Тростянець, Тростянецький район, Сумська область
Тростянець — місто районного підпорядкування (з 1940 року), центр району. Лежить на річці Боромлі, за 59 км від обласного центру (по автостраді Харків—Суми — 60 км). Залізнична станція — Смородине. Населення — 20 410 чоловік. Міській Раді підпорядковане с. Смородине.
Територія міста була заселена ще у VІІІ—X ст., про що свідчать виявлені в його околицях городище й курганний могильник сіверян. Поселення Тростянець виникло в 50-х роках XVII ст. під час нової хвилі переселення селян та козаків з Правобережної України на Слобожанщину, зумовленої відновленням панування польської шляхти на Україні після битви під Берестечком. Назва поселення походить від однойменної річки Тростянки.
Землями навколо Тростянця спочатку на рівних підставах володіли обидві частини його жителів — козаки й посполиті. Однак козацька старшина прагнула
захопити кращі володіння. Охтирський полковник І. І. Перехрестов у 1672 і 1682 рр. добився від царського уряду дозволу на володіння великими землями по річці Тростинці. Підтриманий царськими властями І. І. Перехрестов наприкінці XVII ст. привласнив землі в Тростянці та навколишніх селах і закріпачив значну кількість не тільки селян, а й козаків свого полку. 1704 року Тростянець разом з іншими селами відійшов до державних маетностей. У листопаді 1720 року цар передав Тростянець своєму духівникові Т. Надаржинському. Його спадкоємці повністю закріпачили жителів села. Цьому сприяла реформа слобідських полків (1732—1737 рр.), за якою мешканці Слобожанщини, крім духовенства та невеликої кількості козаків, були записані кріпаками поміщиків. У 1732 році в Тростянці, крім козаків, налічувався 941 підданий. Всього було 369 хат, осібно виділялися панський будинок та дерев’яна церква. В 1744 році розпочалося будівництво кам’яної церкви, яка збереглася й досі. Великий інтерес являє побудований у 1749 році «Круглий двір». Він використовувався для господарських потреб поміщика. В баштах «Круглого двору» жили кріпосні артисти балету і цирку. Посеред двору була обладнана циркова арена. З 1700 року в Тростянці діяла церковна школа, яку щороку закінчувало 2—3 учні (діти багатіїв)4. Головним заняттям жителів у той час залишалося землеробство. Селяни відбували дво- або триденну панщину, виконували інші повинності, зокрема підводну. Жорстока експлуатація, утиски викликали з їх боку стихійний протест, його поширеною формою були втечі до інших місць. 1732 року 24 жителі села відмовилися працювати на спорудженні нової лінії укріплень і залишили Тростянець. Погоні вдалося повернути лише одного з них.
До 1765 року Тростянець належав до Охтирського полку, 1765—1780 рр.— Октирської провінції Слобідсько-Української губернії, 1780—1796 рр.— Охтирського повіту Харківського намісництва, з 1797 року — село Слобідсько-Української (з 1835 року Харківської) губернії.
Через втечі селян, тяжке матеріальне становище населення Тростянця у XVІІІ ст. зростало повільно. 1783 року в селі проживало 1217 кріпаків, кілька десятків сімей козаків, духовенства і торговців. Поміщик збудував цегельний завод, олійницю, магазин. На цей час селяни Тростянця були остаточно закріпачені.
Наприкінці XVIІІ — в першій половині XIX ст. прискорився розвиток промисловості в селі, пожвавилася торгівля. 1832 року в Тростянці працював поміщицький мідний завод, що виробляв куби й труби. 1846 року тут діяли винокурний, пивоварний, селітряний заводи та полотняна фабрика. Наступного року власник села побудував ще цукровий і рафінадний заводи, на яких застосовувалася праця 200 кріпаків. Понад тисячу місцевих селян по 4—5 днів на тиждень працювали в панській економії.
За реформою 1861 року в Тростянці було звільнено 982 кріпаків і 48 дворових. Вони мусили викупити 2519 десятин малопридатної землі, за яку протягом 49 років сплатити (разом з процентами) 130 513 крб. Право рибної ловлі, користування пасовиськами лишалося за поміщиком. Позбавлені угідь, обтяжені викупними платежами, селяни швидко убожіли. Бідняки за безцінь продавали наділи, а самі наймалися на підприємства або до багатіїв. Ті селяни, які вели своє господарство, також не могли з нього прожити й мусили ходити на заробітки.
Прискорений розвиток капіталізму після реформи помічався й у Тростянці. Па початку 60-х років тут налічувалося шість заводів: два цукрові (пісковий та рафінадний), два спиртові, селітряний та цегельний. В Тростянці було 392 двори, в яких мешкало 2150 чоловік. Дальшому розвитку промисловості Тростянця сприяло завершення в 1877 році будівництва залізниці, яка зв’язала його з Харковом і Сумами. Тут збудували станцію Смородине. В 1889 році став до ладу винокурний завод, у 1896 — вальцьовий млин. Крім цих підприємств, ще були майстерні при цукрових заводах, екіпажна фабрика (з 1892 року), лісопильний і паркетний заводи.
Власник цукрових заводів та його спадкоємці були також великими землевласниками, вони скупили понад 40 тис. десятин землі. Лише в Тростянці їм належало понад 24 тис. десятин. В економії був кінний завод, де вирощували бельгійських ваговозів і метисів клейдесдальських.
Підприємці жорстоко експлуатували малоземельних і безземельних селян, які наймитували в них, або брали землю в оренду (здавали 400—500 десятин щороку). На заводах і в економії налічувалося 2500 робітників. Управителями були переважно іноземці. На цукрових заводах, у вальцьовому млині робочий день тривав 12 годин. Працювали у дві зміни з перервою на 1 годину. На інших підприємствах робочий день продовжувався з 6 години ранку до 6 години вечора. Заробітна плата становила пересічно 12—18 крб. на місяць. У гонитві за великими прибутками адміністрація мало звертала уваги на техніку безпеки, що призводило до нещасних випадків. У 1892 році на Тростянецькому цукровому заводі 38,5 проц. робітників дістали виробничі травми. Покалічених, як правило, звільняли з роботи без будь-якої допомоги.
Експлуатація, жахливі умови життя викликали обурення робітників, і вони ставали на шлях економічної, а згодом і політичної боротьби. Під впливом революційних подій в центрі Росії у вересні 1905 року відбувся шестиденний страйк робітників цукрового заводу, до яких приєдналися також наймити економії й мешканці навколишніх сіл. Вони вимагали запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. Страйк придушив Охтирський кавалерійський полк. Найактивніші учасники страйку М. Залавський, І. Зайденшнер, В. Зубченко були заслані до Сибіру. В листопаді припинили роботу залізничники станції Смородине. На мітингах вони виголошували промови, в яких закликали змінити існуючий лад. Страйкуючі залізничники 7 січня 1907 року прогнали жандармів і адміністрацію. Царські власті жорстоко розправилися з страйкуючими. Організатори виступу були віддані до суду.
У роки столипінської реакції та першої світової війни Тростянець лишався убогим селом з населенням 8 тис. чоловік. Управителі маєтку мало дбали про здоров’я населення. Крім невеликої лікарні, в Тростянці були ще приватна лікарня на двоє ліжок та медичний пункт на станції Смородине.
На низькому рівні була й народна освіта. Земське двокласне училище, церковнопарафіяльна школа, однокласне училище та приватна школа для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку.
Мальовнича природа Тростянця і його околиць приваблювала митців. У 1864 році тут побував студент Петербурзької консерваторії, згодом великий російський композитор П. І. Чайковський. У Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. М. Островського «Гроза». 1889 року в Тростянці побував великий російський письменник А. П. Чехов, У 1883—1885 рр. відвідував село український поет, революціонер-демократ П. А. Грабовський.
Коли прийшла звістка про перемогу Лютневої революції, робітники цукрового заводу й ремонтних майстерень влаштували маніфестацію. В березні 1917 року було обрано Раду робітничих і селянських депутатів, але в ній переважали представники дрібнобуржуазних партій.
Розвитку революційної боротьби в Тростянці сприяла діяльність харківських та охтирських більшовиків. Завдяки їх агітації революційно настроєні трудящі стали активно підтримувати більшовиків, передові робітники вступали до РСДРП(б)1 2. Широкого розмаху набув профспілковий рух на підприємствах села. В червні 1917 року створено профспілкову організацію ремонтних майстерень (300 чоловік)3. Профспілки наполегливо обстоювали інтереси трудящих.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, під впливом ленінського Декрету про землю, у Тростянці розгорнулася боротьба проти ставлеників буржуазно-націоналістичної Центральної ради, яка узурпувала владу на Україні. Створений у листопаді 1917 року волосний земельний комітет почав ділити поміщицькі землі.
Наприкінці грудня 1917 року в Тростянці встановлено Радянську владу. 12 січня 1918 року обрано 105 депутатів до волосної Ради робітничих і селянських депутатів та виконком з 16 чоловік. До нього ввійшли більшовики Г. Бондаренко (голова), В. Столяренко, П. Ложечник, Д. Півненко, О. Головченко та інші. Тростянецька волосна Рада визнавала єдиною законною владою на Україні Радянську владу. В цей же час у Тростянці створено партійний осередок.
У квітні 1918 року Тростянець окупували австро-німецькі загарбники. Багато жителів села пішло до партизанського загону, яким командував більшовик О. Г. Васильченко. Після краху німецької окупації владу в Тростянці захопили петлюрівці. їх банди грабували й тероризували населення. Партизанський загін на чолі з О. Г. Васильченком наприкінці грудня 1918 року вибив з села ворога. В січні 1919 року створено ревком. 19 лютого відбувся з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Тростянецької волості, який обрав волосний виконком. З’їзд надіслав привітання В. І. Леніну. Відновив свою роботу партійний осередок. Почав працювати клуб, вийшли перші номери газети «Тростянецькі вісті». Всі заходи партійного осередку і волвиконкому активно підтримували робітники цукрового заводу. Вони зібрали 18 тис. крб., 500 пудів борошна, 30 пудів цукру, 62 пуди картоплі й 45 пудів пшениці для дітей Радянської Росії. Але мирний перепочинок був недовгим: 7 серпня 1919 року до села вдерлися денікінці. Вони по-звірячому закатували комуніста Н. С. Таряника, розстріляли активного борця за Радянську владу — робітника цукрового заводу Я. Г. Півненка. Перед смертю він сказав: Я знаю, ви мене сьогодні вб’єте, але народ вам не вбити, революція переможе!». Жителі Тростянця свято бережуть світлу пам’ять про більшовика. Ім’ям Я. Г. Півненка названо цукровий завод, на якому він працював, машинобудівний завод, школу ФЗН і вулицю міста.
На початку грудня 1919 року бійці 41-ї стрілецької дивізії під командуванням Ю. Сабліна визволили Тростянець. У складі цієї дивізії було чимало уродженців села, серед них — начальник штабу стрілецької бригади М. Ф. Харченко. 6 грудня створено волосний ревком, його очолив комуніст П. І. Зубченко. Наприкінці місяця обрано партком на чолі з М. Ф. Харченком. В січні 1920 року створено комсомольську організацію села, до складу якої ввійшло 15 робітників, 6 селян і 10 учнів.
Молодь Тростянця взяла активну участь у боротьбі з польськими інтервентами і врангелівськими військами. Сформований тростянецькими комсомольцями загін «Юний комунар» героїчно бився на Південному фронті. Газета Охтирського повітового комітету КП(б)У 8 серпня 1920 року повідомляла, що за мужність, виявлену в боротьбі проти Врангеля, 6 комсомольців з Тростянця занесені на золоту Дошку пошани. Один з них—М. Щербак очолював комсомольську організацію Тростянця в 1921 —1923 рр. (тоді в ній налічувалося 40 чоловік). У 1921 році створено партійний осередок на цукровому заводі, в 1923 — комсомольський.
Партійні та комсомольські організації, ревком, а згодом сільська Рада залучали до відбудови господарства села робітників, селян, молодь. Насамперед було завершено націоналізацію підприємств, землі, лісів.
Нарощував темпи цукровий завод. У 1921 році тут вироблено 1360 пудів цукру, а в 1926 — понад 600 тис. пудів. Продуктивність праці за цей час зросла на 155 проц. На заводі працювало 600 робітників. На цей час повністю були відбудовані спиртовий, цегельний, паркетний заводи, млин.
Вживалися заходи для налагодження медичного обслуговування населення. На початку 20-х років у Тростянці діяла лікарня, де працювали лікар і два фельдшери, медичний пункт на станції Смородине. За допомогою шефів — Харківської школи охорони материнства — цукровий завод відкрив у 1923 році дитячий садок. Радянські органи та громадські організації багато зробили для налагодження народної освіти. Працювали три школи (2 семирічки й початкова). 1921 року відкрито сільськогосподарську школу, в двох її класах навчалося 39 учнів. При цукровому заводі ім. Я. Г. Півненка з 1922 року діяла школа ФЗН. У селянському клубі працювали драматичний і хоровий гуртки. Книжковий фонд бібліотеки в 1923 році становив 900 примірників.
У лютому 1923 року Тростянець став селищем міського типу. За даними 1926 року, тут проживало 7300 чоловік.
З 1925 по 1930 рік Тростянець входив до складу Сумського округу, в 1930— 1932 рр. він — районний центр, підпорядкований республіканським органам влади. В 1932—1939 рр. Тростянецький район входив до Харківської області, потім — до Сумської.
Значні зміни сталися в економічному й культурному житті Тростянця під час довоєнних п’ятирічок. На базі паркетного заводу швидко виріс деревообробний комбінат потужністю 350 тис. кв. метрів паркету на рік, виробництво якого порівняно з 1913 роком зросло в три рази. В 1939 році півторатисячний колектив робітників комбінату виконав річний план на 106 проц. Майже в два рази, порівняно з 1917 роком, збільшив виробництво цукровий завод, переробляючи за добу 8,5 тис. цнт буряків. На 105—112 проц. виконували річні плани колективи спиртового й маслозаводу, станції Смородине. Широкого розмаху набув стахановський рух, який очолили партійні організації. На підприємствах Тростянця працювало в 1938 році 2500 стахановців і ударників. Комуніст Т. Я. Іщенко на поліровці деталей виконував норму на 170—175 проц., полірувальниця Н. М. Турченко — на 160—165 проц. Систематично перевиконувала норми на цукровому заводі стахановська комсомольська зміна М. І. Моянського, нагородженого в 1936 році орденом «Знак Пошани».
Підготовка кваліфікованих кадрів, впровадження раціоналізаторських пропозицій сприяли підвищенню продуктивності праці, поліпшенню її умов. На деревообробному комбінаті І. П. Смолянський удосконалив токарно-копіювальний верстат, підвищивши його продуктивність на 150 проц., стахановець І. Д. Ложечник поліпшив процес заготовки деталей для стільців, розробивши систему шаблонів, головний інженер спиртового заводу розробив метод безперервного шумування.
Частина мешканців Тростянця в довоєнний час працювала в сільському господарстві. В ході масової колективізації вони об’єдналися в колгоспи «Червоний партизан», «Шлях до соціалізму», «Хвиля революції» і «3-й рік п’ятирічки» (останні три в 1931 році об’єдналися в колгосп «Більшовик»)2. їх землі обробляли механізатори Тростянецької МТС, заснованої 1930 року, тоді ж створено бурякорадгосп. За короткий час господарства досягли високих виробничих показників. У 1940 році колектив бурякорадгоспу виростив урожай зернових по 25,4 цнт на га, середній надій молока на корову становив 3814 літрів. 80 передовиків виробництва завоювали право бути учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1941 році. Зросли врожаї зернових у 1938—1939 рр. і в тростянецьких колгоспах.
Удосконалюючи методи керівництва економічним, політичним і культурним життям, зростала й міцніла партійна організація селища. 1940 року в ній налічувалося близько 500 комуністів. Важливим знаряддям мобілізації мас на соціалістичне будівництво стала газета «Соціалістична праця» (з 1939 року — «Ленінська правда»), яка почала виходити 1 жовтня 1930 року.
За допомогою громадськості селищна Рада здійснила великі роботи щодо благоустрою Тростянця. Для цього щороку держава асигнувала 50—60 тис. крб. Чудовий парк ім. Горького, впорядкований сквер, забруковані головні вулиці, прокладені по них тротуари, нові приміщення школи № 2 та житлові будинки змінили вигляд Тростянця. 1 травня 1938 року відкрито пам’ятник В. І. Леніну. В липні 1940 року Тростянець став містом. Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Діяли лікарня, поліклініка, два медичні пункти.
Значні зрушення сталися в розвитку освіти й культури трудящих. Три семирічні й початкова школи за роки довоєнних п’ятирічок перетворилися на середні, крім них, працювала ще початкова школа. Готували робітничі кадри школи ФЗН, що діяли при цукровому заводі та при деревообробному комбінаті й сільськогосподарська школа. В районній бібліотеці налічувалося 25 тис. книг. Були ще бібліотеки на станції Смородине та в двох школах. Заслуженою популярністю користувався духовий оркестр цукрового заводу.
З перших днів Великої Вітчизняної війни жителі Тростянця стали на захист соціалістичної Батьківщини. Чоловіки, здатні носити зброю, пішли на фронт. Жінки, старі й підлітки збирали й вивозили в глиб країни врожай, евакуювали устаткування деревообробного комбінату та спиртового заводу на Урал, школи ФЗН — до м. Куйбишева.
10 жовтня 1941 року Тростянець окупували німецькі фашисти. Вони розстріляли й повісили 157 жителів міста, 280 вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Загарбники зруйнували цукровий і спиртовий заводи, деревообробний комбінат, лісо-дослідну станцію, 137 будинків, 4 школи, знищили паровозний і вагонний парк.
Радянські патріоти піднялися на боротьбу з лютим ворогом. У вересні 1941 року створена підпільна комсомольсько-молодіжна група. Вона діяла під керівництвом підпільного райкому ЛКСМУ, до складу якого входили А. Таран (секретар), О. С. Лук’яненко, В. Радченко, Г. В. Соболь, І. Ф. Бєловол, І. К. Ярмош. Підпільники виконували доручення командування партизанського загону ім. Котовського, що діяв певний час на території району, розповсюджували радянські листівки та брошури. Члени бойової групи І. Ярмош, В. Генін, Л. Яковенко та інші здійснювали диверсії на залізниці Харків—Суми, зокрема підірвали залізничний міст поблизу станції Скрягівка. Взимку 1942 року група І. Ярмош налагодила зв’язок з радянськими парашутистами, що висадилися біля с. Червоного, постачала їм продукти, допомагала здійснювати бойові операції.
9 серпня 1943 року частини 40-ї армії Воронезького фронту визволили Тростянець від гітлерівців. У боях за місто відзначилися танковий батальйон під командуванням капітана І. В. Шухляєва, який раптово вибив німців з станції Смородине, захопивши 8 паровозів, 4 ешелони, визволив понад 2,5 тис. військовополонених та винищувально-протитанковий артилерійський полк під командуванням В. Б. Борсоєва. Полк знищив 19 ворожих танків, 5 самохідних гармат, кілька автомашин.
За мужність, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах, нагороджено орденами й медалями понад 2 тис. жителів Тростянця, 21 чоловік— за участь у партизанському русі. Уродженець Тростянця І. М. Яковенко, який працював другим секретарем Луганського міськкому партії, очолив підпільний Луганський обком (а також і міськком) партії. І. М. Яковенко загинув 15 вересня 1942 року.
На знак глибокої пошани до світлої пам’яті радянських воїнів, полеглих у боях за Батьківщину, в Тростянці на двох братських могилах встановлено пам’ятники, споруджено меморіальний комплекс.
У визволеному місті відновили роботу радянські та партійні органи, які доклали всіх зусиль, щоб налагодити мирне життя. Завдяки державним асигнуванням, які надавалися в першу чергу медичним та культосвітнім закладам, вже наприкінці 1943 року діяли лікарня, школи, клуб, дитячі ясла. Пущено міський водогін. Очолені комуністами жителі Тростянця почали відроджувати зруйноване господарство. Трудовий героїзм виявили залізничники. Вони в стислі строки відбудували колії, 63 стрілочні переводи, 62 колійні будинки, 27 залізничних мостів, 34 службові й технічні споруди. Прагнучи допомогти Червоній Армії швидше розгромити ворога, залізничники зібрали у фонд оборони 200 тис. крб., за що одержали подяку від Верховного Головнокомандуючого. Комсомольці міста оточили чуйним піклуванням госпіталі. їм висловив подяку штаб 1-го Українського фронту.
1945 року колектив Смородинського відділку завоював перехідний Червоний прапор Південної залізниці. Добре працювали паровозники депо Смородине. Тут середня продуктивність праці за 1947 рік досягла 182проц. План залізничних перевезень вантажів на четверту п’ятирічку тростянецькі залізничники виконали достроково. Високих показників добився машиніст А. О. Гурін, який 1952 року став водити одним паровозом по два состави. Його бригаді першій присвоєно звання колективу комуністичної праці. Нині він машиніст-інструктор, кавалер орденів Леніна і Жовтневої Революції, має звання заслуженого залізничника УРСР. А. О. Гуріна обирали депутатом Верховної Ради УРСР сьомого — восьмого скликань.
Завдяки допомозі братніх республік швидкими темпами відбудовувалась промисловість. Із Курганської області до Тростянця надійшли деревообробні верстати, з Вологди, Кірова, Свердловська— верстати й лісоматеріали. Вже наприкінці 1945 року став до ладу деревообробний комбінат. За четверту п’ятирічку на ньому створена власна теплоенергетична база, переведене на індивідуальні електроприводи технологічне устаткування, механізовано вивантаження круглого лісу, реконструйовано сушильні камери, споруджено гнутомеблевий (стільцевий) цех і охолоджувальні приміщення. В п’ятій п’ятирічці виробництво меблів зросло в три рази.
Справжній трудовий героїзм виявили робітники на відбудові цегельного й цукрового заводів, у налагодженні роботи машиноремонтних майстерень цукрового заводу, які з 1946 року стали окремим підприємством. За час четвертої п’ятирічки колектив машиноремонтних майстерень освоїв виробництво тракторних лопат, відцентрових насосів. Тут були зроблені вперше безперервно діюча центрифуга, транспортер «Ленінець», мішалка «Русселя». Головному інженерові майстерень комуністу С. В. Литвийову за створення тракторної лопати присуджено Державну премію СРСР.
Відбудували своє господарство бурякорадгосп та колгоспи. На початку 50-х років колектив бурякорадгоспу вирощував по 22,2 цнт озимої пшениці на га, надоював по 4600 кг молока від фуражної корови. За досягнення цих показників бурякорадгосп був учасником ВСГВ у 1954 році. Колгоспи «Більшовик» (у 1950 р.) і «Червоний партизан» (у 1954 році) були об’єднані з сусідніми колгоспами — ім. Жданова та «Путь Ленина» і стали їх бригадами.
У відбудовний період міськрада і міськком партії значну увагу приділяли розвитку освіти, культури, поліпшенню медичного обслуговування населення. Тут працювали лікарня, поліклініка, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, двоє дитячих ясел.
На той час у Тростянці діяли дві середні, дві семирічні та початкова школи, які охоплювали навчанням 2500 дітей. Крім того, 500 учнів навчалося в двох школах ФЗН та агрошколі. Відкрився кінотеатр. Відновили роботу міський клуб, районна бібліотека, в ній 1947 року налічувалося 10 тис. книжок. У цей період широко розгорнулася радіофікація міста, а також села Смородиного. Під час підготовки до святкування 30-річчя перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції мешканці міста спорудили пам’ятник В. І. Леніну.
Середина 50-х років — початок перетворення Тростянця на промислове місто. Розширюються ремонтно-технічні майстерні, згодом вони стають машинобудівним заводом. Тепер це високомеханізоване підприємство, яке виробляє насоси, бурто-накривачі, мановакуумфільтри, сатураційні установки, машини для калібрування насіння, — всього 45 видів машин. На території колишнього спиртового заводу наприкінці 50-х років збудували електротехнічний завод. Це підприємство (з 1968 року — «Електропобутприлад») одночасно налагоджувало виробництво продукції не тільки господарсько-побутового призначення, а й промислового — високоамперних рубильників, перемикачів, магнітних пускачів тощо. На заводі механізовано трудомісткі процеси, впроваджується прогресивна технологія. В 1972 році він виробив продукції на суму близько 7 млн. карбованців.
Швидко зростав деревообробний комбінат. Розширилися виробничі площі, зросли потужності паркетного, ремонтно-механічного цехів, механізовано транспортні та вантажно-розвантажувальні процеси. На підприємстві освоєно випуск нових видів меблів, створено цех, що випускає товари широкого вжитку.
В Тростянці діють також цукровий завод, комбінат хлібопродуктів, створений на базі вальцьового млина, два цегельні заводи, маслозавод, промкомбінат, комбінат побутового обслуговування, харчокомбінат, друкарня, авторемонтне підприємство, лісгоспзаг, відділення «Сільгосптехніки», міжколгоспне будівельне управління, завод елітного насіння цукрових буряків, комбікормовий завод.
Працівники Червоно-Тростяпецької лісодослідної станції (створеної 1923 року) досліджують такі проблеми, як водоохоронна роль лісу, фізико-механічні властивості деревини, різні системи й способи вирубки лісу.
Обсяг валової продукції підприємств Тростянця за 60-і роки подвоївся, а заводу «Електропобутприлад» зріс у 5,5 раза, машинобудівного — в 4,5 раза. Семирічний і восьмий п’ятирічний плани всіма підприємствами виконані достроково.
Авангардом 13-тисячного робітничого загону Тростянця є 1680 комуністів, об’єднаних у 56 первинних парторганізаціях. 340 бригад удостоєно звання колективів комуністичної праці. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна до обласної Книги трудової слави занесені деревообробний комбінат, бригада штампувальників заводу «Електропобутприлад», машиніст депо Смородине І. Н. Логвин. 2643 передовики змагання міста і району нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
50-річчя утворення СРСР трудящі підприємств Тростянця відзначили достроковим виконанням плану другого року 9-ї п’ятирічки, реалізувавши продукції на 307 тис. крб. понад план. Переможця соціалістичного змагання — комбінат хлібопродуктів — нагороджено Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української Ради профспілок.
Серед мешканців Тростянця — 30 кавалерів ордена Леніна, це — залізничники В. І. Задніпровський, 3. Т. Радченко, К. Л. Соломаха, робітник деревообробного комбінату К. Я. Будник та інші. Орденом Жовтневої Революції нагороджений бригадир заводу «Електропобутприлад» В. Г. Борика.
Важлива роль у житті Тростянця належить міській Раді. До її складу 17 червня 1973 року обрано 72 депутатів. Добре працює комісія соціалістичної законності, очолює її персональний пенсіонер — член КПРС з 1919 року П. В. Бутко. Питання житлового будівництва й благоустрою міста завжди в полі зору депутатів. Тільки протягом 1966—1972 рр. зведено 9 багатоквартирних та 339 індивідуальних будинків. З кінця 1960 року місто одержує електроенергію від державної мережі, почав діяти водопровід. Жителі Тростянця користуються скрапленим газом (4015 установок). У місті є універмаг, 66 магазинів, 25 ларків, 14 їдалень, ресторан.
Значно поліпшилась охорона здоров’я трудящих. Тут є лікарня на 100 ліжок, медичні пункти на всіх підприємствах і в школах, санепідстанція, госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни. Населення обслуговують 78 лікарів і 325 працівників з середньою медичною освітою. Лікареві А. С. Маркову присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР, він нагороджений орденом Леніна.
В чотирьох середніх, восьмирічній, вечірній, заочній та спеціальній школах навчаються 4818 учнів. Педагогічний колектив — 290 вчителів, серед них директор середньої школи № 2 комуністка М. І. Слєпова, заслужена вчителька УРСР. З 1964 року в місті відкрито дитячу музичну школу.
До послуг трудящих 8 бібліотек — районна бібліотека ім. Лесі Українки для дорослих (35 тис. книжок), районна дитяча, технічної книги, бібліотеки на підприємствах та в школах.
У Тростянці є стадіон. Працює 30 спортивних колективів, які охоплюють 6 тис. чоловік. Серед кращих спортсменів — М. Я. Березін, чемпіон Української РСР 1972 року з лиж, М. П. Гончаренко — призер першості України з ковзанів у 1969 році.
При районному будинку культури та клубах підприємств працюють гуртки художньої самодіяльності.
На республіканській виставці творів прикладного мистецтва, присвяченій 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, картини тростянецького художника І. Я. Слабоспицького відзначені дипломом 2-го ступеня республіканського оргкомітету, і в складі художньої виставки УРСР експонувалися в Болгарії і НДР.
З Тростянця вийшли М. В. Серебряков (народж. 1879 р.) — активний учасник революційного руху, заслужений діяч науки РРФСР; В. О. Добровольський (1884—1963) — український радянський вчений в галузі загального машинобудування, заслужений діяч науки і техніки РРФСР. У місті народився М. К. Йосипенко (1912) — український радянський театрознавець, доктор мистецтвознавства.
За роки Радянської влади колишнє село Тростянець перетворилося на промислове місто з високим рівнем освіти й культури.
В. В. ДІДЕННО, М. Й. ПРОЦЕНКО, Г. І. ШЕЛЕСТ