Камінь, Кролевецький район, Сумська область
Камінь — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Сейму, за 25 км від районного центру і залізничної станції Кролевець. Дворів — 487. Населення — 1465 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Заруддя й Петрівка.
Місцевість, де розташований Камінь, була заселена вже у VІІІ—Х ст., свідченням чого є виявлений поблизу села сіверянський могильник.
Камінь засновано в першій половині XVII ст. До 1648 року селом володів польський магнат П. Пісочинський. В період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Камінь було визволено з-під польсько-шляхетського гніту. Частина жителів стала козаками. Село ввійшло до складу Глухівської сотні Ніжинського полку.
В 1664 році Камінь приписано до гетьманського двору. Внаслідок загарбання і «скуповування» земель козаків тут виникли володіння представників козацької старшини і Мутинського монастиря. Як видно з опису Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 рр., у селі налічувалося 93 двори й проживало 142 дорослі жителі чоловічої статі. Із загальної кількості дворів 39 були козаків і 53 кріпаків.
Козаки поділялись на виборних і підпомічників. Виборні відбували військову службу і користувалися певними пільгами: мали власну землю і були звільнені від податків. Підпомічники постачали їм все необхідне для походів — коней, зброю, провіант. Кріпаки відробляли панщину до 4 днів на тиждень і сплачували натуральний податок. Сума податку не регламентувалася і залежала від сваволі пана. Крім того, селяни мали давати йому певну кількість плодів, вироби домашнього ремесла та ін. 1788 року в селі налічувалося 665 жителів. Наприкінці XV111 — в першій половині XIX ст. в умовах розкладу феодально-кріпосницької системи посилилися гніт і сваволя кріпосників. Поміщики дістали право без суду засилати непокірних селян до Сибіру. Погіршення становища викликало невдоволення селян, і вони піднялися на боротьбу проти гнобителів. У 70—80-х роках XVІІІ ст. у Кролевецькому повіті неодноразово перебував народний месник С. Гаркуша. В 1782 році після нападу на маєток воронізького поміщика Холодовича він побував поблизу Каменя. У 20-х роках XIX ст. кріпаки Каменя і навколишніх сіл вчиняли напади на садиби місцевих поміщиків, за що кількох селян заслали до Сибіру. У 1782 році село увійшло до Мутинської волості Кролевецького повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
Справжнім пограбуванням для селян Каменя була реформа 1861 року. За уставною грамотою селяни поміщиків Фененків одержали по 2 десятини 1800 сажнів землі, а тим часом до реформи на одну ревізьку душу припадало близько 4 десятини. За ці мізерні наділи вони повинні були сплатити велику суму викупних платежів. Подібні розміри земельних наділів одержали й селяни інших землевласників.
У пореформений період посилився процес класового розшарування селян. За даними 1883 року, в Камені було 208 селянських господарств, з них 3 безземельні, 12 мали лише невеликі присадибні ділянки, 77 — від 1 до 5 десятин, 75 — від 5 до 10 десятин. Водночас зростало поміщицько-куркульське землеволодіння. У поміщиків Фененків налічувалося 1040 десятин землі. 40 господарств володіли від 10 до 100 десятин землі. Це були куркулі, які жорстоко пригноблювали бідноту. Переважна більшість селян не була забезпечена худобою. Понад 100 селянських господарств орендували землю в поміщиків, куркулів на умовах половинщини і відробітків. Багато селян, не маючи землі і робочої худоби, наймитували в куркульських господарствах. Частина селян вирушала на заробітки за межі села.
Жорстока експлуатація викликала велике невдоволення бідноти. У 1902— 1905 рр. в Камені селяни неодноразово підпалювали урожай хліба і сіна в маєтку поміщиці Маркович. Під час революції 1905—1907 рр. у селі відбулися сходки селян, на яких вони вимагали розподілу поміщицької землі. Селяни чинили самовільні порубки панського лісу, зробили спробу напасти на поміщицьку економію. Боротьба проти поміщиків не припинялася і в роки реакції.
Населення Каменя не мало медичної допомоги. В 1864 році у селі відкрили парафіяльну школу, але заняття відбувалися на квартирі дяка. Згодом побудували шкільне приміщення. У 1883 році серед місцевих жителів ледве вміли читати й писати лише 28 чоловік. У школі навчалося 24 учні, з них одна дівчина. В 1884 році відкрили школу для дівчаток. Проте за браком місць і через злидні в 1913 році майже 300 дітей шкільного віку лишалося поза школою.
Після Лютневої революції посилилася боротьба селян за землю, В Камені за вимогою сільського сходу поміщики зменшили орендну плату. Проте влітку під час збирання врожаю вони при підтримці властей Тимчасового уряду намагалися нав’язати попередні умови. Це викликало рішучий протест селян. Вони переконалися, що контрреволюційний Тимчасовий уряд не дасть їм ні землі, ні миру.
Великий Жовтень став поворотним пунктом у житті трудящих. Почалася боротьба за встановлення в Камені Радянської влади. З фронтів імперіалістичної війни до села повернулися по-більшовицькому настроєні солдати, які згуртували навколо себе бідноту і створили земельний комітет для розподілу між селянами поміщицької землі. У січні 1918 року тут було встановлено Радянську владу і створено Раду селянських депутатів. Органи Радянської влади почали здійснення ленінського Декрету про землю, взяли на облік землю поміщиків і куркулів та розгорнули підготовку до наділення нею безземельних і малоземельних селян.
Наприкінці березня 1918 року Камінь захопили німецькі загарбники, разом з якими повернулися українські буржуазні націоналісти. Вони встановили режим терору і грабунків. У селі почала діяти підпільна група, яку очолював комуніст П. І. Сущенко. Восени 1918 року було створено партизанський загін, до якого вступило 20 селян-бідняків. Після краху австро-німецької окупації в Камінь 18 листопада 1918 року вдерлися петлюрівці. Частина жителів вступила до Мутинського партизанського загону і боролася проти військ буржуазно-націоналістичної Директорії. Радянську владу у Камені було відновлено 14 січня 1919 року. На загальних зборах обрали сільську Раду. Її очолив Я. А. Скиба, який у червні того ж року пішов добровольцем у Червону Армію, був комісаром полку 46-ї дивізії і загинув на фронті. В лютому було створено партійну організацію, що налічувала 18 комуністів і співчуваючих. Очолив її П. І. Сущенко, якого одночасно обрали членом Кролевецького ревкому. Партійна організація і сільська Рада проводили розподіл поміщицько-куркульської землі між безземельними і малоземельними селянами, боролися з куркульським бандитизмом, організовували допомогу сім’ям бідноти. У травні поблизу Каменя в с. Морозівці було засновано сільськогосподарську артіль «Грозное».
Улітку 1919 року під час наступу Денікіна чимало трудящих Каменя добровільно вступило до Червоної Армії. Комуністи, обговоривши написаний В. І. Леніним лист ЦК РКП(б) «Всі на боротьбу з Денікіним!», у повному складі рушили на боротьбу з білогвардійцями. Всього протягом червня — липня на фронт виїхало 22 добровольці. Жителі Каменя всіляко допомагали частинам Червоної Армії, які зайняли оборону на Сеймі. Вони під вогнем ворога показували місця переправи і броди через річку, постачали продовольство. Смертю героїв у боротьбі з білогвардійцями загинули місцеві жителі Й. Н. Могила, С. П. Пилипенко, А. М. Скиба, і. С. Стрибуль та багато інших.
14 жовтня 1919 року в Камінь вдерлися денікінські банди, але на початку грудня їх було вигнано. У селі створили ревком, який розгорнув боротьбу з куркульським бандитизмом. 2 лютого 1920 року відбулися вибори до сільської Ради. Відновила роботу партійна організація. У червні організували комнезам, до якого увійшло 26 селян-бідняків. Головою його обрали А. М. Овчаренка. Комнезам і сільрада проводили організаторську й масово-політичну роботу. Вони завершили розподіл землі між безземельними й малоземельними селянами, допомагали виконувати продрозверстку, виділяли селянам посівний матеріал і реманент, допомагали сім’ям червоноармійців обробляти поля.
В результаті громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції господарству Каменя було заподіяно великих збитків. У його відбудові трудівникам села значну допомогу подали робітники Кролевця. Під час проведення тижня селянина у вересні 1920 року вони виділили 20 пудів заліза. З міста прибуло кілька ковалів, які відремонтували сільськогосподарський інвентар. За допомогою робітників також відкрили кузню і прокатний пункт. Жителі Каменя подали допомогу голодуючим Поволжя. Було створено комісію, яка зібрала по 1 пуду хліба від кожного двору і надіслала у фонд допомоги їм, а 28 селян з Воронезької і Самарської губерній знайшли гостинний притулок у селі. Одними з перших у повіті селяни Каменя сплатили продподаток. Комуністам всіляко допомагала комсомольська організація, що виникла в 1923 році. Навесні цього року було створено сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало селянам кредити, забезпечувало їх насінням, сільськогосподарськими машинами. Всі успіхи в будівництві нового життя трудящі пов’язували з ім’ям В. І. Леніна. З великою скорботою зустріли вони звістку про смерть улюбленого вождя. На зборах жителі села дали клятву свято виконувати його заповіти. З 1923 року Камінь став селом Кролевецького району.
Чимало було зроблено для налагодження охорони здоров’я, розвитку освіти й культури. Медичну допомогу населенню Каменя подавали працівники Мутинського медпункту і лікарі Кролевця. Почала діяти початкова школа. Розгорнулася ліквідація неписьменності серед дорослих. Успішно працювала школа лікнепу. Комсомольці допомогли обладнати клуб, при якому організували драматичний гурток.
Бідніші селяни дедалі більше розуміли, що шляхом дрібного одноосібного господарства не вийти із злиднів. У 1928 році 16 селян об’єдналися в ТСОЗ. Куркулі всіляко намагалися перешкодити розвитку колгоспного руху, але всі їх підступи було викрито. У лютому 1930 року організували колгосп «Новий шлях», до якого вступило 42 проц. селян. Камінь посів друге місце в районі у здійсненні колективізації. В березні завершили суцільну колективізацію. На цей час налічувалося 3 колгоспи: «Новий шлях», «Червона Армія» та «Перше травня».
Колгоспи Каменя рік у рік міцніли і були серед передових у районі. Вони спеціалізувалися на вирощуванні зернових і технічних культур, особливо конопель. Колгосп «Новий шлях» за великі успіхи у вирощуванні насіння конопель (по 11,6 цнт з гектара) у 1940 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Демонстрували свої досягнення і кілька ланок (19 колгоспників) цього колгоспу, які добилися рекордних урожаїв конопель. Серед них ланки М. М. Овчаренко, що зібрала по 14,9 цнт з гектара, К. Ю. Завадської — по 14,5 цнт, М. В. Тищенко — по 12,7 цнт, У. Д. Шелудько — по 12 цнт з гектара. Доход господарства збільшився до 1 млн. крб. Значних успіхів досягла артіль «Червона Армія». Виконуючи взяті соціалістичні зобов’язання, колгоспники вирощували по 13,1 цнт зернових, по 17 цнт ячменю й по 27 цнт проса з гектара. Доход артілі становив 326 тис. крб. У 1940 році колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Збільшилася оплата праці колгоспників. У 1940 році вони одержали на трудодень по 3,4 кг хліба, 5 кг картоплі та грішми по 3 крб. 10 копійок.
Дальшого розвитку набули охорона здоров’я, освіта й культура. 1933 року в Камені відкрили медпункт, який обслуговували 2 працівники середнього медперсоналу. Тоді ж початкову школу перетворили на семирічну. В ній у 1940 році навчалося понад 300 учнів і працювало 28 учителів. Завершили ліквідацію неписьменності серед дорослих. Велику культурно-масову роботу розгорнув клуб, який в 1937 році перейшов у нове приміщення.
Мирна праця 22 червня 1941 року була перервана вторгненням німецько-фашистських загарбників. На заклик партії і уряду захищати Вітчизну в перші дні війни на фронт пішли близько 300 жителів Каменя. Близько 500 чоловік вступило до народного ополчення.
5 вересня 1941 року Камінь захопили фашисти. З перших днів окупації загарбники вдалися до масових репресій. Кати повісили радянських патріотів — партизанів І. Г. Чечеля і Г. І. Кирієнка. За час окупації було закатовано 26 радянських громадян, на фашистську каторгу до Німеччини вигнано понад 300 юнаків і дівчат. Трудящі піднялися на боротьбу. У селі діяли 3 підпільні групи, які очолювали Г. К. Іванова, П. І. Кравцова і Т. Г. Передерій. 27 односельців разом з головою колгоспу «Новий шлях» комуністом П. І. Подурем’я вступило до Кролевецького партизанського загону, який в лютому 1942 року увійшов до складу партизанського з’єднання Є. А. Ковпака і разом з ним пройшов героїчний шлях.
5 вересня 1943 року частини 70-ї гвардійської стрілецької дивізії визволили Камінь. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога бився 501 житель Каменя, з них 124 за бойові подвиги нагороджено орденами й медалями СРСР. 285 чоловік загинуло смертю хоробрих за свободу й незалежність Батьківщини.
У 1967 році в Камені споруджено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів — визволителів села від гітлерівців, а також односельців, що полягли на фронтах війни. Свято шанують жителі пам’ять про партизанів, закатованих фашистами. У 1950 році на могилі партизана І. Г. Чечеля встановлено пам’ятник.
Німецько-фашистські загарбники залишили на місці Каменя руїни. Гітлерівці пограбували колгоспи. Вони спалили приміщення тваринницьких ферм та інших громадських будівель, вивезли 350 голів великої рогатої худоби, 300 овець та 100 свиней. Зруйнували електростанцію, радіовузол, спалили 40 житлових будинків. З перших днів після визволення відновили діяльність партійна організація й сільська Рада. Долаючи труднощі, колгоспники відроджували господарство і подавали допомогу фронту. Вони дружно й організовано провели першу післявоєнну сівбу і збирання врожаю. На танкову колону «Колгоспник Сумщини» було зібрано 150 тис. крб. Після переможного завершення війни до мирної праці повернулися демобілізовані воїни. Вже у 1945 році колгоспи села виконали план хлібоздачі і розвитку тваринництва. Колгосп «Новий шлях» здав у фонд Червоної Армії понад план 700 цнт хліба.
У відбудові господарства колгоспникам Каменя подали допомогу держава й трудящі братніх республік. Так, у 1944 році з Курської області сюди надійшов посівний матеріал. Наступного року держава відпустила кредит для придбання 50 голів племінної худоби, надіслала обладнання для електростанції. Завдяки цьому і наполегливій праці трудівників колгоспи відновили своє господарство і досягли довоєнного рівня. В 1950 році три артілі села об’єдналися в одне господарство — колгосп ім. Жданова.
Розгорнули роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. Відразу ж після визволення відкрили медпункт. Медичну допомогу подавали лікар і 3 чоловіка з середньою медичною освітою. Відновилися заняття в семирічній школі. У 1950 році в ній навчалося 310 учнів і працювало 22 вчителі. 1945 року колгоспники відремонтували клуб. При ньому створили гуртки художньої самодіяльності: драматичний, музичний і художнього читання. До послуг жителів була бібліотека.
У наступні роки колгосп ім. Жданова досяг значних успіхів. Це велике багатогалузеве господарство, за яким закріплено 3677 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1530 га орної землі. У колгоспі споруджено 13 корівників, свинарників і телятників, обладнаних автопоїлками і кормоцехами. 6 кілька майстерень для ремонту техніки, потужний млин, цегельний завод. На всіх ділянках колгоспного виробництва широко запроваджена механізація і електрифікація виробничих процесів. Тут налічується 60 електродвигунів, 24 трактори, 14 комбайнів, 19 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Завдяки правильній організації праці і високій культурі землеробства колгосп рік у рік добивається великих урожаїв зернових і технічних культур, високих показників у розвитку тваринництва. В 1961 році він зібрав врожай зернових по 25,2 цнт з гектара. Друга комплексна бригада, очолена комуністом В. О. Бичком, виростила 180-пудовий врожай озимої пшениці на площі 76 га. За досягнуті успіхи В. О. Бичок і секретар партійної організації колгоспу А. С. Герасименко були нагороджені срібними медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Свинарка П. П. Щиренко, яку в 1958 році нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, неодноразово була учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР й нагороджена медалями Головвиставкому. Під керівництвом партійної організації розгорнувся рух за комуністичну працю. В 1964 році тваринницькій фермі № 1 і кільком ланкам було присвоєно звання колективів комуністичної праці, а 20 виробничникам — звання ударників комуністичної праці. На базі ферми № 2 створили школу передового досвіду доярок. Виконуючи рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, колгосп вийшов на перше місце в районі по виробництву молока на 100 га сільськогосподарських угідь (412 цнт) і по надоях на фуражну корову. Було вирощено по 285 цнт цукрових буряків на гектарі. В 1966 році голова колгоспу І. А. Скиба й доярка К. Д. Бичок були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
Включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня, трудівники колгоспу ім. Жданова взяли підвищені зобов’язання і виконали їх з честю. Значно зріс доход господарства, який в 1967 році становив 842,7 тис. крб. У 1968 році на один людино-день свинарка одержала по 4 крб. 31 коп., механізатор — 5 крб., інші колгоспники — 3 крб. Дальшого розмаху набуло соціалістичне змагання в період підготовки до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Трудівники зібрали в 1970 році по 25 цнт зернових і 300 цнт цукрових буряків, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 70 цнт м’яса і 500 цнт молока. 90 чоловік було нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Колгосп ім. Жданова план восьмої п’ятирічки виконав по продажу державі зернових на 103,3 проц., цукрових буряків — на 116,4 проц. Перевиконано планові завдання продажу картоплі, овочів, конопель, м’яса і молока. Передовиками в соціалістичному змаганні стали механізовані ланки І. Є. Тромана, яка зібрала по 216 цнт картоплі і 326 цнт цукрових буряків з гектара, і Г. І. Мужичка, яка зібрала стільки ж цукрових буряків з гектара. Самовіддана праця колгоспників високо відзначена урядом. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені І. С. Троман, В. О. Бичок, ланкова Г. Т. Бузовська, орденом «Знак Пошани» — коваль А. Я. Котляр. Трудове піднесення охопило колгоспників напередодні ХХІV з’їзду КПРС. В 1970 році райком КП України і виконком районної Ради депутатів трудящих присвоїли колгоспу ім. Жданова звання господарства високої культури землеробства, а бригаді № 2 у квітні 1971 року передали на вічне зберігання пам’ятний Червоний вимпел.
У першому році дев’ятої п’ятирічки врожайність зросла до 31,5 цнт з гектара. Знаменну дату — 50-річчя утворення СРСР— трудящі села зустріли дальшими успіхами. У 1972 році колгосп ім. Жданова, який зібрав по 231 цнт картоплі з гектара (при зобов’язанні 230 цнт) та виконав план продажу її державі на 181,9 проц., став переможцем у соціалістичному змаганні серед колгоспів району. Йому було вручено пам’ятний Червоний прапор райкому КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих. Високо відзначено і працю окремих колгоспників. Бригадира тракторної бригади І. С. Тромана нагороджено орденом Леніна, ланкову Г. М. Горілу і ланкового A. G. Юрченка — орденом Трудового Червоного Прапора, бригадира комплексної бригади І. С. Назаренка — орденом «Знак Пошани». Тваринницькій фермі № 2 було присвоєно звання колективу комуністичної праці і 38 колгоспникам — звання ударників комуністичної праці.
Хлібороби Каменя у 1968 році встановили дружні зв’язки з трудівниками колгоспу ім. Островського Щигровського району Курської області і діляться з ними своїм досвідом вирощування картоплі. В 1972 році до села приїздила делегація братів-росіян, яку гостинно зустріли трудівники колгоспу ім. Жданова. У січні 1973 року делегація з Щигровського району вдруге відвідала цей колгосп, де ознайомилась з досвідом роботи механізованих ланок. На честь 50-річчя утворення СРСР Щигровський райком КПРС і виконком районної Ради депутатів трудящих нагородили Почесними грамотами агронома колгоспу ім. Жданова І. А. Скибу і медсестру Г. М. Дячок.
Невпізнанно змінився Камінь за Радянської влади. Протягом післявоєнних років село майже повністю перебудовано. Тут споруджено лікарню, медпункт, водолікарню, нове приміщення школи, майстерню побутового обслуговування та ін. Колгоспники живуть у нових добротних будинках. У дев’ятій п’ятирічці передбачено спорудити водопровід і забрукувати вулиці. Цей план вже втілюється в життя. Камінь електрифіковано й радіофіковано. До послуг жителів 5 магазинів, товарооборот яких у 1971 році був майже у 2 рази більше в порівнянні з 1966 роком. У кожну сім’ю прийшов достаток.
На новий щабель піднялися охорона здоров’я, освіта й культура. Медичну допомогу населенню подають лікарня на 25 ліжок, медпункт і водолікарня, в яких працюють 2 лікарі і 8 чоловік середнього медперсоналу. У селі є середня школа, в якій налічується 348 учнів і 28 вчителів. У клубі з залом на 400 місць демонструються кінофільми, читаються лекції, виступають учасники художньої самодіяльності. Тут є 2 бібліотеки з книжковим фондом понад 10,7 тис. примірників. Первинна організація товариства «Знання» об’єднує 22 лектори. Правління колгоспу і партійна організація видають багатотиражну газету «Присеймська правда».
Увійшли в побут населення Каменя нові обряди: проводи зими, зустріч весни, а також проводи юнаків до лав Радянської Армії.
На трудові звершення трудящих спрямовують 2 первинні партійні організації, які об’єднують 50 членів партії. Комуністи очолюють всі важливі ділянки колгоспного виробництва. Значну роль у вихованні підростаючого покоління відіграють 2 первинні комсомольські організації, в лавах яких 113 юнаків і дівчат. Велику роботу проводить сільська Рада. Вона складається з 35 депутатів, серед них 23 колгоспники, 4 робітники і 8 представників інтелігенції, 18 членів партії і 7 комсомольців, 16 жінок. Сільрада мас 6 постійних комісій: сільськогосподарську, шляхову, планово-бюджетну, соціально-культурну та ін. Зростають асигнування на соціально-культурні потреби. В 1971 році вони становили 133,3 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 19,8 процента.
Трудящі села самовіддано працюють, щоб внести свій вклад у розвиток економіки і культури нашої країни.
М. П. СТОЖОК