Сумська область в епоху феодальних відносин
Тривалий процес соціально-економічного розвитку східних слов’ян зумовив формування феодальних відносин і на цій основі утворення в IX ст. однієї з наймогутніших держав свого часу — Київської Русі, яка була колискою трьох братніх народів — російського, українського і білоруського. До складу Київської Русі ввійшли й землі нинішньої Сумщини. Ця територія належала частково до Переяславського і Чернігівського, а пізніше (середина XII ст.) і Новгород-Сіверського південно-руських порубіжних зі степом князівств. Незважаючи на те, що ці землі зазнавали постійних нападів кочівників, зокрема половців, край був порівняно густо заселений. На території області відомо понад 80 давньоруських городищ, поселень і могильників. Багато городищ були не тільки оборонними укріпленнями, але й містами, де зосереджувалися ремесла, торгівля та проживала феодальна верхівка. Маєтки феодалів — вотчини, були великими господарствами. Робочу силу в них становили експлуатовані феодалами смерди. Про розміри цих маєтків деяке уявлення можна скласти на підставі літописних повідомлень. Так, під час міжусобної боротьби в 1146 р. чернігівські князі Давидовичі захопили у новгород-сіверських князів Святослава та Ігоря Ольговичів в Путивлі та поблизу нього в Ігорівці 700 осіб челяді, табун з 4000 коней, 900 скирд хліба, 500 берковців меду, 80 корчаг вина.
Міста відігравали помітну роль у житті давньоруської держави і про них залишились згадки в літописах, як приміром Вир, Ромен (згадані в кінці XI ст.), Попаш, В’єхань (1147 р.), Глухів (1152 р.), Заритий (1160)3 та ін. Вир, наприклад, в 1159—1160 рр. був резиденцією одного із князів — Ізяслава Давидовича. Одним з найвизначніших міст Чернігівської землі вважався Путивль, з яким пов’язані важливі історичні події. Поміж 1146—1245 роками він в літописах згаданий 15 раз. В XII та в XIII століттях Путивль був вотчиною новгород-сіверських князів і найбільшим містом в Посем’ї. Археологами тут виявлено місце княжого двору та фундаменти кам’яного храму XII—XIII ст., які свідчать про те, що в Путивлі в ті часи велось значне будівництво.
В той історичний період територія сучасної Сумщини була також ареною запеклих міжкнязівських війн, особливо в 40-х роках XII ст. В 1146 р., наприклад, Путивль тримали в облозі чернігівські князі Давидовичі. В цьому ж році містом оволоділи війська київського князя Ізяслава Мстиславовича. В наступному році суздальський князь Гліб захопив Попаш і деякий час безуспішно облягав В’єхань і Вир.
Використовуючи феодальні міжусобиці на Русі, половці посилили натиск на руські землі. 1185 року з Путивля вирушили в похід проти половців з’єднані дружини новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича, трубчевського і курського князя Всеволода, рильського князя Святослава Ольговича і путивльського князя Володимира, але зазнали поразки. їх невдалий похід став темою найвидатнішої літературної пам’ятки Київської Русі — «Слова о полку Ігоревім», яке пристрасно закликало руських князів до єднання для боротьби із зовнішніми ворогами. З Путивлем пов’язаний один із розділів «Слова» — поетичний і журливий «Плач Ярославни», створений в дусі народних голосінь і замовлянь. Розгромом Ігоревого війська не забарились скористатися половці, які того ж року вчинили напад на руські землі. Найбільш тяжкого удару зазнало Путивльське князівство, на яке напали війська половецького князя Гзака.
На початку 20-х рр. XIII ст. над руськими землями нависла смертельна небезпека. Зі сходу з’явилися монголо-татарські завойовники. 1223 р. путивльська дружина брала участь у першій битві з монголо-татарами на р. Калці, яка закінчилась поразкою руського війська. У жовтні 1239 р. монголо-татарські полчища знищили багато давньоруських, в т. ч. літописних, міст краю. Місця розташування деяких з них встановлюються лише на підставі історико-археологічних досліджень (Вир, В’єхань), ряду інших до цього часу залишаються невідомими (Попаш, Заритий та ін.). Татари обложили населення тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті. Щоб тримати у покорі руське населення, хани призначали в руські землі баскаків (намісників), які жорстоко гнобили населення, грабували і вбивали людей.
Скориставшись моголо-татарською навалою і феодальною роздробленістю руських земель, Литовське князівство у 50—60-х рр. XIV ст. захопило Чернігово-Сіверщину, в т. ч. значну частину території нинішньої Сумщини, включаючи Путивль. У липні 1407 р. путивльський князь Федір Олександрович, невдоволений пануванням литовських феодалів, перейшов на службу до великого князя московського.
У 1500 р. чернігово-сіверські князі, які володіли багатьма містами, вийшли з-під влади Литви і перейшли на бік Москви. Того ж року почалася війна Російської держави з Литвою, яка закінчилась у 1503 р. укладенням перемир’я. У відповідності з перемир’ям майже всі чернігово-сіверські землі ввійшли до складу Російської держави. Велику роль у цьому відіграло місцеве населення, яке прагнуло до об’єднання з Російською державою. З початку XVI ст. Путивль став її важливим прикордонним опорним пунктом.
Російський уряд заселяв південні прикордонні землі російськими служилими людьми, а також українськими козаками, яких з 40-х рр. XVI ст. брали на службу для охорони кордону. 1549 року російські служилі люди й українські козаки путивльського гарнізону спільно вели бої з великим загоном татар. 1556 року в похід проти Кримського ханства з Путивля вирушили російські війська на чолі з воєводою Ржевським, які, з’єднавшись з канівськими козаками, дійшли до Іслам-Кермена, оволоділи Очаковим.
В XVI ст. в Росії посилилась експлуатація феодально залежних селян. Масовими стали втечі селян і холопів з центральних районів у південні, зокрема на Путивльщину. Сюди ж, рятуючись від переслідувань, відійшли після поразки під Москвою у вересні 1603 р. рештки загонів, які брали участь в антифеодальному повстанні під проводом Хлопки. Влітку 1606 р. повстанням народних низів м. Путивля почалася селянська війна, очолювана ватажком гноблених І. І. Болотниковим. Одним з найближчих і найвидатніших соратників Болотникова був талановитий воєначальник Ю. Беззубцев, виходець з середовища путивльських стрільців.
Він очолив основний загін селянської армії, сформований у Путивлі, який відіграв важливу роль у розгромі царських військ під Кромами та в інших битвах.
На початку XVII ст. Польща посилила агресію проти Російської держави. В 1618 році вона, скориставшись тимчасовим ослабленням Росії попередніми війнами, загарбала за Деулінським перемир’ям Чернігово-Сіверщину. Лише Путивльщина залишилась у складі Росії. На загарбаних землях шляхта здійснювала жорстоку політику колонізації й насильства. Польські магнати захоплювали великі масиви земель з містами й селами. Так, місто Глухів, села Волокитине, Кочерги, Дубовичі та багато інших належали Пясочинському, місто Конотоп і навколишні села—Осолинському. Великі володіння захопили Вишневецькі. Магнати відбирали в селян землю і перетворювали їх на посполитих. Переслідувалася українська культура, мова, насаджувався католицизм.
Російська держава для захисту свого південно-західного прикордоння від агресії спорудила Бєлгородську оборонну лінію, яка починалась на Ворсклі. В 1640 р. було збудовано місто-фортецю Вольний (тепер село Вільне Великописарівського району). Бєлгородська лінія прикривала від ворожих нападів значну територію, заселену втікачами з українських земель, захоплених Польщею. Багато переселенців прямувало й на Путивльщину. Рятуючись від переслідувань польської шляхти, через кордон переходили не лише окремі втікачі, а й великі групи козаків і селян. 21 лютого 1636 р. запорізький сотник Михайло Кадиченко звернувся до путивльського воєводи з проханням дозволити 300 українським козакам разом з родинами оселитися в Путивлі або іншому місці на території Росії, на що дістав згоду.
У XVI ст.— першій половині XVII ст. переважна більшість населення займалася землеробством і скотарством. В землеробстві переважали трипільна й перелогова системи. Для обробітку грунту застосовувались плуги, сохи. Постійно зростало велике феодальне землеволодіння. Поряд з землеробством і скотарством розвивались промисли—млинарство, винокуріння, пасічництво, бортництво та ін. У 1628—1629 рр. у Путивльському повіті налічувалося 266 бортних уходів. На берегах річок Псла, Сули, Терну, Вільшанки, Братениці було багато пасік. Виникали селітроварні, буди. Розвивалася торгівля. 1621 р. путивльський воєвода повідомляв у Розрядний приказ, що російські «торгові люди» їздять на Україну, а українські купці — в Росію «безперестанку».
Становище народних мас було важким, особливо на тій території, яка перебувала під владою Польщі. У відповідь на посилення феодального й національно-релігійного гніту в першій половині XVII ст. на Україні прокотилась хвиля народних повстань. Населення краю брало в них активну участь. Так, у повстанських загонах Тараса Федоровича, П. Павлюка, Я. Острянина, К. Скидана було багато жителів Ромен та навколишніх сіл.