Битиця, Сумський район, Сумська область
БИТИЦЯ — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Псла, за 18 км від м. Сум. Дворів — 263, населення — 677 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Вакалівщина, Зелений Гай, Микільське й Пушкарівка.
За місцевим колгоспом ім. Калініна закріплено 2498 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1464 га орної землі. Виробничий напрям — вирощування зернових культур і м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств колгосп має цегельний завод, млин, олійницю, пилораму, деревообробні та ремонтні майстерні. На території сільради працює Микільське лісництво з лісопереробним цехом й лісокультурним господарством.
У селі є восьмирічна школа, в якій налічується 104 учні й 14 учителів, будинок культури на 260 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок.
У селах сільради працюють 2 первинні партійні й 3 комсомольські організації, які об’єднують 45 комуністів і 55 комсомольців. Партійний осередок створено в 1921, комсомольський — у 1925 році.
Битиця відома з 1700 року. Назва села походить від назви річки Битиці, яка протікала через село. Радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 463 жителі села, з них 359 загинули смертю хоробрих. 267 чоловік за бойові заслуги нагороджено орденами й медалями. Старшому сержанту командиру гармати І. О. Єременку за мужність і стійкість, виявлені в боях з ворогом на литовській землі, і сержанту О. Р. Лазенку, який відзначився під час форсування Десни, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно також уродженця с. Пушкарівки М. С. Майдана й уродженця с. Вакалівщини В. Л. Новака. За тимчасової окупації в селі діяла підпільна група, очолювана П. 3. Хомовським. У лютому 1943 року в Битиці знаходився штаб партизанського з’єднання М. І. Наумова. У селі встановлено пам’ятник радянським воїнам-визволителям.
У Пушкарівці народився О. М. Савич (1810— 1883) — вітчизняний астроном і математик, академік Петербурзької АН.
Поблизу Битиці виявлено поселення скіфо-сарматських часів (IV—II ст. до н. е.), слов’янське городище VII—VIII ст., а біля Зеленого Гаю — городище, поселення і курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).