Миропілля, Краснопільський район, Сумська область (продовження)
Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), комуністи і комсомольці розгорнули велику роз’яснювальну роботу серед трудящих, переконуючи їх у перевагах колективного господарювання над одноосібним. 35 процентів бідняцьких і маломіцних середняцьких господарств у Миропіллі були звільнені від сільськогосподарського податку. Комуністи, комнезамівці та комсомольці села провадили активну роз’яснювальну роботу по залученню бідняцько-середняцьких мас у ТСОЗи. Подаючи приклад, вони першими вступали до них. 1929 року виник ТСОЗ «Широкий лан», згодом ще один — «Червона нива». ТСОЗівські поля добре угноювалися, засівалися тільки протруєним насінням. Товариство «Змичка» допомагало кредитами, а прокатні пункти — сільськогосподарською технікою.
Досягнуті успіхи переконували решту бідняків і середняків у перевагах колективних форм господарювання. Наприкінці 1930 року ТСОЗи почали переходити на статут сільськогосподарських артілей. Весною наступного року в них об’єдналося 42,7 проц. миропільських господарств, а на початок 1932 року — майже всі. Багато уваги приділялося зміцненню керівного складу колгоспів.
Колективізація відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі вдавалися до терористичних актів, знищували громадське добро. Почастішали випадки приховування хліба, зривання хлібозаготівель. Ворожим підступам трудяще селянство дало належну відсіч. За рішенням загальних зборів було розкуркулено кілька сімей, а найбільш злісних глитаїв вислано.
В 1934 році миропільські колгоспи було розукрупнено — виділилося 7 сільськогосподарських артілей. Організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяло утворення в 1932 році Миропільської МТС. Кадри механізаторів для машинно-тракторної станції готували спеціальні курси, що працювали тут же. Під осінь 1932 року парк МТС налічував 35 тракторів, а напередодні Великої Вітчизняної війни — 85 тракторів і 28 комбайнів. 3/4 польових робіт виконувалося механізмами. В організаційно-господарському зміцненні колгоспів велику роль відіграв політвідділ, створений при МТС у 1933 році. Працівники політвідділу допомогли зміцнити керівні кадри для колгоспів за рахунок комуністів і комсомольців. Друкований орган політвідділу — багатотиражна газета «Ленінський шлях» на своїх сторінках популяризувала досвід передовиків виробництва, ударницький рух. При політвідділі діяла кущова партійна школа, де навчалися члени й кандидати в члени партії. Самовіддано трудилися механізатори МТС. Тракторист Г. Н. Колотий виробив у 1938—1939 рр. 402 га умовної оранки і став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Такої ж честі були удостоєні механізатори П. М. Литовка, Г. А. Щілинський та інші.
Застосування машин, поліпшення обробітку грунту забезпечили підвищення врожайності зернових і технічних культур, розвиток тваринництва. В кожній артілі були молочнотоварна, вівчарська, птахо- й свиноферми. Із зміцненням економіки колгоспів зростав добробут хліборобів. Колгоспники почали купувати нові меблі, велосипеди, перебудовувати свої хати.
Все більшого розвитку набувала місцева промисловість. З 1930 року в Миропіллі працювали маслозавод, артілі: чоботарсько-лимарська, кравецько-кашкетна, деревометалева й харчова. Було створено райпромкомбінат. Артіль ім. Чкалова виготовляла вози й різну тару. Вироби миропільських майстрів знали далеко за межами району. Крім того, працював у селі державний млин, був автозагін «Союззаготтрансу».
Кооперативна торгівля все більше витісняла приватний сектор. З 1930 року населення постачалося товарами через крамниці ССТ. Напередодні війни в Миропіллі працювало 10 магазинів. Велику увагу партійні та радянські органи приділяли охороні здоров’я трудящих. Лікарня розширилася до 50 ліжок. Крім того, працювали амбулаторія, 4 фельдшерські пункти, дитяча консультація, аптека. Діяли районна санітарно-епідеміологічна станція і протималярійний пункт. У чотирьох колгоспах відкрилися пологові будинки. Населення обслуговували 6 лікарів і 39 чоловік середнього медперсоналу.
Значні зрушення сталися в системі народної освіти. В 1927 році в Миропіллі відкрили другу семирічну школу. Для дітей з віддалених сіл при одній з семирічок 1929 року організували інтернат. Із запровадженням загальної початкової освіти в 1930 році поза школою не лишилася жодна дитина шкільного віку. На базі двох семирічок у 1932 році відкрито середню школу, а через 2 роки у приміських слободах Пенянці й Студенку почали працювати семирічні школи. Понад 100 чоловік відвідували вечірню середню школу. У Миропіллі працював робітфак Київського інженерно-меліоративного інституту. Збільшення пунктів лікнепу до 29 дозволило охопити у 1929 році навчанням усіх неписьменних.
Багатогранним було культурне життя села. У районному і двох сільських клубах відбувалися урочисті збори, проводилися народні свята, проходили олімпіади колгоспного самодіяльного мистецтва. При районному клубі діяла стаціонарна кіноустановка. Працювали районна бібліотека й бібліотеки при сільських клубах.
Почуття гордості викликало в миропільців повідомлення про подвиг їхнього земляка — штурмана М. X. Гордієнка. 28—29 квітня 1939 року він разом з пілотом В. К. Коккінакі на літаку «Москва» здійснив історичний переліт з Москви через Гренландію до Північної Америки. Батьківщина нагородила його орденом Леніна і медаллю «За відвагу».
22 червня 1941 року гітлерівські полчища підступно вторглися на територію СРСР. Більшість миропільців пішла на фронт. Ті, що залишилися, по-ударному працювали в колгоспах і промислових артілях. Багатий урожай був зібраний вчасно. З наближенням фронту частина населення виїхала в глиб країни. У Чигольський район Воронезької області евакуювали тракторний парк MTС. На колгоспних полях братньої Росії самовідданою працею наближали перемогу над ворогом миропільські механізатори Т. Ф. Соляпик, О. П. Патютько, Н. І. Самбурова та інші. Сотні жителів Миропілля працювали на спорудженні протитанкових укріплень. Для підпільної роботи у ворожому тилу й для організації партизанського руху райком партії залишив групу комуністів і комсомольців.
У середині жовтня 1941 року під натиском переважаючих сил гітлерівців на лівий берег Псла в районі Миропілля переправилися підрозділи 293-ї стрілецької дивізії і продовжували вести ар’єргардні бої з окупантами. 19 жовтня фашистські війська увірвалися у село і перетворили його на місце кривавих розправ над трудящими району. 119 чоловік були повішені під аркою на центральній площі, понад 200 чоловік гітлерівці розстріляли, 14 — вкинули живими під лід Псла, вивезли на каторгу 159 чоловік. Майже 17 місяців «хазяйнували» фашисти в селі. Вивозилися до Німеччини артільне майно, худоба колгоспників. Населення обкладали численними податками.
Радянські патріоти піднімалися на боротьбу з ненависним ворогом. У навколишніх лісах діяла партизанська група, створена Миропільським райкомом партії. Керував нею М. Я. Рижов. До групи входили комуністи Ф. М. Крамарепко, М. П. Миронченко, I. X. Абліцов та інші. В нерівному бою, що відбувся в листопаді 1941 року, група зазнала значних втрат, але боротьби не припинила.
Дії партизанів і підпільників активізувалися наприкінці 1942 року. На території Миропільського району сформувався партизанський загін ім. Сталіна, командиром якого був В. А. Литвиненко, а комісаром — М. М. Гончаренко. Народні месники громили гарнізони ворога, нищили його комунікації. Для керівництва молодіжними підпільними організаціями, що діяли в районі, комсомольська організація партизанського з’єднання М. І. Наумова допомогла створити Миропільський підпільний райком ЛКСМУ. Комсомолки Настя й Марія Петренки потай слухали передачі Радінформбюро, розповідали про становище на фронтах, розповсюджували листівки. На початку березня 1943 року фронт наблизився до Миропілля. Тікаючи, фашисти спалили 336 хат жителів села. Людей, що вибігали з палаючих хат, гітлерівці кидали у вогонь.
Довгожданий день визволення настав 3 березня 1943 року, коли в село вступили частини 232-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора І. І. Улитіна. В боях за Миропілля поліг 181 радянський воїн, серед них росіяни М. С. Павлов, П. Л. Горбунов, азербайджанець П. Р. Камбаров та сини інших братніх народів нашої Вітчизни. Поховані вони в трьох братських могилах. На їх честь трудящі села встановили 3 пам’ятники. Мужньо билися за свободу й незалежність рідної Батьківщини 1423 жителі села на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 506 полягли смертю хоробрих, 589—нагороджено орденами й медалями. Рядовий П. М. Ковтун удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Під час форсування Дніпра він у числі перших переправився на правий берег річки. Коли поранило командира підрозділу, Ковтун узяв на себе командування. Три доби радянські бійці утримували важливий плацдарм. Вони відбили 17 атак фашистів, знищили 2 роти противника, захопили 2 міномети і 3 кулемети.
Райком партії, райвиконком, райком комсомолу та Миропільська, Пепянська і Студенська сільради, що відновили роботу одразу ж після визволення, спрямували зусилля трудящих на якнайшвидшу відбудову зруйнованого ворогом господарства. Окупанти розграбували МТС, перетворили на руїни переважну більшість колгоспних будівель, 5 шкільних приміщень, 3 клуби, бібліотеку, лікарню, дитячу консультацію. Всебічну допомогу місцевим органам влади подавав Сумський обком партії, який з березня 1943 року і до розгрому гітлерівців на Курській дузі перебував у Миропіллі. ЦК КП(б)У, надаючи важливого значення зміцненню партійної організації у Миропіллі, надіслав сюди для керівної роботи 28 комуністів.
Майже півроку поблизу Миропілля проходила лінія фронту. Не шкодуючи сил, працювали трудящі села, щоб прискорити довгожданий день Перемоги. Під час підготовки до Курської битви щодня по 600—700 чоловік з села працювали на будівництві оборонних споруд. В березні відновили роботу колгоспи. За короткий час працівники МТС відремонтували кілька цехів, зібрали 10 тракторів, які передали 38-й армії Воронезького фронту. До вересня 1943 року райпромкомбінат на замовлення військових частин виготовляв чоботи. Для потреб армії йшла продукція промартілей, маслозаводу і млина.
У надзвичайно тяжких умовах доводилося піднімати з руїн колгоспи. Відсутність достатньої кількості тягла гальмувала освоєння довоєнних посівних площ. За браком сільськогосподарського інвентаря орали переважно коровами. Не вистачало робочих рук. Весь тягар перших років відбудови народного господарства ліг на плечі жінок-трудівниць, людей похилого віку, підлітків. Відроджувати тваринницькі ферми допомогли трудящі братньої Росії. Худоба, що надійшла з Саратовської та Ульяновської областей, поклала початок заснуванню вівцеферм і свиноферм у місцевих колгоспах.
Колгоспні трудівники одержали від держави кредити на будівництво жител і придбання корів. Після повернення у 1944 році з евакуації тракторного парку МТС мала 31 трактор і 4 комбайни. Сільськогосподарська техніка надходила з братньої Росії, насамперед, з міст Владимира й Челябінська. Збільшився обсяг робіт на колгоспних полях. У соціалістичному змаганні, що розгорнулося в районі, приклад подавав тракторист інвалід Великої Вітчизняної війни В. 3. Грибиниченко. Він відремонтував розкомплектований трактор, виробив на ньому за рік 861 га умовної оранки, зекономив 1830 кг пального.
Після переможного завершення війни повернулися до села колишні воїни. Збільшення кількості колгоспних кадрів відчутно позначилося на виробництві сільськогосподарської продукції. Поліпшився обробіток грунтів, підвищилася продуктивність праці. 1948 року було відновлено довоєнні посівні площі.
Поступово відроджувалася місцева промисловість. Розгортали виробництво райпромкомбінат, маслозавод, промислові артілі «Шлях до соціалізму», «Перше травня», ім. Чкалова, «Червоний кондитер», «Прогрес».
З перших же днів після визволення серйозна увага приділялася охороні здоров’я трудящих. У березні 1943 року в Миропіллі відновили роботу санітарно-епідеміологічна станція, районна протималярійна станція, амбулаторія, аптека. Невдовзі відкрилася дитяча консультація, стала до ладу районна лікарня на 50 ліжок. У всіх медичних закладах Миропілля на той час було 18 лікарів і 39 чоловік середнього медперсоналу. Вже 1943/44 навчального року працювали середня і 2 семирічні школи. Малята відвідували дитячий садок і ясла. 1944 року в селі була відкрито обласний дитячий будинок. 1943 року в Миропіллі почав працювати районний клуб, агітколектив якого виїздив з концертами й лекціями і в сусідні села. Незабаром відремонтували сільські клуби в Пенянці й Студенку. Вже восени 1943 року прийняла перших відвідувачів районна бібліотека.
Успіхи у відбудові зруйнованого господарства стали можливими завдяки допомозі з боку держави, братніх союзних республік, героїчній праці трудящих Миропілля. Комуністи очолювали найважливіші ділянки колгоспного виробництва. Місцеві партійні організації постійно дбали про ідейно-політичне виховання трудівників села, добір і розстановку кадрів. 1944 року в Миропіллі було 9 первинних партійних організацій, які об’єднували 55 комуністів. Протягом 1946— 1948 рр. відновили роботу первинні парторганізації в колгоспах. Діяли також Миропільська, Пенянська й Студенська територіальні парторганізації. 19 первинних парторганізацій села об’єднували у 1949 році 178 комуністів. Вірними помічниками комуністів були комсомольці. Збір продуктів і теплих речей для Червоної Армії, організація допомоги колгоспам під час сівби і жнив, налагодження діяльності районного клубу і районної бібліотеки — з цього починали свою роботу у відбудовний період місцеві комсомольці. В 1944 році вони виступили в області ініціаторами створення фонду для дітей-сиріт.
Жодне з найважливіших питань сільського життя не лишалося поза увагою сільради. На її сесіях та засіданнях виконкому розглядалися питання про виконання держпоставок, якнайшвидше відродження колгоспів, ремонт доріг, завезення палива для шкіл, лікарні тощо. Подавалася постійна допомога сім’ям військовослужбовців, виявлялася турбота про трудовлаштування і пенсійне забезпечення інвалідів Великої Вітчизняної війни. Колгоспникам, робітникам і службовцям, хати яких спалили окупанти, безплатно надавали ліс для будівництва жител. Трудящі села взяли активну участь у зборі коштів на побудову танкових колон «За Радянську Україну» і «Колгоспник Сумщини». Учні й учителі Миропільської середньої школи зібрали 25 тис. крб- на побудову танка «Малятко», за що одержали особисту подяку від Верховного Головнокомандуючого. Коли почалася відбудова Донбасу, миропільці взяли шефство над шахтою «З—3-біс» — заготовляли ліс, збирали продукти, виїздили самі в Донбас, щоб допомогти шахтарям.
Зміцненню економіки колгоспів, підвищенню продуктивності праці в них та матеріального рівня колгоспників сприяло укрупнення колгоспів, що відбулося 1950 року. Замість семи артілей утворилося три. Підвищилася врожайність сільськогосподарських культур, збільшилося поголів’я худоби, рентабельнішим стало тваринництво.
Успіхи господарювання великих колгоспів викликали необхідність дальшого укрупнення артілей. У 1962 році злилися миропільський колгосп «Україна» і пенянський — ім. 40-річчя Жовтня в одне велике господарство «Батьківщина» (1968 року до нього приєднали студенський колгосп «Дружба народів»). Включившись у соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади, трудівники колгоспу «Батьківщина» довели у 1967 році врожайність зернових до 21,8 цнт, цукрових буряків — до 228 цнт з га. Набуло розвитку тваринництво. На фермах утримувалося 4300 голів великої рогатої худоби, майже 2 тис. овець і 700 свиней.
Йдучи назустріч 100-річчю з дня народження В. І. Леніна та XXIV з’їзду КПРС, трудящі колгоспу «Батьківщина» взяли на себе підвищені соціалістичні зобов’язання і виконали їх з честю. Розвиток усіх галузей виробництва позначився на грошових доходах колгоспу — в 1970 році вони досягли 2,1 млн. крб. Зростання прибутків і відрахувань до неподільного фонду дали можливість розгорнути капітальне будівництво. Споруджено механізований комплекс господарських приміщень птахофабрики, зведено 10 приміщень для великої рогатої худоби, сховище для мінеральних добрив і зерносховище, цегельний завод тощо. Уряд високо оцінив працю миропільських трудівників. 97 передовиків відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», 7 —нагороджені орденами й медалями, в т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — голова колгоспу П. Т. Собина. Завдяки успіхам у господарюванні стало можливим підвищити оплату людино-дня до 3,64 карбованця. Сільськогосподарські угіддя колгоспу становлять 10 812 га, з них 6034 га орної землі. В господарстві працюють 24 спеціалісти з вищою й середньою спеціальною освітою. Основна частина робіт виконується механізаторами. Колгоспні лани обробляють 58 тракторів і 28 комбайнів. Перевезенням вантажів зайнято 22 автомашини. На фермах, у майстернях широко використовується електроенергія.
Новими досягненнями ознаменувалися перші роки дев’ятої п’ятирічки. Між трудівниками села розгорнулося змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР. В 1971 році колгоспники зібрали з кожного гектара по 26 цнт зернових. Кількість курей на птахофермах зросла до 35,2 тис., а виробництво яєць — до 2,4 млн. штук. Господарські приміщення колгоспу «Батьківщина» поповнилися двома телятниками, корівником, яйцесховищем, зерносховищем тощо. У виконанні взятих зобов’язань на дев’яту п’ятирічку колгоспники рівняються на передовиків. Ланковий механізованої ланки М. І. Гордієнко два роки підряд вирощував по 45— 52 цнт зерна кукурудзи з га; доярка В. Д. Тарасюк довела надої молока на корову до 3719 кг, телятниця Н. І. Паншина одержувала по 811 грамів щодобового приросту живої ваги телят.
Досягнення в розвитку сільського господарства й культури миропільці пов’язують з мудрою політикою КПРС, животворними ідеями ленінської дружби народів. З року врік міцніють дружні зв’язки з трудящими сусіднього Суджанського району Курської області. Між колгоспами «Батьківщина» і «Красный маяк» (с. Туєве) третій рік триває соціалістичне змагання. Колгоспні трудівники обмінюються виробничим досвідом. Миропільці ознайомилися з постановкою економічної роботи у російських друзів, запозичили у них досвід використання землі з урахуванням родючості кожного поля. Колгоспники з «Красного маяка» у свою чергу перейняли в українських побратимів методи механізації тваринницьких комплексів.
На околиці села розташовані майстерні відділення «Сільгосптехніки», в яких працюють 110 чоловік. Працівники відділення забезпечують технічне обслуговування машинно-тракторного парку шести колгоспів. Вони першими в селі включилися в рух за комуністичну працю. Першими звання колективу комуністичної праці завоювали в 1964 році бригада токарів, а згодом і бригада шоферів. Токаря П. С. Петренка в 1971 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
З року в рік збільшується обсяг будівництва в колгоспах. Цю роботу виконує «Міжколгоспбуд», створений 1960 року. Обслуговуючи 9 колгоспів, його працівники щороку виконують великий обсяг робіт.
За успіхи, досягнуті у восьмій п’ятирічці, слюсар І. І. Терещенко удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.
1960 року па базі промартілей «Жовтень» та ім. Чкалова створено комбінат побутового обслуговування. З 1971 року працює комбінат громадського харчування.
Значно підвищився добробут трудівників села. За 1965—1972 рр. близько 230 сімей справили новосілля. Промислові та продовольчі товари можна придбати в 17 крамницях і 5 ларках CСT.
Багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих. До 75 збільшилась кількість ліжок у лікарні. При ній діють поліклінічне й стаціонарне відділення, а також жіноча й дитяча консультації. В селі працюють 2 фельдшерсько-акушерські пункти. Постійну медичну допомогу трудівникам села подають 8 лікарів і 34 чоловіка середнього медперсоналу. Найменших жителів села привітно зустрічають у дитячих яслах та дитсадку, що утримуються на кошти держави, а також у колгоспному дитячому комбінаті.
В середній, двох восьмирічних школах і середній школі-інтернаті навчається 1219 хлопчиків та дівчаток, працює 120 учителів та вихователів. Миропільська школа-інтернат є справжнім шкільним містечком з двома навчальними корпусами, п’ятьма гуртожитками, спортивним залом, виробничими майстернями, тваринницькою фермою, теплицею. Влітку вихованці школи відпочивають у піонерському таборі «Берізка». Паралельно з навчанням 106 юнаків набувають спеціальність шофера. Члени учнівської виробничої бригади вчаться вирощувати високі врожаї сільськогосподарських культур, господарювати на тваринницькій фермі. З любов’ю оформлено в цій школі ленінський зал і кімнату бойової слави. Для миропільських дітей 1955 року відкрито сільський будинок піонерів. Гуртки, що працюють при ньому, відвідують 278 хлопчиків і дівчаток.
Наприкінці 1960-х років Миропільський будинок культури став одним з кращих у районі. Хор будинку культури виступав на республіканському фестивалі самодіяльних митців, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, і був відзначений Великою бронзовою медаллю та дипломом третього ступеня. 1971 року цьому колективу присвоєно звання народного. У Миропіллі працюють ще 2 сільські клуби, діють три стаціонарні кіноустановки. Стало традицією обмінюватися самодіяльними концертними програмами сіл Миропілля й Туєвого. У 1972 році миропільський хор брав участь у суджанському районному святі народної творчості, присвяченому 50-річчю утворення СРСР. На честь цієї дати навесні 1972 року трудівники Миропілля і Туєвого висадили алеї дружби в обох селах.
Жителі Миропілля користуються послугами трьох бібліотек. З 1950 року працює дитяча бібліотека. 1966 року бібліотеці для дорослих одній з перших у районі присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи, а її завідуючій Є. Д. Гончаренко — звання заслуженого працівника культури УРСР.
Уродженцями Миропілля є академік АН УРСР, лауреат Державної премії СРСР, заслужений діяч науки УРСР, доктор фізико-математичних наук Б. Г. Лазарев; член-кореспондент АН УРСР, доктор технічних наук І. Л. Повх; доктор історичних наук О. І. Пулях, український радянський літературознавець професор А. П. Шамрай, поет А. В. Таран. Чимало вихідців з Миропілля присвятили життя службі в Радянській Армії, серед них генерал-майори М. X. Гордієнко, Г. X. Гордієнко, І. Р. Кирпаль.
В боротьбі за втілення в життя історичних рішень XXIV з’їзду КПРС перед ведуть комуністи, депутати сільради, комсомольці. 10 первинних парторганізацій об’єднують 151 комуніста, 5 комсомольських — 359 членів ВЛКСМ. До Миропільської сільської Ради обрано 74 депутати. Депутатам доводиться розглядати досить широке коло питань, які висуває на порядок денний саме життя. Вони дбають про те, щоб Миропілля стало селом високої культури і зразкового громадського порядку. Щорічно зростають асигнування на розвиток охорони здоров’я, народної освіти і культури. В 1971 році на ці заходи витрачено 634,5 тис. крб. Вулиці, дороги систематично впорядковуються, озеленюються. В центрі Миропілля — парк, де височить пам’ятник В. І. Леніну.
Великі зміни сталися в житті Миропілля за роки Радянської влади. Трудівники села, як і всі радянські люди, своєю працею вписують нові сторінки в літопис побудови комунізму в нашій країні.
Ф. П. КАЛИНИЧЕНКО, А. Г. КОСАРЄВ, Г. Т. ПЕТРОВ