Суми в боротьбі з німцями і військами Денікіна
Наприкінці березня на підступах до Сум розгорнулися бої. Місто обороняли червоногвардійські загони, які входили до складу радянських військ Південного фронту. В боях особливо відзначився загін під командуванням С. І. Ярошенка.
1 квітня 1918 року кайзерівські війська вдерлися до Сум. Німецькі окупанти та їх посібники — українські буржуазні націоналісти вдалися до масових арештів, розстрілів, пограбувань. Було заарештовано й закатовано багатьох активних борців за владу Рад. З станції весь час відправлялись до Німеччини вагони з хлібом, худобою. З рафінадного заводу вивозили цукор, з машинобудівного — верстати, інструменти, запаси вугілля і кольорових металів.
Трудящі не корилися ворогові. На боротьбу їх надихала підпільна партійна організація, яку очолював О. Сивцов. Комуністи-підпільники працювали в складних умовах. Кайзерівські воєнно-польові суди лютували, засуджували більшовиків до страти. Так, за участь у підготовці збройного нападу на станцію Суми був страчений більшовик А. П. Терехов. Проте на місце вибулих ставали нові бійці. Комуністи постійно зміцнювали зв’язки з масами, поповнювали свої лави кращими робітниками. У жовтні 1918 року на 11 з’їзді КП(б)У відзначалося, що Сумська партійна організація активно діяла в підпіллі.
Більшовики вели агітацію проти німецьких окупантів та українських буржуазних націоналістів, організовували страйки робітників. Активну участь у всеукраїнському страйку залізничників брали робітники ст. Суми. В жовтні 1918 року відбувся багатоденний страйк ткачів суконної фабрики. Незважаючи на всілякі загрози, вони не поновили роботи. Тоді за наказом повітового старости більшість страйкуючих ув’язнили й вислали з міста. На околицях міста діяли партизанські загони під командуванням П. С. Багацького та І. Ю. Бочкіна. Народні месники нападали на ворожі гарнізони, висаджували в повітря склади з боєприпасами, руйнували залізничні мости і колії.
Після краху австро-німецької окупації владу в місті прибрали до рук українські буржуазні націоналісти-петлюрівці. Вони провели мобілізацію офіцерів, посилили терор проти революційних сил. Але і за цих умов боротьба трудящих не припинялася. В грудні 1918 року партизанський загін під командуванням І. Ю. Бочкіна здійснив напад на місто, під час якого було розгромлено охорону тюрми і визволено політв’язнів.
5 січня 1919 року Червона Армія визволила Суми від петлюрівців. У боях за місто відзначились 5-й Сумський полк під командуванням К. Лепехи, партизанський загін П. Багацького та загін кавалеристів на чолі з уродженцем с. Юнаківки М. Андріященком. Населення радісно вітало своїх визволителів. Багато добровольців вступило до лав Червоної Армії. Тоді на базі партизанських загонів і добровольців було сформовано 3-й Сумський полк, а на базі партизанського загону П. С. Багацького і 5-го Сумського полку — 9-й Сумський полк.
Зразу ж після визволення в Сумах почали працювати повітовий комітет КП(б)У, повітвиконком і міська Рада. Щоб посилити роль партійних організацій у здійсненні складних завдань відбудови народного господарства, допомоги Червоній Армії, за постановою бюро Харківського губкому КП(б)У навесні 1919 року провадилася перевірка якісного складу партійних осередків. Одночасно приділялась велика увага прийому до лав партії трудящих, які на ділі довели свою відданість Радянській владі.
За ініціативою комуністів 9 березня у Сумах була заснована комсомольська організація. З першого дня свого існування вона стала бойовим помічником партійної організації. За прикладом комуністів комсомольці брали активну участь у громадсько-політичному житті, навчалися військової справи, билися зі зброєю в руках проти націоналістично-куркульських банд.
Під керівництвом партійної організації спочатку міськрада, а потім повітвиконком (у травні вони об’єдналися в один орган Радянської влади — повітвиконком) вживали невідкладних заходів щодо відбудови промисловості й залізничної станції, посилення допомоги Червоній Армії, підтримання революційного порядку в місті. Уже в перші дні після визволення Сум від петлюрівців частково запрацювали підприємства. Робітники машинобудівного заводу ремонтували для частин Червоної Армії автомобілі, гармати. Замовлення для Червоної Армії також виконували суконна фабрика, шкіряні заводи та інші підприємства. Щоб налагодити виробництво, комуністи й безпартійні робітники долали значні труднощі, викликані нестачею сировини, палива, саботажем буржуазних спеціалістів. Вони проявляли високі зразки трудового героїзму. Для здійснення продовольчої політики і зламу опору куркулів на село було відряджено 250 робітників.
Сповнені почуття пролетарської солідарності, жителі міста допомагали продовольством населенню Москви й Петрограда та інших міст Росії. «Хліб для Півночі — це хліб для Леніна і Москви»,— під такими гаслами проходив збір продовольства. У лютому з під’їзних колій ст. Суми вирушили маршрутні поїзди з хлібом, м’ясом та іншими продуктами харчування, призначеними для російських братів і сестер.
На початку червня денікінські війська стали наближатися з півдня до Харкова. Загроза ворожої навали ще тісніше згуртувала трудящих міста Сум навколо Комуністичної партії і Радянської влади. На мітингах і зборах вони заявляли про свою готовність до кінця захищати здобутки Великої Жовтневої соціалістичної революції.
У місті були розташовані кавалерійський корпус, два артилерійські полки, артилерійський дивізіон, піхотні командні курси, на яких навчалося 300 чоловік. В усіх з’єднаннях і частинах Червоної Армії йшла інтенсивна підготовка до наступних боїв з денікінцями. Трудящі міста дбали про те, щоб радянські війська були забезпечені обмундируванням, продовольством, засобами транспорту. Навколо міста силами населення й частин Червоної Армії зводилися оборонні споруди. В Сумах знайшли притулок і допомогу 2000 біженців, які, рятуючись від денікінщини, прибули з Донбасу.
24 червня радянські війська залишили Харків, після чого Харківський губком партії і губвиконком переїхали до Сум і почали працювати спільно з повітовим комітетом партії і повітвиконкомом. Вся їх діяльність спрямовувалась на організацію допомоги фронту. По-військовому працювали всі установи, доросле населення оволодівала всевобучем. За рішенням повітового комітету КП(б)У майже всі комуністи і їм співчуваючі були мобілізовані до лав Червоної Армії. Приклад комуністів наслідували комсомольці. 15 липня 1919 року відбувся масовий мітинг трудящих і червоноармійців. Його учасники в прийнятій резолюції поклялись не складати зброї до повної перемоги над зовнішньою і внутрішньою контрреволюцією. Коли наблизився фронт, губернські й повітові партійні і радянські органи евакуювались до містечка Тьоткіно Курської губернії. На випадок окупації Сум тут заздалегідь було створено підпільний ревком у складі 7 чоловік.
14 серпня денікінці вдерлись до Сум. Захопивши місто, білогвардійці вчинили криваву розправу. Вони вішали й розстрілювали без суду комуністів, комсомольців, полонених червоноармійців, усіх, хто співчував Радянській владі. Вже в перші дні розгулу денікінців з 14 по 20 серпня 1919 року кати розстріляли 26 радянських активістів. Зі словами Інтернаціоналу на вустах йшов на страту комуніст-підпільник В. П. Саєнко. Коли білогвардійці поставили його обличчям до стінки й наказали піднести руки вгору, він, повернувшись, крикнув: «Навіщо в спину. Стріляй в обличчя. Мене вб’єте, а революцію ніколи!». Ворожа куля не дала йому договорити.
Білогвардійці повернули фабрики й заводи капіталістам, а землю і маєтки поміщикам. Підприємці розганяли профспілкові організації, запроваджували для робітників 12—14 годинний робочий день, зменшили заробітну плату. Денікінці конфіскували у населення продовольство, фураж, теплий одяг. 20 жовтня 1919 року денікінський інтендант повідомив міську управу, що він до 1 листопада вільно або примусово збере в Сумах 12 тисяч штук теплої одежі. Це в той час, коли в місті мешкало 35 тисяч жителів.
Боротьбою трудящих проти білогвардійців керував підпільний ревком. Він підтримував зв’язок з партизанами, доставляв і розповсюджував більшовицькі листівки, був організатором опору трудящих.
Під час денікінщини в Сумах стояли частини 3-ї білогвардійської піхотної дивізії. 2 жовтня у двох полках дивізії серед солдатів, мобілізованих денікінцями, спалахнуло повстання. Бій між повстанцями й посланими проти них карателями тривав цілий день. Повстання було жорстоко придушене.
29 листопада 1919 року 41-а стрілецька дивізія 14-ї армії визволила Суми від білогвардійців. Трудящі радісно вітали відновлення Радянської влади в місті. До утворення конституційних органів влади питання господарського й культурного будівництва в Сумах і повіті розв’язував ревком. У лютому 1920 року з великим політичним піднесенням відбулися вибори до Рад. Повітовий з’їзд Рад, обговоривши чергові завдання радянського і господарського будівництва, обрав повітвиконком. З обранням виконкому ревком припинив свою діяльність.