Штепівка, Лебединський район, Сумська область
Штепівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 32 км від районного центру, у межиріччі Псла й Сули. Через село проходить автошлях Суми — Київ. Дворів — 529. Населення — 1622 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Гутницьке, Руда.
Штепівка заснована близько 1670 року переселенцями з Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського феодального гніту. Спершу поселення називалося слободою Степівкою (від слова «степ»). Свою сучасну назву воно дістало від прізвища сотника Сумського полку І. Штепи, якому цар подарував у 1670 році землі між річками Пслом і Сулою. Завдяки вигідному географічному положенню село зростало досить швидко: 1705 року воно мало 40 дворів, 1732 року — 99 дворів і 599 жителів, а в 1773 році тут налічувалося 1616 чоловік. Спочатку жителі Штепівки були вільними. Але поступово сотник І. Штепа, а згодом його нащадки різними засобами почали закріпачувати селян, зменшувати їхні наділи. Наприкінці XVІІІ ст. Штепи володіли 5192 десятинами землі.
У XVIII — на початку XIX ст. жителі Штепівки займалися переважно хліборобством і тваринництвом, особливо поширене було грубошерсне вівчарство. Розвивалися ремесла: гончарство, кушнірство, ткацтво та ін. Серед селян виділились ремісники — теслярі, бондари, столяри. Двічі на рік у селі відбувалися ярмарки, де торгували великою рогатою худобою, вівцями, вовною, коноплями, хлібом, ремісничими виробами. Діяли дві невеликі селітроварні, які виникли ще на початку XVIІІ століття.
Становище селян було надзвичайно тяжким. Крім панщини, яка в гарячу пору жнив досягала 4—5 днів на тиждень, вони виконували різні феодальні повинності — лагодили шляхи, греблі, несли сторожу в панських дворах тощо. Багато страждань завдавали їм стихійні лиха, зокрема епідемії. Так, 1831 року від холери померло 16 чоловік, а 1848 — 30. У селі не було ні лікарні, ні лікарів. Зате 1811 року відкрили нову церкву, будівництво якої коштувало 35 тис. карбованців.
Скасування кріпосного права в 1861 році не полегшило економічного становища селян Штепівки. Згідно з уставними грамотами 178 селян поміщиці Похвисневої одержали 471 десятину землі, тобто близько 2,6 десятини на ревізьку душу. За душовий наділ вони мали сплачувати щороку великий викуп і відробляти різні повинності. Селяни інших поміщиків одержали ще менші наділи.
Численні прямі й непрямі податки та викупні платежі набагато перевищували доходи селян, що призводило до їх зубожіння й розорення. Крім того, безперервно відбувалося подрібнення селянських наділів внаслідок виділення нових сімей. За офіційними даними 1881 року, розмір душового наділу коливався від 1,5 до 2 десятин. Щоб якось прогодуватися, біднота змушена була шукати заробітків на стороні.
Безземелля, поміщицька й куркульська експлуатація, жахливі умови життя штовхали селян на боротьбу за свої права. Під час революції 1905—1907 рр., коли особливо посилився аграрний рух, виступили й штепівські селяни. Вони випасали свою худобу на поміщицьких сіножатях і посівах, на сходках вимагали повернути захоплені поміщиками й куркулями луки й вигони, підвищити плату за роботу, знизити орендну плату за землю. 10 червня 1905 року робітники економії Данилова висунули вимогу збільшити платню й поліпшити харчування. Коли робітникам відмовили, вони припинили роботу, а 12 червня в економії згорів великий амбар з хлібом. До Штепівки прибуло 2 взводи драгунів. 17 червня біля будинку Штепівської волосної управи зібралося близько півтори тисячі селян Штепівської, Павленківської і Вільшанської волостей. Сходка перетворилася на мітинг. Промовці закликали не просити у панів землі, а ділити її самим. У Штепівку із Сум прибув у супроводі солдатів харківський губернатор. Сходку розігнали. Були поранені, 6 чоловік заарештовано. Однак виступи селян тривали. Озброївшись киями, вони проганяли поміщицьких охоронців з пасовищ і пускали туди свою худобу, самовільно скошували панські сіножаті, вивозили снопи з панського лану до своїх дворів.
Столипінська аграрна реформа посилила розшарування села, загострила класові суперечності. 1908 року в Штепівській волості проживало 6075 селян, а засівали вони всього 1708 десятин землі. Селяни багатьох сіл, у т. ч. й Штепівки, скаржилися в Державну думу й спеціальним комісіям на поміщицьку кабалу й тяжке економічне становище. Але це нічого не допомогло. Культура землеробства лишалася низькою. Селяни в кращому разі дотримувалися трипілля, а то й двопілля (без чорного пару). 1911 року в Штепівці створено кредитне товариство. Кредити надавалися для придбання сільськогосподарських машин. Звичайно, в цьому були зацікавлені насамперед куркулі. Селяни-бідняки не мали змоги користуватися послугами товариства.
Тільки в січні 1905 року в Штепівці була відкрита лікарня на 16 ліжок з одним лікарем і фельдшером. У 1911 році при ній створили інфекційне відділення на 8 місць. До кінця 80-х років XIX ст. в селі не було приміщення для школи, хоч перша згадка про її існування належить до 1732 року. Дітей заможних селян навчав дяк у приватній хаті. Навчалося 10—12 дітей на все село. 1884 року відкрито початкове народне училище, яке відвідували тільки 35 дітей. На початку 900-х років у Штепівці створено бібліотеку-читальню. Але письменних у селі було дуже мало, про бібліотеку ніхто не дбав, і вона ледь животіла. На кошти губернського й повітового земств у 1887 році відкрито ремісниче училище, де навчалося 10 хлопчиків. Школа готувала ковалів, столярів, слюсарів. 1899 року число учнів зросло до 28.
На початку березня 1917 року в Штепівці стало відомо про повалення самодержавства. Селяни сподівалися, що скінчиться війна і вони одержать землю. Але Тимчасовий уряд і не думав вирішувати ці питання. Тому з великою радістю і піднесенням зустріли трудящі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і утворення робітничо-селянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Поміщики, боячись народного гніву, втекли. 29 грудня 1917 року в Штепівці відбувся багатолюдний мітинг, учасники якого прийняли рішення: вся влада має перейти до рук народу; вимагати негайного укладення миру без анексій і контрибуцій; всі землі й підприємства повинні належати трудящому народу; обеззброїти місцевих багатіїв. На початку січня 1918 року в Штепівці було встановлено Радянську владу й обрано ревком. Наприкінці місяця створено партійний осередок.
Соціалістичну перебудову села перервали кайзерівські війська, які в першій половині квітня 1918 року окупували всю Харківщину, в т. ч. Штепівку. З допомогою Центральної ради, а потім гетьманського уряду загарбники відновили дореволюційні порядки. На селян було накладено величезні податки, почалися реквізиції. Окупанти забирали хліб, худобу. Після краху австро-німецької окупації на Україні, на початку грудня владу захопила буржуазно-націоналістична Директорія. В селі посилилися терор і свавілля націоналістів.
Наприкінці грудня 1918 року почалося визволення Харківщини від петлюрівців. У перших числах січня 1919 року бійці об’єднаного повстанського загону під командуванням П. Багацького та К. Лепехи разом з партизанами загону X. Фролова визволили Штепівку. В селі була відновлена Радянська влада, створено волосний ревком на чолі з С. П. Луговиком. Утвердивши революційний порядок, ревком у лютому 1919 року передав свої повноваження волосному виконавчому комітету, який насамперед розподілив між біднотою поміщицьке майно й землю. Але головним його завданням була організація допомоги Червоній Армії.
Влітку 1919 року на Україну посунули полчища денікінців. У липні вони захопили Штепівку. Поміщики, що повернулися з білогвардійцями, забрали в селян землю, інвентар. Скрізь лютували каральні загони. Почалися жорстокі розправи й переслідування тих, кого підозрювали в прихильності до Радянської влади.
Після запеклих боїв під Охтиркою, Харковом, Лебедином бійці Червоної Армії за допомогою партизанів під командуванням X. Фролова на початку грудня 1919 року визволили від білогвардійців весь Лебединськин повіт. У Штепівці знову був створений волосний ревком. У квітні 1920 року він передав владу вол виконкому, який очолив місцевий селянин більшовик Д. Ю. Шевченко. В зміцненні Радянської влади й налагодженні мирного життя в Штепівці важливу роль відігравав партійний осередок. Вірним помічником комуністів була комсомольська організація, що виникла 1920 року. 1921 року в Штепівській волості було впорядковано селянське землекористування. Всі господарства одержали землю залежно від кількості членів сім’ї.
Перехід до мирного будівництва здійснювався в складних умовах післявоєнної розрухи. Партійний осередок і волвиконком у травні — червні 1920 року провели кілька трудових тижнів, під час яких селяни заготовляли паливо, лагодили дороги, мости, допомагали біднякам споруджувати будинки, збирали продукти для Червоної Армії. У червні 1920 року в селі створено комітет незаможних селян. Комнезам багато зробив для забезпечення бідняцьких господарств інвентарем та посівним матеріалом. Разом з комсомольцями комнезамівці оточили піклуванням сім’ї червоноармійців, допомагали біднякам виорати землю, збирати врожай тощо. Коли в повіті лютували банди Махна, комуністи, члени КНС і комсомольці організували загін, вели розвідку й подавали всіляку допомогу частинам Червоної Армії в боротьбі з бандитизмом.
У зв’язку з адміністративно-територіальною реформою 1923 року Штепівка стала районним центром Сумського округу.
Протягом 1920—1925 рр. трудящі Штепівки добилися помітних успіхів у відбудові господарства, зруйнованого війною та інтервенцією. На кінець відбудовного періоду посівні площі в Штепівці досягли рівня 1913 року. Поліпшився обробіток землі. В селі створено агрономічний та ветеринарний пункти.
Партійний осередок і сільрада дбали про розвиток охорони здоров’я й освіти. В селі розширено лікарню, в якій працювали 2 лікарі, 2 фельдшери, 2 медсестри й акушерка. В 1925 році Штепівську трирічну школу перетворено на чотирирічну, а згодом на семирічну, для якої споруджено нове приміщення. Побудовано сельбуд. Комсомольці за допомогою вчителів організували гуртки, де навчали грамоти неписьменних. При сельбуді створили бібліотеку, що налічувала 4687 книжок. Працювала також юридична консультація.
Новим етапом в історії Штепівки були 1926—1941 рр. На соціалістичний шлях розвитку ставало сільське господарство. 1926 року в селі створено кілька кооперативних товариств: споживче, сільськогосподарське, садово-городницьке, тваринницьке, бурякове й машинове. Комуністи, комсомольці, комнезамівці вели серед селян широку масово-політичну роботу, роз’яснювали їм переваги колективної праці. Навесні 1930 року виникла сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка, яку очолив комуніст А. К. Улановський. Першими до неї вступили комуністи й члени КНС. За колгоспом було закріплено 554 га землі. Він мав 60 плугів, 9 сівалок, 9 жаток і 6 молотарок. У 1930 році створено ще дві артілі: ім. Дзержинського й «Друга п’ятирічка». На початку 1931 року колективізацію в Штепівці в основному завершено. В організаційно-господарському зміцненні колгоспів велику роль відіграла Штепівська MTС, створена 1932 року. В колгоспному виробництві почали впроваджувати багатопільну сівозміну, спорудили кілька приміщень для худоби.
Значну допомогу жителям Штепівки в справі соціалістичної перебудови господарства подавали робітники промислових підприємств Лебедина, Сум, Харкова. Вони виділяли бригади для ремонту сільськогосподарської техніки, допомагали придбати складні машини, провадили в селі агітаційну роботу. Штепівські комуністи організували соціалістичне змагання серед колгоспників і робітників МТС. 1940 року бригадир тракторної бригади комсомолка М. Горобець була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За 2 роки на кожний 15-сильний трактор вона виробила по 896,5 га (проти 625 га за планом).
Поступово змінювалося обличчя Штепівки. Тут споруджено двоповерховий будинок райвиконкому, введено в дію електростанцію, що дала струм громадським і житловим будинкам, маслозавод, друкарню. Колишня земська лікарня була повністю переобладнана, кількість ліжок у 1941 році збільшилася до 603. Працювали дитячі ясла, садки. 1935 року семирічну школу реорганізовано в десятирічну. Зведено будинок культури, який мав стаціонарну кіноустановку, бібліотеку, читальний зал. При будинку культури працювали різні гуртки.
Розбійницький напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перешкодив здійсненню мирних планів радянських людей. На захист Батьківщини стали й штепівці. Чоловіки призовного віку пішли на фронт. Майже все доросле населення працювало на спорудженні оборонних укріплень. Штепівський РК КП(б)У і райвиконком організували евакуацію майна колгоспів і МТС. 28 вересня 1941 року гітлерівські танкові й моторизовані дивізії групи Гудеріана, що рвалися до Сум, захопили Штепівку. Щоб відбити цей важливий вузол шляхів, радянське командування послало в район Штепівки 2-й кавалерійський корпус (командир — генерал -майор П. О. Белов) і 1-у гвардійську моторизовану дивізію полковника А. І. Лизюкова (колишня Московська пролетарська). На підтримку їм прийшли танкова бригада, 5-а резервна кавалерійська й 1-а гвардійська стрілецька дивізії. Бій почався в середині дня.
В цьому бою виявили мужність і відвагу тисячі радянських людей. Багато бійців і командирів нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Танкісти Т. М. Шашло та М. П. Криворотов удостоєні звання Героя Радянського Союзу. В пам’ять про стійкість і хоробрість танкістів на околиці села в листопаді 1968 року встановлено монумент: на високому п’єдесталі навічно завмер танк Т-34. На монументі викарбовані слова з «Пісні про Штепівку» О. І. Безименського:
Стереть не сумеют
любые года
Октябрьский тот бой величавый.
И песня о Штеповке
будет всегда
Былиной геройства и славы!
Ворог підтягнув свіжі сили, і 8 жовтня Штепівка була окупована вдруге. Настали тяжкі дні фашистської неволі. Сільську молодь під дулами автоматів гнали до Німеччини в рабство. За роки окупації із Штепівки було вивезено 217 чоловік. Багатьох активістів, у т. ч. й секретаря РК ЛКСМУ X. Іщенка, гітлерівці розстріляли. Фашисти забирали в селян хліб, худобу, рубали й палили сади, виганяли жінок і дітей з житла, а хати перетворювали на казарми для солдатів.
Населення Шгепівки всіляко чинило опір окупантам: ховало або знищувало худобу, фураж, продовольство, відмовлялося виконувати накази поневолювачів. На початку 1942 року уповноважений Штепівського районного відділку міліції М. С. Колос, залишений райкомом партії, організував у селі підпільну групу, яка висаджувала в повітря мости, на залізничній станції Вири отруїла зерно, що його окупанти хотіли вивезти до Німеччини, допомагала радянським парашутистам. У липні 1943 року фашисти натрапили на слід групи. М. С. Колос героїчно відстрілювався, а останню кулю зберіг для себе. На його могилі в с. Валіївці (тепер Білопільського району) встановлена меморіальна дошка. Тут ніколи не в’януть квіти.
З вересня 1943 року війська Воронезького фронту визволили Штепівку від окупантів. Із сльозами радості зустрічали жителі радянських воїнів. Тих, хто загинув у бою, поховали в центрі села. На двох братських могилах 1958 року встановлено пам’ятники. Серед бійців, що віддали життя за Штепівку, 47 росіян, 25 українців, сини інших братніх народів — Р. Мурадханов, 3. Алієв, Н. Ахаєв, Н. Бабаев та інші.
На різних фронтах Великої Вітчизняної війни відважно билися з німецько-фашистськими загарбниками 326 жителів села, з них 148 нагороджені орденами й медалями. М. С. Улановського за мужність і відвагу, виявлені під час форсування річки Одера, удостоєно звання Героя Радянського Союзу. 178 чоловік загинули смертю хоробрих.
За час окупації фашисти зруйнували або спалили будинки районних і сільських установ, шкільні приміщення, МТС, пошту, лікарню, будинок культури, 203 житлові будинки. Штепівський РК КП(б)У, райвиконком і сільрада мобілізували трудящих на відбудову господарства. Були відновлені всі три колгоспи: ім. Шевченка, ім. Дзержинського та «Друга п’ятирічка». Уже в жовтні 1943 року зорано 2593 га ріллі. В усіх колгоспах налічувалося всього 318 голів великої рогатої худоби, 16 робочих коней. Доводилося запрягати в плуги дійних корів.
У січні 1944 року із Саратовської області з евакуації повернулися в Штепівську МТС трактори й трактористи. В майстернях були встановлені верстати, які дала держава. Робітники-стахановці А. Овчаренко, П. Шевченко, Л. Курасов працювали по 14—16 годин на ремонті тракторів. Вони самі виготовили окремі деталі, яких не вистачало для завершення ремонту. План весняної сівби в 1944 році було виконано на 125 проц. Трудящі Штепівки працювали під девізом: «Зробити якомога більше для допомоги фронту». 1944 року хлібороби району зібрали на будівництво танкової колони «Колгоспник Сумщини» 1731 тис. крб. і передплатили третю державну воєнну позику на 2117 тис. карбованців.
Велику роботу щодо швидкої ліквідації наслідків війни й відбудови господарства проводили партійна організація і сільська Рада. Вони своєчасно викривали та ліквідували недоліки в керівництві окремими галузями господарства, мобілізували хліборобів на використання внутрішніх резервів. Протягом п’яти післявоєнних років у селі споруджено громадські приміщення, стали до ладу електростанція, маслозавод і цегельня, зводилися житлові будинки, посаджено нові парки й сквери, відбудовано лікарню та аптеку. Відкрилися середня школа, будинок культури.
Нові завдання, поставлені перед сільським господарством країни партією і урядом, вимагали дальшого зміцнення колгоспів, їх матеріальної бази. Одним із шляхів розв’язання цих завдань було об’єднання артілей. 1953 року в Штепівці з трьох господарств створено одне — ім. Шевченка. Парторганізація колгоспу вміло поєднувала масово-політичну роботу з господарською діяльністю. Колгоспні агітатори й пропагандисти добивалися, щоб кожен колгоспник розумів і усвідомлював політику Комуністичної партії. У 1957 році артіль виконала план виробництва м’яса на 198 проц., молока — на 129 проц. і посіла перше місце в районі. З 1953 до 1958 року прибутки її виросли з 520,8 тис. крб. до 1707,7 тис. крб. Голова колгоспу С. М. Чариков був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Бойовим помічником парторганізації в усіх справах були комсомольці. На фермах створено комсомольсько-молодіжні бригади, в рільничих бригадах—комсомольсько-молодіжні ланки. Понад 100 штепівських комсомольців у 1956—1957 рр. виїхали на будівництво шахт Донбасу. В 1959 році комсомольці й молодь взяли активну участь у спорудженні шосе Штепівка — Лебедин.
За роки наступних п’ятирічок колгосп «Більшовик» (до 1962 року—ім. Шевченка) перетворився на велике багатогалузеве господарство. За ним було закріплено 3072 га землі. В 1965 році трудівники колгоспу виростали найвищий у районі врожай: зернових культур — по 26,7 цнт з гектара, буряків — по 282 цнт. За досягнуті успіхи в 1965 році бригадир рільничої бригади Р. І. Антоненко і комбайнер І. Є. Батраченко нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, тракторист І. Я. Шимко — орденом «Знак Пошани». 17 членам тракторної бригади, яку очолював комуніст М. С. Сухоставець, надано звання ударника комуністичної праці.
В післявоєнні роки успішно розвивалося господарство радгоспу «Новопетрівський». 1956 року в ньому налічувалося 165 голів великої рогатої худоби (при плані 140 голів), 885 свиней. Урожай зернових становив по 25,2 цнт з гектара. Радгосп поділив перше місце в районі з колгоспом ім. Леніна.
Йдучи назустріч 100-річному ювілею В. І. Леніна, всі виробничі колективи розгорнули змагання на честь цієї знаменної дати й добилися дальших успіхів у праці. За досягнення в передювілейному змаганні колгосп «Більшовик» був занесений до обласної Ленінської книги трудової слави і нагороджений Дипломом Ради Міністрів GPGP і ВЦРПС та пам’ятним ювілейним Прапором. 73 трудівники Штепівки нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Серед нагороджених бригадир А. А. Улановський, комплексна бригада якого виростила по 34,1 цнт зернових з гектара на площі 508 га; доярки Г. В. Батраченко та О. В. Шимко — вони надоїли в середньому по 4055 кг молока від кожної закріпленої за ними корови.
Завдяки правильній організації праці, самовідданій роботі хліборобів села план восьмої п’ятирічки колгосп «Більшовик» виконав достроково. В 1970 році колгоспники зібрали в середньому по 31,3 цнт озимої пшениці з гектара й посіли перше місце в районі. За досягнуті успіхи велику групу штепівських передовиків удостоєно орденів і медалей, у т. ч. голову колгоспу «Більшовик» П. М. Іванченка нагороджено орденом Леніна, бригадира тракторної бригади М. С. Сухоставця і тесляра радгоспу П. І. Букату — орденом Жовтневої Революції, директора радгоспу І. П. Беркала, робітницю радгоспу К. О. Мірошниченко та секретаря колгоспної парторганізації М. 3. Негребу — орденом Трудового Червоного Прапора.
Протягом восьмої і першого року дев’ятої п’ятирічки розвивалися всі галузі сільського господарства, зміцнювалися неподільні фонди колгоспу «Більшовик», розширювалося капітальне будівництво. В 1965—1971 рр. споруджено відгодівельний пункт на тисячу голів свиней, корівник на 200 голів, склад мінеральних добрив, тракторний стан з гаражем, майстерню, будинки для механізаторів тощо.
У січні 1972 року в Штепівці на базі колгоспу та радгоспу створено перший відділок радгоспу «Новопетрівський». Господарство має 3063 га землі, в т. ч. 2039 га орної. Машинно-тракторний парк налічує 29 тракторів, 5 зернових комбайнів та багато іншої техніки. У відділку радгоспу працюють 330 робітників, серед яких 41 удостоєний звання ударника комуністичної праці. Включившись у змагання на честь 50-річчя утворення CPСP, трудівники радгоспу в ювілейному 1972 році виростили зернових у середньому по 29,6 цнт з гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 560 цнт молока і 143,8 цнт м яса. Партія і уряд високо оцінили сумлінну працю хліборобів: помічника бригадира А. Ф. Оверка нагороджено орденом Леніна. Курський обком партії за успіхи, досягнуті в змаганні трудящих Сумської і Курської областей, нагородив радгосп «Новопетрівський» пам’ятним Червоним прапором.
Міцніла економіка села — змінювався його зовнішній вигляд. У Штепівці — близько 600 упорядкованих будинків. Село повністю електрифіковане й радіофіковане. До послуг трудящих — 13 магазинів і ларків.
Значні зміни сталися в галузі охорони здоров’я трудящих. У селі виросло ціле лікарняне містечко на 60 стаціонарних місць. Медичну допомогу населенню подають 6 лікарів і 31 чоловік середнього медперсоналу. Добре організована профілактична робота. В селі є середня школа і школа-інтернат, у яких навчається 500 учнів і працює понад 100 вчителів, 3 бібліотеки, книжковий фонд їх перевищує 22 тис. примірників. Збудовано новий будинок культури. Добре організовано в селі виховання молоді на кращих традиціях партії і радянського народу. При середній школі є кімната бойової слави, де проводяться бесіди, зустрічі з ветеранами партії, комсомолу, Великої Вітчизняної війни. На соціально-культурні заходи в 1971 році сільрада асигнувала 295,6 тис. крб., що на 52,7 тис. крб. більше в порівнянні з 1966 роком.
Провідну роль у господарському й культурному житті Штепівки відіграють комуністи й комсомольці. На території сільради працюють 4 первинні партійні й 3 комсомольські організації, які об’єднують 138 комуністів і 287 членів ВЛКСМ. Повновладним господарем села є Рада депутатів трудящих, до якої обрано 35 депутатів, у т. ч. 22 робітники. Серед обранців народу — 17 комуністів. У складі Ради працює 9 постійних комісій, які займаються питаннями виробництва, благоустрою, охорони здоров’я, освіти, виховання молоді тощо.
Керовані Комуністичною партією, трудящі Штепівки успішно здійснюють завдання дев’ятої п’ятирічки.
М. К. ГАДЯЦЬКА, Д. П. КОСТЕНКО