Шостка, Шосткинський район, Сумська область (продовження)
Завдяки правильній організації роботи, розгортанню соціалістичного змагання трудових колективів обсяг промислового виробництва лише протягом 1938—1939 рр. збільшився на 57 проц. У 1940 році промисловість міста дала надпланових нагромаджень понад 17 млн. крб. Були виконані всі планові завдання п’яти місяців 1941 року.
Змінився й зовнішній вигляд Шостки. За шість передвоєнних років споруджено 134 громадські будівлі та 1403 індивідуальні будинки. Тільки протягом 1939—1940 рр. площа міста збільшилася на 224 гектари. Міська Рада багато уваги приділяла упорядкуванню й озелененню вулиць і шляхів. В 1940 році в місті жило 30 тис. чоловік.
Значно поліпшилась охорона здоров’я населення. У лікарні на 245 місць та інших медичних закладах у 1940 році налічувалося 160 медпрацівників. На мальовничому березі Десни щороку діяли три великі піонерські табори. Зросла мережа загальноосвітніх шкіл. Напередодні Великої Вітчизняної війни в 2 середніх і 5 неповних середніх школах міста працювало 210 учителів і навчалося 3843 учні. Діяли школа ФЗУ та 2 технічні училища. В 1929 році хіміко-механічний технікум перетворено на хіміко-технологічний інститут, який працював до 1934 року і з 1939 до 1941 року. Тут налічувалося близько 800 студентів. На початку 30-х років споруджено палац культури ім. Карла Маркса із залом на 950 місць та будинок культури ім. Куйбишева—на 500 місць. При палаці культури працювала музична школа. До міста приїздили на гастролі обласний театр ім. Щепкіна, колективи московського Великого театру опери та балету, артистів київських та ленінградських театрів, театру музичної комедії Кабардино-Балкарії та інші.
Успіхи в соціалістичному будівництві та розвитку культури стали можливими завдяки організаційній і виховній роботі, яку вели комуністи. На підприємствах і в установах Шостки 1940 року налічувалося 56 первинних партійних організацій, які об’єднували 1091 комуніста.
Мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад фашистів на Радянський Союз. З перших днів війни чоловіки призовного віку пішли на фронт. їх замінили жінки, пенсіонери, підлітки. Трудящі глибоко усвідомлювали небезпеку, що нависла над країною. Вже в липні 1941 року в Шостці створено ополчення, до якого першими вступили комуністи й комсомольці. Для боротьби з фашистськими парашутистами організовано винищувальні загони, командирами яких були С. У. Єресь, Ф. Н. Парамонов, О. Макєєв. Пізніше ці загони влилися до частин Червоної Армії.
Промисловість міста була переведена на виробництво воєнної продукції. Скрізь йшла напружена праця. Робітники не виходили з цехів по півтори-дві зміни. У серпні, коли наблизився фронт, почалася евакуація підприємств і населення. Для організації боротьби з окупантами створено підпільний райком КП(б)У. Очолили його секретар міськкому партії К. Ю. Трало і секретар райкому О. П. Озеров. Був сформований партизанський загін, на базі якого під час окупації діяв підпільний райком партії. До загону ввійшов партійно-радянський актив, зокрема Л. І. Мандрус, Ф. С. Коротченко, М. Ю. Савін, Ф. Т. Булатников, М. С. Макаров, І. К. Смичок, І. О. Артюхов та багато інших. Командиром загону став К. Ю. Трало, комісаром — О. П. Озеров.
Наприкінці серпня передові частини ворога прорвалися до Десни й захопили плацдарм на її лівому березі біля Шостки. Вночі 27 серпня на околиці міста розгорівся бій між передовими загонами танкових частин ворога і радянськими бійцями 293-ї стрілецької дивізії під командуванням комбрига П. П. Лагутіна. Героїчно билися радянські воїни, але сили були нерівні. Під час захисту рідного міста загинули партизанські розвідники Л. О. Соломко, Я. В. Омельченко, А. К. Федорченко.
Для тих, що залишилися в Шостці, настали страшні дні окупації, рабських умов існування, грабежів і терору. За найменший вияв протесту розстрілювали без суду й слідства. Від рук фашистів та їх посіпак загинуло 1198 чоловік. На каторгу до Німеччини було вивезено 6 тис. юнаків та дівчат.
Восени 1941 року ворог намагався танковими групами нанести удар з району Шостки на Орел і далі на Москву. Тому розгортання в цьому районі партизанської боротьби, організація диверсій на комунікаціях мали особливе значення. Крім Шосткинського, тут діяли кілька інших загонів народних месників. Партизани пускали під укіс ешелони на залізничних лініях Кролевець—Терещенська, Шостка—Ямпіль. Протягом вересня—листопада народні месники знищили 10 вантажних автомашин, висадили в повітря два мости й колію на перегонах Макове—Глухів і Шостка—Терещенська. 21 листопада 1941 року відбувся бій партизанів з карателями. Ворог втратив 15 солдатів і офіцерів і змушений був відступити. В загоні організували прийом зведень Радінформбюро, які розповсюджували серед населення. Партизани тримали тісний зв’язок з містом. О. І. Ласко, О. Й. Петренко, П. О. Литвиненко, Н. С. Сердюк, Ю. П. Остапенко, О. Р. Кокоровець, А. Куликова, Л. О. Овсієнко, Д. К. Шамрай та багато інших були зв’язковими партизанів. У червні 1942 року одна група партизанів Шосткинського загону на чолі з Ф. Тиднем та І. Смичком приєдналася до партизанського з’єднання С. А. Ковпака, друга — на чолі з К. Тралом та О. Озеровим — до з’єднання О. М. Сабурова, в якому Шосткинський підпільний райком партії діяв до кінця 1942 року.
На початку 1943 року під керівництвом підпільного обкому КП(б)У створено Шосткинський підпільний райком комсомолу, який залучав молодь до партизанських загонів, провадив через комсомольців широку політмасову роботу й антифашистську пропаганду, зривав заходи окупаційних властей. Райком організував підпільну комсомольську групу з 8 чоловік, яка незабаром налічувала вже 40 чоловік. Керував нею колишній учень В. Єфименко. Члени групи збирали й передавали партизанам дані про розміщення в Шостці штабу, радіостанції, складів боєприпасів та пального, збирали й переправляли партизанам зброю, влаштовували диверсії. В Локотках вони допомогли 60 чоловікам уникнути фашистської каторги.
За рішенням Сумського обкому партії наприкінці 1942 року в партизанському з’єднанні, яким командував Я, І. Мельник, сформовано другий Шосткинський партизанський загін. Командиром його призначили голову Собичівської сільради О. П. Смика, комісаром — директора Шосткинського торфопідприємства А. С. Корчика. В лютому 1943 року загін налічував уже 40 бійців. Партизани вели бої з окупантами в районі населених пунктів Свеси, Хутора-Михайлівського, Білиці, Степного, Орлівки та ін. В одному з боїв 8 лютого 1943 року між Свесою і Марчихиною Будою народні месники розгромили загін карателів, які втратили 37 чоловік убитими. Наприкінці лютого Шосткинський загін влився в загін ім. Сталіна.
Рзгромивши фашистські війська на Курській дузі, Червона Армія почала загальний наступ за визволення України. 2 вересня 1943 року 10-й і 25-й полки 6-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. П. Онупрієнка зав’язали бій за Шостку. Наступного дня вона була визволена. Сотні жителів вийшли зустрічати переможців. Радості їх не було меж. Вдалося частково погасити пожежі й врятувати деякі будинки та майно. Відступаючи, фашистські загарбники зруйнували всі підприємства, установи, 80 проц. житлового фонду. Загальна сума збитків, що їх завдали окупанти господарству міста, перевищила 283,6 млн. крб., жителям — понад 40 млн. карбованців.
Під час визволення міста мужність і відвагу виявили воїни різних національностей: росіянин М. А. Петров, карел Н. Т. Омелін, казахи К. Ауходієв та Ж. А. Єлиусов, українець Г. М. Шевченко, яким пізніше присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Воїни, що загинули в боях за місто, поховані в братській могилі в парку палацу культури ім. Карла Маркса. В 1965 році тут встановлено пам’ятник.
Одразу після визволення відновили роботу міськком і райком партії, міська Рада і райвиконком, які провели значну роботу щодо мобілізації трудящих на відбудову господарства. В жовтні 1943 року вже працювали ковбасна фабрика, п’ять млинів, пекарня, швейна й взуттєва майстерні. Завдяки асигнуванням держави в липні 1944 року стала до ладу фабрика кіноплівки. Відкрилися лікарня на 160 ліжок, протитуберкульозний диспансер, амбулаторія, дитяча консультація. В жовтні 1943 року розпочали роботу дві середні й чотири семирічні школи, а в 1944 році — хіміко-технологічний технікум. 1943 року в центрі міста знову встановлено пам’ятник В. І. Леніну, який робітники заводу сховали від фашистів під час окупації.
Жителі Шостки внесли й свій вклад у перемогу над ворогом. Вони допомагали ремонтувати танки, гармати, за що одержали подяку від Військової Ради Центрального фронту. Збирали гроші в фонд Червоної Армії, надсилали подарунки бійцям на фронт. На побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» шосткинці внесли 528,5 тис. крб. 3915 жителів міста воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них 1612 загинули смертю хоробрих. За мужність і відвагу 1364 чоловіка нагороджені орденами й медалями. Командиру танкового батальйону майору М. Г. Ляху за вміле керівництво підрозділом у боях під час Вісло-Одерської операції і командиру авіаескадрильї капітану С. В. Петренку за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому стійкість і відвагу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно (посмертно) також старшого лейтенанта М. О. Колодка. 28 червня 1944 року стрілецька рота під його командуванням на підручних засобах форсувала річку Березіну. Розгорівся запеклий бій з гітлерівцями. Подолавши опір ворога, радянські воїни закріпилися на зайнятому рубежі. Завдяки їх успішним діям через Березіну переправились основні сили полку. В 1943 році в бою з окупантами загинув О. Ф. Кшенський. Ще 1940 року за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з білофіннами, йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни, завдяки широкому розгортанню соціалістичного змагання, організаторами й активними учасниками якого були комуністи й комсомольці, самовідданій праці всіх трудящих міста, відбудова господарства йшла більш швидкими темпами. В 1945 році фабрика кіноплівки вже випустила 14 млн. погонних метрів плівки. 1947 року почалося освоєння кольорових матеріалів. Обладнання для підприємства давали москвичі, ленінградці, казанці. Допомогли російські побратими й кадрами. Ленінград, Воронеж, Ростов-на-Дону прислали інженерів. 1948 року фабрика дала першу партію кольорової плівки, а наступного року перевершила довоєнний рівень випуску продукції. На підприємствах були створені комсомольсько-молодіжні бригади, які постійно перевиконували виробничі завдання. Так, по п’ять денних норм давали бригади М. О. Велиховської, О. П. Глушки. Поширився рух багатоверстатниць. У 1950 році понад 700 робітників міста працювали в рахунок п’ятої п’ятирічки. Всього в змаганні брало участь 96 проц. робітників.
У 1949 році в Шостці почалося будівництво заводу «Натуркаучук», на базі якого 1953 року створено завод хімічних реактивів. Відбудовувалися й житлові будинки. За роки четвертої п’ятирічки зведено багато нових будинків загальною площею 44 тис. кв. метрів.
Протягом 1951—1972 рр. Шостка перетворилася на велике промислове місто. Стали до ладу нові підприємства, повністю реконструйовані фабрика кіноплівки (з 1957 року — хімічний завод) та завод хімічних реактивів. У 1959—1965 рр. на хімзаводі побудовано і введено в дію чотири нові цехи, на заводі хімреактивів — три. Це дало можливість збільшити виробництво продукції майже втричі. 1966 року завод хімічних реактивів один з перших у республіці перейшов на нову систему планування. Слідом за ним почали здійснювати економічну реформу колективи інших підприємств.
Великого розмаху набув рух за комуністичне ставлення до праці. На кінець 1965 року в ньому брало участь понад 18 тис. робітників. 240 дільниць і цехів, 419 бригад були удостоєні звання колективу комуністичної праці, 4888 робітників — звання ударника комуністичної праці.
Першими в місті завоювали це звання робітники хімічного заводу комуністи І. Т. Заїко, В. І. Шахов, О. І. Овчинников.
Ударники комуністичної праці виявляли резерви, шукали додаткові шляхи збільшення виробництва продукції. Робітниці хімічного заводу Н. С. Жилінська, В. Є. Олійник та Н. Ф. Кривошей виступили ініціаторами збільшення норм виробітку за рахунок раціональнішого використання робочого часу. Понад 700 робітників наслідували їх приклад. Все це сприяло значному підвищенню продуктивності праці. 1966 року за високі виробничі показники в семирічці 159 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Ордена Леніна удостоєні апаратники хімзаводу О. Й. Волкогон, Г. Я. Осипенко, І. П. Усов, слюсар О. І. Іванов, бригадир комбінату залізобетонних виробів М. Г. Залозний та бригадир 3-го будівельного управління Л. ,М. Гриценко.
Включившись у всенародне змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, кожен цех, кожна зміна, бригада брали підвищені соціалістичні зобов’язання. Завдяки самовідданій праці виробничих колективів промислові підприємства міста план восьмої п’ятирічки виконали достроково — 18 вересня 1970 року і дали продукції понад план на 26 млн. крб. За досягнення в роботі 524 передовики нагороджені орденами й медалями. Завод хімічних реактивів, якому 1969 року присвоєно звання колективу комуністичної праці, виконав п’ятирічку 14 квітня 1970 року, збільшивши обсяг виробництва в 2,5 раза, за що був нагороджений Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС.
Значних успіхів добився й хімічний завод. Виробництво кінофотоплівки протягом 1966—1970 рр. зросло на третину, магнітної стрічки — майже в два рази, поліпшилась якість продукції. 1970 року на основі заводу створено хімкомбінат. Багато допомагає колективу підприємства в удосконаленні технологічних процесів філіал Державного науково-дослідного інституту «Хімфотопроект», який міститься в Шостці. Створено на комбінаті й громадський науково-дослідний інститут. Близько 500 інженерів і техніків підприємства працюють над вирішенням проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності виробництва й поліпшенням якості продукції. В тому, що марка комбінату «Свема» дістала визнання в інших країнах, великий внесок трудівників багатьох братніх республік. Сировину й устаткування комбінату постачають близько 150 підприємств Радянського Союзу. За досягнення у восьмій п’ятирічці комбінат 1971 року нагороджено орденом Жовтневої Революції. Робітники комбінату П. О. Рогутько, А. І. Хондожко та інженер Б. П. Гнівуш удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.
Нове трудове й політичне піднесення серед шосткинців викликали рішення XXIV з’їзду КПРС, Директиви по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971—1975 роки. Колективи підприємств міста ретельно обмірковували кожен пункт плану, кожну цифру, шукали резерви, щоб збільшити випуск продукції. Завдяки вмілому керівництву партійних організацій, творчій активності робітників, інженерно — технічних працівників державний план ювілейного 1972 року підприємства виконали 19 грудня. Понад план випущено й реалізовано продукції на 4515 тис. крб. За два роки дев’ятої п’ятирічки обсяг промислового виробництва зріс на 32,1 проц. За високі показники у всесоюзному соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР колектив заводу хімічних реактивів у 1972 році нагороджений Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, а хімічному комбінату присвоєно ім’я 50-річчя СРСР.
У післявоєнні роки в Шостці широко розгорнулося капітальне й житлове будівництво. Для забезпечення зростання будівельних робіт у грудні 1960 року в місті був створений трест «Шостхімбуд», який веде будівництво в Шостці й п’яти сусідніх районах. У 1972 році колектив будівельників тресту налічував 4 тис. чоловік. Обсяг робіт, виконаних ним, перевищив 25 млн. крб., що в 2 рази більш, як у 1961 році. Тільки протягом 1965—1972 рр. споруджено будинок Рад, будинок піонерів, універмаг, будинок зв’язку, клуб «Супутник», 9 дитячих садків та ін. Збудовано 432 тис. кв. метрів житла. Виросли нові вулиці Комуністична, Кірова, Горького, площа 50-річчя Великого Жовтня. Понад 8 тис. сімей відсвяткували новосілля. 1967 року на площі Леніна споруджено меморіальний комплекс і запалено вогонь вічної Слави на честь героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
Багато зроблено для благоустрою Шостки. З кожним роком розширюються каналізаційна й водопровідна мережі. 1961 року місто одержало газ. Упорядковуються й озеленюються вулиці. На річці Шостці обладнано пляж, який став улюбленим місцем відпочинку трудящих улітку.
До послуг населення 88 магазинів, 36 підприємств громадського харчування, 108 кіосків. Товарооборот роздрібної торгівлі протягом 1970—1972 рр. збільшився на 6,3 млн. крб. і становив 48 млн. карбованців.
Поліпшилося медичне обслуговування трудящих Шостки. У місті — 5 лікарень, електроводолікарня та 12 інших лікувальних закладів, де налічується близько півтори тисячі медичних працівників, у т. ч. 165 лікарів. За самовіддану працю лікарям С. С. Бодиві та І. М. Скрипко присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. Асигнування на охорону здоров’я в 1971 році становили 2805,6 тис. карбованців.
Досягнуто певних успіхів і в галузі освіти. В місті — 13 середніх і 2 восьмирічні школи, де навчаються 11 тис. учнів і викладають 513 учителів. Серед них заслужені вчителі УРСР М. Я. Усердова і О. Г. Малець. Працюють 4 школи робітничої молоді. Створені всі умови, щоб юнаки й дівчата могли здобути спеціальну середню та вищу освіту. В місті є хіміко-технологічний технікум з вечірнім відділенням, де навчається 1,5 тис. чоловік, 4 професійно-технічні училища, опорний пункт Харківського політехнічного інституту. Кожен третій житель Шостки вчиться. Тільки на хімічному комбінаті за роки восьмої п’ятирічки 106 робітників одержали диплом інженера, 335 — техніка.
Важливу роль у вихованні нової людини відіграють культосвітні заклади. В Шостці працюють палац культури ім. Карла Маркса, два будинки культури. Понад 6 тис. робітників і службовців міста — активні учасники художньої самодіяльності.
Високою виконавською майстерністю відзначається народний ансамбль танцю будинку культури ім. Жданова (керівник заслужений діяч культури УРСР А. І. Хрипунов) та народний театр палацу культури ім. Карла Маркса. В місті — 34 бібліотеки, книжковий фонд яких перевищує 1,5 млн. примірників. 6 широкоекранний кінотеатр «Родина» і 3 стаціонарні кіноустановки.
Міськком КП України велику увагу приділяє ідейно-політичному вихованню трудящих. На підприємствах, в установах, навчальних закладах працює 286 політичних шкіл і теоретичних семінарів, де навчається більше 6 тис. чоловік. Понад 5 тис. чоловік підвищує свій політичний рівень у мережі комсомольського навчання і 3 тис. чоловік — в економічних школах. Працюють народні університети культури, права, хімічних знань та ін. Значну роботу провадить міське відділення товариства «Знання».
В його хімічній, технічній, історико-партійній секціях налічується 520 Лекторів — спеціалістів з різних галузей знань. Про минуле й сучасне Шостки розповідають експонати народного історико-краєзнавчого музею.
Активним бойовим помічником міськкому й райкому КП України, міської і районної Рад депутатів трудящих є газета «Советское Полесье», яка виходить тиражем понад 25 тис. примірників. За плодотворну роботу в справі комуністичного виховання трудящих, мобілізації їх на виконання завдань господарського й культурного будівництва 27 листопада 1971 року, в зв’язку з 50-річчям виходу першого номера, газету нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Дедалі більше входять у побут нові обряди і звичаї. Стали традиційними вшанування героїв праці, посвячення молодого поповнення в робітники, урочиста реєстрація шлюбу та новонароджених, свято серпа й молота, проводи зими й зустрічі весни, урочисті проводи на пенсію, комсомольські весілля тощо.
Значний вклад у розвиток економіки й культури Шостки вносять комуністи. В 1972 році на підприємствах і в установах міста налічувалося 5600 членів і кандидатів у члени КПРС, об’єднаних у 65 первинних організацій. Надійним помічником їх у мобілізації трудящих на виконання накреслень партії є 13-тисячний загін комсомольців. Комуністи, всі шосткинці пишаються тим, що їх земляк М. О. Алексеев (1873—1972) — відомий партійний і радянський діяч, член КПРС з 1897 року. Під керівництвом В. І. Леніна він працював у редакції газети «Искра». З другого з’їзду РСДРП М. О. Алексеев — більшовик-ленінець. У роки Великої Жовтневої соціалістичної революції — він активний борець за встановлення Радянської влади в Сибіру. Після закінчення громадянської війни Алексеев — на відповідальній партійній роботі. В 1962 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В господарському, суспільно-політичному й культурному житті Шостки велика роль належить міській Раді депутатів трудящих, до якої обрано 208 депутатів, з них 137 робітників, 71 представник інтелігенції. Серед обранців народу — 104 комуністи. 94 депутати — жінки. Рада у своїй діяльності спирається на широкий громадський актив.
У роботі 14 постійних комісій беруть участь 190 громадян. Питання виробництва, побуту, культури, освіти, охорони здоров’я, благоустрою міста весь час у полі зору міськради.
Рік у рік міцніють культурні зв’язки колективів Шостки з митцями братніх республік. На честь 50-річчя утворення GPGP ансамбль народного танцю палацу культури ім. Жданова був гостем м. Курська.В жовтні 1972 року колектив хімкомбінату приймав у себе делегацію кіностудії «Білорусьфільм» та Курського комбінату штучного волокна. Шосткинці обмінювалися радіопередачами з містом Желєзногорськом Курської області. Трудящі Шостки підтримують зв’язок з трудящими болгарського міста Оряхово Врачанського округу. Дружні стосунки у шосткинських хіміків установилися з колективами заводу «Форта» угорського міста Ваца, чехословацького заводу «Фотохема» міста Градец Кралове, з фабрикою «Агфа» Німецької Демократичної Республіки. Тільки в 1971 році хімічний комбінат відвідало понад 20 делегацій зарубіжних країн.
Згідно з генеральним планом реконструкції й забудови Шостки, розрахованим на 25 років, центральна частина міста, Артемівський район і Локотки становитимуть єдиний міський масив з багатоповерховими будинками. Навколо заводів буде створено захисні зелені зони.
Трудящі міста хіміків упевнено дивляться в майбутнє. Самовідданою працею вони вносять гідний вклад у виконання планів дев’ятої п’ятирічки.
М. В. МІРОШНИЧЕНКО, В. Ф. ПУСТОВОЙТОВ