Кролевець, Кролевецький район, Сумська область
Кролевець — місто, центр району, розташоване на берегах річки Свидні та її приток Доброї Води і Калища (басейн Десни), за 152 км від обласного центру, __ на автошляху Москва—Київ. Станція Південно-Західної залізниці. Населення—18 600 чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Дейнечине, Кучеряве й Оверкове.
Кролевець засновано в 1601 році вихідцями з Правобережжя та інших районів України, які шукали порятунку від польсько-шляхетського гніту та татарських нападів. Швидкому зростанню міста сприяло його розташування на перетині двох великих торговельних шляхів, які йшли з Москви на Київ: один через Калугу, Стародуб, Новгород-Сіверський, Ромни, а другий — через Тулу, Орел, Севськ, Глухів і Ніжин.
Після Деулінського перемир’я 1618 року Чернігово-Сіверщину загарбала шляхетська Польща. Кролевець з навколишніми селами було надано у володіння польському магнату Вишлю. Щоб закріпитися на цій території, польський уряд звів укріплення і розмістив військовий гарнізон. Населення зазнавало тяжкого соціального і національного гноблення. Воно мало сплачувати подимне і поволовщину, а також виконувати роботи на будівництві укріплень і утримувати польський гарнізон. Жителі міста, крім сільського господарства, займалися ремеслом і дрібного торгівлею. У 1644 році Кролевець дістав магдебурзьке право. Але від королівського привілею виграла лише польська шляхта. Трудове населення повинно було сплачувати на користь короля нові податки та виконувати повинності.
З початком визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. польського магната і шляхту було вигнано з Кролевця. У 1648 році він став сотенним містом, а наступного року увійшов до складу Ніжинського полку. Жителі брали активну участь у визвольній війні. У травні 1649 року севські воєводи повідомляли російський уряд, що з Кролевця та інших міст «козаки и всякие деревенские пашенные люди конные и пешие все пошли к запорожскому казачью гетману к Богдану Хмельницькому в сход». З величезним задоволенням зустріло населення ухвалу Переяславської ради про возз’єднання України з Росією. 14 лютого 1654 року тут склав присягу на вірність Росії 681 чоловік.
Після визвольної війни козаками управляла козацька старшина, міщанами й селянами —магістрат в особі війта, бурмистрів і райців. Козаки були звільнені від податків і відбували військову службу. Міщани й селяни сплачували податки й виконували різні повинності. Поступово козацька старшина прибрала до своїх рук величезні багатства. Вона загарбувала й скуповувала грунти й угіддя у козаків, перетворюючи їх на своїх підданих. Це «скуповування» супроводжувалося насильством, грабежем, а іноді й убивствами. Частина козаків, неспроможна нести військову службу, поповнювала лави селян. Міщани відбували підводну і постоєву повинності, ремонтували шляхи, гатили греблі, утримували військо, а також сплачували різні податки. Селяни Кролевця, переважна більшість яких належала до рангових, поступово закріпачувалися. Щоб уникнути цього, частина з них намагалася переписатися до козацького стану, але гетьманський уряд відмовив їм. У 1783 році селяни були остаточно закріпачені. Рангових селян перетворили на державних. Козацьку старшину прирівняли у правах до російського дворянства. Експлуатація селян стала ще жорстокішою. Вони відбували три дні панщини на тиждень. Трудове населення вело постійну боротьбу з козацькою старшиною та міською верхівкою.
У 1657 році проти гетьмана І. Виговського і групи козацької старшини, які намагалися відірвати Україну від Росії і повернути під владу шляхетської Польщі, вибухнуло повстання, очолюване полтавським полковником М. Пушкарем та кошовим Запорізької Січі Я. Барабашем. Повстання підтримали широкі народні маси, у т. ч. і жителі Кролевця. У спільній боротьбі проти іноземних загарбників гартувалася дружба українського і російського народів. У вересні 1663 року об’єднані сили польських військ, правобережного гетьмана П. Тетері та кримських татар під командуванням польського короля Яна Казимира вдерлися на Лівобережну Україну. Наприкінці року ворогові вдалося загарбати Кролевець. Але на початку лютого 1664 року в місті вибухнуло повстання. Російські війська під командуванням Ромодановського за допомогою населення вщент розгромили королівську гвардію.
Кролевець було визволено від ворога. 1668 року в місті сталося повстання проти посилення феодально-кріпосницького гніту. Козаки й посполиті відмовилися сплачувати податки та виконувати повинності. Незабаром повстання було придушено. Коли у 1670 році спалахнула селянська війна під проводом С. Т. Разіна, його «прелесні» листи із закликом піднятися на боротьбу проти гнобителів дійшли до Кролевця. Частина жителів міста на чолі з К. Даниловим приєдналася до повстанців і брала участь у здобутті Саратова, Самари, а після поразки під Симбірськом відступила до Царицина. У грудні 1670 року К. Данилова схопили і відправили до Москви. Після лютих катувань йому за особистим розпорядженням царя відрубали руки й ноги, а потім повісили. Населення міста активно виступило проти шведських загарбників в 1708—1709 роках.
Після возз’єднання України з Росією в Кролевці інтенсивно розвивалися сільське господарство, ремесло і торгівля. Шевці, кравці, кушніри, слюсарі, ковалі, котляри, гончарі, ткачі виготовляли різноманітні вироби. Кролевець став одним з найбільших осередків українського народного художнього ткацтва. Ткацький промисел тут був розвинутий ще з часів заснування міста. Ткачі виробляли побутові речі: перебірці рушники, скатерті, хустки, жіночі запаски, а також набивні тканини і килими. Кролевецькі тканини оздоблювалися характерним орнаментом і малюнками, зробленими властивою лише кролевецьким майстрам технікою складного перебору. Кролевецькі вироби широко увійшли в побут українського населення. Видатними майстрами кролевецьких тканин були родина міщан Оболонських, кріпаки К. Бичко, Г. і П. Лисенки, С. Сердеченко. Славилася й продукція гончарів. В місті виготовляли також жовті й зелені кахлі, які мали широкий попит.
У XVIII ст. з посиленням економічних зв’язків найзначнішим на Лівобережній Україні став Кролевецький ярмарок, куди привозили різні товари з Москви, Суздалі, Стародуба, Ніжина, Києва, Гданська і Лейпціга. Продавали тут хліб, худобу, шкіри, тканини, продукцію українських рудень, промислові й ремісничі вироби та ін. В останній чверті XVIII ст. після побудови південних портів цей ярмарок став поступово втрачати своє значення. Але і в першій половині XIX ст. він посідав четверте місце на Україні і мав мільйонні обороти. В 1860 році у місті проживало 7209 чоловік, з них 4040 міщан, 2038 державних і 78 приватновласницьких селян, 110 дворових, 382 дворян і представників духовенства, 189 купців.
Дуже повільно розвивалися охорона здоров’я й освіта. У 1655 році в Кролевці відкрили шпиталь, а в 1839 році — лікарню на 25 ліжок, де працювали лише лікар і фельдшер. Була також аптека. З навчальних закладів у XVIII ст. в Кролевці існувала братська школа. У 1811 році почало діяти повітове, а у 1839 році — парафіяльне училище. В них навчалося 99 хлопчиків і викладав один учитель. Діти бідноти не мали можливості здобути освіту. З 46 учнів повітового училища 36 були діти дворян і духовенства, 3 — купців і 7 — заможних міщан та козаків. При повітовому училищі відкрили жіночу школу.
Кролевець — батьківщина одного з перших українських етнографів Г. Калиновського. В XIX ст. місто відвідували і описали у своїх творах російські письменники І. С. Аксаков, М. С. Лесков та ін. Т. Г. Шевченко кілька разів приїздив до Кролевця. У 1845 році він написав тут портрет Й. Ф. Рудзинського. 25 серпня 1859 року Т. Г. Шевченко приїхав до Кролевця і побував у домі Г. М. Огієвської, сестри своїх друзів Лазаревських.
Неодноразово бувала у місті в 1857—1858 рр. Марко Вовчок, де записала кілька народних пісень та приказок.
В результаті реформи 1861 року економічне становище селян Кролевця не поліпшилося. 105 колишніх дворових позбавили будь-яких засобів до існування, і вони поповнили лави міської голоти. 76 селян, що були ремісниками, перетворили на тимчасовозобов’язаних і примусили винлачувати викупні платежі. У 1866 році було проведено реформу поземельного устрою державних селян, яких у місті налічувалося 2144. Вони одержали земельні наділи, якими користувалися до реформи, але мали сплатити величезні викупні платежі.
У післяреформений період в Кролевці розвивалося промислове виробництво. У місті виникли в основному підприємства для переробки продукції сільського господарства. В 1870 році став до ладу горілчаний завод, на якому працювало 10 робітників. Наприкінці XIX ст. тут діяли також паровий млин, крупорушка, шкіряний завод, друкарня. На кожному з цих підприємств працювало по 4—6 робітників. Становище їх було дуже тяжким. Основним джерелом існування для більшості населення були кустарні промисли. Кількість кустарів-ремісників тут постійно зростала. 1863 року в місті налічувалося 604 ремісники, у т. ч. 208 ткачів. Провідне місце продовжував займати ткацький промисел. Наприкінці XIX ст. тільки на скупника Риндіна працювало 1800 ткачів. їх заробітки були мізерними. За 14—16-го-динний робочий день вони одержували по 30—40 копійок, а місячний заробіток не перевищував 10 крб. Скупники, виплачуючи ткачеві 25—40 коп. за пару рушників, продавали їх за 1,5—5 крб., наживаючи величезні капітали. Вироби кролевецьких ткачів експонувалися на міжнародних ярмарках та виставках і одержували медалі. Після прокладення залізниці Курськ—Київ Кролевецький ярмарок остаточно втратив своє значення і перетворився на місцевий.
Посилилося класове розшарування селян. З них виділилася купка куркулів, які зосередили в своїх руках значні земельні масиви і застосовували найману працю. Більшість селян не могла прогодуватися з свого господарства. Частина їх орендувала землю в багатіїв на кабальних умовах, віддаючи половину врожаю. Значна кількість селян шукала заробітку і ставала наймитами. В останній чверті XIX ст. на бурякових плантаціях цукрозаводчиків Терещенків і Долгоруких, розташованих поблизу Кролевця, широко застосовувалася жіноча праця. Про надзвичайно тяжке становище робітників на цих плантаціях писав В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії». Чоловіче населення виїжджало на заробітки на фабрики й заводи Петербурга, Москви, Києва, Конотопа, Шостки.
Трудящі не мирилися із своїм становищем. На початку XX ст. в Кролевці проводили революційну роботу соціал-демократи, якими керували Поліський комітет РСДРП й Конотопська соціал-демократична організація. З початком першої російської революції 1905—1907 рр. в місті та навколишніх селах розповсюджувалися листівки. Посилилася порубка поміщицьких та куркульських лісів, почалися розгроми економій. Однією з перших була зруйнована економія купця-скупника Риндіна. Селяни роззброювали стражників, поліцейських, поміщицьких управителів і озброювалися самі. 12 грудня селяни навколишніх сіл вирушили до Кролевця, щоб визволити політичних в’язнів. У місті до них приєдналося багато жителів. Трудящі з червоним прапором підійшли до тюрми, де сталася сутичка. Власті кинули проти селян військовий загін, який розігнав їх. Керівників виступу було заарештовано й засуджено на різні строки ув’язнення. Проте революційна боротьба не вщухала і в 1906—1907 рр. Під час проведення столипінської реформи чимало селян виїхало на Амур. У 1913 році в місті налічувалося 16 450 чоловік.
Незадовільною була охорона здоров’я. Населення Кролевця й повіту обслуговувала земська лікарня на 25 ліжок, в якій працювали 2 лікарі, 2 фельдшери і акушерка. Більшість жителів не знала грамоти. 1875 року тут відкрили жіночу прогімназію, яку перетворили в 1905 році на жіночу гімназію.
У 1913 році відкрили чоловічу гімназію. В них навчалося 410 учнів. Двері цих закладів були зачинені для дітей трудящих. Вони здобували освіту в міському (колишнє повітове), земському початковому, відкритому в 1897 році, та церковнопарафіяльному училищах. В них налічувалося 320 учнів. У навчальних закладах працювало 36 учителів: У 1893 році відкрили земську бібліотеку.
У місті народилися вчений-лісівник, один з основоположників лісової дослідної справи в Росії В. Д. Огіовський (1861—1921); український дерматовенеролог, один з організаторів медичного відділення при Вищих жіночих курсах у Києві G. П. Томашевський (1854—1919); український педагог і діяч народної школи, послідовник К. Д. Ушинського, автор наукових праць і посібників з питань виховання Т. Г. Лубенець (1855—1936).
З початком першої світової війни становище трудящих значно погіршало. Більшість чоловіків мобілізували на фронт. Різко скоротилося виробництво, зросла кількість безробітних. В 1916 році у Кролевці почав працювати евакуйований з Риги механічний завод. Тоді ж збудували консервний завод.
Після повалення самодержавства у Кролевці в середині березня 1917 року виникла Рада робітничих і солдатських депутатів. Головою її обрали матроса Балтійського флоту В. В. Роменця. Він згуртував навколо себе революційну групу з 7 чоловік, яка співчувала більшовикам. Поряд з Радою тут діяли органи буржуазної влади — міська дума і повітове земство, а також комісар Тимчасового уряду. Перший склад Кролевецької Ради відмовився виконувати розпорядження Тимчасового уряду. У відповідь на це повітовий військовий начальник намагався заарештувати В. В. Роменця, але йому вдалося уникнути арешту і виїхати до Петрограда. Він був учасником штурму Зимового палацу, а з листопада 1917 по лютий 1918 року — головним комісаром Чорноморського флоту. Тим часом переважну більшість місць у Раді захопили меншовики та есери, які проводили угодовську політику. Влітку 1917 року до Кролевця почали повертатися з тюрем та фронту більшовики та по-більшовицькому настроєні солдати. Для агітаційної роботи до міста прибув член комітету РСДРП(б) Південно-Західного фронту, робітник Київського заводу «Арсенал» Ф. М. Коновалов, якого обрали секретарем Ради. Більшовики рішуче викривали політику Тимчасового уряду, закликали робітників і селян боротися за мир, землю, 8-годинний робочий день.
Трудящі Кролевця радо вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. Почалася боротьба за встановлення Радянської влади в місті. 7 січня 1918 року в Кролевці відкрився повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, який затаврував антинародну політику Центральної ради і 14 січня проголосив у повіті Радянську владу. З’їзд прийняв рішення про передачу селянам поміщицьких і церковних земель. Було обрано повітвиконком. У березні 1918 року в зв’язку з наступом на Україну австро-німецьких окупантів повітвиконком передав владу повітовому ревкому, який очолив більшовик В. І. Степаненко (Мороз). Ревком організував партизанський загін на чолі з О. Д. Замулою, який пліч-о-пліч з загонами київських і московських червоногвардійців брав участь у боях проти німецьких військ.
Наприкінці березня 1918 року німецькі загарбники захопили Кролевець. Вони запровадили жорстокий режим і по-звірячому розправлялися з населенням. Частина більшовиків залишилась у підпіллі, решта відступила до «нейтральної зони», де пізніше влилася до лав 1-ї Української радянської дивізії. Ф. М. Коновалов був призначений комісаром Новгород-Сіверського полку. Боротьбою трудящих Кролевця проти німецьких загарбників та їх прислужників — українських буржуазних націоналістів керував підпільний ревком, створений у квітні. З «нейтральної зони» сюди нелегально прибули більшовики, які проводили агітаційну роботу серед населення. В лісах навколо міста діяли партизанські загони, до складу яких входило чимало жителів міста. Після краху австро-німецької окупації Кролевець 18 листопада захопили петлюрівці. Більшовики викривали зрадницькі дії буржуазно-націоналістичної Директорії. Поблизу міста продовжували діяти партизанські загони.
13 січня 1919 року Новгород-Сіверський полк під командуванням Т. В. Черняка у тісній взаємодії з партизанами визволив Кролевець. У місті розгорнув роботу повітовий ревком, головою якого обрали Ф. М. Коновалова. У січні створили повітову партійну організацію на чолі з В. І. Степаненком. У лютому комсомольці об’єдналися в комсомольську організацію, секретарем якої став Л. М. Болотін. Було організовано комбід на чолі з залізничником Л. І. Демченком. Більшовики Кролевця приступили до здійснення перших соціалістичних перетворень. У лютому—березні 1919 року ревком провів націоналізацію механічного заводу, млинів, механічних майстерень, торговельних лавок, будинків буржуазії. Налагоджувалася робота підприємств. 23 березня відбувся повітовий з’їзд Рад, на якому обрали повітвиконком. Ревком передав йому всю владу в місті і повіті. Під час наступу Денікіна у Кролевці сформували комуністичний загін. Його командиром став комуніст Є. К. Зибін. Багато робітників і селян поповнило лави Червоної Армії.
У вересні 1919 року денікінські банди вдерлися у Кролевець. Почалися масові грабежі й знущання з мирного населення. Бандити встановили у міському саду шибениці, на яких вішали людей. Як повідомляла газета Чернігівського губревкому «Знамя Советов» від 14 грудня, тут було знищено 280 чоловік. Жителі міста й повіту виступили проти білогвардійців. Повсюдно створювалися партизанські загони.
12 листопада 1919 року 9-а кавалерійська дивізія визволила Кролевець. Відступаючи, денікінці зруйнували механічний завод, спалили млини, пограбували державні установи. У місті було створено ревком. Розгорнув роботу повітовий комітет партії. Трудящі під керівництвом комуністів спрямували свої зусилля на ліквідацію господарської розрухи. У квітні ревком передав повноваження повітвиконкому, обраному 3-м повітовим з’їздом Рад. Самовіддана праця трудівників дала значні наслідки. На початку 1920 року почав діяти механічний завод, який виробляв плуги, кінні приводи, сівалки. Відновили роботу механічні майстерні, млини, крупорушки, кузні. 1 травня 1920 року відбувся перший комуністичний суботник. Під час війни з буржуазно-поміщицькою Польщею на заклик комуністів на фронт виїхало 312 чоловік. Жителі Кролевця зібрали 35 тис. крб. і надіслали їх братам-білорусам м. Борисова, зруйнованого польськими інтервентами. У 1920 році, коли Червона Армія громила білогвардійські війська Врангеля, у місті було проведено тиждень допомоги фронту, під час якого зібрано 119 тис. крб. Значною подією було прибуття на агітпоїзді ім. В. І. Леніна голови ВУЦВК Г. І. Петровського, який брав участь у роботі 5-го повітового з’їзду Рад у жовтні 1920 року.
Партійні й радянські органи приділяли велику увагу розвитку промисловості й сільського господарства. 1920 року було створено повітовий раднаргосп. У грудні 1921 року при повітвиконкомі організували постійно діючу економічну нараду, яка розробила заходи до прискорення економічного розвитку Кролевця. Стала до ладу електростанція. Щоб забезпечити місто паливом, почалося видобування торфу на річці Реті. Зусиллями робітників у 1922 році було відбудовано ливарню механічного заводу. В 1923 році підприємство перевели до Конотопа. У 1922 році заснували артіль художньо-декоративного ткацтва «Відродження», яка об’єднувала 8 членів. На кінець відбудовного періоду в Кролевці діяв ряд дрібних промислових підприємств. Найбільш значними з них були майстерня для литва чавунних виробів, 4 цегельні, 22 кузні, 3 круподерні та ін. На підприємствах було зайнято 434 робітники. Частина населення, зв’язана з сільським господарством, успішно сплачувала продподаток. Лише у 1921 році від селян Кролевця й повіту на зсипний пункт надійшло 148 тис. пудів жита. З 1923 року Кролевець став районним центром Конотопського округу Чернігівської губернії.
Трудящі Кролевця підтримали рішення VІІІ Всеросійського з’їзду Рад, який затвердив договір між РРФСР і УРСР про воєнний і господарський союз між обома республіками. В резолюції пленуму повітового виконкому, який відбувся у січні 1921 року, зазначалося, що постанова з’їзду є основою радянського будівництва Росії і України. Робітники і селяни подавали допомогу голодуючим Поволжя та інших районів країни. 14 травня 1921 року за почином комуністів відбувся суботник на ст. Кролевець, у якому взяло участь 375 чоловік. Було навантажено 15 вагонів ячменю для цих районів. У 1921 році з станції Кролевець відправили у фонд допомоги голодуючим понад 100 тис. пудів жита, 136 пудів ковбаси та багато інших продуктів. Виявляючи почуття пролетарського інтернаціоналізму, кролевчани у 1924 році зібрали кошти у фонд допомоги англійським робітникам-страйкарям і політичним в’язням Польщі.
З великою любов’ю ставилися трудящі Кролевця до В. І. Леніна. 23 січня 1922 року делегати 7-го повітового з’їзду Рад надіслали йому вітальну телеграму. Радянські люди глибоко переживали хворобу Ілліча і зверталися до нього з листами, в яких бажали найшвидшого одужання. 11 жовтня 1922 року збори робітників Кролевець-кого механічного заводу і 2 листопада учасники 8-ї повітової партійної конференції надіслали В. І. Леніну палке привітання з нагоди одужання та повернення на державний пост. Тяжким горем відгукнулася в серцях трудящих смерть великого вождя. На зборах вони клялися свято виконати його заповіти.
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Медичну допомогу населенню подавали районна лікарня на 25 ліжок і поліклініка, в яких працювало 8 лікарів і 11 чоловік з середньою медичною освітою. В Кролевці діяли З семирічні і 2 початкові школи. В них у 1925 році налічувалося 1300 учнів і 51 вчитель. Розгорнулася ліквідація неписьменності серед дорослих. Для підготовки вчителів відкрили трирічні педагогічні курси. Зросла кількість культурно-освітніх закладів. Ще у 1919 році почав працювати народний будинок ім. Леніна, а наступного року — театр. У 1921 році відкрили робітничо-селянський клуб, у 1924 році — клуб ім. Жовтневої революції і молодіжний клуб. Завжди було людно в бібліотеці, створеній в 1921 році. Книжковий фонд її становив 8 тис. примірників.
У наступні роки успішно розвивалася промисловість Кролевця. У місті з’явилося кілька державних підприєхмств: маслозавод, райхарчокомбінат і друкарня. Найбільшим підприємством промислової кооперації була артіль «Метал», створена у 1929 році. У 1934 році їй присвоїли ім’я С. М. Кірова. Тут налічувалося 5 цехів і працювало близько тисячі робітників. Широкого розмаху набув стахановський рух. У 1939 році в артілі 218 робітників здобули звання стахановців. Підприємство виконало план на 130 проц. Кращі виробничники А. М. Івашко, С. Т. Аліфьоров, О. М. Сірий, О. С. Дуля, Є. С. Базалей виконували норми на 200—300 проц. Міцніла й артіль художньо-декоративного ткацтва «Відродження», яку в 1937 році назвали імені 20-річчя Жовтневої революції. В ній працювало 1072 ткачі. У 1939 році підприємство виробило продукції на 6,2 млн. крб. Трудівники артілі активно включилися у стахановський рух. 160 з них стали стахановцями. Ткаля М. І. Гайова виконувала норму на 195—200 проц. Виготовлені нею вироби експонувалися на всесвітніх виставках в Нью-Йорку й Парижі. Ткаля О. Л. Демченко виконувала норму на 200 —300 проц., а вироби її дістали високу оцінку на всесоюзних виставках декоративного ткацтва. У місті діяли також артілі бондарів, шевців, цукерників і кондитерів, промкомбінат. У 1929—1930 рр. на околицях Кролевця було створено колгоспи «Зірка» та ім. Чубаря, а у 1933 році — колгоспи ім. 2-ї п’ятирічки та ім. Горького. Велику допомогу в їх організаційно-господарському зміцненні подавала Кролевецька МТС, організована у 1931 році. Господарства добилися значних успіхів у розвитку сільськогосподарського виробництва. У 1932 році колгосп ім. Чубаря одержав по 10— 12 цнт волокна конопель з гектара. Голову цієї артілі М. Г. Нишенка обрали делегатом 1 Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників. Організаторами соціалістичного будівництва були первинні партійні організації, які в 1940 році об’єднували близько 100 комуністів.
Жителі Кролевця виявляли почуття пролетарської солідарності до трудящих капіталістичних країн. У 1933 році вони надіслали листа Г. Димитрову, висловлюючи протест проти провокаційного Лейпцігського процесу. Трудящі міста взяли активну участь у виборах до Верховної Ради GPGP у 1937 році та Верховної Ради УРСР у 1938 році. В 1939 році під час виборів до місцевих Рад вони віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. З 1939 року Кролевець увійшов до складу Сумської області.
Дальшого розвитку набули охорона здоров’я, освіта, культура. Була розширена районна лікарня, яка в 1940 році налічувала 50 ліжок. В ній працювало 10 лікарів і 18 чоловік з середньою медичною освітою. У 1940/41 навчальному році в Кролевці діяли 3 середні й 1 семирічна школи, в яких налічувалося 2120 учнів і 148 учителів. Відчинив двері будинок піонерів. У 1933 році створили технікум художнього декоративного ткацтва. На початку 30-х років було ліквідовано неписьменність серед дорослих. З культурно-освітніх закладів працювали районний будинок культури, 2 колгоспні клуби, кінотеатр. Районна бібліотека налічувала понад 12 тис. примірників книжок.
Мирна праця радянських людей була перервана нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. У Кролевці вже в перші дні Великої Вітчизняної війни на фронт вирушили сотні добровольців. У місті створили загін народного ополчення. Цінне устаткування підприємств, багато майна колгоспів і МТС евакуювали у східні райони країни.
З вересня 1941 року Кролевець окупували німецько-фашистські загарбники. Тяжкі часи настали для населення. Фашисти пограбували промислові підприємства, державні установи, колгоспи, чинили масові звірства проти мирних громадян. За час окупації кати розстріляли 119 жителів, 541 чоловіка вивезли на фашистську каторгу.
Боротьбою трудящих проти німецько-фашистських загарбників керував підпільний райком партії, що діяв з серпня 1941 року по лютий 1942 року. Його очолював К. Г. Онопченко. Підпільний райком партії провів велику роботу по створенню в районі підпільних партійних, комсомольських та інших патріотичних організацій. Організований спочатку невеликий Кролевецький партизанський загін згодом виріс до 241 чоловіка. 13 жовтня 1941 року відбулися перші партійні збори загону в с. Червоному Ранку, де було вироблено план дій. Комуністи звернулися до населення з відозвою, в якій закликали до рішучої боротьби з ворогом. У лютому 1942 року загін увійшов до складу партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Командиром загону був В. М. Кудрявський, комісаром — К. Г. Онопченко. У травні 1942 року в боях з фашистами загинув К. Г. Онопченко. Комісаром загону став І. Г. Токар. Партійна організація загону налічувала 26 членів і 33 кандидати у члени партії. Секретарем її обрали П. М. Дорошенка. Комсомольська організація об’єднувала 89 юнаків і дівчат. Славний бойовий шлях пройшов Кролевецький партизанський загін, який брав участь у всіх рейдах з’єднання С. А. Ковпака. У грудні 1941 року в Кролевці вихованці середньої школи № 1 створили підпільну комсомольську групу «Патріот Батьківщини». Її членами були комсомольці М. Журило, А. Журило, 1. Компанієць, В. Павленко, Д. Бузовський. Група випустила й розповсюдила 250 листівок, які повідомляли про становище на фронтах, закликали населення чинити опір фашистським властям і саботувати їх розпорядження. Підпільники підтримували зв’язок з партизанським з’єднанням С. А. Ковпака й одержували від нього листівки.
2 вересня 1943 року частини 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта і. Д. Черняховського визволили Кролевець. У бою за місто відзначилися 22-а, 23-я і 81-а танкові бригади. Першим до міста увірвався танковий екіпаж лейтенанта П. В. Крилова, уродженця м. Кімовська Тульської області. В боях за визволення міста загинули генерал-майор артилерії О. Н. Панков, уродженець с. Тоцького Оренбурзької області, і гвардії майор С. Ю. Литошко з м. Полоцька Вітебської області. На їх могилах встановлено пам’ятники. 1263 жителі билися з ненависним ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. З них за героїзм і відвагу 639 нагороджено орденами й медалями СРСР. За виняткову мужність і хоробрість командиру ескадрильї капітану І. Ф. Балюку, старшині В. Т. Цимбалу, гвардії старшині танкісту В. М. Майстренку і молодшому лейтенанту, командиру танка Г. А. Виноградову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 810 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У 1967 році на їх честь споруджено пам’ятник. Дві вулиці названо ім’ям Героїв Радянського Союзу В. Т. Цимбала і Г. А. Виноградова.
Німецько-фашистські загарбники заподіяли Кролевцю великих збитків, сухма яких становила 34,5 млн. крб.3. З перших днів після визволення почали працювати партійні і радянські органи, які спрямували зусилля трудящих на відбудову господарства. Комуністи й комсомольці особистим прикладом запалювали їх на трудові подвиги. Залізничники Кролевецької дистанції колії за два тижні відбудували колію. Наприкінці вересня відновили роботу промислові артілі «Метал», промкомбінат і ткацька ім. 20-річчя Жовтневої революції. У 1944 році стали до ладу маслозавод, млин, друкарня, райхарчокомбінат, а також кілька підприємств промислової кооперації — артілі цеглярів, торфодобувна, бондарів і шевців. Трудящі всіляко допомагали фронту. Широко розгорнулося соціалістичне змагання за виконання державного плану й фронтових замовлень. Перед у змаганні вели металісти. Артіль «Метал» виконувала воєнні замовлення і випускала запасні частини для тракторів. Чимало членів артілі виконували норми на 250—300 проц. У листопаді 1943 року почала працювати Кролевецька МТС, яка наступного року мала вже 33 трактори. Переборюючи великі труднощі, відроджувалися колгоспи. Завдяки самовідданій праці колгоспників у 1944 році було засіяно 85 проц. орної землі. У відбудові народного господарства велику допомогу подали держава, братній російський народ, трудящі інших союзних республік, які надіслали сировину, верстати і пряжу для підприємств, трактори, сівалки й пальне для МТС, продуктивну худобу для колгоспів. У 1943 — 1944 рр. трудящі міста й району здали у фонд Червоної Армії 10 тис. пудів хліба, внесли на побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» 2,2 млн. крб. Колгоспи міста здали по 1200 цнт зерна. Трудівники міста також допомагали відбудовувати шахти Донбасу. У 1945 році 57 чоловік було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
У роки четвертої п’ятирічки в Кролевці зросли підприємства державної промисловості: маслозавод, райпромкомбінат, райхарчокомбінат і машинно-тракторна майстерня. Розвивалися також підприємства промислової кооперації, найбільшим з яких була артіль «Метал». Дальшого розвитку набули художні промисли. В місті створили міжобласну художню спілку для керівництва артілями художніх промислів Сумської та Чернігівської областей. Крім ткацької, виникла артіль художньої вишивки й килимарства. Розгорнулося змагання за дострокове виконання п’ятирічного плану, яке очолили комуністи. Демобілізований офіцер, ливарник артілі «Метал» 1. М. Сірий у 1948 році виконав норму на 250 проц. За самовіддану працю його було удостоєно ордена «Знак Пошани». По дві річні норми виконували токарі Р. В. Садовников і В. І. Чепурний, на 250 проц.— столяр Ф. В. Цимбал, а токар комуніст В. І. Дера у 1949 році завершив виконання двох п’ятирічних планів. Серед ткаль перед у соціалістичному змаганні вела Г. Г. Кошук, яку нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Промислові підприємства міста і МТС достроково завершили п’ятирічний план. Були відбудовані колгоспи. На 1950 рік вони досягли довоєнного рівня виробництва. Тваринники у співдружності з працівниками Українського науково-дослідного інституту тваринництва вивели нову породну групу свиней, що дістала назву кролевецької. В 1950 році міські колгоспи приєднали до економічно потужніших сільських.
Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. На 1950 рік у Кролевці діяли районна лікарня, поліклініка і пологовий будинок, де медичну допомогу подавали 18 лікарів і 89 чоловік з середньою медичною освітою. 2496 учнів навчалися в середній та чотирьох семирічних школах і 115 — у школі робітничої молоді. В них працювало 115 учителів. Відновив роботу технікум художніх промислів. Методом народної будови звели районний будинок культури. Працювали районна бібліотека і кілька бібліотек на підприємствах, книжковий фонд яких становив 25 тис. примірників.
У наступні роки Кролевець перетворився на промислове місто. Стали до ладу новий маслозавод і хлібозавод. На базі машинно-тракторної майстерні створили ремонтний завод, райпромкомбінату — багетну фабрику. На місці артілей і кустарних майстерень виникли державні підприємства: арматурний завод, фабрика художнього ткацтва, завод будматеріалів, торфопідприємство. Артілі кравців і шевців увійшли до комбінату побутового обслуговування. Значно розширилися райхарчокомбінат і друкарня. В 1967 році дав першу продукцію консервний завод. Кролевець одержав струм від державної електромережі. Виникло райоб’єднання «Сільгосптехніки». В 1958 році на підприємствах Кролевця розгорнувся рух за комуністичну працю. Застрільниками його виступили металісти. Дальший крок уперед зробила промисловість Кролевця в роки семирічки. Арматурний завод освоїв виробництво емальової кислотолугостійкої арматури, яка експонувалась на Виставці досягнень народного господарства СРСР і Виставці передового досвіду в народному господарстві УРСР. Значних успіхів досягли робітники фабрики художнього ткацтва. Семирічку підприємства міста виконали достроково. Якщо в 1961 році вони виробили промислової продукції на 11 935,7 тис. крб., то в 1965 році — на 18 351 тис. крб. За досягнення у виконанні семирічного плану в 1966 році 43 трудівників підприємств було удостоєно урядових нагород, у т. ч. ткалю Є. А. Коноваленко — ордена Леніна і формувальницю М. К. Сіру — ордена Трудового Червоного Прапора.
З величезним піднесенням зустріли трудящі Кролевця 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. У перших лавах соціалістичного змагання йшли комуністи. Серед промислових підприємств кращих виробничих успіхів досягли колективи фабрики художнього ткацтва, лісгоспзагу, ремонтного заводу, торфопідприємства і райхарчокомбінату. Народні майстри фабрики художнього ткацтва в художніх образах відтворюють характерні особливості радянської дійсності, зберігаючи стильові риси старовинного кролевецького орнаменту. У 1967 році народних майстрів М. Р. Даценко і П. І. Паталах було нагороджено медалями і дипломами лауреатів Всесоюзної виставки народної творчості, П. І. Паталах — золотою, срібною і бронзовою медалями ВДНГ, а головного художника фабрики 1. П. Дударя і художницю О. М. Гавруш — бронзовими медалями. Вироби кролевецьких ткачів користуються широкою популярністю в країні і за кордоном. Вони експортуються в інші країни соціалістичної співдружності і багато капіталістичних країн. Фабрика є незмінним учасником міжнародних виставок і ярмарків.
Трудівники Кролевця новими досягненнями зустріли 100-річчя з дня народження В. І. Леніна і розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання плану восьмої п’ятирічки. 1544 чоловіка відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Майстра фабрики художнього ткацтва П. І. Паталах у 1970 році нагороджено золотою .медаллю Республіканської виставки народної творчості. Промислові підприємства міста план восьмої п’ятирічки завершили достроково — 20 листопада 1970 року і випустили понад план продукції на 2116 тис. крб. Обсяг їх продукції зріс на 46,1 проц. порівняно з 1965 роком, а продуктивність праці — на 46 проц. За успішне виконання завдань п’ятирічного плану 45 працівників промисловості у 1971 році було нагороджено орденами й медалями, у т. ч. орденом Леніна — формувальницю арматурного заводу Н. І. Глушенко, орденом Жовтневої Революції — бригадира пресувальників цього заводу 1. В. Кудрявцева та начальника цеху П. Ф. Івашка, орденом Трудового Червоного Прапора— 10 чоловік, орденом «Знак Пошани» — 16, медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку» — 16 чоловік. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання п’ятирічного плану продажу державі продукції землеробства і тваринництва першому секретарю Кролевецького райкому партії І. Я. Додакову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Дальшими успіхами у праці відзначили трудящі історичні рішення XXIV з’їзду КПРС. Наполегливо борються вони за втілення в життя планів дев’ятої п’ятирічки. Змагаючись за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, колективи промислових підприємств перевиконали взяті соціалістичні зобов’язання. Вони достроково виконали план 1972 року і випустили понад план продукції на 534 тис. крб. Першість у соціалістичному змаганні завоювала фабрика художнього ткацтва, яка виконала річний план 20 грудня. Шести її виробам присвоєно державний знак якості. Фабрика нагороджена Почесним Ювілейним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Ткалі Є. Ф. Дудці присвоєно звання заслуженого працівника промисловості Української РСР, а ткаля Ф. Д. Авраменко і крутильниця Г. Я. Коваленко нагороджені Грамотами Президії Верховної Ради У РСР.
В 1966 році створили радгосп «Кролевецький». Це господарство м’ясо-молочного напряму. За ним закріплено 1413 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1222 га орної землі. Рік у рік в радгоспі зростає врожайність культур. У 1972 році тут виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 315,4 цнт молока. Добре працював колектив Державного племінного розсадника для розведення і удосконалення кролевецької породної групи свиней. Свині цієї групи, які відзначаються високими якостями, поширені в Сумській, Чернігівській та Житомирській областях. За участь у виведенні цієї породної групи свиней працівникам племрозсадника П. В. Демкевичу, О. П. Короткому і В. С. Шкодіній у 1954 році було присвоєно звання заслуженого зоотехніка УРСР, головному ветеринарному лікареві району О. С. Сергієнко — звання заслуженого ветеринарного лікаря УРСР. У 1958 році на базі племрозсадника створили державну племінну станцію. Працівники племстанції домоглися значного поліпшення породності поголів’я.
Невпізнанно змінився Кролевець. У місті виросли багатоповерхові будинки. У післявоєнний час споруджено 190 державних житлових будинків площею 27,4 тис. кв. метрів і 1905 індивідуальних. Тут — 28 км брукованих вулиць і 24,5 км тротуарів. Діють водопровід і каналізація. Значна частина будинків газифікована. Невпинно підвищується добробут трудящих, одним із свідчень чого є зростання їх купівельної спроможності. У Кролевці налічується 80 магазинів. У 1971 році товарооборот торговельної мережі збільшився майже на третину проти 1965 року.
Багато зроблено для розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У Кролевці діє районна лікарня на 375 ліжок з 9 відділами, яка міститься у новому приміщенні. Крім того, на арматурному заводі і фабриці художнього ткацтва створено лікарські дільниці, на інших підприємствах — 3 фельдшерські пункти. Є також дитячий протитуберкульозний санаторій. Здоров’я трудящих охороняють 61 лікар і 280 чоловік з середньою медичною освітою. Головному лікареві районної лікарні П. М. Шевчику у 1964 році присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. В місті — 4 середні й 2 восьмирічні школи, в яких навчаються 3389 учнів і працюють 159 учителів. Довгий час директором середньої школи № 1 був заслужений учитель УРСР Д. Ф. Заліський. У Кролевці діють також 2 професійно-технічні училища і музична школа, в якій 16 педагогів навчають 300 дітей. Дошкільнята виховуються в 3 дитячих яслах і 7 садках. До послуг населення будинок культури і широкоекранний кінотеатр, збудовані в 1972 і 1966 рр. Широкого розмаху набула художня самодіяльність. В 1967 році хору будинку культури і в 1969 році капелі бандуристів присвоєно звання самодіяльних народних. Для школярів відкрито будинок піонерів. У місті налічується 24 бібліотеки, книжковий фонд яких становить 207 тис. примірників. У 1971 році створено народний краєзнавчий музей на громадських засадах. Поширенню політичних і наукових знань сприяють первинні організації товариства «Знання», які об’єднують 242 лектори. Працюють також первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, в яких 1750 чоловік. У місті виходить районна газета «Маяк комунізму». У зв’язку з 50-річчям виходу першого номера газети її в 1969 році нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. У 1948 році в Кролевці встановлено пам’ятник В. І. Леніну і в 1966 році — Т. Г. Шевченку. Тут також у 1957 році споруджено пам’ятник борцям революції і пам’ятник уродженцеві міста, активному учаснику боротьби за владу Рад комуністу В. В. Роменцю.
На нові трудові звершення трудящих Кролевця організовують 53 первинні партійні організації, у яких 1191 комуніст. Надійною опорою партійних організацій є 41 первинна комсомольська організація, в яких налічується 2708 юнаків і дівчат. Значний вклад у господарське і культурне будівництво вносить міська Рада депутатів трудящих. До її складу обрано 60 депутатів, серед них 37 робітників і 23 службовці, 30 комуністів, 11 комсомольців, 26 жінок. Велику роботу проводять 9 постійних комісій міської Ради: промисловості, транспорту і зв’язку, народної освіти, соціально-культурна, торгівлі та громадського харчування, будівництва й благоустрою та ін. Асигнування на соціально-культурні потреби у 1971 році становили 4346,5 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 28,9 процента.
Доброю традицією у Кролевці стали проводи юнаків до лав Радянської Армії. Вони відбуваються в урочистій обстановці, майбутнім воїнам вручають цінні подарунки. Кожного року на арматурному заводі і фабриці художнього ткацтва провадиться посвячення в робітники.
Чуттям єдиної родини в Кролевці живуть і працюють трудящі 21 національності. Рік у рік міцніють їх зв’язки з трудівниками братніх республік Радянського Союзу. Вже багато років жителі міста дружать і змагаються з жителями м. Щигрів Курської області. У дні всенародного свята — 50-річчя утворення СРСР Щигровський райком партії нагородив передові підприємства і окремих виробничників Кролевця пам’ятними Червоними прапорами та сувенірами. В свою чергу Кролевецький райком партії відзначив передовиків Щигрів. Трудящі Кролевця встановили зв’язки з трудящими інших соціалістичних країн. Місто неодноразово відвідували делегації жителів Врачанського округу Народної Республіки Болгарії.
У Кролевці народився, живе і працює український радянський письменник П. Ф. Кочура. Він нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» і Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Уродженцями міста є поет-кобзар І. С. Іванченко, радянський літературний критик А. Ш. Гурштейн (1895— 1941), російський радянський літературознавець М. М. Арденс, російський радянський поет Я. Л. Бєлінський, заслужений діяч мистецтв УРСР К. М. Михайлов (1882—1961). У Кролевці народилися спеціаліст у галузі свинарства, почесний академік ВАСГН ім. В. І. Леніна, Герой Соціалістичної Праці, заслужений діяч науки РРФСР А. П. Редькін (1875—1966); патоморфолог та мікробіолог, професор Ф. 3. Омельченко (1865—1924); учений в галузі ветеринарії і медицини, заслужений діяч науки УРСР, професор М. В. Рево (1889—1962); доктор медичних наук, заслужений діяч науки РРФСР, професор О. М. Марій; спеціаліст у галузі моторобудування, лауреат Державної премії СРСР, професор Г. С. Скубачевський; спеціаліст з техніки високих напруг, доктор технічних наук, професор І. К. Федченко; 13 уродженців міста — кандидати наук.
Творчою працею славлять трудящі міста рідну Комуністичну партію й Радянську Вітчизну та вносять свій вклад у будівництво комунізму.
М. М. ГАВРИЛЕНКО, М. Г. СЕРЕЖЕНКО, М. П. СТОЖОК