Бояро-Лежачі, Путивльський район, Сумська область
БОЯРО-ЛЕЖАЧІ (давня назва — Боярські Лежачі) — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі Сейму, за 22 км на південний схід від районного центру і за 7 км від залізничної станції Ворожба. Дворів — 300, населення — 1069 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дорошівка, Кружок, Рівне.
У селі розміщена центральна садиба колгоспу «Більшовик». За колгоспом закріплено 4833 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2671 га орної землі. Вирощуються переважно зернові й технічні культури, тваринництво — м’ясо-молочного напряму. Серед восьми нагороджених за успіхи у сільськогосподарському виробництві орденом Леніна відзначені голова колгоспу Ф. Т. Роспутченко та завідуюча тваринницькою фермою М. П. Чумакова.
На території Бояро-Лежачів є десятирічна школа, де 20 учителів навчають 242 учні. Працюють пологовий будинок, медичний пункт, клуб, сільська бібліотека, 3 магазини, павільйон побуту.
У селах, підпорядкованих Бояро-Лежачівській сільраді, с одна первинна партійна та 3 комсомольські організації, до складу яких входять 63 комуністи і 185 членів ВЛКСМ. Партійний осередок оформився 1926 року, комсомольський— у 1924 році.
Село відоме з 1648 року. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. 1930 року куркулі по-звірячому вбили секретаря комсомольського осередку М. Д. Манжосова (1971 року на його честь у Бояро-Лежачах встановлено обеліск). На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 350 місцевих жителів, 107 з них полягли смертю хоробрих, 270 — відзначені нагородами. У селі встановлено пам’ятник на честь радянських воїнів, що загинули в боях за визволення Бояро-Лежачів від фашистів.
Біля села Дорошівки виявлено поселення доби неоліту (IV—III тис. до н. е.), бронзи (II тис. до н. е.), скіфських часів (VII—III ст. до н. е.), слов’янський курганний могильник сіверян (VIII—X ст.) та залишки давньоруського городища (IX—XIII століть).