Липова Долина, Липоводолинський район, Сумська область
Липова Долина — селище міського типу, центр району, розташоване при злитті річок Хоролу та Липівки (басейн річки Псла), за 91 км від обласного центру і за 32 км від залізничної станції Ромни, на автошляху Ромни — Гадяч.
Населення — 6090 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Веселе, Галаєвець, Калінінське, Легуші, Побиванка, Сидоренкове, Червона Долина, Червоногірка, Чирвине, Шатравине, Шматкове.
Липова Долина виникла у першій половині XVII ст. Назва її походить від річки Липівки. У цей час село належало одному з найбільших магнатів Я. Вишневецькому. У 1647 році тут налічувалося 150 дворів. Жителі зазнавали тяжкого соціального й національного гноблення.
Населення Липової Долини брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Село було визволено від польсько-шляхетського панування і увійшло до Миргородського полку. В січні 1654 року 171 чоловік присягли на вірність Росії.
Коли 1658 року біля Липової Долини з’явилися татари — спільники зрадника гетьмана І. Виговського, жителі вчинили їм упертий опір. Але сили були нерівні. Татарським загонам вдалося захопити і пограбувати село. Влітку 1677 року в Липовій Долині об’єдналися війська російського воєводи Г. Ромодановського та гетьмана І. Самойловича і звідси .вирушили під Чигирин проти турецько-татарських орд. Під час Північної війни жителі села допомагали російським військам, боролися проти шведських загарбників і прибічників ворога українського народу Мазепи.
З другої половини XVII ст. Липовою Долиною володіли представники козацької старшини. Вони силою відбирали у козаків землю і переводили їх на становище залежних селян.
У 1764 році Катерина 11 подарувала Липову Долину К. Розумовському. Селяни відбували до 4 днів панщини на тиждень. З 1802 року село стало волосним центром Глинського, а наступного року — Гадяцького повіту Полтавської губернії. В середині століття тут налічувалося 520 дворів і 4236 жителів. Переважна більшість землі (5,5 тис. десятин) належала поміщикам Туманським. Селяни користувалися невеликими наділами, з яких ледве могли прогодуватися.
У 1840 році в Липовій Долині відкрили парафіяльну школу, але багато дітей бідноти через нестатки не відвідувало її. У селі в 1838 році під час подорожі по Україні зупинявся великий російський композитор М. І. Глінка.
Селянська реформа не поліпшила економічного становища селян. За мізерні наділи малопридатної землі вони мали сплатити великі викупні платежі. Липоводолинці економічно були пограбовані.
Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався класовим розшаруванням селянства. Основна маса селян розорялася, а купка куркулів скуповувала їх землю і зосередила у своїх руках по кілька десятків десятин. У 1910 році 119 заможних господарств володіли 2367 десятинами землі. Водночас 295 господарств мали від 1 до 5 десятин, 139 господарств — від 5 до 9. У частини селянських родин не було своїх хат. У 1884 році таких налічувалось 23, в 1910 — їх кількість зросла до 505. Селяни-бідняки змушені були йти у найми до багатіїв. За важку працю з ранку й до ночі вони одержували мізерну плату. 1910 року з Липової Долини на поденних роботах працювало 110 чоловіків і 26 жінок. Деякі з них йшли на заробітки у міста, інші шукали порятунку в переселенні. Частина селян займалася ремеслом. У 1884 році в селі налічувалося 187 ткачів, 36 шевців, 65 теслярів, 25 чинбарів, 25 кравців, 5 бондарів. Після столипінської реформи посилився процес розшарування селян. Бідняки, не маючи робочої худоби і грошей для сплати податків, змушені були за безцінь продавати свої наділи та йти на заробітки.
Трудящі не мирилися з своїм становищем. Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у Липовій Долині відбулося заворушення селян. Весною 1905 року безземельні й малоземельні селяни зібралися на подвір’ї волосного правління і стали вимагати розподілу поміщицьких та куркульських земель.
Царизм не дбав про охорону здоров’я й освіту трудящих. Лише наприкінці XIX ст. у Липовій Долині відкрили фельдшерський пункт, який обслуговував населення всієї волості. У селі діяла церковнопарафіяльна школа. В 1904 році стала працювати двокласна школа, де навчалися переважно діти заможних селян. Основна маса жителів не знала грамоти. У 1910 році письменні, включаючи й тих, хто вмів лише писати своє прізвище, становили 20,5 процента населення.
Тяжко позначилася на становищі селян перша світова війна. Багатьох чоловіків забрали на фронт. Трудящі терпіли злигодні. Загострилися класові суперечності.
Після Лютневої революції у Липовій Долині діяв земельний комітет, який почав відбирати землю у поміщиків і куркулів. Проте куркульська зграя жорстоко розправилася з тими, хто взяв у цьому участь. Трудящі переконалися, що контрреволюційний Тимчасовий уряд не дасть їм ні миру, ні землі, ні хліба.
З великою радістю трудящі Липової Долини зустріли звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Почав діяти волревком, який на основі ленінського Декрету про землю розгорнув підготовку до наділення селян землею. За допомогою Гадяцького повітового ревкому у поміщиків було відібрано землю та інші засоби виробництва, а в сільських глитаїв — надлишки землі, реманенту, худоби.
Проте початок нового життя перервав наступ австро-німецьких військ, закликаних на Україну контрреволюційною Центральною радою. Наприкінці березня 1918 року окупанти захопили село. Інтервенти разом з українськими буржуазними націоналістами тероризували й грабували населення. Трудящі селяни піднялися на боротьбу. У серпні 1918 року в Липовій Долині було створено партизанський загін під командуванням А. І. Левона. До загону ввійшло чимало селян-бідняків Липової Долини та сусідніх сіл Панасівни і Берестівки. Загін здійснив ряд бойових операцій проти ворога, визволив з тюрми селян-бідняків, засуджених окупантами до страти, вигнав з маєтків поміщиків. Після краху німецької окупації село захопили петлюрівці.
На початку лютого 1919 року Липову Долину визволили частини Червоної Армії. Відновилася Радянська влада, почав діяти волревком. Він відібрав у поміщиків та куркулів і передав бідноті понад 3 тис. десятин землі, багато живого тягла й реманенту. Активну участь у радянському будівництві брав комітет бідноти, створений тут у квітні 1919 року. В серпні 1919 року Липову Долину захопили денікінці. Вони реставрували старі порядки і вчинили звірячу розправу над сільськими активістами. Були страчені голова комбіду с. Кимлички Й. І. Лелюх та кілька інших селян-незаможників. Та недовго довелося лютувати білогвардійцям. 30 листопада 1919 року повстансько-партизанські загони Полтавщини визволили село. Відновив роботу волревком, якому підпорядковувались Панасівський та Московський сільревкоми. До складу волревкому увійшли С. Т. Семиліт (голова), С. П. Близнюк, І. Й. Шаповал та ін. У травні 1920 року було створено комнезам. Волревкому й комнезаму довелось працювати в надзвичайно складних умовах. У волості діяли куркульські банди, які чинили опір заходам Радянської влади. У січні 1921 року в село вдерлася банда махновців, яка разом з місцевими куркулями закатувала міліціонера І. Т. Рогозу, А. К. Тарана та інших активістів. Незабаром банди було ліквідовано.
Трудящі Липової Долини приступили до відбудови господарства. Наприкінці 1921 року було обрано сільську Раду, яку очолив комуніст Ю. І. Вилей. Велику роботу розгорнув партійний осередок, створений цього ж року. На початок 1922 року він об’єднував 7 членів партії. Секретарем осередку обрали Д. П. Лукаша. Під керівництвом комуністів активізував свою діяльність комнезам, до якого входило понад 40 чоловік. У 1922 році почав діяти комсомольський осередок.
Важливим завданням було піднесення економіки села. На цей час кожний двір одержав у середньому по 5 десятин землі. Куркульське землеволодіння обмежили. Значну допомогу селянським господарствам подавало сільське споживче товариство. Через нього бідняки й серядняки одержували необхідний сільськогосподарський реманент і насіння для посіву.
З великим сумом жителі Липової Долини сприйняли звістку про смерть В. І. Леніна. Під час ленінського призову партійна організація поповнилася новими комуністами і налічувала 7 членів і 7 кандидатів у члени партії.
З 1923 року село стало районним центром Роменського округу.
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Заходами Радянської влади у Липовій Долині відкрито медичну дільницю, на базі якої у 1923 році створили районну лікарню. В ній на кінець відбудовного періоду медичну допомогу подавали 1 лікар і 3 чоловіка з середньою медичною освітою. В 1919 році почала діяти початкова школа, яку незабаром перетворили на семирічну. В ній 1925 року навчалося 293 учні й працювало 9 учителів. Розгорнулася ліквідація неписьменності серед дорослих. У 1924 році тут налічувалося 4 гуртки лікнепу, де оволодівало грамотою 150 чоловік. У 1921 році в селі почав працювати клуб на 150 місць, а в 1927 році відкрили райсельбуд на 300 місць. Діяли також хата-читальня і бібліотека з книжковим фондом 2740 примірників.
У грудні 1927 року XV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на колективізацію сільського господарства. Виконуючи рішення з’їзду, комуністи й комсомольці Липової Долини посилили роз’яснювальну роботу серед трудового селянства. На допомогу їм прийшли посланці робітничого класу — робітники-двадцятип’ятитисячники. У 1929 році в селі створили сільськогосподарську артіль «Повстанець», яка об’єднала 70 господарств. За нею закріпили 300 га сільськогосподарських угідь. У 1930 році колгоспний рух набув масового характеру. Було організовано ще 7 сільськогосподарських артілей: «Комсомолець», «Перше травня», ім. Будьонного, «Більшовик», ім. Горького, ім. Крупської та ім. Щорса. Соціалістична перебудова здійснювалась у процесі жорстокої класової боротьби. Куркулі ховали хліб, застосовували терор проти активістів. Від їх рук загинули голова виконкому сільської Ради М. Т. Жван, посланець робітників Харкова Павлюк та інші. Ім’ям одного з організаторів колгоспного будівництва у селі М. Т. Жвана жителі назвали вулицю селища. Проте підступи куркулів не могли затримати впевненої ходи нового життя. Селяни дедалі більше переконувались у перевагах колективної праці. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні артілей відіграла Липоводолинська МТС, створена в 1930 році. Цього ж року в Липовій Долині було організовано радгосп ім. Калініна, за яким закріпили 2852 га сільськогосподарських угідь.
Перемога колгоспного ладу докорінно змінила економіку, соціальні відносини й культуру села. На колгоспних ланах з’явились трактори, комбайни, вантажні автомашини. Колгоспи, особливо «Більшовик», ім. Крупської, ім. Горького, стали економічно міцними господарствами з розвинутим рільництвом і тваринництвом. У 1935 році середня врожайність зернових у колгоспах Липової Долини становила 10—12 цнт., а тютюну — 15 цнт з гектара. Радгосп ім. Калініна мав 90 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 40 корів), 190 овець, 200 свиней. Значного розмаху набув стахановський рух. У 1936—1938 рр. стахановцями стали І. Прилипа, М. Бибка, О. Куць, Г. Івахно, П. Ровко, О. Федірко, У. Прихідько та багато інших. Підвищилася оплата праці колгоспників. Вони одержували в середньому до 2 кг зерна і до З крб. грішми на трудодень. Велика заслуга у цих успіхах партійної організації, яка в 1939 році налічувала 25 членів і кандидатів у члени партії. З великим піднесенням трудящі Липової Долини зустріли прийняття нової Конституції і проведення перших виборів до Верховної Ради СРСР, Верховної Ради УРСР та місцевих Рад. До Верховної Ради Української РСР тоді було обрано голову колгоспу ім. Луначарського с. Кимлички О. І. Киву (нині пенсіонерка, жителька Липової Долини). 1931 року село увійшло до складу Роменського району, 1935 року стало районним центром Харківської, а з 1939 року — Сумської області.
Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. У Липовій Долині діяла районна лікарня на 35 ліжок, в якій налічувалося 2 лікарі і 5 чоловік з середньою медичною освітою. Напередодні Великої Вітчизняної війни у селі працювала середня школа. В ній 30 вчителів навчали 685 дітей. Було ліквідовано неписьменність серед дорослих. Своє дозвілля трудящі проводили у 2 клубах. Тут діяли і 2 бібліотеки, книжковий фонд яких становив 3 тис. примірників. У побут і культуру жителів увійшли кіно, радіо, газети й журнали.
Мирна творча праця радянських людей 22 червня 1941 року була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР. Разом з усім радянським народом на захист Вітчизни стали й трудящі Липової Долини. Багато чоловіків пішло на фронт. їх замінили жінки й підлітки, які працювали з подвоєною енергією. Було створено народне ополчення, куди ввійшло чимало комуністів і комсомольців. Частину майна колгоспів і МТС було евакуйовано у глиб країни.
22 вересня 1941 року гітлерівці захопили Липову Долину. Настали тяжкі дні німецько-фашистської окупації. Уже в перші дні фашисти повісили тут 21 чоловіка, серед них Т. Семиліта, І. Коваленка, Я. Клеця, В. Бахмата та його сина, багатьох розстріляли, а невідомого військовополоненого живцем закопали в землю. Всього в селі Липова Долина закатовано 82 чоловіка, вивезено у рабство до фашистської Німеччини 194 жителів села. Від кривавих рук гітлерівців загинула партизанська група, залишена за завданням райкому партії. У гестапо закатовано колишнього секретаря райкому комсомолу, поета Ф. Г. Швіндіна (1913—1942), який був членом цієї групи. Проте звірства гітлерівців не залякали радянських людей. Вони саботували заходи фашистських властей і чинили опір окупантам.
9 вересня 1943 року Липову Долину визволив стрілецький полк, яким командував росіянин полковник А. Д. Дмитрієв. Першим у село увірвався танк під командуванням білоруса Г. Тиріна. Близько 1200 жителів билися проти ненависного ворога на фронтах війни, з них 100 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями СРСР. 250 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У 1952 році в селищі встановлено пам’ятник на честь радянських воїнів, які загинули в бою за визволення його від гітлерівців.
Окупанти заподіяли великих збитків населенню Липової Долини. Колгоспи і радгосп були вщент пограбовані. Не вистачало техніки, коней. Трудящі, долаючи труднощі, приступили до відбудови господарства. Колгоспники обробляли поля власними коровами і перевиконували норми виробітку. Відновила роботу МТС. Зусиллями її працівників до кінця 1943 року було зібрано 20 тракторів і 5 комбайнів. Керовані комуністами (їх у селі 1946 року налічувалося 89) трудівники Липової Долини поступово заліковували рани, заподіяні фашистами. Велику допомогу у відродженні господарства подала держава й трудящі братніх республік. Держава виділила грошові кредити і техніку, з братніх республік надійшла худоба. На 1950 рік було освоєно довоєнні посівні площі. Цього року колгосп «Більшовик» зібрав по 16,7 цнт зернових з гектара. Ще вищих показників добився радгосп ім. Калініна. Кращі бригади виростили по 26 цнт пшениці з гектара. У господарстві налічувалося 587 голів великої рогатої худоби і 360 свиней. Постійно зростав машинний парк МТС. У 1946 році став до ладу промкомбінат з цехами ковальським, деревообробним, кравецьким і чоботарським. На підприємстві розгорнулося соціалістичне змагання.
Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. В 1950 році у Липовій Долині діяли районна лікарня і 2 фельдшерсько-акушерські пункти. Медичну допомогу населенню подавали 5 лікарів і 10 чоловік з середньою медичною освітою. В 1948 році було відбудовано приміщення середньої школи. У 1950 році тут працювали середня й семирічна школи, в яких 41 учитель навчав 747 учнів. Культурно-освітню роботу проводили районний будинок культури, 2 клуби й 2 бібліотеки (для дорослих і дитяча) з книжковим фондом 7200 примірників.
На початку 50-х років 8 колгоспів Липової Долини об’єдналися у два — «Більшовик» та ім. Крупської. Це сприяло зміцненню їх економіки, підвищенню продуктивності сільськогосподарського виробництва. Зросли й зміцніли партійні організації колгоспів, які налічували відповідно 17 і 20 комуністів. У 1957 році в колгоспі «Більшовик» на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 42 цнт м’яса і по 225 цнт молока, а середній надій молока від кожної корови досяг 2248 кг. Свинарка колгоспу ім. Крупської Є. М. Хекало одержала по 21 поросяті від кожної свиноматки. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва групу працівників Липової Долини у 1958 році було нагороджено орденами й медалями, серед них першого секретаря райкому партії В. І. Бердицького — орденом Леніна.
У 1962 році обидва колгоспи об’єдналися в один — ім. Горького, який став великим багатогалузевим господарством. За ним закріплено 6149 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4380 га орної землі. Технічна база колгоспу складається з 38 тракторів, 11 зернових і 6 бурякозбиральних комбайнів, 28 автомашин та іншої техніки. Побудовано нові тваринницькі приміщення, де всі трудомісткі процеси механізовано, створено велику птахоферму — фабрику для виробництва яєць і пташиного м’яса. Зміцніла економіка радгоспу ім. Калініна. Це господарство м’ясо-молочного напряму. За ним закріплено 6002 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5294 га орної землі. На полях радгоспу працювали 43 трактори, 22 зернові та інші комбайни, 42 автомашини. На фермах утримувалось 2529 голів великої рогатої худоби, 2513 свиней, понад 13 тис. штук птиці. У Липовій Долині працюють районне об’єднання «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд «№ 14», підприємства для обробки дерева, виробництва залізобетонних конструкцій, шиферу, цегельний завод, маслозавод, хлібозавод, інкубаторна станція, яка щорічно постачає 400 тис. курчат.
В обстановці трудового й високого політичного піднесення трудящі Липової Долини зустріли 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. Значних успіхів досягнуто в роки восьмої п’ятирічки. У колгоспі ім. Горького врожай зернових зріс з 16 до 19 цнт з гектара. План виробництва м’яса виконано на 129 проц., яєць — на 147,3 проц. Значно підвищилась продуктивність тваринництва: надій молока на фуражну корову в середньому досяг 2250 кг. Завдяки цьому зросли доходи колгоспу, які становили 1,4 млн. крб. Радгосп ім. Калініна за цей період набагато перевиконав план продажу державі хліба, а також м’ясомолочної продукції.
За самовіддану працю 30 трудівників було нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них свинарку радгоспу ім. Калініна М. П. Соболевську і голову колгоспу ім. Горького П. С. Воронцова — орденом Леніна, ланкову колгоспу ім. Горького М. І. Ганжу, доярку С. Я. Ємець, телятницю Є. І. Мнішенко, бригадира механізованої ланки О. С. Грицая, механіка М. А. Скорохода, ланкову радгоспу ім. Калініна 3. А. Стеценко, токаря райоб’єднання «Сільгосптехніки» В. П. Федчуна, начальника «Міжколгоспбуду № 14» О. Ф. Наумка, вчительку географії середньої школи А. С. Машир — орденом Трудового Червоного Прапора. 417 чоловік відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
З новою силою розгорнулося соціалістичне змагання у роки дев’ятої п’ятирічки і особливо на честь знаменної дати 50-річчя утворення СРСР. У 1971 році в колгоспі ім. Горького вирощено по 24,6 цнт зернових і по 150 цнт картоплі з гектара; на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 66,4 цнт м’яса і по 251,4 цнт молока. Працівники радгоспу ім. Калініна одержали по 28,1 цнт зернових і по 150 цнт картоплі з гектара; виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 44,5 цнт м’яса і по 326 цнт молока. Ще кращих результатів добилися трудівники Липової Долини у другому ройі дев’ятої п’ятирічки. Широкого розмаху набув рух за комуністичну працю. Першими звання колективів і ударників комуністичної праці були удостоєні бригада мулярів «Міжколгоспбуду № 14» на чолі з Г. М. Чайкою, ланка М. Г. Ганжі з колгоспу ім. Горького, слюсар райоб’єднання «Сільгосптехніки» О. М. Курочка, доярки радгоспу ім. Калініна О. Ф. Прихідько і О. А. Кутова й колгоспу ім. Горького О. Г. Рисенко і М. М. Корнієнко. Крім того, ці звання в 1972 році присвоєно трьом колективам і 34 трудівникам. Колгоспники і працівники радгоспів постійно відчувають допомогу трудящих братніх республік.
Невпізнанно змінилася Липова Долина за роки Радянської влади. У 1962 році вона стала селищем міського типу. Багато зроблено для його благоустрою. За післявоєнний час тут збудовано 7208 кв. метрів житлової площі державного фонду і 357 індивідуальних будинків. У 1967 році споруджено лікарняне містечко, будинок культури на 450 місць. До послуг жителів — комбінат побутового обслуговування, 10 промислових і продовольчих магазинів, універмаг, 4 їдальні, ресторан.
Великі зрушення відбулися в розвитку охорони здоров’я, освіти й культури.
У двоповерхових корпусах лікарняного містечка містяться лікарня з різними відділеннями й поліклініка. Медичну допомогу подають 15 лікарів і 66 чоловік з середньою медичною освітою. У селищі працюють середня, 2 восьмирічні і 3 початкові школи, в яких налічується 940 учнів і 78 учителів. З 1965 року діє заочна середня школа. Розширилася мережа дитячих закладів. Дошкільнята виховуються у дитячому комбінаті і 3 дитячих садках. Завжди людно в районному будинку культури і 3-х клубах. При них активно працюють гуртки художньої самодіяльності, які охоплюють 260 чоловік. У селищі є 5 кіноустановок. Велику роботу провадять 8 первинних організацій товариства «Знання» (177 членів) і 13 первинних організацій Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури (1294 члени).
У 1950 році встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
Провідну роль у громадсько-політичному житті селища відіграють 18 первинних партійних організацій, в яких налічується 200 комуністів. їх помічником є 20 комсомольських організацій, в яких — 500 юнаків і дівчат. Багато уваги господарському і культурному будівництву приділяє селищна Рада депутатів трудящих. Вона складається з 82 депутатів, серед них 38 робітників, 14 колгоспників і 30 представників інтелігенції, 34 комуністи і 12 комсомольців, 37 жінок. Селищна Рада має постійні комісії: планово-бюджетну, сільськогосподарську, культурно-освітню, шляхового будівництва й благоустрою, торгівлі і громадського харчування та інші. Рік у рік зростають асигнування на соціально-культурні заходи. У 1971 році вони становили 142 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 46,5 процента.
Здійснюючи рішення XXIV з’їзду КПРС, трудящі Липової Долини докладають всіх зусиль, щоб досягти нових успіхів у комуністичному будівництві.
В. Л. КОРОГОЛ, Ф. О. КУРИШКО