Конотоп, Конотопський район, Сумська область (продовження)
Мирна діяльність трудящих Конотопа була знову тимчасово перервана наступом військ Денікіна. На заклик В. І. Леніна «Всі на боротьбу з Денікіним!» комуністи й комсомольці Конотопа оголосили себе мобілізованими. Значну допомогу партійній організації подав агітпоїзд імені В. І. Леніна, що 6 серпня 1919 року прибув на станцію Конотоп. Збори міської партійної організації 11 серпня 1919 року ухвалили послати в 10-у і 14-у армії по 20 комуністів. Багато конотопців тоді влилося в 14-у армію.
15 серпня 1919 року денікінці захопили Конотоп, відновили владу капіталістів і поміщиків. В умовах білогвардійського терору більшовики міста й повіту очолили боротьбу робітників і селян проти ворога. Керівниками підпілля були У. Р. Стоян, А. G. Банний, К. Т. Неровня та інші.
25 листопада 1919 року частини 14-ї армії визволили Конотоп. Відновили діяльність органи Радянської влади. Партійний комітет разом з ревкомом взялися за налагодження зруйнованого господарства, зокрема промислових підприємств, медичних закладів, шкіл та культурно-освітніх закладів. Особлива увага приділялась відбудові залізничного вузла. 29 грудня 1919 року на станції Конотоп проведено перший комуністичний суботник. Тоді ж відбулися місячник заготівлі продовольства та місячник палива. Весною 1920 року в зв’язку з наступом польських інтервентів і Врангеля в Конотопі знову було проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців, робітників.
Після переможного завершення громадянської війни партійна організація та органи влади міста головну увагу зосередили на відбудові промислових підприємств. Зміцнювалась трудова дисципліна, підвищувалась продуктивність праці, зростав випуск продукції. Вже у 1923/24 господарському році колектив Головних залізничних майстерень відремонтував 181 паровоз і 1367 вантажних вагонів. На колишньому снарядному заводі з літа 1921 року налагодили випуск соломорізок, молотарок, віялок, плугів та культиваторів для потреб сільського господарства, збудували новий цех, де за короткий час освоїли випуск запасних частин для тракторів.
Значно пожвавилась державно-кооперативна торгівля. В другому півріччі 1924—25 господарського року в місті налічувалось 34 державні торговельні і 14 кооперативних магазинів.
За роки відбудови народного господарства відбулися зміни і в адміністративному статусі міста. З 1923 року місто стало центром Конотопського округу.
Тяжким болем у серцях трудящих Конотопа відгукнулась звістка про смерть дорогого Ілліча. 22 січня 1924 року на підприємствах і в установах міста відбулися траурні мітинги робітників і службовців. З Конотопа в Москву для участі в похороні В. І. Леніна виїхала делегація. Під час ленінського призову до більшовицької партії в місті вступило близько 300 передових робітників. Разом з усіма комуністами Конотопа нове поповнення твердо і послідовно боролось за ленінську єдність лав Комуністичної партії.
Поступово змінювався загальний вигляд міста. Провадились роботи щодо його впорядкування й відбудови житлового фонду. В 1924 році почалось будівництво робітничого містечка для залізничників. Зростало населення. Якщо в 1920 році проживало 25 633 чоловіка, то на початок 1926 року в Конотопі налічувалось 33 571 чоловік. Здійснено ряд заходів щодо налагодження охорони здоров’я трудящих. В націоналізованих будинках відкрили дві лікарні, дві поліклініки, 3 амбулаторії, 4 фельдшерські пункти, тубдиспансер, 3 аптеки. Значну увагу було приділено народній освіті. Вже на початку 1922 року в Конотопі працювали 5 трудових шкіл 1-го і 2-го ступенів, де навчалося 1479 учнів, фінансово-банківський технікум (362 учні), фабрично-заводське училище при Головних залізничних майстернях, що налічувало 87 учнів. Крім того, 15 чоловік відвідували курси підготовки до вузів. У 1924 році відкрито 7 семирічних шкіл, професійну школу на базі колишнього залізничного училища, заснованого в 1891 році, 5 груп лікнепу, 2 групи загальноосвітніх курсів і т. п. У цей час у місті діяли 3 бібліотеки, 4 клуби, сельбуд і Конотопський краєзнавчий музей.
Видавались у Конотопі повітова газета «Плуг і молот» (перший номер з’явився 2 грудня 1919 року), в січні 1920 року почала виходити газета залізничників «Красный железнодорожник», у жовтні 1920 року — щотижнева газета «Ударник», у квітні 1921 року — «Юношеская правда». 19 грудня 1925 року вийшов перший номер окружної газети «Селянські вісті».
В роки соціалістичної індустріалізації здійснювалась докорінна реконструкція промислових підприємств міста. В цей період на залізничному вузлі збудували новий, північний парк, вагонне депо, застосували автоблокування, реконструювали паровозне депо та ряд інших станційних служб. На паровозо-вагоноремонтному заводі (колишні Головні залізничні майстерні) спорудили нові світлі цехи, устаткували їх новими верстатами. Колектив цього підприємства зріс до 7 тис. чоловік, тут працювало 1000 комуністів і 1500 комсомольців. Завод мав 3 тис. ударників, які систематично перевиконували виробничі завдання. Слюсар С. М. Лисогор і майстер паровозного депо М. Й. Берізка в 1932 році нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора Української РСР.
Випуск продукції Конотопського цегельного заводу (побудованого у 1913 році) зріс у десять разів. 1935 року завод виробив 5 млн. штук цегли сухого пресування, а в 1940 році — близько 20 млн. штук. У 1929 році збудовано міську електростанцію, водогін, в 1933 році — потужний хлібозавод.
Особливо великі зміни сталися на електромеханічному підприємстві «Червоний металіст» (колишній снарядний завод), на якому поряд з виробництвом простих сільськогосподарських машин було освоєно випуск самоцентруючих патронів до верстатів і кіноагрегатів марки «Мантенорд» для молодої радянської кінематографії. У 1933 році завод одним із перших у Радянському Союзі почав виробляти електробури й електроінструменти для вугільної промисловості. Заводський колектив кількісно зріс до 1100 чоловік.
На підприємствах міста одним з перших почав працювати по-стахановськи майстер 10-ї дистанції колії С. М. Зимовець. Його бригада ремонтних робітників у складі 5 чоловік, застосовуючи метод швидкісного рубання рейок і новий технологічний процес заміни хрестовин та стрілкових переводів, замінювала їх протягом 32 хвилин замість 8 годин за планом. Широко розгорнувся стахановський рух на заводі «Червоний металіст», де вже 28 листопада 1935 року було достроково виконано річний план випуску продукції та дано державі 187 тис. крб. надпланового прибутку. Про масовість стахановського руху на підприємствах Конотопа яскраво свідчить той факт, що на паровозо-вагоноремонтному заводі в 1937 році працювало 1123 стахановці й 2445 ударників.
На Конотопському залізничному вузлі розвивався рух кривоносівців, які попели великовагові поїзди на великих швидкостях. Так, член ВУЦВК, комуніст М. М. Болдирєв у березні 1936 року, прийнявши ешелон з 116 вагонів, привів його
3 Конотопа на станцію Хутір-Михайлівський на 64 хвилини раніше графіка, перекривши норми технічної і комерційної швидкостей. Майстер підйомного цеху паровозного депо комуніст В. Г. Авраменко скоротив строк ремонту паровозів з 144 до 56 годин, а далі й до 18 годин. За стахановську працю ряд конотопських робітників було відзначено високими урядовими нагородами. Ордена Леніна удостоєно В. М. Шияна, ордена Трудового Червоного Прапора — П. І. Гаврилова, І. Д. Дудіна та інших.
Хвилю соціалістичного змагання викликало всенародне обговорення проекту нової Конституції СPCP, яка була затверджена Надзвичайним VIII з’їздом Рад СРСР. У роботі з’їзду брав участь від Конотопа делегат—стахановець В. Г. Авраменко, а 12 грудня 1937 року депутатом Верховної Ради СРСР був обраний конотопський робітник з паровозо-вагоноремонтного заводу Д. П. Білоус.
Підвищився культурно-технічний рівень робітників міста. Велика частина їх пройшла підготовку на курсах техмінімуму та в школах стахановських методів праці. Зародився рух раціоналізаторів. У 1940 році на підприємствах Конотопа стала поширюватись нова форма соціалістичного змагання — рух багатоверстатників.
Організаторами трудящих на боротьбу за успішне виконання завдань партії і уряду були комуністи. Напередодні Великої Вітчизняної війни міська партійна організація налічувала 687 членів і кандидатів у члени партії. Активними їх помічниками були 2670 комсомольців.
За 1926—1940 рр. докорінно поліпшилась охорона здоров’я трудящих. Вже в 1935 році Конотоп мав 78 лікарів і 172 медичні працівники з середньою освітою. Тут працювали дві лікарні (залізнична і районна) на 400 ліжок, 5 амбулаторій, 8 медичних і фельдшерських пунктів, 4 диспансери, фізлікарня, 5 аптек, 2 медлабораторії, санітарна і малярійна станції, 2 пологові будинки, 2 дитячі поліклініки. В місті налічувалося 8 стаціонарних дитячих ясел, 11 дитячих майданчиків та 3 піонерські табори.
Багато було зроблено і в галузі культурної революції. На початок 30-х років конотопці покінчили з неписьменністю. У 1940 році діяли 15 середніх, неповних середніх та початкових шкіл, де навчалося близько 9 тис. учнів і працювало 634 вчителі. Спочатку педтехнікум, а з 1939 року вчительський інститут готували щороку сотні майбутніх вчителів. Кваліфіковані кадри готували також технікуми — медичний, кооперативний і транспортного будівництва, дві школи ФЗН.
В місті працювали Палац культури залізничників, районний будинок культури, два клуби із загальною кількістю понад 1600 місць, 9 бібліотек з книжковим фондом 326 тис. примірників. Виступали колективи художньої самодіяльності, зокрема капела бандуристів станції Конотоп (керівник А. Г. Марута). У 1939 році трудящі міста передплачували 5427 примірників газет і 1160 журналів. Видавались у місті газети «Селянські вісті» (пізніше «Комуна»), «Ударник транспорту», багатотиражки — «Червоний металіст» та «Ударник» (нині «Гудок завода»), загальний тираж яких становив близько 30 тис. примірників.
За 1926—1939 рр. постійно зростало населення міста і на початок 1939 року воно становило 49 798 чоловік. З 1931 по 1932 рік Конотоп — центр району, що підлягав безпосередньо столиці, в 1932—1938 рр. він входив, як райцентр, до складу Чернігівської області, з 1930 року — місто обласного підпорядкування Сумської області.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервав соціалістичне будівництво. Радянські люди піднялись на захист завоювань Жовтня. З першого дня війни тисячі конотопців влилися до лав захисників Вітчизни. Багато трудівників працювало на будівництві оборонних ліній. Були налагоджені швидкісне формування та просування великовагових поїздів, безвідчіпний ремонт вагонів. Незважаючи на всі спроби ворога паралізувати залізничний вузол, писав генерал-полковник О. І. Родимцев, конотопські залізничники пропускали на північ ешелон за ешелоном, евакуювали поранених, вивозили устаткування заводів, ремонтували зруйновані бомбами колії і знову несли свою мужню робітничу вахту.
Протягом серпня і на початку вересня 1941 року на підступах до Конотопа тривали запеклі бої з німецько-фашистськими військами. 7 вересня 1941 року ворог захопив місто. Фашисти відразу провели численні арешти жителів, почали найжорстокішими репресіями насаджувати «новий порядок». За два роки в Конотопі гітлерівці розстріляли й замордували близько 30 тис. чоловік, у т. ч. 27 тис. радянських військовополонених, силоміць вивезли до Німеччини на каторжні роботи 1000 жителів міста. Окупанти систематично грабували місцеве населення, що призвело до його хронічного голодування й великої смертності. Тільки за перше півріччя 1942 року в Конотопі від голоду померло 411 чоловік.
Трудящі міста під керівництвом комуністів з перших днів окупації почали боротьбу проти загарбників. У Конотопі діяло кілька підпільних груп, зокрема групи на чолі з розвідницями-комсомолками Інною Сохіною і Вірою Долбіною, які розповсюджували радянські листівки, зведення Радінформбюро, організовували допомогу радянським військовополоненим, передавали партизанам відомості про рух німецьких військових ешелонів через станцію Конотоп. Радянські патріоти, ділячись останнім пайком хліба, ризикуючи життям, врятували від голодної смерті і катівських рук сотні військовополонених. Вони переховували їх, лікували, а потім переправляли до партизанів або за лінію фронту. Так, колишній завгосп школи № 14 О. Тхор переховував у себе тяжко хворого на запалення легенів Л. Г. Басанця (опісля генерал-майор). Конотопці вилікували його, і він прийшов у розташування частин Червоної Армії. Л. П. Приходько, В. І. Колесникова та інші жителі міста вилікували тяжко хворого офіцера, грузина Д. Ф. Бакрадзе, а потім направили його в партизанський загін С. А. Ковпака. Д. Ф. Бакрадзе пізніше за самовіддану боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
За рішенням Сумського підпільного обкому КП(б)У в кінці серпня 1941 року був створений Конотопський партизанський загін. Його очолили голова райвиконкому Ф. Є. Канавець (командир загону), секретар підпільного райкому партії Є. М. Китович (комісар загону). Згодом пораненого Ф. Є. Канавця відправили в тил, а командиром загону було призначено В. П. Кочемазова. Цей загін пізніше приєднався до Путивльського під командуванням С. А. Ковпака і ввійшов до Сумського партизанського з’єднання. Він зарекомендував себе сміливими й продуманими діями в боротьбі проти гітлерівських загарбників. На 15 жовтня 1942 року загін налічував 76 бійців, які мали на своєму бойовому рахунку сотні знищених фашистів. 11 листопада 1942 року Конотопський партизанський загін дістав найменування «Смерть фашизму» і в тому ж місяці був підпорядкований партизанському з’єднанню під командуванням полковника Я. І. Мельника, а взимку 1943 року — партизанському з’єднанню на чолі з генерал-майором М. І. Наумовим. У складі нового з’єднання Конотопський партизанський загін в лютому 1943 року вирушив у рейд по тилах загарбників, на Правобережну Україну. Під час цього рейду в Кіровоградській області смертю хоробрих загинув командир загону В. П. Кочемазов.
6 вересня 1943 року бійці 143-ї (командир полковник Д. І. Лукін) і 280-ї (командир генерал-майор Д. М. Голосов) стрілецьких дивізій, підтримані 65-м гвардійським мінометним полком (командир майор М. О. Павлов), вибили німецько-фашистських загарбників з Конотопа. 143-й і 280-й стрілецьким дивізіям, а також 65-му гвардійському мінометному полку присвоєно найменування Конотопських.
Значний вклад у справу розгрому гітлерівських загарбників внесли й трудящі Конотопа. Понад 8 тисяч конотопців героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах. З них загинуло 1520 чоловік. За хоробрість у боротьбі за честь, свободу і незалежність Батьківщини близько 2000 конотопців (фронтовики, партизани, учасники підпілля) нагороджено орденами й медалями Союзу РСР. Тим, хто найбільше відзначився в боротьбі за незалежність Батьківщини — В. У. Воронову, Ю. Г. Цитовському, О. Б. Панову, С. Ф. Проценку, П. I. Руденку, Н. Т. Волковій (посмертно),— присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Великих руйнувань, матеріальних збитків завдали гітлерівці Конотопу. Вони висадили в повітря всі промислові підприємства, зруйнували 708 жилих будинків, заподіяли матеріальної шкоди на 150 млн. карбованців.
З перших днів після визволення міста почали працювати міськком і райком партії, виконком міської Ради, які організували трудящих на відбудову залізничного вузла, підприємств, жител. Вже третього дня було відновлено рух поїздів на дільниці Конотоп—Бахмач. За короткий строк до ладу стали паровозне і вагонне депо, колійно-ремонтний завод. Почали випускати першу продукцію заводи «Червоний металіст», КПВРЗ та інші підприємства.
Уряд Союзу РСР у 1944 році виділив 1112 тис. крб. на відбудовні роботи в Конотопі. Ця сума розподілена була так: для відновлення житлового фонду 407 тис. крб., на шляхове будівництво — 153 і на впорядкування та озеленення міста — 63 тис. крб. 489 тис. крб. припадало на заводське будівництво. Відбудовні роботи на залізничному вузлі і на промислових підприємствах міста стояли в центрі уваги партійних і радянських органів.
Конотопці працювали по-фронтовому. Тільки паровозники за період з вересня 1943 по грудень 1945 року провели 3519 великовагових поїздів, якими перевезли понад план сотні тисяч тонн військових вантажів, заощадили десятки тисяч тонн палива. Робітники вагонного депо за цей же період чотири рази завойовували прапор Державного Комітету Оборони СРСР, два рази — перехідний прапор Міністерства шляхів сполучення СРСР, 16 разів здобували першість в соціалістичному змаганні серед колективів Московсько-Київської залізниці та у Всесоюзному змаганні вагонників.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю конотопських залізничників у дні Великої Вітчизняної війни. Уряд нагородив групу кращих працівників орденами і медалями СРСР.
Завдяки допомозі Союзного і республіканського урядів, братніх народів СРСР трудящі міста у 1944—1945 рр. відбудували міську комунальну електростанцію, водогін, хлібозавод, м’ясокомбінат, підприємства легкої і харчової промисловості, завершили відновлення шкіл, технікумів, бібліотек, кінотеатрів, клубів, лікувально-оздоровчих закладів. Тоді працювало понад 200 лікарів і середнього медичного персоналу.
За прикладом тамбовських колгоспників конотопці зібрали 1,5 млн. крб. добровільних внесків на побудову авіаескадрильї «Трудящі Конотопа», передплатили державну воєнну позику і грошово-речову лотерею — дали в позику державі з трудових заощаджень ще понад 15 млн. карбованців.
Очолені партійною організацією, що налічувала в своїх лавах 1337 комуністів, з допомогою 2350 комсомольців, трудівники міста розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань четвертої п’ятирічки (1946—1950 рр.). Робітники заводу «Червоний металіст» у 1949 році дали країні продукції в п’ять разів більше, ніж у 1940 році, а продуктивність праці за цей період зросла в два рази. Із завданнями четвертої п’ятирічки тут впоралися за три роки й 11 місяців та дали країні 5 млн. крб. надпланових прибутків. Уже в грудні 1949 року трудящі заводу видавали продукцію в рахунок 1951 року. Успішно також працювали колективи паровозного та вагонного депо, станції, дистанції колії, які завдання п’ятирічки виконали за три з половиною роки.
Радянський уряд високо оцінив трудові подвиги залізничників, нагородивши велику групу передовиків за довгорічну й бездоганну працю орденами і медалями СРСР. За роки четвертої п’ятирічки тільки орденом Леніна було нагороджено 83 чоловіка.
Комуністи Конотопа разом з депутатами міської Ради, комсомолом, всіма трудящими провели значну роботу щодо відбудови міського господарства й поліпшення благоустрою. Так, у 1946 році методом народної будови споруджено насипну дамбу й прокладено залізничну колію від станції Конотоп до заводу «Червоний металіст», що з’єднало центр міста з його околицею Загребеллям. У грудні 1949 року відкрито трамвайне сполучення між залізничним вокзалом і центром міста. В цій справі допомагали російські друзі — москвичі. Московська міська Рада депутатів трудящих передала в дар трудящим Конотопа перші два трамвайні вагони.
Колективи промислових підприємств міста достроково, за 4 роки й 10 місяців, завершили виконання п’ятого п’ятирічного плану. Робітники Конотопа значну допомогу подали працівникам сільського господарства. Зокрема, колектив заводу «Червоний металіст» у підшефних колгоспах «Заповіти Ілліча» та «Вперед» виконав робіт на 500 тис. крб. і виготовив для колгоспів області 200 культиваторів, 68 кукурудзодробарок тощо.
В роки семирічки у промисловість міста було вкладено понад 26 млн. крб. державних коштів; введено в дію 19 нових об’єктів на підприємствах. Електроозброєність виробництва та використання електроенергії в побуті збільшено в півтора раза. В десять разів розширилось виробництво будівельних матеріалів, збірного залізобетону, цегли.
В червні 1962 року при заводі «Червоний металіст» створено науково-дослідний проектно-конструкторський інститут «Автоматвуглерудпром». Поєднання науки з виробництвом дало можливість на 40 проц. скоротити строки впровадження нової техніки. За 1962—1965 рр. в інституті опрацьовано 40 науково-дослідних і 100 проектно-конструкторських робіт.
Продовжували розвиватися нові форми стахановського руху, зростало соціалістичне змагання. Широко розгорнувся рух за комуністичну працю. Авангардну роль у змаганні за звання ударників і колективів комуністичної праці відігравали комуністи, комсомольці, які своїми трудовими успіхами показували зразки самовідданої праці. В січні 1959 року звання колективу комуністичної праці першою удостоїлась бригада термістів ковальського цеху заводу «Червоний металіст» на чолі з бригадиром Є. С. Титовим. Досвід її роботи партійні, профспілкові й комсомольські організації узагальнили й поширили на всіх підприємствах міста. Почесне звання колективів комуністичної праці завоювали 465 бригад, 34 цехи, 29 дільниць та змін, два підприємства, 3223 робітники стали ударниками комуністичної праці. Визначних успіхів добилися такі знатні виробничники, як токар заводу «Червоний металіст» депутат Верховної Ради СРСР Є. І. Титова, слюсар КПВРЗ Герой Соціалістичної Праці М. Л. Краснянський та інші. їх імена занесені до Книги трудової слави міста.
Семирічку виконано на 2,5 місяця раніше строку. Випущено було продукції понад план майже на 15 млн. крб. Успішно також здійснені завдання капітального будівництва. Так, у 1961—1965 рр. в місті споруджено завод залізобетонних конструкцій, м’ясокомбінат, маслозавод, ряд цехів на заводі «Червоний металіст», новий виробничий корпус швейної фабрики та багато іншого. На відділку залізниці в роки семирічки основні вантажі стали перевозити новою тягою — тепловозами.
За успішне виконання виробничих завдань і впровадження у виробництво нової техніки Конотопський електромеханічний завод «Червоний металіст», який у 1965 році відзначив своє 50-річчя, у червні 1966 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Тоді ж урядовими нагородами були відзначені 47 працівників заводу, в т. ч. орденом Леніна — В. Р. Деняк, С. М. Марута, Є. I. Титова, орденом Трудового Червоного Прапора — П. І. Довгаль, В. I. Кот, А. Г. Кошовий, I. Ф. Раков, В. І. Скрипник, Є. А. Фурман.
Трудящі Конотопа успішно виконали підвищені соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 50-річчя Великого Жовтня. Рішенням бюро Сумського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради професійних спілок у дні святкування 50-річчя Великого Жовтня місту присуджено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор.
Під час ювілейних днів за активну участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції, громадянській війні та в боротьбі за встановлення Радянської влади в місті — 58 активних учасників цих подій нагороджено орденами й медалями СРСР. Старим більшовикам В. Я. Бабку, Я. П. Васильєву, В. М. Яценку присвоєно звання Почесного громадянина Конотопа. Цього звання удостоєний і один з перших комсомольців міста А. П. Бабенко. Ім’я П. І. Новикова присвоєно будівельному технікуму Міністерства транспортного будівництва СРСР, де він у 1913—1915 рр. навчався.
Переважна більшість колективів підприємств міста достроково, до 7 листопада 1970 року, завершила виконання плану восьмої п’ятирічки (заводи «Червоний металіст», КПВРЗ, залізобетонних виробів та побутової хімії, швейна фабрика, станція Конотоп, хлібокомбінат й інші).
За роки восьмої п’ятирічки трудівники міста обсяг промислового виробництва збільшили в 1,8 раза, продуктивність праці підвищили на 67,2 процента. Було побудовано асфальтовий завод, фабрику хімчистки, автозаправну станцію та споруджено два лікувальні корпуси залізничної лікарні на 350 ліжок й інше.
В зв’язку з 100-річчям з дня народження В. І. Леніна колективи ордена Трудового Червоного Прапора електромеханічного заводу «Червоний металіст» і міського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухонімих нагороджені Почесними Грамотами Центрального Комітету КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської Ради профспілок. 4 413 конотопців відзначені пам’ятною ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
За успішне виконання планів восьмої п’ятирічки урядових нагород удостоєні передові виробничники міста. Серед них орденом Леніна нагороджені слюсар заводу «Червоний металіст» І. І. Обруч, поїзний диспетчер відділку залізниці М. Ф. Левченко, машиніст хлібокомбінату В. В. Немолот, слюсар вагонного депо П. С. Тимченко, майстер м’ясокомбінату М. Г. Чекменьова.
Широко розгорнулося в місті соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС, делегатами якого від міської парторганізації були В. М. Поправка — машиніст-інструктор локомотивного депо і Г. С. Погоріла — токар заводу «Червоний металіст».
Схвалений XXIV з’їздом КПРС план розвитку народного господарства країни на 1971 — 1975 рр. трудящі міста сприйняли як бойову програму дій. План реалізації продукції промислових підприємств у 1971—72 рр. виконано достроково. Понад план вироблено промислової продукції на 8240 тис. крб. На розвиток промисловості міста Радянська держава згідно з п’ятирічним планом виділила понад 70 млн. крб. капіталовкладень. Конотопці вводять в дію всі резерви для здійснення перспективного плану соціально-економічного розвитку міста. У дев’ятій п’ятирічці промислове виробництво в Конотопі зросте в півтора раза.
Славне 50-річчя з дня утворення Союзу РСР трудящі міста ознаменували новими досягненнями в праці. В локомотивному депо станції Конотоп на честь знаменного ювілею соціалістичне змагання розгорнулося під девізом — 15 ударних днів на честь 15 республік-сестер. Ініціатором його стали комуністи, зокрема передовий машиніст О. А. Крупський. На 120 проц. робітники депо виконали виробничі плани по кожному з 15 днів. Змагалися й суміжні з Конотопом залізничні відділки, їх спільними зусиллями відправлено понадпланово більше як 8 млн. тонн народногосподарських вантажів. Багато років змагаються між собою колективи Конотопського і Вологодського паровозо-вагоноремонтних заводів. їх виробнича дружба в ювілейному році розширилася й поглибилася. На честь 50-річчя утворення Союзу РСР комсомольці, молоді робітники міста достроково 7 листопада 1972 року виконали свої річні плани й почали працювати в рахунок 1973 року. Серед них — електромонтажник заводу «Червоний металіст», депутат Верховної Ради СРСР Л. Школьна, зварник КПВРЗ І. Прокопенко, швачка швейної фабрики Л. Сапач, маляр БМП-341 В. Дедько, продавець змішторгу Л. Мірошниченко, штукатур МПК-75 3. Комарницька та багато інших.
Залізничний вузол в Конотопі образно називають воротами дружби. Вони завжди гостинно відкриті для представників братніх народів Союзу РСР, країн соціалістичної співдружності. Конотопці часто приймають у себе болгарських інженерів 1 діячів культури, робітників та інженерів з Польщі, Чехословаччини, делегації спеціалістів з інших країн. Міцно дружать трудівники Конотопа і болгарського міста Мездра Врачанського округу. Вони не тільки обмінюються делегаціями, а все ширше розгортають ділове змагання між колективами підприємств промисловості, транспорту, закладів освіти, культури. Пам’ятний Червоний прапор, переданий конотопцями, як символ вічної дружби зберігає в Болгарії колектив заводу «Леденіка». Болгарські Пам’ятні Прапори свято бережуть залізничники станції Конотоп.
У ювілейному 1972 році реалізація надпланової продукції підприємств Конотопа становила 4666,3 тис. крб. прибутку. За цей рік у місті здано в експлуатацію близько 24 тис. кв. метрів корисної площі житла для трудящих. Державний план 1972 року по основних показниках роботи і свої соціалістичні зобов’язання трудящі Конотопа з честю виконали, а частина робітників впоралася з ними достроково.
На нові звершення в праці трудящих Конотопа спрямовує міська партійна організація, яка складається з 102 первинних організацій (5 тис. комуністів). Активними помічниками комуністів є 10 077 членів ВЛКСМ, об’єднаних у 84 первинних комсомольських організаціях. Завдяки напруженій роботі МК КП України, міської Ради, партійних, комсомольських і профспілкових організацій трудящі Конотопа досягли значних успіхів у комуністичному будівництві. Зокрема, значну роботу ведуть депутати місцевої Ради.
В 1973 році до міської Ради депутатів трудящих обрано 225 депутатів, в т. ч. 149 робітників, 101 жінку, 113 членів КПРС, 46 комсомольців. При виконкомі створено 12 постійних комісій, у яких працює 208 депутатів, і 3 позаштатні відділи. Рада залучає до роботи численний актив трудящих. Депутатські комісії успішно вирішують питання господарського, комунального і соціально-культурного розвитку міста. Так, у 1972 році з бюджету міської Ради використано: на розвиток міського господарства, капітальний ремонт житлового фонду, газифікацію та благоустрій міста 573,5 тис. крб., для потреб народної освіти й культури — 2474 тис. і на охорону здоров’я, розвиток фізкультури й спорту, для соціального забезпечення трудящих 1097,3 тис. крб. Депутати міської Ради провадять виховну роботу серед населения по своїх виборчих округах.
За роки післявоєнних п’ятирічок значних успіхів досягнуто в справі підвищення матеріального добробуту трудящих, розширилась мережа підприємств побутового і комунального обслуговування населення. До послуг трудящих в 1970 році було 45 майстерень та пунктів пошиття одягу, взуття, ремонту домашніх речей і побутової техніки, механізована пральня тощо. В торговельній мережі — 108 магазинів і 180 ларків, 16 їдалень і кафе, три ресторани. Обсяг побутових послуг населенню лише за восьму п’ятирічку збільшився в два рази, а продаж промислових і продовольчих товарів — в 1,4 раза.
Значного розмаху в місті набуло житлове й соціально-культурне будівництво. За 1958—1965 рр. тут зведено 124 багатоповерхові комунальні будинки на 1958 квартир із загальною площею 65 360 кв. метрів. У 1966—70 рр. введено в експлуатацію ще 52,5 тис. кв. метри житла. В дев’ятій п’ятирічці в Конотопі почато забудову великого житлового мікрорайону для трудівників нових заводів з населенням до 18 тис. чоловік.
Поліпшилась охорона здоров’я трудящих. В місті є шість поліклінічних відділень, сім аптек, п’ять лікарень на 1215 місць. В селищі КПВРЗ будується санаторій-профілакторій. Населення міста обслуговують 258 лікарів, серед них — три кандидати медичних наук. Працюють 800 медичних працівників середньої кваліфікації.
Великою мірою підвищився освітній і культурний рівень населення міста. Працюють 18 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 10 середніх, дві школи-інтернати, дві вечірні та очно-заочна школи робітничої молоді. 670 вчителів міста навчають близько 11 тис. школярів. У Конотопі є загальнотехнічний факультет Сумського філіалу Харківського політехнічного інституту, де навчаються близько 800 робітників і службовців. У технікумах транспортного будівництва та індустріально-педагогічному, в медичному училищі вчаться 2472 і в двох професійно-технічних училищах — понад 1230 юнаків і дівчат. В 1974 році має відкритися ще одне професійно-технічне училище на 650 учнів , щоб підготовляти кваліфікованих робітників для поршневого та арматурного заводів. Є музична і спортивна школи, дитяча технічна станція, будинок піонерів. На громадських засадах в місті працюють філіал університету марксизму-ленінізму, народні університети соціальних наук і технічного прогресу, охорони здоров’я, юридичних наук, атеїзму.
До послуг населення міста шість культосвітніх закладів, у т. ч. будинки культури КЕМЗ, КПВРЗ, залізничників та інші, вісім кінотеатрів на 3968 місць. У 52-х бібліотеках налічується 664 тис. книжок. Важливим культурно-освітнім закладом є Конотопський краєзнавчий музей. В місті народилися або працювали діячі науки і культури. Серед них доктор юридичних наук О. М. Братусь, доктор фізико-математичних наук В. І. Ляшенко, доктор технічних наук О. Б. Беляев, заслужений діяч науки і техніки Узбецької РСР Т. П. Губенко, доктор біологічних наук А. М. Утевський, доктор технічних наук В. В. Царицин, доктор історичних наук Ю. О. Курносов, письменник Л. І. Смілянський (1904—1966).
В Конотопі споруджено пам’ятник генію людства В. І. Леніну, пам’ятники діячеві російського революційного руху С. І. Радченку, діячеві Комуністичної партії і Радянської держави С. М. Кірову, активному учаснику боротьби за Радянську владу в місті П. І. Новикову. Тут встановлено пам’ятну стелу на честь борців і революційних подій 1905—1907 рр., пам’ятник-обеліск «Слава 50-річчю Жовтня», обеліск «Комсомольська слава».
У день 125-річчя з дня народження відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку.
На відзнаку 25-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні та 25-річчя визволення Радянської України від гітлерівських окупантів на холмі Слави по вулиці Братів Радченків споруджено меморіал, що увічнює воїнів, які загинули за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини в 1941— 1945 рр. Меморіальний комплекс завершується обеліском на честь радянських воїнів — визволителів міста.
Революційне минуле, радісне сьогодення й чудові перспективи має Конотоп. Трудящі міста, тісно згуртовані навколо Комуністичної партії, натхненно трудяться в ім’я побудови комунізму.
В. І. ЗЮЗЬКО, Є. Ю. МАЛЕНКО, Л. Г. МАРЧЕНКО