяєвого Путивльського району. Велику групу курганів цього ж часу з похованнями військової племінної верхівки досліджено в Роменському районі, неподалік сіл Пустовійтівки, Вовківців, Герасимівки, Ярмолинців, Сурмачівки тощо. Крім залізних мечів, бойових сокир, списів, сагайдаків із стрілами, тут знайдено залізні панцирі, бронзовий шолом, масивну золоту гривну, бронзовий позолочений та срібний посуд тощо.
Починаючи з перших століть до н. е., вся територія сучасної Сумщини входила до складу земель, на яких проживали ранні слов’янські племена. На території Басівського городища скіфських часів, наприклад, в II — І ст. до н. е. існувало ранньослов’янське поселення зарубинецької культури, а в басейні рік Сейму та Сули в районах Путивльському (поблизу сіл Харівки, Волинцевого, Зинового, Нової Слободи) та в Недригайлівському (неподалік с. Беседівки) виявлено і частково досліджено поселення перших століть н. е. тих племен, що входили до Подесенської групи ранніх слов’ян. Ранньослов’янські племена черняхівської культури, що були поширені в південній частині області, в II—VI ст. н. е. входили до великого антського східнослов’янського об’єднання. Чимало поселень та могильників черняхівської культури виявлено в Буринському, Недригайлівському, Великописарівсь-кому, Сумському та інших районах. Великі розміри поселень та дослідження на могильниках в Сумах і особливо в с. Успенці Буринського району, де розкопано понад 1500 поховань, вказують на тривале існування поселень на одному місці.
Всю територію сучасної Сумщини у VII—X ст. населяло слов’янське плем’я сіверян. В її межах відомо близько 90 сіверянських поселень, городищ та могильників. Найбільш ранніми, що існували вже в VII—VIII ст., є поселення та могильник, досліджені поблизу с. Волинцевого Путивльського району. Краще дослідженими є городища VIII—X ст. в урочищі Монастирище, біля Ромен (що дало назву подібним пам’яткам «роменські») та поблизу села Волинцевого. А неподалік с. Пристайлового (біля колишнього х. Ново-Троїцького) Лебединського району городище цього часу розкопано повністю. Матеріали, що досліджені тут, дозволяють реконструювати план і зовнішній вигляд сіверянського поселення та охарактеризувати побут і культуру його мешканців.
Основним заняттям ранньослов’янських племен було землеробство, яке досягло значного розвитку уже в перших століттях нашої ери. Свідченням цього є чересло від двохколісного плуга, знайдене на поселенні черняхівської культури в центрі с. Коровинців Недригайлівського району. Численні наральники від подібних плугів виявлено також на Ново-Троїцькому та Волинцевському городищах. Дерев’яний плуг з залізним наральником був найдосконалішим на той час орним знаряддям і його використання зумовило можливість ведення землеробства на порівняно великих площах. Про те, що у ранніх слов’ян були розвинуті ремесла, а гончарство виділилось в окрему галузь виробництва, свідчать два склади посуду, заготовленого гончарами для продажу, знайдені, один на поселенні черняхівської культури в с. Коровинцях, другий — на подібному поселенні неподалік с. Холодного у Недригайлівському районі.
Порівняно високий рівень розвитку ремесел, продукція яких уже в перших століттях нашої ери йшла на продаж, стимулював поширення торгівлі, а це, в свою чергу, прискорювало розклад общинного ладу та виникнення класів. Свідченням того, що в середовищі східних слов’ян цей процес проходив інтенсивно ще в перших століттях нашої ери, є також скарби римських монет та ювелірних прикрас, знайдені на території Сумщини. В Роменському районі, наприклад, поблизу с. Рогинців, знайдено скарб, що містив 140 римських монет, а скарб біля с. Вовківців — близько 300 монет. Особливо яскраво ступінь заможності окремих осіб в ті часи визначає скарб, знайдений в Тростянецькому районі біля с. Жигайлівки, що містив 4,5 кг (близько 1500) римських монет. Поблизу с. Харівки Путивльського району виявлено скарб срібних прикрас VIII ст., що містив 11 серег, 10 браслетів, 15 шийних гривн, 6 фібул та інші предмети. Його власник, очевидно, належав до заможної і керівної верхівки. Про те, що в східних слов’ян VIII ст. уже існували і дружини, свідчать рештки кольчуги, знайдені в одному з поховань на могильнику біля Волинцевого.