Сумська область у роки Великої Вітчизняної війни
22 червня фашистська Німеччина по-розбійницькому напала на Радянський Союз. У містах і селах, на підприємствах, у радгоспах, колгоспах відбулися масові мітинги й збори трудящих. Робітники, селяни, трудова інтелігенція гнівно таврували німецько-фашистських загарбників, одностайно висловлювали рішучість будь-що відстояти честь, свободу й незалежність Радянської Батьківщини.
З перших днів війни партійні організації стали бойовими штабами в справі мобілізації усіх сил і засобів на боротьбу з ворогом. Під керівництвом обкому, міськкомів і райкомів партії та виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих у стислі строки й організовано було проведено мобілізацію до Червоної Армії і Військово-Морського Флоту. В перші два місяці на фронт пішло понад 207 тисяч чоловік, у т. ч. понад 7,7 тис. комуністів (38 проц. складу обласної партійної організації) і 35 тис. членів ВЛКСМ (44 проц. складу обласної комсомольської організації). За рішенням ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У на політроботу до Червоної Армії було надіслано ряд керівних партійних і радянських працівників.
Здійснювалися також інші важливі воєнно-мобілізаційні заходи. За прикладом трудящих Москви й Ленінграда в містах і селах області формувалися загони народного ополчення, винищувальні батальйони для боротьби з шпигунами й диверсантами та інші бойові підрозділи. В серпні 1941 року в основному із сумчан була сформована 293-я стрілецька дивізія (командир генерал-майор П. Ф.Лагутін, комісар — полковий комісар А. М. Богданов).Багато трудящих працювало на будівництві оборонних рубежів та інших воєнних об’єктів. Усе доросле населення вивчало військову справу. В містах і районних центрах удосконалювалася служба протиповітряної оборони.
Трудящі, що працювали на промислових підприємствах, залізниці, в радгоспах і колгоспах, докладали всіх зусиль, щоб забезпечити всім потрібним Червону Армію і Військово-Морський Флот. Тих, що пішли на фронт, замінили жінки, старики, підлітки. На заводах і фабриках робітники розгортали змагання за сполучення професій, надплановий випуск продукції.
Самовіддано працювали також трудівники сільського господарства. Цінну ініціативу виявили колгоспники Кролевецького, Штепівського, Лебединського, Синівського й Сумського районів. Вони наприкінці червня, не чекаючи збирання нового врожаю, організували хлібоздачу в рахунок зернопоставок 1941 р., використавши свої торішні хлібні запаси. У всіх районах розгорнувся патріотичний рух за оволодіння спеціальностями трактористів, комбайнерів. Радгоспи й колгоспи в прифронтових умовах провадили косіння й обмолот зернових культур.
Трудящі дбали про всебічну допомогу фронтові. У фонд оборони по області було здано грошей і коштовностей на загальну суму понад 13 179 тис. крб. і облігацій державних позик на 5 млн. карбованців.
Коли наблизився фронт, до східних областей Російської Федерації, Казахської та Узбецької PСP були евакуйовані всі великі промислові підприємства, МТС, майно, худоба радгоспів і ряду колгоспів. У радянський тил виїхали тисячі робітників, колгоспників. У важку воєнну годину вони скрізь відчували братню підтримку, разом з росіянами, узбеками га іншими народами самовіддано працювали в тилу, кували перемогу над ворогом.
Справжній подвиг здійснили тваринники колгоспу «Червона зоря» Лебединського району. За надзвичайно важких умов вони евакуювали восени 1941 року до Воронезької, а навесні 1942 року до Саратовської областей племінну худобу лебединської породи. Про це багато дбали телятниця М. X. Савченко, зоотехнік М. С. Гайдаш, доярка П. В. Клименко, скотар К. С. Звягольський та інші. З весни 1942 року тваринницька ферма колгоспу «Червона зоря» розміщувалась в дослідному господарстві Вольського зоотехнікуму Саратовської області. Забезпеченню евакуйованих колгоспників житлом, продовольством, а худоби — приміщенням, кормами особливу увагу приділили бюро Вольського міськкому ВКП(б) і міськвиконком. На сесії Саратовської обласної Ради депутатів трудящих, яка влітку 1942 року розглядала питання про стан евакуйованої худоби в колгоспах і радгоспах області, наголошувалося, що збереження племінної череди лебединської породи має важливе значення не лише тому, що це є особливо цінна порода. Підкреслювалося, що вона виведена фахівцями братнього українського народу. Завдяки сприятливим умовам, створеним на фермі, не загинуло жодного теляти. Так у тяжкий воєнний час у тисячах великих і малих справ проявлялася животворна сила дружби народів СРСР.
На випадок окупації ворогом території Сумської області розгорталася підготовка до створення партійного й комсомольського підпілля, партизанських загонів. 15 серпня 1941 року було утворено Сумський підпільний обком КП(б)У. Його секретарями затвердили О. І. Антонова — заступника завідуючого відділом пропаганди і агітації обкому партії, Г. М. Баранника — другого секретаря обкому партії. Одночасно були утворені підпільні партійні комітети у містах Сумах, ІПостці, Конотопі, у 31 районі, 146 партійних груп. Майже в кожному районі утворювалися партизанські загони. У Путивльському районі за завданням партійної організації формуванням партизанських загонів займалися С. А. Ковпак, С. В. Руднєв. Для партизанських загонів кадри радистів, підривників готувала відкрита у Сумах спецшкола.
З 27 серпня Сумщина стала театром воєнних дій. Спочатку бої розгорнулися на території північно-західних районів області — Хильчицького, Шосткинського. Тут частини Червоної Армії відбивали натиск німецько-фашистських військ (2-ї польової армії, 2-ї танкової групи), що наступали з районів Гомеля й Стародуба, прагнучи здійснити глибокий обхід Південно-Західного фронту, армії якого обороняли район Києва. Щоб зміцнити становище наших військ на цій ділянці фронту, за вказівкою Ставки Верховного Головнокомандування з частини сил 37-ї і 26-ї армій формувалась нова 40-а армія (командуючий генерал-майор К. П. Подлас).
Під Шосткою наступаючим військам ворога 27 серпня завдала удару 293-я стрілецька дивізія, сформована в Сумах. Рішучими діями вона змусила гітлерівців відступити до Десни. Проте сили були нерівні, і німецько-фашистським військам вдалося продовжити наступ для з’єднання з 1-ю танковою групою, що з боями просувалась на північний захід. 27 серпня гітлерівці захопили Шостку й Вороніж, перерізали залізницю Київ—Москва, 28 серпня захопили Ямпіль, 3 вересня — Кролевець.
Радянські війська чинили окупантам запеклий опір. 5 вересня 293-я стрілецька дивізія і 10-а танкова дивізія (командир генерал-майор К. О. Семенченко) контратаками відкинули ворожі війська за Короп до Десни. Але досягнутий успіх радянським з’єднанням не вдалося закріпити, і вони відступили за р. Сейм. На початку вересня по р. Сейм на ділянці Батурин—Хижки зайняли оборону, щоб прикрити Конотоп, Ромни, частини 2-го й 3-го повітряно-десантних корпусів. На правому фланзі повітряно-десантних корпусів оборону зайняв зведений загін військ Харківського військового округу (командир генерал-майор О. С. Чеснов). До цього загону входили курсанти й командири Сумського артилерійського та інших училищ. Він мав завдання прикрити Глухів, Путивль, Ворожбу.
З кожним днем бої ставали жорстокішими. Радянські воїни героїчно обороняли кожен рубіж. Так, 7-а рота 1036-го полку 293-ї стрілецької дивізії, прикриваючи фланги, вся загинула в бою, але не залишила своїх позицій. Особливо відзначився в цій операції молодший лейтенант С. Ф. Єнбулаєв. Важко поранений, він до останнього подиху бився з ворогом. Коли роту лейтенанта Петрова (10-й мотострілецький полк 10-ї танкової дивізії) атакували 17 фашистських танків, 9 бійців, що лишилися в живих, на чолі зі своїм командиром прийняли нерівний бій. Більшість радянських воїнів загинуло, але їхня смерть дорого коштувала фашистам — вісім танків було знищено.
Яскравими сторінками літопису Великої Вітчизняної війни стали бої за Конотоп. Головний удар фашистських військ, які прорвалися на конотопському напрямкові, прийняли на себе десантники, а також 227-а стрілецька й 10-а танкова дивізії. У запеклих боях, які точилися 4 дні, радянські воїни знищили 40 танків, багато живої сили ворога. Військам активно допомагало населення. Колишній командир 5-ї повітряно-десантної бригади 3-го повітряно-десантного корпусу, яка тримала оборону на р. Сеймі, нині генерал-полковник двічі Герой Радянського Союзу О. І. Родимцев згадує, як у розпалі бою до них прибуло добровільне поповнення з Конотопа: «Все це були комуністи й комсомольці, робітники КПВРЗ, «Червоного металіста», залізничники, студенти, вчителі, лікарі. Вони були не обмундировані, а озброєні, як видно, не без допомоги музейних фондів. Але ці люди горіли ненавистю до ворога, й багато з них у дальших подіях виявили себе справжніми героями». Незважаючи на всі спроби ворога паралізувати Конотопський вузол, залізничники під вогнем противника пропускали на схід ешелон за ешелоном з евакуйованим населенням, промисловим обладнанням, технікою і майном МТС, радгоспів, колгоспів, санітарні поїзди, ремонтували зруйновані бомбами колії і знову ставали на трудову вахту. Бої за Конотоп тривали до 7 вересня.
Запеклі бої відбулися і в районі Ромен. Під час оборони міста зразки героїзму показали бійці 4-го батальйону 233-го полку військ HKBС, яким командував М. П. Силенко. Ім’ям командира, що загинув тут, названо одну а вулиць міста.
У другій половині вересня — на початку жовтня війська Західного, Резервного й Брянського фронтів вели важкі оборонні бої на лінії Осташков — Ярцево— Брянськ—Хутір-Михайлівський. На лівому фланзі Брянського фронту, де діяли частини 13-ї армії (командуючий генерал-майор О. М. Городнянський), зоною активних бойових дій була східна частина території Середино-Будського, Ямпільського районів. Станцію Хутір-Михайлівський ворог захопив 5 вересня, селище — 1 жовтня, а Середину-Буду — 10 жовтня. Сумський напрям обороняла 40-а армія, а південні райони області були у полосі оборони 21-ї армії (командуючий генерал-полковник Я. Т. Черевиченко), яка прикривала харківський напрям. 16 вересня гітлерівцям вдалося захопити Буринь, 22 вересня—Липову Долину й Недригайлів.
Відступаючи, наші війська часто переходили в контратаки і завдавали ворогові великих втрат. Так, 1 жовтня частини 2-го кавалерійського корпусу (командир генерал-лейтенант П. О. Белов) у взаємодії з частинами 1-ї танкової бригади (командир полковник А. М. Хасін) у районі села Штепівки розгромили частини 9-ї танкової і 25-ї моторизованої дивізій противника. Внаслідок розгрому штепівського угруповання військ Гудеріана наші частини визволили 20 населених пунктів, у тому числі й Штепівку. В цих боях особливо відзначилися танкісти Т. М. Шашло і П. М. Криворотов. У листопаді 1941 року їм присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Радянські війська, відступаючи на рубіж Суджа, Богодухів, Лозова, залишили 7 жовтня Білопілля і Ворожбу, 10 жовтня — Суми, Краснопілля, 19 жовтня — Велику Писарівку. Червона Армія, незважаючи на серйозні невдачі й вимушені відступи, виснажувала й знекровлювала противника, перемелюючи його кадрові частини, знищувала бойову техніку, позбавляла його дальших наступальних можливостей. У районі Сум звершила подвиг військова льотчиця уродженка Курська К. 1. Зеленко. Вона таранила ворожий літак. Це був єдиний в історії авіації таран, здійснений жінкою-льотчицею.
Захопивши Сумську область, німецько-фашистські загарбники налили міста й села, по-звірячому закатовували, розстрілювали всіх, кого в чомусь запідозрювали, вдавалися до грабежів. Так, у перші тижні свого «господарювання» кати знищили в Шостці понад 1000 чол., Конотопі — 455 чол., Буринському районі —249 чол. Територію області вони вкрили концентраційними таборами, які так само, як і тюрми, стали «фабриками смерті». Від голоду, холоду та епідемій лише в Сумському й Конотопському концентраційних таборах загинуло 33,5 тис. військовополонених і цивільних громадян. У одній з ям на території тюрми в Сумах було зарито останки 650 спалених живцем людей, у тому числі жінок, дітей. У кривавих злочинах гітлерівців, яким не було меж, брали участь люті вороги українського народу — буржуазні націоналісти.
Робітники, селяни, усі радянські люди, боролися проти окупантів та їх пособників. Безстрашними організаторами й керівниками народної боротьби були підпільні партійні комітети, групи. Діяли вони в дуже складних умовах.
Чимало патріотів вже в перші дні гітлерівської окупації стали жертвами жахливого терору фашистських катів.
Загинув секретар підпільного обкому партії Г. М. Баранник, ряд секретарів підпільних райкомів. Але обком і більшість райкомів (14) і партійних організацій (44) зуміли розгорнути роботу. Територіальний секретар обкому партії О. 1. Антонов, перебуваючи в розташуванні Лебединськохо партизанського загону, налагоджував підпілля й партизанську боротьбу. Під час німецько-фашистської окупації області жодного дня не припиняли роботи підпільні райкоми партії: Глухівський (секретар Г. І. Ковальов), Середино-Будський (Г. Я. Литманович), Червоний (Ф. П. Бондаренко, П. X. Куманьок). Підпільні партійні комітети, організації згуртовували навколо себе радянських патріотів, вели агітаційно-пропагандистську роботу серед населення, викривали брехливу фашистську пропаганду, посилювали й спрямовували партизанський рух. Активними помічниками комуністів були підпільні обком ЛКОМУ (з жовтня 1942 р.), Білопільський, Грунський, Синівський, Тростянецький райкоми ЛКСМУ, комсомольські організації.
Завдяки великій організаторській і політичній роботі, яку проводила Комуністична партія з першого дня німецько-фашистської окупації розгорілося полум’я партизанської боротьби. Одним з перших розгорнув свою бойову діяльність, спираючись на допомогу населення, Путивльський партизанський загін під командуванням С. А. Ковпака, що базувався спочатку в Спадщанському лісі. 18 жовтня він об’єднався з партизанським загоном С. В. Руднєва. До загону влилися й інші підрозділи народних месників. Командиром Путивльського об’єднаного загону став С. А. Ковпак, комісаром С. В. Руднєв, начальником штабу Г. Я. Базима. Путивльський об’єднаний загін кожного дня нарощував удари по ворогу. Ковпаківці активно сприяли розгортанню бойової діяльності Глухівського, Шалигинського та інших партизанських загонів. Цементуючою силою Путивльського загону була партійна організація. Комуністи на чолі з С. А. Ковпаком, С. В. Руднєвим, секретарем партбюро Я. Г. Паніним були для всіх зразком мужності й героїзму в бою, організаторами масово-політичної роботи серед народних месників і населення окупованих ворогом районів. 1 грудня 1941 року гітлерівське командування кинуло проти загону Ковпака відбірних карателів. Народні месники билися героїчно. Фашисти відступили, втративши близько 150 убитих і поранених, багато бойової техніки. Після цього загін передислокувався із Спадщанського в Хінельський ліс. Під час переходу партизани знищували ворожі гарнізони, проводили збори й мітинги, піднімали народ на боротьбу проти окупантів. За кілька днів рейду загін виріс до 200 чоловік і 6 грудня прибув у Хінельський ліс.
У жовтні 1941 року на межі Сумської і Чернігівської областей загін народних месників створив полковий комісар О. М. Сабуров. Спочатку у ньому було 12 чоловік. Потім до загону приєдналася партизанська група Г. Л. Бородавки і 3. А. Богатиря. 15 листопада на загальних зборах командиром загону обрали Г. Л. Бородавку, комісаром — О. М. Сабурова. Трохи пізніше командиром став О. М. Сабуров, а комісаром — 3. А. Богатир. Цей підрозділ народних месників часто влаштовував диверсії на залізниці в районі Зернове — Хутір-Михайлівський.
Полум’я партизанської боротьби чимдужче розгорялося і в південних районах області. Успішно здійснював бойові операції Лебединський партизанський загін.
Командиром партизанського загону був К. Г. Карпов. Народні месники мінували шляхи, знищували автомашини з фашистською піхотою. 24-у річницю Жовтневої революції партизани відзначили розгромом ворожого гарнізону в Лебедині.
Партійно-комсомольське підпілля в містах і селах спрямовувало боротьбу мас проти окупантів, завдяки чому вона ставала більш організованою. Почали виникати нові загони. Такими були 2-й Глухівський ім. Леніна (командир І. В. Чубун, комісар І. Д. Клещенко), 2-й Червоний під командуванням Л. Я. Іванова і Ф. П. Волостникова, Середино-Будський загін, де командиром був І. П. Федоров, а комісаром І. Д. Сень, 2-й Шалигинський та інші. На Сумщині також діяли партизанські підрозділи, заздалегідь перекинуті сюди з Харкова для здійснення бойових операцій. У Путивльському й Глухівському районах боротьбу з ворогом вели загони під командуванням К. І. Погорєлова та М. Й. Воронцова. Вони мали радіостанції і підтримували двосторонній зв’язок з Москвою.
Взимку 1942 року партизанський загін С. А. Ковпака тримав під своїм контролем ряд населених пунктів Глухівського, Путивльського, Кролевецького і Шалигинського районів. Гітлерівське командування не раз кидало проти ковпаківців війська. Так було і наприкінці лютого 1942 року. В селі Веселому Шалигинського району цілий день не вщухав бій між партизанами й частинами угорської армії. Але карателі, залишивши на полі бою понад 600 вбитих солдатів і офіцерів, змушені були відступити. А партизани покинули вночі село і перейшли в Хінельський ліс, де базувалися Ямпільський, Есманський та інші загони.
Постійно міцніла бойова співдружність російських і українських партизанів. У ніч на 2 лютого силами трьох російських і трьох українських загонів, підпорядкованих О. М. Сабурову, було визволено місто Трубчевськ Орловської області. 21 лютого на честь 24-ї річниці Червоної Армії група партизанів під командуванням М. 1. Наумова разом з народними месниками Хомутівського загону розгромила ворожий гарнізон на Хуторі-Михайлівському. Важливе значення для зміцнення бойової дружби російських і українських партизанів мало обрання на нараді секретарів райкомів партії: Червоного, Ямпільського (Сумської області), Хомутівського (Курської області) і командирів і комісарів загонів, що діяли в зоні Хінельських лісів, ради, спільної для всіх підрозділів народних месників. Головою ради обрали П. X. Куманька, що тоді був секретарем Червоного підпільного райкому партії.
На початку 1942 року почали формуватися великі партизанські з’єднання на базі загонів С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. Ще під час другого рейду об’єднаного Путивльського партизанського загону, який тривав з 30 грудня 1941 р. по 29 лютого 1942 року, до Путивльського загону приєднались Конотопський, Шалигинський, Глухівський і Кролевецький загони. 1 лютого 1942 р. було офіційно проголошено створення Сумського партизанського з’єднання (командир С. А. Ковпак, комісар С. В. Руднєв, начальник штабу Г. Я. Базима). В другій половині березня 1942 року в селі Красній Слободі Суземського району командування загону О. М. Сабурова скликало нараду командирів і комісарів місцевих загонів. Було ухвалено об’єднати загони О. М. Сабурова, і. Ф. Боровика, К. 1. Погорєлова та М. Й. Воронцова в одне з’єднання, яке називалось «Група об’єднаних загонів України» (командир О. М. Сабуров). Незабаром до нього влилися ще загони Л. Я. Іванова, С. М. Гнибіди, І. П. Федорова та М. В. Таратути. ЦК КП(б)У схвалив цей захід і призначив комісаром з’єднання П. X. Куманька. Президія Верховної Ради СРСР 18 травня 1942 року за відвагу і геройство, виявлені в партизанській боротьбі в тилу німецьких загарбників, удостоїла С. А. Ковпака й О. М. Сабурова звання Героя Радянського Союзу. Під час третього рейду в другій половині травня з’єднання С. А. Ковпака успішно провело операцію, розгромивши ворожі гарнізони в селах В’язенцях, Стрільниках, Яцині, Ворголі, Литвиновичах, Старій Шарпівці й Спадщині. 26 травня ковпаківці захопили м. Путивль і утримували його два дні.
Діяли партизанські загони і в південних районах області — Великописарівському, Грунському, Липоводолинському та інших. В Охтирці діяла розвідувальна група, яку очолював П. А. Михайленко, до війни робітник Охтирського ливарно-механічного заводу. Група підтримувала зв’язок з штабом Південно-Західного фронту.
За рішенням ЦК ВКП(б) у травні 1942 р. розгорнув діяльність Український штаб партизанського руху, що був військовим органом ЦК КП(б)У по керівництву народною боротьбою на окупованій ворогом території України.
Після загибелі в травні 1942 року О. 1. Антонова Сумський підпільний обком партії власне припинив діяльність. У жовтні ЦК КП(б)У затвердив новий підпільний обком партії на чолі з П. X. Куманьком, а також ряд підпільних райкомів партії. Все це піднесло боєздатність підпільних партійних організацій. Сотні агітаторів, виконуючи доручення своїх організацій, йшли в народ, розповідаючи людям правду про становище на фронтах, піднімали їх на священну боротьбу. Підпільники й партизани скрізь, де тільки була можливість, влаштовували мітинги, збори, бесіди, колективні читання газет. Так, у селах Червоного району в 1942 році було проведено 425 бесід, 165 мітингів і зборів, в яких взяло участь понад 18 тисяч чоловік. Під впливом більшовицької агітації селяни цього району заготовили й зберегли в спеціальних ямах до 20 тисяч пудів хліба, який згодом віддали Червоній Армії. Населення прагнуло вступати до партизанських лав. У багатьох селах утворювалися групи самооборони. Те, що відбувалося в Червоному районі, було характерним також для Глухівського, Путивльського, Хильчицького та інших районів.
В 1942 році російські й українські партизани тримали в своїх руках величезний «партизанський край», що охоплював Суземський, Трубчевський та інші райони Орловської області та Середино-Будський, Хильчицький, Червоний, Кролевецький, Шалигинський, Ямпільський, Шосткинський, Путивльський, Глухівський райони Сумської області. Тут діяло 27 сумських партизанських загонів. Велике значення в єднанні партизанських сил мала перша партійна конференція народних месників Брянських лісів. Вона відбулася 23 серпня 1942 р. в лісному урочищі Річиця, що на території Трубчевського району. В її роботі взяли участь 152 делегати. Вони представляли 4000 комуністів. Делегацію комуністів-партизанів Сумської області очолював С. А. Ковпак.
На осінь 1942 року в Сумській області майже не лишилося жодного району, не охопленого партизанським рухом або діяльністю диверсійних груп. Партизанські з’єднання С. А. Ковпака і О. М. Сабурова були на той час найбільшими на Україні. У їх складі були сини і дочки багатьох народів СРСР. Так, у партизанському з’єднанні С. А. Ковпака воювали представники 42 національностей, у партизанському з’єднанні О. М. Сабурова — 29 національностей.
25 жовтня 1942 року ці з’єднання за завданням Центрального Комітету КП(б)У і Українського штабу партизанського руху вирушили в рейд по території Сумської, Чернігівської, Київської, Житомирської і Ровенської областей, щоб активізувати партизанську боротьбу на місцях, вивести з ладу залізниці та інші важливі об’єкти ворога. Сумські партизани з честю виконали це завдання.
Коли з’єднання С. А. Ковпака і О. ЛІ. Сабурова рушили в рейд, на місці було залишено кілька загонів для забезпечення дальшого розгортання партизанської боротьби. Конотопський, Глухівський, Ямиільський, Шалигипський, Червоний загони й групи дислокувалися в Хінельських лісах. Середино-Будський і Зноб-Новгородський (Хильчицький) загони діяли в своїх районах. Під керівництвом підпільного обкому партії ці загони провели рейди но районах Сумської області і завдали відчутних ударів по гарнізонах і комунікаціях противника.
Сталінградська битва поклала початок корінному перелому в ході Великої Вітчизняної війни. Розгромивши ворожі війська під Сталінградом, Червона Армія в січні-лютому 1943 р. розгорнула широкі наступальні операції по всьому фронту від Ленінграда до передгір’їв Кавказу. В другій половині лютого з’єднання 40-ї (командуючий генерал-лейтенант К. С. Москаленко) і 38-ї (командуючий генерал-лейтенант ГІ. Є. Чибісов) армій, переслідуючи частини розгромленого лід Харковом фашистського угруповання, почали визволення південно-східних районів Сумської області. 40-а армія наступала на Охтирку, Лебедин, Опішню, а 38-а армія своїм лівим флангом на Суми. Частини 40-ї армії 17 лютого визволили Боромлю, 20 лютого — Кириківку, 22 лютого — Тростянець, Велику Писарівку, 23 лютого — Краснопілля, Охтирку, 25 лютого — Грунь, 20 лютого — Лебедин. Частини 38-ї армії 23 лютого визволили районний центр Миропілля, оволоділи Низами і вийшли на околиці Сум. В боях воїни Червоної Армії проявляли масовий героїзм. Велику допомогу радянським частинам подавало населення визволених міст і сіл.
Війська Воронезького фронту 4 березня досяглії рубежів Суми—Лебедин— Опішня—Охоче. Їх лівий фланг був оголеним і став уразливим. Цим скористався ворог, здійснивши контрнаступ силами 4-ї танкової армії і змусивши з’єднання 40-ї армії відступити. Він потіснив частково і частини 38-ї і 60-ї армій. Переважну більшість населених пунктів, визволених Червоною Армією, знову захопили фашисти. Неокупованою лишалась північно-східна частина Миропільського району, в т. ч. Миропілля. Ці населені пункти були прифронтовими до початку повного визволення восени 1943 року Сумської області Червоною Армією.
Центральний Комітет КП(б)У постійно подавав велику допомогу в діяльності партійного і комсомольського підпілля, у дальшому розгортанні партизанського руху. У квітні 1943 року ЦК КП(б)У обговорив звіт секретаря Сумського підпільного обкому партії П. X. Куманька. В прийнятій постанові ЦК КП(б)У визначив практичні заходи, здійснення яких забезпечило посилення підпілля й партизанського руху, сприяло активізації масово-політичної роботи серед населення. Під керівництвом підпільного обкому КП(б)У і створеного обласного штабу партизанського руху взимку було завершено формування нового партизанського з’єднання (командир М. І. Наумов, комісар А. Є. Анисименко). До його складу входило 7 загонів. 1 лютого 1943 р. за завданням ЦК КП(б)У з’єднання вирушило в перший рейд по степових областях України, що мало важливе значення для активізації всенародної боротьби проти німецько-фашистських загарбників. Спочатку бойовий шлях народних месників проходив по південних районах області. Після Сумської області з’єднання М. І. Наумова пройшло з боями по багатьох районах Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької та Київської областей. 25 лютого 1943 року Сумським підпільним обкомом партії і обласним штабом партизанського руху було сформовано з’єднання під командуванням І. Я. Шушпанова — Я. І. Мельника. Воно вирушило в рейд на Правобережну Україну за маршрутом: північні райони Сумської області, Чернігівська, Гомельська, Київська, Житомирська області. В той час в південних районах Гомельської і Пінської областей, північних районах Київської, Житомирської, Ровенської областей ще з кінця 1942 року героїчно діяли з’єднання сумських партизанів, якими командували С. А. Ковпак і О. М. Сабуров. В квітні—червні 1943 року у цих з’єднаннях разом з групою партійних і комсомольських працівників побував секретар ЦК КП(б)У Д. С. Коротченко. Партизанам було подано велику допомогу в їх підготовці до виконання відповідальних завдань, передбачених весняно-літнім планом бойових операцій. Першим у бойовий похід на Прикарпаття виступило з’єднання сумських партизанів під командуванням С. А. Ковпака і С. В. Руднєва. Цей героїчний рейд народних месників став однією з блискучих сторінок Великої Вітчизняної війни.
Повному визволенню Червоною Армією Сумської області від ворога передував розгром німецько-фашистських військ на Курській дузі. 10 серпня Воронезький фронт своїми правофланговими частинами досяг опорних пунктів противника в районі Боромлі, Охтирки Сумської області й Котельви Полтавської області. Частини 27-ї армії генерала С. Г. Трофименка 8 серпня визволили Велику Писарівку. Наступного дня війська 40-ї армії генерала К. С. Москаленка у взаємодії з 10-м танковим корпусом визволили Тростянець. Щоб врятувати свої війська від оточення, німецько-фашистське командування зосередило в районах на захід від Охтирки й на південь від Богодухова 4 піхотні та 7 танкових і моторизованих дивізій. У багатоденних запеклих боях, які розгорнулись у районі Охтирки, проти ворожих військ героїчно бились частини 1-ї танкової армії (командуючий генерал-лейтенант М. Є. Катуков), 5-ї гвардійської армії (командуючий генерал-лейтенант А. С. Жадов), 2-ї повітряної армії (командуючий генерал-лейтенант С. А. Красовський). Під час боїв Охтирка кілька разів переходила з рук у руки. Остаточно вона була визволена 25 серпня 1943 р. У розпал боїв за Охтирку наші війська 19 серпня вибили ворога з Лебедина. Радянським воїнам активно допомагало місцеве населення.
Війська 38-ї армії (командуючий генерал-лейтенант Н. Є. Чибісов) Воронезького фронту вели наступ на Суми. Гітлерівці на підступах до міста створили потужні оборонні рубежі, оточили його системою траншей і дзотів. Бої за місто почалися 11 серпня. Щоб подолати опір ворога, війська 38-ї армії 30—31 серпня обійшли місто з флангів. Ранком 1 вересня воїни 520-го стрілецького полку 167-ї стрілецької дивізії першими увірвалися на західні околиці Сум.
Наступного дня після запеклих боїв Суми були цілком очищені від ворожих військ.
Розвиваючи далі наступ, війська 40-ї і 38-ї армій Воронезького фронту 8 вересня визволили Недригайлів, 10 вересня — Липову Долину, 16 вересня — Ромни.
Праворуч Воронезького фронту наступ вели війська Центрального фронту (командуючий генерал армії К. К. Рокоссовський).
Здійснюючи Чернігово-Прип’ятську наступальну операцію, відбиваючи безперервні контратаки противника на Новгород-Сіверському напрямі, 65-а армія (командуючий генерал-лейтенант П. І. Батов) визволила З вересня Середино-Буду, 5 вересня — Хутір-Михайлівський і Ямпіль, 7 вересня — Зноб-Новгородське. Частини 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського, що діяли ліворуч 65-ї армії, прорвавши оборону противника, 30 серпня визволили Глухів.
Наприкінці серпня — на початку вересня для розвитку успіху на Ніжинсько-Чернігівському напрямі з правого на ліве крило Центрального фронту були перекинуті 13-а армія під командуванням генерал-лейтенанта М. П. Пухова і 2-а танкова армія (командуючий генерал-лейтенант танкових військ С. І. Богданов). Наступаючи на південь, радянські війська 2 вересня визволили Кролевець, а 3 вересня — Шостку. Того ж дня війська Центрального фронту форсували Сейм і з боями увійшли до Путивля. З 3 по 7 вересня були визволені Ворожба, Буринь, Конотоп.
Військам Воронезького й Центрального фронтів визволяти Сумщину від німецько-фашистських загарбників активно допомагали народні месники. Діяльність партизанських з’єднань і загонів у цей час спрямовувала створена за рішенням ЦК КП(б)У і Українського штабу партизанського руху оперативна група (командир П. А. Гончаров, комісар — територіальний секретар підпільного обкому партії М. Т. Лукашов). Під час наступу Червоної Армії народні месники завдавали відчутних ударів по тилах противника. Заміновуючи залізничні колії, партизанські загони (Червоний, Середино-Будський, Зноб-Новгородський та інші) вивели з ладу залізницю на дільницях Суми—Конотоп, Хутір-Михайлівський — Суземка, Хутір-Михайлівський — Унеча.
Сумську область визволяли сини й дочки багатьох народів СРСР. У складі військ Воронезького й Центрального фронтів були воїни 36 національностей. За героїзм виявлений в боях на території області присвоєно звання Героя Радянського Союзу 24 бійцям, командирам і політпрацівникам Радянської Армії. Серед удостоєних цього почесного звання —16 росіян, 6 українців, 1 мордвин, 1 татарин.
До визволення Сум обком КП(б)У, облвиконком, обком ЛКСМУ спочатку працювали в Миропіллі, а потім у Тростянці. На заклик обкому КП(б)У і облвиконкому, сповнені вдячності Червоній Армії-визволительниці, трудящі міст і сіл, не чекаючи наказу про мобілізацію, добровільно вступали до лав Червоної Армії, усім, чим могли, допомагали наступаючим військам.
Розслідуванням Державної Надзвичайної комісії встановлено, що німецько-фашистськими загарбниками за час тимчасової окупації Сумської області було вбито, закатовано й спалено 110 724 чоловіка, у т. ч. багато жінок, дітей і старих. У Середино-Будському, Зноб-Новгородському, Ямпільському і Червоному районах було знищено понад половину населення. Більш як 78 тисяч чоловік силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини. «Цивілізовані» варвари повністю спалили 128 і частково 635 населених пунктів, у т. ч. села Нову Гуту, Стару Гуту, Гаврилову Слободу, Лісне, Голубівку, Велику Берізку, Чернацьке й Гутку Південну Середино-Будського району, Білоусівку Хильчицького району та інші за те, що їх жителі активно допомагали партизанам. На руїни й згарища гітлерівці перетворили 420 промислових підприємств, 37 залізничних станцій, пограбували всі радгоспи й колгоспи, спалили 27,5 тис. господарських будівель, 35,6 тис. дворів колгоспників, повністю або частково зруйнували 1604 приміщення медичних, торговельних, навчальних, культурно-освітніх закладів. Загальна сума збитків, заподіяних фашистами, становила понад 14 млрд. карбованців.