Суми у роки Великої Вітчизняної війни
Віроломний напад 22 червня 1941 року фашистської Німеччини на Радянський Союз викликав у трудящих міста люту ненависть до ворога. З перших днів війни сумчани виявили непохитну волю до перемоги, безмежну відданість Комуністичній партії і Радянській владі. На підприємствах, в установах, у навчальних закладах відбувалися масові мітинги, на яких трудящі гнівно таврували німецько-фашистських загарбників, активно підтримали бойовий заклик партії «Все для фронту! Все для перемоги!» На мітингу робітників і службовців заводу ім. Фрунзе, що відбувся 23 червня, інженер-технолог І. Т. Романенко заявив: «Я добровільно записуюсь до Червоної Армії. Не пошкодую свого життя за Батьківщину!». Радист Сумської контори зв’язку О. Ситов 4 липня 1941 року писав у газеті «Комуніст»: «Я готовий кожну хвилину зняти навушники радиста і взяти гвинтівку, щоб знищувати фашистських розбійників. А поки ця хвилина для мене настане, я буду працювати у повній мірі своїх сил і здібностей. Я відмовляюсь від вихідних днів на виробництві і плати за них». 4 липня 1941 року в Сумах відбувся масовий мітинг. У ньому брало участь понад 20 тисяч чоловік. Трудящі запевнили Комуністичну партію і Радянський уряд, що віддадуть усі свої сили, а коли потрібно, й життя, в ім’я перемоги.
Під керівництвом міської партійної організації було здійснено ряд важливих воєнномобілізаційних заходів, проведено перебудову народного господарства на воєнний лад. У стислі строки й організовано пройшла мобілізація. В числі перших добровільно на фронт йшли комуністи й комсомольці. У відповідності з постановами ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У міськком партії надіслав на партійно-політичну роботу до армії 133 відповідальних партійних і радянських працівників.
До Червоної Армії добровільно вступили робітники заводу ім. Фрунзе — брати Татарченки, Чиженки та інші. П’ятеро своїх синів вирядив на фронт активний учасник встановлення Радянської влади у місті, делегат XVII з’їзду ВКП(б) слюсар заводу ім. Фрунзе І. П. Гайдар. На фронт пішли й два сини робітника цього заводу П. В. Супруна — Федір та Олександр. Третій його син — Степан був уже на той час відомим льотчиком Червоної Армії, учнем прославленого В. П. Чкалова.
Переважно із сумчан були сформовані 293-я стрілецька дивізія (командир — генерал-майор П. Ф. Лагутін) і три комуністично-комсомольські батальйони. За прикладом трудящих Москви й Ленінграда формувалась дивізія народного ополчення в складі 3-х полків. У дивізії налічувалось понад 6 тис. сумчан. Більшість ополченців згодом влилась у діючу армію.
Разом з фронтовиками вагомий вклад у перемогу над ворогом зробили трудівники тилу. Тисячі жителів споруджували оборонні укріплення, польові аеродроми. На заводах і фабриках тих, хто пішов на фронт, замінили жінки, підлітки, на виробництво поверталися пенсіонери. Робітники й службовці заводу ім. Фрунзе першими зобов’язалися працювати по-фронтовому. їх приклад підтримали колективи всіх підприємств міста.
Коли наблизився фронт, почалася евакуація населення, промислових підприємств, установ. На схід виїхало 20 тис. населення. До Російської Федерації, Казахської, Киргизької, Узбецької РСР було евакуйовано ряд підприємств. Обласний музично-драматичний театр ім. Щепкіна переїхав до м. Бугуруслана, експозиція обласного художнього музею під час війни експонувалася в музеях Куйбишева й Новосибірська, педагогічний інститут працював у м. Оренбурзі, Сумський дитячий будинок знайшов притулок у м. Самарканді. Де б не були сумчани, скрізь їх оточували увагою й піклуванням російські, казахські, узбецькі, башкирські, чуваські, мордовські друзі. Евакуйовані з Сум підприємства на нових площадках випускали продукцію, потрібну фронтові. Сумчани самовіддано працювали в радянському тилу. Так, у колективі заводу ім. Фрунзе, високі зразки праці показували фронтові бригади І. Баштового, М. Ольховика, І. Філіпенка та інші. Завдяки застосуванню пристрою, винайденого токарем Г. Ф. Кириченком, у 5 разів було збільшено випуск продукції.
Наприкінці серпня на території області розгорнулися бої між частинами Червоної Армії й ворожими військами. У них брали участь з’єднання й підрозділи, що формувалися в Сумах. 293-я стрілецька дивізія 27 серпня розгромила вороже з’єднання під Шосткою. Мужньо відбивали наступ гітлерівців два сумських комуністично-комсомольських батальйони. Оборонні бої у районі Бурині, Ворожби, Білопілля вели підрозділи Сумського артучилища.
У вересні — жовтні сумський напрям прикривала 40-а армія. Наші війська, відступаючи, переходили в контратаки і завдавали ворогові великих втрат. 10 жовтня після запеклих боїв частини 40-ї армії залишили Суми.
Захопивши Суми, фашистські загарбники запровадили у місті режим кривавого терору. З особливою жорстокістю вони розправлялися з комуністами й комсомольцями, стахановцями, що залишалися в місті. Щодня окупанти розстрілювали й вішали радянських громадян. На Червоній площі фашистські кати встановили шибениці, на яких майже постійно висіли страчені. На тюрми перетворили приміщення клубу рафінадного заводу, міського овочесховища, школи № 5. За період тимчасової окупації фашисти розстріляли, закатували і спалили 5 тис. радянських людей. Територію гуртожитків рафінадного заводу обгородили колючим дротом. Тут фашисти влаштували концентраційний табір. Його в’язнями стали військовополонені й цивільні, в т. ч. й діти. Від голоду, холоду, епідемій тут гинули тисячі людей. Понад 5 тисяч сумчан, переважно молодь, насильно вивезли до Німеччини.
Фашистський терор не зламав волі радянських людей. У неймовірно складних умовах патріоти вели боротьбу з ворогом. Хоч підпільному міськкому партії не вдалося розгорнути діяльність, у місті з першого дня окупації провадили роботу підпільні партійні і комсомольські групи, а в приміській зоні — партизанський загін. Партизани висаджували в повітря мости, руйнували телефонний зв’язок, нападали на автомашини й невеликі підрозділи ворога. В операціях особливо відзначились групи Івана Писаненка і Марії Рахманової. З 8 жовтня по 9 листопада 1941 року ними було знищено 2 легкові і 5 вантажних автомашин, вбито 14 офіцерів і 27 солдатів. Однак фашистам вдалося вистежити партизанів і захопити частину з них. 15 грудня 1941 року на Червоній площі міста фашисти повісили народних месників І. Писаненка, К. Стародуба, О. Заломіна, Д. Дякова та І. Мачулу. Ще через три дні вони по-звірячому розправилися з комсомолками-партизанками М. Рахмановою, В. Степановою, М. Бадаєвою. Коли дівчат вели на страту, патріотки з гордо піднятими головами співали пісню «Орленок». Розлючені кати розстріляли партизанок.
Підпільна група, очолювана членом партії С. Н. Тихончук, вела серед населення антигітлерівську пропаганду, влаштовувала диверсії, допомагала партизанам. Фашисти довгий час вистежували підпільників. На початку грудня їх заарештували. Керівника підпільної групи Софію Тихончук, яка, влаштувавшись працювати в офіцерську їдальню, збирала розвідувальні дані, фашисти засудили до страти. Вранці 20 грудня 1941 року поліцейські зігнали на площу всіх жителів. Мужня патріотка Софія Тихончук сама стала на поміст, і над притихлим натовпом пролунав її голос: «Я вмираю за справедливу справу! Хай кати лютують — їм все одно не уникнути загибелі. Наш народ переможе!».
Після загибелі С. Тихончук та її мужніх товаришів в Сумах продовжувала підпільно діяти комсомольська група «Прапор», яку очолював Дмитро Косаренко. На боротьбу з ворогом її скеровував Сумський підпільний обком партії. Підпільники друкували й розповсюджували зведення Рад-інформбюро, листівки, збирали й передавали для радянського командування і партизанів цінні розвідувальні дані про розташування ворожих військ, мінних полів ворога, влаштовували диверсії на залізниці. Юні патріоти посилено збирали зброю для партизанів. Гітлерівцям вдалося навесні 1942 року натрапити на слід підпільників. Були заарештовані Дмитро Косаренко, Володимир і Наташа Рапоти, Володимир Худяков. 22 квітня 1943 року кати стратили героїв-комсомольців. Однак група діяла й далі. Під керівництвом Володимира Теребуна вона боролася аж до визволення Червоною Армією міста від фашистів.
13 лютого 1943 року гітлерівці стали евакуювати з міста концентраційний табір. Тоді фашистські бандити розстріляли 150 хворих червоноармійців. Всього під час переміщення табору з Сум було знищено 1500 чоловік. 20 лютого 1943 року окупанти зігнали в приміщення міського овочесховища 650 чоловік, у т. ч. жінок і дітей, і обливши їх гасом, живцем спалили.
23 лютого 1943 року наступаючі частини Червоної Армії з боями вийшли на околиці Сум. Але зважаючи на обставини, що склалися на фронті, частини 65-ї армії відійшли від міста. В березні — серпні 1943 року лінія фронту проходила в 20—30 км на схід від Сум. Остаточно місто було визволене від ворога 2 вересня 1943 року військами 38-ї армії (командуючий — генерал-лейтенант Н. Є. Чибісов). Безпосередньо в боях за місто відзначилися 167-а, 232-а, 340-а стрілецькі дивізії (командири — генерал-майори І. І. Мельников, І. І. Улитін, полковник Й. Є. Зубарев), 50-го стрілецького корпусу (командир Герой Радянського Союзу генерал-майор С. С. Мартиросян).
Наказом Верховного Головнокомандуючого 167-й, 232-й, 340-й стрілецьким дивізіям, що відзначилися в боях за місто, було присвоєно найменування «Сумських».
Населення радісно зустріло воїнів-визволителів. 2 вересня о 10-й годині ранку на центральній площі міста відбувся багатолюдний мітинг. Він проходив біля пам’ятника В. І. Леніну, збереженого працівниками художнього музею за тимчасової окупації. Після мітингу багато сумчан добровільно вступили до лав Червоної Армії. Ввечері столиця нашої Батьківщини Москва салютувала доблесним військам, що визволили Суми від ворога, двадцятьма артилерійськими залпами.
Окупанти завдали місту величезних матеріальних збитків. Вони зруйнували, спалили й пограбували 39 підприємств і 24 промислові артілі. Були підірвані й спалені цехи заводу ім. Фрунзе, рафінадний завод, текстильна фабрика, біофабрика. Вивезено все обладнання і спалено завод «Сільелектро», підірвані лісопильний завод, спиртозавод, 4 цегельні заводи, млин, хлібозавод, елеватор, склади «Заготзерно». Було дощенту зруйновано 17 будинків державних установ. Зруйновано повністю або частково 148 комунальних і 1274 індивідуальні житлові будинки. Цілі квартали в центрі міста лежали в руїнах. Фашисти підірвали 5 шкіл, 2 лікарні, спалили приміщення хіміко-технологічного технікуму, художнього музею. Не стало електростанції, водонапірної башти, телеграфу й телефонної станції. Місту було завдано матеріальних збитків на суму 351 мільйон карбованців.