Революційний рух на Сумщини на початку XX століття
Трудящі селяни вели боротьбу з експлуататорами. 1871 року у Кролевецькому, Глухівському, Лебединському, Сумському та інших повітах селяни відмовлялися сплачувати податки й викупні платежі. 1886 року відбулися заворушення в п’яти селах Кролевецького повіту. В травні 1893 р. понад 500 селян села Юнаківки Сумського повіту напали на маєток поміщика. Селянські виступи кожен раз жорстоко придушували війська.
У 60—70-х роках революційну пропаганду серед селян вели народники. Наприкінці 1873 — на початку 1874 рр. в селах Конотопського повіту діяв гурток народників, очолюваний вчителями С. О. і В. О. Жебуньовими. Вони читали селянам нелегальну літературу. У 1878 році у Ромнах виникли два народницькі гуртки. Після розгрому їх поліцією почав працювати новий гурток, більший за складом і діяльніший за попередні. В 80-х роках були засновані групи «Народної волі» в Ромнах, Глухові, Шостці. Роменська група мала свою друкарню. Уродженцем с. Дептівки був Я. В. Стефанович — революціонер-народник, який у 1877 р. разом з іншими готував повстання селян у Чигиринському повіті. Членами виконкому «Народної волі», учасниками замаху на Олександра II були уродженці Путивля О. Д. Михайлов й О. І. Баранников. У Лебедині народилися революціонери-народники, члени організації «Народна воля» І. В. Калюжний, М. В. Калюжна.
Колективи робітників на підприємствах Сумщини формувалися в основному за рахунок українських і російських селян та ремісників, що зубожіли. Робітників українців і росіян об’єднували спільні інтереси в боротьбі проти експлуататорів. У 80-х роках відбулися перші робітничі виступи, які мали стихійний характер. 1884 р. страйкували робітники ряду цукрових заводів Сумського повіту. Найбільшим був страйк 27 липня 1899 року робітників Конотопських залізничних майстерень. У ньому брало участь понад 600 чоловік.
Почали виникати перші марксистські робітничі гуртки. «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса вивчали робітники цукрового заводу в Лебединському повіті. 1889 р. в Конотопі створюється революційний марксистський гурток, який розповсюджував нелегальну літературу серед робітників. У м. Ромнах у 1897—1899 рр. серед робітників проводив революційну роботу один із засновників перших марксистських гуртків у Росії Ю. Д. Мельников. Його вислали сюди під суворий нагляд поліції. 1900 р. в Сумах існував гурток, члени якого вивчали марксистські праці. В 1895—1896 рр. до керівного центру Петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» входив уродженець м. Конотопа С. І. Радченко. Членом ленінського «Союзу боротьби» був і його брат І. І. Радченко. С. І. Радченко брав участь у роботі 1 з’їзду РСДРП в Мінську, де його обрали членом ЦК.
Велику роль у створенні й діяльності соціал-демократичних організацій, розвитку робітничого руху на Сумщині на початку XX ст. відіграла ленінська газета «Искра». Газета мала на Сумщині своїх кореспондентів. На її сторінках друкувалися кореспонденції з Путивля, Конотопа, Ромен та інших населених пунктів. У кореспонденціях висвітлювалося становище робітників, селян, їх революційна боротьба. 1900 р. були утворені Конотопська й Шосткинська соціал-демократичні організації. 1902 року розгорнули діяльність Сумська й Роменська соціал-демократичні організації. Шосткинські соціал-демократи видавали й розповсюджували листівки серед робітників і селян. їх діяльність дістала схвалення «Искры».
Всесвітньо-історичною подією став Другий з’їзд РСДРП, де було завершено процес об’єднання революційних марксистських організацій і створено партію робітничого класу Росії на ідейно-політичних і організаційних принципах, розроблених В. І. Леніним. У підготовці з’їзду, як член його організаційного комітету, брав активну участь І. І. Радченко. Після 11 з’їзду РСДРП більшовики Сумщини, незважаючи на переслідування царських властей, ще більше посилили роботу. Коли в липні 1903 р. на півдні Росії спалахнув загальний політичний страйк, до нього приєдналися понад 4,5 тис. робітників Конотопських залізничних майстерень. Його учасники вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, організації медичної допомоги. Страйк тривав кілька днів і був придушений військами. Про організований виступ конотопських робітників повідомлялось у газеті «Искра». Більшовики серед селян Сумського, Роменського, Конотопського, Лебединського повітів розповсюджували статтю В. І. Леніна «До сільської бідноти». Селяни ще активніше почали виступати проти поміщиків, куркулів. Особливо широкого розмаху повстання набуло у Сумському повіті. Виступи робітників і селян відбувалися і в 1904 році.
Поштовхом до початку масових революційних виступів по всій країні став розстріл у Петербурзі царизмом мирної демонстрації робітників 9 січня 1905 року. Розпочалася революція 1905—1907 рр.
Наприкінці січня 1905 року в містах і в ряді сіл Сумщини відбулися мітинги, маніфестації, під час яких робітники й селяни гнівно засуджували кривавий злочин царизму. Протягом лютого—березня в Сумах, Конотопі, Ромнах відбулися страйки робітників. У боротьбі проти спільного ворога — царизму й буржуазно-поміщицького ладу міцніла й гуртувалася дружба трудящих Росії і України. У лютому 1905 р. селянські заворушення, що почалися в Курській губернії, перекинулися в Глухівський і Новгород-Сіверський повіти. В ніч на 23 лютого понад 3 тисячі селян кількох сіл Глухівського й Новгород-Сіверського повітів разом з біднотою села Хінель Севського повіту Орловської губернії розгромили й спалили у Хутір-Михайлівському цукровий завод багатія Терещенка.
Робітники Сум, Конотопа, Шостки, Ромен, Свеси в день міжнародного свята 1 Травня влаштували демонстрації, маївки. Напередодні Конотопський комітет РСДРП надрукував і розповсюдив листівку з статтею В. І. Леніна «Перше травня».
Рішуче діяли й селяни. В статті «Боротьба пролетаріату і холопство буржуазії» В. І. Ленін серед найвизначніших революційних подій, які відбулися в червні 1905 р., називав виступи селян Лебединського повіту 3. Страйки сільськогосподарських робітників, розгром поміщицьких маєтків, порубка лісів мали місце і в інших повітах.
Ще більшого розмаху революційний рух робітників і селян набрав восени 1905 р.
На знак солідарності з російським пролетаріатом робітники Сум, Конотопа, Шостки та інших міст активно підтримали загальноросійський жовтневий політичний страйк. У Конотопі 10 жовтня припинили роботу залізничники. Наступного дня до них приєдналися робітники всіх підприємств. В ході страйку було утворено Раду робітничих депутатів (Раду уповноважених) у складі 87 чоловік, а також робітничу дружину. 12 жовтня застрайкували робітники Буринського цукрового заводу, 18 жовтня — Шосткинського порохового заводу. Під час страйку в Шостці також була утворена Рада робітничих депутатів. В середині жовтня страйкували залізничники Хутора-Михайлівського, Ворожби, Сум. На знак протесту проти царського маніфесту 17 жовтня в Сумах, Конотопі, Ромнах, Путивлі, Юнаківці та в інших містах і селах відбулися мітинги й демонстрації.
Виступи робітників підтримали й селяни. Найбільше розгромлених поміщицьких маєтків було в Роменському повіті. Великою організованістю відзначалися страйки батраків в Сумському повіті. Восени 1905 р. в багатьох селах відбулися мітинги й сходки. У Глинську 30 листопада озброєні селяни звільнили з тюрми політв’язнів. Збройні сутички між солдатами й селянами 21—22 листопада сталися в с. В’язовому Путивльського повіту.
В умовах піднесення революційного руху розповсюджувались серед робітників і селян твори В. І. Леніна, більшовицькі газети «Вперед» і «Пролетарий». У Сумах була передрукована, як додаток до «Програми Російської соціал-демократичної робітничої партії», стаття В. І. Леніна «Пролетаріат і селянство». Серед робітників Конотопа більшовики розповсюджували працю В. І. Леніна «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції», а серед робітників Шостки — працю В. І. Леніна «Початок революції в Росії».
У грудні 1905 р. збройне повстання пролетаріату Москви активно підтримали трудящі ряду міст. З 9 по 30 грудня страйкували робітники Конотопських залізничних майстерень. 13 грудня застрайкували робітники Шосткинського порохового заводу. 20 грудня в Шостці сталася збройна сутичка між робітниками й поліцією. До загального страйку приєднались також залізничники Сум, Білопілля. 10 грудня 1905 р. в Путивлі було розгромлено поліцейське управління.
Посилення революційного руху змусило царські власті наприкінці 1905 року оголосити стан надзвичайної охорони в Конотопському, Глухівському, Кролевець-кому, Сумському, Лебединському та інших повітах. Незважаючи на це, робітники й селяни не припиняли боротьби. Влітку страйки сільськогосподарських робітників охопили Конотопський, Глухівський, Роменський і Сумський повіти.. Збройні сутички селян з поліцією сталися в сс. Ясеновому, Рубанці, Михайлівці, Руднівці та інших населених пунктах.
Революційні виступи відбувалися й протягом першої половини 1907 року. В березні страйкували сільськогосподарські робітники економії графині Строганової у Сумському повіті, в квітні — робітники станції Конотоп, у серпні — наймити Вирівської економії. Найпоширенішою формою боротьби селян були підпали поміщицьких і куркульських садиб. 1907 року в Сумському повіті селяни у 22 місцях підпалювали поміщицьке і куркульське майно. Наприкінці 1907 р. поліція розгромила соціал-демократичні організації у Сумах, Шостці, Ромнах, Конотопі та інших містах.
Після промислового застою почалося зростання промисловості. Якщо наприкінці XIX ст. в Сумському, Лебединському й Охтирському повітах на 249 підприємствах працювало 10,9 тис. робітників, то в 1912 р. діяло 379 підприємств з 18,4 тис. робітників. Високим рівнем концентрації виробництва відзначалась цукрова промисловість. 1913 р. на 23 цукрових заводах Сумського, Глухівського, Кролевець-кого, Конотопського, Охтирського повітів працювало 20 тис. робітників, з них 6 тис. на трьох великих цукроварнях — у Сумах, Хуторі-Михайлівському й Тростянці. На заводах і фабриках робочий день нерідко тривав 13—14 годин, умови праці були жахливими, робітники одержували мізерну зарплату. Особливо жорстоко експлуатували трудящих цукрозаводчики Терещенко і Харитоненко. Улітку 1912 року в Конотопі, Сумах, Хуторі-Михайлівському, Шостці та в інших містах відбулися страйки.
В сільському господарстві поміщикам належала половина всіх приватних земель. Зростали куркульські господарства. Цьому сприяла політика царату, який здійснив столипінську аграрну реформу. Куркулі, прибираючи до своїх рук землі розорених селян, зводили їх в одну ділянку — відруб і засновували хутори. А тим часом відбувалося інтенсивне зубожіння основної маси селян. 1910 р. в Сумському, Охтирському й Лебединському повітах бідняцькі господарства становили 64 проц. Безкінних господарств в Лебединському повіті налічувалося 16,1 проц., в Сумському — 19,3, в Охтирськохму — 20,2 проц. Розорені селяни шукали виходу з скрутного становища в переселенні до Сибіру. В 1906—1909 рр. з Глухівського, Конотопського й Кролевецького повітів переселилося 1814 господарств, з Сумського, Лебединського й Охтирського повітів у 1907—1908 рр. виїхало 4634 чоловік. Під впливом революційного руху робітників на боротьбу піднімалися широкі маси селянства. В липні 1912 р. селяни-бідняки села Студенка Миропільської волості спалили житла, господарські будівлі й знищили посіви, які належали куркулям-відрубникам. Між селянами і військами, прибулими для їх приборкання, сталася збройна сутичка.
Медичне обслуговування населення було вкрай незадовільним. 1886 р. в Конотопському, Кролевецькому й Глухівському повітах налічувалося 11 земських лікарів (пересічно 1 лікар на 34397 чоловік). В цих повітах 1914 р. з 17 497 новонароджених померло 9596.
Трудящі були позбавлені можливості навчитися навіть елементарної грамоти й лишалися неписьменними. В 1912 році, наприклад, у Сумському, Лебединському, Охтирському повітах було всього 462 початкові школи, в яких навчалося 33,4 тис. дітей, переважно пануючих класів. 1874 року у Глухові відкрили учительский інститут. Здебільшого лише повітові міста мали бібліотеки.
Незважаючи на реакційну політику царизму, розвивалися російсько-українські культурні зв’язки. Цьому сприяло перебування на Сумщині ряду діячів російської культури. В 60—70-х рр. XIX ст. видатний російський композитор П. І. Чайковський під час перебування в Тростянці й Низах працював над оперою «Коваль Вакула» (пізніше дістала назву «Черевички»), Другою й Третьою симфоніями. Влітку 1893 р. в Лебедині видатний російський композитор С. В. Рахманінов написав сюїту для двох фортепіано, романси на слова Т. Шевченка й О. Плещеева. В 80—90-х роках у Сумах жили й працювали видатний російський письменник А. П. Чехов, російський письменник О. І. Купрін. У селі Хотіні 1871 року видатний російський художник І. М. Крамськой працював над картиною «Русалка» («Майська ніч»). Тут же в 1869 і 1871 рр. працював відомий російський художник пейзажист Ф. О. Васильєв. 1888 року в с. Косівщині Сумського повіту лікувалася в народної лікарки Параски Богуш поетеса Леся Українка. Її враження від Сумщини знайшли своє відображення в збірці «Весняні співи». В Конотопі в 70-х рр. XIX ст. працював класик білоруської літератури Ф. К. Богушевич (1840-1900).
З Сумщини походить ряд діячів науки й культури. Вітчизняним філософом-матеріалістом, просвітителем, літературним критиком і природознавцем був уродженець м. Білопілля М. О. Антонович (1835—1918). Значний вклад у науку зробив російський і український філолог уродженець с. Гаврилівни (тепер Гришине) Ро-менського району О. О. Потебня (1835—1891). Вітчизняну астрономічну науку збагатив своїми працями уродженець с. Пушкарівки Сумського району О. М. Савич (1810—1883). О. М. Савич також плідно працював у галузі геодезії. В с. Пуш-карному (тепер Грабовське) Краснопільського району народився поет, публіцист, революціонер-демократ П. А. Грабовський (1864—1902). Відомим поетом був уродженець м. Охтирки Я. І. Щоголів (1823—1898). На Глухівщині народився живописець і педагог, засновник Київської малювальної школи М. І. Мурашко (1844-1909).
В другій половині XIX — початку XX ст., незважаючи на утиски з боку царського уряду, в Сумах, Ромнах розвивалось театральне мистецтво. В роменському театрі виступали такі корифеї української сцени, як М. Л. Кропивницький, І. К. Карпенко-Карий, П. К. Саксаганський, М. К. Садовський.
З Сумщини вийшли видатні кобзарі С. А. Пасюга (1862—1933), Г. С. Кожушко (1871—1914) та інші.
Населення краю створювало чудові зразки декоративно-прикладного мистецтва. Вироби кролевецьких майстрів здобули всесвітнє визнання, вони удостоїлися нагород на ряді міжнародних виставок. Багато майстрів художньою ткацтва було в Охтирському й Лебединському повітах. Значним гончарним осередком стало село Шатрище Новгород-Сіверського повіту. Цікаві скульптури різних тварин створював межиріцький гончар Федір Падалка.
Незчисленні лиха принесла трудящим перша світова імперіалістична війна. На військову службу було мобілізовано значну частину дорослого чоловічого населення. Багато новобранців загинуло на фронті. Десятки тисяч сімей залишились без годувальників. Війна погіршила і до того злиденне життя трудящих. Так, у 1916 р. ціни у Сумському повіті порівняно з 1914 р. зросли на жито, просо, гречку у 2 раза, на овес — у 2,3 раза, на м’ясо, сало, масло — в 3—4 раза.
У зв’язку з війною було закрито ряд підприємств, решта здебільшого переключилися на випуск продукції, потрібної військовому відомству. Ставали до ладу й нові підприємства: снарядний завод у Конотопі, військові майстерні у Кролевці і Сумах. Збільшив випуск продукції Шосткинський пороховий завод, на якому в 1917 р. працювало майже 15 тис. чоловік. В гонитві за прибутками підприємці посилювали експлуатацію робітників, збільшували до 14—15 годин робочий день, зменшували зарплату.
Війна привела до занепаду сільське господарство. Скоротилися посівні площі, знизилися врожаї, зменшилося поголів’я худоби. Відбувалося дальше зубожіння селян, збільшувалася кількість безземельних і малоземельних селян. Так, у 1917 році в Сумському повіті малоземельні і безземельні господарства становили 56,7 проц., Охтирському—61,9 проц.
З перших днів війни більшовики викривали імперіалістичний характер війни, роз’яснювали масам ленінську позицію партії з питань війни, миру і революції. Це сприяло зростанню революційного руху. У 1915 році відбулися робітничі страйки на Кенійському, Віринському, Павлівському цукрових, в 1916 році на Сумському машинобудівному заводах. Одне з найбільших селянських заворушень сталося 8— 12 квітня 1915 р. у селі Нижній Сироватці Сумського повіту.
Імперіалістична політика царизму, поразки на фронті і господарська розруха в тилу привели до посилення революційного руху народних мас, прискорили наростання революційної кризи. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в містах і багатьох селах Сумщини відбувалися мітинги, маніфестації, сходи. Народні маси пробуджувалися до активного політичного життя. Робітники, революційно настроєні солдати й селяни заарештовували представників царської власті, розганяли поліцію, створювали Ради. Ради робітничих депутатів почали діяти в Конотопі (5—7 березня), Лебедені (13 березня). Ради робітничих і солдатських депутатів було утворено у Шостці (5 березня), Сумах (8 березня), Глухові (9 березня), Ромнах (12 березня). Поряд з Радами робітничих і солдатських депутатів утворювалися Ради селянських депутатів.
Конотопська і Шосткинська Ради робітничих і солдатських депутатів під впливом більшовиків всупереч угодовцям-меншовикам та есерам запровадили восьмигодинний робочий день на підприємствах, створили загони Червоної гвардії, які підтримували революційний порядок в містах. Шосткинська Рада робітничих і солдатських депутатів вже на першому засіданні прийняла рішення про встановлення зв’язків з Петроградською Радою робітничих і солдатських депутатів. Відстоювали інтереси трудящих селян і ряд Рад селянських депутатів. Проте у багатьох Радах більшість місць захопили меншовики, есери й представники націоналістичних партій, які підтримували Тимчасовий уряд. Це трапилося тому, що більшовицькі організації були на той час нечисленні, а трудящим масам бракувало потрібної згуртованості й досвіду політичної боротьби. Поруч з Радами діяли місцеві власті Тимчасового уряду. На початку березня в усі повіти Тимчасовий уряд призначив комісарів.
Після Лютневої революції більшовики вийшли з підпілля і очолили революційне піднесення мас. З березня 1917 року відбулися перші легальні збори Конотопської організації РСДРП, на яких було обрано партійний комітет, до якого увійшли П. І. Новиков (голова), І. М. Марута, К. Т. Неровня та інші. В березні активізували діяльність партійні організації у Шостці, Білопіллі, Кияниці. Велику роль у зміцненні більшовицьких організацій, розвиткові революційного руху відіграли Квітневі тези В. І. Леніна. Конотопські більшовики довели зміст Квітневих тез до робітників. Одночасно вони послали 11 агітаторів на села. Політична робота в масах приносила результати. Вже наприкінці квітня Конотопська організація РСДРП (б) налічувала у своїх лавах понад 200 робітників, або майже у 6 разів більше, ніж у березні. У травні 1917 р. виникла партійна організація в Охтирці, в червні в Лебедині, у селах Березі Глухівського повіту, Шаповалівці, Соснівці, Дептівці Конотопського повіту. Велику допомогу партійним організаціям подавали Петроградський, Московський, Харківський комітети РСДРП(б). У травні 1917 р. в Глухівський повіт для проведення політичної роботи прибули більшовики робітники Путіловського заводу М. Травников і Д. Євдокимов, матроси Балтійського флоту М. К. Чмир і В. О. Циганок.
Під впливом більшовицької агітації трудящі все більше починали розуміти зрадництво меншовиків, есерів, українських буржуазних націоналістів. Посилювався революційний рух серед робітників і селян. Влітку й восени відбулися страйки робітників в Конотопі, Шостці, Сумах, Охтирці. Селяни Кролевецького, Лебединського, Путивльського, Сумського та інших повітів захоплювали поміщицькі землі. В ряді економій Сумського і Лебединського повітів сільськогосподарські робітники вимагали встановлення 8-годинного робочого дня і підвищення зарплати. Селяни села Степанівни Сумського повіту виступили з заявою, у якій зазначалося, що вони разом з робітниками боротимуться за перехід фабрик, заводів і землі у власність трудового народу.
Липневі події змінили обстановку і співвідношення класових сил в країні. Мирний розвиток революції закінчився. VI з’їзд РСДРП(б) націлив більшовицьку партію на підготовку збройного повстання. З ініціативи більшовиків у Конотопі, Сумах, Глухові, Лебедині та інших містах відбулися збори й мітинги, на яких трудящі виступили проти корніловського заколоту. Для боротьби з контрреволюцією організовувались загони Червоної гвардії. В Конотопі робітники залізничних майстерень будували броньовики. Залізничники здійснювали контроль за пересуванням військових ешелонів. Після розгрому корніловського заколоту розгорнувся процес більшовизації Рад. 21 вересня глухівський повітовий комісар повідомляв Тимчасовий уряд: «… Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів у руках більшовиків, своєю владою відміняє накази начальника місцевого гарнізону… В посаді Шостка заворушення. Рада солдатських депутатів втручається в дії міліції і місцевих властей». На заклик Глухівської Ради 27 вересня до міста прибуло кілька тисяч селян з навколишніх сіл, які за допомогою солдатів місцевого гарнізону звільнили з в’язниці селян, заарештованих за революційні виступи.