Боромля, Тростянецький район, Сумська область
Боромля — село, центр сільської Ради, розташоване на автошляху Харків— Суми, за 18 км від районного центру, за 8 км від однойменної залізничної станції. Дворів — 2037. Населення— 5099 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Вовків, Мозкове, Новгородське, Пархомівка, Першотравневе й Шевченків Гай.
Боромля заснована в 1659 році вихідцями з Правобережної України, що втекли від утисків польської шляхти і оселилися на землях Російської держави на Бєлгородській оборонній лінії. Територія, де розташувалося містечко, знаходилась у прикордонній смузі і зазнавала нападів кримських татар. Тому населення подбало про оборону. Як свідчить опис 1665 року, в Боромлі проживало 870 чоловік, а саме містечко являло собою фортецю. Воно було укріплене дубовими стінами з 5 баштами і обкопане ровом завширшки 3 сажні і завглибшки 2 сажні. Багато людей жило за його межами в посаді, який також було укріплено. Тут налічувалося 5 гармат і 408 ядер до них. Місцевий гарнізон складався з 200 чоловік. В Боромлі розвивались землеробство й скотарство. Частина жителів займалася ремеслом. Містечко було центром двох сотень Охтирського полку.
Населення не було соціально однорідним. Разом з рядовими козаками сюди переселилися представники козацької старшини і українських феодалів. Жалувана грамота царського уряду від 19 грудня 1659 року не всіх переселенців наділила в однаковій мірі орною землею, лісами і сінокосами. Поступово, спираючись на військову та адміністративну владу, козацька старшина прибирала до своїх рук общинні землі і закріпачувала козаків. На початку XVIII ст. частину землі і угідь у козаків Боромлі загарбав охтирський полковник Перехрестов. Не відставав від нього боромлянський сотник К. Ємельянов, який відібрав у одного з козаків землю, млин і худобу. На кожну ревізьку душу на той час у містечку припадало в середньому по 4,6 десятини землі.
З 1734 року Боромля стала військовою слободою, де знаходилось комісарське управління. Посилився процес закріпачення. У 1767 році тут налічувалось 469 кріпаків. Панщина зросла до 3—4, а іноді й 6 днів на тиждень. Поряд із землеробством розвивалися ремесла і промисли. Жителі займалися гончарством, чоботарством, кравецтвом, ткацтвом, теслярством, ковальством, а також млинарством. Особливого розвитку набуло гончарство, що зумовлювалося наявністю покладів високоякісної глини. Керамічний посуд продавали не лише на місцевих ярмарку і базарах, а й у Тростянці та Сумах. Широкого розмаху набув чумацький промисел. Боромлянські чумаки ходили до Москви, Нижнього Новгорода, Маріуполя та в інші міста. Населення слободи наприкінці XVIII — на початку XIX ст. досить швидко зростало і на 1801 рік становило 7 тис. чоловік. Після ліквідації полкового устрою Боромля з 1765 року входила до Охтирського повіту Слобідсько-Української губернії, з 1780 року — Харківського намісництва, з 1797 року — Слобідсько-Української губернії, а з 1835 року стала волосним центром Харківської губернії.
Жителі Боромлі не одержували медичної допомоги. Повільно розвивалася освіта. На початку XVIII ст. тут діяла школа, яка не мала навіть спеціального приміщення. Дітей навчав дяк. Лише в 1812 році у слободі відкрили парафіяльне училище, де налічувалося 28 хлопчиків.
Внаслідок реформи 1861 року селяни Боромлі були пограбовані. Вони одержали мізерні наділи землі, за які мали сплатити великий викуп. Так, поміщик Влизьков виділив своїм селянам 44 десятини малородючої землі. 19 селян поміщика Лукашова одержали 26,5 десятини землі.
У післяреформений період в Боромлі з’явилися невеликі підприємства. У 1864— 1865 рр. тут діяли цегельний і селітровий заводи, 3 винокурні, вальцьовий паровий млин, 120 вітряків. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки і 2 рази на тиждень — базари. Чимало жителів займалося гончарним промислом. Поглибилося класове розшарування. Переважна більшість селян, не маючи достатньої кількості землі, потрапляла в залежність від поміщиків і куркулів, поповнювала лави наймитів. Куркулі скуповували землю селян-бідняків. Деякі куркульські господарства зосередили від 100 до 300 десятин землі. Значною кількістю землі володіли 4 церкви, яким належали 215,5 десятини найкращої орної землі, великі ділянки лісу й сінокосу. Одночасно земельні наділи основної маси селян не перевищували 2—3 десятин. Частина селян зовсім не мала землі. Безземельна і малоземельна селянська біднота від сходу до заходу сонця гнула спину в поміщицьких і куркульських господарствах та на церковних землях. За день важкої праці наймити одержували по 20—30 копійок. Багато збіднілих селян йшли на заробітки за межі містечка. У 1004 році населення його становило 11,9 тис. чоловік.
Велике обурення викликала у трудящих Боромлі звістка про криваву розправу з робітниками Петербурга у січні 1905 року. В середині січня в містечку відбулася сходка селян, на якій вони вшанували пам’ять жертв царизму. Промовці закликали відібрати землю в поміщиків та віддати тим, хто її обробляє. Після мітингу селяни
вирушили до поміщицького маєтку Линтварової, поділили хліб, худобу й птицю та знищили конторські книги із записами селянських боргів. У травні тут було розповсюджено листівки Харківської організації РСДРП1. Під час здійснення столипінської аграрної реформи куркулі намагалися виділитися на відруби за рахунок общинних земель. Проти такого пограбування виступила переважна більшість селян.
Трудящі Боромлі не мали необхідної медичної допомоги. У 1904 році всю волость обслуговувала одна лікарня на 10 ліжок, де працювали лікар, 2 фельдшери та акушерка. За таких умов з 100 новонароджених 60—70 вмирало, не доживши й до року. На 1904 рік у містечку діяли 2 земські школи — для хлопчиків і дівчаток, в яких налічувалося 5 учителів. Переважна більшість селян через злидні не могла навчати своїх дітей. У 1913 році неписьменні становили 78 проц. населення. У 80-х роках XIX ст. тут кілька разів побував революціонер-демократ П. А. Грабовський.
Перша світова війна завдала багато лиха трудящим Боромлі. Більше половини чоловіків мобілізували на фронт. Селянські господарства розорялися постійними реквізиціями хліба, коней і возів. Значно зменшились посівні площі. Користуючись таким становищем, куркулі за безцінь скуповували наділи бідняків та багатіли. У квітні 1915 року, коли сюди приїхав землемір, щоб виділити землю для куркулів, відбувся виступ жінок-солдаток. Вони заявили, що не дозволять цього зробити до повернення з війни своїх чоловіків, і побили одного з куркулів.
Після повалення царизму трудящі Боромлі швидко переконалися, що Тимчасовий уряд не дасть їм ні землі, ні миру. На початку травня 1917 року тут відбулося заворушення селян. Вони почали захоплювати поміщицьку землю.
З великою радістю зустріли трудящі Боромлі звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте владу тут захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Наприкінці грудня 1917 року у містечку було встановлено Радянську владу і створено ревком. Його очолив комуніст П. І. Шостак. Ревком проводив роботу по роз’ясненню селянам рішень II Всеросійського з’їзду Рад, керував розподілом поміщицьких земель і реманенту, вів боротьбу з куркульством, формував збройні загони.
У квітні 1918 року Боромлю захопили німецькі війська. Окупанти запровадили режим грабунку і насильства. Щодня вони відправляли на залізничну станцію награбоване майно і вивозили його до Німеччини. Разом із загарбниками повернулися поміщики, які відібрали у селян землю і реманент. Трудящі активно боролися проти ворога. Після краху австро-німецької окупації владу захопили петлюрівці.
На початку січня 1919 року в Боромлі було відновлено Радянську владу. Розгорнув діяльність ревком. У квітні створили комбід на чолі з бідняком Я. В. Гузенком. Безземельні і малоземельні селяни знову одержали землю. Рейком і комбід організували збір продовольства для Червоної Армії, подавали допомогу біднішим селянам посівним матеріалом і реманентом.
Та мирний перепочинок тривав недовго. У серпні 1919 року Боромлю захопили денікінці. Вони жорстоко розправились з організаторами Радянської влади. Було розстріляно члена комбіду Л. В. Глущенка та ряд інших радянських активістів. Білогвардійці відновили дореволюційні порядки, грабували мирне населення й знущалися з нього.
У першій половині грудня 1919 року частини 41-ї стрілецької дивізії визволили Боромлю від ворога. Чимало місцевих жителів вступило до Червоної Армії і виявило
мужність та відвагу. На початку 1920 року в Боромлі створено партійну організацію, до якої входило 8 комуністів. Секретарем її обрали М. М. Задесенця. В березні оформилася комсомольська організація у складі 8 юнаків і дівчат. Секретарем її став М. Й. Тищенко. Комуністи й комсомольці роз’яснювали трудящим політику партії та Радянської держави, допомагали виконувати продрозверстку, проводили тижні допомоги Червоній Армії, боролися з бандитизмом. У березні було обрано сільську Раду, а у липні створено комнезам. Сільрада і комнезам завершили наділення землею безземельних і малоземельних селян, сімей червоноармійців і вдів, які одержали по 2,9 десятини, вели боротьбу з куркульськими бандами. Куркулі намагалися чинити опір заходам Радянської влади, ховали хліб та інші продукти. Було проведено перевірку наявності у них хліба, організовано хлібну валку для здачі державі.
Партійна організація спрямувала зусилля трудящих Боромлі на відбудову господарства. Сільрада і комнезам організовували збирання продподатку, надавали кредити і щомісячну грошову допомогу незаможним селянам, забезпечували їх лісом і паливом, здійснювали землевпорядкування. Селяни Боромлі ставали на шлях кооперування. У 1924 році було створено кілька ТСОЗів. Найбільш міцним з них був ТСОЗ «Червоний орач», в якому об’єдналося 55 сімей бідняків. Активно діяло сільське споживче товариство. Крім того, виникли кооперативні артілі: шевців, чинбарів, для виготовлення сільськогосподарського реманенту. Жителі села подали допомогу голодуючим Поволжя. Вони прийняли до себе близько 400 сімей з цього району. Величезним болем відгукнулась у серцях трудящих звістка про смерть В. І. Леніна. На зборах вони продемонстрували свою відданість справі Ілліча.
З 1923 року Боромля стала районним центром Сумського округу.
Велика увага приділялася розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Розширилася лікарня, яка налічувала 20 ліжок. Відкрили також дитячу консультацію, пологове відділення, аптеку. Медичну допомогу подавали 2 лікарі і 7 працівників середнього медперсоналу. У 1920 році почали працювати семирічна і 3 початкові школи. Розгорнулася ліквідація неписьменності серед дорослих. Було створено кілька шкіл лікнепу, регулярно проводилися тижні «Геть неписьменність!». З культурно-освітніх закладів діяли сельбуд, 4 хати-читальні і бібліотека.
Виконуючи настанови XV з’їзду ВКП(б), трудящі Боромлі приступили до здійснення колективізації сільського господарства. Весною 1928 року було створено колгосп «Червона поляна», який об’єднав 30 дворів. Його головою обрали селянина-бідняка комуніста І. Ф. Лісняка. Держава передала колгоспу трактор. Господарство міцніло, демонструючи переваги над одноосібними. Зростали лави комуністів і комсомольців. Партійна організація, яка у 1929 році об’єднувала 30 членів партії, і комсомольська, де налічувалося 68 юнаків і дівчат, спрямовували селян на проведення дальшої колективізації. У 1930 році виникли ще 4 колгоспи: «Шлях Леніна», «Червоний орач», «Нове життя» та ім. Сталіна. У 1934 році було завершено суцільну колективізацію. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграли МТС, створена в 1929 році, та її політвідділ. Оскільки у Боромлі проживало 12 тис. чоловік, тут у 1932 році створили 3 сільські Ради. Напередодні війни в селі налічувалося 9 колгоспів. Зросла врожайність сільськогосподарських культур. Продуктивнішим стало тваринництво. Підвищилася оплата праці колгоспників. У 1940 році вони одержали в середньому по 5 кг зерна і по 1 крб. грошима на трудодень. Збільшився машинний парк МТС, в якому у той час налічувалося 28 тракторів, 10 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. З 1930 року працювала артіль «Трудовий шлях», яка виробляла вози й лозові меблі. У 1929 році Боромлянський район було ліквідовано і Боромля увійшла до складу Тростянецького району Сумського округу, з 1932 року — Харківської і з 1939 року — Сумської області.
Розвивалися охорона здоров’я, освіта й культура. Медичну допомогу населенню подавали лікарня на 40 ліжок, дитяча консультація та аптека. В них працювали 2 лікарі й 13 чоловік середнього і молодшого медперсоналу. Значно підвищився освітній рівень населення. Вже на 1933 рік було ліквідовано неписьменність серед дорослих. У 1929 році спорудили нове приміщення семирічної школи. 1934 року відкрили середню школу, якій через 2 роки присвоїли ім’я В. І. Леніна. Біля школи встановлено пам’ятник Іллічу. Напередодні війни тут працювали середня, 2 семирічні і 2 початкові школи, в яких налічувалося 800 учнів і 32 вчителі. Своє дозвілля жителі проводили в клубі на 400 місць, збудованому у 1937 році. Діяли 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становив 8 тис. примірників.
Мирна праця радянського народу була перервана нападом фашистської Німеччини. В перші дні Великої Вітчизняної війни чимало жителів Боромлі вступило до лав Червоної Армії, а ті, що лишилися, самовіддано працювали. У липні—серпні 1941 року було зібрано врожай і достроково виконано план хлібоздачі. Трудівники здавали гроші у фонд оборони країни. Так, працівники MTС в перші дні війни внесли у цей фонд близько 3 тис. крб. Коли наблизився фронт, колгоспну худобу й сільськогосподарську техніку MTС вивезли у східні райони країни.
15 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в Боромлю. Окупанти намагалися кривавим терором залякати трудящих. В перші дні окупації від рук гітлерівських катів загинули комуністи і радянські активісти Г. І. Задесенець, П. Ф. Линченко, брати М. К. і Г. К. Германи, Д. Г. Минаєнко, Я. Т. Ніколенко і В. Ф. Новгородський, залишені для організації партизанської боротьби. Фашисти зігнали сюди з сусіднього села Чернеччини 32 мирних жителів, переважно підлітків, і всіх розстріляли, звинувативши у зв’язках з партизанами. За роки фашистської окупації було закатовано 39 жителів Боромлі. Понад 300 юнаків та дівчат силоміць вивезено на каторжні роботи до Німеччини, де більшість з них загинула.
Трудящі не підкорилися ворогові. Вони саботували розпорядження фашистських властей, вступали до партизанських загонів, забезпечували народних месників продовольством, надавали притулок червоноармійцям, які потрапили в оточення. За допомогу партизанам фашисти розстріляли П. Ф. Мельника, О. С. Волдіну і Л. Л. Галенка.
10 серпня 1943 року частини 2-го танкового корпусу після жорстоких десятиденних боїв визволили Боромлю. В боях за село хоробро билися сини різних народів Радянського Союзу, серед них — молдаванин А. О. Юлло, литовець Л. Будінас, вірмен О. Т. Мурадян, узбек Б. К. Кашимбаєв та багато інших. Понад 560 радянських воїнів віддали тут своє життя. Свято шанують пам’ять про них жителі Боромлі. На братських могилах у 1958 і 1964 рр. встановлено 4 пам’ятники; а у 1972 році — меморіальні дошки з іменами загиблих. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога боролися 1209 жителів Боромлі, з них 575 за бойові подвиги нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцеві села В. Г. Скриньку за мужність і відвагу, виявлені під час захоплення переправи через річку Варту, у 1945 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 468 чоловік полягли в боях за свободу й незалежність Батьківщини.
Гітлерівські загарбники пограбували колгоспи, зруйнували приміщення середньої школи, дитячої консультації, клубу, багато житлових будинків, відібрали у колгоспників 1300 корів, 350 свиней та інше майно. Відразу ж після визволення відновили роботу 3 сільські Ради і партійні організації колгоспів. Почалася відбудова господарства. Трудящі, очолені комуністами, працювали під лозунгом: «Все для фронту, все для остаточної перемоги над ворогом!». У березні 1944 року почала роботу Боромлянська МТС. Велику допомогу у відбудові господарства подали держава
і братні народи. У 1944 році держава направила колгоспам Боромлі посівний матеріал і понад 100 коней. Боромлянська МТС одержала 5 тракторів, сівалки та інші сільськогосподарські машини. У 1946 році вона мала 15 тракторів, 4 комбайни, 11 молотарок. Трактористи-комсомольці Боромлянської МТС О. Буденний, М. та І. Шаповалови у 1948 році виробили по 600 га умовної оранки на тракторі і зекономили по 490 кг пального, виконавши річний план на 160 проц. Всі ці заходи і самовіддана праця трудівників дали свої наслідки. Колгоспи систематично виконували плани хлібопоставок. На кінець 1950 року повністю було освоєно довоєнні площі.
Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. Було проведено ремонт довоєнного приміщення лікарні і збудовано нове на 35 ліжок. Відразу після визволення почали працювати середня, 2 семирічні та початкова школи. У 1950 році в них налічувалося 602 учні і 33 вчителі. Активну роботу розгорнули культурно-освітні заклади — клуб і бібліотека.
Значних успіхів досягли трудящі Боромлі у наступні роки. За одержання високих урожаїв зернових і технічних культур агронома колгоспу ім. С. М. Кірова І. А. Калашника та бригадира колгоспу ім. Червоної Армії С. Г. Буденного у 1953 році було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Дальшому розвитку сільськогосподарського виробництва сприяло об’єднання колгоспів. У 1961 році на їх базі було створено 2 великі господарства — «Маяк» і «Гігант». За колгоспом «Маяк» закріплено 8141 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4870 га орної землі. Його машинна база складається з 56 тракторів, 32 комбайнів, 57 автомашин та іншої сільськогосподарської техніки. За колгоспом «Гігант» закріплено 8336 га сільськогосподарських угідь, з них 4886 га орної землі. Тут налічується 54 трактори, 24 комбайни, 35 автомашин тощо.
Трудовими звершеннями зустріли колгоспники 50-річчя Великого Жовтня. Трудівники колгоспів «Маяк» і «Гігант» перевиконали взяті соціалістичні зобов’язання. Дальшими успіхами у праці відзначили колгоспники 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У колгоспі «Маяк» в 1970 році було зібрано по 22,5 цнт зернових і по 220 цнт цукрових буряків з гектара, від фуражної корови в середньому надоєно по 2750 кг молока. Свинарка Г. П. Доценко одержала по 19 ділових поросят від кожної свиноматки. У колгоспі «Гігант» городник В. П. Сумець при плані 100 цнт виростив по 151,4 цнт городини з гектара. Колгоспники успішно перевиконали план восьмої п’ятирічки. У колгоспах «Маяк» і «Гігант» вирощено по 22,5 і 25,1 цнт зернових і по 220 цнт цукрових буряків з гектара, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 409 і 336 цнт молока. На фермах колгоспу «Маяк» утримується понад 3 тис. голів великої рогатої худоби і 2,5 тис. голів свиней, у колгоспі «Гігант» — 2,6 тис. голів великої рогатої худоби і 2 тис. свиней. Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. З новими досягненнями трудящі завершили два роки дев’ятої п’ятирічки. У колгоспі «Маяк» урожайність зернових становила 24,3 цнт, цукрових буряків — 276 цнт з гектара, від кожної фуражної корови надоєно по 2774 кг молока, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 72,7 цнт м’яса і по 451 цнт молока. Майже таких показників досягли і в колгоспі «Гігант». Серед тваринників тут перед веде ферма № 1, яку очолює делегат XXIV з’їзду КПРС М. М. Бакай.
Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції зумовило зростання прибутків колгоспів і підвищення оплати людинодня. У 1972 році доходи колгоспів «Маяк» і «Гігант» становили 2,1 і 1,4 млн. крб., на один людино-день колгоспники одержували по 3,5 і 3,1 крб. Велике трудове піднесення викликало святкування знаменної дати — 50-річчя утворення СРСР. Взяті соціалістичні зобов’язання були з честю виконані. Доблесна праця 30 передовиків колгоспного виробництва відзначена урядовими нагородами. В колгоспі «Маяк» свинарку Г. П. Доценко удостоєно орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора, механізатора М. П. Коваленка — ордена Леніна, бригадира тракторної бригади № 2 М. П. Шаповала — орденів Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора, голову колгоспу П. Т. Холодова — ордена Жовтневої Революції, доярку М. В. Пшеничну — ордена Трудового Червоного Прапора, 2 працівників — ордена «Знак Пошани». В колгоспі «Гігант» голову колгоспу О. І. Курмаза нагороджено орденом Жовтневої Революції, механізатора М. Ф. Полуляха, доярку Н. Ф. Різник, механізаторів О. С. Савочку й Д. П. Шатравенка, комбайнера С. І. Сумця — орденом Трудового Червоного Прапора, 2 трудівників— орденом «Знак Пошани». 211 чоловік відзначено Ленінською ювілейною медаллю. У колгоспі трудиться Герой Соціалістичної Праці В. Н. Ройко, яка одержала це звання у 1948 році, працюючи в с. Мозковому Краснопільського району. Її ланка виростила тоді по 34 цнт жита з гектара.
У Боромлі діють кілька підприємств, які виробляють продукції на суму 1 млн. крб. на рік. Серед них—пересувна механізована колона № 145, що здійснює меліоративні роботи, і створена на базі промислової артілі «Трудовий шлях» лозомеблева фабрика, яка виготовляє столи, шафи і стільці. Підприємства оснащені сучасним устаткуванням. За успішне завершення плану восьмої п’ятирічки і виконання особистих зобов’язань на 160 проц. робітницю лозомеблевої фабрики О. Ф. Вов’янко у 1971 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У селі працюють також 2 цегельні заводи, інкубаторна станція і комбінат побутового обслуговування.
Багато уваги приділяється благоустрою Боромлі. У повоєнний час тут здійснено велике будівництво. У 1965—1972 рр. зведено 500 житлових будинків. Село електрифіковано й радіофіковано. До послуг населення 18 магазинів, буфетів і ларків. За багаторічну відмінну працю завідуючу кафеК. В. Кошман нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У Боромлі діють лікарня на 55 ліжок і 2 фельдшерські пункти. Медичну допомогу трудящим подають 5 лікарів, 27 працівників середнього і 30 молодшого медперсоналу. У селі працюють середня й восьмирічна школи, в яких налічується понад 900 учнів і 62 вчителі. Завжди людно в будинку культури, відкритому в 1960 році. При ньому створено гуртки художньої самодіяльності. Книжковий фонд 6 бібліотек становить 30 тис. примірників. Активну роботу проводить первинна організація товариства «Знання», яка об’єднує 59 лекторів. Діє також первинна організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, яка налічує 73 чоловіка. У 1967 році в селі встановлено пам’ятник В. І. Леніну.
На нові трудові звершення трудящих Боромлі спрямовують комуністи. У селі — 8 первинних партійних організацій, в яких налічується 208 членів і кандидатів у члени партії. Передова молодь об’єднана у 8 первинних комсомольських організацій, в яких 269 юнаків і дівчат. Питаннями господарського і культурного будівництва займається сільська Рада. Вона складається з 91 депутата, серед них 15 робітників, 56 колгоспників, 20 службовців, 46 комуністів і 22 комсомольці, 39 жінок. Сільська Рада має 9 постійних комісій. Рік у рік зростають асигнування на соціально-культурні потреби. У 1971 році вони становили 286,7 тис. крб. Голову виконкому сільської Ради О. В. Билинку у 1971 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Уродженцями Боромлі є Герой Соціалістичної Праці механізатор Б. І. Сукачов, генерал-майор інженерно-технічної служби, професор В. Д. Кириченко.
Трудящі села самовіддано працюють, щоб втілити в життя історичні накреслення Комуністичної партії.
М. Я. РОМАНІКА