Сумська область в боротьбі з австро-німецькою окупацією. Боротьба з військами Денікіна
Проте недовго тривали соціалістичні перетворення. Зрадивши інтереси українського народу, Центральна рада запросила війська кайзерівської Німеччини та австро-угорської монархії, щоб силою зброї повалити Радянську владу на Україні. Австро-німецька окупація, антинародна політика Центральної ради викликали нову хвилю обурення робітників і селян. Трудящі гаряче підтримали написаний В. І. Леніним Декрет Ради Народних Комісарів РРФСР «Соціалістична вітчизна в небезпеці» і відозву ЦВК і Народного Секретаріату України про організацію рішучої відсічі ворогові. Робітники Павлівського рафінадного заводу, обговоривши доповідь про поточний момент, заявили, «що лише тісно згуртувавшись навколо Рад, взявши зброю у свої руки, можна врятувати революцію». Газета «Вестник Украинской Народной Республики» 14 березня повідомляла, що в Конотопському повіті «все селянство, дізнавшись про те, що Центральна рада йде спільно з німецькими військами у наступ, відкололось від неї і тепер йде з Радянською владою». Не було жодного повіту, де б не створювалися нові або не поповнювалися новими бійцями вже існуючі червоногвардійські загони. Більшість з них ставали основою для формувань перших частин Червоної Армії.
Щоб зупинити просування ворога, за наказом Надзвичайного комітету оборони по боротьбі з німецькими окупантами, було утворено кілька фронтів, зокрема Бахмацький (командуючий В. М. Примаков). В районі Бахмача—Конотопа зосереджувалась 5-а армія під командуванням Р. Ф. Сіверса. 14 березня Народний Секретаріат України оголосив на воєнному становищі Полтавську й Чернігівську губернії, на території яких точились запеклі бої. У всіх повітах, у т. ч. Роменському, Глухівському, Конотопському і Кролевецькому, запроваджувалася обов’язкова військова та трудова повинність.
Повітові партійні організації приділяли багато уваги формуванню революційних загонів і організації відсічі інтервентам. Так, у Конотопі під керівництвом місцевого комітету РКП(б) створили озброєний загін робітників, який після короткочасного навчання вирушив на фронт. Путивльський повітовий комітет РКП(б) сформував чотири червоногвардійські загони, до яких вступило 3 тисячі чоловік. Велику допомогу партійним організаціям Лебединського, Охтирського, Путивльського, Сумського повітів у створенні червоногвардійських, партизанських загонів і диверсійних груп на випадок окупації ворогом цих територій подали комуністи Харкова. Для здійснення цього завдання до Сумського й Путивльського повітів прибув 21 чоловік, до Лебединського повіту — 18 чоловік, до Охтирського — 15 чоловік.
Незважаючи на героїчний опір радянських частин, австро-німецькі війська в середині березня вдерлися на територію Роменського, Конотопського, Кролевецького повітів. 18 березня ворога було зупинено за 15 кілометрів на схід від Конотопа, в районі залізничного роз’їзду Дубов’язівка. В складі радянських військ, які героїчно билися тут з ворогом, були 1-й Соціалістичний загін луганських робітників під командуванням К. Є. Ворошилова, Харківський червоногвардійський загін, який очолював М. О. Руднєв, червоногвардійський загін під командуванням О. Я. Пархоменка, путивльські червоногвардійські загони та інші підрозділи. В районі роз’їзду Дубов’язівка вони протягом 10 днів вели запеклі бої з частинами 7-го резервного німецького корпусу.
Наприкінці березня австро-німецькі війська окупували Роменський, Конотопський, Кролевецький, Глухівський і частково Путивльський, Сумський, Лебединський повіти. 1 квітня вони захопили Путивль, Ворожбу, а 5 квітня вийшли на лінію Суми—Охтирка. У травні 1918 року було укладено угоду між Радянською Росією і кайзерівською Німеччиною про встановлення нейтральної зони й припинення на ній воєнних дій. «Нейтральна зона» проходила вздовж кордону з РРФСР по території Чернігівської губернії з північного заходу на північний схід. До зони входив район Середино-Буди. Тут концентрувалися революційні сили для визволення України від німецьких окупантів, формувалася 1-а Українська радянська дивізія. Зважаючи, що більша частина волостей Новгород-Сіверського повіту, в т. ч. й повітовий центр, були захоплені ворожими військами, в листопаді 1918 р. утворили Середино-Будський повіт, який проіснував до 23 лютого 1919 року. Середино-Будський повіт входив до складу Радянської Росії.
На загарбаній території німецькі окупанти поновили буржуазно-поміщицькі порядки, запровадили режим терору й грабежів. І за Центральної ради, і за гетьманщини окупантам всіляко прислужували українські буржуазні націоналісти. Вони допомагали своїм господарям розганяти Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, відновлювати капіталістичні порядки, поміщицьке землеволодіння, грабувати населення. Захопивши село Терни Лебединського повіту, окупанти зігнали жителів на сходку і, погрожуючи зброєю, наказали повернути поміщицьку землю, майно. Управитель Миколаївської економії Улянівської волості в квітні, з’явившись у селі з німецьким загоном, примусив селян обробити й засіяти своїм інвентарем і насінням поміщицьку землю. Влітку зібраний хліб селяни звезли на подвір’я економії, не одержавши жодного фунта зерна для себе. В багатьох селах війська карали селян за те, що останні відмовлялися працювати в поміщицьких економіях. Загони окупантів та їх прихвоснів відбирали в населення хліб, м’ясо, сало та інші продукти харчування, худобу, майно й вивозили до Німеччини. З Роменського повіту з 23 березня по 27 травня було вивезено 8 тис. пудів зерна та борошна, багато худоби. На Буринському цукровому заводі Путивльського повіту було реквізовано 150 тис. пудів цукру. Вдавалися іноземні загарбники також до масових контрибуцій і штрафів. Внаслідок реквізицій, контрибуцій переважна більшість селян була приречена на голод. Інтервенти вивозили також устаткування заводів і фабрик, різну промислову сировину. Все це завдавало відчутної шкоди економіці і населенню краю.
Окупанти та їх прислужники по-звірячому розправлялися з комуністами, з усіма безпартійними робітниками й селянами, що співчували Радянській владі.
В Конотопі у травні й червні було розстріляно 370 робітників. Сотні селян закатували в Конотопському повіті. Криваві злочини чинили й на Глухівщині. Гетьманці за непослух населення обстріляли й підпалили село Студенок. У вогні загинуло багато дітей, жінок і старих. Тисячі робітників та селян було розстріляно в Путивльському повіті, де населення також чинило опір німецьким окупантам та їх запроданцям.
Робітників і селян в їх боротьбі проти австро-німецьких окупантів та внутрішньої контрреволюції, за відновлення Радянської влади очолювали підпільні партійні організації, які діяли у всіх повітах. Значну роботу проводили більшовики Конотопа. Вони вели агітацію серед населення, дбали про озброєння робітників та їх навчання військової справи. В ніч на 1 травня конотопські комуністи влаштували в місті та деяких селах масовки й сходки робітників та селян, де розповіли про становище, яке виникло на Україні. Учасники сходок таврували окупантів, зрадництво українських буржуазних націоналістів, поклялися ще наполегливіше боротися проти ворогів. Конотопська організація РКП(б) зміцнилася, коли в травні з Курська повернулись і включились у роботу У. Р. Стоян, К. Т. Неровня, В. Я. Бабка. Наприкінці травня відбулися збори комуністів Конотопського повіту, що обрали повітові партійний і військово-революційний комітети, які очолили збройну боротьбу трудящих проти ворогів. Активно працювала в підпіллі Роменська партійнії організація, очолювана С. С. Шучкою. Вона справляла вплив не лише на трудящий повітового центру, а й ряду волостей, підтримувала тісні зв’язки з Глинським, Ведмежівським і Рогинським партизанськими загонами. За визнанням німецько-гетьманських властей, більшовицькі виступи на Полтавщині найчастішими були у м. Ромнах та Роменському повіті. В Сумах і повіті робітників та селян на боротьбу надихала підпільна партійна організація, очолювана О. Сивцовим. Підпільні ревкоми, керовані більшовиками, діяли в Путивльському, Охтирському, Сумському та інших повітах.
Велике значення для посилення визвольної боротьби українського народу проти німецьких окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прислужників мало утворення на 1 з’їзді КП(б)У (5—12 липня 1918 року) Комуністичної партії України. Делегатом цього з’їзду від Конотопської партійної організації був робітник паровозного депо К. Т. Неровня.
У відповідь на сваволю окупантів та їх ставлеників, які намагалися експлуатацією, безробіттям, голодом і шибеницями вбити віру робітників та селян у можливість відновлення влади Рад, трудящі під керівництвом комуністів мужньо боролися з ворогами. Населення рішуче бойкотувало накази й розпорядження німецько-гетьманських властей, а після краху німецької окупації і гетьманського режиму також і заходи петлюрівських властей. У Роменському повіті влітку 1918 року селяни відмовлялися працювати в маєтках поміщиків, прибулих в обозі німецьких окупантів.
Робітники посилювали страйкову боротьбу. Страйки відбувалися на підприємствах Конотопа, Охтирки, Шостки, Сум, Ромен. Високу організованість під час липневого всеукраїнського страйку залізничників проявили трудящі станцій Конотоп, Ворожба, Хутір-Михайлівський, Ромни та інших. Особливо стійко трималися під час страйку робітники Конотопських залізничних майстерень. Окупанти й гетьманці вдалися до суворих репресій. Вони заарештували 15 робітників. Але залізничники продовжували страйкувати.
Дедалі зростав повстансько-партизанський рух. Цьому значною мірою сприяло те, що Глухівський, Сумський, Охтирський повіти безпосередньо прилягали до території Радянської Росії.
Ревкоми, партизанські й повстанські загони тримали в постійному напруженні й страсі гарнізони окупантів, гетьманську варту. В Глухівському повіті не було жодної волості, де б не розгорялося полум’я партизанської боротьби. Вже в липні ряд сіл Есманської, Уланівської, Марчихонобудської волостей перебували під контролем партизанів. Ще більшого розмаху виступи партизанів набули в наступні місяці. В серпні окупаційні власті оголосили Глухів і повіт на військовому стані. 9 вересня 1918 року чернігівський губернський староста телеграфував департаменту державної варти: «У Глухівському повіті настрій тривожний, помітне посилення загонів більшовиків». Після захоплення Путивля німецько-гайдамацькими військами ревком не припинив діяльності. Він перебазувався на Шалигинський цукровий завод і звідси продовжував керувати боротьбою. Ревком 23 вересня сформував Перший Путивльський партизанський загін чисельністю до 1000 чоловік. Він діяв разом з партизанськими загонами Грайворонського, Рильського й Суджанського повітів. У жовтні 1918 р. путивльські партизани вибили німецько-гетьманські війська і відновили Радянську владу в селах Крупецької волості Рильського повіту, Шалигинської волості Глухівського повіту, Берюхівської і Новослободської волостей Путивльського повіту. Активно діяв на Сумщині партизанський загін, створений селянином бідняком с. Покровки П. С. Багацьким. В Охтирському повіті завдавали відчутних ударів німецьким військам, гетьманській варті партизанські загони А. Г. Васильченка, В. С. Заславського, М. Н. «Назаренка, а в «Лебединському повіті — загони X. М. Фролова, І. І. Лисянського та інші.
В цей складний час трудящі РРФСР всіляко підтримували героїчну боротьбу робітників і селян України. Коли на Україні відбувався страйк залізничників, братерську допомогу грішми, продовольством страйкарям станцій Конотоп, Ворожба, Хутір-Михайлівський подали робітники Урало-Рязанської залізниці. Про це повідомляла газета «Известия ВЦИК» 1 серпня 1918 р. Російські брати допомагали українським партизанським загонам озброєнням і людьми.
Коли Радянський уряд анулював грабіжницький Брестський мирний договір, розгорнулася безпосередня боротьба за визволення України від петлюрівців. Наступаючим частинам Червоної Армії активно допомагали партизанські загони. 18 грудня 1918 року Новгород-Сіверський полк 1-ї Української радянської дивізії вибив петлюрівців з Шостки, а партизанський загін під командуванням Г. С. Бибика — з станції Терещенська. 19 грудня був визволений 3-м полком 2-ї Української радянської дивізії Глухів. Завдяки рішучим діям Путивльського військ-ревкому Радянська влада в місті була встановлена ще до вступу туди військ групи Курського напряму. 5 січня 1919 р. партизанські загони П. С. Багацького і К. «Лепехи вибили петлюрівців з Сум. 13 січня Новгород-Сіверський полк визволив Кролевець, 21 січня — Конотоп. 22 січня підрозділи 9-го полку 2-ї Української радянської дивізії вступили до «Лебедина і Охтирки. Цього ж дня партизанські загони Глинської, Засульської та Бобрицької волостей вибили ворога з м. Ромен. Населення радісно вітало Червону Армію і партизанські загони. Жителі села Межиріч на сході прийняли постанову, в якій зазначалося: «З радістю вітаємо вступ Червоної Армії і повернення Радянської влади, влади селян і робітників, влади рідної по духу і плоті».
Після визволення Глухівського, Конотопського, Кролевецького, «Лебединського, Охтирського, Сумського, Путивльського, Роменського повітів від петлюрівських військ настав мирний перепочинок. Трудящі, керовані партійними організаціями, відбудовували промисловість і сільське господарство. У цьому їм сприяли петроградські робітники, що приїхали на Україну на заклик В. І. Леніна: «. . .допомогти українським товаришам, тому що їм доводиться будувати апарат Радянської влади на місці, очищеному і спустошеному стражданнями так, як ніде не терпіли і не страждали». У Глухівському повіті працювали комуністи, надіслані з Петрограда, І. П. Прохода, П. С. Хилобок, І. І. Шумицький, у Кролевецькому повіті — О. Комяков, І. Маслюк та інші.
В лютому—квітні 1919 року відбувалися вибори до міських і сільських Рад, волосні й повітові з’їзди Рад. Трудящі висловлювали одностайну підтримку Радянській владі, палко вітали вождя пролетарської революції В. І. Леніна, Комуністичну партію. Так, селяни слободи Альошиної Лебединського повіту на зборах прийняли резолюцію, в якій зазначалося: «Йдучи назустріч будівництву Радянської влади, зобов’язуємося підтримувати всі її розпорядження. . . Шлемо вітання славному вождю товаришу Леніну». Залізничники ст. Ромен в одностайно прийнятій резолюції підтвердили, що «визнають представниками до Ради робітничих депутатів членів партії комуністів і тих, хто твердо стоїть на платформі Радянської влади, тому що вищезазначена партія є справжньою захисницею інтересів робітників».
Навесні 1919 року згідно з декретами Радянської влади було здійснено націоналізацію Охтирського, Конотопського, Кролевецького, Свеського, Роменського машинобудівних й металообробних заводів, усіх цукрових заводів, великих підприємств легкої, деревообробної промисловості. На приватновласницьких підприємствах профспілки запроваджували робітничий контроль. Незважаючи на саботаж колишніх підприємців, робітники стали очолювати націоналізовані підприємства, вживали заходів до відродження виробництва. На державних підприємствах призначалися з числа найдосвідченіших робітників червоні директори. У відбудові фабрик і заводів, налагодженні виробництва українським робітникам велику допомогу подавали трудящі Радянської Росії. 1 січня 1919 року відділ народного господарства Тимчасового робітничо-селянського уряду України звернувся з листом до ВРНГ РРФСР з проханням терміново допомогти українській промисловості коштами на утримання націоналізованих підприємств. Зокрема, в листі зазначалося, що «розрахунок з робітниками групи цукрових, шкіряних та інших заводів району Глухівського, Вовчанського, Валуйського, Купянського, Грайворонського і частково Сумського повітів спочатку також потребує кілька десятків мільйонів карбованців». 27 березня Рада Народних Комісарів РРФСР асигнувала на фінансування промисловості VPCP 500 мільйонів карбованців.
Українські робітники високо цінували безкорисливу допомогу російського народу і в свою чергу по-братньому ставилися до всіх потреб Радянської Росії. Коли робітникам цукрових заводів Сумського повіту й залізничникам стало відомо, що 5 липня 1919 року В. І. Ленін спеціальною телеграмою порушив перед Раднаркомом і Наркомпродом України питання про прискорення відправки з Сум і повіту цукру для півночі країни, вони доклали всіх зусиль, щоб виконати це завдання вождя. Вже 13 липня Раднарком УРСР повідомив В. І. Леніна про те, що із Сумського району на Північ відправлено понад 600 вагонів цукру.
Для зміцнення Радянської влади на селі утворювалися комітети бідноти. Перші комбіди виникли в Конотопському повіті. Питання про їх організацію 18—19 лютого 1919 року спеціально обговорювала ІІІ повітова партійна конференція. Сільські Ради разом з комбідами на основі ленінського Декрету почали розподіл між незаможними селянами поміщицьких і монастирських земель. Зростало число радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей. Так, у лютому 1919 року в селі Соснівці Конотопського повіту за ініціативою партизанів на базі поміщицького маєтку була створена сільськогосподарська комуна. До неї спочатку вступило 55 сімей бідняків. Комунари назвали своє господарство іменем В. І. Леніна. В Роменському повіті перша комуна «Зірниця» була заснована в селі Макіївці Бубнівської волості.
В цей час посилюється прагнення трудящої молоді до активної участі в суспільно-політичному житті, що виявилося насамперед у створенні під керівництвом партійних організацій комсомольських організацій. У числі перших вони були засновані в Конотопі (3 березня) і Сумах (9 березня).
Будівництво нового життя розгорталося в умовах гострої класової боротьби. Ворожі елементи готували заколоти, поширювали антирадянські чутки, саботували заходи Радянської влади. В ряді повітів лютували куркульсько-націоналістичні банди, тероризуючи й грабуючи населення, вбиваючи активістів. На боротьбу з ворогами Радянської влади першими ставали комуністи та комсомольці. Вони вступали до частин особливого призначення, караульних батальйонів, проявляли відвагу в боях з ворогом. Шосткинська, Кролевецька, Конотопська та інші партійні організації протягом тривалого часу перебували на казарменому становищі. Завдяки пильності й рішучим діям комуністів і безпартійних робітників були придушені контрреволюційні заколоти в Конотопі, Охтирці, Глухові.
Влітку 1919 року над Країною Рад нависла нова небезпека. На Півдні перейшла в наступ білогвардійська армія Денікіна. У відповідь на лист ЦК РКП(б) «Всі на боротьбу з Денікіним», написаний В. І. Леніним, партійні організації провели мобілізацію комуністів на фронт. У Кролевці було сформовано комуністичний загін. Майже в повному складі на фронт і в партизанські загони пішла Путивльська повітова партійна організація. За повідомленням газети «Коммуна», в Шостці створили загін з 160 комуністів. Конотопський повітовий комітет КП(б)У прийняв постанову, в якій було сказано: «Беручи до уваги, що від умілого проведення в життя 50% мобілізації залежить дальша партійна робота в повіті, і якщо послати на фронт, хто виявив бажання їхати добровільно, то поїде 100% нашої організації, тому визначити, що на фронт поїдуть лише ті, хто витягне щасливий квиток, який дає право поїздки на фронт».
Разом з комуністами готовність захищати до кінця завоювання Жовтневої революції, активно допомагати Червоній Армії громити ворога виявляли десятки тисяч робітників і селян. Мешканці села Калатаєвки Низівської волості Сумського повіту, обговоривши доповідь про поточний момент, прийняли резолюцію, в якій зазначалося: «Вважаємо за необхідне, щоб усі селяни, здатні тримати зброю, вступили до загону для захисту Радянської влади, яка дала нам права і землю». Було чимало сіл, де майже всі чоловіки добровільно вступали до Червоної Армії або партизанських загонів. У Роменському повіті селяни здали понад продрозкладку 10 тис. пудів картоплі, 650 пудів сала, 268 голів великої рогатої худоби.
Незважаючи на рішучий опір Червоної Армії і партизанських загонів, протягом липня — вересня денікінські війська окупували Сумський, Охтирський, Лебединський, Роменський, Конотопський, Путивльський і Глухівський повіти. Північна частина території нинішньої Сумської області залишалась неокупованою. Навала білогвардійців принесла реставрацію буржуазно-поміщицького режиму й жорстоке гноблення народних мас. Шлях денікінських військ був позначений попелищами спалених міст і сіл, пограбуванням мирного населення, тисячами закатованих і розстріляних комуністів, комсомольців, безпартійних робітників і селян. У Кролевці число повішених і розстріляних сягало 270 чоловік.
У тилу денікінських військ у винятково важких умовах працювали підпільні партійні організації, діяли партизанські загони. Згуртовуючи трудящих на боротьбу з контрреволюцією, комуністи-підпільники виявляли величезну витримку й стійкість, сміливість і мужність. Успішно вели агітацію серед населення підпільники Роменщини. Їх зусиллями в ряді сіл була зірвана мобілізація до денікінської армії. У Глинську, Засуллі підпільники створили партизанські загони, які розгорнули боротьбу з ворогом. На території Конотопського, Путивльського, Глухівського, Сумського, Охтирського та інших повітів громили ворога численні повстанські загони, озброєні кулеметами і навіть артилерією. Вони руйнували комунікації в тилу ворога, захоплювали склади зброї, знищували каральні загони.
Розгромивши основні сили денікінців під Орлом і Воронежем, Червона Армія у жовтні 1919 року перейшла в наступ. В середині листопада 1919 року дивізії 14-ї армії (командуючий 1. П. Уборевич, член Реввійськради С. Орджонікідзе) визволили Путивльський. Глухівський повіти; наприкінці листопада — на початку грудня — Сумський, Охтирський, Лебединський, Роменський. Реввійськрада, політвідділ 14-ї армії і особисто С. Орджонікідзе подавали велику допомогу у відновленні Радянської влади в повітах, організації політичної роботи серед жителів визволених міст і сіл.
Населення радісно вітало Червону Армію. З великим патріотичним піднесенням трудящі визволених міст і сіл добровільно вступали до військових частин. Робітники на підприємствах ремонтували бойову техніку, селяни постачали військовим частинам продовольство. Не забували трудящі і про своїх російських братів. Селяни Роменського повіту в грудні 1919 року допомагали продовольством робітникам Москви, Петрограда та інших міст Радянської Росії.
З нагоди визволення України від денікінців В. І. Ленін звернувся з листом до робітників і селян, у якому підкреслював: «Перемогти Денікіна, знищити його, зробити неможливим повторення подібного нашестя — такий є корінний інтерес і великоруських і українських робітників і селян. Боротьба довга і важка, бо капіталісти всього світу допомагають Денікіну і будуть допомагати різного роду Денікіним. У цій довгій і важкій боротьбі ми, великоруські й українські робітники, повинні йти найтіснішим союзом, бо поодинці нам, напевно, не справитись». Ленінські слова глибоко проникали в свідомість трудящих. Лебединська повітова партійна конференція 21 лютого 1920 року, висловлюючи думки й прагнення робітників і селян, прийняла постанову, в якій визнала важливість братерської єдності Радянської України з Радянською Росією. В постанові зазначалося, що треба просити ЦК КП(б)У «наполягати на повному об’єднанні з братньою республікою Рад — Великоросією. Центром, на думку конференції, повинна бути та країна, яка в політичному і революційному розвитку вважається передовою, якою і є Великоросія».