Сумська область в період соціалістичної реконструкції
В містах і селах зростала мережа культосвітніх закладів: клубів, сельбудів, бібліотек, хат-читалень. При них створювалися хорові, танцювальні й драматичні колективи. В січні 1922 року показав першу виставу драматичний гурток клубу Сумського машинобудівного заводу. Понад піввіку існує вже цей самодіяльний колектив. 31 серпня 1923 р. у Ромнах при народному будинку культури заснували хорову капелу ім. Леонтовича. У Путивлі, Охтирці, Тростянці, Недригайлові, Ворожбі та інших місцях працювали робітничо-селянські театри. В Білопіллі великою популярністю користувався самодіяльний колектив «Синя блуза». Поширювалося кобзарське мистецтво. Кобзарі складали і виконували пісні, думи, у яких оспівувався новий, радянський час. Кобзар С. Пасюга з с. Великої Писарівки брав участь у 1923 році у створенні і виконанні думи «Про військо Червоне, про Леніна — батька і синів його вірних». Відомим виконавцем народних дум і пісень був також уродженець хутора Озруби Роменського району кобзар I. Д. Запорожченко. Пожвавлювалося літературне й мистецьке життя. В Сумах, Глухові, Лебедині, Ромнах працювали філії спілки селянських письменників «Плуг». У Сумах з 1922 р. розгорнула діяльність літературно-драматична студія, яка об’єднувала літераторів-початківців і самодіяльних акторів з числа робітників та селян. Студію очолював український радянський письменник, театрознавець і педагог Я. А. Мамонтов. В Сумах, Глухові й Кролевці працювали філії Асоціації художників України. 1921 року в Ромнах за проектом скульптора І. Кавалерідзе був споруджений пам’ятник героям революції.
За Радянської влади розвивалися художні промисли. Зокрема, кролевецькі майстри поряд з традиційними рушниками почали вишивати скатерки, наволочки, килими, декоративну тканину. Водночас з розширенням асортименту збагачувалася художня палітра тканин. Виник художній промисел у Сумах.
Завершивши відбудовний період, радянський народ під керівництвом Комуністичної партії приступив до реконструкції народного господарства, створення фундаменту соціалізму. Здійснення соціалістичної індустріалізації країни й колективізації сільського господарства неможливо було без подолання великих труднощів зовнішнього й внутрішнього характеру. Імперіалісти намагалися зірвати або загальмувати соціалістичне будівництво в нашій країні, загрожували воєнним нападом. Внутрішні труднощі були викликані техніко-економічною відсталістю країни, складністю нагромадження коштів для капітального будівництва, браком кваліфікованих кадрів, лютим опором капіталістичних елементів у країні та їхньої агентури всередині партії. Проти побудови соціалізму в СРСР єдиним фронтом виступали троцькісти, зінов’євці, бухарінці та інші вороги ленінізму.
Партійні організації давали нищівну відсіч ворогам соціалізму й активно підтримували ленінську політику партії. Так, УІІ Роменська окружна партійна конференція засудила підривні дії опозиції, її замах на єдність партії і диктатуру пролетаріату й висловила вимогу виключити з партії розкольників-фракціонерів. Збори комуністів Ярославецької райпарторганізації Глухівського округу прийняли таке рішення: «…Рішуче приєднуємо свій голос до протесту найбільших організацій нашої партії проти дезорганізаторських дій опозиції і покладаєм надію, що XV партз’їзд покінчить з троцькістською опозицією». В боротьбі проти троцькістсько-зінов’євської опозиції та націонал-ухильників партійні організації ще більше загартовувалися ідейно, міцніли організаційно, посилювали зв’язки з трудящими.
Щоб ширше залучити робітничі маси до господарського будівництва, управління виробництвом, партійні організації дбали про активізацію роботи виробничих нарад, тимчасових контрольних комісій, які розглядали конкретні питання, що стосувалися режиму економії, раціоналізації виробництва. Так, робітники Конотопських головних залізничних майстерень у 1926—1927 і 1927—1928 господарських роках через виробничі наради подали 208 раціоналізаторських пропозицій і винаходів. Економія від їх запровадження становила 384 тис. карбованців. На цукрових заводах Сумського округу раціоналізація виробництва сприяла зниженню собівартості центнера цукру з 24 крб. 20 коп. в 1924—26 рр. до 20 крб. 67 коп. в 1926— 27 рр. Завдяки зростанню трудової активності робітників поліпшувалися техніко-економічні показники промислових підприємств і залізничного транспорту Сумщини. Після реконструкції ряд підприємств почав випускати нові види продукції. Так, наприклад, починаючи з 1927 року, Сумський машинобудівний завод, крім обладнання для цукрових підприємств, виготовляв машини для хімічної промисловості. У 1926—1927 рр., освоївши виробництво ряду електромеханізмів, частково змінив виробничий профіль Конотопський машинобудівний завод «Червоний металіст».
Велику політичну й виробничу активність викликало серед трудящих прийняття першого п’ятирічного плану. У відповідь на звернення XVI Всесоюзної партійної конференції про розгортання соціалістичного змагання робітники повсюди створювали ударні бригади, перевиконували виробничі плани. В Сумах на заводі ім. Фрунзе перша ударна бригада була створена в котельному цеху. Її очолив один з кращих виробничників — комуніст П. Мельник. Ударники-котельники достроково виконали виробничий план першого року п’ятирічки.
Споруджувалися нові й реконструювалися старі підприємства. У 1931 році стала до ладу Шосткинська фабрика кіноплівки. З її пуском кінопромисловість СРСР почала працювати на вітчизняній плівці. Протягом першої п’ятирічки на одне з великих підприємств хімічного машинобудування країни перетворився Сумський завод імені Фрунзе. В червні 1932 року тут працювало понад 7 тис. робітників і службовців. У Конотопі на базі головних залізничних майстерень відкрили паровозовагоноремонтний завод, а на заводі «Червоний металіст» значно збільшилися виробничі потужності. В Глухові 1931 року відкрили завод переробки трести з конопель. Новобудовами першої п’ятирічки були плодоконсервний комбінат у Ромнах (1930 р.), взуттєва фабрика в Охтирці (1931 р.), плодоконсервний завод у Путивлі (1932 р.) та інші підприємства. Завдяки героїчній праці трудящих усі промислові підприємства достроково виконали перший п’ятирічний план.
Ще ширшого розмаху набула соціалістична реконструкція промисловості в роки другої п’ятирічки. На існуючих підприємствах запроваджувалася нова техніка й технологія. Сумські машинобудівники на початку листопада 1933 року на ознаменування 16-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції склали потужний компресор, який призначався для Березниківського хімічного комбінату. З нагоди цієї трудової перемоги секретар ЦК КП(б)У П. П. Постишев писав Наркому важкої промисловості СРСР С. Орджонікідзе: «Завод у 1933 році дав країні перший радянський надпотужний компресор продуктивністю 10 тисяч кубометрів газу на годину. Як відомо, таке складне обладнання до цього часу було імпортним. Завод імені Фрунзе перший у Союзі заклав основу для хімічної промисловості». Певний внесок у соціалістичну індустріалізацію країни вніс колектив заводу «Червоний металіст». У 1933 році машинобудівники Конотопа освоїли випуск вітчизняних електробурів, а в 1934 році—стрічкової електричної пили. За своїми техніко-економічними показниками вони значно перевищували закордонні зразки.
У достроковому виконанні завдань другої п’ятирічки велику роль відіграв стахановський рух. Швидкому зростанню його сприяла активна участь комуністів і комсомольців у цій важливій державній справі.
Нові перспективи перед промисловістю Сумщини відкрила третя п’ятирічка. Було заплановано спорудити ряд заводів, здійснити реконструкцію існуючих підприємств. Натхнені рішеннями XVIII з’їзду ВКП(б), трудящі Сумщини докладали всіх зусиль, щоб здійснити величні накреслення партії. На цьому шляху вони досягли значних успіхів. Перемогою колективу Сумського заводу ім. Фрунзе було створення компресора моделі ПК-1100 тиском 850 атмосфер. Налагодивши випуск цієї машини, завод випередив найбільші’ західноєвропейські підприємства хімічного машинобудування. Конотопський завод «Червоний металіст» вперше в Радянському Союзі освоїв виробництво електровідбійного молотка. У вересні 1939 року роменські нафтовики здали в промислову експлуатацію першу свердловину.
Одним з проявів трудової активності робітників був рух багатоверстатників. На Сумському заводі ім. Фрунзе першими перейшли на багатоверстатне обслуговування стахановці механічного цеху Н. Самсоненко, А. Шевченко та інші. Серед машиністів-кривоносівців Ворожбянського й Конотопського залізничних відділків ширився рух за водіння великовагових поїздів.
За роки довоєнних п’ятирічок Сумщина стала областю високорозвинутої соціалістичної промисловості. В 1940 році тут налічувалось 511 великих промислових підприємств, на яких працювало 90 тис. робітників і службовців. Було вироблено промислової продукції на 737 млн. карбованців. Всього на території Сумської області налічувалося 8946 великих і дрібних підприємств, де працювало 140 тис. робітників і службовців.
Успіхи, досягнуті трудящими Сумщини, стали можливими завдяки братерській допомозі, яку подавали їм братні радянські республіки. Вчені й фахівці Москви та Ленінграда зробили чимало для того, щоб колектив Шосткинської фабрики кіноплівки швидко освоїв технологічний процес випуску продукції. 1940 року в Шостці вироблялося 80 процентів вітчизняної кіноплівки. Азербайджанські нафторозвідники були вчителями українських геологів у пошуках нафти біля Ромен. Хоч тут не виявили великих покладів нафти, але здійснені вже тоді розвідувальні роботи
стали початком відкриття нафтоносного району, що розробляється на території Полтавської, Сумської і Чернігівської областей. Колектив Коломенського паровозобудівного заводу подав велику допомогу в оснащенні новим обладнанням Конотопського паровозовагоноремонтного заводу. Зростанню виробництва сприяли тісні виробничі зв’язки між цукровими заводами Сумщини й центральної Росії.
Докорінні соціалістичні перетворення відбулися і в сільському господарстві. Керуючись рішеннями XV з’їзду ВКП(б), партійні організації, місцеві Ради разом з комнезамами, комсомольськими організаціями втілювали в життя ленінський кооперативний план, пропагували серед селян переваги колективного господарювання над індивідуальним. Особливо переконливими були показники господарювання в радгоспах. Так, у 1928 році в Глухівському, Лебединському, Охтирському, Роменському, Сумському округах налічувалось 48 радгоспів. Це були переважно великі господарства, що мали трактори та іншу техніку, значні посівні площі й поголів’я худоби, налагоджені агрономічну й зооветеринарну служби. Радгоспи збирали сталі врожаї, добивалися високої продуктивності громадського тваринництва.
Організаторами колгоспів були комуністи, комсомольці, комнезамівці. Вони першими вступали до колгоспів, показували приклад, як треба колективно господарювати. Так, у селі Погребках Шосткинського району у грудні 1929 року до колгоспу записалися 19 комуністів. Вони становили ядро створюваної артілі «Червоний партизан». У селі Смілому ініціаторами заснування колгоспу були комсомольці та неспілкова молодь.
На Україні, в т. ч. і в Глухівському, Конотопському, Охтирському, Роменському і Сумському округах, докорінний злам у розвитку колективізації сільського господарства стався в другій половині 1929 року — на початку 1930 року. Колгоспний рух розвивався в умовах гострої класової боротьби. Куркулі та інші антирадянські елементи чинили шалений опір колективізації, розправлялися з комуністами, сільськими активістами, знищували колгоспне майно. Так, у селі Гаврилівці Роменського повіту куркулі по-звірячому вбили одного з організаторів колгоспу, комуніста ленінського призову Г. В. Сем’я, а в селі Бояро-Лежачі Путивльського району — секретаря комсомольського осередку М. Манжосова. Щоб розчистити бідняцько-середняцьким масам шлях у колгоспи, зламати опір куркулів, Комуністична партія прийняла рішення про перехід від політики обмеження й витіснення куркульства до політики ліквідації його як класу на основі суцільної колективізації. Трудящі схвалювали політику Комуністичної партії. Збори незаможників села Бакирівки Охтирського району 30 січня 1930 року прийняли постанову, в якій зазначалося, що вони «вважають за своєчасне поставлене Комуністичною партією та Радянською владою питання про ліквідацію куркуля як класу».
Значну роль у здійсненні колективізації, організаційно-господарському зміцненні новостворених колгоспів відіграли посланці Комуністичної партії і робітничого класу — двадцятип’ятитисячники. Серед двадцятип’ятитисячників, що працювали на селі, були й представники робітничих колективів підприємств Сум, Ромен, залізничники Конотопа, Ворожби. І досі колгоспники одного з передових на Сумщині колгоспу імені Леніна Лебединського району завжди згадують добрим словом двадцятип’ятитисячника — робітника Сумського машинобудівного заводу ім. Фрунзе комуніста Є. І. Беренського, що був першим головою правління. Згуртувавши навколо себе бідняцько-середняцькі маси, він на початку 1930 року став організатором на базі ТСОЗу сільськогосподарської артілі «Червона зоря». Разом з першими колгоспниками, в числі яких була й комсомолка М. Савченко, Беренський орав і сіяв, працював на будівництві тваринницьких ферм, боровся з ворогами колгоспу. І повсюди він був прикладом для селян у соціалістичному ставленні до праці, у виконанні свого партійного обов’язку.
В 1930—1932 рр. в кожному районі були організовані машинно-тракторні станції. МТС всебічно сприяли організаційно-господарському зміцненню колгоспів, механізації сільськогосподарських робіт, впровадженню в землеробство передової агротехніки. В 1933—1934 рр. значну роботу щодо дальшого розвитку колгоспного й радгоспного виробництва, посилення виховання трудящих у дусі соціалістичного ставлення до праці разом з райкомами партії провадили політвідділи МТС й політ-відділи радгоспів.
На селі переміг колгоспний лад. 1932 року в основному було завершено суцільну колективізацію. Щоб зміцнити радгоспи й колгоспи, піднести культуру землеробства, продуктивність тваринництва, Комуністична партія і Радянська держава в роки довоєнних п’ятирічок здійснили ряд важливих заходів. Основною базою механізації сільського господарства стали машинно-тракторні станції. У 1940 році в Сумській області налічувалося 57 МТС, які мали в своєму розпорядженні 4702 трактори і 1148 комбайнів та іншу техніку. В порівнянні з 1934 роком кількість тракторів зросла більш як у 3 рази, а комбайнів — майже в 25 разів. Це допомогло піднести рівень механізації ряду робіт. Тракторна бригада Ніцахівської МТС, яку очолював І. Я. Прийма, в 1938 році виробила на кожний 15-сильний трактор в середньому 1937 га, жіноча тракторна бригада Лебединської МТС (бригадир І. Н. Коротич) — 1004 га.
Радянська держава, поряд з великими капіталовкладеннями у розвиток технічної бази МТС і радгоспів, подавала допомогу колгоспам кредитами, насінням. В 1939 році колгоспи Сумської області одержали 13 072 тис. крб. довготермінових кредитів, 55 274 тонн мінеральних добрив та понад 9 тис. тонн насіннєвої позички. Працювали дві зональні дослідні сільськогосподарські станції та їх опорні пункти на місцях, агрохімлабораторії при МТС, понад 500 колгоспних хат-лабораторій.
У 1940 році в області налічувалося 22 радгоспи і 1610 колгоспів. Під зерновими було зайнято до 70% всієї орної площі (875,4 тис. га). Провідними технічними культурами були Цукрові буряки, коноплі, соняшник, тютюн та інші. Розвивалося громадське тваринництво. В процесі колективної праці зростала армія досвідчених майстрів сільського господарства. Високі врожаї цукрових буряків вирощували ланкова-орденоноеець Г. А. Пармузіна (колгосп «Більшовик» с. Старі Бирки Білопільського району) та багато інших.
Велика увага приділялася також розвитку громадського тваринництва. Наприкінці 1940 року в радгоспах і колгоспах налічувалося 183,4 тис. голів великої рогатої худоби, 166 тис. свиней 140,7 тис. овець тощо. В порівнянні з 1933 роком кількість великої рогатої худоби збільшилась майже в 2 рази, свиней — у 3,4 раза, овець і кіз — у 2 рази. В Лебединському держплемрозпліднику, в зону якого входили два райони — Лебединський і Штепівський, завдяки схрещуванню великої рогатої худоби протягом багатьох років вирощено групу високоцінної худоби лебединських швіців, що мало велике значення для поліпшення породних і продуктивних якостей худоби в багатьох районах країни. У 1936—1939 рр. з держплемрозплідника для поповнення поголів’я племінної худоби ряду колгоспів і радгоспів України, Російської Федерації, Азербайджанської, Вірменської, Грузинської, Киргизької, Туркменської PСP було вивезено понад 5 тис. племінних теличок і сотні дорослих племінних плідників.
Трудівники сільського господарства Сумської області свої досягнення демонстрували на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. В 1940 році учасниками виставки були 114 колгоспів і 2423 передовики сільського господарства. Колгосп «Червона зоря» Лебединського району за успіхи в розвитку громадського тваринництва занесено до Почесної книги ВСГВ. Великої золотої медалі ВСГВ удостоїли одного з кращих тваринників цього колгоспу І. Т. Хобота. 1939 року він надоїв від кожної фуражної корови в середньому по 7062 літра молока. Президія Верховної Ради СРСР за самовіддану працю нагородила і. Т. Хобота орденом Леніна.
Соціалізм у нашій країні побудовано зусиллями всіх радянських народів-братів. У роки соціалістичного будівництва колгоспи Середино-Будського, Ямпільського, Глухівського, Путивльського, Великописарівського, Краснопільського, Сумського районів змагалися з колгоспами Курської і Орловської областей Російської Федерації. Колгоспи сусідніх областей і районів братніх республік обмінювалися виробничим досвідом, часто допомагали один одному виконувати сільськогосподарські роботи тощо. Змагання між цими господарствами стало традиційним і триває й досі. Так, уже понад 30 років змагаються між собою колгосп ім. Свердлова Середино-Будського району і «Шлях до комунізму» Суземського району Брянської області.
Виховані Комуністичною партією в дусі пролетарського інтернаціоналізму, трудящі Сумщини, як і всієї країни, подавали моральну й матеріальну допомогу пролетаріатові зарубіжних країн, який вів боротьбу проти капіталу, фашизму і війни. На багатьох підприємствах, у радгоспах, колгоспах, навчальних -закладах активно діяли осередки МОДР. Коли героїчний іспанський народ у 1936 році піднявся на боротьбу з фашизмом, робітники й селяни збирали кошти, продукти, які надсилали через МОДР до Іспанії. Наприклад, трудівники Глухівського району передали 74 тис. крб. у фонд допомоги бійцям, жінкам і дітям республіканської Іспанії. Пліч-о-пліч з іспанськими республіканцями в інтернаціональних бригадах билися проти фашизму добровольці — уродженці Сумщини. Так, одним з активних учасників боїв був уродженець села Сиромятникового Путивльського району льотчик О. Б. Панов.
Радянський народ будував соціалістичне суспільство в умовах капіталістичного оточення. Трудящі постійно дбали про зміцнення обороноздатності країни. У відповідь на піратські дії іспанських фашистів, які потопили радянський теплохід «Комсомол», робітники, колгоспники Буринського району на свої кошти відкрили аероклуб. Молодь і дорослі залучалися до здачі норм на значки «Ворошиловський стрілець», «Готовий до праці та оборони» й інші. Застрільниками цих потрібних справ були комсомольці. ЦК ЛКСМУ у 1938 році за активну участь у військово-фізкультурній роботі серед молоді відзначив Лебединську й Путивльську районні комсомольські організації. З Сумщини Червона Армія і Військово-Морський Флот одержували гідне поповнення. Багато її уродженців відзначилися в боях Червоної Армії проти японських загарбників у районі озера Хасан, біля річки Халхін-Гол і в боях проти фінської вояччини. 20 травня 1940 року уродженцю с. Річки Білопільського району льотчику С. П. Супруну за вміле виконання складних і відповідальних завдань командування в боротьбі з фінською вояччиною присвоїно звання Героя Радянського Союзу.
З величезною політичною активністю трудящі обговорювали в 1936 році проект нової Конституції CPСP. У відповідності з Конституцією СPСP, затвердженою Надзвичайним VІІІ з’їздом Рад СРСР, 12 грудня 1937 року відбулися вибори до Верховної Ради СРСР першого скликання. Робітники, селяни, трудова інтелігенція Сумщини обрали своїми депутатами кращих із кращих представників народу. В числі їх були завідуючий молочно-товарною фермою колгоспу ім. Сталіна х. Рудки Марківської сільради Штепівського району С. Ф. Онопрієнко, токар-стахановець Конотопського паровозовагоноремонтного заводу Д. П. Білоус, голова Лебединського райвиконкому активний учасник громадянської війни О. М. Линник та інші. 18 червня 1938 року в обстановці високого політичного і виробничого піднесення також пройшли вибори до Верховної Ради УРСР першого скликання, а 24 грудня 1939 року до місцевих Рад депутатів трудящих. До Сумської обласної, районних, міських, селищних і сільських Рад депутатів трудящих першого скликання було обрано 13 666 депутатів.
До складу новоствореної 10 січня 1939 року Сумської області було включено місто Суми і 12 районів (Білопільський, Великописарівський, Грунський, Красно-нільський, Лебединський, Миропільський, Охтирський, Сумський, Тростянецький, Улянівський, Хотенський і Штепівський) Харківської області; 17 районів (Буринський, Глинський, Глухівський, Дубов’язівський, Конотопський, Кролевецький, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Смілівський, Талалаївський, Хильчицький, Червоний, Шалигинський, Шосткинський, Ямпільський) Чернігівської області і 2 райони (Липоводолинський і Синівський) Полтавської області. Територія області становила 24,2 тис. кв. км. Населення — 1706,7 тис. чоловік.
У роки соціалістичного будівництва міста й села помітно впорядковувались, зростав житловий комунальний фонд. Проводилися значні роботи щодо електрифікації, радіофікації. Розвивалася державна і кооперативна торгівля. У містах і селах налічувалося 2528 магазинів. їх товарооборот досяг у 1939 році майже 600 мільйонів карбованців.
Як і в інших областях, на Сумщині багато робилося для поліпшення охорони здоров’я трудящих. До послуг населення було 128 лікарень (5,3 тис. ліжок), 164 поліклініки, 436 амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів, 15 державних і 226 колгоспних пологових будинків та інші установи. В них працювало 728 лікарів і понад 3,8 тис. фельдшерів та медсестер. На потреби медичних закладів у 1939 році було витрачено 52,5 млн. карбованців. У містах і селах налічувалося понад 600 дитячих ясел і садків.
Одним з яскравих результатів культурної революції, що здійснювалася в ході соціалістичного будівництва, була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. На Сумщині цю важливу роботу в основному завершили в 1937—1938 рр. У відповідності з рішенням XVI з’їзду ВКП(б) в містах і робітничих селищах запроваджувалось загальне обов’язкове семирічне навчання, а в селах — чотирирічне. Напередодні Великої Вітчизняної війни розпочався перехід до загальної семирічної освіти на селі й десятирічної у місті. В 1940—1941 навчальному році в області налічувалося 1185 середніх, неповних середніх і початкових шкіл. їх відвідувало 268,8 тис. учнів, тут працювало 10 300 вчителів. За самовіддану працю 45 учителів були удостоєні урядових нагород. Вчителі шкіл і вихователі дитбудинків багато приділяли уваги творчому впровадженню у навчальний і виховний процес наукової спадщини свого земляка — видатного радянського педагога й письменника А. С. Макаренка (1888—1939). На Сумщині вперше на Україні відбулися конференції, семінари вчителів, на яких вивчалися методи педагогічно-виховної роботи, розроблені А. С. Макаренком.
Напередодні війни в 34 технікумах і училищах навчалося 8900 учнів. Відкрилися інститути: Шосткинський хіміко-технологічний (1929 р.), Сумський педагогічний (1930 р.), Глухівський сільськогосподарський (1932 р.), Конотопський і Лебединський учительські (1940 р.). У 1940— 1941 навчальному році в інститутах налічувалося понад 2,8 тис. студентів. За даними Всесоюзного перепису населення 1939 року в Сумській області на кожні 1000 чоловік населення у віці 10 і старше років з вищою і середньою освітою припадало 100 чоловік.
Культурна революція забезпечила створення справді народної радянської інтелігенції. Оволодіваючи знаннями, вихідці з робітників і селян ставали діячами науки й культури, вчителями, інженерами, агрономами, командирами Червоної Армії і Військово-Морського Флоту. Створення інтелігенції було масовим явищем. Цей процес охоплював кожне місто й село. Взяти, наприклад, село Курилівку Лебединського району. До Жовтневої революції у ньому не було жодного письменного селянина. За Радянської влади Курилівка стала селом суцільної письменності. Багато хто з селян уже в 30-і роки закінчили технікуми і інститути. За даними 1939 року, 9 уродженців цього села стали лікарями, 28 учителями, 3 агрономами.
1931 року в Глухові почав працювати Всесоюзний науково-дослідний інститут луб’яних культур, що переїхав з Чернігова. Науковці своїми працями в галузі селекції, акліматизації, інтродукції рослин сприяли підвищенню культури землеробства в радгоспах і колгоспах, які вирощували коноплі. В 1934 році була заснована Сумська сільськогосподарська дослідна станція. Згодом вона стала обласним науково-дослідним закладом. Станція вирощувала для колгоспів і радгоспів перші репродукції насіння районованих сортів зернових культур, давала науково обгрунтовані рекомендації щодо рільництва, кормовиробництва, садівництва тощо.
В області налічувалось чимало культурно-освітніх закладів. 1940 року було 1293 державних, профспілкових і колгоспних будинків культури та клубів і 2897 масових бібліотек (книжковий фонд їх складав близько 1 млн. томів), 247 кінотеатрів і кіноустановок, 5 краєзнавчих музеїв (Суми, Путивль, Ромни, Конотоп, Глухів), 2 художні музеї (Суми, Лебедин). При культосвітніх закладах розвивалася художня самодіяльність. Районні будинки культури і клуби Сумської області обмінювалися концертними програмами художньої самодіяльності з культосвітніми закладами Курської і Орловської областей. У 1937 році, коли Радянська країна відзначала 750-річний ювілей найвидатнішої пам’ятки письменства Київської Русі «Слово о полку Ігоревім», у Путивлі побували делегації усіх братніх радянських республік.
З утворенням області почали видаватися обласні газети «Більшовицька зброя», «Більшовицька молодь». З 30-х років виходили районні газети. При багатьох редакціях газет працювали літературні об’єднання, гуртки, студії.
Пожвавилось і театрально-музичне життя. 1939 року в Сумах відкрилися обласний музично-драматичний театр ім. М. С. Щепкіна, обласна філармонія. Крім того, вистави трудящим показували Сумський російський, Роменський та Охтирський пересувні українські робітничо-селянські театри. У роки довоєнних п’ятирічок поширився кролевецький художній промисел. Восени 1940 року в Сумах відкрилася перша обласна художня виставка. На ній експонувалося понад 600 творів образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва.
Боротьбу трудящих за здійснення планів довоєнних п’ятирічок очолювали партійні організації. 24—25 лютого 1939 р. відбулася перша обласна партійна конференція. Після її закінчення на пленумі обкому партії першим секретарем обкому КП(б)У обрали Я. М. Ткача. На 1 січня 1941 року обласна партійна організація налічувала 1374 первинні організації, 20 320 членів і кандидатів у члени партії. Зростали й міцніли комсомольські організації. На 1 лютого 1940 року в їх лавах налічувалося 79 470 членів ВЛКСМ.
З початку 1941 року трудящі Сумщини, як і весь радянський народ, розгорнули боротьбу за дострокове виконання виробничих завдань. Були всі підстави сподіватися, що промисловість області достроково виконає план першого півріччя. На радгоспних і колгоспних ланах визрівав добрий урожай.