Дубов’язківка, Конотопський район, Сумська область
Дубов’язівка — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 18 км від районного центру і за 8 км від однойменної залізничної станції. Через населений пункт проходить автошлях Суми—Конотоп. Населення — 4750 чоловік. Селищній Раді підпорядковані Білозерка, Гамаліївка, Коханівка, Полтавка, Сім’янівка, Тополине.
Хутір Дубов’язівка виник в середині XIX ст. Уперше він згадується в 1859 році, коли за описом тут налічувалося 17 дворів. Селяни були в тяжкому становищі. Вони відробляли панщину по 5 і 6 днів на тиждень.
Після реформи 1861 року кріпаки Дубов’язівки майже 14 років залишалися тимчасовозобов’язаними. Тільки в 1875 році 60 ревізьких душ одержали в наділ 115 десятин 1594 кв. сажні землі, за яку було нараховано 4048 крб. 25 копійок викупу.
Економічне становище основної маси селянства в пореформені роки дедалі гіршало. Головними причинами його зубожіння були злиденні наділи найгіршої землі, високі викупні платежі, оренда поміщицької землі на кабальних умовах. Відбувався швидкий процес розшарування селян. У 80-х роках XIX ст. поміщикам належало 3000 із 3500 десятин усієї землі в Дубов’язівці. 73 бідняцькі двори мали 62, а решту 438 десятин землі прибрали до рук 20 куркулів-глитаїв, у яких на двір припадало від 20 до 25 десятин. В хуторі налічувалося 25 безкінних і 55 безкорівних дворів. Безземельні й малоземельні селяни наймалися працювати на капіталістичні підприємства.
У другій половині XIX ст. на Україні швидко розвивалось цукроваріння. Це різко підвищило попит на цукрову сировину. Поміщики й куркулі почали збільшувати площі посіву цукрових буряків. 1868 року неподалік Дубов’язівки прокладено залізницю Ворожба—Конотоп. У 1888 році капіталістами тут побудовано спиртовий, а в 1898 році — цукровий заводи.
З самого початку існування цих підприємств експлуатація робітників набрала жорстоких форм. Робочий день тривав 12—14 годин, адміністраціями широко практикувалося накладання штрафів за найменші «провини». На заводських плантаціях робітники-поденники одержували по 15 копійок за світловий день. Жили вони в антисанітарних сараях-бараках — розсадниках тяжких захворювань.
Постійні робітники і селяни-поденники часто не витримували жорстокої експлуатації, нелюдських побутових умов життя. Під впливом більшовицьких ідей, в час першої російської революції 1905—1907 рр. вони виступали з вимогами підвищити заробітну плату, поліпшити умови праці. У вересні селяни-поденники застрайкували. Налякані розмахом руху, власті тримали поблизу Дубов’язівки то одну, то дві сотні козаків. Робітники Бочечківської, Дубов’язівської та інших цукроварень і гуралень вимагали восьмигодинного робочого дня, політичних прав. Трудящим селянам у їх боротьбі проти поміщиків, капіталістів, самодержавства допомагали революційно настроені робітники-залізничники Конотопа, які часто виїжджали в села повіту для керівництва революційними діями селян.
Переважна більшість населення Дубов’язівки не знала грамоти. Лише у Весело-Сім’янівці, одному з хуторів, що пізніше ввійшов до складу Дубов’язівки, з 1905 року існувала двокомплектна школа, в якій дітей учили тільки читати й писати. Ніяких інших шкіл, культурно-освітніх закладів до Радянської влади тут не було.
В роки першої світової війни становище робітників і селян Дубов’язівки значно погіршало. Багато працездатних чоловіків тоді забрали в армію. Населенню важко було прохарчуватися та оплатити підвищені податки.
Після Лютневої революції, в червні 1917 року, на Дубов’язівському цукровому заводі робітники створили первинну профспілкову організацію цукровиків та обрали завком у складі 17 осіб. Завком домігся запровадження восьмигодинного робочого дня, встановлення робітничого контролю.
Селяни Дубов’язівки почали захоплювати й ділити землі великих власників. Так, 9 липня 1917 року вони поділили між собою землі поміщика Гамалія, якому в Дубов’язівці й сусідніх селах належало 1492 десятини, забрали племінну худобу. На початку вересня того ж року трудящі поділили землі, що належали Дубов’язівському цукровому заводу, зорали їх і засіяли озиминою.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді швидко докотилася в Дубов’язівку. 28 жовтня 1917 року з Конотопа туди прибув член повітового ревкому Писаревський, який допоміг організувати і провести мітинг робітників і селян, де розповів їм про повалення Тимчасового уряду й історичні рішення II Всеросійського з’їзду Рад. Мітинг прийняв резолюцію про підтримку Радянської влади. В першій половині листопада 1917 року в Дубов’язівці встановлено Радянську владу, обрано ревком у кількості 3-х чоловік, який очолив слюсар цукрового заводу М. П. Лифаренко. Ревком розподілив між населенням рухоме майно поміщика Кандиби та купця Зороховича. Робітники Дубов’язівського цукрозаводу домоглися від правління акціонерного товариства скасування грошових штрафів і положення про негайне звільнення робітника за його незгоду з адміністрацією.
В кінці листопада 1917 року радянське будівництво в Дубов’язівці було перерване узурпацією влади буржуазно-націоналістичною Центральною радою. Робітники й селяни-бідняки Дубов’язівки під керівництвом конотопських більшовиків вели підпільну боротьбу проти буржуазно-націоналістичних банд.
Після повалення влади Центральної ради в Конотопі й повіті відновили свою діяльність ревкоми. Дубов’язівці продовжили будівництво нового життя. Та воно знову було перерване. Закликані зрадницькою Центральною радою австро-німецькі війська в березні 1918 року вторглися на Конотопщину.
З Харкова і Донбасу в район Бахмач—Конотоп та на суміжні дільниці фронту були перекинуті частини Червоної Армії. За 15 км від Конотопа 18 березня 1918 року біля роз’їзду Дубов’язівка група військ Червоної Армії, ядром якої стали харківський загін М. О. Руднєва, перший соціалістичний загін на чолі з К. Є. Ворошиловим і загін О. Я. Пархоменка, завдала німецьким окупантам відчутного удару. За наказом К. Є. Ворошилова донбасівці перетворили роз’їзд Дубов’язківку на важливий опорний пункт і 10 днів героїчно билися з окупантами. З цього роз’їзду два бронепоїзди моряків безперервно вели обстріл німецького бронепоїзда і піхоти. Радянські війська зупинили просування частин 27 німецького резервного корпусу. Місцевий ревком і завком профспілки цукровиків під час боїв разом з населенням організували допомогу червоним воїнам, забезпечували їх цукром, м’ясом та іншими продуктами.
Згодом, коли почався наступ білогвардійців з Дону, радянські загони відбули під Царицин. Кайзерівці в кінці березня 1918 року захопили Дубов’язівку. Було запроваджено жорстокий окупаційний режим. У зв’язку з революцією в Німеччині у листопаді 1918 року австро-німецькі інтервенти залишили Дубов’язівку, але владу захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії. Почалися нові розстріли й грабежі. На початку січня 1919 року частини Червоної Армії, що наступали з Ворожби, вибили петлюрівців з населеного пункту. Влада в Дубов’язівці знову перейшла до ревкому. Цукровий і спиртовий заводи були націоналізовані, створено радгосп «Дубов’язівський».
В той період часто нападали банди на цукровий завод, який мав запаси продукції. Ревком створив міліцію з робітників заводу та селян, здійснював керівництво місцевим виробництвом.
Під час наступу армії Денікіна багато дубов’язівців записалось до червоноармійських частин. Наприкінці серпня 1919 року Дубов’язівку загарбали денікінці. Рєвком і місцеві активісти пішли в підпілля. Білогвардійський загін, очолюваний сином колишнього управителя цукрового заводу, взяв «під охорону» підприємство, став відновлювати старі порядки. У грудні 1919 року, пограбувавши завод і селян, денікінці під натиском наступаючих частин Червоної Армії поспішно втекли.
Дубов’язівці відновили Радянську владу, вели боротьбу проти нападів бандитських зграй, збирали хлібні ресурси для потреб Червоної Армії. В 1921—1922 роках вони зібрали значну кількість зерна та борошна для голодуючого населення Поволжя.
Боротьбу за відбудову господарства очолили комуністи. Вони керували профспілками двох підприємств, комнезамом, що виник у Дубов’язівці 1 серпня 1920 року. В червні 1920 року при цукровому заводі організаційно оформлено Дубов’язівський партійний осередок з восьми чоловік. В тому ж році створена комсомольська організація. Найпершою господарською турботою комуністів, активу була відбудова цукрового заводу. У вересні 1921 року він став до ладу. За перший сезон робітники виробили 13 920 пудів цукру. Велись відбудовні роботи й на спиртовому заводі. Комнезам організовував бідноту, сприяв сільраді у виконанні продрозверстки, вів боротьбу з куркулями. Керував ним житель Сім’янівки В. Ф. Будний. Хутір Дубов’язівку, підпорядкований Сім’янівській сільській Раді, в 1923 році перетворено на центр сільської Ради Конотопського району. В хуторі на той час налічувалось 80 дворів і 368 жителів.
У населеному пункті швидко зростала парторганізація. В 1923 році в ній налічувалось 15 комуністів, які організовували суботники, змагання за краще виконання відбудовних робіт. Першими помічниками в цих справах були комсомольці.
Передові трудівники гаряче відгукнулися на ленінський призов Комуністичної партії. У 1925 році партійна організація Дубов’язівки збільшилася до 31 комуніста. 17 з них були прийняті під час ленінського призову.
На базі цукрового і спиртового заводів 1925 року створено виробничий комбінат, до якого включили радгосп «Дубов’язівський» з площею 3 500 га орної землі. Комуністи приділяли багато уваги організації виробництва на комбінаті, зокрема трудовій дисципліні.
Ще 1919 року відкрито двокласну школу, яку через рік перетворено на семирічку. Весною 1923 року при школі виникла піонерська організація. Діяв клуб та бібліотека. В 1923 році при цукровому заводі створено медпункт, який відіграв значну роль в охороні здоров’я робітників, населення.
Розвивалась промисловість. У 1926 році прокладено залізничну вітку від станції Дубов’язівки до цукрового, а пізніше й до спиртового заводу. Це сприяло економічному розвитку підприємств, розгортанню виробництва. Збільшилась кількість робітників. На цукровому заводі працювало 308 і на спиртовому — 88 робітників.
В березні 1928 року Дубов’язівка стала селом і залишилася центром сільради Конотопського району, спочатку Київської, а потім Чернігівської області.
Дедалі міцнів союз робітничого класу і трудового селянства, зокрема в період колективізації сільського господарства. Перед 1929 роком на території Дубов’язівської сільської Ради були створені товариства спільного обробітку землі. В 1930 — 1931 роках на їх основі організовані сільськогосподарські артілі «Більшовик», «Переможець» та ім. Фрунзе. Одним із засновників колгоспу «Більшовик» став бідняк В. П. Лютий. Його трудівники обрали головою. Перший колгоспний трактор повела колишня біднячка А. П. Люта. До кінця 1931 року в Дубов’язівці було колективізовано 128 господарств, а всього їх тут налічувалось понад 400. Куркульство вело ворожу агітацію, приховувало лишки хліба від продажу державі, знищувало худобу. Наполегливе роз’яснення комуністів, робітників і спеціалістів комбінату, вчителів переконало селянську бідноту й середняків у перевагах колгоспного ладу. На кінець першої п’ятирічки колективізація в Дубов’язівці в основному завершилася (1932 р.).
Створені колгоспи були невеликі, недостатньо оснащені технікою. Радянська влада передала артілям села 3 000 га землі, їх обслуговувала Курилівська МТС. Дубов’язівський цукровий завод економічно заохочував колгоспи щодо розширення посівних площ цукрових буряків, готував на своїх курсах ланкових для вирощування цієї культури, широко популяризував досвід відомих у країні п’ятисотенниць М. В. Гнатенко, М. С. Демченко, Г. Д. Кошової. Згодом і в Дубов’язівці з’явилися місцеві п’ятисотенниці.
22 січня 1935 року село Дубов’язівка стало районним центром Чернігівської області, а 10 січня 1939 року, після утворення Сумської області, було включене до її складу. Дубов’язівський райком партії і райвиконком приділяли велику увагу розвитку промисловості й сільського господарства.
Значно більше стали випускати продукції цукровий і спиртовий заводи. В другій п’ятирічці останній реконструювали. З 1935 року робітники включились у стахановський рух. Трудівники цукрозаводу під час виробничого сезону 1935—36 рр. місячні плани виконували на 120 проц. Спиртозавод у 1936 році виробничі завдання щомісяця перевиконував і одержав понад 1 млн. крб. доходу. На цьому заводі в 1936 році створили комсомольську стахановську зміну. Вона за друге півріччя виконала виробниче завдання на 207 проц. Інші зміни стали виконувати свої норми на 160 проц. Кочегар Іван Пономаренко з переходом на стахановські методи праці працював один замість двох кочегарів. Напередодні 8 березня 1936 року апаратниця-стахановка дріжджувального цеху Уляна Біла виробила за зміну 509 декалітрів спирту проти плану 170 декалітрів. Увесь спиртозавод перейшов на стахановські методи праці й виробниче завдання в березні виконав на 215 процентів.
Розгортався стахановський рух і у відділках бурякорадгоспу «Дубов’язівський». Високої продуктивності праці досягли ланкові Т. Огаркова, Г. Поляченко, свинарка К. Поволоцька, доярка М. Лайкова та інші.
Рішення XVIII з’їзду ВКП(б) викликали нову хвилю трудового піднесення. Розпочавши соцзмагання на честь третьої п’ятирічки, свинарка колгоспу ім. Фрунзе Віра Самодай виростила по 24 поросяти від кожної з 10 закріплених свиноматок. Передову трудівницю було затверджено учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Заможніше стали жити трудівники села, вагомішим був трудодень. В передвоєнному 1940 році колгоспники Дубов’язівки в середньому одержали на трудодень по 4,5 кг хліба й по 1 крб. 48 коп. грішми.
Міцніла економіка заводів, радгоспу і колгоспів, зростала культура села.
Поліпшилось медичне обслуговування трудящих. Дубов’язівка мала лікарню на 25 ліжок, 2 медпункти, дитячу консультацію, пологовий будинок на 30 ліжок, аптеку.
Напередодні 1917 року тут була лише одна крамниця, а в 1939 році населення Дубов’язівки обслуговували 11 крамниць.
Дубов’язівську семирічку ще в 1935 році реорганізовано в середню школу. В Дубов’язівці й Гамаліївці у 1939 році в школах навчалося 1036 учнів, працювало 38 учителів. Збільшувався книжковий фонд. У 1936 році в бібліотеці Дубов’язівки налічувалось 5100 книжок. Значно зросла кількість читачів: у 1935 році їх було 465, а в 1937 році стало 2588 чоловік. Кожна сім’я передплачувала газети. У вересні 1936 року відкрито звуковий кінотеатр, працював клуб.
У 1937 році дубов’язівці відзначили 100-річчя з дня смерті великого російського поета О. С. Пушкіна, а в 1939 році — 125-у річницю з дня народження поета-революціонера Т. Г. Шевченка.
Мирну працю радянських людей перервали німецько-фашистські загарбники. Багато жителів Дубов’язівки пішли на фронт. Трудівники будували оборонні споруди; евакуювали устаткування заводів у глибокий тил. 11 вересня 1941 року гітлерівці вторглися в Дубов’язівку. Окупанти грабували державні установи й підприємства, колгоспи, жителів. Фашисти розстріляли 15 громадян, 99 чоловік вивезли на каторжні роботи. З перших днів окупації населення вело боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини. Почав діяти Дубов’язівський підпільний РК ЛКСМУ. Під час виконання одного із завдань загинув його секретар П. Л. Навальний. Одначе, підпільники-одинаки й окремі групи не припинили своєї діяльності. Поруч з пропагандистською роботою вони провели ряд заходів проти вивозу людей і цінностей до Німеччини, збирання теплих речей. Молодь Дубов’язівки допомагала селянам ховати хліб від окупантів. Комсомольці, робітники мали зв’язок з партизанами сусідніх сіл, допомагали їм продуктами, одежею, передавали розвідувальні дані, йшли в партизани. Робітник-вантажник Дубов’язівського цукрового заводу Ф. І. Куц з лютого 1942 по вересень 1943 року брав участь в операціях Севського партизанського загону ім. Фрунзе.
7 вересня 1943 року частини військ Центрального фронту під командуванням генерала армії К. К. Рокоссовського визволили від окупантів ряд населених пунктів, у т. ч. Дубов’язівку.
Господарству села німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди. Гітлерівці зруйнували цукровий завод, середню школу, клуб спиртового заводу, багато жител, господарські будівлі колгоспів. Лише допоміжним цехам спиртового заводу заподіяно матеріальної шкоди на суму близько 665 220 карбованців.
Під керівництвом парторганізації (20 комуністів) почалася відбудова господарства села. Трудівники відремонтували електричну станцію цукрозаводу, вели відбудовні й ремонтні роботи на спиртовому заводі, пристосовували житлові приміщення, налагодили роботу відділу зв’язку й радіовузла.
Вже 1943 року в селі відновили роботу колгоспи ім. Фрунзе, «Переможець» та «Більшовик». В усіх трьох колгоспах тоді налічувалося 87 голів великої рогатої худоби (з них 19 корів), 45 свиней.
Саме в цей важкий період населення Дубов’язівки одержало хліб та швейні вироби з центральних районів Росії. Йшов сюди ліс з Карелії. Худоба, якої так не вистачало в той час, доставлялася з Саратовської і Оренбурзької областей РРФСР1 та від трудящих Узбецької РСР2. Значною була допомога братніх народів. Крім того, у 1944 році держава асигнувала колгоспам села 395 тис. крб. для придбання техніки й ведення будівництва, відпустила Дубов’язівці 23 тис. крб. на ремонт будинку культури і 150 тис. крб. на відбудову школи.
Жителі села в роки війни самовіддано захищали Радянську Батьківщину. Із 500 дубов’язівців, які служили в Червоній Армії, 105 односельців за ратні подвиги нагороджено орденами й медалями Союзу РСР. Серед них — підполковник А. В. Лантух, капітан І. О. Бровкін, лейтенант Р. П. Сердюченко та інші. 167 дубов’язівців віддали своє життя за честь, свободу і незалежність Батьківщини.
Дубов’язівці гордяться своїм земляком-комуністом Героєм Радянського Союзу майором П. В. Лустою. За мужність і героїзм, проявлені під час визволення міста Фастова, командиру 344-го танкового батальйону 91-ї окремої танкової бригади П. В. Лусті 10 січня 1944 року присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. 22 квітня 1945 року в битві за Берлін його смертельно поранено. Бойові друзі перевезли тіло загиблого до Києва. В парку Слави поховані останки П. В. Лусти.
Свято шанують в Дубов’язівці пам’ять тих, хто загинув у боротьбі за Радянську Вітчизну. В парку, в братській могилі поховано 9 воїнів різних національностей Союзу РСР, які загинули під час визволення населеного пункту від фашистських варварів. Біля могили стоїть скульптурний пам’ятник. Споруджено обеліск на честь уродженців Дубов’язівки, які полягли на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. Його відкрито в дні святкування 50-річчя Радянської влади.
Налагоджуючи господарство, дубов’язівці відбудували пошкоджену залізничну колію до обох заводів та заводські майстерні. Почали працювати лікарня, побутовий комбінат, хлібопекарня, торговельні точки, їдальня, лазня. За роки четвертої п’ятирічки (1946—1950) трудівники відбудували й дообладнали цукровий завод, зробили його потужнішим, ніж він був до війни. Переобладнаний спиртовий завод повністю став до ладу в 1944 році, а в 1947 році досяг довоєнного рівня виробництва.
Одночасно споруджувалась ТЕЦ при цукровому заводі. У 1950 році на будівництві, в т. ч. й житлового фонду, працювало 1358 чоловік. Велику допомогу робочою силою подали колгоспники. В 1951 році методом народної будови закінчено спорудження двоповерхового приміщення середньої школи на 24 класи.
Під час відбудовного періоду відзначились трудівники соціалістичних ланів. У вирощенні зернових культур першість завоювала радгоспна ланка, очолювана А. Ф. Гребінько, яка виростила по 31,6 цнт зерна з га. А. Ф. Гребінько в 1949 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ланкова М. П. Шпота за одержання високого врожаю жита (26,4 цнт з га) нагороджена орденом Леніна. Відділки радгоспу досягли довоєнного рівня розвитку поголів’я тваринництва в 1948 році, а щодо площ, зайнятих під цукровими буряками й зерновими культурами, то вони освоєні в 1949 році.
В 50-х роках усі колгоспи селищної Ради об’єдналися в один — «Шлях до комунізму». Він став економічно міцним господарством. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва передові трудівники відзначені державними нагородами. Так, у 1954 році ланкова-буряківник Г. Т. Руденко зібрала по 704 цнт цукрових буряків з гектара на площі 6 га й за це досягнення удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Відома трудівниця — активна учасниця громадсько-політичного життя. Її не раз обирали депутатом місцевих Рад. Члени керованої нею ланки Г. К. Скиць і Н. Т. Гавриленко нагороджені орденом Леніна.
Із січня 1957 року Дубов’язівка стала селищем міського типу. 7 червня 1957 року Дубов’язівський район було ліквідовано, а селище включено до складу Конотопського району.
Змагаючись на честь 40-річчя Великого Жовтня, робітники і службовці цукрозаводу подали багато раціоналізаторських пропозицій, з яких 98 впроваджено у виробництво. Завдяки цьому, завод протягом ряду років одержував економію близько 173 400 крб. за сезон цукроваріння. Особливо цінні пропозиції внесли головний механік заводу Й. Ковтуненко, старший хімік М. Сергієнко. Тільки за сезон 1957 року колектив заводу дав близько 200 тис. крб. понадпланових нагромаджень.
Робітники Білозерського відділку радгоспу «Дубов’язівський» у 1957 році одержали добрий урожай озимих культур. На площі 23 га вони виростили озимої пшениці по 39,3 і на такій же площі — жита по 35 цнт на гектарі.
Колгосп у 1957 році запровадив гарантовану оплату тваринникам. На вироблений трудодень кожна доярка одержувала 4 крб. грішми (крім натуральної оплати). Доярки вже тоді користувалися двотижневими оплачуваними відпустками.
Реконструкція, проведена на цукровому заводі, дозволила значно збільшити обсяг його виробництва. Якщо в 1960 році колектив заводу виробив цукру 250,1 тис. цнт, а доход становив 818 тис. крб., то в 1965 році відповідно — 471,7 тис. цнт і 2763,6 тис. крб. Серед колективу заводу розгорнулося змагання за одержання звання ударників та бригад комуністичної праці. Цього високого звання удостоїлася бригада робітників ТЕЦ, очолювана комуністом О. О. Журиленком. У квітні 1963 року таке звання завоювали бригада механічної майстерні (бригадир А. Д. Ярмак) та бригада механізаторів І. П. Кучми. На спиртовому заводі зміні технолога Є. Г. Льовшина ще раніше присвоєно звання колективу комуністичної праці.
Зустрічаючи 50-річчя Радянської влади, робітники обох заводів у 1967 році збільшили випуск продукції на 117,6 — 118 проц. порівняно з 1965 роком. За успіхи у 1966 і в ювілейному 1967 роках багато трудівниць радгоспу удостоєно нагород. Орденом Леніна, а потім орденом Трудового Червоного Прапора нагороджена свинарка С. П. Шепітько, орденом Леніна — доярка Л. ІО. Кулинич. Орденами і медалями відзначено багатьох трудівників колгоспу «Шлях до комунізму».
Колгосп і радгосп Дубов’язівки успішно виконали плани восьмої п’ятирічки. Валовий доход сільгоспартілі за цей час становив 1214 тис. крб., або на 470 тис. крб. більше проти минулої п’ятирічки. В ленінському ювілейному році високих показників досягли доярки радгоспу. Так, О. І. Грищенко від кожної закріпленої за нею 15 корів надоїла по 4354 кг молока. Доярка нагороджена орденом «Знак Пошани». Телятниця радгоспу М. Т. Грицай добилася щодобового приросту ваги кожного із закріплених за нею телят по 834 грами.
Понад 120 трудівників селища за свою самовіддану працю удостоїлися звання ударника комуністичної праці. На цукровому заводі звання колективів комуністичної праці завоювали бригади кочегарів, токарів, слюсарів. На спиртовому заводі всі виробничі й допоміжні бригади (ремонтників, токарів, трубопровідників, будівельників) є бригадами комуністичної праці. Крім того, звання ударників комуністичної праці удостоїлися Л. К. Андрейко, В. Д. Пархоменко, М. В. Маслихов та інші.
32 трудівникам колгоспу «Шлях до комунізму» присвоєно звання ударників комуністичної праці. Серед них — механізатори А. І. Примак, М. П. Удовиченко, бригадир городньої бригади Г. Т. Руденко, доярка О. А. Лисенко, колгоспниці К. С. Динник, Л. Г. Литвин.
У 1970 році 217 дубов’язівців нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». В тому ж році до районної Книги трудової слави занесено спиртовий завод та середню школу.
Включившись у соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС і 50-річчя утворення Союзу РСР, робітники на цукровому заводі в 1971 році переробили 166 084 тонни буряків — на 15 172 тонни більше, ніж у 1970 році. В ювілейному 1972 році колектив заводських будівельників достроково здав у експлуатацію комбікормове підприємство потужністю 50 тонн на добу.
Трудівники колгоспу «Шлях до комунізму» в 1971 році на 927 гектарах виростили по 26,9 цнт озимої пшениці з га. Радгосп «Дубов’язівський» у тому ж році зібрав по 30,4 цнт з га цієї культури при плані 27,5 цнт. Навіть у несприятливому щодо кліматичних умов 1972 році робітники радгоспу виростили озимої пшениці по 31,6 цнт з га, а жита — 26 цнт. Доярка колгоспу О. А. Лисенко в ювілейному році надоїла по 3109 кг молока, а доярка радгоспу депутат Верховної Ради УРСР Л. Ю. Кулинич надоїла по 4372 кг молока від кожної фуражної корови.
Партійні і комсомольські організації, радянські працівники і профспілки приділяють велику увагу поліпшенню благоустрою селища і розвитку його культури.
У Дубов’язівці, крім спорудженого 16-квартирного жилого будинку для вчителів і лікарів, господарських, громадських і навчальних приміщень, налічується 480 жилих індивідуальних будинків. Зовсім невпізнанним стало селище. Будинки електрифіковані, радіофіковані, частина їх газифікована та має водяний обігрів.
Зростає торгова мережа Дубов’язівки, поліпшується обслуговування нею населення. Лише за останні роки тут збудовано 10 магазинів, побутовий комбінат. Відкрито їдальні для дорослих і дітей. Дубов’язівський хлібозавод забезпечує своїми виробами не тільки місцевих трудівників, а й жителів частини сіл району.
Нині населення обслуговують лікарня на 90 ліжок, поліклініка, три медичні пункти. Є пологовий будинок, кістково-лікувальний санаторій на 75 ліжок. Працюють 95 лікарів та середнього медичного персоналу.
В селищі — середня й восьмирічна школи. В них працює понад 80 вчителів, навчаються 1200 учнів та близько 75 чоловік робітничої і колгоспної молоді.
За роки Радянської влади з Дубов’язівки вийшло близько 900 спеціалістів з середньою та вищою освітою. Серед них — викладачі вузів, наукові працівники, учителі, агрономи, лікарі, інженери, льотчики.
Перед ленінським ювілеєм у Сім’янівиі споруджено будинок культури на 400 місць. У селищі, крім того, є велика бібліотека, клуб при цукрозаводі. На обласному фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю утворення Союзу РСР, селищний хор доярок нагороджений дипломом 2-го ступеня, а колгоспний хор — дипломом 1-го ступеня. За творчі культурно-мистецькі зв’язки з російськими трудівниками завідуючий колгоспним будинком культури Б. П. Удовиченко нагороджений Почесною грамотою Курського обкому КПРС, облвиконкому та облпрофради.
Всі успіхи, досягнуті трудівниками селища за роки Радянської влади, стали можливими завдяки керівництву рідної партії великого Леніна, місцевих партійних організацій.
У Дубов’язівці є 9 партійних організацій, що об’єднують 274 комуністи. Найбільша партійна організація — при цукрокомбінаті, яка в 1972 році мала в своєму складі 115 комуністів. їх активними помічниками є комсомольці. В селищі 10 комсомольських організацій; вони налічують 506 членів ВЛКСМ.
17 червня 1973 року до селищної Ради обрано 99 депутатів, у т. ч. 49 робітників, 31 колгоспник, 19 службовців. Серед обраних — 47 комуністів і 17 комсомольців. У роботі 12 постійних комісій Ради беруть участь 88 депутатів і 333 чоловіки активу. В селищі Рада розглядає і вирішує найважливіші питання господарства, благоустрою, охорони здоров’я, освіти й на ці потреби щороку збільшує асигнування. Коли в 1966 році на соціально-культурні заходи витрачено 375,6 тис. крб., у т. ч. для охорони здоров’я 275,7 та освіти 99 тис. крб., то в 1971 році відповідно — 425,5, 314,0 і 114,5 тис. карбованців.
Дубов’язівка в садах і парках. У центрі селища, в одному з чудових парків 1948 року відкрито пам’ятник генію людства, організатору Комуністичної партії і засновнику Радянської багатонаціональної держави Володимиру Іллічу Леніну.
Озброївшись історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Дубов’язівки під керівництвом партійних організацій вносять свій вклад у справу будівництва комунізму.
Г. М. БОЙКО, Я. Ф. РУЧИЦЯ