Ромни, Роменський район, Сумська область (продовження)
В листопаді 1921 року обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та повітвиконком, якому ревком передав свої повноваження. За роки іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни народне господарство міста було зруйноване: не працювали завод сільськогосподарських машин, тютюнові фабрики, більшість млинів та інші підприємства. На 1 листопада 1923 року було понад 1700 безробітних.
Трудящі Ромен, незважаючи на тяжке економічне становище в місті, гаряче відгукнулися на звернення Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя та південних губерній України. 1500 дітей з Поволжя та півдня України було розміщено в дитячих будинках міста й повіту, проведено місячник допомоги дітям з голодуючих губерній. У 1921—1922 рр. на Донбас відправлено три вагони з одягом і взуттям; допомогли трудящим Ленінграда, де в 1924 році була велика повінь.
Під керівництвом партійної організації трудящі доклали багато зусиль до відбудови господарства міста. Вже 1924 року почали давати продукцію ливарно-механічний, цегельний, 3 шкіряні й пивоварний заводи, 2 тютюнові фабрики, де працювало близько 900 чоловік. Механічні майстерні було об’єднано з меблевими, розширено й механізовано тютюнову і взуттєву фабрики. Роменський комітет боротьби з безробіттям, заснований 1924 року, провів значну роботу для ліквідації безробіття, зокрема, він об’єднав в артіль 30 кустарів, які мали ручні шкарпетко-панчішні в’язальні машини. Згодом ця артіль стала називатися майстернею, а 1927 року на її базі створено державну текстильно-галантерейну фабрику (з 1971 р.— гардино-тюлева).
Впорядковувалося комунальне господарство Ромен: почала безперебійно працювати місцева електростанція, було відремонтовано мости, шляхи, тротуари, комсомольці посадили парк. На вулицях встановлено електричні ліхтарі. Відкрилися лікарня на 110 місць, протитуберкульозний диспансер, робітнича поліклініка, три аптеки. В місті працювало 15 лікарів.
Поліпшувався стан освіти. Тільки в 1923 році на народну освіту було витрачено 45 863 крб., що становило 9,4 проц. загальної суми окружного бюджету. Тоді в місті було 6 семирічних шкіл, у яких навчалося 3100 учнів і працювало 188 учителів, 409 чоловік молоді навчалися в профшколі, фабрично-заводському училищі та на профкурсах. У жовтні 1920 року відкрито робітничо-селянський університет. Широко розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності. В 10 школах лікнепу навчалося грамоти 295 чоловік. У 1923 році створено перші загони юних піонерів-спартаківців. Початок їм поклав осередок при дитячому будинку.
Значні зрушення стались і в галузі культури. Широкого розмаху набула художня самодіяльність. Активну участь у ній брав G. Й. Шкурат (1886—1973), пізніше заслужений артист РРФСР та народний артист УРСР. У 1920 році аматори заснували капелу, якій з 1923 року присвоєно ім’я М. Д. Леонтовича. Того ж року на основі драматичного колективу створено українську трупу, з якої починається історія Роменського робітничо-селянського пересувного театру. Фундатором та режисером його був 1. П. Кавалерідзе, згодом відомий український скульптор і кінорежисер, народний артист УРСР. Театр існував до 1932 року. В місті працювало 6 клубів, кінотеатр. 1920 року відкрито краєзнавчий музей і центральну бібліотеку.
За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Ромни — центр Роменського округу і району. Його населення становило 22 100 чоловік.
З болем і сумом зустріли трудящі Ромен повідомлення про смерть організатора Комуністичної партії і засновника Радянської держави В. 1. Леніна. Під час ленінського призову до лав партії вступили найбільш віддані й стійкі сини та дочки робітничого класу. На червень 1925 року партійна організація району налічувала в своїх лавах 479 членів і 190 кандидатів у члени партії. У Ромнах було 14 парт-осередків. Зростала й комсомольська організація. У листопаді 1927 року на VII окружній партійній конференції виступив з доповіддю Г. І. Петровський. Він розповів її делегатам про шляхи дальшого розгортання соціалістичного будівництва в країні.
В період індустріалізації значного розвитку в місті набула промисловість. 1926 року стало до ладу стандартно-будівельне підприємство «Укрсільгоспоб’єднання». Згідно з планами перших п’ятирічок побудовано плодоконсервний завод (1929 р.), нову електростанцію (1931 р.), реконструйовано й розширено чавуноливарний завод, який став випускати інкубатори, а з 1937 року перейшов на виробництво паперорізальних машин і дістав назву машинобудівного. Було механізовано меблеву фабрику, що існувала як самостійне підприємство з 1930 року. Валова продукція промислових підприємств у 1938 році була втричі більшою, ніж у 1932 році. В другій п’ятирічці поблизу міста, біля гори Золотухи, вперше на Лівобережній Україні знайдено нафту. В 1936 році три свердловини поклали початок Роменському нафтопромислу. Велику допомогу в пошуках родовищ нафти, у їх розробці подали азербайджанські нафтовики.
Партійні, комсомольські та профспілкові організації міста широко розгорнули на підприємствах рух ударників, соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічних планів. На всіх підприємствах створювалися ударні бригади. В 1935— 1936 рр. набув поширення стахановський рух. Першими стахановцями в місті стали слюсар взуттєвої фабрики М. Є. Шемшура, коваль машинобудівного заводу Є. А. Греченко, робітниця плодоконсервного заводу Г. Кухно. Вони виконували змінні норми на 120—150 проц. і здавали продукцію високої якості. На 1 грудня 1940 року Роменська взуттєва фабрика виконала річний план випуску валової продукції на 122 проц. й була нагороджена двома перехідними Червоними прапорами — Наркомату легкої промисловості УРСР та обллегпрому. Трудівники паровозного депо станції Ромни вийшли переможцями в соціалістичному змаганні і зайняли друге місце на Південній залізниці.
Райком партії та райвиконком велику увагу приділяли соціалістичним перетворенням на селі. 1933 року на постійну роботу в колгоспи виїхало 120 комуністів і комсомольців. Колективи підприємств здійснювали шефство над колгоспами. Зокрема, робітники машинобудівного заводу допомагали трьом засульським артілям, взуттєва фабрика «Скороход» — колгоспам с. Бобрика, залізничники — колгоспам с. Перекопівки. Вони посилали в артілі кваліфікованих робітників, які ремонтували сільськогосподарську техніку, вели роз’яснювальну та культурно-масову роботу.
За роки перших п’ятирічок змінився й зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, перші триповерхові будинки, почалося будівництво водогону, більшість вулиць була забрукована. Розширилися заклади охорони здоров’я. Протягом 1926— 1941 рр. у місті відкрито водолікарню, дитячу лікарню на 35 ліжок, поліклініку, психоневрологічну лікарню республіканського значення.
Багато було зроблено для розвитку освіти й культури. На початок 1939 року неписьменність у місті ліквідовано повністю. Здійснювався закон про загальне обов’язкове початкове навчання. Відкрилися річні курси удосконалення вчителів, які відвідували 125 чоловік. У місті налічувалося 5 середніх шкіл, неповна середня й 2 початкові. В 1940 році в 8—10 класах навчалось 1593 чоловіка. Працювали спеціальні навчальні заклади: агрономічна школа, школа механізації сільського господарства, фармацевтичний технікум, фельдшерсько-акушерська школа, фабрично-заводське училище, вечірня школа робітничої молоді та школа підготовки колгоспних кадрів. У 1932 році відкрито міський будинок культури, при якому організовано самодіяльний драматичний театр, хоровий і танцювальний гуртки. Численні гуртки художньої самодіяльності діяли у восьми профспілкових клубах. Працювали бібліотека для дорослих, міська й районна дитячі бібліотеки, будинок піонерів, 2 кінотеатри. З підвищенням культурного рівня трудящих зростав попит на книжки. Якщо в 1927—1928 рр. у Ромнах була одна книгарня, то в 1940 році — вже 3 та 5 книжкових кіосків.
У Ромнах деякий час працювали український радянський художник В. М. Коровчинський (1890—1949 рр.), який 1948 року подарував міському музею понад 80 своїх полотен, та український радянський художник і поет І. К. Пархоменко (1870—1940 рр.). Він один з перших виконав з натури портрет В. І. Леніна.
З гнівом і обуренням зустріли трудящі міста повідомлення про підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. На масових мітингах робітники, колгоспники, радянська інтелігенція заявили, що не пошкодують сил і життя для розгрому ворога. Тих, хто пішов на фронт, замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Робітники Роменського залізничного депо до середини липня досягли виробітку п’яти змінних норм. Підхопивши почин москвичів та ленінградців, трудящі міста й району почали збір коштів у фонд оборони. На 15 серпня 1941 року до місцевої контори Державного банку вони внесли 120 тис. крб., чимало коштовних речей. Райком КП(б) У та міська Рада депутатів трудящих очолили перебудову промисловості міста на воєнний лад. Кілька приміщень шкіл та громадських будинків переобладнали на госпіталі. Навколо міста споруджувались укріплення. На початку вересня створено народне ополчення та винищувальний загін і запроваджено загальне військове навчання населення. Тисячі роменських жінок і дівчат готувалися стати санітарками, вивчали правила протиповітряної оборони.
10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Ромни. Бійці 233-го полку військ HKBД і підрозділи 2-го кавалерійського корпусу вели бій з переважаючими силами ворога, але відбити місто не вдалось.
Фашистські загарбники запровадили в Ромнах жорстокий окупаційний режим. Почалися арешти й розстріли. На території міста й району гітлерівці розстріляли й закатували близько 7 тис. чоловік. У Ромнах створили чотири табори військовополонених, де вони поступово гинули від голоду, хвороб та нелюдських умов життя.
Однак радянські люди не припиняли боротьби з ворогом. Патріоти вчинили на підприємствах кілька диверсій, спалили млин, вивели з ладу нафтові свердловини Роменської нафтопромрозвідки, на платформі залізничної станції Ромни спалили військово-поштовий літак. На початку 1942 року група комсомольців-патріотів роздобула радіоприймач, слухала передачі з Москви й розповсюджувала серед населення зведення Радінформбюро. Підпільники налагодили й підтримували зв’язок з партизанськими загонами, що діяли в Сумській та Чернігівській областях. До них приєднався загін з роменців та втікачів з таборів військовополонених. Зв’язкові підпільників і партизанів були в різних установах окупантів, завдяки чому багато радянських людей врятовано від смерті й фашистської каторги.
Окупація Ромен тривала два роки і п’ять днів. За цей час населення міста зменшилось на 13 340 чоловік. Смертність дітей досягла 70 проц. З міста і району на фашистську каторгу було вигнано 1925 чоловік, переважно молоді. Фашисти спалили й зруйнували в Ромнах 407 будівель, висадили в повітря два парові млини, електростанцію, залізничний вокзал, паровозне й вагонне депо, тютюнову фабрику, складські приміщення колишнього торгового ряду по вул. Шевченка, будинок середньої школи № 1, кінотеатр, будинок піонерів.
У ніч на 15 вересня 1943 року з півночі до міста підійшли частини 3-ї гвардійської танкової армії (командир генерал-лейтенант П. С. Рибалко). Водночас зі сходу на Ромни вели наступ 167-а Сумська та 163-я гвардійська стрілецькі дивізії. Першою командував генерал-майор І. І. Мельников, другою — генерал-майор Ф. В. Карлов (обом надано звання почесних громадян міста). 16 вересня 1943 року Ромни були визволені. 163-я гвардійська стрілецька дивізія, яка відзначилась у боях за місто, дістала найменування «Роменської». Столиця нашої Батьківщини Москва салютувала доблесним військам Воронезького фронту 20 артилерійськими залпами. Мужність і відвагу під час боїв за місто виявили солдати 529-го полку. Особливо відзначився М. О. Шарабарін. Він сміливо кинувся на міст через річку Сулу, вогнем з автомата знищив фашистську варту й обороняв захоплений міст, поки не підійшли його товариші. Згодом за форсування Дніпра М. О. Шарабаріну присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Смертю хоробрих загинув у бою за Ромни командир полку літаків-винищувачів Герой Радянського Союзу М. 3. Варчук.
Наступного дня після визволення міста почали працювати райком КП(б)У, районна та міська Ради депутатів трудящих. Вони приділяли велику увагу відновленню роботи партійних та комсомольських організацій, розстановці кадрів на місцях, забезпеченню трудящих житлом та продуктами харчування. Міська Рада та партійні організації мобілізували зусилля роменців на відбудову підприємств і установ. Через тиждень після вигнання фашистів стала до ладу перша черга електростанції, 21 листопада 1943 року дали нафту роменські нафтовики. На початку 1944 року відновили роботу тютюнова фабрика, друкарня, маслозавод, машинобудівний завод. На відбудову промисловості Ромен союзний уряд виділив 3 млн. крб. Крім того, братні республіки надіслали машини, сировину, направили на роботу кваліфікованих спеціалістів. Так, у липні 1944 року на Роменський машинобудівний завод прибула група інженерів та робітників Рибінського заводу поліграфічних машин. Рибінці надіслали також 15 одиниць устаткування, трудящі Горького — перший дизель. Роменська текстильно-галантерейна фабрика одержала з Ногинська 32 стрічкоткацькі верстати, 42 верстати надіслали для фабрики ленінградці, 46 — завод ім. Фрунзе м. Шуї Івановської області. Для швейної фабрики прибули машини з Новосибірська, Ленінграда, Орла, Горького. Багато допомогли трудящі Азербайджанської та Вірменської братніх республік. Для міської електростанції ленінградці надіслали потужні дизелі. 15 жовтня 1943 року почала знову видаватися районна газета «Прапор Жовтня», яка висвітлювала на своїх сторінках хід відбудови господарства, розповідала про досвід передовиків виробництва, соціалістичне змагання.
Трудящі Ромен всіляко допомагали Червоній Армії. Вже в 1943 році вони зібрали у фонд оборони більш як 10 млн. крб. В 1944 році передали державі на побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» 3,35 млн. крб. На фронт відправляли посилки, теплий одяг, білизну. Особливо тісний зв’язок підтримували роменці з 163-ю гвардійською стрілецькою Роменсько-Київською дивізією, бійці якої зібрали й переслали через Роменський філіал Держбанку 66,5 тис. крб. для допомоги дітям фронтовиків.
Близько 4 тис. жителів Ромен брали участь у боях з фашистами на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 2067 чоловік нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначилися контр-адмірал В. М. Лозовський, під командуванням якого було потоплено 9 ворожих кораблів і підводний човен; майор Л. В. Кудаковський, що вміло командував підрозділом під час форсування Західної Двіни під безперервним вогнем гітлерівців; автоматник П. А. Мосієнко, який виявив мужність і стійкість при розширенні плацдарму на західному березі Одера — всім їм присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно також генерал-лейтенанта Ю. А. Науменка, полковника П. С. Барабаша й майора К. С. Давиденка за чітке виконання завдань командування, вміле ведення бою і виявлені при цьому особисту мужність і відвагу.
Відразу після визволення відновили роботу лікувальні заклади, п’ять середніх і три семирічні школи, в яких працювало 203 вчителі. Частина шкіл провадила заняття в пристосованих приміщеннях. У 1944 році відкрито краєзнавчий музей, почали роботу районний будинок культури та профспілкові клуби, кінотеатр, дитяча бібліотека. Для дітей-сиріт відкрито дитячий будинок. Жителька Ромен комуністка О. А. Деревських (1902—1959) взяла на виховання 48 дітей-сиріт різних національностей і виростила їх активними будівниками комуністичного суспільства. За цей подвиг уряд нагородив її орденом Трудового Червоного Прапора.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни прискорилися темпи відбудови народного господарства міста. Цьому сприяло повернення до мирної праці багатьох кваліфікованих робітників. За роки четвертої п’ятирічки промислові підприємства були відбудовані й реконструйовані на новій технічній основі, завдяки чому планові п’ятирічні завдання виконали за 4 роки. Машинобудівний завод освоїв випуск нових паперорізальних машин, на взуттєвій фабриці механізовано більшість процесів.
На підприємствах широко розгорнулося соціалістичне змагання за відмінну якість продукції. Далеко за межами міста були відомі імена новаторів виробництва: кращого модельника машинобудівного заводу І. П. Скибенка, який за післявоєнне п’ятиріччя виробив 11 річних норм, бригадира комсомольської бригади текстильно-галантерейної фабрики О. Г. Хижняк та ін. Групу передовиків підприємства за трудові заслуги в роки четвертої п’ятирічки нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.
В роки наступних п’ятирічок головне місце у випуску промислової продукції та її реалізації посідали підприємства легкої та харчової промисловостей. 1955 року створено шкіряно-взуттєвий комбінат, до складу якого ввійшли взуттєва фабрика «Скороход» і шкірзавод, що сприяло підвищенню продуктивності праці. Значно збільшився випуск паперорізальних машин, запасних частин до тракторів та автомобілів, металовиробів. Тривали реконструкція й оснащення роменських підприємств новим устаткуванням за рахунок внутрішніх резервів і нагромаджень. Так, у 1958 році за рахунок надпланових прибутків побудовано новий корпус швейної фабрики. Виробництво шкіряно-взуттєвого комбінату й швейної фабрики переведно на конвейєрну систему.
Протягом 1959—1970 рр. виникли нові підприємства, обладнані сучасними машинами: в 1961 році почав випускати продукцію завод автоматичних телефонних станцій, механічні ремонтні майстерні переросли в завод «Тракторозапчастина», споруджено макаронний цех харчокомбінату й холодильник м’ясокомбінату. Завод паперорізальних машин 1968 року перейменовано на завод «Поліграфмаш», на якому працює понад тисячу робітників. У створенні й удосконаленні машин беруть участь науково-дослідні інститути Москви, Ленінграда. Окремі деталі завод одержує з Талліна, Ташкента, Мінська, Куйбишева, Горького, Іжевська. Паперорізальні машини частково виготовляються на експорт.
До 1970 року в місті завершено будівництво 17 об’єктів промислового призначення. Серед них новий корпус взуттєвої фабрики, хлібокомбінат, друкарня. Важливе господарське значення мало підключення району до державної системи енергопостачання. З 1967 року місто одержує струм від Зміївської ТЕЦ. Роменські транспортники повністю забезпечили перевезення сировини, готової продукції, будівельних матеріалів. За добу Роменський залізничний вузол переробляє понад 6 тис. тонн вантажів. Значно збільшився парк вантажних автомашин. За добу вони перевозять у середньому 3,3 тис. тонн вантажів.
За почином робітників депо Москва-Сортувальна в місті під керівництвом партійних організацій розгорнулося змагання за звання колективів та ударників комуністичної праці. Першими це високе звання в 1959 році завоювали дільниця модельників змінного майстра Г. А. Ошурка з ливарного цеху заводу «Поліграфмаш» і колектив міської електростанції. На 1 січня 1972 року звання колективу комуністичної праці мали 21 цех, 163 бригади, 55 дільниць. На підприємствах та в установах міста працювало 3650 ударників комуністичної праці.
Велике свято радянського народу —100-річчя з дня народження В. І. Леніна — роменці зустріли новими трудовими досягненнями. У місті розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч цієї визначної дати. Завдяки самовідданій праці виробничих колективів план восьмої п’ятирічки промислові підприємства Ромен виконали достроково. Понад план випущено продукції більш як на 14,7 млн. крб. За успішне виконання взятих зобов’язань 300 передовиків промисловості* сільського господарства, культури, освіти й охорони здоров’я були нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу, з них 63 чоловіка — орденом Леніна, 10 чоловік — орденом Трудового Червоного Прапора. 2164 роменці в дні Ленінського ювілею нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Дальшому піднесенню виробництва сприяло масове соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР. Трудівники міста успішно справилися з виробничою програмою перших двох років дев’ятої п’ятирічки. За цей час вироблено на 1,9 млн. крб. надпланової продукції. Переможця ювілейного змагання — колектив гардино-тюлевої фабрики — нагороджено Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. 40 передовиків підприємств міста нагороджено орденами й медалями.
Сьогодні Ромни — одне з великих міст Сумщини. Вони дають 7,1 проц. промислової продукції області. 27 підприємств виробляють за рік продукції на 112,2 млн. крб., це в шість разів більше в порівнянні з 1950 роком. Велика увага приділяється технічному прогресу. З початку дев’ятої п’ятирічки на підприємствах впроваджено 63 механізовані та потокові лінії, 6 автоматичних ліній і десятки нових, прогресивних технологічних процесів, встановлено 1400 одиниць високопродуктивних верстатів. Місцеві підприємства одержують матеріали, сировину, обладнання з 53 міст братніх радянських республік. Продукція їх відправляється у 18 міст Радянського Союзу.
Керівну роль у багатогранному політичному, господарському й культурному житті Ромен відіграють 95 первинних партійних організацій, які об’єднують 3043 комуністи. На кожному підприємстві створено міцне ядро з комуністів, ветеранів праці, які є основою колективу. Вірним помічником партійних організацій, їх найближчим резервом є шеститисячний загін комсомольців. За досягнення комсомольсько-молодіжних колективів та комсомольських організацій, здобуті у змаганні на честь 50-річчя ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ нагородив Роменську комсомольську організацію пам’ятним Червоним прапором.
Традиційним стало змагання виробничих колективів Ромен і Бурині. Роменці й буринці зобов’язалися підвищити продуктивність праці, прискорити технічний прогрес, поліпшити економічні показники кожного трудового колективу. З 1966 року розгорнулося соціалістичне змагання Ромен з містом Вялою Слатіною Врачанського округу Народної Республіки Болгарії. Зв’язки з болгарськими друзями дедалі міцніють.
Невпізнанними стали Ромни за післявоєнні роки. Тут споруджено будинок міськкому партії, міської та районної Рад депутатів трудящих, готель, широкоекранний кінотеатр, районний будинок культури, автовокзал. Місто прикрасили п’ятиповерхові житлові будинки з магазинами, кафе, їдальнями. Вулиці обсаджені декоративними деревами.
Поліпшилося комунальне обслуговування населення. В місті прокладено ще 5 км водопроводу, в 2260 квартирах обладнано газобалонні установки. До Ромен підведено газопровід. Він поклав початок газифікації міста природним газом Великобубнівського нафтогазового родовища. До послуг трудящих — 110 побутових майстерень різного призначення. Значно зросла мережа торговельних підприємств. За останні три роки відкрито 4 нові магазини, триповерховий універмаг. Товарооборот роздрібної торгівлі в 1972 році становив 36140,9 тис. карбованців.
У місті діють центральна районна, залізнична й дитяча лікарні, міська стоматологічна та дитяча поліклініки, протитуберкульозний, онкологічний диспансери, санітарно-епідеміологічна станція, 5 аптек. Міські лікарні розраховані на 1405 місць. Тут працюють 157 лікарів і 614 чоловік середнього медперсоналу. В 1971 році на охорону здоров’я з бюджету міськради було витрачено 3090,7 тис. карбованців.
Величезні зміни сталися в галузі освіти. В місті — 19 загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів. У 15 школах — восьми середніх, п’яти восьмирічних та двох школах робітничої молоді вчаться 6847 учнів і працюють 436 учителів, серед них заслужені вчителі УРСР В. Я. Науменко й Є. М. Семенов. В індустріальному та сільськогосподарському технікумах налічується 1448 учнів, у технічному училищі — 596. Протягом 1945—1973 рр. 8 тис. жителів міста здобули вищу освіту. Діють музична та дитяча спортивна школи. Міська Рада на народну освіту в 1971 році асигнувала 3159,1 тис. крб., на 271,7 тис. крб. більше, ніж у 1966 році.
При культосвітніх закладах Ромен працюють численні гуртки художньої самодіяльності. Дуже популярний серед трудящих міста й області вокальний колектив районного будинку культури, якому 1967 року присвоєно почесне звання заслуженого самодіяльного хору УРСР. Звання народного присвоєно оркестру народних інструментів районного будинку культури. Далеко за межами міста і району відомий співець народних дум та пісень, кобзар Є. О. Адамцевич (1904—1972), автор кількох музичних творів. У місті живе М. Д. Бажанов— член спілки письменників України.
Велику культурно-масову роботу ведуть бібліотеки, яких у місті 5, крім відомчих. Книжковий фонд їх становить понад 111 тис. примірників. Бібліотеки влаштовують читацькі конференції, диспути, зустрічі з письменниками, книжкові виставки до ювілейних дат тощо.
Багатий у Ромнах історико-краєзнавчий музей. Його експонати, розміщені в 15 залах, розповідають про природу, історію, культуру, розвиток народного господарства Роменського та сусідніх районів. У музеї—близько 300 творів образотворчого мистецтва місцевих самодіяльних та професійних митців.
Значну роль у господарському й культурному будівництві Ромен відіграє міська Рада депутатів трудящих, до якої обрано 161 депутата, з них 106 — робітники промислових підприємств. Серед обранців народу — 80 комуністів, 72 депутати — жінки. При міськраді працюють 14 постійно діючих комісій, які в своїй роботі спираються на широкий громадський актив, що налічує 353 чоловіка.
Міська Рада розглядає і вирішує питання промислового виробництва, розвитку охорони здоров’я, освіти, благоустрою міста та інші. Депутатом Верховної Ради СРСР роменці обрали свого земляка почесного громадянина міста Ю. І. Дудіна, який є постійним представником Ради Міністрів Української РСР при Раді Міністрів СРСР, до Верховної Ради УРСР лікаря-хірурга Т. Г. Неліну.
З Ромен вийшло чимало відомих діячів науки й культури. Тут народилися, провели своє дитинство та юнацькі роки А. Ф. Йоффе (1880—1960) — видатний учений-фізик, академік, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР та Ленінської премії, ім’я його присвоєно Роменській середній школі № 2; О. О. Борисяк (1872—1944) — радянський геолог і палеонтолог, академік; М. М. Губергріц (1886—1951) — український терапевт, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР; О. Я. Таїров (1885—1950) — російський радянський режисер, народний артист РРФСР.
У місті є пам’ятники В. І. Леніну, споруджений у 1936 році, героям революції, відкритий 1921 року, Т. Г. Шевченку, у 1954 році встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому. 1966 року на кошти, зібрані комсомольцями, побудовано пам’ятник радянському письменнику М. О. Островському, в 1969 році — обеліск на честь комсомольців 20-х років.
Трудящі Ромен своєю повсякденною самовідданою працею вносять гідний вклад у виконання історичних накреслень XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.
С. Д. ДУЛЯ, А. А. КРИЧЕВСЬКИЙ